Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Інвестиційно-інноваційний процес: грошово-кредитна політика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інвестиційно-інноваційний процес: грошово-кредитна політика. Реферат

Суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, який здійснює грошову емісію за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій і впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання.

У цьому разі об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності.

Суб'єктом грошово-кредитної політики є НБУ, який здійснює грошову емісію за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій і впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Грошово-кредитна політика — це політика держави, спрямована на:

  • оздоровлення всієї фінансової та грошової системи;
  • зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін;
  • стабілізацію обсягів виробництва;
  • підвищення реальних доходів населення;
  • скорочення дефіциту державного бюджету;
  • упорядкування торгово-платіжного балансу;
  • зменшення дотацій населенню та підприємствам;
  • створення спеціального стабілізаційного фонду для підтримки дієспроможності гривні.

В перші роки після здобуття незалежності держава за рахунок бюджетних коштів підтримувала збиткові підприємства замість проведення політики структурних перетворень та грошової приватизації. Такі заходи підтримки вітчизняного товаровиробника здійснювалися на фоні розвитку інфляційних процесів.

Результатом стало виникнення значних обсягів дефіциту державного бюджету, який перекривався за рахунок емісії НБУ, що прискорило інфляцію і призвело до деформації у пропорціях грошової маси. Протягом 1992-2000 pp. відбувалося збільшення грошової маси, і насамперед — за рахунок готівки в обігу, наслідком чого стала гіперінфляція у 1993 р.

З плином часу структура грошової маси зазнала значних змін, які вплинули на інвестиційні процеси. Для характеристики грошової маси, як правило, використовуються агрегати МІ, грошова база Mh (гроші поза банками плюс резерви банків), які визначають інфляційні процеси та інфляційні очікування. До грошового агрегату М2 належать строкові вклади в національній валюті та кошти в іноземній валюті.

Грошовий агрегат МЗ містить ще й кошти за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків. Два останні агрегати відповідають функції грошей як засобу нагромадження і регулюють обсяги інвестиційної діяльності. У 1992-2000 pp. в Україні більше як утричі збільшилася частка готівки в агрегаті М2 за рахунок скорочення частки грошей на поточних та строкових депозитах.

Ці процеси призвели до зменшення потенційних джерел інвестиційних ресурсів. Порівняно з обсягами ВВП останні постійно і відчутно зменшувались. Це призвело до відставання темпів зростання кредитної активності.

Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Разом з тим, фінансовий потенціал більшості комерційних банків недостатній для інвестиційного забезпечення значних за обсягами проектів та програм.

При мінімальній кількості проектів та максимальній їх вартості, що пояснюється високою вартістю обсягів фінансових ресурсів банку, значно підвищується ризик збанкрутувати внаслідок невдалої реалізації проекту.

Фактор високого ризику і низька кредитоспроможність позичальників змушує банки підвищувати процентні ставки, що обмежує попит на кредити.

Останнім часом спостерігається тенденція до зниження ефективності роботи банків. Таке становище банків пояснюється браком синхронізації банківської системи з курсом соціально-економічних змін у державі, з низькими темпами нарощування обігових коштів, відірваністю від фінансування реального сектору економіки.

Така ситуація призвела до того, що вільні фінансові ресурси спрямовуються не на розвиток реального сектору економіки, а на більш прибуткові фінансові ринки, тобто посилюється відрив фінансового сектору від реального сектору економіки. Якщо не відбувається передача коштів від фінансового сектору до реального і немає надійних стимулів до інвестування, то політика банків як найбільш впливового каналу мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів починає діяти в автономному режимі.

Однією з високоприбуткових і малоризикованих операцій банків була купівля ними ОВДП, оскільки процент за ними високий, а виплата гарантувалась державою. Отримуючи прибутки, комерційні банки спрямовували кошти на купівлю більших обсягів ОВДП, обмежуючи тим самим кредитування економіки, бо ці прибутки не поверталися в економіку. Із зменшенням довіри до ОВДП комерційні банки з власної ініціативи припинили використовувати ці операції.

Через спад виробництва, який хоч і уповільнився, але все ще тривав до 1999 p., світову фінансову кризу, падіння курсу національної валюти фінансовий стан банківської системи погіршився, зменшивши можливості довгострокового кредитування економіки. Найближчим часом політика держави повинна бути спрямована на збільшення ресурсів фінансової системи і надання їм інвестиційної спрямованості. Держава може також впливати на інвестиційну активність, відшкодовуючи процентні виплати за кредити під інвестиційні проекти у пріоритетних галузях.

Пропозиція грошей у країні залежить від грошової бази, її збільшення впливає на величину доходів, зниження процентної ставки і підвищення курсу акцій та інвестицій. Чим нижчою є норма резервування, тим більше зростають обсяги кредитування і пропозиція грошей.

Інвестиції поєднані з пропозицією грошей і ставкою процента. Вони характеризують попит на позичкові кошти, які можна придбати у населення як депозити або в банках як кредити. Тому важливим важелем регулювання кредитного ринку є облікова ставка НБУ, яка визначає процентну ставку комерційних банків. Облікова ставка — це рівень процента чи ціна, за якою банк надає кредити комерційним банкам і проводить облік цінних паперів при здійсненні операцій на вторинному ринку.

Облікова ставка — це ціна, за якою гроші емітуються при їх первинному створенні НБУ. Цим визначається регулююча функція банку в грошово-кредитній політиці, яка полягає у стримуванні чи прискоренні процесів створення грошової маси. Рівень облікової ставки безпосередньо впливає на емісійні кошти.

Високий рівень облікової ставки гальмує попит комерційних банків і попит на кредити в країні. Зміна облікової ставки НБУ свідчить про зміни грошово-кредитної політики і є головним індикатором для комерційних банків при встановленні ставок за кредити та депозити.

Основними методами впливу на економічні процеси за допомогою процентної ставки є грошова емісія та грошова рестрикція.

Грошова емісія — це розширення участі держави на фінансовому ринку через викуп своїх боргових зобов'язань та заохочення банків до нових кредитів за допомогою зниження облікових ставок. Якщо рівень інфляції в країні низький, то результатом такої політики є короткострокове зниження ринкової процентної ставки, збільшення обсягів інвестицій та споживчого попиту.

Політика грошової емісії є досить обмеженою, ефективною вона є лише за умов, коли рівень обсягів виробництва значно нижчий за можливий. Лише в цьому разі збільшення пропозиції грошей і зниження реальної процентної ставки спричинить зростання інвестицій і майже не вплине на рівень цін. Практика значної грошової емісії застосовувалась в Україні в 1992-1994 pp. У подальшому почали використовувати засоби грошової рестрикції, які проявились у підвищенні облікової ставки відповідно до рівня інфляції, підвищенні норм обов'язкових резервів.

Вища за номінальну реальна процентна ставка є наслідком стабілізаційної політики, яка базується на обмеженні первинних резервів комерційних банків. Висока процентна ставка пожвавлює приплив вкладів у банк без збільшення обсягів кредитних операцій. Прибутки банківського сектору скорочуються за рахунок підвищення дохідності депозитних операцій. Відбувається відтворення доінфляційної структури грошового капіталу в ринковій економіці та її формування в перехідній — саме в цьому закладено сутність процентної ставки в механізмі дії політики стримування інфляції.

Для економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення набуває проблема зниження інфляції до певного рівня, а також інші заходи, застосування яких дасть змогу навіть при значному підвищенні цін досягти економічного зростання. Це можливо у разі здійснення політики контрольованої інфляції при одночасній структурній перебудові економіки через реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів.

У формуванні інвестиційної активності важливу роль відіграє структура джерел інвестицій за секторами економіки, яка відображена в рахунку капіталу системи національних рахунків, окремі елементи якого змінюються під дією грошово-кредитної політики держави. Джерела інвестицій формуються за рахунок чистих заощаджень та капітальних трансфертів. Частка капітальних трансфертів в Україні незначна, їх основним компонентом залишились чисті заощадження.

Важливим складовим елементом структури інвестиційних джерел можуть стати заощадження населення. Саме на це треба направляти регулюючу роль держави. Залишки у вигляді строкових депозитів становлять інвестиційний потенціал населення. Порівняно з обсягами капіталовкладень цей потенціал скорочувався, але залишався досить вагомим. І якби його вдалося використати, то спад інвестиційної активності не був би таким катастрофічним.

Перелік та вплив засобів державного регулювання на інвестиційну діяльність можна продовжити формуванням лізингових відносин в Україні. Лізинг є формою непрямого державного регулювання. Переваги лізингу: можливість розширення виробництва при обмежених фінансових ресурсах, можливість викупу обладнання лізингоутримувачем при залишковій вартості після закінчення лізингової угоди, зменшення ризиків, пов'язаних з експлуатацією обладнання.

Для становлення лізингу треба одночасно проводити стимулюючу бюджетно-податкову і грошово-кредитну політику. В Україні для становлення лізингу необхідно розробити державну програму розвитку лізингу, яка б визначала правові рамки існування лізингу як різновиду інвестиційної діяльності, а також містила комплекс заходів для технічного переозброєння підприємств і нових компаній.

У податковому кодексі бажано було б передбачити зменшення ставки прибутку при оподаткуванні лізингових операцій, а також зменшення ПДВ при наданні лізингових послуг. Банкам необхідно рекомендувати зменшення або скасування податку на прибуток при наданні довгострокових кредитів під реалізацію лізингових контрактів.

Грошово-кредитну політику держави бажано спрямувати на сприяння розгортанню мережі спеціалізованих банків, компаній фондів, які б займалися лише лізинговими послугами на пільгових умовах оподаткування та одержання державних кредитів. З метою проведення єдиної лізингової політики бажано створити Державний лізинговий комітет (фонд) — самостійний державний орган виконавчої влади, на який можна покласти розпорядчо-координаційні функції.

Проведення грошово-кредитної та валютної політики передбачає визначення та відображення:

  • основних напрямів, завдань, пріоритетів грошово-кредитної політики з урахуванням завдань фінансової та економічної стабілізації;
  • засобів і заходів регулювання грошово-кредитного ринку, що застосовуються для реалізації основних напрямів та завдань грошово-кредитної політики;
  • характеристики основних показників грошово-кредитної політики (грошової бази, грошової маси, рівня інфляції, рівня монетизації економіки, облікової ставки Національного банку України та рівня кредитних і депозитних ставок комерційних банків, доступності кредитів, залишку загальної заборгованості за кредитами в національній та іноземній валютах);
  • характеристики кредитної діяльності Національного банку України та комерційних банків (обсяги кредитування за видами кредитів, у тому числі питома вага довгострокових кредитів, обсяги залучених коштів населення до банківської системи, спрямованість кредитних ресурсів за галузями економіки, джерела збільшення кредитних ресурсів);
  • характеристики валютно-курсової політики та основних її показників (динаміки офіційного обмінного курсу гривні, режиму фіксованості обмінного курсу гривні, обсягів зовнішніх запозичень за напрямами фінансування, обсягів вкладів капіталу нерезидентів у фінансовий ринок України, обсягів офіційних валютних резервів Національного банку України, порядку і обсягів здійснення валютних інтервенцій Національного банку України для підтримки гривні, обсягів виплат з обслуговування зовнішнього боргу, сальдо торговельного балансу);
  • заходів щодо реформування та зміцнення банківської системи, підвищення ролі банківської системи у кредитуванні реального сектору економіки, в тому числі за галузями.

Грошово-кредитна та валютна політика розробляється з урахуванням основних засад грошово-кредитної політики Національного банку України на наступний рік.

Основними завданнями грошово-кредитної та валютної політики передбачається:

  • стабілізація обмінного курсу;
  • підтримка низьких темпів інфляції;
  • розвиток банківської системи;
  • розвиток валютного ринку;
  • ремонетизація економіки насамперед за рахунок строкових депозитів підприємств, організацій та фізичних осіб;
  • заохочення комерційних банків до довгострокового кредитування підприємств, організацій та населення;
  • розширення безготівкової сфери розрахунків;
  • розширення мережі обігу цінних паперів та вдосконалення системи торгівлі ними;
  • лібералізація оборотності капіталів та створення передумов для інтеграції України у міжнародні фінансові ринки.

З метою виконання перелічених завдань грошово-кредитної та валютної політики органи державної влади та управління в галузі інституціональної та фіскальної політики мають здійснювати такі основні заходи:

1. контроль за розміром дефіциту держбюджету, зменшення його обсягу за рахунок скорочення витратної частини (з одночасним запровадженням касового методу фінансування витрат, тобто здійснення витрат за наявності фактичних грошових надходжень до бюджету), що, у свою чергу, потребує проведення податкової реформи з метою усунення надмірного податкового тиску на внутрішні суб'єкти економічної діяльності та скорочення частки ВВП, яка розподіляється через бюджет (до 25 -ЗО%), перегляду номенклатури та обсягів пільг, які надаються підприємствам, організаціям та населенню з метою їх скорочення.

Скасування індексації витрат підприємствам та організаціям, які фінансуються з бюджету або перебувають у державній власності, — це дасть змогу усунути інфляційний тиск на внутрішніх ринках, зменшити інфляцію та вартість кредитів, активізувати інвестиційний процес та підвищити кредитний рейтинг України на міжнародних фінансових ринках і, як підсумок — прискорити реформування економіки та дещо поліпшити стан соціальної сфери за рахунок підвищення реальної заробітної плати;

2. послідовне зменшення прибутковості державних цінних паперів (ОВДП) і доведення її до рівня на 2-5% річних більше за рівень інфляції (для облігацій зі строком погашення до 1 року) та на 4-8% річних більше (для облігацій зі строком погашення понад 1 рік) з одночасною гарантією безумовної і вчасної сплати всіх зобов'язань щодо нових емісій державних цінних паперів, що забезпечить їх обіг на вторинному ринку цінних паперів за рахунок збільшення привабливості та ліквідності, розширить можливості реального сектору економіки та сприятиме зменшенню кредитування комерційними банками та іншими фінансовими установами кредитних ставок і вартості заборгованостей;

Реструктуризація ОВДП у напрямку збільшення частки довгострокових облігацій (більше 1 року) дасть змогу зменшити тиск на видаткову частину держбюджету в період тимчасового відносного скорочення його дохідної частини, викликаного реформуванням податкової системи;

3. спрощення порядку випуску корпоративних облігацій та усунення обмежень на випуск облігацій акціонерними товариствами з метою створення умов для оперативного залучення капіталу на розвиток підприємств і поповнення їх обігових коштів;

4. послідовне здійснення лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, що, поряд з іншими позитивними наслідками, сприятиме посиленню авторитету національної валюти та, за певних умов, збільшенню нагромадження валютних резервів.

Здійснення цього пакета заходів дасть змогу активізувати зовнішньоекономічну діяльність, сприятиме встановленню оптимальної структури цін на українську продукцію та ефективній підтримці саме тих виробників, які цього потребують.

Заходи грошово-кредитної та валютної політики мають бути спрямовані на:

  • посилення контролю за динамікою грошової маси для досягнення її відповідності реальним змінам ВВП, що дасть змогу усунути необґрунтоване зростання грошової маси, яке, без відповідного реального забезпечення, призведе до зростання темпів інфляції або нагромадження інфляційного потенціалу;
  • зменшення питомої ваги грошових агрегатів з високою ліквідністю (готівка в обігу (МО), кошти на поточних і розрахункових рахунках (МІ)) у грошовій масі (МЗ) для оптимізації структури грошової маси та підвищення рівня керованості нею;
  • встановлення максимально можливого фіксованого орієнтованого режиму обмінного курсу гривні щодо не окремої валюти (долара США), а кошика валют чи колективної валюти;
  • запровадження вузького діапазону змін обмінного курсу гривні та подальше посилення активності НБУ на валютному ринку з метою усунення різких коливань курсу та дотримання оголошеного діапазону.

При визначенні ступеня фіксованості обмінного курсу гривні слід знайти компромісне рішення між максимальною стабілізацією гривні (режим фіксованого обмінного курсу) та неможливістю витрачання офіційних валютних резервів Національного банку України (режим гнучкого обмінного курсу) відповідно до конкретних умов розвитку економіки.

Фіксація обмінного курсу сприятиме стабілізації національної грошової одиниці, розвитку грошового, валютного та фондового ринків за рахунок зменшення їх ризикованості та послаблення ажіотажного попиту на іноземну валюту. Проте чим більшим буде ступінь фіксації обмінного курсу, тим більший Україна матиме ризик втрати офіційних валютних резервів для його підтримки, особливо за відсутності реального економічного зростання.

Відмова від фіксації обмінного курсу гривні усуне необхідність витрачання валютних резервів для його підтримки. Водночас, за відсутності передумов для стабілізації обмінного курсу з боку реального сектору економіки та збільшення ажіотажного попиту на іноземну валюту як на актив, відбуватиметься дестабілізація фінансових ринків.

Це відбуватиметься через різке збільшення питомої ваги спекулятивних операцій та погіршення загальноекономічної ситуації, втрату купівельної спроможності національної валюти та пов'язану з цим втрату гривнею таких функцій грошей, як засобу нагромадження та засобу платежу.

Досягнення стабільності номінального обмінного курсу національної валюти України щодо кошика валют провідних економічно розвинених країн світу (СДР, євро) усуне тимчасові спалахи очікувань зростання інфляції та знецінення гривні, які значною мірою посилюють ажіотаж на грошовому і валютному ринках, впливають на підвищення кредитних ставок та гальмують розвиток реального сектору економіки.

Поступове зменшення облікової ставки НБУ і доведення її рівня, вищого від рівня інфляції у річному обчисленні на 3-4 відсоткові пункти, з метою активізації кредитування, в тому числі довгострокового, сприятиме зменшенню відсоткових ставок за кредити, підвищенню рівня доступності кредитів, поліпшенню фінансового стану підприємств, пожвавленню виробництва.

Підтримка необхідної ліквідності комерційних банків допоможе забезпечити їх стабільність, довіру до них з боку вкладників та можливість оперативного реагування самих банків на зміни тенденцій і процесів в економіці України.

Розширення мережі застосування розрахунків за допомогою кредитних карток при розрахунках за товари і послуги дасть можливість підвищити ефективність регулювання грошового обігу та використання грошової маси.

Укладання відповідних угод з країнами Східної Європи про проведення торгів з гривні в цих країнах та їх валют в Україні для зміцнення позицій гривні в Європі та активнішої участі України у світових інтеграційних процесах, розширення мережі валютних бірж, проведення на них операцій з "м'якими" валютами, а також збільшення кількості бірж, що торгують похідними фінансовими інструментами (ф'ючерси, опціони тощо), відкриття нових валютних бірж у західному та східному регіонах України дасть змогу активізувати валютний ринок у цих промислових регіонах і проводити валютні операції суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за вигіднішим обмінним курсом, вибираючи ту біржу, курс на якій сприятливіший.

Використання для розрахунків з партнерами з країн Східної Європи їхніх національних валют збільшить обсяги міжнародної торгівлі. Проведення безпосередньої конвертації гривні в "м'які" валюти дасть можливість заощадити кошти, які втрачаються при застосуванні подвійного обміну за посередництва вільноконвертованої валюти. Розширення ринку торгівлі похідними фінансовими інструментами дасть змогу ефективніше перерозподіляти та використовувати тимчасово вільні кошти.

Виконання зобов'язань перед МВФ та Світовим банком щодо здійснення послідовної політики, спрямованої на зменшення рівня інфляції та стабілізацію грошового обігу для оздоровлення національної економіки, окрім загального позитивного впливу на економіку, сприятиме офіційній реструктуризації боргу України перед цими організаціями.

За рахунок зміцнення довіри до гривні з боку резидентів та нерезидентів, зменшення дефіциту державного бюджету та утримання інфляції на рівні, що не заважає діловій активності, відбудеться збільшення обсягів інвестицій в економіку України, частки довгострокових капіталовкладень та залучення іноземних кредитів, що має привести до зростання національного виробництва.

Послідовне і неухильне виконання таких заходів сприятиме подоланню кризових явищ під час трансформації економіки України та створенню надійних передумов для стійкого економічного зростання.

Основними заходами щодо розвитку фондового ринку на сучасному етапі можуть бути:

  • поліпшення ситуації на ринку облігацій внутрішніх державних позик;
  • розвиток інфраструктури фондового ринку України; розвиток ринку корпоративних цінних паперів;
  • вдосконалення законодавства з розвитку фондового ринку;
  • вдосконалення системи торгівлі цінними паперами;
  • ширше запровадження вексельної форми розрахунків між суб'єктами господарської діяльності та банківськими установами;
  • чітке визначення функцій національної депозитарної системи й контролю за їх виконанням, створення системи моніторингу фондового ринку України;
  • забезпечення постійного інформування населення про стан справ на фондовому ринку через засоби масової інформації;
  • вихід України на міжнародні фінансові ринки капіталу. Доцільно вжити термінових адміністративних заходів антикризового характеру, що стосуються активного залучення фізичних осіб до придбання державних цінних паперів з метою збільшення частки внутрішніх джерел для фінансування тимчасових та системних бюджетних дефіцитів.

Участь НБУ на первинному ринку державних цінних паперів повинна обмежуватися сумою визначеного дефіциту державного бюджету, який має фінансуватися за рахунок кредитної емісії. На вторинному ринку державних цінних паперів Національний банк, за відповідних умов, повинен здійснювати операції з метою регулювання грошової маси в обігу та забезпечення реальної вартості цінних паперів як важливого індикатора економічного розвитку.

Список літератури

  1. Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.
  2. Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
  3. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
  4. Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
  5. Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
  6. Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
  7. Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. — К: Знання, 1998.
  8. Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
  9. Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика, 1993. —96 с.
  10. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К.:МЗУУП, 1994.
  11. Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
  12. Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.
  13. Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.: Будівельник, 1991. —112 с.
  14. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур'єр. — 1996. — № 62. — 2 квіт. — С. 5.
  15. Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.
  16. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.


23.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!