Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Методи державного регулювання економіки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Методи державного регулювання економіки. Реферат

Об’єктивна необхідність в державному регулюванні економіки. Особливості державного підприємництва в Україні та організація управління ним. Методи та засоби прямого впливу держави на розвиток державного сектору. Об’єктивна необхідність в державному регулюванні економіки

Діяльність держави характеризується двома різними поняттями: її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно провадити і пропагувати колективні заходи; ефективність - це наслідок використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага.

Держава з більшими потенціальними можливостями може бути більш ефективною. Однак держава може мати значний потенціал і не бути достатньо ефективною, якщо цей потенціал не використовується належно. Шлях до створення ефективної економічної системи досить складний.

Сутність держави розкривається та реалізується в її взаємодії із суспільством. Нині держава виконує наступні функції:

  • політичну;
  • соціальну;
  • міжнародну;
  • економічну.

Економічна функція держави полягає у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства.

Усі функції держави тісно взаємопов’язані. Але економічна функція є найважливішою, тому що низька ефективність використання економічного потенціалу перешкоджає реалізації інших суспільних функцій.

Економічну функцію держави можна поділити на п’ять напрямків:

1. Забезпечення економіки необхідною кількістю грошей. У цій сфері держава є монополістом і протистоїть великій кількості покупців, які формують попит на гроші. З метою задоволення цього попиту держава здійснює грошово-кредитну політику.

2. Формування правових засад функціонування економіки. З цією метою держава визначає правовий статус окремих форм власності, регулює відносини між виробниками та покупцями товарів, регламентує здійснення окремими підприємствами зовнішньоекономічної діяльності, визначає обов’язки підприємств перед державою і т. д.

Спираючись на економічне законодавство, держава виконує роль арбітра у сфері господарських відносин, виявляє випадки незаконної діяльності та вживає відповідних заходів до порушників.

3. Усунення від ринкового саморегулювання. Неспроможність ринку забезпечити ефективний перерозподіл ресурсів компенсується державним втручанням в економіку. З цією метою держава здійснює захист конкуренції, забезпечує людей суспільними товарами, формує інформаційну інфраструктуру ринку, здійснює стабілізаційну політику.

Суспільними товарами у світовій економічній науці називають колективні блага та товари, споживання яких має бути рівноправним. До них належать: національна оборона, державне управління, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука і т. ін. Витрати на чисті суспільні товари передбачаються в центральному і місцевих бюджетах.

Чистих суспільних товарів не так багато. Дуже багато приватних товарів, виробництво і продаж яких забезпечуються ринковою системою (хліб, одяг, автомобілі, цегла та ін.). Є товари, які мають ознаки загальносуспільних і приватних товарів, наприклад, вища освіта, яка може бути і державною і приватною, охорона здоров’я.

4. Перерозподіл доходів. Оптимальна економіка забезпечує такий стан, коли в ньому ресурси суспільства розподілені найбільш ефективно. Але ефективний розподіл ресурсів ще не означає найбільш ефективного розподілу доходів членів суспільства. Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл через різноманітні соціальні програми у формі трансфертних платежів.

Трансферти - це платежі, які здійснюються державою без надання їхніми отримувачами у відповідь будь-яких товарів та послуг. До них належать стипендії, пенсії, виплати по безробіттю та соціальному страхуванню.

Крім цього держава може регулювати індивідуальні доходи через втручання в процес формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, запровадження прогресивної форми оподаткування, індексація доходів з врахуванням інфляції, регулювання цін на товари та послуги першої необхідності і т. д.).

5. Забезпечення людей обов’язковими товарами. Товари (правила поведінки), які держава зобов’язує людей використовувати (додержуватися), називаються обов’язковими.

Погляди, згідно з якими державне втручання необхідне, оскільки державі найліпше відомо, що саме є корисним для людини, називають патерналістськими. Прихильники патерналізму вважають, що "залишені "напризволяще" люди здатні шкодити не тільки собі, а й іншим членам суспільства (наприклад, люди курять, вживають надмірну кількість алкоголю, порушують правила дорожнього руху, споживають шкідливі для здоров’я продукти тощо).

Реалізація економічних функцій держави здійснюється через механізм соціально-економічної політики (бюджетної, грошово-кредитної, структурної, інвестиційної, цінової, соціальної, зовнішньоекономічної тощо).

У різних країнах системи державного регулювання та місце, яке вони займають у господарській системі, мають свої національні відмінності.

В цьому плані поняття "державне регулювання" та "господарська система" є досить абстрактними. Їх наповнення реальним змістом відбувається в конкретних історичних і економічних умовах, зазнає впливу національних традицій, культури, релігії.

Держава за допомогою економічних важелів намагається стимулювати певні напрями розвитку економіки, не руйнуючи і не усуваючи ринкового механізму. Державне регулювання замінило всі інші механізми регулювання, їх еволюційний розвиток був штучно здійснюваний. Держава безпосередньо втручалася в усі відтворювальні та господарські процеси, в управління кожним окремим підприємством.

Головними об'єктами державного регулювання є державний бюджет, система державних банків і державний сектор економіки. Володіння ними забезпечує державі виконання економічних функцій централізованого управління. Конкретними методами тут виступає податково - бюджетна та кредитно-грошова політика, що здійснюється за допомогою фінансово-кредитного механізму.

Система вільного ринку формується під впливом двох макроекономічних концепцій: кейнсіанської і монетаристської. Монетаризм ґрунтується на кількісній теорії грошей, які значно та безпосередньо впливають на економіку.

Монетаристи вважають, що система вільного ринку забезпечує макроекономічну стабільність на підставі конкуренції (за умови, що держава не втручається у функціонування економіки); незначне збільшення грошової маси (3-5% за рік) сприятиме економічному зростанню, збільшення понад 5% може спричинити підвищення цін, зменшення грошової маси нижче 3% може зумовити спад виробництва; зростання виробництва повинно становити 3-5% за рік. Збільшення грошової маси, що випереджає збільшення обсягів виробництва, є причиною довготривалої інфляції.

За кейнсіанською концепцією, динаміку національного доходу і зайнятості визначають обсяг споживчих видатків населення, державні закупівлі та чистий експорт. Визначальну роль у цьому разі відіграють видатки населення (які залежать від його доходів) та інвестиції.

Державна економічна політика - це цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення і вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. Також економічна політика є засадною умовою, що на ній базується державне регулювання економіки.

Державне управління (регулювання) економікою – це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль. Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес відокремлюється як певний об’єкт. Для впливу на нього з метою реалізації потрібних цілей створюється відповідна організація.

Організація здійснює планування заходів, спрямованих на досягнення цілей. Коли створено організацію та визначено плани її діяльності, встановлюються правила поведінки кожного члена організації в межах планових заходів. Підбирається персонал, здатний здійснити намічене. Виникає динаміка управління, яка потребую постійного контролю. Отже, регулювання є однією з функцій управління.

Державне регулювання економіки можна розглядати у двоякій площині:

  • з теоретичного погляду;
  • з практичного погляду.

З теоретичного погляду державне регулювання економіки (ДРЕ) - це система знань про сутність, закономірності, дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

З практичного погляду ДРЕ – це сфера діяльності держави для цілеспрямованого впливу на поведінку учасників ринкових відносин з метою забезпечення пріоритетів державної економічної політики.

Первинним суб’єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює і захищає свої інтереси як виборець за допомогою голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Тому суб’єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Об’єктами державного регулювання економіки є:

  • економічна система держави (агрегований об’єкт ДРЕ);
  • економічні підсистеми (економіки регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення);
  • соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон’юнктура і т. д.);
  • відносини (кредитні, фінансові зовнішньоекономічні тощо);
  • ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність втілення названих об’єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Тому безпосереднім об’єктом державного регулювання є діяльність підприємств, державних органів, домашніх господарств.

Особливості державного підприємництва в Україні та організація управління ним

 

Рис. 2. Класифікація методів регулювання підприємницької діяльності

Методи та засоби прямого впливу держави на розвиток державного сектору. Методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Система державного регулювання економіки ґрунтується на взаємоузгодженні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у економічному обігу держави з метою досягти максимальної ефективності за умов їх обмеженості. Система має три складові частини, а саме:

  • прогнозування;
  • макроекономічне планування, або економічне програмування;
  • програмно-цільове планування;

Прогнозування – це науково аргументоване передбачення ймовірних тенденцій і напрямків при розв’язанні стратегічних завдань суспільства. Прогноз - це передпланова розробка багатоваріантних моделей плану.

Макроекономічне планування являє собою науково обґрунтовану організацію суспільства, соціально-економічного і виробничого процесів у країні, регіоні, галузі, на підприємстві. В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСРУ). План (програма) формується урядом з метою реалізації економічної політики держави.

Програмно-цільове планування являє собою спосіб вирішення державних соціально-економічних проблем в різних ланках організаційної структури економіки. Реалізується через цільові комплексні програми (ЦКП).

Держава, як суб'єкт суспільних інтересів, виконує комплекс взаємозв’язаних функцій і завдань, з одного боку, як власник майна та підприємець, а з іншого, як регулятор соціально-економічних процесів.

Під державним регулюванням за умов ринкової економіки, розуміють такий вплив органів управління (координації) на розвиток національної економіки, який, використовуючи методи прямого регулювання (інвестиції, дотації, ціни) та побіжного регулювання (кредитна, амортизаційна, податкова політика), орієнтує державний, приватний та змішаний сектор економіки на використання фінансового механізму та економічних регуляторів.

Державне регулювання здійснює свої функції за допомогою певних форм та методів впливу на економічні процеси. Світовий досвід виділяє наступні головні форми державного регулювання економіки:

1. Структурна політика - обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови економіки, визначення пріоритетних ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними.

2. Індикативне планування - це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування. Показники індикативного плану не мають для окремих господарських суб’єктів статусу обов’язкових завдань, а носять рекомендаційно-орієнтований характер, тобто орієнтують товаровиробника на випуск певного виду продукції.

3. Бюджетно - податкова політика - це найбільш давній інструмент державного втручання у ринкову економіку. Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Ефективність бюджетної політики залежить від податкової політики. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази та систему податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину надходжень до державного бюджету, а з другого боку, спрямовує ділову активність господарських суб'єктів у відповідності до встановлених цілей та пріоритетів економічного розвитку.

4. Грошово-кредитна політика – заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси у обігу, обсягу кредиту, рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава має можливість впливати на економічну кон’юнктуру.

5. Цінове регулювання економіки. Держава може втручатись у ціноутворення у формі прямого регулювання, а саме встановлення фіксованих цін на найважливіші товари, граничного їх рівня, заморожування цін на певний термін та інше, а також у формі побіжного регулювання – зміни рівня та диференціації ставок товарних податків.

6. Антимонопольна політика - це регулювання процесу створення монопольних структур в економіці з одного боку і створення сприятливих умов для дії ефективної конкуренції з іншого боку.

Отже, під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Схема класифікації цих методів показана на рис. 1.

  

Рис. 1. Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб'єктів

Список літератури

  1. Державне управління: теорія і практика /За ред. проф. В. Б. Авер'янова. - К., 1998.
  2. Михасюк І. Р., Залога З. М., Климчук П. В. Державне регулювання розвитку транспорту та зв'язку. - Львів, 1997.
  3. Михасюк І. Р., Мельник А. Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. - Львів, 1999.
  4. Михасюк І. Р., Залога С. М., Сажинець С. И. Основи та важелі державного регулювання економіки. - Львів, 1998.
  5. Науменко В. І., Панасюк Б. Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. -К., 1995.
  6. 28. Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. - К., 1998.


23.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!