Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Антимонопольне регулювання: теоретичні основи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Антимонопольне регулювання: теоретичні основи. Реферат

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають суспільному регулюванню

Для початку розглянемо процес регулювання природних монополій, щоб мати можливість на конкретних прикладах зрозуміти специфіку антимонопольного регулювання взагалі. Для цього використаємо класичний підручник Кемпбелла Р. Макконнелла та Стенлі Л. Брю "Економікс".

Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають суспільному регулюванню. Зокрема, ціни і тарифи, які можуть призначати комунальні служби – залізні дороги, телефонні компанії, постачальники природного газу та електроенергії, – визначаються державними регулятивними комісіями чи управліннями.

Мал. 1. Регульована монополія.

Малюнок 1 показує параметри попиту та витрат природної монополії. Через великі постійні витрати крива попиту перетинає криву середніх витрат у точці, де середні витрати ще знижуються. Очевидно, що було б недоцільно мати ряд фірм у такій галузі, тому що, розділивши ринок, кожна фірма почала б переміщуватися далі наліво по своїй кривій середніх витрат, так що граничні витрати стали б значно вищими. Зв’язок між ринковими попитом та витратами такий, що досягнення нижчих витрат на одиницю продукції допускає тільки одного виробника.

Застосовуючи правило MR = MC, визначаємо, що Pm і Qm є ціною та випуском, що максимізують прибуток нерегульованого монополіста. Оскільки ціна перевищує середні валові витрати, монополіст має великий економічний прибуток, який сприяє нерівності доходів. Більше того, ціна перевищує граничні витрати, що означає недовикористання ресурсів цього продукту чи послуги. Постає питання: чи може державне регулювання викликати кращі результати, якщо оцінювати їх із точки зору суспільства?

Проаналізуємо оптимальну ціну P = MC. Якщо ціллю регулятивного органу є досягнення ефективності розподілу ресурсів, то йому варто законодавчо встановити максимальну ціну для монополіста, яка дорівнює граничним витратам.

Оскільки точка на кривій ринкового попиту позначає комбінацію ціни та кількості, а крива граничних витрат перетинає криву попиту тільки у точці R, зрозуміло, що Pr є єдиною ціною, що дорівнює граничним витратам.

Нав’язування цієї найбільшої, чи максимальної, ціни є причиною того, що кривою ефективного попиту монополіста стає PrRD; крива попиту стає абсолютно еластичною, і тому Pr = MR до точки R, де регульована ціна перестає бути ефективною. Важливим моментом є те, що при даній законодавчо встановленій ціні Pr монополіст буде максимізувати прибутки чи мінімізувати збитки, виробляючи Qr одиниць продукції, тому що саме при цьому випуску MR (Pr) = MC.

Роблячи незаконним призначення ціни вище за Pr на одиницю продукції, регулювальний орган знищує стимул монополіста обмежувати випуск для того, щоб дістати вигоду від вищої ціни. Шляхом нав’язування законної ціни Pr і дозволу монополісту вибирати обсяг випуску, що максимізує його прибуток чи мінімізує збитки, можуть бути імітовані результати чистої конкуренції, пов’язані з розподілом ресурсів. Виробництво здійснюється, коли Pr = MC, і ця рівність вказує на ефективний розподіл ресурсів для цього продукту чи послуги. Ця ціна, при якій досягається ефективність розподілу ресурсів, називається суспільно оптимальною ціною.

Тепер розглянемо ціну, "що забезпечує справедливий прибуток": P = AC. Встановлення максимальної ціни для монополіста на рівні Pr поставить питання про збитки регульованої фірми. Ціна, що дорівнює граничним витратам, буде такою низькою, що середні валові витрати не покриваються, як показано на малюнку 1. Неминучим результатом є збитки у короткостроковому періоді і банкрутство монополіста – у довгостроковому.

Постає питання про дії регулятивних органів. Одним із варіантів їхніх заходів є субсидія, достатня для того, щоб відшкодувати збитки від ціноутворення на рівні граничних витрат. Інший варіант полягає в тому, щоб оправдати цінову дискримінацію з надією, що додатковий дохід, отриманий таким чином, дозволить фірмі покрити витрати.

Більшість регулювальних органів у США мають третій підхід: вони встановлюють ціну, що забезпечує справедливий прибуток. Валові витрати охоплюють нормальний, чи "справедливий", прибуток. Тому ціна, що забезпечує нормальний прибуток, на малюнку 1 є Pf, де ціна дорівнює середнім витратам. Оскільки крива попиту перетинає середні витрати тільки у точці F, то Pf є єдиною ціною, що дає справедливий прибуток.

Порівняння результатів суспільно оптимальної ціни (P = MC) і ціни, що забезпечує справедливий прибуток (P = AC), породжує дилему в політиці, що інколи називається дилемою регулювання. Незважаючи на цю проблему, ми повинні розуміти, що регулювання може покращити результати монополії із суспільної точки зору. Регулювання цін може одночасно знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і зменшити економічні прибутки монополій.

Цей аналіз розділу із книги "Економікс", що не дуже схожий на анотацію, введений до реферату із єдиною метою: зрозуміти, у чому полягає державне антимонопольне регулювання.

Протягом тривалого часу уряди покладалися на податки, регулювання цін та державну власність, щоб контролювати зловживання, можливі при недосконалій конкуренції.

Податки інколи використовували для згладження наслідків розподілу доходів. Оподатковуючи монополії, уряд може зменшити їхні прибутки, тобто пом’якшити окремі соціальні наслідки монополії. Хоча оподаткування зменшує доходи монополій, що суспільством визнається за позитивний наслідок регулювання, воно одночасно спотворює обсяги продукції. Через податок можна вилучити частину прибутку, але не можна вплинути на обсяг виробника. Якщо податок збільшує граничні витрати виробника, він віддаляє монополіста ще більше від ефективного обсягу виробництва. Це призведе до ще вищих цін і подальшого скорочення обсягу виробництва.

Контроль за цінами на більшість товарів і послуг застосовували під час війни частково як засіб для стримування інфляції, частково для утримання цін у галузях з високим ступенем концентрації. Таке регулювання цін є дуже недосконалим інструментом. Воно призводить до численних перекручень і спотворень, які підривають ефективність економіки.

Державна власність на монополії – один із підходів, що його широко застосовували за межами Сполучених Штатів. Уважають, що в деяких галузях (постачання води, газу, електроенергії) ефективне виробництво вимагає єдиного продавця. У таких випадках виникає дилема: запровадити державну власність чи державне регулювання за діяльністю таких фірм? Більшість країн з ринковою економікою вибрали шлях регулювання. Автори зазначають, що останніми роками в багатьох країнах приватизували ті галузі, що здавна були державними підприємствами.

У США для контролю недосконалої конкуренції використовують інші підходи: державне регулювання, антитрестовську політику і заохочення конкуренції.

Економічне регулювання дає змогу спеціалізованим регулювальним органам наглядати за цінами, обсягом виробництва, входом і виходом фірм з регульованих галузей, таких, як комунальні підприємства, та транспорт. Воно є насправді державним контролем без державної власності на ці підприємства. Його часто використовують для регулювання місцевих природних монополій.

Антитрестовську державну політику складають закони, що забороняють деякі різновиди поведінки (спільне запровадження кількома фірмами цін) або приборкують деякі ринкові структури (чисті монополії та висококонцентровані олігополії). Антитрестовські закони диктують виробникам, що вони не повинні робити.

Основним методом боротьби з ринковою владою є повсюдне заохочення конкуренції. Держава має багато способів змусити конкурувати навіть великі фірми. Рішуча антитрестовська політика є важливою складовою частиною запобігання змові, однак інші підходи не менш важливі. Найважливіший напрям політики – це зменшення перешкод для конкуренції до якомога нижчого рівня.

Зрозумівши, проаналізувавши і вивчивши теоретичний матеріал щодо антимонопольного регулювання за підручниками відомих американських економістів, можемо почати розгляд практичних монографій та статей.

Література

1. Макконнэл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – Республика, 1992, 400 с.: табл., граф. – с. 107-109. ISBN 5-250-01486-0 (т. 2).

2. Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз. Мікроекономіка/ Пер. з англ. – К.: Основи, 1998. – 676 с. – с. 271-272. ISBN 966-500-225-2.


21.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!