Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Обґрунтування капіталовкладень: ризики інвестиційної діяльності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Обґрунтування капіталовкладень: ризики інвестиційної діяльності. Реферат

Врахування рівня ризику. Методи кількісного аналізу при управлінні ризиками в інвестиційній діяльності

Суттєвим фактором, що впливає на оцінку ефективності інвестиційного проекту, є фактор ризику. Оскільки ризик в інвестиційному процесі, незалежно від його конкретних форм, зрештою з’являється у вигляді можливого зменшення реальної віддачі капіталу порівняно з очікуваною, то його врахування має важливе значення при проведені аналізу на стадії підготовки проекту до реалізації.

Сучасне ринкове середовище важко собі уявити без розвитку. Підприємницький ризик у ринковій економіці є наслідком незалежного руху капіталу самостійних власників. Тому можна дати і таке його визначення як економічної категорії: це відносини між економічно самостійними суб’єктами з питань оптимізації співвідношення доходів і витрат на основі незалежного руху капіталів (інвестицій) та за умови економічної зацікавленості і відповідальності цих суб’єктів.

Сучасна теорія прийняття рішень розрізнює три можливих ситуації:

  • Вибір за визначеності, коли результат рішення детермінований і може бути визначений наперед;
  • Вибір в умовах ризику, коли результат не може бути точно спрогнозований, але є певна інформація про ймовірність можливих наслідків;
  • Вибір в умовах невизначеності, коли результат є випадковим і повністю відсутня інформація щодо ймовірності наслідків рішення.

У цій класифікації з практичної точки зору межа між другим та третім випадками дещо розмита, якщо за ймовірність брати так звану суб’єктивну ймовірність, тобто ступінь впевненості людини у настанні тієї чи іншої події.

В економічній теорії передбачається, що людина, яка здібна раціонально приймати рішення виходячи з принципу найбільшої вигоди, завжди має уявлення про ступінь ризику тієї чи іншої альтернативи, обґрунтовуючи його певними міркуваннями. Ці уявлення базуються на впевненості індивіда (суб’єктивних уявленнях) у настанні різних наслідків рішень. Так, нехай як результат рішення вибору проекту розглядається певний єдиний показник (наприклад розмір доходу чи прибутку), фактична величина якого залежить від прийнятого рішення і деяких випадкових факторів, тобто кожному варіантові рішення відповідає свій імовірний розподіл результату. Тоді вибір в умовах ризик буде здійснюватись серед ймовірних розподілів, що відповідає кожному варіантів рішення.

Як правило, аналіз ризиків слід починати з виявлення якісних та кількісних факторів, які взаємодоповнюють один одного. Головне завдання якісного аналізу полягає у визначенні факторів ризику, етапів і робіт, за яких ризик виникає, тобто у виявленні потенційної області ризику з тим, щоб потім ідентифікувати всі можливі ризики. Кількісний аналіз полягає у чисельному визначенні розмірів окремих ризиків і ризику інвестиційного проекту в цілому. Ця проблема найскладніша і потребує застосування різних методів:

  • статистичного;
  • доцільності витрат;
  • експертних оцінок;
  • аналітичного;
  • та зіставлення аналогів.

Розглянемо кожен з них окремо по відношенню до аналізу ризику інвестиційного проекту.

1. Статистичний метод рекомендується застосовувати в процесі обчислення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому і можливих при цьому втрат. Суть його полягає у тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статичні дані, які стосуються результативності здійснення фірмою таких операцій. Частоту виникнення певного рівня втрат пропонується знаходити за формулою:

F0= N/Nзаг (2.1),

Де - F0частота виникнення певного рівня втрат;

N - число випадків появи конкретного рівня втрат;

N - загальне число випадків у статистичній виборці.

Для побудови кривої ризику і визначення рівня втрат необхідно ввести поняття областей ризику. Областю ризику називається певна зона загальних витрат на ринку, в межах якої вони не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику.

При оцінці достатності капіталу для реалізації проекту слід враховувати два поняття: статутний капітал і весь капітал. Тобто така достатність визначається максимально допустимим розміром статутного капталу компанії і граничним співвідношенням усього її капіталу до суми активів, що називається коефіцієнтом ризику (Н).

Якщо за основу для виявлення таких областей взяти вимоги національного банку України до оцінки стану активів будь-якого комерційного банку, то можна виділити п’ять основних областей ризику діяльності будь-якої фірми в умовах ринкової економіки: безризикова; ризиків: недопустимого; критичного; підвищеного; мінімального.

Розглянемо суть і характеристику кожної з них:

Безризикова область О-Г характеризується відсутністю будь-яких втрат при здійснені операцій з гарантією отримання, як мінімум, розрахункового прибутку. Теоретично прибуток фірми при реалізації проекту необмежений. Коефіцієнт ризику, що визначається граничним співвідношенням усього капіталу компанії до суми активів, дорівнює нулю, тобто Н1=0, де індекс 1 - визначник першої області (рис. 2.1.).

Область мінімального ризику характеризується рівнем втрат, що не перевищують розміру чистого прибутку в інтервалі О-А. Коефіцієнт ризику Н2=Н (О-А1) знаходиться в межах від 0 до 25%. Тут можливе здійснення операцій з цінними паперами уряду України, муніципальних органів, отримання необхідних позик, гарантованих урядом; участь у виконанні робіт по будівництву споруд та інших фінансованих державними органами заходів. Фірма ризикує тим, що внаслідок своєї діяльності в найгіршому випадку вона не отримає чистого прибутку і не зможе виплатити дивіденди по емітованих цінних паперах. Можливі незначні втрат чистого прибутку, але основна його частина зберігатиметься.

Область підвищеного ризику характеризується рівнем втрат, що не перевищують розміри розрахункового прибутку. Коефіцієнт ризику Н3=Н (А1‑Б1) знаходиться в межах 25‑50%. Тут можливе здійснення виробничої діяльності фірмою завдяки отриманим в інвестиційних банках кредитам, гарантованим урядом України на термін до одного року за вирахуванням позичок. Фірма ризикує тим, що в наслідок своєї діяльності вона в найгіршому випадку відшкодує всі витрати (рентні і комунальні платежі, накладні видатки тощо), а в найкращому - отримає набагато менший від розрахункового рівня прибуток.

Область критичного ризику. Можливі втрати, величина яких перевищує розміри розрахункового прибутку, але не перевищує загальної величини валового прибутку. Коефіцієнт ризику Н4=Н (Б1‑В1) знаходиться в межах 50 - 75%. Фірма може здійснювати різні види лізингу: оперативний (підприємства, фірми-виробники не реалізовують свою продукцію, а передають її в оренду); нерухомості (передача в оренду машин та устаткування, що використовуються різними підприємствами і фірмами терміном від 2 до 6 років); може вкладати фінансові інвестиції у цінні папери інших акціонерних товариств і підприємств. Такий ризик небажаний, оскільки можна втратити всю свою виручку від операції.

Область неприпустимого ризику. В її межах можливі втрати, близькі до розміру власних коштів, тобто повного банкрутства фірми. Тоді прострочена заборгованість за позиками складе 100%, й існує досить великий ризик, пов’язаний із вкладанням грошових коштів та майна під застава для отримання банківських кредитів. Коефіцієнт ризику Н3=Н (В1‑Г1) знаходиться в межах 75-100%.

Таблиця 1. Статистичні дані виникнення втрат у виробничій діяльності фірми

 

Частота виникнення втрат F,%

 

Безризикова

Область ризику

Рік

область

мінімального

підвищеного

критичного

неприпустимого

 

Fзаг

F2

F3

F4

F5

1997

0,75

0,32 (42%)

0,33 (44%)

0,05 (7%)

0,05 (7%)

1998

0,80

0,35 (45%)

0,20 (25%)

0,20 (25%)

0,05 (5%)

1999

0,85

0,05 (5%)

0,17 (20%)

0,25 (30%)

0,38 (45%)

 

Для визначення максимального рівня ризику Рр (мах) по одному з видів господарської діяльності фірми, наприклад зведенню будівель і споруд та їх фінансуванню за державний кошт у вигляді капітальних вкладень з гарантією уряду України, використовуються статистичні дані про виконання такої роботи фірмою за декілька останніх років (табл. 1.). З цією метою доцільно використовувати графік Лоренца.

Припустимо, що загальна частота виникнення втрат фірми Fзаг визначається за формулою (2.1.): Fзаг =0,75 у 1997; 0,80 у 1998; 0,85 у 1999 р. Це відповідає сумі частот виникнення втрат у областях ризику від 2 до 5 (рис. 2.1.) з розподілом у точках А1, Б1, В1 згідно з даними, наведеними у табл. 1. Рівень ризику Рр (мах) визначається за частотою виникнення втрат. Для побудови графіка частоту виникнення втрат поставимо у висхідний ранжований ряд за кількістю явищ, потім вирахуємо кумулятивні (накопичені) підсумки, які у табл. 2.1. за 1999 р. означають, що частість страт в областях дорівнює,%: другий - 5, 3-й - 25, 4-й - 65 і в 5-й - 100. Далі беремо квадрат розміром 100х100 і на вертикальній осі відкладаємо кумулятивні підсумки частот, а горизонтальний відрізок розбиваємо на рівні частини за числом областей ризику.

За відсутності втрат, тобто при роботі фірми у безризиковій області (Рр=0) лінія Лоренца являтиме собою пряму. Якщо Рр>0, тобто рівень ризику підвищується, частота виникнення втрат розподілиться нерівномірно.

Чим вищий показник Рр, тим більш випуклою є лінія Лоренца, а отже тим більшим буде відрізок, обмежений цією лінією і лінією рівності. Якщо від одиниці відняти відношення довжини відрізку аb=1,7 до довжини всієї діагоналі АС=7,2, то одержимо значення Рр.

У цьому випадку рівень ризику визначається:

Рр (1999) = (1 - 1,67/7,2) х100% = 77% (2.2)

Кривизна лінії Лоренца може мати протилежне зображення, яке залежить від значень кумулятивних підсумків. Якщо це так, тобто коли частота виникнення ризику незначна, то одиниця у формулі відсутня.

Побудова кількох ліній Лоренца за різними періодами дозволяє порівнювати Рр за ступенем кривизни цих ліній.

Проведені дослідження методу визначення величини Рр за допомогою графіка Лоренца поряд із позитивними аспектами виявили і деякі його недоліки. Так згаданий показник не дорівнюватиме одиниці при його максимальному значенні, а буде лише прямувати до неї.

Таблиця 2. Розрахунок рівня ризику за певний період.

 

 

Розподіл частоти втрат F0 за черговістю визначення

 

 

1997

1998

1999

 

 

1

2

гр. 4 х

1

2

гр. 7 х

1

2

гр. 10х

 

 

 

 

гр. 2

 

 

гр. 2

 

 

гр. 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

0

0,32

42

-

0,35

45

-

0,05

5

-

2

1

0,33

44

44

0,20

25

25

0,17

20

20

3

2

0,05

7

14

0,20

25

50

0,25

30

60

4

3

0.05

7

21

0,05

5

15

0,38

45

135

Разом:

0,75

100%

79

0,80

100%

91

0,85

100%

215

Примітка

1 - частота виникнення втрат F0

 

 -% до безризикової зони

 

Від’ємне значення означає, що порівняно з 1997 р. ризик зріс на 43%, тому Рр (1999) = 39,3%+43% = 82,3%.

Порівняння цих методів демонструє, що різниця при визначенні Рр складає 5,3%, а похибка — 6,43% (5,3/82,3) х100, що цілком припустимо.

Далі розглядатимуться питання визначення максимального розміру ризику та встановлення його оптимального рівня, виходячи з логіки попередніх досліджень.

Останнім часом у зарубіжних фірмах найбільш популярним став метод статистичних випробувань, або метод "Монте-Карло". Його перевагою є можливість аналізувати та оцінювати різноманітні варіанти організації процесу реалізації інвестиційного проекту і враховувати різні фактори ризиків у межах одного підходу. Різні типи проектів мають свої недоліки з точки зору ризиків, що виявляються при моделюванні. Недоліком методу статистичних досліджень, на нашу думку, є те, що у ньому для оцінок та висновків використовуються ймовірнісні характеристики, що не дуже зручно для безпосереднього практичного застосування і не задовольняє менеджерів проекту.

Аналіз ризику зручніше проводити у послідовності, як на рис. 1.

Кожне нове підприємство чи новий інвестиційний проект безперечно стикаються на своєму шляху з певними труднощами, що загрожують їх існуванню. Підприємцям необхідно вміти їх передбачати і завчасно вживати ліквідаційних заходів. Але спочатку потрібно оцінити ступінь ризику і виявити ті проблеми, які можуть стояти на перешкоді підприємницькій діяльності.

Підприємець має враховувати ступінь ризику з метою страхування своєї активності. Саме тому доцільно спочатку розробити стратегію поведінки і запропонувати шляхи виходу із можливих ризикових ситуацій.

Усі учасники проекту зацікавлені у виключенні можливості повного провалу чи щонайменше запобіганні збитків. В умовах нестабільної швидко змінюваної ситуації їм слід передбачати всі можливі наслідки дій своїх конкурентів, а також зміни ринкової ситуації.

Призначення аналізу ризику полягає в наданні потенційним партнерам необхідної інформації для прийняття рішень про доцільність участі у реалізації проекту і вживанні заходів по захисту можливих фінансових втрат.

Говорячи про необхідність аналізу і врахування ризику при управлінні інвестиційними проектами, як правило, йдеться про основних учасників проекту: замовника, інвестора, виконавця (підрядчика), продавця, покупця, а також страхову компанію.

При аналізі ризику будь-кого з них чи самого інвестиційного проекту та його здійсненні нами пропонується використати такі критерії:

  • втрати від ризику незалежні одна від одної;
  • втрати по одному з напрямків "портфеля ризиків" не обов’язково збільшують ймовірність втрати по іншому;
  • максимально можливий збиток не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника.

У процесі прийняття рішення щодо допустимого підприємницького чи інвестиційного ризику важливо знати не лише ймовірність певного рівня втрат, але і ймовірність того, що втрати не перевищать певного рівня. Необхідність подібного розрахунку виникає, наприклад, у такій ситуації. Припустимо, менеджер вважає, що втрата 20 млн. дол. не змінює кардинально характеру підприємницької діяльності фірми; разом з тим збитки розміром 80 млн. дол. призведуть до великих фінансових ускладнень, на які керівники фірми не підуть. За такої ситуації важливіше знати не про ймовірність втрат у 20 млн. дол., а що вони не перевищать цієї суми.

Оцінка ризику залежить від інтуїції підприємця. Вибір його прийнятного ступеня залежить від готовності керівника ризикувати. Менеджери консервативного типу, які не схильні до інновацій, здебільшого намагаються уникнути щонайменшого ризику. Більш досвідчені керівники віддають перевагу саме ризиковим рішенням, якщо останні є добровільними (самостійними), але й не уникають дій, які включають недобровільний ризик. За складної ситуації такий керівник схильний до ризикових рішень, коли впевнений у професійності виконавців.

Взагалі можна вважати, що прийнятний рівень ризику обернено пропорційний кількості виконавців. При цьому важливо лише при мінімізації їх кількості не перейти дозволену межу. Готовність керівника ризикувати значною мірою формується під впливом результатів попередніх аналогічних рішень, прийнятих в умовах невизначеності. Як правило, тенденція така, що понесені у минулому втрати диктують вибір обережнішої політики, а успіх схиляє до ризику.

У ринковій економіці принципово змінюються взаємовідносини фірми з державою та іншими підприємствами. Держава має право лише економічними методами регулювати діяльність фірм. Необхідною умовою зміни взаємовідносин підприємства і держави у нашій економіці є процес роздержавлення, який, безумовно, впливає на характер фінансового управління.

Наслідком повної незалежності фірми від держави є зміна характеру джерел фінансування. Держава перестає бути власником значної частини підприємств і тим самим знімає з себе відповідальність за їх фінансування і господарську діяльність. Разом з тим, самостійні власники починають фінансувати один одного.

Фірми несуть повну матеріальну і соціальну відповідальність перед своїми працівниками за всі свої дії. Це положення визначає особливість фінансового управління у ринковій економіці та необхідність аналітичного підходу до роботи. Проводиться аналіз фінансового положення не лише своєї фірми, але й підприємств, з якими вона пов’язана у виробничо-фінансовій діяльності. Інакше можливі неплатежі і банкрутство фірми навіть у тому випадку, якщо виробництво даної фірми знаходиться на належному рівні.

Отже, економічна самостійність підприємства вимагає від його керівників вміння правильно обирати своїх партнерів. Без фінансового аналізу і обліку ризику неможливий також вірний вибір політики фірми: ані тактичної, ані стратегічної. Однією з особливостей управління компанією у ринковій економіці є проведення стратегічних досліджень, адже за умов нестабільності потрібно вміти оцінювати і прогнозувати можливі ризики. Стратегія управління має сприяти стабілізації виробничо-господарської діяльності підприємства. Недостатньо займатись лише тактичними питаннями, оскільки їх результати не забезпечують гарантованого ефективного функціонування фірми на перспективу. Важливість стратегічних рішень підтверджують дані американських вчених, за якими коливання прибутковості фірми на 80% визначаються вірністю стратегічних рішень.

Під стратегією управління фірмою розуміють визначення довгострокових цілей розвитку в інвестиційному проекті і факторів підвищення доходності з урахуванням можливих змін на ринку. Вона має знаходити своє відображення у зниженні ризиків. Її завдання полягає у підготовці фірми до можливих змін ринкової ситуації, протистоянні несприятливому впливові ризиків та випадкових факторів.

Слід зазначити, що прийняття рішення — це психологічний процес, в якому людська поведінка є не завжди логічною. Іноді людиною керує логіка, а іноді й почуття, тому управлінські рішення можуть мати або інтуїтивний, або раціональний характер. Раціональність — це використання інтелекту та досвіду для прийняття рішення, на яке впливають також особисті риси відповідальних управлінців, середовище, інформаційні обмеження, обґрунтованість наслідків ризику та норми поведінки. Першим кроком у формуванні стратегії є визначення мети. Формування цілей фірми, в основному, визначається такими факторами:

  • типом фірми;
  • економічним становищем фірми (поточним і перспективним);
  • суб’єктивним (міркування різних власників).

Цілі учасників визначення стратегії можуть суперечити одна одній. Наприклад, можуть виникати розбіжності у думках між менеджерами і власниками. Статус фірми у суспільстві, а отже і статус менеджера визначаються обсягом продажу. Проте ця мета може суперечити баченню пріоритетів власниками (акціонерами) компанії, наприклад щодо максимізації прибутку. Графічно такі непорозуміння можна виразити, як на рис. 2.5.

Максимум прибутку підприємство одержуватиме якщо обсяг продажу буде дорівнювати значенню у точці Qn, коли граничний доход підприємства зрівняється з граничними витратами. Але валовий доход ще певний час продовжує зростати, доки обсяг продажу не досягне точки Qd. Кожна одиниця продукції між точками Qn і Qd збільшує сукупний доход від продажу, але зменшує сукупний прибуток, оскільки граничні витрати вже перевищують граничний доход. При початковому падінні ціни і подальшому зростанні виробництва валовий доход також починає зменшуватися.

Акціонери зацікавлені в обсязі виробництва, який дорівнює Qn, а менеджери — Qd. Досвідчений менеджер вибере обсяг виробництва між цими точками і, прагнучи до обсягу Qd, не виключено, що він зупиниться на обсязі Qm.

Менеджер і власник часто по-різному відносяться і до ризику, і до шляхів його зменшення. Менеджер може з цією метою вживати заходів щодо запобігання ризикових проектів (але тоді він не забезпечить отримання максимального прибутку фірмою), або ж продавати цінні папери даної фірми і купувати цінні папери інших компаній. Акціонери можуть бути проти розмивання своїх акцій. Інші суперечності між менеджерами і власниками (акціонерами) виникають також.

Рис. 2.. Схема суперечності цілей зростання обсягу продукції і максимізації прибутку

Іншою проблемою є збалансування короткострокових і довгострокових цілей. Якщо у підприємства не буде стійкого прибутку найближчим часом, воно просто перестане існувати. Проте якщо не перейматися проблемами перспективи розвитку, підприємство теж не виживе.

При значному вкладанні коштів у рекламу і незначних витратах на дослідження і розробки поточні обсяги продажу зростають, а майбутні скорочуються. Припустимо, що фірма не модернізує основного капіталу. Вона може збільшити прибуток найближчим часом, але обладнання зноситься, а прибуток у перспективі зменшиться. Якщо фірма не витрачає часу і коштів на перепідготовку персоналу, не розробляє нових видів продукції, то її доходи в майбутньому також зменшаться, а позиції на ринку погіршаться.

Другим етапом розробки раціональної стратегії є діагностичний. Він передбачає аналіз зовнішнього середовища за такими параметрами:

  • визначаються зміни, що впливають на різні аспекти стратегії, наприклад динаміка цін;
  • оцінюються фактори, що представляють загрозу для стратегії фірми: перш за все, діяльність конкурентів і держави;
  • встановлюються фактори, що представляють великі можливості для досягнення загальнофірмових цілей.

Якщо говорити про фірму в цілому, то перед нею завжди є кілька альтернатив: зростання (за рахунок власних чи залучених коштів, злиття з іншими підприємствами) чи скорочення (ліквідація, банкрутство, реструктуризація тощо).

У процесі реалізації стратегії може змінитися зовнішнє середовище, на що менеджер обов’язково повинен відповідним чином відреагувати. Окрім того, визначена при побудові фірми як системи початкова сукупність обмежень може не враховувати всіх ускладнень, які проявляються з плином часу. Отже, цілі та - обмеження слід постійно переглядати.

Оскільки система складається з кількох частин, то аналіз стійкості повинен проводитись для всіх компонентів. Якщо цілі змінюються, а в їх частинах, структурі та функціях цих частин не відбувається відповідних змін, то система руйнується. Практика свідчить, що у швидкозмінюваному середовищі найбільш поширеними є фірми, які децентралізують свій внутрішній устрій. І навпаки, при відносно стабільному середовищі організації будуються здебільшого жорстко централізовано.

Це теоретичне положення має велике практичне значення для нашої економіки сьогодні. Цілком зрозуміло, що в ринковій економіці порівняно з плановою змінюються цінності і цілі функціонування первинної ланки. Якщо паралельно не відбувається зміни структури наших підприємств, функцій їх основних підрозділів, то жодні заходи - ані акціонування і приватизація, ані взаємозаліки заборгованості і кредитування банку не допоможуть. Адже при зміні зовнішнього середовища має трансформуватись і внутрішнє.

Дійсно, щоб вижити за умов різкої зміни поля функціонування фірми, необхідно коригувати цілі, структуру і функції основних підрозділів. Це завдання фінансового менеджера, найважливішими функціональними обов’язками якого є:

  • Визначення потреб фірми у фінансових ресурсах.
  • Аналіз альтернативних джерел фінансування, їх оцінка і формування раціональної структури.
  • Забезпечення своєчасного отримання коштів з обраних джерел.
  • Оптимізація доходу фірми та забезпечення умов його ефективного використання.
  • Забезпечення стабільного росту фірми через розширення власного виробництва чи злиття з іншими підприємствами.


21.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!