Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Роль приватизації в інвестиційній діяльності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Роль приватизації в інвестиційній діяльності. Реферат

За своєю суттю приватизація - це процес перетворення у приватну власність будь-якої іншої форми власності (як державної, так і колективної) або рух через послідовну зміну форм господарювання від державної власності до приватної

Процес реформування власності ніколи і ніде не був легким і швидким. Особливо це стосується пострадянських країн з їх плановою економікою, побудованою на командно-адміністративних принципах. Процес приватизації в Україні був також обтяжений певними політичними і соціальними факторами. Проте категорично не можна погодитися з тими, хто вважає приватизацію основною причиною занепаду української економіки, злом, нав'язаним ззовні.

Досвід реформування власності в Україні засвідчив, що ніхто не може запропонувати іншого шляху швидкої трансформації економіки, швидкого переходу до ринкових відносин.

Навіть процес "паперової" приватизації, можливо, і не оптимальний з погляду створення ефективного власника і забезпечення великих надходжень коштів у державну скарбницю, виконав свою місію. Тисячі підприємств, що вийшли з-під неефективного управління держави, припинили дарма витрачати бюджетні кошти на підтримку свого функціонування і створили критичну масу приватних суб'єктів господарювання. Мільйони громадян України одержали перші уроки ринкової економіки саме у процесі приватизації.

У процесі приватизації до приватних власників перейшло понад 50 тис. об'єктів промисловості, торгівлі і громадського харчування. Знайшли своїх покупців понад 1300 об'єктів незавершеного будівництва. Зрештою, майже 11 тис. великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства.

Безумовно, найпоширенішим способом приватизації став продаж акцій на сертифікатних аукціонах. Створена наприкінці 1994 — на початку 1995 р. національна мережа центрів сертифікатних аукціонів (НМЦСА) дала можливість кожному громадянинові України безпосередньо або через фінансових посередників узяти участь у процесі приватизації.

Для продажу через систему НМЦСА за приватизаційні майнові сертифікати (ПМС) було запропоновано понад 13 тис. пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю близько З млрд. грн. Крім того, ще понад 7 тис. пакетів загальною вартістю 1,6 млрд. грн. було запропоновано для продажу за компенсаційні сертифікати (КС). Тенденції щодо зміщення акцентів на продаж за гроші торкнулися і процесу масової приватизації. Тому із середини 1998 р. на основі НМЦСА стали проводитися грошові аукціони. За час їх проведення населенню і посередникам було продано 2900 пакетів акцій.

За станом на 1 травня 2000 р. 10 800 підприємств були приватизовані з глибиною близько 70%, із яких 7 500 підприємств уже фактично не мають державної частки.

За станом на 1 січня 2000 р. в роздержавленому секторі працює майже третина від загальної чисельності працівників, зайнятих у галузях економіки.

Дослідження, здійснені працівниками Фонду державного майна України (ФДМУ) разом із провідними українськими компаніями й фахівцями з питань приватизації, дають можливість зробити певні висновки стосовно проведення масової приватизації:

  • створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією незворотності процесу реформування;
  • широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації, внаслідок чого одержали перші уроки ринкової економіки;
  • незважаючи на розпорошення прав власності, приватизовані підприємства працюють загалом ефективніше, ніж державні;
  • накопичено значний досвід у проведенні різних видів продажу.

Проте не можна стверджувати, що процес масової приватизації в Україні пройшов без істотних недоліків. Сама його природа містила в собі прихований конфлікт. Перед проведенням процесу масової приватизації одночасно ставилися завдання, які за своїм змістом були навіть прямо протилежними. Так, декларувалося, що процес масової приватизації повинен забезпечити:

  • розв'язання проблеми соціальної справедливості, тобто надання кожному громадянинові рівної долі державної власності;
  • надходження коштів у державний бюджет;
  • залучення інвестицій на приватизовані підприємства;
  • створення ефективного власника і відповідно ефективного менеджменту на приватизованих підприємствах.

Зрозуміло, що розв'язати ці завдання в комплексі не здатна жодна структура, навіть якщо в її складі будуть тільки лауреати Нобелівської премії в галузі економіки. І пояснюється така ситуація наявністю складних протиріч. Якщо роздавати майно високоліквідних підприємств за сертифікати, то не можна забезпечити надходжень значних грошових сум у бюджет. Намагаючись якнайдорожче продати пакет акцій, не варто розраховувати на те, що покупець буде додатково вкладати значні кошти у вигляді інвестицій.

Не сприяло ефективному проведенню масової приватизації і постійне її продовження. Розробники цієї програми планували закінчити масову приватизацію ще в 1996 р. Вона ж, як відомо, тривала майже до середини 1999р.

У 1999 р. закінчився період "паперової" приватизації. На зміну йому прийшов період кардинальних змін методології й практики проведення приватизації в Україні. Прийнята Указом Президента України "Державна програма приватизації на 1999 рік" висунула нові плани та орієнтири. Фонд державного майна України перейшов винятково до грошової приватизації з механізмами залучення інвестицій у стратегічно важливі об'єкти, враховуючи при цьому галузеві особливості.

Так, відповідно до Програми приватизації з метою підвищення привабливості українських підприємств для потенційних покупців і залучення вітчизняного та іноземного капіталу передбачається застосування нових механізмів приватизації:

  • пріоритетний продаж великими пакетами акцій об'єктів групи Г і стратегічно важливих для економіки й безпеки держави підприємств в окремому порядку;
  • продаж об'єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;
  • продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;
  • продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення світових лідерів у відповідних галузях економіки, що дасть можливість підвищити рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту продукції, залучити передові технології і модернізувати підприємства;
  • продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;
  • розукрупнення підприємств, виділення з їх складу структурних підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів інженерної інфраструктури, у тому числі об'єктів соціальної сфери.

Реалізація цієї програми, безумовно, сприятиме поглибленню структурної перебудови.

Проблему одержання коштів для державного бюджету й залучення інвестицій на підприємства ФДМУ планує розв'язати шляхом комбінування, з одного боку, продажу об'єктів за кошти на фондових біржах, регіональних аукціонах, через мережі Позафондової торгової системи (ПФТС) і НМЦСА, а з іншого — через проведення індивідуальної приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки України і становлять чималий інтерес для іноземних інвесторів.

Фонд державного майна України накопичив значний досвід із проведення конкурсних продажів, що є ключовим моментом індивідуальної приватизації. Так, протягом 1995-2000 pp. ФДМУ за результатами проведених конкурсів уклав 1300 договорів купівлі-продажу.

У державний бюджет від проведення цих конкурсів надійшло 830 млн. грн. При цьому чітко відслідковується тенденція до збільшення розміру надходжень коштів у державний бюджет від проданих пакетів акцій. Якщо в 1995 р. від проданого пакету акцій держава одержувала у середньому 54 тис. грн., то в 1998 р. цей показник складав уже 4,2 млн. грн. У 2000 р., за підсумками проведених конкурсів, середні надходження коштів від продажу пакетів акцій на конкурсах зросли до 12,8 млн. грн. за пакет.

Крім того, за результатами укладених ФДМУ договорів приватизовані підприємства протягом 1995-2000 pp. уже одержали інвестиції на загальну суму 1 млрд. 134 млн. грн.

Водночас треба зазначити, що на цьому шляху потрібне подальше удосконалення процедур індивідуальної приватизації. На сьогодні процес продажу акцій занадто зарегламентований. Це не дає змоги підходити до будь-якого підприємства індивідуально, досягаючи тим самим максимальної ефективності продажу. У процесі оптимізації процедур індивідуальної приватизації ми розраховуємо і на допомогу міжнародних організацій. Нині Європейський Союз у рамках програми "Тасіс" здійснює проект "Сприяння приватизації шляхом продажу пакетів акцій". Цілі цього проекту:

  • сприяння індивідуальній приватизації в Україні;
  • створення сприятливого інвестиційного клімату;
  • поліпшення іміджу України для іноземних інвесторів.

Упродовж здійснення проекту передбачається створення регулюючої бази для індивідуальної приватизації відповідно до міжнародних стандартів і продажу пакетів акцій щонайменше трьох підприємств шляхом міжнародного тендера. У рамках проекту з ФДМУ вже співпрацюють провідні міжнародні фінансові установи. Незабаром до цього процесу приєднаються також фірми-радники.

Майже аналогічну програму технічної допомоги розробив і впроваджує зараз Світовий банк. У рамках проекту технічної допомоги ФДМУ здійснює вибір компанії-радника, яка має розв'язати такі завдання:

  • проведення детального аналізу інтересів потенційних інвесторів;
  • визначення критеріїв добору підприємств як потенційних об'єктів інвестування;
  • створення інформаційно-пошукової системи й електронного архіву відібраних об'єктів приватизації;
  • розроблення рекомендацій щодо підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації;
  • доведення інформації про об'єкти, що приватизуються, до потенційних інвесторів;
  • навчання персоналу ФДМУ.

Є надія, що співпраця ФДМУ з міжнародними фінансовими організаціями досить швидко дасть позитивні результати, оскільки Фонд планує у найближчий час здійснити індивідуальні продажі пакетів акцій багатьох провідних підприємств України.

Зазначимо, що ФДМУ, створений у 1992 р., став фактично першим, найбільш великим, могутнім і досвідченим учасником фондового ринку України. Саме завдяки діяльності ФДМУ сформувалась інфраструктура сучасного фондового ринку України.

Приватизація, особливо з використанням наявних приватизаційних майнових сертифікатів, сприяла створенню і поліпшенню діяльності великої кількості компаній — фінансових посередників. У процесі тільки сертифікатної приватизації взяли участь 335 інвестиційних фондів і компаній, 337 довірчих товариств, 46 торговців цінними паперами. Такі оператори, як "Проспект-Інвестментс", "Сігма", "Оптіма-Інвест-ментс" і деякі інші, сталі зразком для інших учасників фондового ринку. Вони довели, що кваліфіковані, професійні компанії можуть успішно працювати за будь-яких умов.

Активна діяльність фінансових інститутів сприяла залученню до процесу приватизації більшості населення України. Фінансовим посередникам довірили свої приватизаційні сертифікати 28,5 млн. громадян України.

Зараз важливим напрямом діяльності ФДМУ є розробка пропозицій і відповідних нормативних документів щодо завершення діяльності інвестиційних фондів із приватизаційними сертифікатами громадян. Разом з Державною комісією з цінних паперів фондового ринку (ДКЦПФР) розроблений і триває процес узгодження положень про реорганізацію інвестиційних фондів і особливості перетворення закритих інвестиційних фондів і компаній у відкриті.

Помітну роль зіграв ФДМУ у становленні фондових бірж і ПФТС. Забезпечення пропозицій пакетів акцій спочатку на Українській фондовій біржі, а потім і на інших фондових біржах, участь фахівців ФДМУ у створенні ПФТС і початок продажу через неї державних пакетів акцій сприяли передусім зміцненню цих фінансових установ, а також створенню умов для плавного переходу посередників від участі в сертифікатній приватизації до роботи в сучасних умовах фондового ринку.

Протягом 1995-2000 pp. ФДМУ було продано 3850 пакетів акцій через фондові біржі і ПФТС. Для порівняння нагадаємо: у 1995 р. на біржах було продано лише 50 пакетів акцій, у 1998 р. — 2000 пакетів, а за перші 4 місяці 2000 р. продано вже 730 пакетів акцій. Як і у випадку з проведенням конкурсів, відзначимо значне зростання вартості пакетів акцій, що продаються на біржах, і відповідно надходжень у державний бюджет.

У 1997 р. середня вартість проданого пакету акцій складала 114 тис. грн, у 1998 р. вона виросла у 2,5 рази, у 2000 р. пакет акцій, проданий на фондових біржах і ПФТС, у середньому дорівнював уже 474 тис. грн. Взагалі від цього виду продажу акцій держава одержала понад 1 млрд. грн.

Зрозуміло, що інвестиції можуть надійти у країну лише тоді, коли державою будуть створені сприятливі умови. Серед цих умов передусім виокремлюється створення бази для найширшого розвитку приватного сектору економіки. Саме на це спрямована програма приватизації, що втілюється в Україні.

Основні цілі інвестиційного процесу у ході приватизації:

  • створення реального власника на підприємстві;
  • залучення інвестицій на підприємства;
  • суттєве поповнення державного бюджету, а також супроводження процесу приватизації.

Зазначимо, що процес приватизації постійно розвивається і змінюється відповідно до вимог суспільства.

Починаючи з 1992 p., тобто з часу прийняття законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" і "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) ", кілька разів змінювалися орієнтири державної політики щодо основної мети, якої можна досягти завдяки приватизації. Так, через приватизацію передбачалось: "передати державну власність тим, хто на ній працює", "справедливо і рівно роздати державне майно всім громадянам", "перетворити населення в суспільство власників", зрештою, вимальовується новий орієнтир — "пошук ефективного власника".

Водночас змінювались і підходи до методики шляхів приватизації. На першому етапі переважали викуп і оренда з викупом. Це був найшвидший спосіб приватизації підприємств винятково членами трудових колективів. На базі приватизованих об'єктів створювалися закриті акціонерні товариства чи колективні підприємства. Сторонній інвестор практично не мав можливості брати участь у цьому процесі, а українські підприємства були позбавлені через це великих джерел фінансування.

Після прийняття Програми радикальних економічних реформ почався перехід до другого етапу реформ — до масової приватизації. Був введений в оборот приватизаційний майновий сертифікат. Відбулася якісна зміна об'єктів приватизації. Якщо в перші роки це були, як правило, невеликі об'єкти, то зараз приватизації підлягали індустріальні велетні — підприємства стратегічно важливих галузей економіки України.

На їх основі створюються відкриті акціонерні товариства, акції яких пропонуються для продажу як широким верствам населення і фінансовим посередникам на сертифікатних аукціонах, так і шляхом проведення некомерційних конкурсів. Інвестори одержали можливість придбати акції при їх первинному розміщенні. Почав формуватися вторинний ринок цінних паперів. Були розроблені процедури проведення інвестиційних конкурсів.

Зараз починається третій етап приватизації. Він пов'язаний з переходом до грошової приватизації, з проведенням аукціонів за гроші, з конкурсами, з індивідуальною приватизацією стратегічно важливих підприємств, їх реструктуризацією.

Цьому етапу приватизації мають сприяти низка нових законів, укази Президента України і відповідні нормативні акти, підготовлені ФДМУ останнім часом. Указ Президента України "Про конкурсний продаж пакетів акцій відкритих акціонерних товариств у процесі приватизації" регламентує умови проведення комерційних і некомерційних конкурсів.

Конкурс — це спосіб приватизації, за яким пакети акцій продаються покупцю, який запропонував найвищу ціну (на комерційному конкурсі) або найкращі зобов'язання щодо подальшого розвитку об'єкта приватизації (на некомерційному конкурсі). Відповідно до Положення про застосування способів приватизації і Положення про підготовку, організацію і проведення конкурсів із продажу пакетів акцій, що належать державі, конкурс має відбуватись у два етапи, а його переможця визначатиме конкурсна комісія.

Визначено, що для продажу на комерційних конкурсах передбачаються пакети акцій розміром не менше 26% статутного фонду (в окремих випадках для підприємств із великою вартістю основних фондів — не менше 15%).

На некомерційних конкурсах передбачається продаж пакетів акцій вартістю не менше 51% статутного фонду. Для проведення таких конкурсів можуть залучатися фірми-радники.

Указ Президента України "Про прискорення перетворення державних підприємств у відкриті акціонерні товариства" передбачає корпоратизацію, тобто перетворення у відкриті акціонерні товариства, 100% акцій яких буде належати державі, усіх великих і середніх державних підприємств, крім тих, що увійдуть у перелік казенних. Це дасть змогу значно прискорити процес приватизації, оскільки зараз саме процес корпоратизації, що містить у собі оцінку підприємств, розробку його статутних документів, триває майже півроку.

Указом Президента України "Про заходи щодо регулювання відносин заборгованості підприємств" буде дозволено погашати прострочені борги державних підприємств і підприємств із державною часткою за рахунок продажу майна, що належить державі на цих підприємствах.

Нині ФДМУ доводиться одночасно розв'язувати протилежні завдання: з одного боку, продавати об'єкти приватизації якнайдорожче, щоб спрямувати більше коштів до державного бюджету, а з іншого — намагатися залучити максимальний обсяг інвестицій для українських підприємств.

Зрозуміло, що неконкурентні способи приватизації — викуп або пільговий продаж акцій працівникам і керівникам підприємств — можна розглядати лише з погляду їх подальшого перерозподілу. Неконкурентні способи продажу характеризуються продажем за номінальною вартістю, а іноді й зовсім безплатним переданням майна підприємства. Оскільки більшість коштів, що надходять для сплати, складають приватизаційні майнові і компенсаційні сертифікати, надходження в бюджет від неконкурентних способів продажу наближаються до нуля.

Інвестиційний потенціал трудових колективів та інших категорій громадян, що мають пільги при придбанні акцій, дуже малий, якщо він є взагалі. Проте такі способи продажу акцій забезпечують певний соціальний ефект, оскільки дають змогу працівникам підприємств, які переважно ледь зводять кінці з кінцями, відносно дешево (за номінальною вартістю) чи безплатно одержати частину акцій свого підприємства.

Неконкурентні способи продажу створюють досить широке коло власників акцій, які за сприятливої ситуації можуть реалізувати їх на вторинному ринку цінних паперів з метою одержання "живих" грошей.

Крім того, деякі інвестори, знаючи про брак коштів у працівників і керівників підприємств, пропонують їм сплатити за них суму, необхідну для викупу акцій на пільгових умовах. При цьому такі інвестори можуть акумулювати пакет акцій підприємства за ціною, значно нижчою, ніж при конкурентному продажу, працівники ж одержують кошти (тобто фактично вже на цьому етапі відбувається процес вторинного продажу) чи додаткову частку акцій.

Серед конкурентних способів продажу необхідно виокремити такі, що пов'язані з надходженням коштів — як унаслідок прямого придбання, так і у процесі виконання інвестиційних зобов'язань.

Сертифікатні аукціони за ПМС і КС не приводять до прямого надходження коштів через специфіку своїх засобів платежу. Природно, що такий вид продажу не несе за собою будь-якої відповідальності покупця за подальший розвиток підприємства. Сертифікатні аукціони дають можливість лише попередньо визначити ринкову ціну того чи іншого пакета акцій підприємства.

Під час продажу акцій на сертифікатних аукціонах відбувається певне їх розпорошення, тому навіть привабливому в економічному сенсі підприємству важко знайти покупця для придбання досить великого пакета акцій, який би міг виступити в ролі інвестора.

Такий інвестор може з'явитися тільки на вторинному ринку цінних паперів, але для цього потрібний розвинений фондовий ринок, якого у нас, на жаль, ще немає. Проте інвестори за допомогою українських фірм-посередників все-таки мають можливість придбати досить великі пакети акцій за малою ціною. Як правило, це портфельні інвестори, які зацікавлені отримати прибуток на перепродажу акцій. Такий вид продажу дуже зручний для них, оскільки не вимагає від них ніяких зобов'язань щодо подальшої долі підприємства.

Найбільше коштів приносить у державний бюджет продаж акцій на фондових біржах і грошових аукціонах. У такому разі вся сума коштів, отримана за пакети акцій, надходить державі. Однак при цьому покупець знову-таки просто оплачує вартість пакета акцій і не хвилюється за внесення будь-яких інвестицій. Успішна робота підприємства цікавить більшість таких покупців лише з погляду спекулятивного підвищення вартості придбаних акцій.

Процедура проведення грошових аукціонів значно дешевша, ніж проведення інвестиційних тендерів. Вона не потребує великих витрат на західних консультантів і попередню реструктуризацію підприємств. Крім того, такі аукціони дають змогу брати в них участь усім потенційним інвесторам. Вони надають рівні умови як для вітчизняних, так і іноземних інвесторів, не встановлюючи при цьому якихось обмежень.

На відміну від інвестиційних конкурсів грошові аукціони не мають потреби у створенні системи контролю за дотриманням інвестиційних чи інших зобов'язань. Великою перевагою таких аукціонів є те, що їх можна проводити дуже швидко із залученням до торгів великої кількості учасників. Інвесторів тут приваблює більш "прозора" порівняно з комерційними конкурсами процедура визначення переможця.

Проте окремих інвесторів, які планують надалі вкладати великі суми грошей у розвиток підприємства, може не влаштовувати спекулятивно підвищена вартість пакетів акцій, гроші за які не надходять в об'єкт інвестицій. Для залучення таких інвесторів розроблено процедуру проведення некомерційних конкурсів. При такому способі продажу пакет акцій реалізується за попередньо визначеною ціною, а вирішальними чинниками при обранні переможця стають його бізнес-план і зобов'язання щодо реконструкції і розвитку підприємства.

У цьому разі у державний бюджет надходить значно менша сума грошей як сплата за придбане майно, однак саме підприємство одержує необхідні йому кошти для реорганізації і переозброєння. Крім того, такий покупець бере на себе зобов'язання щодо збереження, а можливо, і збільшення кількості робочих місць, упровадження нових технологій, організації роботи та ін.

Фактично держава при цьому нічого не втрачає, оскільки через деякий час податкові надходження від роботи приватизованих у такий спосіб підприємств значно перевищать суму, яку можна було одержати в результаті продажу підприємств іншими способами. Втім, такі надходження у державний бюджет стануть можливими лише через певний час за умови, що економічна ситуація у країні буде сприятливою для цього.

Проміжним варіантом є продаж на комерційних конкурсах. При цьому переможцем стає покупець, який пропонує найвищу ціну за пакет акцій. Проте, крім внесення обов'язкових коштів, покупець зобов'язаний виконати фіксовані умови проведення конкурсу, тобто здійснити низку заходів, спрямованих на розвиток підприємства.

Саме за таким принципом планується проводити зараз міжнародні конкурси за участю фірм-радників. Фірмами-радниками будуть всесвітньо відомі консалтингові фірми, які разом із представниками ФДМУ розроблятимуть фіксовані умови при проведенні конкурсів, а також оцінюватимуть разом з конкурсною комісією пропозиції потенційних покупців.

Література

  1. Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Укр-архстрой-информ, 1993. — 120 с.
  2. НемчинскийА. Б., ЗаикинП. Экономическое обоснование инвестиций в условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —152 с.
  3. Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.: Бу-дивэльнык, 1991. — 152 с.
  4. Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и жизнь. — 1991. — № 46. — С. 9.
  5. Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. — 1993. —№ 1. — С. 5-93.
  6. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: Наука, 1968.
  7. Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк // Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.
  8. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в Україні // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2001. — № 1 (101). — С. 19-21.
  9. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.
  10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
  11. Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —348 с.


20.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!