Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Технології соціального прогнозування: моніторинг розвиненості громадянського суспільства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Технології соціального прогнозування: моніторинг розвиненості громадянського суспільства. Реферат

Метою реферату є теоретичне обґрунтування необхідності щорічного моніторингу активності громадянського суспільства як критерію оцінки рівня його розвиненості

Соціальне партнерство у форматі "органи державної влади (ОДВ) – громадянське суспільство" вимагає постійного аналізу активності громадських об’єднань, який потрібний передусім саме державній владі для неупередженого аналізу власної діяльності щодо активізації діяльності громадян як партнерів соціальної взаємодії.

Проблема співпраці органів державної влади з організаціями громадянського суспільства була і залишається предметом наукових досліджень зарубіжних (Р. Арон, Р. Даль, Л. Зідентоп, Дж. Л. Коен, Е. Арато, Дж. Кін) та вітчизняних вчених (Г. В. Задорожний, О. В. Коврига, В. В. Смоловик, В. П. Рубцов).

На думку автора, головна мета моніторингу статичного стану НДО полягає у дослідженні динаміки послідовних змін, притаманних громадянському суспільству як соціальній системі. Поділяючи думку вчених, автор вважає, що причинами таких змін є: по-перше, постійна мобільність індивідів, що приходять для отримання своєї частини досвіду перебування та життєдіяльності у складі ГО як конкретної соціальної групи; по-друге, мобільність соціуму, який напрацьовує способи взаємодії з навколишнім середовищем; по-третє, розвиток самих НУО, в яких умови внутрішнього буття також зазнають постійних змін.

Дослідження проблеми моніторингу вимагає передусім звернення до словникових дефініцій. Так, у словнику термінів і понять законотворчої діяльності подано визначення моніторингу (англ. monitoring – контроль, від лат. monitor – той, хто попереджає, застерігає, радник, консультант) як регулярного спостереження за станом суспільних, правових, соціальних, природних і технічних процесів з метою їх оцінки, контролю та прогнозування. Моніторинг здійснюється на глобальному, регіональному й локальному рівнях. Отримана інформація використовується при підготовці законів, інших нормативно-правових актів, рішень тощо, що приймаються державними органами, політичними партіями, громадськими організаціями.

В енциклопедичному словнику з теорії управління зазначається, що моніторинг є періодичним повторним вимірюванням відповідних параметрів з метою визначення ефекту специфічних стратегій управління чи політики і реакції різних систем на зміни в більш широкому середовищі. Моніторинг є складовим компонентом процесу прийняття рішення у складному й слабко прогнозованому світлі. Орієнтований на виявлення відхилень від реалізації програми та корекцію у процесі її розробки й реалізації, моніторинг пов’язується з оцінкою ефектів реалізації певних типів рішень, а отже, спрямовується на оцінку інновацій у суспільстві.

Користувачів результатами моніторингу науковці чітко поділяють на два типи: спеціалісти (керівники та їхні помічники) різних сфер, а також громадські організації і політичні партії; професіонали, які мають схожі альтернативні погляди на досліджувані процеси.

При цьому важливо, щоб інформація про досліджувані явища та процеси мала стратегічний характер, оскільки вона покликана забезпечити не лише довготривалий прогноз, а й співвіднесеність досліджуваного явища з іншими об’єктами. Отже, очевидно, що моніторингова процедура передбачає стандартизацію процедур та показників для забезпечення можливості розуміння та правильної інтерпретації інформації всіма зацікавленими особами. Разом з тим результати моніторингу можуть слугувати об’єктом подальшої обробки та аналізу, націлених на пошуки нових закономірностей.

Дотримуючись такого трактування у своєму дослідженні, автор вважає, що ефективність та результативність проведення органами державної влади неупередженого щорічного моніторингу розвиненості громадянського суспільства безпосередньо залежить від об’єктивності використання певної низки процедур. Розглянемо основні з них.

Соціальна діагностика. Як складова та різновид соціальних технологій вона спрямовується на оцінку: фактичного стану об’єкта технологізації, конкретної ситуації, проблемної характеристики. Оскільки результатом її застосування є опис об’єкта відповідно до системи заданих показників, то очевидно, що необхідною умовою її застосування є наявність норм, нормативів, орієнтирів діагностованої сфери життєдіяльності.

Ця технологія є першою складовою циклу "діагноз-прогноз-проект-впровадження", запропонованого науковцями-теоретиками сфери державного управління. Однак автор вважає, що у цьому циклі мають відображатися не лише результати ("діагноз", "прогноз", "проект", "впровадження"), а й динамічні процеси досягнення цих результатів, а саме: "діагностика", "прогнозування", "проектування", причому "впровадження" має бути доповнене результатом, яким, на думку автора, є "управлінські рішення".

Не викликає жодного сумніву, що соціальна діагностика, що є одночасно і процедурою, і соціальною технологією, і методологічним інструментом, має стати передумовою соціоінженерної діяльності ОДВ, спрямованої на формування та оптимізацію громадянського суспільства як соціальної системи. Це необхідно передусім для отримання управлінськими органами необхідних не лише теоретичних, а й емпіричних знань.

Необхідно чітко розмежовувати соціальну діагностику та соціальне обслідування, яке спрямовується на вивчення, огляд та перевірку обмежених у просторі та часі соціальних суб’єктів чи явищ. Як правило, отримані внаслідок соціального обслідування результати не піддаються науковому узагальненню, оскільки використовуються лише з практичними цілями.

Автор вважає за доцільне застосувати у процесі моніторингу активності НДО виділені науковцями елементи соціальної діагностики:

  • оцінка стану досліджуваного соціального об’єкта, тобто ГО, чи характеристик його діяльності на основі попередньо визначених показників (є підґрунтям для подальшого аналізу);
  • визначення еталонного (нормативного) стану об’єкта та характеристик його діяльності. З цією метою застосовуються такі три підходи: нормативний – еталонним визнається негативний стан об’єкта, який аналізується крізь призму цілей управління; ситуаційний – еталонним є стан об’єкта, що як адекватний ситуації, в якій функціонує об’єкт, реалізує управлінські програми; ситуаційно-нормативний – еталонним визнається стан об’єкта, що відповідає як цілям діяльності соціальної системи, так і реальній ситуації;
  • виявлення невідповідності між еталонним та реальним станом досліджуваного об’єкта.

При цьому автор вважає, що підготовка відповідних управлінських рішень має бути виділена як окремий елемент.

Соціальній діагностиці як універсальній соціальній технології притаманні всі визначальні вимоги процесу технологізації, оскільки у ній чітко виділяються такі процедури: попереднє знайомство з досліджуваним об’єктом, постановка завдання, визначення стану діагностованих ситуацій та їхніх параметрів, добір показників, методик; вимірювання та аналіз показників; формулювання висновків, підготовка остаточного заключення-діагнозу.

Соціологічна діагностика, синонімічна соціальній діагностиці, є специфічною діяльністю соціолога, основна мета якої полягає не лише в аналізі стану соціальних об’єктів та процесів, а й у виявленні проблем їх функціонування й розвитку. Саме тому соціологічна діагностика, передбачаючи колективне обслідування вивчення стану справ у організації з метою визначення "больових точок" і виявлення проблем, широко застосовується у практиці соціально-інженерної діяльності та у сфері управлінського консультування.

Цікавими, на думку автора, є виділені вченими не лише спільні характеристики соціологічної діагностики та дослідної діяльності (зорієнтованість на отримування інформації; використання наукових знань; вивчення та аналіз стану досліджуваного об’єкта), а й їх відмінні риси. Автор вважає за доцільне подати їх у вигляді таблиці.

Таблиця 1. Відмінності між дослідницькою діяльністю та соціологічною діагностикою

Дослідна діяльність

Соціологічна діагностика

Мета – отримання нових знань про об’єкт

Мета – "фотографування" реального стану об’єкта відповідно до заданих параметрів, його оцінка порівняно з нормальним чи еталонним станом, прогнозування подальшого функціонування (поведінки) об’єкта

Спрямування – пояснення, розуміння, інтерпретація отриманої інформації

Спрямування – виявлення проблем у реальному стані об’єкта

Отримання достовірної інформації про об’єкт - мета

Отримання достовірної інформації про об’єкт – засіб для прийняття рішення про необхідність впливу на нього і про визначення спрямованості цього впливу

 

Соціальне прогнозування. Воно розуміється науковцями як дослідження перспектив соціальних процесів та явищ з метою підвищення рівня наукового обґрунтування й ефективності соціального планування та управління. У своєму дослідженні автор розуміє соціальне прогнозування:

  • по-перше, як прогнози, пов’язані зі структурними, ціннісними, організаційно-управлінськими, часовими й просторовими змінами досліджуваного об’єкта;
  • по-друге, як зміни у структурі соціальних потреб громадянського суспільства та його соціальної організації й управління ним;
  • по-третє, як зміни в життєвому середовищі громадянського суспільства.

Автор вважає, що для моніторингу розвиненості громадянського суспільства необхідно застосовувати такі науково виділені взаємопов’язані способи соціального прогнозування, що являють собою органічну єдність:

  • екстраполяція в майбутнє сучасних тенденцій та закономірностей розвитку громадянського суспільства, передбачаючи, що ці тенденції збережуться на певну перспективу;
  • експертна оцінка можливого чи бажаного стану того чи іншого явища;
  • моделювання прогнозованих явищ на основі низки показників, сценаріїв можливого чи бажаного розвитку подій.

Соціальне прогнозування включає практично всі технології соціальних досліджень: вивчення документальних джерел та спеціальної літератури, проведення спостережень, опитування громадян та експертів, експеримент постановки та постфактум, схематичне й математичне моделювання.

Крім цього, загальноприйнятою є класифікація технологій за показником рівня їх формалізації:

  • інтуїтивні (експертні), що поділяються на групи індивідуальних (технології інтерв’ю, аналітичні записки, написання сценарію тощо) та колективних (технології анкетування, обговорення комісією, колективне генерування ідей тощо) експертних оцінок;
  • формалізовані (фактографічні), що поділяються на групи екстраполяційних (технології найменших квадратів, можливого моделювання і адаптивного згладжування), системно-структурних (технології ієрархічного функціонального моделювання, морфологічного аналізу, матричного моделювання, структурної аналогії), асоціативних (технології імітаційного моделювання та історико-логічного аналізу) технологій та технологій випереджальної інформації (технології аналізу потоків публікацій, оцінок значущих нововведень, аналізу патентної чи аналогічної інформації).

Необхідно зазначити, що використання однієї чи кількох технологій створюють основу для передпрогнозної орієнтації (розробка програми дослідження, побудова стартової (базової) моделі, моделі прогнозного фонду, пошукових та нормативних прогнозних моделей, їх верифікації (перевірка на достовірність); підготовки рекомендацій з метою підвищення ефективності управління соціальними процесами на основі зіставлення даних прогнозного пошуку та нормативів.

Соціальне проектування. Виходячи із словникової дефініції, ним позначається один з видів діяльності, спрямованої на формування об’ємно-інформаційного проекту створюваного об’єкта. Іншими словами, соціальний проект є описом найсуттєвіших властивостей об’єкта крізь призму чітко визначеного завдання з використанням нормативно-організаційної документації та стандартів діяльності, що регламентують функціонування досліджуваного об’єкта.

Соціальне проектування виконує певні специфічні функції, що сприяють розвитку соціального об’єкта: формування цілей та вирішуваних об’єктом завдань; моделювання та прогноз побудови, функціонування і розвитку об’єкта; проведення соціально-пошукових робіт, прив’язку об’єкта до конкретної території; реалізація проекту, його супровід та контроль розробників за його виконанням. Необхідно зазначити, що проектування такого типу вимагає обов’язкового виконання соціальних завдань і включає міри не лише соціально-діагностичного, а й організаційно-управлінського (технологічного) забезпечення.

Автор погоджується з науковцями, які вважають, що останніми роками технологізації соціальних рішень приділяється недостатня увага. Основними причинами такого плачевного стану є:

  • по-перше, некомпетентність суб’єктів управління, їх неготовність забезпечувати всі проходження прийнятих соціальних рішень на всіх етапах циклу;
  • по-друге, існуючий стереотип мислення, що виявляється в недовірі до організаційних сторін управління, які в умовах командно-бюрократичної системи часто зводилися до жорстких, некомпетентних, рутинних технологій, що неминуче призводило до інертності суспільної свідомості, маніпулювання громадською думкою та інших негативних наслідків управління.


20.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!