Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Використання трудових ресурсів: забезпечення та ефективність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Використання трудових ресурсів: забезпечення та ефективність. Реферат

У рефераті подано відомості про забезпеченість і ефективність використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств харківського регіону

У зростанні національного багатства країни значення продуктивності загальновизнане. Продуктивність, як взаємозв’язок між процесом використання ресурсів і його результатами є свого роду "коефіцієнтом корисної дії" любої економічної системи, а її підвищення – основне джерело економічного росту, головна інвестиція.

Вона виступає основним критерієм ефективності економіки і вирішальною умовою підвищення життєвого рівня населення. Зростання продуктивності має винятково важливе значення для досягнення визнаних світовою спільнотою економічних, соціальних і екологічних стандартів життєдіяльності суспільства.

За оцінками економістів і даними статистики, в різних країнах в різні періоди підвищення продуктивності забезпечувало від 40 до 90% економічного росту. Так, наприклад, в США при середньорічних темпах росту продуктивності 3,2% доходів населення подвоювалися кожні 20 років. Загальновідомий досвід повоєнного розвитку Німеччини і Японії, які завдяки високим темпам продуктивності вийшли до економічних лідерів світу.

Як свідчать дослідження, у пореформений період в Україні відбулося зниження темпів підвищення продуктивності в низці галузей у декілька разів. Опрацювання проблематики причин зниження продуктивності і можливих наслідків такого процесу ведуться рядом вчених: В. Вітвицьким, І. Гнибіденко, С. Гудзінським, Л. Гавлінською, В. Гаркавим, В. Дієсперовим, Т. Осташко, І. Прокопенко, В. Єременко та ін. Переважає думка, що в останні роки спостерігається зниження продуктивності в результаті дії сукупності чинників, зокрема функціональних розладів економічних механізмів, які чинять негативний вплив на національну економіку.

Незважаючи на значення продуктивності як провідного критерію соціально-економічного прогресу людства, вітчизняна економічна наука і практика не приділяє достатньої уваги цій економічній категорії. Як справедливо зауважує В. Дієсперов, продуктивність праці в українській економіці залишається поза увагою господарських органів, управлінських структур і, значною мірою, науки. У державних аграрних формуваннях та сільськогосподарських підприємствах усіх рівнів не здійснюється аналіз продуктивності, зокрема її парціальних складових: трудових затрат і продуктивності праці та ін.

Міжнародна організація праці висуває прогресивну точку зору на продуктивність, вкладаючи в це поняття ефективне і вміле використання не лише тільки праці, а й всіх ресурсів: капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації і часу. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи з використаними ресурсами.

Комітет з продуктивності при Європейській агенції з проблем продуктивності в 1959 р. дав наступне визначення продуктивності: "Продуктивність – це, в першу чергу, стан розуму. Це відношення до світу, яке ґрунтується на безперервному існуванні всього існуючого. Це впевненість у тому, що сьогодні краще, ніж учора, а завтра, краще, ніж сьогодні, людина може виконувати любу роботу. На кінець, продуктивність передбачає безперервність зусиль з адаптації економічної діяльності до постійно мінливих умов, застосовуючи нові теорії і методи. Це тверда віра в прогрес людства".

Економічне зростання країни забезпечують три види капіталу – людський, фізичний і природний. Так склалося, що в Україні фінансування людського капіталу відбувалося за залишковим принципом. Це призвело до суттєвого викривлення продуктивних сил і виробничих відносин у національній економіці. Сьогодні ця проблема відчувається дуже гостро, тому логічно постає питання зайнятості і раціонального використання наявного трудового потенціалу, зокрема аграрного сектора, в якому працює понад 20% зайнятого населення.

За останні дев’ять років населення України зменшилося з 52,3 до 46,3 млн. Нація постаріла, тривалість життя скоротилася. Наслідки цієї потужної демографічної кризи у поєднанні з масовою трудовою міграцією призвели до істотного скорочення робочої сили та розбалансованості соціально-економічного середовища, ринку праці.

Нині в більшості регіонів України бракує економічно активного населення. Понад 27,6% промислових та майже 40% сільськогосподарських підприємств відчувають нестачу кваліфікованих робочих кадрів. Охочих заповнити вакансії небагато, адже частка працівників, яким у червні 2007 р. нарахували заробітну плату нижчу, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, становить 22%. На селі вона взагалі сягає майже 50%.

Процес урбанізації населення та істотного зменшення кількості сільського населення є переважно наслідком науково-технічного прогресу і розвитку цивілізації. Проте в ряді регіонів нашої держави ця прогресивна в своїй основі тенденція набула гіпертрофованого характеру, оскільки вибуття робочої сили із сільськогосподарського виробництва перевищувало можливості її компенсації засобами механізації й автоматизації виробництва.

У 2005 р. фактично вивільнено працівників сільського господарства, мисливства та лісового господарства 20376 осіб, що ставило 15,4% від загальної кількості вивільнених по Україні, зокрема в Харківської області відповідно – 857 осіб, або 10,1%. Аналіз відтворення робочої сили в Україні дозволяє зробити висновок, що механізм її відтворення, який існував раніше, фактично зруйновано, а новий не створено. Відтворення робочої сили значної частини населення здійснюється на рівні виживання. Відбувається процес скорочення і деградації робочої сили.

За сучасного недостатнього рівня механізації та автоматизації виробництва, високого ступеня зношеності машинно-тракторного парку в багатьох підприємствах гостра нестача окремих видів техніки для своєчасного та якісного виконання технологічних операцій зумовлює істотну залежність результатів господарської діяльності підприємств від рівня працезабезпеченості виробництва.

Метою нашого дослідження є аналіз рівня забезпеченості та ефективності використання трудових ресурсів сільськогосподарських підприємств Харківської області, опрацювання рекомендацій щодо удосконалення державної політики у сфері моніторингу реального стану підприємств на основі рівня продуктивності праці в аспекті формування виваженої інвестиційної політики в аграрному секторі регіону з урахуванням виникнення відповідного соціального ефекту.

Аналіз динаміки середньорічної чисельності працівників в сільськогосподарських підприємствах Харківської області протягом 1998-2006 рр. засвідчив (табл. 1), що на фоні істотного зменшення кількості самих сільськогосподарських підприємств – на 231 одиницю, або на 43,0%, чисельність працівників скоротилася на 80,4 тис. чол., або на 68,9%, що є досить логічним, але темпи скорочення зайнятих дуже істотно перевищують темпи скорочення кількості самих суб’єктів господарювання.

Таблиця 1. Динаміка середньорічної чисельності працівників в сільськогосподарських підприємствах Харківської області

Роки

Кількість с. -г. підприємств

Середньорічна чисельність зайнятих, чол.

З них:

В галузі рослинництва

В галузі тваринництва

чол.

%

чол.

%

1998

537

116706

50892

43,6

65814

56,4

1999

538

111973

51394

45,9

60579

54,1

2000

552

94632

48177

50,9

46455

49,1

2002

499

69056

37373

54,1

31683

45,9

2003

404

56006

30548

54,5

25458

45,5

2004

368

48277

27703

57,4

20574

42,6

2005

327

40448

22888

56,6

17560

43,4

2006

306

36304

21035

57,9

15269

42,1

 

Цікавим виступає, на нашу думку, факт, як змінилася структура зайнятості за основними галузями сільського господарства. Якщо у 1998 р. частка зайнятих в галузі рослинництва становила 43,6%, а в галузі тваринництва відповідно – 56,4%, то у 2006 р. це співвідношення корінним чином змінилося на користь галузі рослинництва – 57,9%, в галузі тваринництва – 42,1%.

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. За інших однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами, майстрами рослинництва і тваринництва І і II класів, спеціалістами з вищою та середньою спеціальною освітою. Так, якщо у 1993 р. по Україні в навчально-курсовій мережі було підготовлено трактористів-машиністів 32,8 тис. чол.., зокрема у Харківській області – 2,0 тис. чол., то у 2005 р. відповідно 7,8 та 0,4 тис. чол.

На фоні різкого скорочення підготовки професійних кадрів, кваліфіковані робітники, інженери, фахівці звільняються або залишають свої робочі місця через несплату зароблених грошей, влаштовуючись на місцях в поза аграрному секторі, поповнюючи лави самозайнятих, в структурах тіньової економіки та ін., працюючи не за фахом.

Продуктивність праці великою мірою визначає прибутковість виробництва. Щоб сільське господарство як галузь матеріального виробництва країни виконувало належним чином свої функції щодо виробництва продуктів харчування та сировини для промисловості, необхідно систематично й наполегливо підвищувати продуктивність живої праці.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах при визначенні продуктивності оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена. Тому нами зроблено аналіз рівня продуктивності праці на сільгосппідприємствах Харківської області на основі обсягів товарної продукції, адже саме вона характеризує ступінь участі суб’єкта господарювання в суспільному поділі праці (табл. 2).

Таблиця 2. Групи сільськогосподарських підприємств Харківської області за рівнем продуктивності праці, 2006 р.

№ п/п

Групи підприємств

за рівнем виробництва товарної с. -г. продукції на одного працівника, грн..

Кількість підприємств у групі

Структура товарної с. -г. продукції,%

Вартість активів на одного працівника, тис. грн.

Рівень рентабель

ності

с. -г. виробництва,%

продукція рослинництва

продукція тваринництва

1

до 10000

10

51,1

48,9

79,0

-38,0

2

10001 – 20000

46

52,3

47,7

69,4

-26,9

3

20001 – 30000

76

54,8

45,2

61,8

-14,0

4

30001 – 40000

60

58,3

41,7

58,8

-2,7

5

40001 – 50000

39

70,2

29,8

57,6

7,5

6

50001 – 60000

16

82,0

18,0

78,1

15,0

7

60001 – 70000

16

55,5

44,5

107,2

-8,4

8

70001 – 80000

10

64,3

35,7

113,6

13,8

9

80001 і більше

29

47,7

52,3

109,2

9,2

В середньому

по області

306

66,6

33,4

71,3

-1,0

 

По-перше, зауважимо, що рівень продуктивності праці у 2006 р. по сільськогосподарських підприємствах області має велику амплітуду коливань від 3089 грн. на одного працівника у дослідному господарстві "Комунар" Харківського району до 521822 грн. у ТОВ "Колос" Лозівського району при середньому її значенні по області 41746 грн. При цьому кількість підприємств, що мають продуктивність праці нижчу за середній по області рівень становить 198, або 64,7% від загальної кількості.

По-друге, серед груп підприємств, яких ми виокремили дев’ять, лише одна має в структурі товарної продукції перевагу продукції тваринництва і характеризується найвищим показником продуктивності праці, всі інші спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва з коливанням питомої ваги її в структурі товарної продукції по групах від 51,1 до 82,0%.

По-третє, узагальнюючим показником технічної озброєності праці є кількість основних виробничих фондів, що припадає на середньорічного працівника. Внаслідок збільшення фондоозброєності істотно поліпшуються і полегшуються умови праці, зростає продуктивність, а отже, і темпи її ефективності. Простежується тенденція збільшення показника вартості активів в розрахунку на одного працівника, особливо виокремлюються групи підприємств, де продуктивність праці перевищує 60 тис. грн. в розрахунку на середньорічного працівника.

Аналізуючи зв’язок рівня продуктивності праці і ефективності виробництва, зокрема рівень рентабельності сільськогосподарської продукції, можна стверджувати, що існує тісний зв’язок між зазначеними показниками: група підприємств з найнижчими показниками продуктивності праці має рівень збитковості сільськогосподарського виробництва 38,0%, а група з найвищими – рівень рентабельності 9,2%. Індустріалізація й інтенсифікація виробництва становить матеріальну основу піднесення продуктивності живої праці, витіснення її уречевленою, зростання рентабельності виробництва.

У практиці вітчизняних сільськогосподарських підприємств найчастіше застосовують такі показники продуктивності праці:

  • виробництво валової продукції в порівняних цінах у розрахунку на одну людино-годину, відпрацьовану у сільськогосподарському виробництві, або в розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого безпосередньо у сільському господарстві;
  • прямі затрати праці на виробництво одиниці певного виду сільськогосподарської продукції.

Дотримуючись зазначеного методичного підходу проаналізуємо другу складову показників продуктивності праці, зокрема трудомісткість основних видів продукції по сільськогосподарських підприємствах області (табл. 3).

Таблиця 3. Затрати праці на 1 ц продукції сільського господарства по групах підприємств, люд. -год.

№ п/п

Групи підприємств

за рівнем виробництва товарної продукції на одного працівника, грн..

Види продукції

Зернові і зерно-бобові

Соняш-ник

Цукрові буряки

Молоко

Приріст ВРХ

Приріст свиней

1

до 10000

2,0

2,5

-

16,3

145,9

144,3

2

10001 – 20000

1,4

2,5

0,48

10,6

84,7

132,1

3

20001 – 30000

1,3

2,2

0,75

8,2

65,8

76,6

4

30001 – 40000

1,3

1,8

0,50

6,4

60,7

69,9

5

40001 – 50000

1,0

1,7

0,49

6,5

67,7

42,0

6

50001 – 60000

0,6

1,1

0,36

9,6

131,0

59,2

7

60001 – 70000

1,1

1,6

0,54

4,4

34,2

29,6

8

70001 – 80000

0,9

1,1

0,24

4,0

35,5

38,2

9

80001 і більше

1,1

2,1

0,21

4,1

30,2

4,0

В середньому

по області

1,1

1,9

0,48

7,2

63,8

18,4

 

Рівень трудомісткості за основними видами продукції тваринництва і соняшнику має стійку тенденцію до зниження за групами господарств з підвищенням рівня продуктивності праці. Що ж стосується зернових і цукрових буряків, то в цілому така тенденція присутня, але не чітко виражена, що можна пояснити тим фактом, що переважна більшість господарств традиційно протягом тривалого періоду займається вирощуванням зернових і має досить відпрацьовану технологію вирощування цих культур.

Якщо за основними видами продукції рослинництва розбіжність у рівнях трудомісткості продукції за групами підприємств становить до двох раз (1 група по зернових трудомісткість становить 2,0 люд. -гол. /ц, а 9 група – 1,1 люд. -гол. /ц; по соняшнику відповідно – 2,5 і 2,1)), то по продукції тваринництва: по молоку – 4 рази, по приросту великої рогатої худоби – 4,8; по приросту свиней – 36 разів. Це є свідченням значного недовикористання резервів продуктивності аграрного сектора.

Ще більшим є відрив результативних показників вітчизняних сільгосппідприємств від рівня показників підприємств в розвинених країнах. Так, за даними національної статистики США, трудомісткість молока в середньому за 1981–1985 рр. становила 0,44 люд. -год. /ц, і зменшилась порівняно з 1975–1980 рр. у 2 рази. Трудомісткість приросту живої маси великої рогатої худоби відповідно становила 2,2 і 2,8 люд. -год., свинини — 0,66 і 1,1, бройлерів – 0,22 і 0,44, трудомісткість 1000 шт. яєць — відповідно 2 і 3 люд. -год.

В умовах посилення конкуренції підприємства, які мають відносно високу трудомісткість продукції, виявляються неспроможними і змушені невідкладно знаходити способи суттєвого підвищення ефективності або ж припиняти діяльність. За кризової ситуації, в якій перебуває весь аграрний сектор, спроможність сільгосппідприємств забезпечувати достатню ефективність діяльності дуже різна.

Лише незначна їх частина досить міцно утримується в дієздатному стані, маючи відчутні переваги в ресурсах і результативності господарювання перед іншими підприємствами – тими, яких безумовна більшість. У 2006 р. із збитками від усієї діяльності закінчили рік 184 підприємства Харківської області (60,1% від загальної кількості), з рівнем рентабельності до 5,0% – 37 господарств, з рівнем рентабельності більше 5% – 85 підприємств.

Щороку багато господарств припиняють діяльність, або ж продовжують животіти за рахунок подальшого руйнування матеріальної бази виробництва, зменшуючи фонд оплати праці і втрачаючи кваліфіковані кадри.

Логічним є запитання, якою тенденцією характеризується розмір оплати праці відповідно до істотних відмінностей у рівнях продуктивності праці і трудомісткості продукції по групах підприємств.

Що стосується питомої ваги витрат на оплату праці у структурі витрат на сільгосппродукцію, то вона має тенденцію до зменшення з ростом продуктивності праці і з підвищенням рівня фондоозброєності (табл. 4).

Таблиця 4. Рівень оплати праці і її питома вага в структурі витрат на виробництво продукції сільського господарства по групах підприємств, 2006 р.

№ п/п

Групи підприємств

за рівнем виробництва товарної с. -г. продукції на одного працівника, грн..

Питома вага у структурі витрат на с. -г. продукцію,%

Оплата праці 1 люд. -год, грн..

витрат на оплату праці

витрат на мінерал. добрива

в с. -г. виробництві

в рослинництві

в тваринництві

1

до 10000

26,0

1,0

3,18

4,27

2,51

2

10001 – 20000

17,5

3,9

3,79

4,64

3,25

3

20001 – 30000

17,4

6,5

3,84

4,40

3,35

4

30001 – 40000

15,8

9,5

3,72

4,16

3,23

5

40001 – 50000

16,1

8,8

4,61

5,47

3,51

6

50001 – 60000

7,9

18,8

3,18

3,39

2,72

7

60001 – 70000

9,1

8,9

4,17

4,06

4,30

8

70001 – 80000

10,0

13,5

3,91

4,35

3,32

9

80001 і більше

11,4

3,5

8,95

10,15

7,68

В середньому

по області

13,3

7,0

4,21

5,00

3,47

 

Якщо в першій групі підприємств питома вага витрат на оплату праці у структурі сукупних витрат становить 26,0%, то в дев’ятій – 11,4% (найменше значення показника характерне для шостої групи підприємств – 7,9%). Це свідчить про те, що підприємства з порівняно високою продуктивністю праці з огляду на загальноекономічну тенденцію підвищення рівня доходів населення мають відповідний лаг в майбутньому для збільшення величини оплати праці. Тобто підприємства мають більш-менш стійкі позиції на ринку і самостійно можуть підвищувати якість праці, мотивуючи працівників через її оплату і створювати відповідні умови для продуктивного використання трудового потенціалу, реалізуючі соціальні гарантії.

Це є дуже актуальним з огляду на те, що значимість доходів від особистих селянських господарств для підтримки матеріального добробуту сімей зменшилася, натомість істотно зросла значимість оплати праці у грошовій формі (частка оплати праці у структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств України протягом 2000–2005 рр. зросла на 6,4 відсотків, тоді як частка вартості спожитої продукції особистих селянських господарств і доходів від її продажу зменшилася на 17,8 відсотків).

Група підприємств з низьким рівнем продуктивності праці має найвищу питому вагу оплати праці в структурі витрат на сільгосппродукцію – 26,0%. Така висока питома вага оплати праці в структурі витрат – це рекомендований рівень (близько 30%). Галузевою угодою між Міністерством аграрної політики України, галузевими об’єднаннями підприємств та Профспілкою працівників АПК України на 2006–2008 рр. на підприємствах сільського господарства усіх форм власності фонд оплати праці (без нарахувань) у валових (операційних) витратах рекомендовано встановлювати не менше 30%.

Разом з тим саме на підприємствах першої групи те, що треба виконувати технікою, виконується вручну (показники фондоозброєності – найнижчий, показники трудомісткості по основних видах продукції – найвищі, питома вага витрат на мінеральні добрива – найнижча серед усіх груп). В цій групі підприємств потенціалу для підвищення рівня оплати праці практично немає. При мінливому середовищі аграрного ринку за несприятливих умов саме ці підприємства можуть стати на межу банкрутства, що тягне за собою проблему пошуку інвесторів, безробіття, санації, тобто низку негативних наслідків.

Нині на значній частині підприємств не створюються умови для підвищення оплати праці за рахунок більш ефективної і продуктивної діяльності. Підтвердженням цього є порівняно однаковий рівень оплати 1 люд. -год. на сільськогосподарських підприємствах різних груп, за виключенням дев’ятої, де оплата праці 1 люд. -год. більш як в два рази перевищує середньообласний рівень.

Спроба відстежити кореляційний зв’язок на рівні підприємств області між величиною товарної продукції в розрахунку на одного середньорічного працівника і рівнем оплати 1 люд. -год., витраченої в сільськогосподарському виробництві, засвідчив зворотний зв’язок. Коефіцієнт кореляції мав від’ємне значення 0,055.

Зі спадом виробництва зменшилась зацікавленість працівників не тільки у високопродуктивній праці, й у праці взагалі. Одним із чинників, який не дозволяє підвищити продуктивність праці, є низький рівень заробітної плати і відсутність її зв’язку з результативністю праці.

Прямий зв’язок оплати праці з її продуктивністю на рівні досить великої кількості суб’єктів господарювання за сучасних умов не підтверджується. Низький рівень зарплати руйнує її мотивацію. Замість ефективної роботи працівник змушений підробляти на інших роботах, затрачати час, передбачений на відпочинок, на роботу в особистому господарстві, а це в свою чергу призводить до зниження ефективності праці.


19.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!