Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Соціальне партнерство органів публічної влади та неурдових непідприємницьких організацій
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Соціальне партнерство органів публічної влади та неурдових непідприємницьких організацій

Соціальне партнерство між державою та неурядовими організаціями слід розглядати з урахуванням таких факторів, як ментальність українського населення й необхідність формування позитивного іміджу громадських організацій як гарантії стабільного розвитку держави

Наукова привабливість як самої категорії "соціальне партнерство", так і концепцій та ідей, що з нею пов’язані, зростала по мірі поширення гуманістичної ідеології серед різних верств населення. Однак, практична реалізація цих ідей стала можливою тільки тоді, коли сила потенційних суб'єктів соціального партнерства – груп із різними і найчастіше конфронтуючими інтересами – стала поступово вирівнюватися, наближатися до точки паритету.

Усе більше людей наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття стали усвідомлювати, що одні соціальні групи об'єктивно не можуть диктувати свою волю іншим, що подальша конфронтація загрожує значними соціальними потрясіннями. Окрім того, що не менш важливо для науки державного управління, ця конфронтація виявилася надто затратною, оскільки поглинає значну долю валового продукту.

У той же час, технічний прогрес уможливив відчутне зростання реальних доходів населення протягом короткого часу, що значно розширило поле для переукладання суспільного договору в найбільш розвинених країнах на принципах "соціального партнерства". Таку зміну соціальної структури цих співтовариств, законодавства, усієї договірної "оболонки" політичних, економічних і соціальних процесів у громадському житті можна розглядати як відображення цього процесу.

Тому вивчення тенденцій становлення соціального партнерства як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються, і, насамперед, з погляду науки державного управління є необхідною умовою розуміння еволюції суспільства в довгостроковій перспективі й формування адекватної цій еволюції державної політики.

Минулі президентські вибори 2004 року виявили один з принципових конфліктів між владою і громадянським суспільством, яке заявило про свою зрілість і готовність контролювати дії влади. Суспільство сформулювало чіткий визначений запит – забезпечити незворотність демократичних перетворень, максимально наблизити основні політичні інститути до європейських стандартів. Тому доцільність впровадження механізмів соціального партнерства для України беззаперечна: відмова соціальних партнерів від конфронтації на користь взаємної згоди, співробітництво на паритетних засадах суттєво спряли би внутрішній стабілізації та соціальному миру.

Дослідження ж цих механізмів, створення науково-обґрунтованої бази для їх конструювання та коректного вплетіння в тканину реальної публічної політики, а також розробка концептуальної бази для формування моделей та методів міжсекторної взаємодії стали наразі гострою необхідністю соціально-економічних перетворень в країні.

Світовим співтовариством уже накопичений значний позитивний досвід соціального партнерства. Особливий інтерес у цьому відношенні становить діяльність Міжнародної організації праці, практика партнерських відносин державних інститутів і неурядових непідприємницьких організацій у розвинених країнах. При спільності вихідних положень, на яких створені і функціонують системи соціального партнерства, наприклад, у Німеччині, Австрії, Швеції, Польщі, Росії та інших країнах, вони несуть на собі відбиток національної специфіки, відповідають політичним, економічним і соціальним умовам цих держав, відбивають їхні історичні, культурні традиції.

Отже, сьогодні не існує будь-якої універсальної моделі партнерських відносин, яку можна було б у готовому вигляді "пересадити" на український ґрунт, що стала б ключем до забезпечення стабільності, миру і благополуччя, до зняття гострих соціальних проблем у сучасній Україні. Але досвід взаємодії влади, бізнесу й ННО в США, Німеччині, Росії та інших країнах з урахуванням української сучасності, історичних традицій, менталітету й законодавства може знайти застосування в Україні.

Це особливо важливо у зв'язку з тим, що можливості бюджету країни, її регіонів і муніципальних утворень обмежені, чисельність апарату управління не може більше збільшуватися й має потребу в скороченні, що населення усе більше не довіряє владі всіх рівнів, а також наростає прагнення громадян самостійно вирішувати багато проблем нетрадиційними способами.

Основна домінанта сучасної демократії ‑ визнання за кожною людиною права на прояв своєї індивідуальності. Отже, держава – найважливіша складова політичної системи суспільства, що покликана слугувати цілям забезпечення задоволення потреб, інтересів та прагнень людини з найбільш ефективним ступенем. Головним чином, звісно, у галузі суспільного існування (праці, побуті, дозвіллі), а в ширшому – в різноманітних проявах життєдіяльності людей.

Але виникаючі в суспільстві інтереси не тільки узгоджуються, але й конфліктують та змагаються. Разом із тим, якщо суспільство цивілізоване, йому притаманне: існування різних класів, верств, прошарків населення; певна структуризація; відмінність інтересів, властивих різним особам. Така безліч інтересів інтегрується та знаходить вияв через канали політичної системи, зокрема, неурядові непідприємницькі організації.

У Німеччині, наприклад, так званий "принцип субсидіарності", що лежить в основі соціальної політики держави, надає людині можливість реалізовувати свої плани самостійно, без втручання вищих інстанцій, але мати гарантії допомоги з боку держави й суспільства, якщо така необхідна. У такий спосіб забезпечується взаємозв'язок і взаємна відповідальність індивідуума й суспільства. В основу суспільно-політичної системи США також покладений принцип самоорганізації громадян для досягнення найрізноманітніших цілей, у тому числі для вирішення соціальних проблем на некомерційній основі.

Разом з тим, роль держави як регулюючого фактору розвитку суспільного сектору досить значна. Наприклад, Німеччина має найвищу у світі частку соціальних витрат у загальних витратах праці (витрати на законодавче, пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, безробіття й потреби у догляді, добровільні соціальні послуги підприємств); широку мережу соціальних установ; бюджетами федерації, земель і комун регулярно передбачаються необхідні кошти й матеріальні ресурси на соціальні потреби.

Держава проводить активну політику на ринку праці (заходи зі створення робочих місць, з перенавчання, звільнення від сплати відрахувань з соціального страхування і т. п.), майнову політику із соціальним акцентом у житловому будівництві (програми з підтримки ощадних вкладів і накопичення коштів для індивідуального житлового будівництва) [12, с. 34].

Слід особливо зазначити розвиток у Німеччині системи соціального законодавства, у тому числі на рівні земель. Некомерційні організації діють переважно на основі законів земель, у яких докладно зазначені дозволені види діяльності. Реєстрація ННО відбувається на основі заяв (у порівнянні з Україною, де, як і раніше, діє дозвільний принцип).

Головним видом контролю з боку держави залишається, в основному, фінансовий (по лінії федерального казначейства й податкових служб). В країні існують різні форми взаємодії влади, ділового світу й третього сектору‑ консультації, створення дорадчих і координаційних органів, консорціумів, участь представників влади в органах, що створюються асоціаціями некомерційних організацій.

Так, у Центральній раді асоціації економічного розвитку Південного Ілінойсу 144 члена, 8 комітетів; у роботі комітетів із транспорту, законодавства з військових питань беруть участь представники місцевої адміністрації. До структури місцевих адміністрацій входять служби, що є відповідальними за взаємодію із ННО. Наприклад, у структурі міської адміністрації Карбондейла є відділ соціального програмування й роботи з некомерційними організаціями. Представники ННО, як і бізнесу, мають право брати участь в обговоренні будь-яких питань в органах місцевої влади [13, с. 4].

Суспільний контроль забезпечується завдяки діяльності піклувальних й інших рад, прозорості фінансових результатів діяльності організації та доступності для будь-якого громадянина можливості одержати інформацію про фінансовий стан організації. Таким чином, суспільна думка також є формою контролю й оцінки ефективності діяльності тієї або іншої організації.

Державна підтримка (із коштів федерального уряду або уряду штатів) здійснюється у вигляді грантів і контрактів (перш за все організацій, що працюють в сфері освіти та культури).

До того ж, система оподаткування ННО – пільгова (наприклад, в Ілінойсі 24 категорії організацій звільнено від корпоративного податку). Від оподаткування звільняються також і добродійники (організації і громадяни) на ту суму, яку вони внесли як пожертвування [10, с. 154].

Третій сектор у розвинених країнах відіграє вельми істотну роль в економіці (у Ілінойсі об'єм послуг, що надані ННО тільки в 1996 році склав більше 28 млрд. доларів). Держава, таким чином, може дозволити собі обмежитися виконанням тільки таких публічних функцій, які не можуть бути делеговані місцевому самоврядуванню і ННО (оборона, грошова система, охорона кордонів, законодавство і т. п.) [10, с. 22].

Для підготовки лідерів ННО розроблені спеціальні програми навчання фандрайзингу ‑ навчанню методам залучення коштів населення і корпорацій з метою реалізації цілей ННО і програм різних соціальних послуг. Спеціальний учбовий підрозділ університету штату Індіана готує відповідних фахівців. Існує також національне об'єднання фандрайзерів США.

Аналізуючи закордонний досвід на прикладі США і Німеччини, слід зазначити чіткість встановленого розподілу функціональних ролей державних і недержавних організацій, що заснований на принципі раціональної ефективності "робить той, хто робить це краще". В результаті і в Германії, і в США склалися такі соціальні сфери, де з боку держави здійснюється лише фінансова підтримка, а надання послуг повністю делеговано недержавним організаціям.

До позитивних особливостей, що відрізняють третій сектор за кордоном від нинішнього українського, можна віднести:

  • Наявність повного набору нормативно-законодавчих актів, що регламентують діяльність ННО, а також активну роль держави, що стимулює суспільство до участі в соціальних програмах, в добродійній діяльності в цілому.
  • Тривалість функціонування, досконалість методик і технологій, а отже: високий рівень довіри з боку корпоративних і приватних жертводавців до діяльності ННО; тісні контакти з представниками місцевої влади, засновані на практичній довідності корисності/ефективності участі ННО у вирішенні соціальних програм; відносно невисокий рівень конкурентоспроможності, безконфліктність розподілу сфер впливу.
  • Разом з тим, слід як позитивний фактор відзначити структуру, стратегію і тактику фандрайзинга (залучення додаткових фінансових коштів), які засновані на: детальному маркетинговому опрацьовуванні проблеми (оцінка значущості, особливості зовнішнього оточення, політичних чинників і т. ін.); ретельній технології роботи з потенційними клієнтами (урядовими структурами всіх рівнів, корпоративними структурами, населенням); гнучкій схемі взаємодії з потенційними конкурентами (безконфліктний розподіл сфер впливу).
  • Суспільний контроль і можливості користування послугами ННО забезпечуються широкою інформованістю суспільства, урядових структур про діяльність кожної ННО; сучасною комп'ютерною оснащеністю ННО (реєстрація учасників, спонсорів, ведення баз даних із супутніх видів діяльності, внутрішня бухгалтерія, ведення планів-графіків програм і т. ін.); активною рекламною діяльністю ННО в засобах масової інформації, включаючи WEB-сторінки.

Серед негативних явищ в діяльності третього сектору США слід зазначити значні витрати на утримання персоналу організацій, недостатньо чітку відмінність у ряді випадків їх діяльності від комерційних організацій, а деколи і політичну заангажованість ННО.

Економіко-методична опрацьованість оцінки ефективності соціального партнерства обмежена через відсутність потреби. Відзначений вище високий рівень довіри до ННО і сприятлива загальна економічна обстановка виключають необхідність високого рівня економії. Техніко-економічні обґрунтування доцільності того або іншого виду діяльності ННО не містять модельних розрахункових обґрунтувань і більшою мірою ґрунтуються на інтуїції обох сторін (замовника і підрядника).

Така ситуація обумовлена, перш за все, високим економічним рівнем розвитку країни, що допускає застосування і не найефективніших схем, що не можна сказати про сучасну Україну.

Українське суспільство ще не збагнуло, що є тільки два шляхи просування в часі: конфліктний і консенсусний. Цивілізоване людство довело, що терниста стежина класової, расової, релігійної ненависті та боротьби у більшості випадків призводить до толерантних, партнерських відносин.

На даний час умови, в яких розвиваються відносини організацій Третього сектору й органів влади, залишають бажати кращого: останні, як і раніше, часто розглядають неурядові непідприємницькі організації як об'єкт управління, за яким потрібно стежити, організовувати й контролювати. Неурядові непідприємницькі організації, у свою чергу, грішать тим, що, надихавшись "духом роз'єднання й індивідуалізму", свою незалежність вважають самоціллю існування й категорично відмовляються від відносин, де є хоч натяк на контроль із боку органів влади.

У силу неефективного інформаційного обміну багато представників неурядових непідприємницьких організацій переконані в унікальності своєї організації й того, що вона робить; це веде до завищеної оцінки власної значущості й, відповідно, до неготовності конструктивно обговорювати можливість об'єднання з іншими неурядовими некомерційними організаціями.

Труднощі застосування західного досвіду можна розподілити на дві групи. До першої уналежимо відсутність відповідної законодавчої бази й забуття традицій сторічної давності. До другої – високий ступінь економічної нерівності і практичну відсутність середнього класу, що становить, як правило, основу волонтерів третього сектору. До третьої групи можна віднести низький рівень соціальної відповідальності в сучасних економічних, політичних умовах за відсутності вільного часу.

На заході, зокрема, в Німеччині, закони, що орієнтовані на соціальний захист і соціальне партнерство, були ініційовані більш як 100 років тому. Вони чітко окреслюють права профспілок і підприємців, встановлюють цивілізовані форми переговорного процесу і укладання договорів, порушення яких породжує відповідальність будь-якої із сторін і контролюється державою.

До того ж, основна відповідальність в прояві індивідуальних можливостей, відповідно до принципу субсидіарності, покладається на самого індивідуума і передбачає підтримку лише в тих випадках, коли сили індивідуума або малої групи (маргінальні верстви, інваліди, жертви катастроф і ін.) виявляються недостатніми для забезпечення гідного існування. В Україні відповідні проекти законів знаходяться лише у стадії розробки.

Ініціатива ж населення багато в чому пов'язана з такою проблемою, як наявність вільного часу. Він визначає якість життя, його використовують для освіти, навчання, підвищення кваліфікації. В Україні ж, з урахуванням високого ступеню зайнятості з метою отримання грошей на гідне існування, індивід практично не має вільного часу на самореалізацію за межами робочого місця. Наразі проблема третього сектору в Україні багато в чому визначається саме цим.

В Україні через традиційне скептичне ставлення до неурядових структур більша частина соціальних функцій централізована. Методи, що використовуються структурами неурядового сектору економіки в розвинених західних країнах, мають поки обмежені перспективи використання в нашій країні, оскільки вплив загальної економічної обстановки, наявність відповідних бюджетних обмежень, платоспроможності населення в Німеччині і США є неістотним, а в Україні вимагає обов'язкового врахування як критичних параметрів. Рівень довіри до ННО з боку урядових структур і населення залишається низьким. Разом з тим, окремі підходи можуть бути застосовані в рамках формування системи соціального партнерства в Україні.

Головні відмінності української сучасності, а саме нестійка економіка, невизначеність концепції соціальної політики, близький до кризового стан бюджетів, високий рівень соціального розшарування, патерналістська ментальність, непідготовленість менеджерів з соціальної сфери до вирішення завдань перехідного періоду, визначають першочергові завдання становлення третього сектору.

Отже, наразі першочерговим завданням є формування концепції ефективної соціальної політики, що чітко орієнтує діяльність всіх учасників соціальної сфери, упорядковує складові її програми і формулює стратегічні і тактичні пріоритети, а також правила їх можливого перегляду. Основним положенням майбутньої Програми суспільного розвитку повинне стати поетапне введення в практику українського управління принципу субсидіарності, що передбачає формування раціонально регульованого ринку соціальних послуг, заснованого на ефективній співпраці державного сектору і ННО з максимальним стимулюванням розвитку суспільних ініціатив.

Необхідне прискорене формування законодавчої бази, що упорядковує діяльність соціальної сфери на основі системи соціальних програм. Доцільно визначити базовий перелік необхідних документів і забезпечити їх розробку силами компетентних виконавців (бажано в конкурсному режимі).

Проекти законів "Про некомерційні організації" і "Про соціальне партнерство", що розробляються наразі, потребують коректування по ряду принципових позицій, що забезпечують "м'яке" введення принципу субсидіарності в діяльність української соціальної сфери, зокрема шляхами: впорядкування соціальних програм як складових системного комплексу соціальної політики країни; встановлення схеми визначення пріоритетних напрямів ‑ суспільно-значущих (суспільно-корисних) програм; з розширення складу ННО – учасників реалізації соціальних програм; з ліцензування/акредитації ННО.

Вважаємо за доцільне введення чіткої класифікація ННО і її співвідношення з податковим законодавством (у частині надання відповідних пільг). Представляє інтерес розгляд питання про розробку нової організаційно-правової форми, що враховує специфіку діяльності соціально-орієнтованих ННО з подальшою законодавчою ініціативою змін у чинному Цивільному кодексі та інших законодавчих актів.

Лобіювання інтересів ННО можливе не окремими організаціями, а асоціаціями, об'єднаними за функціональними або територіальними ознаками. Для створення обстановки зацікавленого ставлення урядових структур в діяльності ННО необхідно розробити методичні матеріали за оцінкою економічних інвестицій в соціальну сферу (у науковому і популярному викладі) і провести короткострокове навчання керівників владних структур всіх рівнів, перш за все, органів місцевого самоврядування.

Найбільш прийнятними з погляду можливості оперативного впровадження представляються західні методи фандрайзинга, але за умов істотної їх корекції, що враховувала б роботу з українськими спонсорами та з населенням, що має заощадження.

Необхідна розробка відповідних уточнюючих методик/технологій. Доцільне введення системи ліцензування/акредитації, що припускає зниження негативного впливу діяльності структур, що нецільовим чином використовують засоби добродійної підтримки. Необхідна підготовка фахівців ННО в області технологій формування плану соціальної роботи, а також фандрайзинга.

Наразі є актуальним формування бази даних ННО з повним набором характеристик, що дозволяють встановлювати об'єктивну оцінку їх потенційних можливостей. Наявність таких даних повинна забезпечувати коректну класифікацію ННО, аналіз попиту і пропозиції на ринку соціальних послуг, хоча б орієнтовну оцінку соціально-економічної ефективності ННО. Для впорядкування і спрощення налагодження контактів із спонсорами (благодійниками, жертводавцями) необхідне створення бази даних пропозицій співпраці (включаючи міські соціальні замовлення і гранти).

Просвітницько-рекламна діяльність, що в доступній і переконливій формі стимулювала б розвиток суспільних ініціатив, повинна бути поставлена на регулярну основу.

Необхідний перегляд системи підготовки навчання з проблем ННО. Без продуманої, адекватної українським умовам (стереотипам мислення, активності місцевих структур і т. ін.) системи навчання всіх учасників, становлення ринку соціальних послуг в рамках ННО мало перспективно. Необхідні методики, що передбачають роздільну роботу за основними категоріями слухачів, введення активних технологій навчання.

Проте, використання даремних неефективних програм повинне бути максимально обмежене, наприклад, шляхом умовної системи ліцензування консультаційних послуг. Необхідне також посилення рівня структурного викладу, що дозволяє системно охоплювати проблеми; застосування ділових ігор з метою розробки підходів для ухвалення рішень в області соціальної політики.

У завершенні розгляду поставленого питання можна зробити низку висновків.

Процес становлення соціального партнерства в Україні як ефективного механізму врегулювання суспільних відносин стримується через відсутність повноцінної системи відповідних законодавчих та інших нормативно-правових актів, повільного створення відповідних державних організаційних структур, слабкого розвитку неурядових непідприємницьких організацій, формального ставлення чиновників до вказаної проблеми.

Соціальне партнерство між державою та неурядовими організаціями слід розглядати з урахуванням таких факторів, як ментальність українського населення й необхідність формування позитивного іміджу громадських організацій як гарантії стабільного розвитку держави.

Загальна стратегія соціального партнерства повинна базуватися на принципах добровільності, рівноправності сторін, поваги позицій і врахування інтересів учасників переговорів, зацікавленості договірних сторін в участі в спільній діяльності, обов'язкового виконання домовленостей і відповідальності за порушення угод. Повинні дістати законодавчого закріплення норми, спрямовані на посилення сприяння держави розвитку соціального партнерства, формуванню його багаторівневої системи як необхідної умови демократизації суспільних відносин у країні.

До актуальних напрямів подальших досліджень слід уналежнити, зокрема, проблеми балансу загальнодержавних інтересів та інтересів неурядових непідприємницьких організацій, визначення, як в реальній практиці проявляються особливості співвідношень цих інтересів, і як вони впливають на характер міжсекторного співробітництва.

Література

  1. Конституція України. – К.: Просвіта, 1996. – С. 3-4.
  2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Заради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356
  3. Закон України "Про благодійництво та благодійні організації" // Відомості Верховної Заради (ВВР), 1997, N 46, ст. 292.
  4. Закон України "Про об'єднання громадян // Відомості Верховної Ради України. – 1992 - N 34, ст. 504
  5. Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" // Відомості Верховної Заради (ВВР), 1999, N 45, ст. 397.
  6. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" //Відомості Верховної Заради (ВВР), 1993, N16, ст. 167.
  7. Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"
  8. Закон України від 23 квітня 1991 року №987-ХІІ "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Заради (ВВР), 1991, N 25, ст. 283.
  9. Ажгихина Н Страну спасают добровольцы и меценаты // "Независимая газета". – 2004. №209.
  10. Колодій А. Перешкоди на шляху інституціалізації громадянського суспільства в Україні //Матеріали наук. -практ. конф. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001.
  11. Полубінський В. Роль держави у становленні громадянського суспільства в Україні // Матеріали наук. -практ. конф. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001., Т. 3, С. 113.
  12. Overseas Development Institute (2003 b). Harnessing the Development Potential of the WSIS through Results-Based, ICT4D Multi-Sector Partnerships. – www. odi. org. uk/PPPG/activities/aid/info_comm/
  13. Partnerschaft in der sozjalen Marktwirtschaft / Biskup R. - Bern: Haupt, 1986 // Pelinka A. Modellfall Цsterreich? Mцglichkeiten und der Sozialpartnerschaft. – Wien: W. Braumьller, 1981.
  14. Partnerschaft in der sozjalen Marktwirtschaft / Biskup R. - Bern: Haupt, 1986 // Pelinka A. Modellfall Цsterreich? Mцglichkeiten und der Sozialpartnerschaft. – Wien: W. Braumьller, 2004.
  15. Shearer Bruce. S. The Emergence Role of civil Society: A Force for Social Development. Keynote Paper for International Council of Social Welfare International Seminar. Montreal, 2005.


18.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!