Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Регіональний розвиток: роль соціального капіталу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Регіональний розвиток: роль соціального капіталу. Реферат

У нових умовах формування соціального капіталу стає пріоритетом суспільного розвитку, а традиційні чинники, які пов'язані з матеріально-сировинними ресурсами, землею, передовими технологіями і матеріальним капіталом, відходять на другий план. В епоху глобалізації соціальний капітал визначає статус держави на міжнародній арені

Сучасна соціально-економічна ситуація у світі при всіх міжкраїнних відмінностях і особливостях дозволяє виявити цілий ряд проблем і завдань, розв'язання яких стоїть на порядку денному надзвичайно гостро. Уряди, як і недержавні організації, прагнуть високого і стійкого економічного зростання, але зазвичай по різному бачать шляхи його досягнення.

Занепокоєність прогресивного людства викликає і негативний вплив індустріального розвитку на природне і соціальне середовище, бідність, соціальна нерівність і, як наслідок, – зниження якості життя, погіршення здоров'я та недостатнє задоволення основних соціальних потреб та інтересів різних соціальних груп населення.

За цих умов дедалі актуалізується проблема ресурсного забезпечення суспільного, зокрема регіонального розвитку. Причому йдеться не стільки про фінансові та матеріально-технічні ресурси, скільки про ті види ресурсного забезпечення, що пов'язані з людьми (інтелектуальні, духовні, організаційні), та стосунками між ними (конфлікти, добросусідство, довіра).

Усі ці чинники поєднуються у таке відносно нове для сучасних дослідників та управлінців поняття як соціальний капітал, яке, з одного боку, є по суті інтегральним показником суспільного розвитку, з іншого – одним з головних чинників впливу на цей розвиток.

У нових умовах формування соціального капіталу стає пріоритетом суспільного розвитку, а традиційні чинники, які пов'язані з матеріально-сировинними ресурсами, землею, передовими технологіями і матеріальним капіталом, відходять на другий план. В епоху глобалізації соціальний капітал визначає статус держави на міжнародній арені.

Ідея соціального капіталу була закладена ще в роботах А. де Токвілля (1835), який писав: "Американці протистоять індивідуалізму за допомогою принципового інтересу", який полягає у тому, що "вони самовдоволено показують, як основна турбота про самих себе постійно підштовхує їх до допомоги один одному і вимушує їх добровільно жертвувати частину свого часу і власності в ім'я благополуччя Штатів".

Е. Дюркхайм (1893) розглядав суспільство, що складається з "органів" (соціальних фактів), або соціальних структур, які виконують ряд функцій для суспільства [1]. М. Вебер зосередився на індивідуумах та моделях і правилах поведінки. М. Вебера цікавили дії, які включали розумові процеси (і закінчувалися безглуздим результатом) між виникненням стимулу і реакцією на нього.

Перша відома згадка про "соціальний капітал" в сучасному значенні була пов'язана з освітою і місцевим співтовариством і належить Л. Ханіфану [2]. З того часу соціальний капітал вивчався Дж. Джекобсом (1961) [3], де соціальний капітал визначався як мережа сусідських відносин; Дж. Пассероном (1970) [4] і П. Бурдьє (1979) [5], які застосовували дуже близьку за змістом концепцію "культурного капіталу". Дж. Лорі (1987) [6] при дослідженні ринку праці; Дж. Коулменом (1988) [7], який підкреслював взаємодоповнення людського і соціального капіталу; Р. Патнемом (1993) [8] і Ф. Фукуямою (1995) [9], які застосували концепцію на рівні держави і регіону, причому Р. Патнем підкреслював роль громадської залученості у розвитку демократії і соціальної єдності; Дж. Дьюі у своїй концепції соціального прагматизму [10].

Серед російських вчених, які працюють над проблемою соціального капіталу, можна назвати О. Владимирова, В. Гассія, Й. Дискина, С. Долуцьку, В. Радаєва, А. Тумасяна, П. Шихирева та ін. Нажаль, проблема соціального капіталу поки що не отримала належної уваги з боку українських науковців. Хіба що можна загадати роботу Х. Хачатуряна, присвячену аналізу ролі людського ресурсу в розвитку інноваційного потенціалу вітчизняного державного управління. Отже, концепція соціального капіталу є порівняно новою в сучасній соціологічній науці.

Оскільки концепція соціального капіталу, як свідчить світовий досвід, є ключовою для багатьох напрямів соціально-економічного розвитку, але вона ще не стала визнаним інструментом наукової та управлінської практики у системі державного управління України, метою цієї статті є заповнення прогалин у цій сфері. Зокрема, ставиться завдання освоєння понятійного апарату, конструювання дослідницької традиції в області соціального капіталу, та робитиься спроба ув'язати вирішення цих завдань з ресурсним забезпеченням регіонального розвитку.

В основі нових підходів до подолання вказаних проблем лежить переоцінка соціально-економічних цінностей, що відбулася в багатьох країнах останніми роками разом зі зміною політичних та соціально-економічних реалій. Як показують дослідження, після досягнення певного рівня доходу на душу населення темпи подальшого зростання цього добробуту при зростанні доходу суб'єктивно починають зменшуватися [11].

Тому орієнтирами соціальної політики повинні бути не стільки грошові доходи, скільки забезпеченість тими ресурсами, що дозволяють людині змінити якість свого життя. А це є невід'ємним від задоволення потреб та інтересів населення [12].

За цих умов зазвичай відбувається зміщення потреб та інтересів убік зростання значення вищих соціальних потреб людини, таких як прагнення до любові, поваги, самовираження, відчуття духовної свободи. Зміст цих зрушень, звичайно, залежить від конкретної людини, приналежності її до певної соціальної групи.

Ці процеси потребують науково обґрунтованої та соціально орієнтованої активної ресурсної стратегії [13], аргументування вибору напрямів найбільш ефективного інвестування як в короткостроковому періоді, так і в довгостроковій перспективі. При цьому, одвічне питання про те, що важливіше: економічний добробут, моральне задоволення або соціальна єдність, має, нарешті, отримати несуперечливе розв'язання.

Дослідження вчених в області економіки, соціології, політології показують, що співтовариства, засновані на довірі і співпраці, сприяють реалізації людського потенціалу. Все ширше в науковій літературі визнається той факт, що соціальні зв'язки і довіра виконують важливу роль в підтримці соціально-економічного розвитку.

Соціальний капітал розглядається навіть як необхідний "зонтичний" термін для таких аспектів життя суспільства, які, не дивлячись на складність вимірювання і включення у формальні моделі, розглядаються як найважливіші детермінанти довгострокового економічного успіху [14]. Усвідомлення того, що "соціум має значення", вимушує не тільки вчених, але й управлінців-практиків, держуправлінців зважати на цей чинник.

Соціальні цілі є ширшими, ніж бажання стрімкого зростання економічного добробуту, тому що важливим є розвиток сукупного, а не тільки економічного добробуту, а отже, аналіз варіантів політичних рішень повинен як чинник включати довгострокову дію на економічні, екологічні й соціальні тенденції. Тому при розгляді поточних інвестицій і моделей виробництва з урахуванням очікуваних майбутніх негативних наслідків важливо зрозуміти вплив ухвалюваних рішень не тільки на фізичне і природне середовище, але й на соціальну сферу.

Соціальний капітал розглядається в даній роботі не як самоціль, а як один з ресурсів, який може бути використаний для регіонального розвитку. Тому і дискусія про формування соціального капіталу розглядатиметься в соціально-економічному контексті. Дедалі більше стає очевидним, що доля не тільки окремої людини, але й того чи іншого регіону, тієї чи іншої країни залежить від динаміки розвитку соціального капіталу. Його роль в соціально-економічному розвитку суспільства постійно зростає, що обумовлено змінами у сфері економічної діяльності і посиленням ролі людського чинника у системі суспільного відтворення.

Існують два основні підходи до пояснення і опису мотивації соціальних дій. Перший – соціальний напрям – розглядає соціальну дію як регульовану соціальними нормами, правилами і зобов'язаннями дію соціалізованого суб'єкту. Тобто, будь-яка дія розглядається як соціальна, якщо вона оформлена, обмежена і спрямована соціальними умовами. Другий – економічний напрям – розглядає соціальну дію як таку, що має незалежні цілі суб'єкту, діючого самостійно у власних інтересах, причому головний інтерес – максимізація корисності.

Обидва напрями піддаються критиці. Соціологічний напрям – за те, що в цій теорії немає спонукального мотиву до дії. Тобто, описується середовище дії, умови, правила, але немає початкової причини для дії. Економічний напрям суперечить реальному життю – правила, принципи і норми настільки обмежують дії людей, що це істотно позначається на економіці в цілому.

Визнаючи таку суперечність, дослідники не раз намагалися привнести елементи одного напряму в інший. Економіст Й. Бен-Порат ввів поняття F-зв'язків (family, friends, firm – сім'я, друзі, фірма), що впливають на економічний обмін. О. Уільямсон розглядав умови організації економічної діяльності в різних інституційних формах. З'явився цілий науковий напрям – інституційна економіка.

Якщо ж виходити з теорії раціональних дій, де індивід контролює певні ресурси і прагне до володіння іншими ресурсами, то соціальний капітал виступає як певний ресурс, яким частково, разом із іншими членами співтовариства, володіє індивід.

Доцільно розглянути принципові відмінності концепції соціального капіталу від концепцій людського і фізичного капіталу. Соціальний капітал можна визначити і через його функції, які є певними аспектами соціальних структур і сприяють діям індивіда усередині даних структур. Подібно іншим видам капіталу, соціальний капітал – продуктивний, тобто він дозволяє досягти результатів, яких неможливо було б одержати за його відсутністю. Подібно фізичному і людському капіталу, його дія не є абсолютною, а підходить лише для певних ситуацій. Деякі форми соціального капіталу можуть бути непотрібні або навіть шкідливі для інших індивідуумів.

Специфікою соціального капіталу є віддзеркалення зв'язків між взаємодіючими індивідами. Якщо людський капітал розглядає зміни у самій людині як працівникові, то соціальний капітал розглядає зміни у відносинах між людьми, які сприяють економічним діям. Соціальний капітал, подібно фізичному і людському, сприяє зростанню продуктивності праці. Група працівників, між якими існують відносини взаєморозуміння і довіри, працює злагодженіше та ефективніше, ніж та, де немає таких відносин.

Концепція "соціального капіталу" відрізняється від концепцій людського і фізичного капіталу за рядом аспектів, оскільки вона відображає більшою мірою відносини, ніж власність окремого індивідуума, і є переважно суспільним благом, яке розділяється групою і створюється за допомогою суспільних інвестицій часу і зусиль, але не в такій безпосередній формі, як людський та фізичний капітал.

Соціальний капітал є продуктом успадкованої культури і норм поведінки. Таким чином, соціальний капітал має "соціальну" і "капітальну" складові, оскільки він укладений у відносинах, більш ніж в індивідуумах, будучи водночас ресурсом, який приносить суспільству вигоду з часом. Проте, він може призвести і до порушень нормального функціонування соціуму, якщо використовуватиметься однією групою проти інших.

Багато дослідників соціального капіталу застосовують індивідуалістичний підхід до розуміння прагнення людей до використання людського капіталу та інвестицій в його формування. Так, Е. Глестер розглядає соціальний капітал як інструмент для досягнення певної мети [15]. Інші, включаючи А. Хіршмана [16], підкреслюють колективні зусилля індивідуумів для досягнення нематеріальних цілей – таких як справедливість, любов, співдружність і братство.

Такий підхід відрізняється від інструментального і є інвестиціями в досягнення індивідуальної і групової єдності. Велике значення надається "соціальній енергії" у формі дружби, розділених ідеалів та ідей, які перевершують раціональний власний інтерес і ринкові операції і сприяють соціальній співпраці. Яким би не був стимул до співпраці і довіри, інвестиції в індивідуальну і групову єдність можуть привести до створення тісних соціальних зв'язків і вищих економічних і соціальних результатів. Таким чином, цивільна участь, чесність і соціальна довіра можуть підсилювати одна одну.

Становлення громадянського суспільства є наслідком еволюції демократичних традицій і відбувається одночасно з розвитком правової державі, яка створює певні умови для існування громадянського суспільства, затвердження його цінностей. Громадянське суспільство є системою суспільних інститутів і відносин, які існують для реалізації приватних і групових інтересів. Тому формування цього суспільства, включаючи розвиток мережі громадянських інститутів, має бути пріоритетом соціальної і правової політики держави.

А оскільки місцеве самоврядування є найбільш близькою до населення формою влади, то основи громадянського суспільства закладаються саме на рівні місцевих співтовариств. Тому державна соціальна політика на регіональному і місцевому рівнях має не тільки враховувати історичні, етнокультурні та релігійні особливості життя людей, але й включати механізми перетворення місцевих співтовариств та громадських об'єднань, які входять до їхнього складу, у самостійні та відповідальні суб'єкти процесу суспільного розвитку.

Теоретичний фундамент соціального капіталу складається з соціологічних, політичних і економічних теорій, однією з яких є теорія соціального прагматизму. Філософський рух соціального прагматизму відбитий в роботах Ч. С. Пірса, В. Джеймса, Дж. Дьюї та інших дослідників, які розробляли теорію значення і теорію істини, засновану на принципах так званого адекватного існування людини. Ці теорії культивують натуралістичний та еволюційний погляди на існування людини, надають особливу значущість її інтелектуальній діяльності, відносинам між людьми, демократичним змінам суспільства за допомогою освітніх та інших установ.

Сьогодні немає єдиного визначення соціального капіталу. Наведемо декілька його визначень, що найчастіше вживаються. Отже, соціальний капітал – це:

  • інститути, відносини і норми, які формують якість і кількість соціальних зв'язків в суспільстві (визначення Світового банку, дане в 1999 р.);
  • соціокультурний простір та інституційна інфраструктура;
  • просторові відносини, взаємодії і мережі між групамі людей, а також рівень довіри (зобов'язання і норми) усередині групі або співтовариства.

Таким чином, поняття соціального капіталу включає формальні і неформальні зв'язки між індивідами, які базуються на нормах і цінностях, і характеризує здатність суспільства діяти спільно і досягати поставленої мети.

Значущість соціального капіталу очевидна при розробці політики, націленої на децентралізацію відповідальності за суспільний добробут на нижчі рівні. Розвиток соціального капіталу і посилення громадянського суспільства не означають тільки зміни суспільного добробуту, а включають також і розвиток відчуття цінності суспільства, участі і спілкування, які є необхідними для процесу суспільного єднання і демократії.

Велика роль в теорії соціального капіталу відводиться й співпраці і взаємодії державних інституцій, підприємництва і некомерційних організацій. Виходячи з припущення, що кожний з цих суб'єктів суспільного розвитку має певні ресурси, можна стверджувати, що, об'єднуючись, вони здатні посилювати можливості розвитку місцевого співтовариства (соціальний, економічний, політичний).

Висока громадянська свідомість сприяє економічному розвитку, забезпечує високий рівень політичної участі громадськості, а також збільшує відповідальність влади. Соціальний капітал, як і фінансовий капітал, є ресурсом, який створюється співтовариством з метою власного об'єднання та зміцнення.

Патнем вважав, що розглядати соціальний капітал неможливо без таких елементів, як добровільність, некомерційні соціальні організації, залучення індивідів у життя співтовариства [17].

Вивчення концепції соціального прагматизму, на якій базується теорія соціального капіталу, дозволяє сформулювати наступні важливі твердження [10]:

  • соціальні умові можуть буті поліпшені завдяки взаємній довірі і кооперації;
  • соціальна політика, яка заснована на співпраці, є стійкою;
  • ефективність соціальної політики, зокрема програм розвитку, обумовлена вживанням методів, заснованих на взаємодопомозі й оцінці результатів;
  • для розвитку і зміцнення соціального капіталу і демократії необхідні програми навчання місцевого населення.

Сучасне поняття соціального капіталу включає і соціальне планування, яке повинне ґрунтуватися на загальних цілях і оцінці, заснованій на відкритому діалозі і вільному обміні ідеями. Причому, на думку авторів теорії соціального капіталу, більше значення має сам процес взаємодії груп і індивідів у процесі розвитку громади, ніж досягнення кінцевого результату.

Але прогрес – це не неминучість, а завдання, яке стоїть перед людьми, Зміни можуть прийняти будь-який напрям – негативний чи позитивний, отже, завдання полягає в тому, щоб спрямувати їх у потрібний бік. Немає панацеї, політики або програми, які підходили б для врегулювання будь-якої ситуації. Успіх соціальних програм залежить від планування, проведення і оцінки результатів експериментів, які відповідають місцевим культурним, соціальним та економічним умовам.

Але спроба планувати соціальну організацію без урахування ролі особистості й інтелекту суперечить самій ідеї соціального планування. Бо розвиток інтелекту – це шлях або вгору, до вищих ступенів розвитку, або униз – до деградації, знищення людства. Рушійною силою розвитку інтелекту завжди є прагнення до пізнання, але не воно визначає напрямок руху, а духовно-морально-етичні принципи кожної людини і людства в цілому.

Інтелектуальний потенціал суспільства обумовлює його здатність втілювати прогресивні ідеї у життя. А духовність людини обов'язково пов'язана з її відповідальністю не тільки за плоди власної праці, зусиль, але й за стан і розбудову спільноти, де людина мешкає. Без духовного аспекту будь-які удосконалення та відкриття можуть лише поглибити кризу. Тільки узгоджене удосконалення матеріальної та духовної сфер дозволять сподіватися на черговий крок на нескінченному шляху до досконалості. При цьому, в духовно-матеріальному розвитку пріоритет повинен бути завжди за духовністю.

Але у наш, так званий перехідний період, людину часто примушують змінювати ці пріоритети: не жити, а виживати. Однак при цьому не варто звинувачувати у всіх обставинах тільки владу. Насамперед держава – це ми, люди, людські спільноти. І кожен має зробити свій посильний внесок у розвиток суспільства і держави.

В Україні рівень розвитку інтелекту інтелігенції, зокрема, і народу в цілому, завжди був і залишається одним з найвищих у світі. А економічний потенціал країни є значно нижчим – десь на початку другої сотні в ієрархії країн світу. Причина – держава не створює умов для розвитку та реалізації інтелектуального потенціалу нації, слабо розвинений соціальний капітал.

Отже, ефективному "конструюванню" та розвитку власної інтелігенції, та взагалі інтелектуального потенціалу нації сприятимуть не тільки економічні, техніко-технологічні, організаційні та соціальні фактори, а й духовні, моральні, етичні цінності які ми мусимо усіляко створювати і підтримувати як головний пріоритет діяльності влади і соціуму. І починати належить з формування інтелекту і духовності юного покоління. А ці завдання вирішуються перш за все на місцевому, зокрема регіональному рівні і вимагають пріоритетного забезпечення всілякими матеріальними та нематеріальними ресурсами.

Варто також враховувати, що формування нового мислення за умов зміни технічних можливостей отримувати і обробляти інформацію та зменшення долі часу на логічне осмислення цієї інформації та вироблення нових знань. Ми маємо усунути величезний розрив між нагромадженими обсягами інформації та знань і тими, що ефективно використовуються або можуть бути використані.

Спільна діяльність індивідів та їх об'єднань є умовою створення співтовариства. Освіта грає важливу роль, допомагаючи індивідам жити більш згуртовано, надаючи можливість вирішувати спільно ті завдання, які неможливо вирішити поодинці. Отже, важливим елементом посилення громади і, відповідно, важливим джерелом ресурсного забезпечення громад є кооперація, яка у тому числі включає загальну пошану та загальну толерантність. Для цього необхідно, щоб кожен суб'єкт суспільства – індивідуальний чи груповий – був залучений у процес ухвалення решень і брав участь у їх реалізації, несучи певну частину відповідальності.

Безумовно, у суспільстві існує конфлікт інтересів між людьми, між різними соціальними групами. Суть питання полягає у тому, щоб визначити підходи і механізми врегулювання різних інтересів сторін. Демократія робить ці процедури відкритими, щоб їх можна було узгодити, а теорія соціального капіталу розглядає соціальну довіру як інструмент розвитку демократії.

"Хороші" суспільства ростуть завдяки зростанню "хороших" людей, які є активними провідниками соціальних цінностей і моралі серед решти членів громади. Зростання загального інтелекту і моралі є основним завданням при розвитку інститутів громадянського суспільства і демократії. Вчитися буті людиною означає не тільки брати, але й ділитися тим, що маєш. Ті, хто розуміє і цінує переконання, бажання інших, відповідає майбутнім перетворенням і стає цінним людським ресурсом.

Висновки. Розгляд такого нового для української науки поняття як "соціальний капітал" в контексті ресурсного забезпечення суспільного, зокрема регіонального розвитку за умов демократизації та розбудови громадянського суспільства дає підстави зробити наголос на пріоритетності цього напрямку у розбудові української держави та удосконаленні усієї системи організації державної влади і місцевого самоврядування.

Дослідження проблематики соціального капіталу має не тільки теоретичне, але й практичне значення, оскільки на сучасному етапі розвитку України зі всією очевидністю постає актуальність таких проблем, як дефіцит довіри усередині співтовариства, зокрема між владою і громадою.

Значущість соціального капіталу особливо очевидна при розробці державної політики, спрямованої на децентралізацію відповідальності за суспільний добробут. Велика роль в теорії соціального капіталу відводиться взаємодії державних, підприємницьких і некомерційних структур, які, об'єднуючи свої ресурси, підсилюють соціальний, економічний і політичний розвиток місцевого співтовариства.

Соціальний капітал, як і фінансовий капітал, є ресурсом, який створюється співтовариством з метою посилення своєї єдності і він неможливий без таких елементів, як добровільність, асоціації, залучення індивідів у життя громади. Висока громадянська свідомість сприяє економічному розвитку, забезпечує високий рівень політичної участі, а також збільшує відповідальність усіх учасників суспільного розвитку.

Перспективи подальших розвідок. Подальшого дослідження та прикладної розробки у тематиці соціального капіталу потребують питання вибудовування системи цінностей, на які має спиратися діяльність системи освіти, зокрема освіти працівників, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Потрібно визначити методику оцінки стану соціального капіталу та його складових з урахуванням регіональних, соціальних та інших особливостей складових соціуму. Наступні наукові розвідки мають бути спрямовані на виявлення залежності економічного, соціально-політичного та іншого видів стану певних громад у залежності від наявних характеристик соціального капіталу, що належить цим громадам.

Література

  1. Durkheim, E. (1893), The Division of Labor in Society, The Free Press, New York, 1984.
  2. Hanifan, L. (1916), "The Rural School Community Center", Annals of the American Academy of Political and Social Science, No. 67.
  3. Jacobs, J. (1961), The Life and Death of Great American Cities, Random House, New York.
  4. Passeron, J. C. (1970), Reproduction in Education, Society and Culture, Sage, London.
  5. Bourdieu, P. (1979), "Les trois etats du capital culturel", Actes de la recherche en sciences sociales, No. 30 ("L’institution scolaire"), pp. S. 3-6. Bourdieu, P. And.
  6. Loury, G. (1987), "Why Should We Care about Group Inequality?", Social Philosophy and Policy, pp. 249-271.
  7. Coleman, J. (1988), "Social Capital in the Creation of Human Capital", American Journal of Sociology, Vol. 94 Supplement, pp. Р. 95-120.
  8. Putnam, R. (1993), Making Democracy Work, Princeton University Press, Princeton.
  9. Fukuyama, F. (1995), Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity, The Free Press, New York.
  10. Гассий В. В. Социальный капитал, гражданское общество и демократия в теории социального прагматизма Дж. Дьюи // Вестник Московского университета. Серия 18: Социология и политология, 2005. – № 3. – С. 169-179.
  11. Inglehart, R. (1997), Modernization and Postmodernization: Cultural, Economic and Political Change in 43 Societies, Princeton University Press, Princeton.
  12. Крупник А. С. Потреби та інтереси населення як основа для побудови пріоритетів діяльності місцевої влади // Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування: сучасний стан та перспективи регіонального розвитку. Матріали щорічної науково-практичної конференції 18 жовтня 2005 року. – Вид-во ОРІДУ НАДУ: 2005. – С. 257–259.
  13. Крупник А. С. Як розв'язаті проблему нестачі ресурсів для соціального захисту в Україні / Рік Російської Федерації в Україні. Науково-презентаційний альманах. – К.: "Загальновоїнська спілка України", 2003. – С. 322–337.
  14. Temple, J. (2001), "Growth Effects of Education and Social Capital in the OEcD" in J. F. Helliwell (ed.) The Contribution of Human and Social Capital to Sustained Economic Growth and Well-being: International Symposium Report, Human Resources Development Canada and OECD.
  15. Glaester, E. L. (2001), "The Formation of Social Capital", in J. F. Helliwell (ed.), The Contribution of Human and Social Capital to Sustained Economic Growth and Well-being: International Symposium Report, Human Resources Development Canada and OECD.
  16. Hirschman, А. (1984), "Against Parsimony: Three Easy Ways of Complicating Economic Analysis", American Economic Review, – No. 74, – pp. 88–96.


18.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!