Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Оптимізація системи управління персоналом: роль управлінської команди. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Оптимізація системи управління персоналом: роль управлінської команди. Реферат

Більшість державних установ не можуть ефективно працювати, оскільки управлінські команди не мають достатніх можливостей для вироблення стратегії та здійснення контролю за результатами діяльності як окремих посадових осіб, так і організацій в цілому

Становлення і розвиток управлінських структур обумовили вимоги до функціональної результативної діяльності апарату державного управління. Це викликає необхідність розробки й застосування нових функціональних засобів, які могли б забезпечити роботу управлінського апарату з найбільшою ефективністю.

Водночас, важливим завданням є оптимізація діяльності всього апарату державного управління і його окремих ланок, насамперед тих, що відповідають за формування і досягнення поставлених перед організацією завдань.

В певних ситуаціях управлінський апарат часто виявляється неспроможним ефективно здійснювати вплив на суспільні процеси. Управлінці різних рівнів не виконують головної функції у системі функціонального розподілу обов’язків – координації процесу прийняття й реалізації ефективних рішень, оскільки здійснюють нагляд за поточною, адміністративною роботою організації.

Як наслідок, більшість державних установ не можуть ефективно працювати, оскільки управлінські команди не мають достатніх можливостей для вироблення стратегії та здійснення контролю за результатами діяльності як окремих посадових осіб, так і організацій в цілому.

Про управлінські команди і їхнє створення фахівці в області високоефективного управління, організаційного розвитку і соціальної психології заговорили відносно недавно, трохи більше 30 років тому. Перші дослідження командної діяльності були опубліковані на початку 60-х років й були присвячені пошукам способів підвищення ефективності і продуктивності управлінської праці. Таким чином, варто відзначити, що виникнення інтересу до командного підходу пов’язано з певними тенденціями в області розвитку організацій і високоефективного управління, що відображається в наступному.

По-перше, сучасні організації мають яскраво виражені тенденції до ускладнення і збільшення свого структурного і функціонального складу, що вимагає впровадження більш ефективних організаційних форм і методів колективного управління, що дозволили б мінімізувати час схвалення управлінського рішення й одночасно підвищити його якість, тобто продуктивність, доцільність і своєчасність. В дослідженнях зазначається, що таку ситуацію можна вирішити за рахунок створення "щільно підібраної" (добре сформованої) управлінської команди, що поліпшує процеси вирішення великих і міждисциплінарних проблем [4, с. 34].

По-друге, майже всі організаційні структури як у нашій країні, так і за її межами, що успішно розвиваються і володіють високою конкурентноздатністю, будують свій розвиток як на основі задоволення запитів споживачів теперішнього часу, так і потреб завтрашнього дня, створюючи інноваційні підрозділи, проблемно-перспективні лабораторії і т. ін.

Підрозділи такого роду характеризуються підвищеною рухливістю організаційних структур, їм властива, за твердженням А. І. Пригожина, "мінлива геометрія, залежна від зміни задач (перехід співробітників від проекту до проекту, запрошення зовнішніх експертів і виконавців, створення тимчасових відділів і т. д.)" [9, с. 124].

По-третє, розглядаючи продуктивність керівника як продуктивність організації, яку він очолює або на яку робить непрямий вплив, дослідники відзначають, що подальше збільшення продуктивності управлінської праці залежить від усвідомлення того факту, що керівник будь-якого рангу пов’язаний зі створенням колективного продукту праці. Приналежність окремого співробітника до філософії "загальної справи", тобто вироблення "духу командності", має величезне значення як мотивуючий фактор для підвищення продуктивності організації в цілому [3].

По-четверте, визнання самого існування командного підходу пов’язано з останніми дослідженнями в області розвитку організації і представленнями про останній як про особливу культуру, що володіє певними цінностями, символічними ритуалами. "Соціотехнічна модель організації" як мікромодель людської цивілізації найбільше повно відображає реальні процеси і дійсність.

Т. Ю. Базаров відзначає, що "... сучасні керівники розглядають культуру своєї організації як могутній стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи й окремих осіб на загальні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників і полегшувати продуктивне спілкування між ними".

Організаційна культура є однією зі складових командного управління, тому що вона тісно пов’язана із символічними способами репрезентації управлінської діяльності. Для підвищення ефективності останньої величезного значення набуває, поряд з дослідженнями існуючих організаційно-структурних форм, тобто морфології організації, вивчення впливу ціннісного аспекту співіснування членів управлінських груп на продуктивність організації" [2, с. 124].

Таким чином, слід відзначити, що на сучасному етапі реформування державного управління значна увага приділяється питанням проведення досліджень в галузі методологічних основ запровадження нових процедур аналізу та прогнозування ефективності функціонування органів державної влади та їх структур, зокрема, пошуку моделей, розробленню методів, системи показників, методик і засобів для їх здійснення.

Це передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до нормативного оформлення і розмежування компетенції між усіма органами державної влади. У цьому аспекті важливе значення має проблема оптимального організаційного визначення місця і ролі управлінської команди в структурі державної організації, оскільки саме вона визначає зміст і загальну спрямованість адміністративних процедур щодо досягнення цілей організації.

При формулюванні цілей статті береться до уваги той факт, що управлінська команда – це група, орієнтована, у першу чергу, на вирішення організаційно-управлінських завдань керівника, що забезпечує посилення його впливу на організацію й людей у цій структурі.

Саме тому, з урахуванням існуючих досліджень теорії і практики функціонування управлінських команд, необхідно:

  • визначити ієрархію, специфічну конфігурацію завдань, що повинен вирішувати у своїй діяльності реальний керівник;
  • проаналізувати гнучкі системи управління персоналом, орієнтованих на вирішення конкретних завдань, і на цій основі проаналізувати умови їх створення.

Слід зазначити, що створення організації, як правило, взагалі не переслідує на меті задоволення потреб і інтересів її членів. Звичайно, передбачається створення нових робочих місць, але така ціль за поодинокими винятками, не є визначною. Організація створюється для іншого. Тобто, благополуччя її членів, із цих позицій, – можливий побічний наслідок існування організації.

Особливість позиції керівника тут полягає в тому, що він відповідає за успішне функціонування організації як такої. Об’єктивно він повинен піклуватися про благополуччя організації, із цими людьми або іншими. Однак, основна мета діяльності керівника – домогтися виживання й успіху організації, досягнення її цілей. А чи відбудеться це з даними співробітниками або іншими – справа вторинна.

Зрозуміло, підлеглим надзвичайно важко погодитися з ідеєю такої байдужості зі сторони організації. Адже при цьому у підлеглих виникають особисті цілі, пов’язані із забезпеченням власної безпеки, збереженням робочого місця, збільшенням оплати праці, поліпшенням умов праці й безліч інших, які мають мало загального із цілями, заради яких і була створена організація. Виникає те, що називається корпоративними (груповими) цілями, які існують завжди, оскільки неможливо змусити людину не думати про власні проблеми й шляхи їхнього вирішення.

Для конкретних груп корпоративні цілі людей можуть стати важливішим організаційним завданням. Інакше кажучи, можуть суперечити цілям організації, хоча, можливо, іноді й збігаються з ними. При цьому, звичайно, буває й так, що підлеглі щиро підтримують організаційні дії (не тільки словом, але й справою), коли вони збігаються з особистими або з інтересами групи, до яких вони належать.

Перш, ніж перейти до характеристики процесів побудови і функціонування управлінських команд, розглянемо деякі з їх визначень. Управлінська команда визначається як група, зорієнтована, в першу чергу, на вирішення організаційно-управлінських завдань керівника, що забезпечує посилення його впливу на організацію й людей у цій структурі як на явному, так і на латентному (прихованому) рівнях [12].

Варто звернути увагу на те, що мова тут йде про вирішення організаційно-управлінських завдань саме керівника, а не організації. І це принципово важливо для подальшої розмови, оскільки дане визначення представляється нам в більшості випадків абсолютно реалістичним.

Загалом, якщо розглядати управлінську команду як групу, створювану для вирішення завдань керівника, то під командою в цьому випадку розуміється будь-яка група людей, створювана керівником як на офіційному, так і на неофіційному рівнях для вирішення його власних завдань, які в різному ступені можуть збігатися із цілями й завданнями організації.

Разом з тим, як показують дослідження, одним із трьох глобальних завдань, які повинен вирішувати у своїй діяльності реальний керівник, визначається необхідність керуватися у своїй діяльності інтересами організації. Орієнтація на інтереси організації відображає те, що ми називаємо "організаційними завданнями", а їх виконання визначається самою посадовою позицією керівника, саме тому для її забезпечення й намагаються підібрати управлінську команду професіоналів [7].

Варто зазначити, що створення управлінської команди цілком могло бути наслідком зовсім іншої логіки: з одного боку, пошук і створення усередині організації місця для цілком конкретної людини, поява якого в організації підвищить її статус і, в остаточному підсумку, спрацює на те ж організаційне завдання, а з іншого боку – додати до себе в команду вдячного однодумця, що, маючи високий статус у певній сфері, може підтримати управлінські підходи керівника.

Тут вирішення організаційного завдання, швидше за все, є вторинним. На перше ж місце виходить завдання, що ми визначаємо як "кревна ідея" або "справа життя" керівника. Це завдання надає всій управлінській діяльності керівника особистісний зміст. І для його вирішення перевага при формуванні команди надається однодумцям.

Нарешті, не виключений і ще один варіант. Створення управлінської команди може бути пов’язано й зі спробою закріпити своє власне положення як всередині структури, так і за її межами. Прагнучи зберегти свою позицію, керівник залучає на свою сторону людину, що, на його думку, не будучи навіть, може, найкращим фахівцем, гідно оцінить сам факт свого призначення й відплатить підтримкою у важку хвилину.

Отже, можна визначити ще одне з можливих завдань керівника – забезпечення власної безпеки, захисту. У цьому, власне кажучи, немає нічого поганого. Таке завдання, наприклад, майже завжди актуальне для починаючого керівника (хоча саме для нього і є найбільш складним). Не менш важливе воно, як показують дослідження, і для керівника з більшим стажем, особливо у випадках як об’єктивного, так, часом, і суб’єктивного зниження професійної самооцінки на фоні вікових криз [1].

Комплекс завдань із забезпечення безпеки керівника й/або "справи" (як латентна, прихована функція) націлений на збереження позитивних змін в посадовій позиції, підтримку позитивних взаємин в організації, матеріальне забезпечення свого майбутнього й майбутнього своєї родини й дітей і т. ін. Ці завдання, як правило, ніколи не декларуються, хоча й досить часто присутні на усвідомленому або неусвідомленому рівні. Таким чином, якщо необхідно вирішувати завдання безпеки, то в команду в першу чергу беруть "відданих" і "надійних".

Очевидним є той факт, що вирішувати всі завдання окремо одне від одного досить складно, та й взагалі – безперспективно, оскільки вони міцно пов’язані в єдиний вузол. Однак їхня ієрархія, специфічна конфігурація визначають специфічні особливості управлінської поведінки керівника організації.

Як правило, у мотивах формування команди присутні всі три види завдань, хоча завжди можливо виділити основне з них, що домінує на даному етапі. При цьому, можна виділити цікаві поєднання цих завдань і виявити досить відомі фігури. Так, наприклад, можливий збіг "кревної ідеї" і "організаційного завдання". У цьому випадку ми маємо справу із глибоким особистісним включенням у діяльність, а в крайньому варіанті – із професійним фанатизмом.

Можлива й повна розбіжність цих завдань, що веде або до пошуку сфери самореалізації за межами професійної сфери, або до усвідомленої чи неусвідомленої трансформації організаційного завдання під свою "кревну ідею" або завдання забезпечення особистої безпеки.

Таким чином, наше оточення, те, як ми його свідомо й підсвідомо підбираємо, досить повно відображає й нас як керівників, і наші управлінські проблеми. Адже в основі цього підбору, як би ми не переконували себе в його об’єктивності, лежить наша особиста система поглядів на те, що таке гарний помічник, гарна атмосфера в організації, якою є правильна робоче поведінка, що таке "гарна" людина, чим вона відрізняється від "розумної" – саме головне, для чого ми створюємо навколо себе це оточення, що у деяких випадках і стає командою.

Тому, повертаючись до цілей статті, ще раз відзначимо: управлінська команда, її склад, способи й принципи її формування – це один з найбільш очевидних шляхів самореалізації керівника.

Проте, наступним етапом у забезпеченні успішної діяльності керівника виникає необхідність забезпечення ефективності управління персоналом. Адже, "один у полі не воїн", особливо на полі реформ і інновацій. Кожен керівник хоче бачити поруч із собою згуртовану команду однодумців, що працює злагоджено й узгоджено. Як створити таку команду? Що робити, коли загальне розуміння цілей і завдань є, а погоджена робота не виходить?

Тут варто врахувати, що "однодумці" – це люди, які мислять однаково, тобто однаково уявляють собі мету своєї роботи, її етапи й завдання, однаково дивляться на засоби досягнення цих цілей, поділяють близькі цінності й мають приблизно схожий світогляд. Єдність поглядів на організаційні цілі й завдання представляється на перший погляд очевидною ("якщо ми разом працюємо, значить знаємо, навіщо це робимо"). Однак практика показує, що 30 членів команди назвуть приблизно 15 різних цілей замість 5-6, тобто єдність у цьому випадку виглядає досить відносною [6].

Таким чином, виникає наступна проблеми: як згуртувати управлінську команду? Для появи невеликого числа (5-6 стратегічних і трохи більше тактичних) поділюваних усіма цілей керівнику необхідно використати практику колективного вироблення цілей, обговорювати зі членами своєї команди можливі варіанти розвитку організації й погоджувати строки їх виконання.

Керівникові корисно також поцікавитися, наскільки реальними здаються підлеглим поставлені ним цілі й терміни, яким представляється результат, які побоювання тривожать людей (брак матеріальних ресурсів, знань, злагодженості в роботі, занадто багато чого залежить від зовнішніх факторів), які труднощі можуть зустрітися на шляху і якою мірою можна їх компенсувати?

Всі ці запитання вимагають регулярного виявлення й обговорення на нарадах, і тільки після цього можна говорити про єдине бачення цілей організації. Ще більшу розбіжність думок ми одержимо щодо особистих цілей, які природно присутні в процесі спільної діяльності й вимагають свого задоволення. Так, традиційно виділяють три найбільші групи людських потреб і, відповідно, співвідносять із ними мету діяльності організації.

Матеріальні (потреби у виживанні й безпеці, стабільності й надійності в житті). Відповідна мета: матеріальний добробут, справедлива заробітна плата, впевненість у завтрашньому дні, освіта дітям, забезпечення старості, забезпечення житлом.

Потреба в єдності, спільності, у цьому випадку у приналежності до організації, а також у пошані й повазі. Відповідна мета: можливість працювати в колективі у колегіальній атмосфері, із людьми, одержувати визнання колег, керівників, мати перспективу росту, зробити кар’єру, бути потрібним людям і т. ін.

Потреба в самовираженні (у самостійності на робочому місці, у самоствердженні, у самовираженні через роботу, у навчанні). Відповідна мета: можливість приймати важливі рішення на своєму робочому місті, особиста відповідальність за доручену справу, досягнення успіху, можливість одержувати задоволення від роботи, брати участь у творчих групах з вирішенням проблем, підвищувати кваліфікацію й освітній рівень і т. ін. [10].

Проте, слід вказати, що кожна людина має індивідуальний набір цілей, який необхідно враховувати, зокрема при введенні контрактної системи (наприклад, частину заробітної плати субсидіювати на освіту дітям, доручити роботу, залежну від результату, але з вільним графіком відвідування, укласти безстроковий контракт, відмовитися від системи випробувальних термінів, якщо це викликає занадто сильний стрес у працівників і т. д.).

Наступним для керівника при формуванні управлінської команди є визначення правил роботи з колективом, що має специфічну картину цілей, що визначають поведінку його членів, так званий "дух колективу". Керівникові варто знати це для того, щоб визначити тимчасову послідовність введення інновацій, говорити з людьми "на їхній мові", тобто мовою значущих для них цілей.

Цінності, які поділяються всіма членами команди, постають у вигляді певних закріплених норм, коротких, ясних, іноді парадоксальних. Таких норм може бути зовсім небагато, окремо визначених для зовнішнього світу й для себе. Для зовнішнього світу норма організації виражає ту місію, що вона виконує (що ми даємо споживачеві), може бути частиною рекламного іміджу, увійти в інформаційні буклети, а також стати основою споживчої орієнтації.

Норми "для внутрішнього споживання" не обов’язково повинні бути відомими за межами організації, але в самій організації їх повинен знати кожен, адже такі норми виражають суть відносин усередині колективу, відношення до роботи, відповідають основним інтересам людей.

Коли "однодумність" або, говорячи мовою сучасного західного менеджменту, філософія команди й організації в цілому сформована, наступає час визначити правила, за якими відбувається взаємодія усередині управлінської команди. Це норми прийняття й реалізації управлінських рішень, а також прийняті моделі поведінки. Серед таких, насамперед, варто визначити:

  • авторитарне або колегіальне прийняття рішень;
  • постійний контроль першої особи або делегування повноважень;
  • оплата праці, система винагород і штрафів;
  • принципи контролю за результатами [5].

Частина цих правил носить офіційний, задекларований характер, інші не усвідомлюються тими, хто за ними працює. Правила можуть містити в собі протиріччя, що приводять до постійно повторюваних проблем у колективі. Наприклад, лідера вибирають на підставі його авторитету, а вимагають від нього вміння організовувати й підтримувати комунікації, продуктивне спілкування, сприяти виникненню вільних дискусій.

Зрозуміло, що не кожна авторитетна людина має подібні якості, і колектив постійно "трясе" від виражень недовіри й перевиборів. В іншому випадку члени команди вважають, що конфлікти заважають роботі й повинні бути зведені до мінімуму, але при тому наполягають на відкритому й чесному спілкуванні, що неможливо без прийняття конфлікту як однієї з форм продуктивного вирішення проблем.

У своїй більшості члени управлінської команди не замислюються над існуванням подібних непрописаних істин, вважають їх чимось об’єктивним або такими, що прийшли з минулого. За даними опитувань, 70–90% учасників управлінських команд вважають, що джерело цих правил знаходиться поза їх діяльністю, 10–25% – що правила створюють вони самі [8, 11].

Саме тому, основним завданням при роботі з непрописаними правилами є вміння керівника виявити їх (шляхом опитування членів своїх команд), тим самим зробивши доступними свідомості працюючих за ними людей, і запропонувати побудувати модель організації, що відповідає їхнім бажанням.

На питання: "Якими якостями повинна бути наділена організація, у якій Вам хотілося б працювати?" більшість опитаних членів команд, як правило, відповідають, що організація повинна бути:

  • стабільна (повинна постійно підтримувати своїх членів, забезпечуючи їм більшу стабільність, але бути гнучкою стосовно зовнішнього світу, увесь час пристосовуватися до його потреб);
  • справедлива, тобто відкрита (мати одні правила для всіх, давати можливість одержати будь-яку інформацію) і чітка (правила повинні неухильно виконуватися всіма);
  • згуртована (щоб усіх поєднував командний дух, дух партнерства і щоб належати до неї було почесно) й така, що розвивається (надає можливість росту й творчого розвитку) [2].

Дуже важливим для управлінських команд, щоб у колективі з’явилася впевненість, що він сам є творцем своєї організації, і цей діяльний оптимістичний настрій відобразиться на всіх сферах життєвого циклу організації. При цьому слід зауважити, що "правила гри" є найбільше непроробленою сферою у більшості успішних організацій. Робота з ними ускладнюється ще й тим, що учасники команди вважають ці правила частиною себе, а переробляти себе – одне із самих важких занять.

Одним із завершальних кроків процесу побудови управлінської команди є закріплення прийнятої всіма учасниками команди моделі організації в організаційній структурі. Саме на цьому етапі необхідно визначити принципи організаційної побудови, скоординувати дії окремих учасників і підрозділів, розподілити ролі й відповідальність, які закріплюються в посадових інструкціях.

На сучасному етапі реформування державного управління значна увага приділяється питанням проведення досліджень в галузі методологічних основ запровадження нових процедур аналізу та прогнозування ефективності функціонування органів державної влади та їх структур, зокрема, пошуку моделей, розробленню методів, системи показників, методик і засобів для їх здійснення.

Це передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до нормативного оформлення і розмежування компетенції між усіма органами державної влади. У цьому аспекті важливе значення має проблема оптимального організаційного визначення місця і ролі управлінської команди в структурі державної організації, оскільки саме вона визначає зміст і загальну спрямованість адміністративних процедур щодо досягнення цілей організації.

Для більшої динамічності організації в напрямі створення і використання управлінських команд рекомендується використати гнучку систему управління персоналом, зорієнтовану на вирішення конкретних проблем. Структурними одиницями в цій системі є творчі групи, створювані для вирішення конкретної проблеми й існуючі доти, доки дана проблема не буде вирішена. Після цього творча група розпускається, а її члени беруть участь у роботі над іншими проектами в складі нових творчих груп.

Умовами для створення подібних груп повинні стати:

  • чітке формулювання основних завдань для кожного компетентного співробітника, меж його персональної відповідальності, умов заміщення його іншими співробітниками;
  • узгодження цілей окремо з кожним співробітником (через керівника команди погоджуються індивідуальні цілі, терміни й ступінь персональної відповідальності, основні обов’язки й умови заміщення);
  • можливість постановки мети без вказівки термінів виконання, її докладного опису й масштабів (кількісні описи);
  • неможливість постановки мети без вказівки на ступінь персональної відповідальності.

Як висновок, слід зауважити, що саме гнучка система управління допускає значно більшу демократичність, при цьому керівник підрозділу може бути підлеглий одному зі своїх помічників, якщо організація займається проектом, у якому помічник більше компетентний. У творчих групах працівник може виділитися не посадою, а масштабом досягнення мети, ступенем особистої відповідальності, умінням працювати в команді, позитивною оцінкою керівника, відношенням до співробітника споживачів його послуг.

Відповідно, за цими параметрами визначається й винагорода працівника. У цій роботі дуже важливий принцип письмового оформлення, де фіксується філософія (навіщо ми це робимо), мета, стратегія, "правила гри", проекти, протоколи. Перевагою є більша обов’язковість, відкритість, гласність, однозначність, чіткість, більші можливості контролю й передачі по ланках, видимість. У цілому пропрацьованність всіх трьох складової організаційної культури організації – філософії, правил взаємодії й структури – активізує внутрішні резерви персоналу й створює великий потенціал для впровадження інновацій в організації.

Таким чином, саме творчі групи наділяються найвищою мірою особистої відповідальності й повноваженнями самоврядування. Дуже важливо, щоб разом із завданнями делегувалися повноваження за вирішенням всіх пов’язаних із цим завданням питань, що значною мірою звільняє керівника організації від вирішення поточних справ і дає можливість зосередитися на стратегічно значущих напрямках діяльності.

Література

  1. Аникин Б. А. Высший менеджмент для руководителей: Учеб. пособие. Гос. ун-т управления. Моск. пед. ун-т. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 136 с.
  2. Базаров Т. Ю. Управление персоналом развивающейся организации: Учебн. пособ. – М.: 1996. – 340 с.
  3. Базаров Т. Ю., Малиновский П. В. Управление персоналом в условиях кризиса / Теор. и практ. антикриз. упр. – М.: ЮНИТИ, 1996. – 340 с.
  4. Брэддик У. Менеджмент в организации. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 344 с.
  5. Веснин В. Р. Технология работы с персоналом и деловыми партнерами. – М.: ТД Элит-2000, 2003. – 592 с.
  6. Власова Н. М. Руководство по управлению людьми: инструменты власти и влияния – М.: ИНФРА-М, 2000. – 304 с.
  7. Зудина Л. Н. Организация управленческого труда: Учеб. пособ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 256 с.
  8. Иванов Ю. Подбор управленческой команды: // Управление персоналом – 2001. – № 8. – С. 52–55.
  9. Пригожий А. И. Современная социология организаций. – М.: 1995. – 245 с.
  10. Пугачев В. П. Руководство персоналом организации: учебник. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 279 с.
  11. Синятин Ю. В., Ушаков К. М. Управленческая команда как способ самореализации руководителя // Директор школы. – 2003. – № 6. – С. 6–9.
  12. Скрипник К. Д., Гергелев А. Э., Кутасова Т. Л., Милованов Ю. Е., Рожкова А. Ю. Управленческая деятельность: структура, функции, навыки персонала. – М.: "Издательство ПРИОР", 2000. – 192 с.


17.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!