Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Аналіз державної політики: раціоналізм. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Аналіз державної політики: раціоналізм. Реферат

Аналіз державної політики як сфера прикладних досліджень, професійної діяльності і навчальна дисципліна, що має довгу історію і коротке минуле, поступово займає повноправне місце в українському суспільстві. Актуальність і новизна теми змушує дослідників говорити про мультидисциплінарність цієї наукової сфери

Про раціоналізм та ірраціоналізм в аналізі політики написано велику кількість праць, тому матеріал цієї статті є своєрідним доповненням до уже опублікованого і покликаний стимулювати обговорення питань.

Раціоналізм як основна аналізу політики досить довго домінував у суспільній свідомості, але зважаючи на те, що технології вдосконалення процесу прийняття рішень щодо політики і методологія використання моделей аналізу вдосконалювалися одночасно і тому окрім перешкод для повнораціональної державної політики [9, с. 282–283] також існують жорсткі обмеження використання раціоналізму в аналітичній роботі реального процесу прийняття державно-політичних рішень. Виокремимо ці обмеження:

  • абсолютне інформаційне перевантаження сучасного процесу політики;
  • переважне використання аналізу для підтвердження й узаконення ухвалених рішень (аналіз для політики) ніж для раціонального вибору між альтернативами. Тобто виробники рішень спочатку вибирають рішення, а потім обґрунтовують аналітичними матеріалами для виправдання цього вибору;
  • політизація аналізу політики. Точка зору, що аналіз може бути абсолютно нейтральним є міфом;
  • відсутність у аналітиків політики сили впливу: аналітики-експерти не мають дієво-ефективного впливу на дії політичних і бюрократичних сил;
  • потенційна ефективність аналізу політики виявляється у визначенні проблеми й виробленні альтернатив і неефективно дієздатна в упровадженні політики.

Практика застосування раціональної моделі [9, с. 276–283] спонукає до критичного оцінювання дієздатності аналізу політики як установленої послідовності етапів. Перешкоди і обмеження раціональної моделі прийняття рішень та концептуалізація аналізу спонукають до пошуку інших (від повного заперечення до еклектичних технологій) підходів до раціональності й аналізу політики.

Домінуюча протягом років парадигма вирішення суспільних проблем ґрунтувалася на позитивізмі та була за суттю раціональною. Раціоналізм як основа структури дослідження містить методи: аналіз вигід-витрат, операційне дослідження, системний аналіз та інші. Однак при цьому слід наголосити, що всередині цієї парадигми існує значна кількість суперечностей і розбіжностей порівняно з "класичним" підходом.

Адже загалом щирі прихильники раціональності фактично працюють у межах обмеженої раціональності (більш докладно про раціональність вибору політики [9, с. 446–450]) і, усвідомлюючи цю природну обмеженість, вони наполягають на існуванні можливості зробити процес прийняття державно-політичних рішень найраціональнішим, тобто "кращим". Особливо це стосується прихильників економічної політики чи окремих галузей політики [8; 3; 4; 5].

Однак модель аналізу політики як основа раціоналізації процесу прийняття рішень не має достатнього підтвердження практикою вирішення суспільних проблем і особливо це стосується України. Як свідчить вітчизняний досвід аналізу політики, насправді інформація, факти, аналітичні матеріали (підґрунтя раціональності) тощо є основою для політичних аргументів у відповідному напрямі політики. Аналіз ніколи не "заміщує" політику чи антиполітику, а лише підкріплює процес політики та залежить від нього.

Отже, аналіз політики як результат фактично є не порадою аналітика-експерта щодо альтернативи політики, а своєрідним переконанням й аргументацією політиків. Доречними є слова Дж. Маджоуна "Тоді як політики лише занадто добре знають, то суспільствознавці часто забувають, що державна політика зроблена мовою. В писемній чи усній формі аргумент є центральним на всіх стадіях процесу політики" [16].

Не заперечуючи повністю раціональність як основу аналізу політики, зазначимо, що обмеження й перешкоди повнораціональній політиці суперечать загальновживаному твердженню, що аналіз політики є позитивістськи спрямованим і здатним вдосконалювати процес прийняття рішень. Загалом, зважаючи на взаємопереплетіння і взаємовплив, чітко розмежувати аргументацію й переконання від раціональності практично неможливо й тому доцільно виділити п’ять основних підходів до раціоналізму в аналізі політики:

  • критичні раціоналісти;
  • реалісти політики;
  • прихильники формальних спорів щодо процедури;
  • критичні теоретики;
  • прихильники державного управління.

Отже, зважаючи на обмеження обсягу статті розглянемо окремі з них докладніше.

Критичні раціоналісти у своїй роботі спираються на критику раціонального підходу в аналізі політики і пропонують модифіковані моделі основою яких є акцентування на недоліках раціональності й пропонування "усередненого" курсу політики. Найвідомішими дослідниками, що обстоювали цей підхід, можемо назвати A. Етзіоні (A. Etzioni) [11], Ч. Ліндблома (С. Lindblom) [15] та інших. Тобто критичні раціоналісти відкидають інкрементальну (нарощувальну) модель [9, с. 284–291] і пропонують альтернативний інкременталізм й раціональний підхід. Багато ідей A. Етзіоні заслуговує на більш докладне ознайомлення та характеристику, і доцільно починати з роботи "Активне суспільство" [11].

Ідея "змішаного сканування", як вважав A. Етзіоні, є основою аналізу й, окрім того, він обстоював ідею "комунітаризму" для аналізу, оскільки для державної політики важливим є розбудова суспільства, в якому "дія політики й інтелектуальна рефлексія мали б високий державний статус". Усього цього можна досягти шляхом підвищення індивідуальної й масової свідомості, адже активне суспільство "пізнає себе" й використовує "знання пізнання" для власного перетворення і трансформації сфери державної політики.

В процесі становлення активного суспільства важливу роль відіграють суспільні науки, інтелект, здібності, які залучені до парадигми аналізу політики. Отже, аналіз (методологія, технологія, результати, наслідки тощо) використовується для вдосконалення суспільства. Активне суспільство — це суспільство, в якому процес політики є відкритим, прозорим, і у його творенні значну роль відіграє громадськість. Тобто перевірка "колективної реальності" шляхом застосування інтелектуальних здібностей аналітиків. Загалом маємо таке схематичне зображення "активного" суспільства.

A. Етзіоні зазначав, що "суспільство, яке вільне для перевірки ідей та апробації фундаментально нових ідей, не може бути обмежене вузьким фільтром еліти, що тримають "кермо" влади. Таке суспільство має забезпечувати фундаментальну критику та бути відкритим для неї. Такого самокритичного суспільства, активного у використанні знань, можна досягти лише за умов трансформації постмодерністського суспільства шляхом повнішої критики [11, с. 189–190].

Критична функція аналізу політики також характеризується в працях Г. Ласвела [13; 14], Ч. Ліндблома [15] та ін. Специфікою ж дослідження A. Етзіоні є погляд щодо важливості "суспільних" інститутів і символів як складників критичності активного суспільства. Розбудова активного суспільства обов’язково містить такі компоненти: знання і мораль (як вимірник).

Ще одним прихильником критичного раціоналізму є ізраїльський дослідник Е. Дрор (Yehezkel Dror) [10]. Загалом він погоджувався з концепцією аналізу політики Ч. Ліндблома, але зважаючи на специфіку Близького Сходу, він інтуїтивно відчував і науково обґрунтовував обмеженість аналізу для цих країн на відміну від американської чи європейської традиції. Тобто, Е. Дрор зазначав, що процес вироблення політики є занадто складним, щоб його можна було обмежити рамками будь-якої моделі, окрім того він особливо критикував доцільність інкременталізму (нарощувальної моделі) та обстоював модифіковану форму раціоналізму. Дослідник намагався поєднати аналіз політики, системний аналіз і біхевіоризм [10].

Отже, обмеження аналізу політики з огляду на трансформаційність, глобалізаційність суспільств є важливим складником сучасних аналітичних підходів. Крім того, заслуговує на увагу точка зору Е. Дрора, що для аналізу політики є характерним існування специфічної сфери екстрараціонального розуміння, яке ґрунтується як на засвоєному знанні, так і на індивідуальному досвіді [10, с. 15–16]. Для оптимальної політики необхідне переконання виробників рішень у поширенні своїх поглядів і методів для кращого управління у світі.

Загалом для екстрараціональної політики характерні три головні її етапи, що містять такі складники [10, с. 163–164].

Преполітика:

  • критерій обробки;
  • середовище (реалії) обробки;
  • проблеми обробки;
  • ресурси дослідження, обробки і розробки;
  • проектування, оцінювання і перепроектування системи вироблення політики;
  • визначення проблем, критеріїв та ресурсів;
  • визначення стратегії вироблення політики.

Вироблення політики:

  • замовлення ресурсів;
  • встановлення цілей, пріоритетності завдань;
  • встановлення і ранжування критеріїв;
  • підготовка списку альтернатив-стратегій;
  • прогноз вигід-витрат альтернатив-стратегій;
  • зіставлення за однаковими критеріями прогнозів вигід-витрат альтернатив-стратегій (з визначенням найкращих з них);
  • оцінювання вигід-витрат "найкращих" альтернатив і "рішення" щодо їх придатності.

Постполітика:

  • стимуляція впровадження політики;
  • впровадження політики;
  • оцінювання процесу вироблення політики після впровадження;
  • прямий і зворотний зв’язок.

Де-факто ця модель намагається охопити реалії світу з його цінностями й різноманіттям сприйняття цих реалій та пропонує підхід, в якому поєднуються головні елементи раціональної моделі (вигоди-витрати, цільова функція тощо) з екстрараціональними (за межами "чистої раціональності"). Схематично ця модель має таке зображення (див. рисунок).

Зворотнім боком інтенсивного застосування цієї моделі є технократизація ролі науки про (державну) політику і віра у всесилля менеджменту. Автор вважає найбільшою доцільністю і доречністю цієї моделі не директивний її вимір, а визначення меж для аналізу процесу політики. І це можливе завдяки тому, що аналіз державної політики спирається на взаємозалежні етапи циклічного вироблення політики.

Реалісти політики. До цієї когорти можемо віднести добре відомих дослідників політики: А. Вілдавськи [18; 19], Б. Гоґвуда і Л. Гана [12], Ч. Ліндблома і Е. Вудгауза [15], Л. Пала (деякі положення) [17; 6] та ін. Вони характеризують аналіз політики як складник політичного процесу, який, у свою чергу, домінуюче спрямований на підвищення якісного рівня аргументів політики. Бачення ж, що аналіз політики намагається кардинально змінити напрям політики в суспільстві, реалісти політики вважають хибним. Навпаки, вони вважають аналіз ефективною дією для вдосконалення суспільної полеміки.

Як писали Ч. Ліндблом і Е. Вудгауз: "Якість державної політики залежить від значної кількості ідей і взаємодій, в яких професійні аналітики політики відіграють незначну роль... хто аналізував державну політику, сприяли уникненню аспектів, які заважають мудрому виробленню політики, поширювали сферу обміркованого розповсюдження змін, посиленню політичних дебатів щодо проблем, можливостей і альтернативних варіантів політики" [15, с. 137]. Тобто корисність ґрунтовного дослідження зневажається, викривляється і у будь-який засіб стає неефективною. Таким чином, виникає запитання: в чому сенс і взагалі навіщо потрібен аналіз державної політики?

Основою системи прийняття рішень у реальному світі є не раціональність, а покращання суспільного життя шляхом подолання невизначеності завдяки висновкам із практичного досвіду (навчання на помилках), і це підтверджує погляд на раціональність як неефективний арґумент для вдосконалення системи прийняття рішень. Тому реалісти політики вважають, що для ефективного покращання системи прийняття рішень необхідно зробити його максимально прозорим і відкритим процесом вироблення політики (на противагу вузько–замкненому, елітному — аналіз для еліти), в якому вона представлена широким спектром ідей, інтересів, аналізу й суспільного знання.

Серед реалістів політики окремо слід виділити еволюційний шлях поглядів А. Вілдавськи [18; 19]). Зазначимо, що в ранніх працях (також деякі положення є і в пізніших) є достатньо аргументована критика аналітичних моделей, наприклад, планово-програмно-бюджетної системи (РРВS) та інших раціональних технологій. Пізніше простежується дещо компромісне ставлення до аналізу раціоналізму в політиці як стимулі забезпечення балансу між планом і ринком. Отже, А. Вілдавськи вважає аналіз політики засобом загального покращання політики, а не зміни її [18, с. 17].

Тобто аналіз презентується як спонукальний мотив загального суспільного вдосконалення. Окрім того аналіз політики, переважно, стосується проведення "розумових експериментів" і тренування конкретно-просторового уявлення". Загалом, конкретно і коротко аналіз політики визначається як діяльність зі створення проблем, які можна вирішити. Кожна така політика сформована напруженістю між ресурсами й зав­даннями, плануванням і діями політики, що проходять через призму скептицизму і догматизму.

Вирішення проблем тимчасово послаблює це напруження (див. рисунок). Тому основним завданням аналізу політики в плюралістичному суспільстві для розмежування скептицизму і догматизму є шлях зіставлення соціальної взаємодії з інтелектуальними роздумами щодо узгодження ресурсів із цілями і завданнями.

Реалісти-політики вбачали призначення аналізу в доповненні політики для вдосконалення процесу дебатування й обговорення проблем, пов’язаних із альтернативами. Також вони вважають, що дебатування й обговорення передбачає участь значної кількості учасників, які використовують аналіз політики як аргумент дії. Вони намагаються уникати безплідних, недбалих стереотипів і заперечують використання способу "усереднення" на користь того, що деякі проблеми потенційно завжди вимагають плюралістичного, політичного й інкрементального підходів з укладання угод.

Хоча деякі проблеми зосереджені на точніших, спланованих аналітичних підходах, оскільки не існує найкращого засобу прийняття рішення, оскільки не існує й універсального рецепту для універсальної структури чи організації. Обов’язковими елементами цієї системи є високий рівень політичної чутливості й прозорості, що поєднуються з технічними навичками планування й аналізу.

Прихильники державного управління (варто розмежовувати поняття менеджмент (management) і управління (administration). На їх думку, процес вироблення рішень у державній політиці містить питання і проблеми, що стосуються менеджменту організацій як у державному, так і в приватному секторах. "Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції" – така друга частина назви праці Г. Саймона [7], якого можна вважати одним із засновників цього підходу. Окремі положення ми знаходимо у Е. Дрора [10] та в практичній роботі, пов’язаній з втіленням планово-програмно-бюджетної системи (РРВS).

Так, Е. Дрор вважав за доцільне поєднання теорії державного управління з наукою про державну політику і, як результат – фактичне "захоплення" державної політики "менеджментом державного сектора". Такий підхід більш притаманний для етапу впровадження політики (прийняття управлінських рішень для ефективного використання того чи іншого інструмента впровадження), а державна політика як узагальнююча доктрина прикладної науки загалом спрямована на вирішення суспільних проблем.

Окрім того, домінування управлінських засад в аналізі політики західних країн простежувалось у 80–90–х рр. ХХ ст. Таке бачення місця і ролі теорії управління мало на меті сприяти пошуку альтернативних критичних парадигм аналізу політики. Саме тоді активно вживався термін "менеджеристський" підхід, який вітчизняні дослідники трактують як управлінський аналіз, що охоплює широкий спектр наукових підходів.

Відзначимо, що в ньому простежується як критичне ставлення до раціональної моделі з наголошенням на обмеженнях, так і підкреслення її переваг. Також прихильники цього підходу наголошують на необхідності використання й інших моделей і технологій, переважно із сфери бізнесу.

В аналізі політики, з точки зору прихильників теорії управління, раціональна модель посідає центральне місце, особливо в пропозиції й мотивуванні політики, але доцільно її модифікувати для перетворення на ефективний інструмент в управлінні. Аналіз політики розглядається як засіб руйнування обмежень організаційної думки, що на практиці означає вдосконалення процесу вироблення рішень шляхом навчання персоналу організації державного сектора.

Чиста раціональна модель:

  • визначення проблеми,
  • встановлення цілей,
  • аналіз альтернатив,
  • вибір,
  • прийняття і впровадження рішень.

Вона вважається неадекватно прийнятною, і тому реалістичнішою є інструментальна модель, що ініціює осмислення і дебатування політики для ефективнішого її впровадження на противагу виключно раціональному виробленню рішень.

Ця реалістична модель прихильників теорії державного управління включає такі етапи.

1) Пізнання змісту політики:

  • обмеження і можливості;
  • домінуючі думки;
  • суперечності і угоди;
  • зразки поведінки;
  • стабільність/нестабільність політики в часі.

2) Вимога нових альтернатив до зміни поглядів і осмислення проблеми:

  • сумнів щодо існуючих рамок з метою спонукання до нового мислення і розуміння.

3) Потреба в новій політиці як "новій казці":

  • "казки" про політику пов’язують події, припущення й очікування, які задовольняють головних виробників рішення і головних акторів політики.

4) Судження ("компетентна думка") про політику не мають логічних правил і раціональних меж, але їх підтримують:

  • досить часто судження є потрібнішими за раціональний розрахунок чи оцінювання.

5) Досягнення політики можна зрозуміти й усвідомити навіть за умови неможливості їх виміряти:

  • не всі кінцеві результати і особливо наслідки політики можна виміряти.

Прихильники державного управління, відстоюючи свою позицію, спонукали до усвідомлення змін в теорії і практиці аналізу політики за шкалою: від повного заперечення державного управління ("державний менеджмент") як нової парадигми в результаті "послаблення" поширених у 60–70–х рр. підходів до аналізу політики до акцентування уваги на відмінностях прийняття рішень у державному і приватному секторах. "Новий підхід", що ґрунтувався на державному управлінні, відкидав припущення про відмінності, нерівність процесу вироблення державної політики.

Доводити, що цей управлінський підхід засновує нову дослідницьку парадигму, означає "забігання" наперед, оскільки для цього слід змістовно його наповнити, а зважаючи на синтезність і новизну державного управління це є дещо складним. Тобто твердження про новизну управлінського підходу є дещо спрощеним, адже "важко уявити, що до так званої парадигми будуть ставитися радикально нові питання або з’являтися невідомі до цього зразки думок" [12, с. 43].

Управлінський підхід успадкував значну кількість ідей із "старіших" підходів до аналізу політики і також дещо запозичив її з інших споріднених наук, тому цей підхід нагадує своєрідний ремікс. Ремікс підходів містить варіації різних думок авторів з різних країн, оскільки сфера управління є привабливою в суспільстві, що трансформується, а інші підходи, що не мають безпосереднього відношення до державного управління, є недієздатними на практиці.

Прихильники державного управління поділяють ставлення до "раціоналізму", який загалом розглядає політику як неефективну форму вироблення рішень. Управлінський підхід (у спорідненні з теорією суспільного вибору) зосереджений переважно на емпіричних дослідженнях: намагання перевести процедуру вироблення рішень із сфери конфлікту суспільних цінностей і переконань до сфери творення політики на підставі раціональної (нераціональної) моделі.

Прихильники державного управління розглядають аналіз політики (незалежно від ставлення до нього: нової теоретико-прикладної сфери чи форми риторики) як домінуючий напрям дискутування щодо державної політики. Так, для російських науковців є звичним і зрозумілим, що "раціоналізм є умовою ефективності державного управління" [1, с. 17].

Вітчизняні дослідники переважно обговорюють окремі аспекти, наприклад, юридичні, організаційні чи історичний контекст або намагаються поєднати державне управління з боротьбою за владу, з механізмом заволодіння нею та її утримання. Все це має лише дотичне значення для державного управління загалом і для розуміння його як владного механізму впровадження державної політики зокрема [9, с. 484–581].

Варто все ж таки здійснювати аудит адміністративної діяльності відповідними критеріями у процесі здійснення відповідного напряму політики. Адже не секрет, що впровадження політики через приватні структури чи окремих осіб завжди дешевше і швидше (питання суспільних прибутків залишається). Тобто економічність, ефективність і результативність є актуально-важливим для державного управління України зважаючи на раціональність функціонування апарату державної служби.

Щодо адміністративної реформи, то "найбільше" її досягнення – запровадження інституту державних секретарів [2] було нівельовано і фактично підтвердили слова, про реформування загалом: якщо реформи здійснюються, то їх видно і відчутно, а якщо ні, то про них багато говорять з метою переконати в реальності їх здійснення. Сьогоднішні реалії України спонукають нас до раціоналізації державного управління як ефективного владного механізму впровадження державної політики.

Висновки. Раціоналізм як основа аналізу політики досить довго панував у суспільній свідомості, але варто зважати на жорсткі обмеження використання раціоналізму в аналітичній роботі реального процесу політики. Практика застосування раціональної моделі спонукає до критичного оцінювання дієздатності аналізу політики як установленої послідовності етапів.

Чітко розмежувати аргументацію й переконання від реальної раціональності практично неможливо і тому доцільно виокремлювати п’ять основних підходів до раціоналізму в аналізі політики: критичні раціоналісти; реалісти політики; прихильники формальних спорів щодо процедури; критичні теоретики; прихильники державного управління.

Характеризуючи перші два і останній зазначимо, що критичні раціоналісти спираються на критику раціонального підходу в аналізі політики і пропонують модифіковані моделі, основою яких є акцентування на недоліках раціональності і пропонуванні "усередненого" курсу політики.

Реалісти політики характеризують аналіз політики як складник політичного процесу, який спрямований на підвищення якісного рівня аргументів політики. Точку зору, за якої аналіз політики намагається кардинально змінити напрям політики в суспільстві, вони вважають хибною, а сам аналіз – ефективною дією для вдосконалення суспільної полеміки.

Прихильники державного управління розглядають процес вироблення рішень у державній політиці як такий, що містить питання і проблеми, які стосуються менеджменту організацій як у державному, так і в приватному секторах. Для України актуальним є здійснення аудиту адміністративної діяльності за відповідними критеріями у процесі здійснення відповідного напряму політики.

Список використаних джерел

1. Атаманчук Г. Некоторые проблемы познания государственного управления: Зб. наук. пр. УАДУ: Сучасні проблеми державного управління / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2003. – Вип. 1. – С. 5–18.

2. Валевський О., Конончук С. Інститут державних секретарів в Україні: від задуму до реалізації: Аналіт. доп. – К.: УНЦПД, 2003. – 108 с.

3. Економічна теорія і державна політика України в перехідній економіці: Навч. посіб. Кн. 1 / Ю. Бажал, А. Бауманіс та ін.; За заг. ред. І. Розпутенка та Б. Лессера. – К.: Вид–во "К. І. С.", 2004. – 202 с.

4. Економічна теорія і державна політика України в перехідній економіці. Навч. посіб. Кн. 2 / Ю. Бажал, А. Бауманіс та ін..; За заг. ред. І. Розпутенка та Б. Лессера. – К.: Вид–во "К. І. С.", 2004. – 498 с.

5. Економічний розвиток і державна політика: Навч. посіб. / Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс та ін.; За заг. ред. Ю. Єханурова, І. Розпутенка. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – 480 с.

6. Пал Л. А. Аналіз державної політики / Пер. з англ. І. Дзюби. – К.: Основи, 1999. – 422 с.

7. Саймон Г. А. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: Пер. з англ. – Вид. перероб. і допов. числен. заув. авт. – К.: АртЕк, 2001. – 392 с.

8. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектора / Пер. з англ. А. Олійника, Р. Скільського. – К.: Основи, 1998. – 854 с.

9. Тертичка В. Державна політика: аналіз та здійснення в Україні. – К.: Вид–во Соломії Павличко "Основи", 2002. – 750 с.

10. Dror Y. Public policy making reexamined. – San Francisco: Chandler Pub., 1968. – 370 p.

11. Etzioni A. The active society: a theory of societal and political processes. – London: Collier–Macmillan; New York: Free Press, 1968. – 698 p.

12. Hogwood B. W., Gunn L. A. Policy Analysis for the Real World. – New York: Oxford University Press, 1984. – 289 p.

13. Lasswell H. D. Politics: Who Gets What, When, How. – New York: Smith, 1936. – 264 p.

14. Lasswell H. D. The Policy Sciences // The Encyclopedia of the Social Sciences. – New York, 1968. – Vol. 12.

15. Lindblom C., Woodhouse E. The Policy–Making Process. – New Jersey: Prentice Hall, 1993. – 164 p.

16. Majone G. Evidence, Argument Persuasion in the Policy Process. – New Haven: Yale University Press, 1989. – 190 p.

17. Pal L. A. Beyond Policy Analysis: Public Issue Management in Turbulent Times. – ITP Nelson, 1997. – 312 p.

18. Wildavsky A. Speaking Truth to Power: The Art and Craft of Policy Analysis. – New Brunswick: Transaction Publishers, 1987. – 431 p.

19. Wildawsky A. B. The Art and Craft of Policy Analysis. – London: Macmillan Press Ltd., 1979.

20. Аналіз державної політики в Україні: навчальна дисципліна, сфера професійної діяльності, галузь прикладних досліджень: Зб. док. і матеріалів / Уклад. О. І. Кілієвич, В. В. Тертичка. – К.: К. І. С., 2004. – 210 с.


16.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!