Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Законодавче регулювання: прозорість і відкритість публічного управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Законодавче регулювання: прозорість і відкритість публічного управління. Реферат

Формування у органів державної влади і органів місцевого самоврядування здатності належним чином відображати у своїй діяльності суспільні інтереси, потреби та настрої об’єктивно постає одним із пріоритетів удосконалення публічного врядування у сучасній Україні

Специфіка публічного управління як особливого виду професійної діяльності, розгалуженість організаційної структури апарату управління, конфлікт інтересів тощо зумовлюють складність і суперечливість як об’єктивізації, так і об’єктивації управлінських впливів. Надійним і ефективним засобом збереження суспільного покликання й змісту публічного управління є його прозорість і відкритість.

Але формування цих характеристик навіть за умов сталого демократичного суспільства забезпечується, передусім, відповідним правовим регулюванням адміністративних процедур, коли на репрезентантів держави покладається обов’язок слідувати у державно-управлінських відносинах певним формалізованим моделям поведінки [1; 2].

Актуальність переведення питання про прозорість та відкритість діяльності органів публічного управління в площину формулювання та закріплення юридичних норм зумовлена наступними чинниками:

  • Перший. Унаслідок активного використання відповідної термінології в чинних законах без окреслення її змісту або з неоднозначним змістом втрачається така характеристика правового регулювання, як визначеність.
  • Другий. Попри неврегульованість відповідних правовідносин спеціальним законом приймаються і будуть прийматися підзаконні акти, які стосуються окремих аспектів прозорості та відкритості публічно-управлінської діяльності. Неунормованість загальних підходів до врегулювання цих питань імовірно буде зумовлювати появу не тільки обмеженого, але й деформованого їх бачення у підзаконних актах, зокрема, через застосування термінологічного апарату з неадекватним змістом.
  • Третій. Є міжнародні зобов’язання України щодо прийняття відповідного закону за Планом дій "Україна-Європейський Союз" та відображення цих зобов’язань у планах законопроектної роботи парламенту і уряду [21; 29].

Про об’єктивну складність цього завдання можуть свідчити незавершеність спроби Верховної Ради України IV скликання прийняти Закон "Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України", відсутність реального поступу в розгляді законопроекту, опрацьованого Міністерством юстиції у 2006 р. [14; 30].

Унормування прозорості та відкритості в діяльності інституцій публічного управління також стримує неврегульованість адміністративних процедур у цілому. Зокрема, визнано необхідність визначення змісту принципу прозорості адміністративних процедур в Адміністративно-процедурному кодексі України [28].

Тож наочне протиріччя між практичною необхідністю законодавчого врегулювання прозорості та відкритості публічного управління і відсутністю помітного поступу в цьому напрямі актуалізує необхідність теоретичних напрацювань щодо ролі, змісту і меж цього регулювання.

Про це свідчить аналіз публікацій, які тією чи іншою мірою стосуються даної проблеми. Науковці звертають увагу на двобічність зв’язку влади і суспільства, розкривають значення прозорості як характеристики публічного управління [3, с. 18-19; 5, с. 306-319; 10]. Певним внеском у нарощування наукових знань з даної пробле­м є публікації щодо вдосконалення процедур діяльності органів публічного урядування [8; 11]. Та дефіцит наукових напрацювань виявляє себе вже в ототожненні відкритості та прозорості [35; 36, с. 11].

У науковій літературі недостатньо розглянуто, зокрема, такі аспекти даної проблеми, як: роль саме закону у забезпеченні визначеності та стабілізації відповідних правовідносин; необхідність відображення у законі не тільки практики вчорашнього дня, а й потреб дня прийдешнього з огляду на суспільну необхідність утвердження демократичних процедур публічного урядування; змістовне не збігання прозорості та відкритості. На їх подальше дослідження і спрямована ця розвідка.

Метою даної статті є окреслення концептуальних підходів до змісту законодавчого регулювання прозорості та відкритості в діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування у контексті потреб демократичного урядування. Тож ставляться наступні завдання:

  • охарактеризувати стан правового регулювання відповідних правовідносин та розглянути застосування в чинних нормативно-правових актах відповідної термінології;
  • дати оцінку змісту спроб законодавчого врегулювання прозорості та відкритості в публічному управлінні;
  • розкриття завдання і основний зміст відповідного закону та новацій, які мають знайти відображення в ньому.

Оцінюючи стан правового регулювання прозорості та відкритості публічного управління, доцільно розглянути конституційні засади цього регулювання, оскільки саме ними визначаються необхідність, можливість і перспективи прийняття відповідного Закону України.

Норми Основного Закону закріплюють право громадян "знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею" (ч. 3 ст. 32) та "вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір" (може обмежуватися законом "в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушен­ня чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя") (ч. 2, 3 ст. 34).

Передбачено не тільки наявність права громадян одержувати інформацію від органів влади, але й обов’язок останніх у порядку, встановленому законом, доводити до відома населення норми, "що визначають права і обов’язки громадян" (ч. 2 ст. 57).

Однак було б неслушно вважати, що взаємодія органів влади і громадян пов’язана суто з одержанням або наданням інформації. Принципово важливим є положення ч. 2 ст. 5 Конституції України: "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". А ч. 1 ст. 38 Основного Закону називає право громадян "брати участь в управлінні державними справами". Таким чином підкреслюється, що громадяни є не тільки об’єктом, але й суб’єктом формування та реалізації публічно-управлінських впливів. Тобто завданням законодавця є врегулювання права громадян безпосередньо брати участь в управлінні.

Та суттєвого поступу в цьому напрямі немає. Інтерпретація законодавцем конституційного права "направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів" (ст. 40) звузилася до регулювання процесу обміну інформацією між владою та населенням, безвідносно його результату.

Звернення до тексту законів України дає підстави стверджувати, що терміни "відкритість" і "прозорість" уживаються передусім для позначення основних принципів діяльності органів державної влади. При цьому йдеться переважно про закони, прийняті останнім часом. Приміром, у законах "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 4) і "Про місцеві державні адміністрації" (ст. 3) серед принципів діяльності вказано тільки принцип "гласності". Натомість ст. 3 Закону "Про Кабінет Міністрів України" серед принципів діяльності уряду називає відкритість (але не згадує прозорість).

Про певне розуміння законодавцем змісту принципу "відкритості" свідчать спроби певним чином деталізувати його як, приміром, принцип "відкритості інформації" (сполучений з "доступністю") [26]; "відкритості адміністративного процесу" (сполучений з "гласністю") [9]; "відкритості для демократичного цивільного контролю" [15; 16].

Поряд із вказуванням на відкритість як принцип діяльності є й окремі спроби розкрити її зміст. Приміром, відкритість адміністративного процесу (поєднана у тексті з гласністю) розглядається як відсутність обмежень "у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації" щодо дати, часу, місця, результатів розгляду своєї справи, а також доступ до інформації про розгляд інших справ, крім тих, щодо яких встановлено обмеження [9]. Натомість практично не розглядається як принцип "прозорість": одним з поодиноких прикладів є сполучена з ефективністю "прозорість регулювання у сфері телекомунікацій" [34].

Тобто ужиток терміна "відкритість" свідчить про його розуміння законодавцем як спорідненого із поняттями "гласність" і "доступність": йдеться передусім про доступ до певної інформації. З огляду на це зрозумілим є незастосування терміна "прозорість", оскільки він постав би синонімом "відкритості інформації".

Подібним є розуміння прозорості та відкритості і в підзаконних актах. Щоправда, в їх тексті поняття "прозорості" вживається інтенсивніше. Однак переважно як споріднене, або й поєднане з "відкритістю" (інформаційною відкритістю).

Відкритість визначено як суто інформаційну в актах, які стосуються саме забезпечення цієї характеристики публічного врядування [18; 24].

Прозорість визначається як принцип організації державного управління у сфері надання послуг [22], відкритість - як принцип розвитку системи надання адміністративних послуг [33]. Ставляться завдання: "посилення відкритості та прозорості бюджетного процесу" [31] та "упровадження принципів демократичності, прозорості та гласності у процесі формуванні контингенту учнів і студентів" [32]. При цьому, приміром, відкритість та прозорість регуляторної діяльності (поєднана з гласністю) розглядається як обов’язок оприлюднення певної інформації [20]. Подібною є й практика органів місцевого самоврядування, в рішеннях яких наголос робиться не на залученні громадськості до вирішення місцевих справ, а на її інформуванні [23].

Окремі спроби відокремити прозорість та відкритість не є достатньо переконливими. Наприклад, прозорість судової влади пов’язується із забезпеченням "доступності судових рішень для всіх заінтересованих осіб". Відкритість "означає вільний доступ громадськості до судового розгляду і до рішень суду" [27].

Забезпечення прозорості та відкритості постає подекуди як надто розмите поняття. Зокрема, для забезпечення відкритості та прозорості діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави, пропонується розроблення та прийняття закону про державний фінансовий контроль за декларуванням доходів і їх витрачанням цими особами. Навряд чи саме діяльність стане за такого декларування відкритішою або прозорішою [28].

Останніми роками в Україні прийнято низку підзаконних актів, спрямованих на залучення громадян та їх колективів до публічного урядування [6; 12; 19]. Окремі з них містять і помітно інше розуміння прозорості та відкритості: забезпечення їх у діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування потребує "формування нових вимог до діяльності таких органів, запровадження здійснення громадського контролю за їх діяльністю та участі громадян у прийнятті ними рішень" [18].

Поряд з чинними нормативно-правовими актами на увагу заслуговує звернення до змісту відповідних законопроектів. Як вже зазначалося, Верховна Рада України не змогла прийняти Закон "Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України". Доцільно детальніше звернутися до змісту законопроекту "Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування", підготовленого Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2005 р. № 15285/1/1-05 (до доручення Президента України від 29 березня 2005 р. № 1-1/167), громадське обговорення якого відбулося на початку 2006 р. [14].

Преамбула законопроекту вказує, що він "визначає порядок діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування у доступі громадян, їх об’єднань, юридичних осіб до інформації про ці органи, їх діяльність". Відповідно, сфера регулювання звужена виключно до інформаційних відносин.

У ст. 2 законопроекту відкритість і прозорість розглядаються як цілісна характеристика, яка, щоправда, включає не тільки забезпечення доступу громадян "до повної, об’єктивної, достовірної інформації" про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, але й "можливість взаємодії громадян, їхніх об’єднань, юридичних осіб з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування при формуванні і реалізації державної політики, впливу на рішення та діяльність цих органів".

Слід звернути увагу й на ст. 9 "Консультації з громадськістю". Тим самим опосередковано визнається явна недостатність орієнтації переважно на надання населенню інформації про власну діяльність, необхідність взаємодії громадян, їхніх колективів, суспільства в цілому з державою, її органами та посадовими особами.

Безумовним здобутком законопроекту, хоч тільки в частині забезпечення прозорості діяльності органів публічної влади, можна розглядати визначення у ст. 4 детального переліку відомостей, які підлягають обов’язковому оприлюдненню. Новацією слід вважати передбачений законопроектом обов’язок оприлюднювати проект нормативно-правового акта "протягом 20 робочих днів після його внесення на розгляд відповідного органу" (ст. 6).

Однак суперечливість позиції авторів законопроекту виявляється вже в тому, що консультації з громадськістю, з одного боку, розглядаються ними як інструмент залучення громадян "до участі в управлінні державними справами та здійснення місцевого самоврядування", а з другого - постають як засіб "надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності цих органів". Та доступ до інформації ще не означає участі в публічному врядуванні.

Найбільш суттєвим недоліком норм законопроекту, які стосуються визначення форм впливу громадян та їхніх колективів на здійснення публічного управління, є те, що вони значною мірою зорієнтовані на процес співпраці громадян з владою, а не на результат. Замість детальних процедур, які б суттєво обмежували вільний розсуд органів публічної влади і націлювали їх на виконання жорстких приписів, містяться рекомендації органам влади щодо співпраці з громадськістю. При цьому саме органи влади мають вирішувати, що є громадськістю, або, точніше, тією громадськістю, з якою вони мають (бажають?) співпрацювати.

Відтак форми взаємодії, які могли б стати засобом впливу громадян на зміст публічного управління, є скоріше додатковими засобами для інформування громадськості про діяльність влади. Це створює враження фрагментарності, незавершеності законопроекту. Приміром, згадане оприлюднення проекту нормативно-правового акта протягом 20 днів після його внесення не передбачає ніяких подальших наслідків, зокрема, в частині забезпечення громадянам та їхнім колективам можливості реально скоригувати зміст даного акта.

Тим самим ці законопроекти відображають існуючу практику, а не перспективи розвитку системи публічного управління з огляду на суспільні потреби і необхідність забезпечення демократичного характеру публічного врядування. На це зверталася увага і в процесі обговорення [4; 7].

А з розробленням нової редакції Закону України "Про інформацію" [13] актуалізується необхідність законодавчого регулювання передусім участі громадян у здійсненні публічного урядування, а не одержання ними інформації про його стан.

Орієнтація на ці перспективи потребує уточнення і розмежування понять прозорості та відкритості в діяльності органів публічної влади. Без прозорості як належної обізнаності громадян та їх колективів з обумовленістю і змістом діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування неможливим є свідомий та результативний вплив громадськості на цю діяльність.

Відкритість не повинна ототожнюватися із прозорістю: можна бути дуже добре обізнаним із діяльністю апарату управління, але не мати ніяких реальних можливостей вплинути на її зміст.

Прозорість і відкритість мають бути взаємно узгодженими: навряд чи можна забезпечити стабільне управління за умов, коли високий ступінь прозорості дає можливість громадянам споглядати усі негаразди в діяльності управлінського апарату, а брак відкритості не дозволяє результативно впливати на їх усунення.

Визначаючи необхідність прийняття відповідного Закону України, вважаємо за доцільне звернути увагу на те, що воно повинно сприяти:

  • забезпеченню визначеності принципів діяльності органів публічної влади;
  • підсиленню демократичного вмісту публічного управління як засобу практичної реалізації суспільних інтересів, настроїв та очікувань;
  • практичній реалізації права громадян на участь в управлінні державними й громадськими справами;
  • більш широкому й активному використанню творчого потенціалу громадян та їх колективів для вирішення нагальних питань суспільного розвитку;
  • посиленню громадського контролю за належним використанням публічно-владних повноважень, протидії корупційним проявам у функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
  • формуванню у громадськості адекватних уявлень про обумовленість, зміст, напрями і методи діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно, Закон України "Про прозорість і відкритість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування" має, на наш погляд, обов’язково відобразити наступні положення.

Доцільно розмежувати поняття прозорості та відкритості:

  • "прозорість - функціональна характеристика органів державної влади та органів місцевого самоврядування; визначається мірою обізнаності громадян стосовно сутнісних проявів матеріальної і процесуальної сторони їх діяльності; зрозумілості широкій громадськості її обумовленості, змісту і сенсу; виявляється у тому, що окремі громадяни та/або їх колективи, на які поширюється, або яких так чи інакше стосується рішення або дії органу публічної влади мають бути найповніше обізнані про них і те, яким чином вони будуть здійснені";
  • "відкритість - функціональна характеристика органів державної влади та органів місцевого самоврядування, визначається мірою безпосередньої участі громадян у їх діяльності; виявляється у забезпеченні активного і реального впливу громадян та їх колективів на зміст публічно-управлінської діяльності через постановку вимог перед органами публічної влади щодо прийняття певних рішень, здійснення дій або утримання від них".

Щодо забезпечення прозорості в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування Закон мав би враховувати:

  • необхідність формування у громадськості цілісних і повних уявлень про зміст та форму діяльності органів влади;
  • створення належних можливостей для споглядання управлінського процесу зацікавленими громадянами та їх колективами поєднане із зустрічними активними зусиллями апарату управління щодо системного інформування населення про свою діяльність;
  • створення такого рівня поінформованості громадян та їх колективів про управлінську діяльність, за якого вони самі, відповідно зі своїми інтересами та очікуваннями, можуть усебічно й обґрунтовано визначати ступінь відповідності змісту та форми публічного управління;
  • несумісність прозорості діяльності органів публічного управління із нав’язуванням громадськості власних оцінок умов і результатів своєї діяльності: управлінські структури не повинні рекламувати себе у вербальній або візуальній формі платникам податків за їх же кошти.

Засобами забезпечення прозорості мають бути надання вільного доступу до матеріалів, що відображають діяльність органів управління, та попереднє інформування про підготовку нормативно-правових актів. Складовою забезпечення прозорості в діяльності органів публічної влади є покладання на них обов’язку інформувати громадськість про організацію своєї повсякденної діяльності. Законом має бути встановлений вичерпний перелік винятків обмеження доступу до інформації.

З метою контролю за прозорістю органів влади слід передбачити підготовку урядом на підставі звітів центральних і місцевих органів виконавчої влади узагальненої щорічної доповіді Президенту України і Верховній Раді України про забезпечення прозорості діяльності органів влади. Відповідний звіт виконавчих органів місцевого самоврядування має подаватися радам і оприлюднюватися в місцевих засобах масової інформації.

Генеральний прокурор мав би готувати і подавати щорічний узагальнений звіт щодо порушень і з описом заходів, які були здійснені ним для забезпечення дотримання даного Закону.

Відкритість діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування є необхідною передумовою забезпечення суспільного сенсу їх функціонування й позитивного сприйняття цієї діяльності широкою громадськістю. Забезпечення належної відкритості обмежується специфікою публічного управління як особливого виду суспільної праці, що потребує відповідних знань, умінь і навичок; внаслідок чого відкритість не може досягатися, приміром, необмеженим зовнішнім втручанням у практичне функціонування органів публічної влади.

Утвердження відкритості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування потребує закріплення:

  • права громадян на звернення до органів публічного управління з ініціативою щодо видання, зміни або скасування нормативно-правового акта;
  • проведення консультацій, конференцій і створення дорадчих органів;
  • організації публічних слухань (неформальних, покликаних виявити увесь спектр суспільних інтересів, очікувань і пропозицій з того чи іншого питання, та формальних, процедура зіставлення інтересів яких має наближатися до судової і за підсумками яких приймається відповідне рішення).

Законом мають бути встановлені засоби і межі практичної реалізації громадської ініціативи щодо змісту того чи іншого нормативно-правового акта ще на етапі розгляду його проекту. Зокрема, через покладання обов’язку оприлюднювати надіслані пропозиції в узагальненому вигляді у супроводі стислого коментаря з викладом мотивів їх прийняття або відведення.

Враховуючи, що застосування таких вимог може паралізувати роботу вельми незвичного до співпраці з громадськістю вітчизняного адміністративного апарату, доцільно встановити вичерпний перелік питань, з яких нормативно-правові акти мають видаватися виключно в такому порядку.

Слід передбачити умови і межі громадської ініціативи щодо прийняття нормативно-правових актів органами управління, а також термін прийняття рішення. Приміром, орган управління видає нормативно-правовий акт за громадською ініціативою, як правило, не пізніше ніж через шість місяців після її одержання, або в ці ж терміни повідомляє про неможливість його видання.

Встановлення тарифів, пільг, квот тощо має здійснюватися не у формі брутального нав’язування того чи іншого рішення від імені держави чи територіальної громади, як це зовні здебільшого виглядає сьогодні; а має бути результатом певного діалогу і компромісу суспільних інтересів, де органи управління виступають передусім у ролі посередника-арбітра, який приймає рішення на підставі формальних слухань.

Слід детально врегулювати право об’єднань громадян (унаслідок того, що вони неминуче відображають більш загальні інтереси) впливати на прийняття і реалізацію управлінських рішень.

Закон має відобразити відмінності у забезпеченні відкритості органів публічної влади залежно від ступеня наближеності до задоволення потреб та інтересів громадян та/або їх колективів.

Висновки. У правовому регулюванні відкритості і прозорості в діяльності органів публічного врядування як законодавець, так і суб’єкти підзаконної нормотворчості значною мірою не розмежовують відкритість і прозорість, розглядаючи їх переважно як характеристики, що відображають можливість громадян споглядати процес управління.

Законопроектна діяльність значною мірою зорієнтована на врегулювання доступу громадян до інформації про діяльність органів публічної влади, хоча дедалі помітнішим є усвідомлення недостатності цього підходу.

На підставі і в порядку реалізації норм Основного Закону України видається можливим змістити наголос у врегулюванні відповідних правовідносин на активне залучення громадян до вирішення державних і громадських справ.

Водночас перспективи подальших розвідок у даному напрямі потребують більш детального опрацювання правоположень, які б орієнтували органи публічної влади не стільки на процес співпраці з громадськістю, скільки на прикінцевий результат - реальне врахування суспільних інтересів, потреб і настроїв у своїй діяльності.

Список використаних джерел

1. Акт Сполучених Штатів Америки про відкриті засідання: Титул 5 Кодексу США, § 552б. - К.: Консорціум "Верховенство права", 1996. - 12 с.

2. Акт Сполучених Штатів Америки про свободу інформації: Титул 5 Кодексу США, § 552. - К.: Консорціум "Верховенство права", 1996. - 13 с.

3. Горбатенко В. П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Автореф. дис.... д-ра політ. наук. - К., 1999. - 36 с.

4. Громадське обговорення проекту Закону України "Про відкритість і прозорість органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування" // http//www. ucipr. kiev. ua/modules. php?

5. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посіб. / Кол. авт.; За заг. ред. Н. Р. Нижник та В. М. Олуйка. - Л.: Вид-во Нац. ун-ту "Львівська політехіка", 2002. - 352 с.

6. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України № 1378 від 15 жовт. 2004 р. // rada. gov. ua

7. Експертний висновок до проекту Закону України "Про відкритість і прозорість діяльності державних органів влади та органів місцевого самоврядування" // http://www. oda. cv. ua/index. php?

8. Жарая С. Б. Удосконалення процедур надання адміністративних послуг з питань ведення підприємницької діяльності виконавчими органами місцевого самоврядування // www. nbuv. gov. ua/e-journals/DUTP/2006-1/txts/REGIONALNE/06zsboms. pdf

9. Кодекс адміністративного судочинства України № 2747-IV від 6 лип. 2005 р. // Відом. Верховної Ради України. - 2005. - № 35-36, № 37. - Ст. 446.

10. Коліушко І. Б., Демкова М. С. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління // www. isu. org. ua

11. Кудря В. Види проваджень за зверненнями громадян до органів виконавчої влади та адміністративні (управлінські) послуги // Право України. - 2006. - № 3. - С. 12-15.

12. Питання забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України № 215 від 1 берез. 2006 р. // rada. gov. ua

13. Про внесення змін до Закону України "Про інформацію": Проект Закону України // minjust. gov. ua

14. Про відкритість і прозорість діяльності органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування: Проект Закону України // minjust. gov. ua

15. Закон України про Державну кримінально-виконавчу службу України // Відом. Верховної Ради України. - 2005. - № 30. - Ст. 409.

16. Закон України про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України // Відом. Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 258.

17. Про додаткові заходи щодо забезпечення вiдкритостi у дiяльностi органів державної влади: Указ Президента України вiд 1 серп. 2002 р. № 683/2002 // Офіц. вісн. - 2002. - № 31. - Ст. 1463.

18. Про додаткові заходи щодо забезпечення реалiзацiї громадянами конституційного права на звернення: Указ Президента України вiд 13 серп. 2002 р. № 700/2002 // Офіц. вісн. - 2002. - № 33. - Ст. 1528.

19. Про додаткові заходи щодо залучення громадян до участі в управлінні державними справами: Постанова Кабінету Міністрів України від 18 трав. 2005 р. № 356 // rada. gov. ua

20. Про затвердження плану заходів щодо реалізації державної регуляторної політики на 2006 рік: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 січ. 2006 р. № 13-р // rada. gov. ua

21. Про затвердження орієнтовного плану законопроектної роботи на 2006 рік: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 трав. 2006 р. № 747 // rada. gov. ua

22. Про затвердження Програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 трав. 2006 р. № 614 // rada. gov. ua

23. Про заходи щодо забезпечення прозорості і відкритості місцевої влади, взаємодії з політичними партіями, громадськими організаціями, засобами масової інформації: Рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради від 28 листоп. 2005 р. № 410 // http//meria. zp. ua/? page=vikonkom

24. Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 серп. 2002 р. № 1302 // rada. gov. ua

25. Про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України: Проект Закону України // http //www. ucipr. kiev. ua/files/books/inform_vidkr2006_documents_zip

26. Закон України про інформацію // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

27. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10 трав. 2006 р. № 361/2006 // rada. gov. ua

28. Про Концепцію подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності": Указ Президента України від 11 верес. 2006 р. № 742/2006 // rada. gov. ua

29. Про Перспективний план законодавчих робіт Верховної Ради України п’ятого скликання: Постанова Верховної Ради України від 30 листоп. 2006 р. № 397-V // rada. gov. ua

30. Про прийняття за основу проекту Закону України про інформаційну відкритість органів державної влади та вищих посадових осіб України: Постанова Верховної Ради України від 17 груд. 2004 р. № 2265-IV // rada. gov. ua

31. Про прогноз показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2008-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від від 25 верес. 2006 р. № 1359 // rada. gov. ua

32. Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 лип. 2006 р. № 396-р // rada. gov. ua

33. Про схвалення Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 лют. 2006 р. № 90-р // rada. gov. ua

34. Закон України про телекомунікації // Відом. Верховної Ради України. - 2004. - № 12. - Ст. 155.

35. Пызина Г. Пределы транспарентности российской власти // Вестн. РАГС. - 2005. - № 6 (38). - С. 18-21.

36. Серьогін В. О. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. -­Х., 1999. - 20 с.


16.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!