Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Основи управління інвестиціями. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основи управління інвестиціями. Реферат

Залучення інвестицій (іноземних і вітчизняних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" у країні

Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно зіграти страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних), — це наявність постійного і загальновідомого набору правил (законів), сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти і передбачати, що саме ці правила застосовуватимуться до їхньої діяльності.

Процес роздержавлення в Україні впродовж 1992-2000 pp. можна умовно поділити на два періоди.

У першому періоді (1992-1994 pp.) приватизація об'єктів здебільшого здійснювалася неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом чи шляхом викупу трудовим колективом.

У другому періоді (1995-2000 pp.) відбувалася масова приватизація, що здійснювалася переважно за приватизаційні папери і була спрямована на залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств та об'єктів малої приватизації, а також започаткувала підготовку до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

У цей період населення країни отримало майже 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів. На 1 млрд. грн. було отримано компенсаційних сертифікатів — засобів платежу за об'єкти приватизації, емітованих державою з метою компенсації громадянам завданої шкоди від інфляції їхніх заощаджень.

Для завершення сертифікатної приватизації були прийняті певні рішення: припинено видачу приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів громадянам України; встановлено певний термін вкладення приватизаційних майнових і компенсаційних сертифікатів і житлових чеків в об'єкти приватизації.

Так, кількість об'єктів, що підлягають приватизації, зменшується з кожним роком (табл. 1). Якщо в 1994-1996 pp. вона вимірялася кількома тисячами підприємств, то в 2000 р. було приватизовано 1726 підприємств, з яких 755 — це середні і великі об'єкти.

 

Однак вартість цих об'єктів набагато перевищує вартість кількох тисяч "торішніх" підприємств разом узятих. Ще в 1997 р. Україна радикально змінила свої підходи до приватизації, визначивши новий пріоритет — продаж майна за гроші, а не за приватизаційні папери. А грошові конкурентні процедури продажу майна потребують більш серйозної та тривалої підготовки.

Аналізуючи основні підсумки приватизації, зазначимо, що тут здебільшого переважав спосіб викупу товариством покупців, значна частина припадає на оренду з викупом, продаж акцій і аукціон. У 1998 р. спосіб оренди з викупом застосовувався значно менше. Так, для об'єктів загальнодержавної власності най розповсюдженими способами продажу були продаж акцій, аукціон і викуп товариством покупців.

Станом на 1 січня 2001 p., починаючи з 1 січня 1995 p., приватизовано з продажем не менше 70% акцій від статутного капіталу 9515 середніх і великих підприємств, у тому числі 6270 підприємств із продажем 100% акцій, що складає понад 75% загальної кількості цих підприємств.

У галузевому розрізі найбільшу питому вагу серед приватизованих складають підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування населення, що належать до групи А (45,1%), а також промисловості (11,0%) і сільського господарства (4,8%).

Очікувалося, що на процеси приватизації в 1998 р. позитивно вплине упровадження грошових форм викупу державного майна. Але фактично ці очікування не справдилися.

Отже, можна зробити висновки щодо підсумків масової приватизації:

  • створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією незворотності процесу реформування;
  • широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації й одержали перші уроки ринкової економіки;
  • незважаючи на розширення прав власності, приватизовані підприємства працюють загалом ефективніше, ніж державні;
  • накопичено значний досвід у проведенні різних видів продажу, 1999 рік став роком закінчення "паперової" приватизації, роком кардинальних змін методології і практики проведення приватизації в Україні.

З метою підвищення привабливості українських підприємств для потенційних покупців і залучення вітчизняного та іноземного капіталу варто передбачити застосування нових механізмів приватизації:

  • пріоритетний продаж великими пакетами акцій об'єктів групи Г і стратегічно важливих для економіки і безпеки держави підприємств окремим порядком;
  • продаж об'єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;
  • продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;
  • продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення світових лідерів у відповідних областях економіки, що дасть можливість підвищити рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту продукції, застосувати передові технології і провести модернізацію підприємств;
  • продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;
  • розукрупнення підприємств, виокремлення з їх складу структурних підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів інженерної інфраструктури, у тому числі об'єктів соціальної сфери.

Для прискорення процесу приватизації в Україні необхідно здійснити низку невідкладних заходів:

  • створити сприятливі умови для залучення приватних власників, які мають довгострокові інвестиційні інтереси в розвитку приватизованих підприємств;
  • сприяти залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищити зацікавленість інвесторів до українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;
  • забезпечити у процесі приватизації мінімальне розпорошення акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави чи займають монопольне положення на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), і застосувати продаж акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;
  • підвищити ефективність приватизації державного майна через створення механізмів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей, посилити привабливість об'єктів приватизації, у тому числі шляхом здійснення у встановленому порядку реструктуризації прострочених боргових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, за кредитами, наданими під державні гарантії, чи врахування таких боргових зобов'язань в умовах продажу об'єктів.

Перехід до системи вільного переміщення товарів у процесі проведення економічних реформ не призвів поки що до формування повноцінного споживчого ринку. Адже споживчий ринок сьогодні — це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність більшості населення, ринок товарів низької якості.

Тому головною стратегічною метою державного регулювання розвитку ринкових відносин може бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату.

Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів. На початку квітня 1996 р. заснована в Україні інформаційна база містила понад 2 тис. підприємств, яким були потрібні іноземні інвестиції на загальну суму понад 50 млрд. дол. США.

При цьому існує досить великий розрив між попитом на інвестиції та їх пропозиціями. При вкладанні коштів у підприємства інвестори насамперед бажають якнайшвидше дістати прибуток: без цього ніхто не стане інвестувати загальні програми розвитку підприємства, такі, наприклад, як реконструкція підприємства.

За даними Міністерства статистики України розмір прямих іноземних інвестицій на початок 2000 р. становив 1355,9 млн. дол. Структуру прямих іноземних інвестицій по країнах світу подано в табл. 2.

 

Інвестори з Канади і Росії вкладають кошти переважно в сільське господарство і фінансову сферу, а інвестори зі Швейцарії, Австрії, Нідерландів — у торгівлю.

Відповідно до розрахунків Міністерства економіки України потреба в іноземних інвестиціях для реформування економіки України становить понад 40 млрд. дол., а потреба в іноземних кредитах для реалізації інвестиційних проектів сягає близько 8 млрд. дол.

Якщо будуть знайдені і задіяні реальні джерела активізації інвестиційної діяльності, якщо буде усунута платіжна криза, підвищиться платоспроможність споживачів, поліпшиться грошова і банківсько-фінансова політика держави відносно національного товаровиробника, тільки тоді спостерігатимуться процеси економічного зростання і відновлення.

Держава повинна в законодавчому порядку розблокувати всі можливості внутрішньогосподарських нагромаджень, використання на інвестиції амортизаційних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів із залученням зовнішніх інвесторів. Інакше кажучи, потрібно створити економічні умови для нормального відтворювального процесу на розширеній основі. Для цього потрібне і законодавче регулювання фондів споживання, зокрема заробітної плати працівників промисловості, без чого ніякого підвищення продуктивності праці не відбудеться.

Однак для того, щоб іноземні інвестори виявили бажання вкладати гроші в Україну, необхідно кардинально поліпшити інвестиційний клімат. Велику роль має зіграти також законодавче визначення прав власності на землю.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату потрібно застосувати низку кардинальних заходів, спрямованих на формування у країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що безпосередньо впливатимуть на активне залучення іноземних інвестицій.

Серед першочергових заходів загального характеру варто назвати:

  • досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями та іншими громадськими організаціями;
  • створення у країні цивілізованого ринку, посилення боротьби зі злочинністю;
  • гальмування інфляції всіма відомими у світовій практиці заходами, за винятком невиплати працюючим заробітної плати;
  • перегляд податкового законодавства у бік його спрощення і стимулювання виробництва;
  • мобілізація вільних коштів підприємств і населення для інвестицій шляхом підвищення відсоткових ставок по депозитах і внесках;
  • упровадження в будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцію;
  • застосування на практиці передбаченого законодавством країни механізму банкрутства;
  • застосування податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, які надають довгострокові інвестиції, щоб вони мали можливість компенсувати свої збитки від уповільненого обігу капіталу порівняно з іншими напрямами їхньої діяльності;
  • формування спільного ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найактуальнішим для економіки України. Держава нині не в змозі забезпечити надходження такого обсягу коштів, який необхідно для зростання валового внутрішнього продукту.

Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні більшість з них згодні фінансувати лише короткострокові проекти, вартість яких відносно невелика. Однак більшість українських підприємств потребують корінної реконструкції та переоснащення, для чого необхідні десятки і сотні мільйонів доларів.

Більшість керівників стверджують, що розвиток їхніх підприємств стримує лише нестача оборотних коштів. Проте така економічна ситуація виникла здебільшого в результаті погано організованого виробничого процесу і недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом. Мистецтво управління в ринкових умовах не може виникати на основі старих методів управління економікою. Потрібний досить тривалий період навчання новій управлінській діяльності. Такі знання можна одержати від тих спеціалістів, які вже мають багатий досвід роботи в ринкових умовах.

Розвиток інвестиційного процесу великою мірою залежить від політичної стабільності у країні, від законодавчого врегулювання найважливіших положень, від інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов логічний розвиток у прийнятті Конституції України, що законодавчо закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, що регламентують основні аспекти громадського життя. Було введено національну валюту України — гривню.

Значні кроки зроблені урядом у напрямі приборкування інфляції, лібералізації цін, упровадження режиму вільної торгівлі. Прийнято Закон України "Про режим іноземного інвестування", яким чітко визначилися гарантії держави, порядок здійснення і реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних реєстраторів, що забезпечить впевненість інвестора в цивілізованих підходах до реєстрації прав власності. Започатковане формування інфраструктури обслуговування інвесторів.

Проте сьогодні ще остаточно не вирішене питання, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають працювати на українському ринку. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їхніх інвестицій. Тому зараз важливо надати їм щодо цього відповідні гарантії. Тут не обов'язково вводити нові закони вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Зазначимо, що інвестиційний процес має розвиватися у певному пільговому режимі.

Непоодинокі випадки, коли кошти, перераховані інвесторами на розвиток підприємств, обкладаються податками по звичайній ставці податку на прибуток. Гроші, що надходять для цільового призначення, треба розглядати не як "дарунок", а як такі, що спрямовані на розвиток української економіки. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на кілька доларів. Тому не можна різати курку, що несе державі золоті яйця.

Іноземні інвестори відчувають деяку непевність і через постійні зміни підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, що могли користуватися ними ще кілька років, такої впевненості не додасть.

Зрозуміло, що уряд хоче залучити в Державний бюджет України додаткові кошти від оподатковування таких спільних підприємств, що такі пільги ставлять у нерівні умови господарювання іноземних і вітчизняних підприємців. Однак про це треба думати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію.

Свого часу фірми, що прийняли рішення працювати в Україні, базувалися на розрахунках, зроблених на основі діючого законодавства, сподіваючись, що вже ніщо не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони одержали і державні гарантії. Зараз прийняття нових законів, що істотно погіршують інвестиційний клімат, підтверджує сумну репутацію України як країни з високим рівнем ризику для інвесторів.

На жаль, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни ситуації на краще, у тому числі постійно удосконалюючи приватизаційні процеси як один з найважливіших напрямів залучення інвестицій.

Література

  1. Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Укр-архстрой-информ, 1993. — 120 с.
  2. НемчинскийА. Б., ЗаикинП. Экономическое обоснование инвестиций в условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —152 с.
  3. Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.: Бу-дивэльнык, 1991. — 152 с.
  4. Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и жизнь. — 1991. — № 46. — С. 9.
  5. Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. — 1993. —№ 1. — С. 5-93.
  6. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: Наука, 1968.
  7. Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк // Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.
  8. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в Україні // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2001. — № 1 (101). — С. 19-21.
  9. Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.
  10. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
  11. Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —348 с.


14.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!