Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Основні напрямки інвестування у слаборозвинених країнах. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні напрямки інвестування у слаборозвинених країнах. Реферат

Сутність прямих іноземних інвестицій. Організаційні форми іноземних інвестицій. Типи і види прямих іноземних інвесторів

Успіхи Китаю у проведенні реформування економіки за останні роки пов'язані зі здійснюваною урядом цієї країни політикою залучення іноземних інвестицій. Унаслідок економічних реформ у країні створено порівняно ефективну систему оподаткування іноземних фізичних і юридичних осіб, що характеризується гнучкістю, наданням великих пільг і спрощенням процедури сплати податків. Ключовим елементом сучасної зовнішньоекономічної стратегії КНР є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і відкритих приморських міст для іноземних інвесторів.

Згідно із встановленими державою правилами щодо зниження ставок податків на спільні та іноземні підприємства в СЕЗ крім пільг в оподаткуванні для підприємств з іноземним капіталом існують додаткові пільги: зменшення вдвічі податку на прибуток; зменшення ставок податку на дивіденди; звільнення від податку в разі трансферту прибутку за межі Китаю; безмитний імпорт основних та допоміжних матеріалів і навіть значної частки товарів широкого вжитку.

Успіхи КНР у залученні прямих іноземних підприємницьких капіталовкладень загалом пов'язані зі створенням на значній території країни сприятливого інвестиційного клімату, тобто комплексу матеріальних та інституціональних умов, які надають інвесторам можливість знижувати виробничі витрати до рівня нижчого за середній у світі.

Складовими такого інвестиційного клімату є низька вартість робочої сили, надання права на порівняно дешеве користування землею, прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури в районах пільгового інвестування, економічно виважена система оподаткування, преференційний міграційно-митний режим; сприятливе митне та валютне законодавство.

Щоб залучити максимально можливий обсяг ресурсів з-за кордону, належна увага приділяється великим інвестиційним проектам, які реалізуються на базі спільного підприємництва. Якщо спільне підприємство із загальним обсягом інвестицій до 3 млн. дол. має право на отримання кредиту в розмірі щонайбільше 43% суми власних вкладень, то для об'єкта вартістю 10-30 млн. дол. і більше кредити можуть у 1,5-2 рази перевищувати власні кошти.

Досить привабливими сферами вкладення іноземного капіталу в економіку Китаю стали виробництво, реалізація та обслуговування сучасних комп'ютерних систем, а також автомобільна промисловість. За оцінками фахівців, один долар, вкладений в економіку Китаю, дає 6-8 дол. прибутку.

З огляду на досвід залучення іноземного капіталу в інших країнах (насамперед колишніх соціалістичних) можна визначити такі перешкоди у здійсненні цього процесу:

  • відсутність відповідного інвестиційного клімату;
  • недосконалість ринкового механізму; нестабільність політичної ситуації;
  • низький рівень ділової та професійної кваліфікації підприємців;
  • відсутність заінтересованих партнерів;
  • брак привабливих інвестиційних проектів;
  • руйнівна податкова система;
  • відсутність дієвої системи страхування інвестицій;
  • надмірний монополізм в економіці;
  • надвисокий рівень інфляції;
  • невирішеність питання щодо приватної власності на землю;
  • неконвертованість національної валюти.

Чинники, які впливають на прийняття рішень щодо іноземного фінансування проектів, мають різну вагомість. На думку американських бізнесменів, за ступенем важливості та впливу їх можна розмістити так: політична стабільність; інвестиційний клімат; порядок трансферту прибутку; податки; частка державних підприємств; привабливість проекту. Дослідженнями встановлено, що розглянуті чинники не є постійними і незмінними.

Сутність прямих іноземних інвестицій. У сучасних умовах розвитку економіки іноземні інвестиції грають особливу роль серед форм міжнародного руху капіталу, оскільки при переході товарного виробництва від стадії світового ринку до стадії світового господарства виникає міжнародне переміщення вже не тільки товару, а й чинників його виробництва, насамперед капіталу у формі прямих інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції прийнято вважати як безпосередню участь іноземного інвестора (інвесторів) у виборі об'єкта інвестування, здійсненні вкладень, отриманні кінцевого результату. Іноземний інвестор бере участь, як правило, у всіх стадіях інвестиційного процесу, у тому числі в інвестиційних дослідженнях, проектуванні, будівництві, технічному оснащенні побудованих чи реконструйованих підприємств тощо.

До прямих іноземних інвестицій (ПП) належать інвестиції, які передбачають встановлення довготермінових фінансово-економічних відносин і відображають тривалий інтерес і контроль, що виявляє і здійснює організація — резидент однієї економіки або країни щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки або країни. Організація-резидент — це прямий іноземний інвестор або материнське підприємство.

Прямі іноземні інвестиції свідчать про наявність тривалого інтересу у резидента однієї країни (прямого інвестора) у підприємстві-резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями).

Згідно з наведеними визначеннями, що прийняті МВФ, ОЕСР і в системі національних рахунків ООН, до прямих іноземних інвестицій належать початкове придбання інвестором власності за кордоном і всі наступні угоди між інвестором і підприємством, у який вкладено його капітал.

Складовими прямих іноземних інвестицій прийнято вважати:

  • вкладення компаніями в зарубіжні країни власного капіталу у формі капіталу філій і частки акцій у дочірніх і асоційованих компаніях;
  • реінвестування прибутків (частка прямого інвестора в прибутках підприємства з іноземними інвестиціями, не розподілена як дивіденди і не переведена прямому інвестору);
  • внутрішньокорпораційні переведення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, і дочірніми, асоційованими компаніями і філіями — з іншого.

Такого роду визначення прямих інвестицій не всі країни прийняли у свою статистику. Так, Японія не розглядає реінвестований прибуток як прямі інвестиції. Однією з ознак прямих іноземних інвестицій є те, що на їх основі виникають тривалі ділові зв'язки між підприємствами, інвестор одержує значний вплив на економічні дії підприємства, в яке вкладені його кошти.

Організаційні форми іноземних інвестицій. Підприємство з іноземними інвестиціями — це акціонерне або неакціонерне товариство, у якому прямому інвестору — резиденту іншої країни належить понад 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному товаристві), або їх еквівалент (у неакціонерному товаристві).

Підприємство з іноземними інвестиціями може мати таку форму:

  • дочірньої компанії — тут прямий інвестор-нерезидент має понад 50% капіталу;
  • асоційованої компанії — тут прямий інвестор-нерезидент має менше 50% капіталу;
  • філії — тут капітал повністю належить прямому іноземному інвесторові.

Міжнародними організаціями умовно з метою обмеження порівнянності обліку руху прямих інвестицій встановлена межа для підприємств з іноземними інвестиціями в 10% капіталу, що належить іноземному інвестору. Ця величина визначена на основі численних досліджень, які показали, що в сучасних умовах 10% — це частина капіталу підприємства, контроль над яким необхідний і достатній, щоб здійснювати контроль над підприємством загалом.

До числа підприємств із прямими інвестиціями окремі країни зараховують і такі підприємства, у яких прямий іноземний інвестор володіє менш ніж 10% звичайних акцій, якщо він контролює управління цим підприємством. І навпаки, навіть якщо іноземний інвестор володіє понад 10% акцій підприємства, але не має права впливати на прийняття рішень підприємством, то таке підприємство може бути виключене з числа підприємств з іноземними інвестиціями. Більшість підприємств з іноземними інвестиціями є або філіями, або дочірніми компаніями прямого іноземного інвестора.

Прямими іноземними інвесторами можуть бути державні і приватні організації, фізичні та юридичні особи, а також їх об'єднання, що володіють підприємством із прямими інвестиціями за кордоном.

Із числа прямих іноземних інвесторів виокремлюється група фінансових підприємств (банків, інвестиційних, страхових та інших невиробничих компаній), які є посередниками на фінансовому ринку і через які здійснюються прямі іноземні інвестиції. Самі вони також можуть здійснювати прямі інвестиції. Але ними вважаються тільки угоди банків, пов'язані з виникненням довгострокових боргових зобов'язань та придбанням акцій і частки в основному капіталі зарубіжних компаній.

Депозити та інші звичайні для банківської сфери активні і пасивні операції вважаються портфельними або іншими інвестиціями. Якщо протягом визначеного періоду інвестор збільшив свою частку в капіталі іноземного підприємства, наприклад, від 5%, що вважалися портфельними інвестиціями, до понад 10%, то тільки новий приплив капіталу з-за кордону вважається прямою інвестицією.

Типи і види прямих іноземних інвесторів. Серед прямих іноземних інвесторів можна виокремити три категорії:

  • транснаціональні компанії (ТНК);
  • інституційні інвестори (зокрема, міжнародні фінансові організації, такі як ЄБРР та МФК);
  • інвестори-підприємці.

Хоча термін "стратегічний інвестор" найчастіше застосовують до ТНК (з огляду на причини, про які йтиметься далі), капіталовкладників усіх трьох груп можна вважати стратегічними інвесторами.

Транснаціональні компанії є підприємством, до якого входять материнська компанія та її дочірні підприємства за кордоном. У цьому контексті материнську компанію визначають як підприємство, що контролюють юридичні особи поза межами країни свого походження, зазвичай через володіння певною часткою в акціонерному капіталі.

Граничним значенням для контролю за активами здебільшого вважають частку в акціонерному капіталі, що становить 10% або більше простих акцій (чи голосів). Іноземна дочірня компанія — це підприємство, де інвестор, який є резидентом іншої країни, володіє певною часткою капіталу, яка йому дозволяє протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Іноземна дочірня компанія може набирати форму власне дочірнього підприємства, контрольованої компанії або філії.

Зазвичай ТНК є довгостроковими інвесторами, які намагаються здобути новий ринок, досягти більшої ефективності або отримати доступ до ресурсів, інвестуючи в певну країну. Такі компанії здатні пожертвувати швидкими прибутками задля довгострокових вигод у вигляді більшої частки ринку, науково-дослідного потенціалу чи забезпечення надійного джерела ресурсів. Свої інвестиційні рішення ТНК часто мотивують стимулами до забезпечення самодостатності:

  • уникнення витрат на пошук партнерів і переговори;
  • уникнення витрат, пов'язаних із розривом контрактів і судовою тяганиною;
  • невизначеність щодо покупців;
  • економія від взаємозалежних видів діяльності та єдиного управління;
  • контроль за мережею кінцевого продажу.

Завдяки переважно високій забезпеченості капіталом ТНК користуються перевагою у вигляді порівняно низької його вартості. За таких обставин ці компанії втримують на помірному рівні бажану ставку внутрішньої прибутковості від інвестування. Легкий доступ до капіталу дає ТНК достатньо резервів, аби не зазнавати збитків упродовж тривалого періоду.

Зазвичай ТНК — це фірми з найкращими стандартами роботи у своїй галузі, отже, додатково стане у пригоді і корисне джерело передових технологій та навичок, що можуть суттєво вдосконалити місцеве виробництво. Втім, варто зауважити, що на початку 90-х років багато великих ТНК одночасно висували декілька цілей, і більшість з них здійснювали ПП, в яких поєднано ознаки всіх розглянутих категорій. Мотиви до виробництва за кордоном також можуть змінюватися, наприклад, у тому разі, коли компанія прагне набути досвіду іноземного інвестора.

До інституційних інвесторів належать фінансові посередники, які залучають кошти переважно через продаж акцій (паїв) в інвестиційних фондах і вкладають ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів. Інвестуючи до фонду, інвестор отримує права власності на велику кількість цінних паперів у межах одного сегмента фінансового ринку чи кількох ринкових сегментів, знижуючи в такий спосіб загальний ризик для свого портфелю.

Як показала практика, більшість інституційних інвесторів є пасивними портфельними інвесторами. Вони купують і продають цінні папери на вторинному ринку. Задля зниження ризику такі учасники ринку зазвичай не володіють суттєвою часткою власності в якійсь одній компанії, а також не беруть активної участі в управлінні компанією. Пасивних інвесторів переважно не вважають прямими іноземними інвесторами.

Під час аналізу ПП доцільно розглядати тільки фонди прямого інвестування. Такі інвестиційні фонди здебільшого формують з коштів інвесторів, які здійснюють середньострокові капіталовкладення (зазвичай на 5-7 років).

Фонди прямого інвестування купують великі пакети акцій обраних компаній (пакети, що перевищують 25%-ву блокувальну меншість) і беруть активну участь в управлінні. Зазвичай ці фонди намагаються позбутися акцій компанії — реципієнта інвестицій упродовж 3-5 років через механізм первинної відкритої пропозиції акцій або продаж пакету стратегічному інвестору чи іншим акціонерам об'єкта інвестування.

Фонди прямого інвестування досягають вищих рівнів прибутковості, використовуючи неефективність фондового ринку і надаючи можливість фірмам-реципієнтам інвестувати у прибуткові проекти. В Україні найбільшу ділову активність виявляють ті фонди, які спрямовують інвестиції тільки в Україну або у країни регіону.

Серед інституційних інвесторів виокремлюється група міжнародних інвесторів, таких як ЄБРР та МФК. На відміну від своїх колег, яких підтримують приватні інвестори, учасники цієї групи отримують фінансування від урядів різних країн, а отже, розробляють іншу інвестиційну стратегію і критерії інвестування.

Вартість капіталу для міжнародних інвесторів приблизно така сама, що й для найбільших ТНК, водночас їх інвестиційні цілі є набагато ширшими, ніж проста максимізація прибутків. Цілі міжнародних інвесторів щодо перехідних економік Центральної та Східної Європи часто передбачають сприяння реструктуризації підприємств, створенню ринкових умов і стійкому розвитку. Саме тому цю групу інвесторів тут ми розглядаємо окремо від решти інституційних інвесторів.

Інвестори-підприємці (заможні особи чи дрібні іноземні фірми, які працюють у кількох країнах) зазвичай намагаються скористатися перевагами країни, галузі або підприємства завдяки прямому інвестуванню в місцеві компанії. Інвестиційну поведінку цих учасників ринку характеризує максимальне використання наявних можливостей: ці інвестори шукають способи отримання швидких високих прибутків.

Унаслідок високої вартості капіталу і обмеженого доступу до нього такі інвестори прагнуть уникати збитків протягом тривалого часу, чекаючи на майбутній зиск. У процесі інвестування ця група також орієнтується на невеликі підприємства, оскільки через обмеженість коштів робота з великими підприємствами стає для них проблематичною.

Література

  1. Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр. экономики. — 1985. — № 4. — С. 83-93.
  2. Иванов В. Г., Зворыкин Д. Н. Оздоровление экономической структуры инвестиционного процесса // Экономика стр-ва. — 1990. — № 10. — С. 66-82.
  3. Каменева О., Новоселов М., РабинаА. Банки стали авангардом свободных цен // Коммерсант. — 1991. — № 47. — С. 14.
  4. КиреевА. П. Международная экономика: В 2ч. — Ч. 1: Междунар. микроэкономика: движение товаров и факторов производства: Учеб. пособие для вузов. — М.: Междунар. отношения, 1999. — 415 с.
  5. Комерсант України. — 2000. — № 3. — С. 7.
  6. Короткова М. С. Денежно-кредитные проблемы стабилизации народного хозяйства//Деньги и кредит. — 1991. —№ 3. — С. 59-67.
  7. Коссак В. М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). — Л.: Центр Європи, 1996. — 216 с.
  8. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. — К.: Екон. думка, 1998.
  9. Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. — К., 1997.
  10. Куликов А. Г. Кредиты. Инвестиции. — М., 1995. — 306 с.
  11. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. — 1997. — № 4. — С 82-88.
  12. Ливень О. Иностранный капитал в Украину нужно привлекать активнее // Коммерсант Украины. — 1993. —№9. — С. 13.


14.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!