Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Нові концепції державного управління: підхід людського виміру. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Нові концепції державного управління: підхід людського виміру. Реферат

Пріоритетне впровадження підходу людського виміру є прерогативою сучасного суспільного розвитку й, зокрема, сучасного державного управління. Це стає особливо помітним при виділенні його якісних моделей, характерних для різних концепцій бачення й реалізації державного управління починаючи з другої половини ХХ ст.

На будапештській зустрічі ОБРЄ на вищому рівні підтверджено важливу роль людського виміру в усіх видах діяльності ОБРЄ, повагу прав людини та основних свобод, демократії й верховенства закону визнано необхідним компонентом безпеки та співробітництва в європейському регіоні.

Наголошено, що демократичні цінності мають основоположне значення для реалізації мети побудови спільноти націй, вільної як від старих, так і від нових розподільних меж, в якій повною мірою поважаються суверенна рівність та незалежність усіх держав, де не існує жодної сфери впливу та вживаються енергійні заходи щодо захисту прав людини та її основних свобод незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження та належності до будь-якої меншини [1].

Однак прагнення демократичної світової спільноти надати сучасний людський вимір розвитку цивілізації, насамперед, ставить нові завдання перед теорією політичних наук і державного управління.

Аналіз наукового доробку за даною тематикою, виділення невирішених питань. Підходу людського виміру та його застосуванню у різних напрямах суспільної діяльності присвячено численні роботи як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Зокрема, можна відзначити роботи Х. Альберта, Д. Шафритца [2], Ф. М. Бородкіна, О. С. Кудрявцева [3], П. Брауна [4], С. Неффа [5], В. Покровського [6], В. П. Пугачова, О. І. Соловйова [7], І. Т. Фролова [8] та ін.

Водночас сучасному науковому баченню проблеми людського виміру суспільного розвитку бракує досліджень, що розкривають сучасні тенденції, притаманні цьому важливому й багатогранному підходу. Повною мірою це стосується й аспектів, розробкою яких покликана займатися державно-управлінська наука. Перш за все, проблема полягає у відсутності цілісного обґрунтованого бачення змісту людського виміру суспільного розвитку й критеріїв його ідентифікації. Основною ж частиною цього напряму досліджень, що потребує нагального вирішення, на нашу думку, є розкриття змісту самого поняття "людський вимір" у державному управлінні та виділення його понятійного апарату.

Формулювання цілей. Метою даної статті є розкриття змісту та виділення понятійного апарату підходу людського виміру, виявлення проблемних питань його реалізації, а також з’ясування врахування цього підходу в контексті нових концепцій державного управління.

Розкриття змісту та виділення понятійного апарату підходу людського виміру

Людський вимір, або, за іншим трактуванням, гуманістичний вимір у системі державного управління - це така якість діяльності системи державного управління, за якої людина визнається найвищою соціальною цінністю, а забезпечення її прав і свобод визначає зміст і спрямованість цієї діяльності. Людський вимір у всі часи розглядався як сприйняття системою державного управління сукупності ідей, поглядів, переконань, поваги до честі, гідності і прав людини, турботи про її благо, різнобічний розвиток, про створення гідних людини умов суспільного життя [9].

Найкращі умови для людського виміру створює правова держава, в якій юридичними засобами реально забезпечене максимальне здійснення, охорона та захист основних прав людини. Права на життя, здоров’я, повагу, захист честі, гідності, недоторканність і безпеку в демократично організованому суспільстві визнаються найвищою соціальною цінністю, а їх утвердження і забезпечення розглядаються як головний обов’язок держави та один із основних пріоритетів державного управління. Проголошення суверенітету, незалежності держави недостатньо для того, щоб права і свободи стали реальністю. Це ми й спостерігаємо в Україні. Вкрай важливою умовою їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави.

Людський вимір пов’язується з низкою понять, серед яких "людська гідність", "людський капітал", "людський розвиток", "людський чинник суспільного розвитку" та ін. [9].

Людська гiднiсть проявляється в усвідомленні кожною людиною своєї значущості, унікальності, самобутності. Вона є однією з рис демократичного світогляду й водночас одним із громадянських обов’язків. Громадянин є носієм гiдностi та її захисником. Тому за посередництвом цієї категорії можна визначати як демократію, так i громадянина. По-справжньому гідною може бути тільки вільна людина. Людська гідність змушує громадянина діяти, ставати на заваді порушенням принципів i основ демократичного ладу, протидіяти будь-яким утискам свободи. Повага до людської гідності вимагає глибокого вкорінення в суспiльствi толерантності, визнання невідчужуваних прав за всіма людьми. Культивування гiдностi й толерантності звеличує суспільство взагалі і людину зокрема. Саме ці риси мають формувати в людині освіта, наука та культура.

Поняття людського капіталу включає запас можливостей людського чинника, які використовуються для виробництва товарів і надання послуг, а створюються і нарощуються головним чином за допомогою освіти і навчання. Завдяки останнім підвищується економічна продуктивність людини, тобто вона може більше працювати й заробляти. Уряди, підприємці, численні працівники вкладають чималі кошти та час у розвиток людського капіталу через освіту та професійне навчання, накопичення знань і навичок. Уряди витрачають державні кошти на освіту та науку, оскільки освічене й перспективно зорієнтоване населення сприятиме прискоренню розвитку країни.

Людський розвиток як категорія, що її застосовує ООН, визначає ефективність зусиль держав у галузі соціальної політики. Показником цих зусиль є індекс людського розвитку, який фіксує рівень доходів населення, тривалість життя, рівень освіти громадян певної країни.

Людський чинник суспільного розвитку проявляється в усіх процесах суспільного розвитку через професіоналізм (високий рівень професійної підготовки, постійна обізнаність зі станом справ, великий досвід у відповідній сфері управління) організацій та людей, їх активність, ініціативність, працьовитість, відданість справі та інші позитивні риси. До сучасних принципів управлінської діяльності, що безпосередньо пов’язані з людським фактором, можна віднести принципи: стратегічного мислення, прийняття рішень, управління якістю, ступеня свободи рішення, делегування повноважень, ініціативи, управління людьми, організації роботи керівника, єдиноначальності.

У сучасних документах ООН акцент робиться на так званому розвитку людського потенціалу, або людському розвитку, досягнення якого оцінюються не тільки за показниками доходів населення, а й за такими чинниками, як очікувана тривалість життя, процент письменності серед дорослого населення і рівень доступності освіти [4]. У широкому значенні в поняття "людський розвиток" включаються всі аспекти розвитку особистості людини - від стану її здоров’я до ступеня її економічної і політичної свободи. Як відзначено в "Доповіді про людський розвиток-1996" (Програма розвитку ООН), "людський розвиток є метою, а економічне зростання - лише засобом для її досягнення" [10].

Для того щоб бути стійким, економічне зростання повинне постійно поповнюватися такими результатами людського розвитку, як накопичення знань і умінь працівників (зростання людського капіталу) нарівні з розширенням можливостей їх ефективного використання - збільшенням кількості і поліпшенням якості робочих місць, полегшенням умов обзаведення власним бізнесом, демократизацією управління на всіх рівнях. Навпаки, відставання з розв’язанням проблем людського розвитку здатне різко загальмувати економічне зростання.

Згідно з уже згадуваною "Доповіддю про людський розвиток", за останні тридцять років "жодній країні не вдалося перейти від одностороннього прогресу з уповільненим людським розвитком і швидким економічним зростанням до благодатної спіралі прогресу, в якій людський розвиток і економічне зростання взаємно сприяли б одне одному". Оскільки за сповільненням людського розвитку незмінно слідувало сповільнення економічного зростання, то така модель розвитку була розцінена як "тупикова" [10].

Чинниками людського розвитку є: охорона здоров’я; система освіти; зайнятість населення; демократія; охорона навколишнього середовища. У сучасному світі всі вони безпосередньо пов’язуються з чинниками економічного зростання, а саме: накопиченням знань і умінь людей; ефективним використанням людського капіталу і розумною економічною політикою.

Найкраще такі чинники забезпечуються шляхом збалансованого вирішення економічних, соціальних і екологічних завдань, де економічні завдання - це зростання, ефективність, стабільність, соціальні завдання - це справедливість, соціальний мир, рівність можливостей, демократія, збереження національних культур, та екологічні завдання - це здорове для людини навколишнє середовище, раціональне використання відновлюваних ресурсів природи, економія невідновлюваних природних ресурсів.

Проблемні питання реалізації підходу людського виміру

Розглядаючи виконання зобов’язань по ОБРЄ щодо людського виміру та відзначаючи значний прогрес, досягнутий у цьому напрямі, слід зазначити, що в деяких аспектах становище серйозно погіршилося й необхідно вжити заходів проти порушень прав людини і виявів агресивного націоналізму, у тому числі територіального експансіонізму, а також расизму, шовінізму, ксенофобії і антисемітизму, які все ще призводять до людських страждань [11].

Захист прав людини є основою демократичного громадянського суспільства. Зневага цих прав неодноразово призводила до проявів екстремізму, регіональної нестабільності і конфліктів. Дії органів державної влади завжди мають відповідати принципу примату права й тоді забезпечуватимуться права і свободи людини.

Незважаючи на високий загальний рівень суспільства та сучасних демократій, все ще існують проблемні питання реалізації підходу людського виміру. Їх вирішення пов’язується з необхідністю:

  • захисту тих, хто відстоює права людини;
  • виконання зобов’язань Копенгагенського та Московського документів щодо заборони використання смертної кари;
  • засудження тортур та дотримання міжнародних норм, що забороняють тортури та інші жорсткі, нелюдяні або такі, що принижують гідність, види поводження і покарання;
  • виконання положень Заключного акта і всіх інших документів ОБРЄ, що стосуються захисту прав осіб, які належать до національних меншин;
  • засудження виявів націоналізму, расизму, шовінізму, ксенофобії та антисемітизму;
  • виконання зобов’язань щодо забезпечення свободи совісті і релігії та створення клімату взаємної терпимості і поваги між віруючими різних громад, а також між віруючими і невіруючими, запобігання використанню релігії з агресивною націоналістичною метою;
  • захисту забезпечення прав робітників-мігрантів, зокрема на вільний вияв їх етнічних, культурних, релігійних і мовних особливостей;
  • засудження актів дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри й етнічного походження, а також нетерпимості і ксенофобії;
  • запобігання масовій міграції, появі мільйонів біженців і переміщених осіб унаслідок воєн, збройних конфліктів, соціальної ворожнечі і грубих порушень прав людини;
  • забезпечення поваги до гуманітарного права;
  • визнання, що свобода висловлення своєї думки є основним правом людини і одним із основоположних елементів демократичного суспільства;
  • незалежності й плюралізму засобів масової інформації, що надзвичайно важливе для вільного і відкритого суспільства і забезпечення підзвітності органів державного управління;
  • заохочування і полегшення контактів між людьми, а також обмінів у сферах культури та освіти; збереження культурної спадщини в країнах; відмови від принизливого звертання та іншого посягання на гідність особистості;
  • запобігання довільним арештам та затриманню, ув’язненню за політичними мотивами;
  • унеможливлення жорстокості армії, поліції та інших силових органів, а також у місцях позбавлення волі;
  • забезпечення вільного волевиявлення народу на виборах та референдумах.

Людський вимір у контексті нових концепцій державного управління

Державне управління первинно формувалося як комплекс спеціальних державних інститутів, процесів, процедур, систем і організаційних структур, практики і методів роботи, що спрямовані на управління суспільством та реалізуються у взаємодії з ним. Основні його риси відображені в якісній моделі класичного державного управління, що наведена на рис. 1.

Наприкінці другої половини ХХ ст. зміст класичного державного управління поступово втрачав первинне значення. Виявилися його певні недоліки, зокрема приділялося багато уваги правилам, положенням, механізмам контролю, процедурам і процесам замість надання ефективних послуг населенню. Саме через таку відірваність від населення у багатьох країнах були проведені реформи державного управління, мета яких полягала у впровадженні й популяризації управлінських підходів і методів, що використовуються у приватному секторі.

Наголос на ринкові сили і дерегулювання, а також на ефективність і економічність у державному управлінні призвели в ряді випадків до негативних наслідків, у тому числі до неналежного надання послуг системою державного управління у сферах, тісно пов’язаних із задоволенням загальнонаціональних інтересів або створенням так званих суспільних благ, серед яких охорона здоров’я, освіта, наука, культура, захист уразливих верств населення, управління питаннями державної безпеки.

Належне забезпечення таких благ і послуг виявилося неможливим при суворому дотриманні практики і вимог ринку. Об’єктами критики моделі державного менеджменту також були деякі негативні прояви адміністративної діяльності, зокрема тяганина, повільність, несприйнятливість до суспільних потреб, марнотратне використання державних ресурсів, зайва увага до процесуальних і процедурних питань, а не кінцевих результатів. Населення фактично було відсторонене від процесів прийняття рішень, а відтак його інтереси часто ігнорувалися владою.

У процесі пошуку шляхів удосконалення державного менеджменту сформувалася концепція державного управління, яку можна визначити як "публічне управління". Основні її риси відображені в якісній моделі "публічного управління".

Концепція "благого управління" внесла важливі елементи партнерства і взаємної відповідальності, за допомогою яких різні зацікавлені сторони, що представляють державний сектор і громадянське суспільство, на всіх рівнях державного управління (глобальний, національний, регіональний, місцевий) взаємодіють в управлінні державними справами з метою забезпечення процесів суспільного розвитку. У цій концепції акцент зроблено на задоволення загальнонаціональних інтересів, прозорість прийняття владних рішень на всіх рівнях державного управління, забезпечення дієвого зворотного зв’язку з населенням, що, безумовно, сприятиме підвищенню довіри до влади та справедливості її рішень.

Останнім часом все більшу увагу привертає концепція пожвавлення державного управління [11], оскільки вона спрямована на пошук балансу класичного державного управління, скерованого на задоволення загальнонаціональних інтересів, державного менеджменту, спрямованого на безпосереднє задоволення населення державно-управлінськими послугами, а також "благого управління", націленого на забезпечення партнерства рушійних сил розвитку країни.

У загальному плані пожвавлення державного управління має означати наділення його інститутів, структур, систем, процедур, процесів, мереж, зв’язків, практики, підходів і методів роботи, а також діяльності керівництва властивостями ефективності, результативності, економічності, відвертості, підзвітності, справедливості, врахування суспільних потреб і передбачати участь широкого кола зацікавлених сторін і суб’єктів у всіх його секторах та на всіх рівнях. Цей процес має спиратися на процес взаємодії між державним управлінням, громадянським суспільством і приватним сектором.

Серед заходів, які можуть слугувати орієнтирами в процесі пожвавлення державного управління, Комітетом експертів з державного управління Економічної та соціальної ради ООН рекомендовані такі [11]:

  • переоцінка й підтвердження основоположних функцій держави, включаючи її роль у забезпеченні миру, безпеки і стабільності, законності й порядку, а також у створенні й підтримці сприятливих умов для розвитку особистої ініціативи та ініціативи приватного сектора для економічного зростання і розвитку людського потенціалу;
  • налагодження і підтримка партнерських зв’язків і взаємодії між інститутами державного сектора, громадянським суспільством і приватним сектором;
  • заохочення співпраці між інститутами держави і державного управління в різних країнах з метою сприяння обміну успішним досвідом у справі оновлення системи державного управління;
  • вибірковий облік принципів і практичних методів державного менеджменту і державного управління в діяльності державно-адміністративних органів з метою побудови і заохочення систем державного управління, які були б ефективними, економічними і дієвими, а також забезпечували б широку участь населення, швидкість реагування, справедливість і підзвітність перед народом;
  • упровадження у сфері державного управління структур і культури дослідницької роботи, включаючи застосування нових інформаційно-комунікаційних технологій, які можуть відіграти виключно важливу роль у наданні нового імпульсу органам державного управління; створення стимулів для залучення, набору і утримання на службі в державному секторі найбільш талановитих кадрів.

Як найважливіший чинник пожвавлення державного управління розглядається створення базису для розвитку людського потенціалу і забезпечення безпеки, включаючи свободу особистості, захист життя і охорону власності, правосуддя, захист основних прав людини, стабільність і мирне врегулювання конфліктів, постійне дотримання владою принципу примату права.

Модель збалансованого державного управління (рис. 5) передбачає системне, а не комплексне поєднання кращих рис та властивостей моделей класичного державного управління, державного менеджменту, "благого управління" та пожвавлення державного управління. Це означає включення до її базового складу тих елементів зазначених моделей, що не суперечать одне одному, та її подальше нарощування елементами з безумовними перевагами з точки зору сучасних тенденцій державотворення.

Висновки. Пріоритетне впровадження підходу людського виміру є прерогативою сучасного суспільного розвитку й, зокрема, сучасного державного управління. Це стає особливо помітним при виділенні його якісних моделей, характерних для різних концепцій бачення й реалізації державного управління починаючи з другої половини ХХ ст.

Серед таких моделей - класичне державне управління (до 70-х рр. ХХ ст.), державний менеджмент (70-ті - 80-ті рр. ХХ ст.), публічне управління (90-ті рр. ХХ ст.), пожвавлення державного управління та перехід до збалансованого державного управління (початок ХХІ ст. й до наших днів).

Саме останні моделі найбільшою мірою відповідають підходу людського виміру й створюють умови для подальшого стійкого розвитку людського потенціалу, забезпечення безпеки життєдіяльності та стабільності у суспільстві, примату права, захисту власності та свобод.

Перспективи подальших досліджень окресленої наукової проблеми полягають у формуванні цілісної парадигми сучасного людського виміру процесів демократичного державного управління, що, зокрема, має особливе значення для вітчизняного державотворчого процесу в Україні.

Список використаних джерел

1. На пути к подлинному партнерству в новую эпоху: Декларация будапештской встречи СБСЕ на высшем уровне, Будапешт, 6 дек. 1994 г.

2. Шафриц Д., Альберт Х. Классики теории государственного управления: американская школа. - М.: МДУ им. Ломоносова, 2003. - 340 с.

3. Бородкин Ф. М., Кудрявцев А. С. Человеческое развитие и человеческие беды // http://hse. ru/journal/vrldross/vol03_1/borodkin. pdf

4. http://wnr. economicus. ru/index. php?file=chapter1&id=2 - що таке суспільний розвиток?

5. Нефф С. Что читать о правах человека: аннотированный указатель литературы // http:// hrighys. ru/text/b12/chapter5. htm

6. Покровский В. Человеческое измерение рыночной экономики // http://rg. ru/business/rinky/ 347. s. htm

7. Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. - М.: Аспект-Пресс, 2000. - 275 с.

8. Человеческий потенциал: опыт комплексного подхода / За ред. И. Т. Фролова. - М.: Озон. 1999. - 176 с.

9. Управління суспільним розвитком: Словник-довідник / За заг. ред. А. М. Михненка, В. Д. Бакуменка; Уклад.: В. Д. Бакуменко, С. О. Борисевич, О. А. Бутрін та ін. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 248 с.

10. Доповідь про людський розвиток -1996 // Програма розвитку ООН, 1996.

11. Оживление государственного управления как одно из стратегических направлений деятельности по обеспечению устойчивого развития человеческого потенциала: общий обзор: Доклад Секретариата Комитета экспертов по государственному управлению Экономического и социального совета ООН 30 янв. 2004 г.


13.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!