Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Будівництво політичних партій: організаційні основи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Будівництво політичних партій: організаційні основи. Реферат

Стан демократії в Україні викликає занепокоєння як у наших співвітчизників, так і серед міжнародної спільноти. Науковці, як і політики-практики, впевнені, що ствердженню демократичного процесу в Україні до цього часу заважає методологічно й історично не розв’язана проблема вибору ціннісних орієнтирів

Створення повноцінної, авторитетної, впливової, ефективно діючої політичної партії є справа складна і довготривала. Вирішення цього завдання вимагає значних зусиль та серйозного ресурсного забезпечення.

Ні для кого не є секретом, що головна мета створення та діяльності політичної партії - завоювання влади, або, принаймні, вплив на неї. Саме з цією метою і створюється певна організаційна структура, що здатна не тільки організувати електорат на виборах, а й акумулювати суспільні інтереси та представляти їх під час прийняття державних рішень. Отже, наступна важлива функція політичної партії - комунікативна. Таким чином, партія як організація створюється для виконання певних функцій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Для підготовки матеріалу були використані дослідження іноземних та українських науковців з питань партійного будівництва, зокрема М. Дюверже [1], Х. Хесса [2], В. Зульцбаха [3], Г. Кречмера [4], О. Хімченка [5], Ю. Шведи [6]. Ю. Шведа, розглядаючи політичні партії, не спиняється безпосередньо на їхніх організаційних принципах побудови. Він розкриває організаційні принципи будівництва партії через такі елементи політичної партії, як організованість, замученість, узгодженість, а також, розглядаючи партійне керівництво та партійні коаліції. А. Зельницький і П. Удовенко, розглядаючи основи побудови та функціонування політичних партій, опираються на закони та внутріпартійні документи, зокрема статути [7].

Разом з тим проблема організаційної побудови політичних партій висвітлюється фрагментарно. До неї звертаються, як правило, у контексті аналізу виборчого процесу.

На сьогодні невирішеними частинами загальної проблеми є питання, пов’язані з необхідними і достатніми умовами для успішного виконання партією своїх функцій. Це є питання, передусім, розвитку внутрішньопартійної демократії. Яким має бути співвідношення між партійною дисципліною та плюралізмом думок? Яку модель процедури прийняття рішення має обрати партія, дотримуючись демократичних принципів прийняття рішення. Які принципи, зокрема гендерні, мають бути покладені в організаційну основу побудови української партії сучасного взірця?

Тому метою даної статті є дослідження організаційних основ побудови сучасної української партії.

Що являє собою таке утворення, як політична партія? Відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" - "Політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах" (ст. 2) [8]. Політичну партію можна уявити у вигляді елементів, що пов’язані між собою і утворюють системно-структурну організацію:

Політична партія = ідеологія + лідер + організаційна структура + фінансова база + соціальна база + форми роботи + електорат.

Такої думки дотримуються сучасні українські політологи, зокрема, А. Білоус, О. Хімченко [9; 5, c. 13]. Розглядаючи організаційну будову партії, в першу чергу необхідно спинитись на статуті, що регламентує діяльність політичної партії. Статут політичної партії відповідно до Закону України "Про політичні партії" має містити такі відомості (ст. 8):

  • назву політичної партії;
  • перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін цих повноважень;
  • порядок вступу до політичної партії, зупинення та припинення членства в ній;
  • права та обов’язки членів політичної партії, підстави припинення чи зупинення членства в політичній партії;
  • порядок створення, загальну структуру та повноваження обласних, міських, районних організацій політичної партії та її первинних осередків;
  • порядок внесення змін та доповнень до статуту і програми політичної партії;
  • порядок скликання та проведення партійних з’їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії;
  • джерела матеріальних, у тому числі фінансових, надходжень та порядок здійснення витрат політичної партії;
  • порядок ліквідації (саморозпуску), реорганізації політичної партії, використання її коштів та іншого майна, що залишилися після її ліквідації (саморозпуску) [8].

Відповідно до цієї норми Закону всі політичні партії зобов’язані в установленому порядку затверджувати статут. Зрозуміло, що така вимога є обов’язковою, оскільки визначає організаційну будову партії.

Разом з тим постає питання оприлюднення статутів партій, як і інших програмних документів. Громадяни повинні мати постійний доступ до усіх програмних документів і статутів, зокрема, зареєстрованих в Україні партій. Ці документи мають публікуватися не тільки в друкованих засобах масової інформації одразу після реєстрації, а й на постійній основі на офіційних Інтернет порталах як самих партій, так і, наприклад, Міністерства юстиції України, відділу внутрішньої політики Секретаріату Президента України тощо.

Організаційна структура партії базується в основному на практичних установках та неписаних правилах. На думку М. Дюверже, відомого французького партолога, вона майже повністю регулюється традицією. Статут й інші внутрішні регламенти описують тільки частину реальності, у повсякденному житті їх рідко дотримуються. Отже, статут політичної партії має бути чіткий і лаконічний, щоб його не тільки читали, а й запам’ятовували члени партії, адже це є керівництво до дії.

Так, наприклад, Народний Рух України має статут на 56 сторінок, що робить його неефективним, незважаючи на чіткі та зрозумілі принципи, закладені в його основу, добре виписані процедури взаємодії рядових членів партії та їх обранців до органів влади. Отже, перед партійними функціонерами постає дилема: чітко виписати процедуру взаємодії всередині партії, як це зроблено в статуті НРУ, або зробити її схематичною, як це зроблено в статуті НДП, СДПУ (о) та інших партій?

На нашу думку, статут варто залишити простим і схематичним, а нюанси поведінки членів партії розписати в додатковому документі - це може бути "Пам’ятка члена партії", або, "Меморандум взаємодії" тощо.

Окремим пунктом необхідно виділити порядок внесення змін та доповнень до статуту та програмних документів партії. Бажано виокремити мету та завдання партії.

Чим приваблює партія пересічних громадян? Тим, що надає відчуття спроможності вирішення конкретних питань розвитку як усієї країни, так і окремої місцевості. Люди самі хочуть вирішувати свою долю. Зростає їхня політична активність. Це може призвести до конфліктів, а наші партії неодноразово були заручниками політичних та міжособистісних конфліктів. Саме тому окрему увагу у статуті необхідно приділити розвитку внутріпартійної демократії, передбачити таку форму роботи, як консультації, узгодження позицій, підтримка ініціативи тощо.

Рядові члени партії хочуть брати активну і широку участь у процесах прийняття важливих партійних рішень. Партійні осередки повинні самі ухвалювати рішення без домінуючого впливу вищої ланки. Директива субсидіарності здійснюється за принципом внутрішньопартійної демократії та взяття на себе відповідальності. Особлива увага внутрішньопартійної демократії допоможе розширенню лав партії, сприяє формуванню політичної волі в організаційному апараті партії та послаблює проблему міжособистісних конфліктів.

Головна проблема розвитку внутрішньопартійної демократії: нерозв’язаність протиріччя між організацією і демократією. Наскільки організація може тиснути на особистість, а особистість має підкорятися колективно прийнятим рішенням.

Проблема, як правило, полягає у нерозвиненості первинних осередків. Німецькі дослідники вважають, що активних членів первинних осередків налічується від 10% до 40% [10, с. 26-27]. Як активізувати роботу рядових членів партії? Ширше залучаючи їх до процесу прийняття рішень.

Важливою проблемою внутрішньопартійної демократії є участь рядових членів партії у виробленні політичного курсу. Це і процедура укладання порядку денного з’їзду партії, і вплив первинних осередків на прийняття рішень з’їзду.

Не менш важливим питанням є участь членів партії у доборі кадрів. Індикаторами внутрішньопартійної демократії тут є термін перебування на посаді (чи дотримано принцип ротації кадрів); накопичення посад у руках постійного керівництва; врахування альтернатив при доборі кадрів (дотримання гендерного принципу); масштаби впливу на кадрові рішення керівних груп.

Необхідно враховувати, що на внутрішньопартійне життя суттєвий вплив мають фактори зовнішнього оточення, такі як тип виборчої системи, способи партійної конкуренції, конфігурація партійної системи тощо.

Особлива увага внутрішньопартійній демократії допоможе розширити лави партії, сприяє формуванню політичної волі в організаційному апараті партії та послаблює проблему міжособистісних конфліктів.

Партія як організація створюється для виконання певних функцій. Важливою функцією політичної партії нарівні з боротьбою за владу та здійсненням влади є налагодження зв’язку між владою і громадою, тобто комунікативна функція. Розглянемо необхідні і достатні умови для успішного виконання партією своїх функцій.

Партія успішно діє в середовищі однодумців. Отже, залучення активних громадян до роботи партійних осередків є важливим і першочерговим її завданням. У світовій практиці існують партії з фіксованим та нефіксованим членством. Відповідно до Закону України "Про політичні партії в Україні" (ст. 6) членство в партії є фіксованим, це означає, що існують певні відносини між індивідом та політичною організацією, до якої він належить, і регулюються таким документом, як статут. У сучасних українських партіях процес вступу є суто технічною операцією і залежить від власного бажання індивіда. На відміну від правлячих компартій колишнього соціалістичного табору, де стати членом партії було доволі важко, але це автоматично надавало відчутні права і переваги.

На початок 2007 р. НРУ має 60826 членів, 3228 осередків. СПУ дає на 1 вересня 2005 р. дані на 295 тис. членів, які працюють у 30 тис. осередках. Але останнім часом ситуація із розвитком регіональних осередків СПУ викликає у спостерігачів серйозні питання. Зокрема, експерти відзначають пожвавлення процесу переходу до лав СПУ (як у центрі, так і в регіонах) низки політиків та цілих структур, які донедавна працювали проти соціалістів на боці "режиму Кучми".

У результаті цього в деяких регіонах вже було усунуто від керівництва старих ідейних партійців - на користь неофітів. Для прикладу маємо Харків, Дніпропетровськ, Луганськ тощо. Загалом партійне будівництво соціалістів набуває ознак певної комерційної зрілості. Якщо на початок 2000 р. ця партія мала розгалужену мережу осередків, де працювали старі ідейні борці, то після 2004 р. партійні лави помолодшали, регіональні осередки дедалі більше працюють на комерційних началах.

Партійне будівництво - справа складна і довготривала. Вона потребує виконання таких важливих завдань, як розробка партійної ідеології, що може стати привабливою для значної частини населення і популярною для широкого загалу. Для успішної роботи партії важливо не тільки розробити стратегію і визначити тактику діяльності партії, а й створити таку організаційну структуру, щоб втілила завдання, що стоять перед партією, у життя.

Отже, важливо також організувати постійно діючу систему партійної роботи як з членами самої партії, так і з громадськими активістами та її симпатиками. Не менш важливим завданням партійного будівництва є забезпечення його необхідними ресурсами (фінансовими, матеріальними, людськими, інформаційними, інтелектуальними, політичними тощо).

Ще Д. Юм у роботі "Дослід про партії" (1760 р.) зазначав, що ідеологія відіграє головну роль у створенні партії тільки на початковій стадії, коли вона слугує об’єднанню індивідів. Пізніше на перший план виходить організація, а платформа залишається тільки аксесуаром. На цій думці наголошував і відомий французький партолог Моріс Дюверже.

Організаційна робота в партії є найбільш уразливою й слабкою її ланкою, як відзначають політологи. "Формальне перебування у партійній структурі деморалізує і розрізняє членів партії, відштовхує від неї її прихильників, що справедливо вбачають у партійній "сплячці" ознаку слабкості й політичної неспроможності.

Міжвиборчі застої й стагнації вкрай негативно впливають і на виборчі кампанії партій, що врешті-решт виявляються неспроможними забезпечити їх організаційно загальний напрям роботи. Максимум, що можуть зробити такі партії, - це забезпечити підтримку централізованої реклами своїми регіональними структурами, та й то не завжди ефективно", - пише О. Хімченко [8, c. 52].

Чи потрібні нам сьогодні масові політичні партії? Скоріше - ні. Масовість у нас асоціюється з тоталітаризмом (більшість населення мало бути членом КПРС). Показовою була боротьба за масове членство між Комуністичною партією України та СДПУ (о), які уособлюють той політичний режим, що поступово йде в небуття. СДПУ (о) декларує наявність на 1 січня 2005 р. 407028 своїх членів. НДП, як "партія влади", ставила собі за мету довести кількість своїх членів до 200 тис. ("Концепція розбудови партії (2000-2004 рр.)". Тобто партійна масовість сьогодні в Україні досягається за рахунок ресурсу влади і не впливає на якість роботи партійців.

На нашу думку, бажано посилити роботу з симпатиками політичної партії (тобто виборцями, або електоратом), якщо вступ до партії справа добровільна і щоденна партійна робота особистих вигод не дає, то у виборчий процес включається, як правило, 60-80% населення країни. З метою ознайомлення населення зі своєю ідеологією, із завданнями партії, з методами діяльності можна використовувати наявні у будь-якій місцевості бібліотечні ресурси, ресурси виставкових залів та музеїв, виховних та навчальних закладів.

Перспективним способом діяльності осередку політичної партії з реалізації власних ідей на місцевому рівні є ініціювання створення органів самоорганізації населення (відповідно до Закону України "Про органи самоорганізації населення"), організація громадських слухань та місцевих ініціатив (відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування"), організація та проведення референдумів, загальних зборів громадян за місцем проживання. Йдеться про форми прямої демократії, що дають змогу громадянам відчути себе причетними до прийняття рішення [11].

Разом з тим не варто змішувати організаційні структури партії, що є її базовими елементами, і припартійні організації, що тяжіють до партії через різні причини (молодіжні, жіночі, культурні, спортивні тощо). Ці організації перебувають під впливом політичної партії і створені для об’єднання однодумців, що підтримують партію, для посилення зв’язку зі своїми однодумцями.

Сьогодні є популярною в політикумі тема паритетної демократії, хоча і не актуальною для суспільства.

Наша держава закріпила рівноправність жінок і чоловіків у 24 ст. Конституції України, але на сьогодні існує явище гендерної нерівності (що стало темою обговорення на парламентських слуханнях 21 листопада 2006 р.), яке полягає в непропорційній представленості обох статей у різних сферах життя, існуванні стійких гендерних стереотипів, що мають яскраве патріархальне забарвлення тощо. Парламентські перегони 2006 р., на відміну від 2002 р., не сприяли широкому висвітленню політичними силами гендерної тематики. Жодна з п’яти політичних сил-переможниць, як і всі інші, що брали участь у виборах, не зробила чіткого акценту у своїй програмі на аспекті гендерної рівності.

Гендерну проблематику, як і інші актуальні проблеми, політичні партії використовують суто у своїх інтересах, спекулюючи на них в потрібний час. А як наслідок, вони (партії) працюють не на випередження, а наздогін. Вони неспроможні запропонувати таку програму суспільного розвитку, яка б згуртувала український народ. Однією із причин такого стану політичних партій в Україні є їх недосконала (гендерно-незбалансована) організаційна структура. Проблема, на наш погляд, полягає у запровадженні механізмів гендерно-збалансованого розвитку політичних партій, партійних структур. Найдієвіший механізм цього розвитку, як показує світовий досвід, є введення квот для жінок або в партійних структурах, або в партійних виборчих списках. Крім того, розрізняють "м’які" та "жорсткі" квоти.

Створення жіночих партій - нежиттєві політичні проекти. Дійсно, жінки не одностайні у своїх політичних симпатіях. Вони мають спільні соціально-демографічні інтереси, але не є однодумцями стосовно напряму суспільного розвитку, отже, не можуть утворити повноцінну партію, як тільки чоловіки [12, c. 37].

Гендерні квоти - це політико-правовий спосіб згладжування наслідків гендерної дискримінації в усіх суспільних сферах шляхом надання легітимної політичної трибуни для артикуляції, представництва та реалізації відповідних соціальних інтересів [13, с. 523].

У світі існують чотири основних правових механізми впровадження квотування, які можуть у деяких випадках поєднуватися:

  • Конституційні положення - застосування принципу рівних можливостей для визначення парламентського представництва (резервування місць у парламенті) може формулюватися у Конституції з указанням пропорцій (у чотирнадцяти країнах).
  • Виборче законодавство - регламентація застосування принципу рівних можливостей суб’єктами виборчого процесу, визначення гендерної норми і встановлення санкцій за порушення цього принципу у виборчих законах або законах про партії (в тридцяти двох країнах).
  • Окремий закон про рівноправність (рівний статус). Крім того, принцип рівних можливостей тут може підкріплюватися положеннями виборчого законодавства.
  • Статути політичних партій. Близько 200 партій у 61 країні в такий спосіб регламентують досягнення гендерної рівності.

Названі чотири механізми використовують три різновиди квотування: партійні, електоральні і конституційні (резервування місць у парламенті). У різних країнах може застосовуватися або один із цих різновидів, або відразу кілька в різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються - в 61 державі, електоральні - в 33, а резервування місць у парламенті - в 12 країнах [14].

Український парламент відмовився від запровадження квот як у Законі "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", так і в запропонованих змінах до законів "Про вибори народних депутатів України" та "Про політичні партії".

У партіях в Україні дискусія щодо квотування, як правило, ведеться перед виборами, коли потрібно з різних міркувань увести до списку ту чи іншу жінку.

З точки зору ефективності механізмів квотування необхідно відзначити, що не в усіх країнах уведення квот забезпечило однакове збільшення представництва жінок. Головним фактором, що обумовлює успішність застосування законодавчо закріплених положень про квотування, є детально розроблені і зведені в ранг обов’язкових для виконання норми, а також встановлення санкцій до суб’єктів, які ухиляються від дотримання цих норм (в Аргентині партії, що не дотримались квот у виборчому списку, знімають з перегонів). Не останню роль відіграє й заохочення з боку держави (фінансове) уведення квот у політичних партіях як у Франції, наприклад.

Загалом демократичний рух на Заході, особливо його жіноча складова, відстоює сьогодні паритетне - 50 на 50 - гендерне представництво в органах влади. При цьому соціологи і суспільствознавці дійшли висновку, що наявність 30% жінок в управлінні будь-якого суспільства приводить до якісних змін щодо прийнятих суспільно вагомих рішень. Тобто 30% - це та "критична маса", що дає змогу не просто задекларувати, а реально відчути присутність жінок у політиці, суттєво впливати на її формування [15, с. 77].

Які критерії необхідно визначити партіям при вирішенні проблеми квотування? Можливо взяти за основу співвідношення чоловіків і жінок серед членів партії, а можливо серед симпатиків. Рівень освіти та особисті лідерські якості також можуть лягти в основу критеріального ряду для визначення норм представництва статей. Але бажано уже зараз науково обґрунтувати квоту для представництва жінок на керівних посадах у партіях.

Адже саме партія готує кадровий резерв для вищих посадових осіб держави, а квоти вводяться на перспективу, а значить не суто для жінок, а для осіб протилежної статі. Саме життя потребує формування нового типу політичного лідера, що поєднує позитивні "жіночі" і "чоловічі" управлінські якості.

Аналізуючи дані дослідження Міжнародного інституту демократії та підтримки у виборах (ІДЕА) та Стокгольмського університету щодо гендерних квот у політичних партіях, можна дійти висновку, що вони коливаються у межах 15% - Індійський національний конгрес (Індія), 20% - Соціалістичний рух (Греція), Демократичне конституційне зібрання (Туніс), Соціалістичне об’єднання народних сил (Марокко) - 50% (Партія зелених, Шведська соціал-демократична народна партія, Партія лівих (Швеція), Соціалістична партія (Франція), Громадські дії партії (Коста Ріка).

При цьому в одній країні в різних партіях встановлюються різні квоти, наприклад, Італія - Народна партія Італії - 20%, Ліві демократи і Комуністична оновлена - 40%, Соціал-демократія Італії - максимум 66%, представництва будь-якої статі у партійних структурах і Федерація зелених - 50%. Одні з партій уводять квоти для партійних списків, інші - для представництва в усіх партійних структурах [15, c. 80-84].

Можливим переходом до жорстких квот у партіях може бути запровадження "м’якого квотування" - обов’язкову участь і розгляд у конкурсах на керівні пости осіб обох статей.

Висновки. На загал маємо констатувати, що в Україні практично немає повноцінних політичних партій. Це зумовлено складним етапом нашого розвитку. У перехідних системах, де інститути громадянського суспільства ще не зміцніли, суспільні інтереси часто підміняються вузько груповими інтересами тих, хто створив і фінансує партію.

Така партія приваблює на свій бік тих виборців, які сподіваються на отримання певних особистих вигод унаслідок її перемоги. Так виникають клієнтельні партії (кланові, олігархічні, особистісні проекти) - це патронажні організації, які нічого спільного із політичними партія не мають. Вони приділяють значну увагу організаційним аспектам роботи і мають забезпечувати постійне надходження ресурсів для своїх членів і симпатиків. Поширювати свій вплив їм легко, оскільки лояльність їхніх прихильників повністю базується на наданні їм матеріальних благ і підтримки.

Значно важче розбудовувати ідеологічні партії, особливо за умов невисокої громадянської свідомості та розбещеності клієнтельними відносинами. Таким партіям нелегко нарощувати свій вплив серед виборців, особливо, не побувавши при владі і не використавши ресурси влади. Однак саме від цих партій найбільше залежить стабілізація демократичних режимів, формування партійних систем демократичного взірця. Діяльність таких партій творить громадянське суспільство і зміцнює державу.

Перспективними напрямами подальших досліджень, враховуючи багатогранність проблеми, що обговорюється, є дослідження поняття" партійне будівництво", яке можна вживати як у вузькому розумінні, так і в широкому. Необхідно розгорнути широку дискусію в політичних партіях стосовно їх організаційного зміцнення, щоб теоретичні пропозиції науковців не залишились непоміченими.

Список використаних джерел

1. Дюверже. Политические партии // http://feelosophy. narod. ru/Duv

2. Хесс Х. Практическая работа в партии. Справочное руководство: Справочник: Пер. с англ. - М.: Європа, 2005. - 160 с.

3. Зульцбах В. Основы образования политических партий. - М.: Европа, 2006. - 312 с.

4. Кречмер Г. Фракції, партії в парламенті. - К.: Заповіт, 1999. - 300 с.

5. Хімченко О. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства: Навч. посіб. - К.: ВД "Професіонал", 2006. - 208 с.

6. Шведа Ю. Теорія політичних партій і партійних систем: Навч. посіб. - Л.: Тріада плюс, 2004. - 528 с.

7. Зельницький А., Удовенко П. Політичні партії і вибори (Довідник партійного працівника). - К.: ІУЕП "Гарант квалі". - ФКП "НДІСЕП" ВПЦ "Тираж", 2003. - 600 с.

8. Закон України про політичні партії в Україні // Відом. Верховної Ради України. - 2001. - № 23. - Ст. 118.

9. Білоус А. О. Політико-правові системи. Світ і Україна. - К.: АМУПП, 1997. - 198 с.

10. Нідермайєр О. Внутрішньопартійна демократія // Політичні партії в демократичному суспільстві. - К., 2001. - 126 с.

11. Афонін Е., Гонюкова Л., Войтович Р. Громадська участь у творенні та здійсненні державної політики. - К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2006. - 160 с.

12. Жінки в політиці: Міжнародний досвід для України / За заг. ред. Я. Свердлюк та С. Оксамитної // За матеріалами міжнародного наукового семінару "Жінки в політиці: міжнародний досвід для України", Київ - НаУКМА, 7 жовт. 2005 р. - К.: Атіка, 2006. - 272 с.

13. Основи теорії гендеру: Навч. посіб. - К.: К. І. С., 2004. - 536 c.

14. http://www. pdp. org. ua/ http://www. deputat. org. ua/

15. Мельник Т. Міжнародний досвід гендерних перетворень. - К.: Логос, 2004. - 320 с.


12.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!