Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Медичне страхування: державне регулювання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Медичне страхування: державне регулювання. Реферат

Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування - головний стратегічний напрям реформування фінансування охорони здоров’я України

Здоров’я народу - це найбільша суспільна цінність, що значною мірою впливає на процеси економічного, соціального і культурного розвитку країни, важливий соціальний критерій благополуччя суспільства.

Реформи в охороні здоров’я - це невідкладна проблема, яку треба вирішувати вже зараз. Питання про реформування охорони здоров’я порушувалося ще за часів Радянського Союзу, найгостріше це питання постало в перші роки незалежності України, але й на сьогодні жодних кардинальних позитивних зрушень не відбулося.

Так, професор Н. Р. Нижник у статті "Проблеми управління охороною здоров’я" підкреслює, що держава має виробити завдання політики охорони здоров’я, основною метою якої є гарантування найкращих можливостей стану здоров’я населення сьогодні та в майбутньому. Чим швидше Україна обере найбільш сприятливі для себе форми організації та фінансування охорони здоров’я, тим раніше держава почне надавати населенню медичну допомогу, гідну цивілізованого суспільства [8].

Важливу роль у процесі реформування фінансування охорони здоров’я має відігравати страхова медицина. Якщо виходити з того, що всі реформи повинні будуватись на економічній основі, то необхідно одразу визначити основний тезис, що охорона здоров’я може бути опосередковано прибутковою галуззю народного господарства країни. Ця прибутковість буде визначена відповідним рівнем здоров’я населення.

Успішне перетворення та реформування охорони здоров’я потребує гнучкої та ефективної системи управління й фінансування галузі. Ми погоджуємося з думкою професора В. В. Руденя стосовно того, що процес реформування нинішньої системи медичного забезпечення за своєю суттю має бути системним і комплексним [10], однак, незважаючи на всю негайну необхідність проведення реформ у галузі охорони здоров’я, залишаються невирішеними питання єдиного підходу до напрямів реформування. Отже, Україна повинна вдосконалювати моделі вироблення державної політики реформування та управління в галузі охорони здоров’я.

Аналіз останніх досліджень. За останні роки в Україні активно проводилася робота з дослідження процесу державного управління, вироблення практичних рекомендацій щодо процесу державної політики та реформування галузі охорони здоров’я. Дослідження, присвячені цим проблемам, були висвітлені в роботах таких вітчизняних учених, як О. Василик, С. Кондратюк, В. Загородній, Н. Солоненко, Л. Жаліло, С. Осадець, Я. Радиш та ін.

Але незважаючи на це, залишаються і досі невирішеними частини загальної проблеми: не розроблено єдиного законопроекту, що відображав би мету реформ, їх процес і безпосередньо визначав інститути (організаційні структури, системи управління), які б регулювали процес поетапного впровадження обов’язкового медичного страхування.

Метою даної статті є проведення порівняння запропонованих законопроектів обов’язкового медичного страхування, виявлення їх недоліків і визначення пропозицій щодо єдиного підходу реформування охорони здоров’я України.

Виклад основного матеріалу. Ідея страхової медицини покладена в основу реформ сфери охорони здоров’я в окремих країнах світу, зокрема в країнах Центральної і Східної Європи та СНД; аналогічні проекти розглядаються нині в Україні.

Сьогодні на розгляд у Верховній Раді України винесено кілька полярних законопроектів, що базуються, відповідно, на концепціях соціального та обов’язкового цивільного медичного страхування. Це законопроекти про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування (реєстраційні № 4505 та 4505-1) [1; 2], що базуються на концепції соціального страхування та засновані на концепції обов’язкового приватного страхування, проект закону про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування (реєстраційний № 3370) [3] і проект закону про загальнообов’язкове медичне страхування (реєстраційний № 3370-1) [4].

Законопроекти, орієнтовані на модель соціального страхування, передбачають солідарність фінансування та універсальну програму послуг для всіх застрахованих; для них є характерною неконкурентна універсальна страхова система, що виключає селекцію страхових ризиків та передбачає відносно простий механізм управління.

Законопроекти, орієнтовані на модель обов’язкового цивільного медичного страхування, передбачають регресивний характер фінансування, в умовах якого особи з меншими доходами змушені будуть платити в систему медичного страхування відносно більшу частину своїх доходів, ніж високозабезпечені особи.

Ці законопроекти передбачають різні програми послуг залежно від суми страховки. Вони також передбачають створення конкурентних страхових ринків, за яких страховики неминуче використовуватимуть феномен селекції страхових ризиків або "збирання вершків", результатом якого буде зниження доступності системи насамперед для хронічно хворих та літніх людей. До цього варто додати, що запропонована цими законопроектами схема передбачає надзвичайно складний з точки зору реалізації механізм управління системою страхування.

Проведений порівняльний аналіз проекту Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування" (№ 4505) та проекту Закону України "Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування" (№ 3370) був зроблений експертами в рамках Проекту Європейського Союзу "Фінансування та управління в сфері охорони здоров’я в Україні" на прохання Міністерства охорони здоров’я України та містить незалежну оцінку й коментарі міжнародних експертів Проекту [9].

Обидва законопроекти мають позитивні аспекти стосовно структури управління, законопроект № 3370 передбачає більші групи та більшу кількість представників. Адекватна ефективна структура управління, що включає регіональних представників, може бути створена шляхом поєднання елементів обох законопроектів.

В обох законопроектах залишається відкритим питання про те, які послуги включати в програму медичного страхування. Для того щоб зробити процес прийняття рішень більш прозорим, слід включити у закон низку критеріїв, а саме: фактична обумовленість, ефективність, медична необхідність. Ці критерії сприятимуть вирішенню питання про те, які медичні послуги можуть бути включені до пакета, вартість якого покривається за рахунок обов’язкового медичного страхування.

Принципи визначення вартості медичних послуг проектом закону № 3370 регулятивно не визначені, у проекті закону № 4505 методика, ухвалена Кабінетом Міністрів України, визначення вартості - надавачами послуг, але регулятивно залишається не визначено, які витрати необхідно включити. Отже, ми можемо сказати, що принципи визначення вартості послуг мають визначатись законом. Крім того, характер витрат, що покриваються цією вартістю, має бути визначений законом.

У законі має бути окреслено, які саме витрати мають враховуватись при визначенні вартості медичних послуг. При цьому слід звернути увагу на те, що у світовій практиці витрати на освіту та наукові дослідження не покриваються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування (як це пропонується проектом закону № 3370). Джерела фінансування таких витрат мають визначатися окремо. Це дасть змогу уникнути непорозумінь між Міністерством охорони здоров’я, Фондом медичного страхування та Міністерством фінансів.

Розглядаючи регулятивні труднощі страхового ринку, потрібно звернути увагу на приклад зарубіжних країн. Досвід країн з конкурентними ринками медичного страхування свідчить, що страховики, як правило, прагнуть страхувати осіб з кращим станом здоров’я та намагаються не страхувати осіб з високим ризиком для здоров’я (законопроект № 3370).

Це негативно впливає на можливість гарантувати медичне обслуговування хронічним хворим та літнім людям і негативно позначається на справедливості фінансування охорони здоров’я. Повне уникнення такого явища, як "збирання вершків", шляхом державного регулювання на практиці виявляється неможливим. Послаблення певною мірою подібної тенденції потребує надзвичайно сильних регулятивних можливостей держави.

В обох проектах закону при добре визначених групах не регулюється початок та завершення строку дії страховки, отже, є необхідним регулювання початку та завершення строку дії страховки.

Законопроект № 3370 пропонує єдині внески для працюючих осіб (відрахування у розмірі 6% від прожиткового мінімуму), а законопроект № 4505 - пропорційні страхові внески (відрахування залежно від розміру доходів працюючих осіб). Більший рівень узгодженості вбачається у законопроекті № 4505, оскільки за умов пропорційної виплати (відсоток від суми доходу) особи з більшими доходами сплачують більші суми внесків. Таким чином, вони здійснюють фінансову підтримку осіб з меншими доходами.

Щодо укладання контрактів із надавачами послуг, то в законопроекті № 3370 засновується на рівні акредитації. Не існує чіткого регулювання стосовно права страховика обирати серед існуючих пропозицій надавачів послуг тих, з якими буде укладено контракт.

У законопроекті № 4505 більш детальне регулювання стосовно укладання контрактів, але не існує чіткого регулювання стосовно права страховика обирати серед існуючих пропозицій надавачів послуг тих, з якими буде укладено контракт. Отже, з метою уникнення подальших суперечок закон має чітко визначати, чи надається страховику право вибору для укладання контракту серед існуючих пропозицій надавачів послуг.

Різні програми послуг передбачені різними рівнями страхування (законопроект № 3370). Більш універсальні програми, як правило, справедливіші (законопроект № 4505), справедливі системи забезпечують однакову доступність послуг для осіб з однаковими потребами. Отже, другий законопроект є більш справедливим.

У законопроекті № 3370, надавач послуг наділяється частковою автономією (у розпорядженні доходами від обов’язкового та добровільного медичного страхування). У законопроекті № 4505 автономія надавача послуг у розпорядженні більшою часткою доходів, причому передбачається, що переважна частина коштів буде надходити від медичного страхування. Автономія надавача послуг в управлінні установою при відповідному державному регулюванні є мотивуючим фактором ефективності сфери охорони здоров’я.

Спільними позитивними рисами обох груп законопроектів про обов’язкове медичне страхування є норми, що стосуються підвищен­ня ступеня фінансово-господарської автономії надавачів послуг, досить детальне визначення груп населення, що підлягають страхуванню.

Водночас в обох групах законопроектів недостатньо опрацьованими залишаються питання, що стосуються визначення переліку послуг, які покриваються за рахунок страхування, принципів визначення вартості послуг, порядку і принципів відшкодування вартості медикаментів, що надаватимуться застрахованим.

Проаналізувавши вплив зазначених вище альтернативних законопроектів, який вони можуть справляти за умови їх прийняття, на солідарність та справедливість фінансування сфери охорони здоров’я в Україні, а також з огляду на проблеми, пов’язані з вимогами до регулювання та управління, та на рівень складності запровадження нової системи фінансування сфери охорони здоров’я в Україні, експерти проекту вважають, що обидва законопроекти містять окремі елементи, які в майбутньому можуть сприяти підвищенню ефективності та якості системи фінансування та управління у сфері охорони здоров’я в Україні.

Спроби політиків упровадити загальнообов’язкове медичне страхування закінчилися нічим не лише на загальнодержавному рівні, а й у намаганні провести експеримент на базі міста Києва.

Не лише політичні опоненти не можуть знайти загального шляху реорганізації охорони здоров’я, але й думки вчених розійшлися щодо впровадження страхового механізму.

Так, одні вважають, що в Україні терміново слід провести реформу соціального страхування з уведенням системи державного обов’язкового медичного страхування, причому за системи страхової медицини більшість медичних закладів зароблятимуть кошти на своє утримання і працюватимуть на повному самофінансуванні, за винятком окремого переліку закладів, які й надалі фінансуватимуться з бюджету [5].

На думку інших, доцільним є поступове запровадження страхової медицини й активне залучення позабюджетних коштів (за рахунок законодавчо визначеного переліку платних послуг, здавання в оренду основних фондів, непрофільної діяльності, благодійних коштів тощо), тобто перехід до бюджетно-страхової форми фінансування. Вони вважають, що частка державних коштів має бути не нижчою за 60% від загального обсягу [6].

Слушною з приводу реформування фінансового механізму охорони здоров’я є думка про те, що сума страхових внесків держави має бути встановлена на нинішньому рівні забезпечення у розрахунку на одного жителя, що гарантуватиме існуючий рівень фінансування. Дійсно, страховий механізм потрібно запроваджувати поступово, і держава не повинна перестати брати участь у фінансуванні закладів охорони здоров’я, навпаки, вона має брати найактивнішу участь і не лише в контролюванні, а й у фінансуванні з поступовим збільшенням обсягів фінансування.

Приклад зарубіжних країн підтверджує, що має відбуватися не лише підвищення витрат на охорону здоров’я у межах суспільства, а й зростання частки держави у цьому процесі.

Висновки. Підбиваючи підсумки, можна констатувати той факт, що жоден із законопроектів не є ще достатньо опрацьованим та виваженим для того, щоб забезпечити рівномірне запровадження нової системи медичного страхування, яка б характеризувалась фінансовою стабільністю та базувалася на принципі прозорості процесу прийняття рішень щодо обсягу допомоги, який гарантується застрахованим особам. Тому необхідно знайти єдиний шлях до реформування охорони здоров’я і розробки нового законопроекту.

Завданням законопроекту має бути:

  • розмежування джерел фінансування охорони здоров’я та визначення напрямів їх використання;
  • запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування;
  • створення умов для розвитку самоврядування закладів охорони здоров’я державної та комунальної власності;
  • сприяння подальшому розвитку ринкових відносин у сфері охорони здоров’я;
  • визначення шляхів збільшення фінансування охорони здоров’я;
  • виведення із тіньового обігу коштів, які сплачують громадяни України за медичні послуги;
  • створення умов для розвитку добровільного медичного страхування як додаткового джерела фінансування охорони здоров’я;
  • покращення якості надання медичних послуг;
  • урегулювання суспільних відносин у системі охорони здоров’я та встановлення правил фінансування медичних послуг.

Система обов’язкового медичного страхування, на відміну від державного фінансування, забезпечить оплату медичної допомоги за надану медичну послугу, створить умови для розвитку ринкових відносин у системі охорони здоров’я, надасть можливість розвитку самоврядування закладів охорони здоров’я.

Перспективи подальшого розвитку. Існує потреба в комплексному визначенні оптимального розміру страхової премії, необхідно дослідити міжнародний досвід у сфері запровадження обов’язкового медичного страхування і розробити новий проект закону обов’язкового медичного страхування.

У разі прийняття законопроекту виникає необхідність у розробці додаткового медичного законодавства, а саме - законів про діяльність закладів охорони здоров’я, про лікарське самоврядування, про захист професійних прав медичних працівників, про права пацієнтів тощо.

Поетапність реалізації реформ створить умови для зважених дій, які врахують виникнення можливих ускладнень у процесі становлення обов’язкового медичного страхування в Україні.

Джерела

1. Проект Закону України про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування від 12 груд. 2003 р. № 4505 // http://rada. gov. ua

2. Проект Закону України про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування від 6 лют. 2004 р. № 4505-1 // http://rada. gov. ua

3. Проект Закону України про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування від 8 листоп. 2003 р. № 3370 // http://rada. gov. ua

4. Проект Закону України про загальнообов’язкове медичне страхування від 27 січ. 2004 р. № 3370-1 // http://rada. gov. ua

5. Кондратюк С. Я. Шляхи реформування фінансового забезпечення медичних закладів України // Фінанси України. - 1999. - № 7. - С. 55-65.

6. Куценко В., Богуш Л. Потенціал сфери охорони здоров’я // Економіка України. - 1999. - № 3. - С. 69-71.

7. Льовочкін С. В. Завдання і напрями реформування фінансів соціальної сфери // Фінанси України. - 1999. - № 12. - С. 25-32.

8. Нижник Н. Проблеми управління охороною здоров’я України // Укр. мед. вісті. - 1997. - Лип. -груд. - № 2-3 (57-58). - С. 40-41.

9. Рудий В. Регуляторна основа для запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні // Гл. врач. - 2004. - № 5. - С. 74-76.

10. Рудень В. В., Сидорчук О. М. Передумови запровадження обов’язкового медичного страхування // Фінанси України. - 2006. - № 10. - С. 71-73.


07.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!