Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Корпоративний аналіз державного будівництва та державне управління. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Корпоративний аналіз державного будівництва та державне управління. Реферат

У функціонуванні будь-якої держави найважливішими є такі її елементи, як організаційна побудова, форми і методи реалізації мети, завдань і функцій держави, її органів, удосконалювання і розвиток організації їхньої діяльності, ефективна взаємодія різних структур державної влади. Цей фактор обумовлює виділення такої спеціальної сфери і виду державної діяльності, як державне будівництво

Взаємозв’язок таких елементів держави, як її організаційна структура, форми і методи державного управління, взаємини різних складових державного механізму в [1, c. 10] визначається як державність. Елементи державності можуть з’являтися тоді, коли держави як суверенній і незалежній ще не існує на карті: саме так – у рамках СРСР – проходив розвиток державності України.

Водночас у незалежній державі поняття державності не тільки зберігає самостійне значення, але і збільшує його, оскільки побудова нової держави здійснюється передусім через реформування державності – тобто, саме процес становлення, удосконалювання і розвитку державності визначається як державне будівництво.

Виходячи з цього, відправними віхами на шляху державного будівництва України треба вважати наступні три події:

  • "Декларацію про державний суверенітет України", прийняту Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р.;
  • "Акт проголошення незалежності України", прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р.;
  • Конституцію України, прийняту на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

В Основному Законі України закріплені основні принципи побудови держави, такі як:

  • суверенітет і незалежність;
  • демократизм;
  • соціальний характер держави;
  • правова держава,

Також визначено, що головною метою держави і діяльності державних органів є людина, її честь, гідність, права і свободи.

Крім того, в Основному Законі держави визнане і гарантоване місцеве самоврядування в Україні, що, у свою чергу, послужило підставою для об’єднання понять державного будівництва і місцевого самоврядування в один термін – "державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні", що у [2] уживається з метою позначення організації і діяльності держави, державних органів, органів місцевого самоврядування і їх організаційної структури, форм і методів їхньої діяльності щодо виконання своїх безпосередніх функцій.

Існує широке і вузьке розуміння державного будівництва. Перше містить у собі управлінську діяльність законодавчої, виконавчої, судової гілок влади, Президента України, прокуратури, а також інших конституційних органів держави. У вузькому значенні державне будівництво трактується як діяльність органів виконавчої влади. У першому значенні державне будівництво трактується як галузь соціального або державного управління в широкому розумінні, а в другому – як система правових норм, що регулюють організацію й діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що деякі вітчизняні дослідники виходять із другого, вузького значення, визначаючи державне будівництво як підгалузь конституційного процесуального права.

Певною мірою така характеристика бере свій початок у радянському періоді розвитку української державності, коли саме в юридичній науці була виділена спеціальна галузь державознавства, що мала назву "радянське будівництво". У той час також існувало два підходи: відповідно до першого радянське будівництво вважалося галуззю державного будівництва, відповідно до другого – галуззю соціального управління [3].

Радянське будівництво охоплювало всю державну систему, оскільки в радянській системі не існувало місцевого самоврядування і всі місцеві ради входили в загальну державну структуру. Сьогодні політична система України змінюється, модернізується, тому таке – "вузьке" – трактування цієї спеціальної сфери і виду державної діяльності вже не відповідає реальним умовам та потребам зростаючої Української держави, збіднює її сучасні можливості і звужує перспективи розвитку державного будівництва.

Крім того, змішання державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні, по-перше, вносить невизначеність і плутає два функціонально різних по суті поняття, а, по-друге, як це не парадоксально, звужує обрій державного будівництва до його вузького розуміння.

Виходячи з цього, змішання понять (також колись ототожнював поняття "держава" і "суспільство" К. Маркс), саме нормативно-правовий фактор природно і логічно виступає як фактор що упорядковує, унаслідок чого державне будівництво і розглядається ледь не як регульоване не тільки Конституцією, але і Законом "Про місцеве самоврядування в Україні". Тим часом рівень охоплення державного будівництва значно перевищує рівень охоплення місцевого самоврядування, і змішувати два цих поняття означає не піднімати друге до масштабу першого, а опускати перше до рівня другого. Подібне змішання веде до приниження ролі державного будівництва і, у кінцевому рахунку, до ослаблення Української держави.

У такому (вузькому) розумінні державне будівництво в Україні є лише системою правових норм [4], що регулює порядок організації і діяльності:

  • Верховної Ради України;
  • Президента України;
  • Кабінету Міністрів України;
  • місцевого самоврядування в Україні.

Тоді як у широкому розумінні державне будівництво є системою, у структуру якої входять такі елементи, як:

  • Верховна Рада України;
  • Президент України;
  • Кабінет Міністрів України;
  • органи місцевого самоврядування в Україні, що діють на основі єдиних державних принципів і цілей.

Таким чином, широке розуміння державного будівництва зосереджено не тільки в складових його елементах, таких як Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, але і типі утвореної ними структури. Крім центральних і місцевих структур державної влади, до нього сьогодні відносять і структури місцевого самоврядування. Окреме місце в цій системі займають взаємовідносини всіх перерахованих вище структур між собою, а також канали зворотного зв’язку – їх взаємодія із суспільством. Тому зміст державного будівництва охоплює соціальну, політичну, економічну сфери життя державного соціуму і забезпечує за допомогою організації і регулювання суспільних процесів розвиток Української держави.

Таким чином, у своєму широкому значенні державне будівництво в Україні є цілісною системою, і як система має свою внутрішню структуру, у яку входять наступні елементи [1, c. 12–13]:

  • Президент України – глава держави;
  • Верховна Рада України – єдиний орган державної законодавчої влади;
  • Кабінет Міністрів України – вищий орган державної виконавчої влади;
  • центральні і місцеві органи виконавчої влади;
  • органи місцевого самоврядування в Україні;
  • взаємовідносини всіх перерахованих вище елементів між собою, їхня взаємодія із суспільством;
  • функції системних елементів як основні напрями їх діяльності щодо керування економічним, соціально-культурним, політичним розвитком українського суспільства;
  • внутрішньоорганізаційна структура органів державної влади й органів місцевого самоврядування, внутрішні взаємини структурних підрозділів;
  • форми і методи виконання структурами державної влади і структурами місцевого самоврядування своїх функцій і завдань;
  • форми і методи взаємин і взаємодії цих структур з українською громадськістю.

Надзвичайно важливо для України розвивати сьогодні наукову сферу державного будівництва саме в її широкому значенні, як дослідження, розробку і вирішення проблем загальнодержавних, а не тільки правових, тобто проблем, безпосередньо пов’язаних із розвитком держави і суспільства. Адже існуюча методологічна фрагментарність, системна мозаїчність, спроби займатися державним будівництвом на політичних принципах, підміна інтересів суспільства клановими інтересами, "провінціальність і дилетантизм українських політичних наук" [5, с. 189], непрофесіоналізм і аморальність еліти як відсутність її здатності відповідати на виклики сучасності, привели в підсумку до того, що державне будівництво в Україні:

  • не забезпечує формування держави як системної цілісності;
  • не є способом переходу України із становища об’єкта міжнародної політики в позицію суб’єкта (синдром "молодшої сестри");
  • не формує українське суспільство як цілісність, але лише як співдружність національностей, що проживають на одній території.

Такий стан державного будівництва в Україні є природним в умовах відсутності регулярних наукових досліджень щодо цього напряму. Тому сформована сьогодні практична ситуація життєдіяльності Української держави вимагає негайного проведення досліджень з цього питання. Слід зазначити, що кількість наукових праць, присвячених вивченню питань державного будівництва в Україні нечисленна, майже усі вони перебувають у правовій площині (за винятком [1]), і державне будівництво як система жива, практична, насущна в них не розглядається.

Сьогодні державне будівництво лише мимохіть (за винятком [6, 7]) згадується в роботах з державного управління [8, розд. 2, гл. 8; 9, с. 17], причому сам термін не розкривається, далі по тексту не вживається і більш у роботі не згадується, а в працях інших дослідників і того немає. У свою чергу, й у роботах з державного будівництва поняття державного управління і державної служби розглядається далеко не так докладно, як міг би розглядатися даний науковий напрям [1, с. 176–203; 3, с. 18–27].

У них державне управління розглядається вузько – або в контексті з’ясування сутності виконавчої влади, або як цілеспрямована організуюча підзаконна діяльність системи органів держави, що здійснюють завдання виконавчого і розпорядницького характеру у сфері господарського, соціально-культурного і державного будівництва.

А державна служба і зовсім "вирвана" із контексту державного управління, розглядається без всякого ув’язування з ним, у вузькому нормативно-правовому ключі, тим часом як державна служба, виключена із широкої панорами державного управління, значно збіднює своє значеннєве наповнення. Це є однією з причин того, що роботи з державного будівництва недооцінюють справжні можливості і масштаби державного управління, розглядаючи його як вузьку сферу діяльності виконавчої влади і як підгалузь права.

У [1, с. 13] "державне будівництво і місцеве самоврядування" визначене як організація і діяльність усієї системи органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх структурних підрозділів, що забезпечується за допомогою відповідних форм і методів реалізації їхніх функцій і завдань щодо керівництва соціально-економічними, політичними і культурними процесами в державі і суспільстві. Тим часом особливістю державного будівництва є те, що даний науковий напрям виникає як комплексна сфера, обумовлена, з одного боку об’єктом – державою, а з другого – процесом – будівництвом. Складність досліджень державного будівництва в тім, що методологія наукових досліджень подібних комплексних наук сьогодні тільки створюється [10].

Очевидний родовий зв’язок державного управління і державного будівництва, що мають загальний об’єктний корінь – державу. Однак процеси, що визначають предметний характер цих наукових сфер – різні. Водночас очевидно, що обидва процеси взаємозалежні, оскільки процес будівництва не видається можливим без його організації – управління. Тому обидва предмети є взаємозалежними і взаємодоповнюючими і повинні розглядатися в комплексі. При цьому державне будівництво виступає як стратегія державного управління. Таким чином, предметом досліджень державного будівництва є формування об’єкта – держави як цілого на основі процесу (будівництва).

На жаль, відсутність методології, категоріального апарату не сприяють розвиткові державного будівництва. Та й сам об’єкт досліджень чітко не сформульований і багато в чому перетинається з об’єктом науки державного управління. Так, об’єктом науки державного будівництва і місцевого самоврядування в [1, c. 14–15] визначені соціальні процеси, що пов’язані з організацією і діяльністю органів державних і місцевого самоврядування, розвитком та удосконалюванням організаційних форм і методів цієї діяльності, а також удосконалюванням організації і діяльності всієї публічної влади в державі.

Як предмет науки державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні в [3, с. 15] розглядається дослідження організації і діяльності органів держави й органів місцевого самоврядування. Тим самим, по-перше, виробляється змішання предмета державного будівництва і державного управління, а по-друге, змішується місцеве самоврядування і державне будівництво, хоча завдання, що стоять перед місцевим самоврядуванням, принципово відрізняються від завдань, що стоять перед державним будівництвом.

У [6, с. 79] державне будівництво позначене терміном "державотворення (державне будівництво)", обумовленим як базовий напрям державного управління, діяльність якого забезпечує відповідні умови для формування і реалізації державної політики. У свою чергу, формування державної політики в [7, с. 22] полягає в розробці основних напрямів діяльності держави, коректування цілей і функцій органів державної влади, а реалізація державної політики передбачає виконання функцій державного управління для досягнення визначених цілей держави на визначеному етапі її історичного розвитку.

Виходячи з цього, державне будівництво визначає стратегію розвитку держави, її основні цілі і функції, їх пріоритетність, а також структуру органів влади відповідно до функцій і стратегічних цілей держави, тобто безумовно розуміється в широкому загальнодержавному, а не вузькоюридичному змісті. Відзначимо також, що в [6, 7] не відбувається змішання понять: терміни державне будівництво і місцеве самоврядування розкриваються окремо і не підмінюють один одного.

У свою чергу, державне управління в [11, с. 58] пропонується розглядати як діяльність органів і установ усіх гілок державної влади щодо здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства з метою забезпечення суспільних потреб, що змінюються. Разом з тим об’єктом теорії державного управління поряд з удосконаленням регіонального і галузевого управління є і наукове обґрунтування системи місцевого самоврядування [6, с. 194], тобто місцеве самоврядування "приміряють" на себе і державне будівництво, і державне управління, що однаковою мірою говорить як про невизначений остаточно статус місцевого самоврядування, так і про його не окреслені до кінця повноваження.

При цьому предметом теорії державного управління згідно з [6, с. 193] є як загальносвітові, універсальні закономірності і форми державного управління, так і то національні, самобутні для тієї або іншої країни. Це, а також примарна тотожність кола обумовлених завдань, виступає причинами того, що роботи з державного управління не досліджують питання державного будівництва, припускаючи, очевидно, що на сьогодні державне управління в цих питаннях самодостатнє.

Дійсно, навіть неспеціалістові легко побачити подібність тематичних питань і проблем, якими покликані займатися державне будівництво і державне управління. Та й складності становлення в них ті самі: і ту, і іншу наукову практику намагаються "загнати" у вузькі рамки підгалузі права, позбавляючи тим самим можливості повноцінної повномасштабної діяльності, спрямованої на розвиток всього українського суспільства, а не на рішення локальної юридичної проблеми. Однак на практиці це призводить до того, що обидва напрями не стільки доповнюють одне одного, скільки діють розрізнено, штучно занижуючи тим самим ефективність діяльності державних структур і держави в цілому.

Виходячи з цього, треба, по-перше, співвіднести між собою державне управління і державне будівництво, щоб визначити можливості їхнього спільного взаємодоповнюючого розвитку, а не подальшого автономного існування, а, по-друге, зайнятися, нарешті, становленням державного будівництва в Україні в найширшому й одночасно найприроднішому змісті – у змісті об’єднання української нації. Коли питання ставиться подібним чином, тоді стає абсолютно зрозуміло, що стандартним шляхом, у рамках підгалузі права, розв’язати його неможливо.

Висновки. Сьогодні ми знаходимо в державному управлінні і державному будівництві дуже багато дублюючих функцій, цілей і завдань. Це свідчить про неповну розкритість поняття державного будівництва, що пов’язано в першу чергу з перевагою в Україні його вузького трактування, що не збігається з його функціональним призначенням і не відповідає масштабам його дійсного покликання. Сьогодні, коли тема національної ідеї зазвучала з новою силою, коли на порядку денному гостро постало питання консолідації українського суспільства на основі об’єднуючої весь український народ стратегії, тема державного будівництва як ніколи актуальна. Адже по суті державне будівництво в Україні ще не починалося – була підготовка. Про це свідчить хоча б те, що сам термін "державне будівництво" не визначений.

У результаті того, що в державному будівництві не приділяють належного значення державному управлінню, а державне управління недостатньо, у свою чергу, приділяє увагу питанням державного будівництва, відсутня необхідна єдність їхніх спільних зусиль і не скоординована спільна діяльність з питань розвитку держави.

Водночас і державне управління вже не може розвиватися в рамках колишніх підходів, якщо продовжувати розглядати його винятково як галузь правову або адміністративну, та й ще звівши до такого самого вузького розуміння і державне будівництво. Адже тільки інше, масштабне, відповідне викликам сучасності розуміння державного будівництва може змінити ситуацію, давши одночасно і новий творчий імпульс розвиткові державного управління в Україні. Тому треба мати сміливість сказати чітко і ясно: сьогодні науки державного будівництва в Україні немає. Те, що є, – "державне будівництво і місцеве самоврядування" – це не функціональне сполучення, тому воно і мало де значимо, крім вузькоспеціалізованих юридичних питань. У подібному вигляді наука державного будівництва, по суті, узята "зі стелі".

Поза національною ідеєю державне будівництво хиріє, воно не може підмінити собою національну ідею. У тому вигляді в якому існує сьогодні в Україні державне будівництво, воно ще може вийти за рамки самого себе як явища суто владного бюрократичного і піднятися до масштабів явища національного. Разом з тим очевидна необхідність функціональної конкретизації державної діяльності, визначеної в передвиборній програмі Президента України В. А. Ющенка.

Тому необхідність негайного формування спеціалізованої наукової діяльності предмета державного будівництва визначається реальними потребами розвитку Української держави, що забезпечують зміцнення її системної цілісності і формують стратегію державної діяльності. Якщо не почати розвиток самостійного державного будівництва як об’єднуючої усіх національної ідеї, що має конкретні періоди й етапи свого здійснення, Україна знову повернеться до того невизначеного, аморфного стану.

Джерела

1. Гнилорибов В. В., Тихонов В. М. Державне будівництво и місцеве самоврядування в Україні: Навч. посіб. – Луганськ: Вид–во СНУ ім. В. Даля, 2004. – 376 с.

2. Чукаева В. А., Юзикова Н. С. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине – Д.: Наука и образование, 2003. – С. 5–6; Свирский Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине. – Х.: Эспада, 2001. – С. 3–5.

3. Барабашев Г. В., Шеремет К. Ф. Советское строительство: Учебник. – М.: Юрид. лит., 1988; Советское строительство: Учеб. пособие / Под ред. проф. А. О. Безуглова. – М.: Юрид. лит., 1989.

4. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посіб. – К.: Юрінком – Інтер, 2001. – 304 с.

5. Ребкало В. А. Політичні науки і суспільні процеси / Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні: Матеріали "круглого столу", Київ, 13 квіт. 2001 р. / За заг. ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – 264 с.

6. Державне управління: Словн. –довід. / Уклад.: В. Д. Бакуменко (кер. творчого кол.); За заг. ред. В. М. Князєва, В. Д. Бакуменка. – К.: Вид–во УАДУ, 2002. – 228 с.

7. Бакуменко В. Д. Формування державно–управлінських рішень: Проблеми теорії, методології і практики: Моногр. – К.: Вид–во УАДУ, 2000. – 328 с.

8. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления: Курс лекций. – М.: Юрид. лит., 1997. – 400 с.

9. Бакуменко В., Князєв В., Сурмін Ю. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку // Вісн. УАДУ. – 2003. – № 2. – С. 11–27.

10. Бутирська Т. О. Державне управління як спеціальна сфера діяльності: розвиток методології // Акт. пробл. внутр. політики. – К.: Вид–во НАДУ, 2004. – Вип. 2.

11. Нижник Н. Р., Мосов С. П. Про державне управління, об’єкт і предмет його теорії // Вісн. УАДУ. – 2000. – № 3. – С. 56–62.


06.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!