Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Методи регулювання цін та ціноутворення в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Методи регулювання цін та ціноутворення в Україні. Реферат

Держава здійснює вплив на ціни, використовуючи прямі (адміністративні) і непрямі (економічні) методи. Економічні методи є основними в практиці країн з ринковою економікою, оскільки вони не порушують дії ринкового механізму. Вони полягають в зміні податків, облікових ставок, митних тарифів, імпортних квот, емісії грошей і т. д.

Наприклад, зниження непрямих податків в період сильної інфляції сприяє зниженню цін, стримує інфляцію. Полегшення імпорту товарів в країну посилює конкуренцію на національному ринку і сприяє зниженню цін. Обмеження емісії грошей зменшує сукупний платоспроможний попит і також стримує ріст цін. Податкові, кредитні пільги, прямі державні субсидії і дотації сприяють зниженню витрат виробництва і відповідно — цін.

Адміністративне регулювання цін здійснюється різними методами, число яких в ФРН, Бельгії, Італії, Голландії в повоєнний період складало 2-5, а у Франції — 14. Широко використовується "заморожування" цін, тобто їх примусова стабілізація за певний період. У Франції при методі "таксації" уряд сам встановлював та змінював ціни, виходячи з даних, наданих підприємствами. Методи "рамкових" та "кошторисних" цін передбачають, що державні органи встановлюють тільки спосіб розрахунку цін, виходячи в першому випадку з визначеного кола витрат, в другому — з кошторисної вартості робіт.

При цьому ціна розраховувалась самими виробниками товару, але обов'язково повинна була бути затверджена державним органом. По ряду товарів у Франції використовувалися спеціальні цінові режими: режим вільних контрольованих цін, режим обумовленої свободи ціноутворення, режим вільно контрольованих цін. Ціни встановлювались самими товаровиробниками, однак для їх введення підприємства повинні були отримати на протязі, як правило, 15 днів згоду урядових органів.

Там, де у виробництві товарів значна частка державних підприємств, вони можуть стати лідерами в цінах і визначати їх рівень в цілому по галузі.

Загальні принципи регулювання цін. Адміністративне встановлення цін (" заморожування"," таксація") дозволяє швидко стабілізувати ціни та змінити їх в потрібну сторону. Але адміністративно встановлені ціни мають ряд недоліків. Вони обмежують конкуренцію, бо не дають змоги маневрувати цінами. Утруднюється вільний обмін продукцією: для когось з виробників при даних цінах невигідно виробляти певну продукцію чи купувати засоби виробництва.

Ціни поступово відриваються від реальних умов ринку, не враховують змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Якщо ціни довгий час не переглядаються, вони відриваються від вартості — витрат відтворення. Внаслідок цього покупець невірно орієнтується в реальних затратах виробництва, бо дороге при низьких цінах виглядає дешевим, дешеве —дорогим.

Це приводить до того, що потреби в предметах споживання та засобах виробництва задовольняються при витратах більших, ніж це необхідно. Якщо витрати відтворення змінюються при незмінних цінах, зменшення витрат не приводить до зупинення виробництва в гірших умовах, бо попередня ціна дозволяє мати достатню норму прибутку і в гірших умовах. Збільшення витрат при незмінній ціні приводить до того, що розширення виробництва або не забезпечує достатню норму прибутку, або ж веде до втрат. Внутрішні ціни відриваються від світових, ускладнюється міжнародний обмін, країна починає відставати від науково-технічного прогресу. Адміністративно встановлені стабільні ціни мають витратний характер: приводять до того, що потреби задовольняються при затратах більших, ніж це необхідно.

Тому найбільш жорсткі методи регулювання цін використовуються на протязі короткого періоду і в окремих випадках, коли інші методи не дають потрібного результату.

У Франції з другої половини 30-х років до закінчення війни Національний комітет по цінах міг встановлювати "нормальні" гуртові та роздрібні ціни, перевищення яких переслідувалось законом. В 40-50-і роки при товарному дефіциті і значній інфляції використовувались найбільш жорсткі методи регулювання цін — "заморожування", "таксація". Тенденція до лібералізації цін, звільнення їх від адміністративного регулювання почала проявлятися в 60-і роки, коли виявились позитивні зрушення в розвитку економіки. В цей час значного поширення набув метод договорів про ціни.

Договори укладались між галузевими об’єднаннями, асоціаціями виробників і окремими підприємствами. В них визначалися наміри сторін щодо ціноутворення (стабілізація цін, обмеження їх зростання, конкретні розміри і умови можливого підвищення цін). При порушенні договорів фінансові органи використовували або блокування цін, або накладали штраф. Послаблення адміністративних методів регулювання цін здійснювалось одночасно з розвитком економічних інструментів (податки, кредити, забезпечення конкуренції і т. п.).

Звільнення цін від адміністративного регулювання проводилось поступово: від найбільш жорстких методів регулювання переходили до менш жорстких, від них – до вільного ціноутворення. В першу чергу лібералізація цін проводилась там, де була сильна конкуренція з боку світового ринку, де ціни не зазнають сильного коливання (наприклад, в молочноконсервній промисловості), де є традиційно стабільний ринок збуту. При виникненні економічних труднощів процес лібералізації цін призупинявся, посилювались адміністративні методи регулювання цін.

Коли у Франції інфляція була на рівні 10-14% (1973-74 рр., 1980-81 рр.), державному контролю підлягали всі ціни. При інфляції менше 4% державний контроль за цінами послаблювався. При збільшенні інфляції в 1982 р. було введено "заморожування" цін. В 1983 р. була введена в дію раніше прийнята система укладання договорів між керівництвом і виробниками про обмеження зростання цін. Зниження темпів інфляції до кінця 1984 р. дозволило звільнити від адміністративного регулювання ціни майже на 2/3 промислових товарів. На початок 1987 р. ціни приблизно на 3/4 товарів і послуг формувались вільно.

Якщо є конкуренція, контроль за цінами можна суттєво обмежити: вони формуються вільно, під впливом попиту і пропозиції. Коли в 1978 р. у Франції було прийнято рішення про введення вільних цін на велику кількість промислових товарів, одночасно приймалися міри по підвищенню конкуренції. Якщо існує природна монополія, то держава регулює ціни (зазвичай — на енергоносії, суспільний транспорт, послуги зв’язку і т. п.).

Державою в США регулюється від 5 до 10% цін, в Японії — 20% споживчих цін, в Австралії — близько 10%, Швейцарії — ціни майже 50% об’єму товарної продукції. В Іспанії державні ціни складають 10% в загальній структурі споживчих цін.

В Швеції умови втручання держави в процес ціноутворення визначаються Законом про регулювання цін. Згідно цього закону, керівництво має право здійснювати міри щодо прямої дії на ціни ("заморожування") у випадку війни чи при загрозі значного загального підвищення цін. Заморожування цін може бути загальним або вибірковим (по окремих товарах).

В роки другої світової війни широко використовувалась карткова система при прямому встановленні цін державою. Вона була ліквідована в 1956 р., після відміни карток на каву, цукор і деякі інші товари. Заморожування цін активно використовувалось в період 1970-78 рр. для зменшення темпів інфляції. На думку шведських спеціалістів, заморожування ефективне лише на короткий час — для відновлення різких дисбалансів на ринку і запобігання вибухам інфляції.

Закон передбачає можливість встановлення державою максимального рівня цін на окремі товари, введення порядку, при якому підвищення цін дозволяється тільки після подання попереднього попередження і обґрунтування.

Держава в Швеції жорстко регулює закупівельні ціни на зерно, молоко, м’ясо, яйця і ряд інших сільськогосподарських продуктів. Держава при переговорах з виробниками риби встановлює нормативну ціну на їх продукцію, по трісці — нижню і верхню межі ціни. Фіксується також нормативна кількість продажу (максимальна), по відношенню до якої можуть діяти цінові надбавки.

Ціноутворення частково регулюється також нормативними актами, які пов’язані з конкуренцією. За законом про конкуренцію забороняється бруто-ціни (встановлення цін перепродавцям: оптовикам, роздрібним продавцям, агентам) і картелі учасників торгів. Забороняється встановлення мінімальних цін, нижче яких неможливий перепродаж.

Державне управління цін і конкуренції при Міністерстві громадянської адміністрації має у всіх 23 губерніях Швеції контори кількістю від 2 до 10 чоловік. Вони забезпечують нагляд і контроль за цінами. Діє закон про обов’язок надання відомостей про ціни і умови конкуренції. Там, де діє державна монополія (вино-горілчані вироби, поштові послуги і ін.), суттєвий вплив на встановлення цін має держава. Наприклад, уряд визначає норми прибутку енергетичного концерну "Ваттенфаль", в залежності від якої їм встановлюється тариф на електроенергію.

В ФРН "Закон про принципи господарської структури і політики цін після валютної реформи" (24 липня 1948 р.) ліквідував сотні всіх передумов, які регулювали економічне життя і ціни. Для захисту споживачів на окремі важливі предмети споживання вводились так звані доречні ціни. Так, перший каталог доречних цін, виданий 11 вересня 1948 р., встановлював, що ціна чоловічих черевиків повинна знаходитись в межах від 24,50 до 30 марок. Регулюванню підлягали ціни на вугілля, нафту і деякі інші види сировини. Решта цін були вільними і відображали співвідношення попиту і пропозиції.

Міністр народного господарства ФРН Людвіг Ерхард розглядав ціни в нерозривному зв’язку з іншими економічними категоріями і процесами. Найважливішою метою було забезпечити постійне функціонування ринку покупця, дію конкуренції, яка знищує всі привілеї, не обумовлені підвищенням продуктивності праці.

В зв’язку з цим проводилась боротьба проти всяких видів монопольних об’єднань, які здатні встановлювати монопольні ціни і обмежувати конкуренцію. Приймалися всі заходи для збереження стійкості валюти. Уряд протидіяв всякому підвищенню заробітної плати без збільшення продуктивності праці. Знижувалось мито і тим самим збільшувалась пропозиція товарів за рахунок зовнішньої торгівлі. Все це дозволило відмовитись від адміністративного регулювання цін, звільнити ціни і в добувній промисловості.

Світові ціни в залежності від характеру утворення можна поділити на ціни "вільного" ринку і ціни "закритого" ринку.

Ціни "вільного" ринку формуються в залежності від співвідношення попиту і пропозиції на світовому ринку. В якості світових цін на цукор-сирець виступає його ціна на біржах в Нью-Йорку і Лондоні, на кольорові метали (мідь, олово, свинець, цинк) — ціни лондонського ринку кольорових металів.

До цін "закритого" ринку відносяться ціни внутріщньофірмової торгівлі, ціни регіональних економічних угрупувань і ціни спеціальних преференційних (пільгових) угод. Ціни внутрішньофірмової торгівлі встановлюються в межах міжнародної корпорації, при обміні між материнською компанією і її філіалами за кордоном. Регіональні ціни діють, наприклад, між країнами ЄЕС по зернових, цукру і деяких інших видах продукції. Преференційні ціни встановлюються спеціальними угодами. Так, наприклад, по преференційних цінах здійснюється закупівля цукру країнами ЄЕС в країнах Африки і деяких інших країн. Їх величина зазвичай вища ніж на "вільному" ринку.

Ціни ринку взаємоторгівлі країн - членів РЕВ встановлювались на базі світової вартості — базисних цін світового ринку, які є середнім їх значенням за п’ятирічний період. Починаючи з 1975 року ціни встановлювались за п’ятиріччя, яке передувало даному року. Наприклад, ціни на 1987 р. встановлювались, виходячи із цін світового ринку за 1981-86 рр., на 1988 р. — за 1982-87 рр. і т. д. Тим самим ціни очищувались від спекулятивних і кон'юнктурних нашарувань.

Ціни деяких товарів встановлюються за угодою основних виробників цих товарів. Наприклад, ціни на нафту встановлюються країнами ОПЕК — її основними виробниками, які панують на світовому ринку продажу нафти.

Регулювання цін в СРСР в 1970-80-ті роки. Державний комітет цін Ради Міністрів СРСР встановлював ціни на продукцію, яка охоплювала 80-85% від об’єму виробництва у важкій промисловості (на нафту, нафтопродукти, вугілля, газ, руди кольорових і чорних металів, ліс і пиломатеріали, цемент, шифер, гірськохімічну сировину, основні види продукції хімічної промисловості, машини, прилади, обладнання і т. д.). Держкомітет затверджував також ціни на товари народного споживання, які відігравали важливу роль в формуванні рівня життя народу (більше 50% всього об’єму товарообороту): на хліб, муку, крупи, цукор, масло, рибу, горілку і лікеро-горілчані вироби, тканини, трикотаж, взуття, тютюнові вироби, мило, фотоапарати, радіотовари, автомобілі, мотоцикли, велосипеди, електропобутові машини, будівельні матеріали і т. п.

Республіканські комітети встановлювали ціни на швейні вироби, посудогосподарські товари, меблі, галантерейні вироби та ін., а також продовольчі товари: ковбасні вироби, молочну продукцію, кондитерські вироби.

Відділи цін рад міністрів АРСР і облкрайвиконкомів встановлювали ціни на овочі, фрукти, а також тарифи на побутові послуги.

Міністерства і відомства СРСР затверджували оптові ціни на продукцію внутрівідомчого споживання і на запчастини. Вони мали право також встановлювати ціни на продукцію, яка виготовлялася по індивідуальних замовленнях зі згоди замовника. Таке ж право мали і підприємства: ціна встановлювалась за угодою із замовником, рентабельність виробів при цьому повинна була знаходитись в межах 10-20%.

На сільськогосподарську продукцію колгоспів і радгоспів були встановлені зональні закупівельні ціни. На основні види продукції вони встановлювались Радою Міністрів СРСР, а на інші продукти — радами міністрів союзних республік.

Ціни колгоспного ринку визначались співвідношенням попиту і пропозиції. В основі цін кооперативної торгівлі знаходились ціни колгоспного ринку. При продажу продукції безпосередньо в магазини і підприємства громадського харчування використовувались роздрібні ціни за мінусом торгової скидки.

Ціни на практиці в основному виконували обліково-розрахункові функції, не відображали суспільно необхідних затрат на виробництво і реалізацію продукції, погано враховували споживну вартість і якість продукції, не впливали належно на збалансованість попиту і пропозиції. Слабо діяли вони на прискорення науково-технічного прогресу, підвищення економічної ефективності. Ціноутворення в значній мірі базувалось на принципі повернення індивідуальних затрат підприємств. Відрив цін від вартості обумовлював необхідність великих дотацій на виробництво ряду товарів при завищенні цін на інші.

Створився штучний дефіцит одних товарів за рахунок обмеження попиту на інші товари, які продавалися по завищених цінах. Система цін формувалася в значній мірі в відриві від рівня світових цін, що ускладнювало правильну оцінку ефективності зовнішньоекономічних зв’язків і викривляло їх дійсні результати. Встановлення цін і тарифів було занадто централізовано, що породжувало бюрократизм і гальмувало процес встановлення цін, безвідповідальне відношення до їх встановлення і розробки з боку міністерств і відомств (при звільненні споживача і виробника продукції від розробки цін).

Реформа ціноутворення 1987 р. передбачала перегляд цін з таким розрахунком, щоб позбутись вказаних вище недоліків. Передбачалось введення договірних цін і тарифів на нову продукцію, які мали самостійно встановлюватися підприємствами, організаціями і кооперативами. Передбачалось, що з часом система таких цін буде використовуватись ширше.

Почали використовуватись ціни трьох видів: вільні, твердо фіксовані і регульовані. В основі регульованих цін були покладенні прейскурантні ціни, встановлювались межі відхилення від них. Регульовані ціни на товари народного споживання встановлювали верхню межу цін. Для підприємств, які займають на ринку монопольне положення, регульовані ціни визначали верхню межу рентабельності на їх продукцію.

Закон України "Про ціни і ціноутворення", прийнятий 03.12. 90 року, передбачає використання вільних, державних фіксованих та регульованих цін та тарифів.

Кабінет Міністрів України (КМУ) постановою № 353 від 09.12. 91 року затвердив Положення про державну інспекцію контролю за цінами.

Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень, затверджене КМУ 22.02. 95 року за № 135, встановлює, що регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом встановлення фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торгівельних надбавок і постачальницько-збутових націнок, граничних нормативів рентабельності, або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

У разі запровадження обов’язкового декларування зміни цін монопольні утворення можуть змінювати ціну на продукцію тільки після декларування такої зміни, реєстрації нового розміру ціни.

Регулювання цін не поширюється на продукцію, що експортується, нову продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого винаходу та високоефективної технології, створеної спеціально для цієї продукції (протягом трьох років з моменту постановки її на виробництво).

Постановами КМУ встановлена на імпорт окремих товарів мінімальна митна вартість. Це обумовлено забезпеченням повноти справлення податку на додану вартість та недопущення заниження митної вартості таких товарів.

З 07.12. 96 року введена мінімальна митна вартість на імпортні лікеро-горілчані вироби та пиво. З 13.06. 97 року набрала чинності постанова КМУ про введення мінімальної митної вартості на деякі товари, що підлягають обкладанню акцизним збором (кава, шоколад, хутряний одяг, одяг з натуральної шкіри, аудіо- та відеокасети, телевізори), з 28.12. 97 року — на деякі товари сільськогосподарського виробництва та на окремі найменування одягу, білизни, взуття, з 27.01. 97 року — на імпортні автомобілі та шини для них.

Постанова КМУ № 1548 від 25.12. 96 року наводить перелік таких товарів та послуг, на які можуть встановлюватись граничні ціни та граничні рівні торгівельних надбавок (націнок) на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком МОЗ).

Стаття 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачає, що вся необґрунтовано одержана підприємством сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету та, крім того, в позабюджетні фонди місцевих рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.


05.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!