Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Розвиток техніки та науки: державне регулювання та планування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток техніки та науки: державне регулювання та планування. Реферат

Макроекономічне планування. Державне регулювання розвитку науки і техніки

Директивне планування в СРСР. Основи планування народного господарства СРСР почали закладатися з 1917 р. В грудні 1917 р. була створена Вища Рада народного господарства (ВРНГ), яка стала першим плануючим та координуючим органом в економіці Радянської Росії. У грудні 1920 р. 8-й Всеросійський з'їзд Рад обговорив та ухвалив перший у світі комплексний план реорганізації та розвитку економіки на базі електрифікації - (План ГОЭЛРО).

У лютому 1921 р. був створений Держплан, завданням якого була розробка загальнодержавних господарських планів. З 1929 р. розвиток економіки СРСР відбувався на основі п'ятирічних планів. Перший був здійснений у 1929 - 1932 рр., другий - у 1933 - 1937 рр., виконання третього п'ятирічного плану 1938 - 1942 рр. було перервано війною.

Після закінчення війни був розроблений четвертий п'ятирічний план 1946 - 1950 рр., який дозволив відновити економіку, зруйновану війною, та перевищити рівень виробництва 1940 р. В подальшому розвиток економіки здійснювався на базі п'ятирічних планів (винятком було корегування 6-го п'ятирічного плану та розробка семирічного плану на 1959 - 1965 рр.).

Успішний досвід реалізації п'ятирічних планів в СРСР сприяв розповсюдженню ідей планування в інших країнах світу. Розвиток економіки Індії, Франції та ряду інших країн відбувається по п'ятирічних планах. На базі п'ятирічних планів розвивалася економіка країн РЕВ. У 1976 - 1980 рр. був розроблений узгоджений п'ятирічний план багатосторонніх інтеграційних заходів з розбивкою по роках.

Система планування перед економічною реформою початку 90-х років включала в себе Концепцію економічного та соціального розвитку СРСР на 15-річний період, Основні напрямки економічного та соціального розвитку СРСР на 15 років та Державний п'ятирічний план економічного та соціального розвитку СРСР з розподілом завдань по роках. Планування спиралося на різного роду прогнози. Складовою частиною системи планування стали все ширше використовувані цільові комплексні програми.

Концепція економічного та соціального розвитку на 15-річний період повинна була містити набір пріоритетів та цілей розвитку економіки, визначала напрямок структурної та інвестиційної політики, науково-технічного прогресу, рубежі соціального розвитку, завдання підвищення освітнього та культурного потенціалу, підтримки обороноздатності країни.

Концепція спиралася на комплексну програму науково-технічного прогресу, державні цільові програми міжгалузевого характеру, довгострокові народногосподарські програми, аналогічні розробки міністерств, регіонів, а також на наукові дослідження та прогнози. Концепція... слугувала науково обґрунтованою програмою для підготовки основних напрямків економічного та соціального розвитку на 15 років.

Основні напрямки економічного та соціального розвитку на 15 років визначали темпи, пропорції, структуру суспільного виробництва, шляхи його інтенсифікації, розвиток народногосподарських комплексів, галузей та регіонів, пріоритетні науково-технічні напрямки та вирішення соціальних завдань. Складались вони з розподілом по п'ятирічках. На першу п'ятирічку передбачалися розгорнуті по роках адресні показники розвитку народногосподарських комплексів, галузей та регіонів. Основні напрямки служили вихідною базою для розробки наступного п'ятирічного плану.

Державний п'ятирічний план економічного та соціального розвитку був головною формою реалізації цілей та завдань, що наводилися в Основних напрямках, та організації всієї господарської діяльності в країні: міністерств та відомств, республік та областей, підприємств та організацій. Він визначав найважливіші пропорції, показники, ефективність народного господарства. На основі п'ятирічного плану регіонам та підприємствам в останні роки перед реформою крім контрольних цифр доводилися державні замовлення, постійні економічні нормативи та ліміти, на базі яких вони складали свої п'ятирічні плани.

При директивному характері планування контрольні цифри мали обов'язковий характер: підприємства повинні були на їх основі складати свої плани і домагатися неухильного їх виконання. При переході до індикативного плану контрольні цифри не носять директивного характеру. Вони відбивають суспільні потреби в продукції, що виробляється даним підприємством, та мінімальні рівні ефективності виробництва. Колективи підприємств мають простір для вибору рішень та партнерів при укладанні договорів. Контрольні цифри включали: об'єм продукції (послуг) у вартісному виразі для укладання договорів, прибуток (доход), валютну виручку, найбільш важливі показники науково-технічного прогресу та показники розвитку соціальної сфери.

Державні замовлення повинні були гарантувати задоволення першочергових суспільних потреб. Вони видавалися на поставку тієї продукції, яка необхідна для розв'язання загальнодержавних соціальних завдань, виконання науково-технічних програм, забезпечення обороноздатності та зміцнення незалежності країни, поставки сільськогосподарської продукції. Держзамовлення були обов'язкові для виконання. Їх передбачалося розміщувати на конкурсній основі, а по мірі насичення ринку товарами - скорочувати їх об'єм та склад. Держзамовлення видавалися також на введення в дію об'єктів соціальної сфери та виробничих потужностей, які створювалися за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Економічні нормативи визначали взаємовідношення з бюджетом, умови формування фонду оплати праці, фонду економічного стимулювання та інші сторони господарської діяльності підприємств (плата за трудові та природні ресурси, за виробничі фонди та ін.). Вони повинні були створювати заінтересованість підприємств у кращому задоволенні попиту, зростанні виробництва, підвищенні якості продукції, у виконанні держзамовлення, контрольних цифр п'ятирічного плану, у прискоренні НТП. Економічні нормативи встановлювалися стабільними на п'ять років до початку нового п'ятирічного плану.

Ліміти встановлювали граничний розмір державних централізованих капітальних вкладень для розвитку міжгалузевих виробництв, нового будівництва та розв'язання особливо важливих завдань у відповідності з переліком підприємств та об'єктів, включених у державний план, об'ємів будівельно-монтажних та підрядних робіт, матеріальних ресурсів, що централізовано розподіляються для забезпечення виробництва та будівництва. Сферу централізованого розподілу матеріальних ресурсів передбачалося звузити по мірі розвитку гуртової торгівлі ними.

Прогнози розвитку економіки - складова частина системи планування. Вони полегшують можливість передбачити, розрахувати різні варіанти розвитку економіки у зв'язку з демографічною ситуацією, науково-технічним прогресом, змінами природного середовища, соціально-економічними процесами.

Прогнозування базується на дослідженнях дійсності та перспективах його змін. Це - аналіз тенденцій розвитку економіки, суспільних потреб, виробничих можливостей, розробка гіпотез майбутніх етапів НТП.

Цільові комплексні програми - пов'язані по ресурсах, виконавцях та строках завершення комплекси планових заходів різного характеру (виробничих, організаційних, науково-технічних, соціально-економічних та ін.), здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети (або їх сукупності). Інструмент системного підходу в управлінні, що забезпечує інтеграцію всіх складових частин та елементів економіки для досягнення поставленої мети.

Ковзаюче безперервне планування. Концепцію економічного та соціального розвитку на 15 років передбачалося через кожні п'ять років уточнювати, доробляти та продовжувати на наступну п'ятирічку з урахуванням процесів, що відбуваються в народному господарстві, та виникаючих в народному господарстві проблем. За рахунок цього постійно проглядалася перспектива на 15 років. По п'ятирічних планах по завершенню чергового року пророблявся план ще на рік. Наприклад, п'ятирічний план на 1986 - 1990 рр. в 1987 р. треба було зверстати на 1987 - 1991 рр., в 1998 р. - на 1988 - 1992 рр. з тим, щоб постійно проглядати перспективу на п'ять років.

Індикативне (рекомендаційне) планування, або економічне програмування - система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають обов'язуючої сили.

Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики "прискореної амортизації". Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава - безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.

В екстремальній ситуації (війна, відбудова економіки після війни, кризова ситуація та ін.) плани можуть містити директивні показники. Так, перший післявоєнний п'ятирічний план Франції, прийнятий у 1945 р., визначав об'єм виробництва сталі (у тоннах), електроенергії (в кіловатах), встановлював ціни на всі вироби та визначав систему контролю за ними, визначав обмінний курс франка та ін.

Індикативне планування виникло після 2-ї світової війни у Франції, Нідерландах, Норвегії, Японії, у 50-х та 60-х роках - в Швеції, Фінляндії, Італії, Англії, Бельгії, ФРН, Іспанії, до середини 70-х років намітився перехід до економічного програмування в США та Канаді.

Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції - Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді - Економічна рада, Нідерландах - Центральне планове бюро, Японії - Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.

Планування в країнах, що розвиваються. Уряди країн, що розвиваються, все ширше використовують можливості планування для прискореного економічного розвитку та здійснення соціальних перетворень. Планування в тій чи в іншій формі має місце в більшості країн, що звільнилися. Обмеженість нагромадження, труднощі концентрації капітальних вкладень призводять до того, що утворення сучасного капіталомісткого виробництва, власної індустрії бере на себе держава. Сучасне виробництво може розвиватися при умові суворої пропорційності його основних елементів. У країнах, що розвиваються, ряд цих елементів відсутній, і держава повинна ці елементи створювати. Це також потребує планового розвитку економіки.

Макроекономічне індикативне планування, широко розповсюджене в країнах, що розвиваються, в значній мірі спирається на традиційну для Заходу методологію макроекономічного прогнозування.

Структурне планування в межах середньострокових та перспективних планів, спрямоване головним чином на перетворення соціально-економічної ситуації, на індустріалізацію, здійснюється в таких країнах як Алжир та Індія.

Кон'юнктурне планування передбачає наявність розвинутої статистико-кон’юнктурної служби на місцях, наявність центральної плануючої організації та можливість реагувати на зміни кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринку в межах річного плану. Цей тип планування тільки вводиться в окремих країнах. У більшості країн умови його застосування відсутні.

Галузеве планування у країнах, що звільнилися, застосовується з кінця 40-х років. Регіональне планування повинно стати суттєвим елементом планування у країнах, що розвиваються, для яких притаманні значні територіальні диспропорції. Але практичне втілення такого роду планування поки незначне.

Програми державного сектора - найбільш розповсюджений вид планів в країнах, що розвиваються. Вони включають бюджетне планування, проектування основних показників діяльності державного сектора на різні строки, оцінки інвестиційних проектів, що фінансуються головним чином за рахунок бюджетних коштів чи зовнішніх позик. Інвестиційні програми складають основу планів.

Планування у Франції пройшло три етапи. В післявоєнний період для швидкої відбудови економіки при наявності значного державного сектора вимагалося сильне державне втручання в економіку, плани мали в значній мірі директивний характер. В кінці 60-х років був здійснений перехід до індикативного планування. Стратегічне планування притаманне для сучасного етапу розвитку економіки Франції. Десятий (п’ятирічний, потім - чотирирічний) (на 1989 - 1992 рр.) план розвитку економіки Франції передбачав зміцнення національної валюти та забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін.

Планування в Японії направлене на забезпечення технологічного розвитку як головного засобу досягнення соціально-економічних цілей. Починаючи з 1962 р. розробляються довгострокові комплексні плани національного розвитку, що мають законодавчу силу. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості розробляє довгострокові програми технологічної перебудови галузевої структури, в яких визначається спільна перспектива, слабкі ланки, що вимагають організаційних перетворень та концентрації ресурсів.

Проекти та програми в основному фінансує Японський банк розвитку, який забезпечує їх висококваліфіковану та незалежну експертизу. По кожному проекту і програмі призначається юридична особа, відповідальна за ефективність використання фінансових коштів та підписання контрактів з субпідрядниками.

На вищому рівні управління діє Рада по науці та техніці, очолювана прем'єр-міністром. Функції Ради виконують підрозділи Управління по науці та техніці, заснованого у 1956 р. Воно направляє та координує всю науково-технічну діяльність на території країни, здійснює зведене її планування, аналіз загальних тенденцій в розвитку науки і техніки в країні та за кордоном, координацію науково-технічної діяльності державних установ, управління міжвідомчими програмами НДДКР, централізацію науково-технічної інформації, організацію міжнародного співробітництва.

Ще у 1980 р. прийнято рішення про розробку проекту "Технополіс", який передбачає створення 19 міст науки, покликаних забезпечити перспективні дослідження у галузях, що вдосконалюються, - таких як електроніка, біотехнологія, тонка кераміка та ін. Створюється науково-технічна база, що забезпечує розвиток японської економіки в ХХІ сторіччі.


05.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!