Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Проблеми відбудови економіки та подолання кризи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблеми відбудови економіки та подолання кризи. Реферат

У рефераті розглянуто питання чому не вдається зупинити падіння виробництва і почати відбудову економіки

"Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки" була прийнята Верховною Радою України в 1990 році. З тих пір намагання зупинити падіння виробництва і почати його відбудову не дали позитивних результатів. В 1999 році очікується подальше скорочення об’єму виробництва. Чому не вдається зупинити падіння виробництва і почати відбудову економіки?

З якими проблемами зіштовхується сьогодні те підприємство, котре спробує відбудувати виробництво?

Порушений паритет цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію промисловості, котру село отримує в обмін на неї.

За 1991-1995 роки ціни на промислову продукцію для села зросли в 288 тис. раз, а на сільськогосподарську - тільки в 60 тис. раз, так що умови обміну для села погіршились в 288:60=4, 8 раз. В подальшому цей розрив склав більше 5 разів.

В 1996 році за комбайн "Дон" потрібно було віддати зерна в 5 разів більше, ніж в 1990 році, за тонну пального – в 10 раз більше м’яса і молока.

Порушення паритету цін відбулось тому, що наш внутрішній ринок "запозичив" цей паритет цін, котрий характерний для основних країн – експортерів сільськогосподарської продукції: США, Франції та ін. До реформи в нас за зерновий комбайн віддавали зерна в три рази менше, ніж в США. Подібним було співвідношення цін на пальне і добрива, з одного боку, і сільськогосподарську продукцію, з другого: в СРСР воно було приблизно втричі кращим для села, ніж в США. Пояснювалось це різницею у врожайності сільськогосподарських культур, в продуктивності худоби, в техніці і технології виробництва. Так, в США урожайність зернових знаходиться в межах 50 ц/га, надій на корову – 7100 кг молока в рік. Відповідно тут нижча вартість сільськогосподарської продукції, інший паритет цін.

Із-за порушення паритету цін сільське господарство не має коштів для придбання засобів виробництва у промислових підприємств. Щорічне придбання основних матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності в Україні в 1995 році у порівнянні з 1990 року скоротилось: тракторів – з 49, 4 тис. штук до 0, 52 тис. штук, вантажних автомобілів – з 49, 7 тис. штук до 0, 15 тис. штук, зернозбиральних комбайнів з 9, 6 тис. до 1, 9 тис. сівалок – з 18, 7 тис. до 0, 6 тис. штук. Внесення добрив на гектар зменшилось: органічних – з 8, 6 т до 4, 0 т, мінеральних – з 141 кг до 33 кг.

З падінням попиту зі сторони сільського господарства скорочувалось виробництво сільськогосподарського техніки і інших засобів промисловості для села.

Порушення паритету цін виникло в результаті непродуманого введення внутрішньої конвертованості валюти. Воно відкрило погано контрольований притік товарів імпортного виробництва на наш внутрішній ринок. Митний захист вітчизняного виробництва, організований відповідно правил ГАТТ – СТО, виявився недостатнім. Не змінилось суттєво положення справ і після прийняття Закону України "Про державне регулюванні імпорту сільськогосподарської продукції" (1997 рік).

Положення погіршилось в зв’язку з падінням врожайності сільськогосподарських культур (в 1996 р. в порівняні з 1990 р. врожайність зернових впала з 35.1 ц/га до 19.6 ц/га, цукрового буряка - з 276 ц/га до 183 ц/га) і продуктивності худоби (середній надій знизився з 2944 кг до 1706 кг молока в рік).

Різко подорожчали паливно-мастильні матеріали, що суттєво вплинуло на подорожчання сільськогосподарської продукції.

Підвищення курсу гривні по відношенню до долара здешевило імпорт, і привело до зниження цін на сільськогосподарську продукцію, поглибило диспаритет цін.

Відновлення паритету цін – необхідна умова відбудови сільського господарства, легкої і харчової промисловості, збільшення експорту продуктів і скорочення його імпорту. Вимога про його відновлення висувається кількома політичними партіями.

Однак, при цьому не враховуються труднощі, пов’язані з відновленням паритету цін. Умови обміну для села погіршились в п’ять раз. Якщо відновлювати паритет цін за рахунок підвищення цін на сільськогосподарську продукцію в п’ять раз, це приведе до різкого підвищення цін на продовольство. Оскільки витрати на харчування складають 70% від загальних витрат сім’ї, потрібно буде підвищити зарплати, пенсії, стипендії і т. д. Відповідно зросте собівартість всіх видів продукції, виникне потреба підвищити на них ціни. Відновлення паритету цін таким чином виллється в повномасштабну реформу цін і розподілу.

Масштаби підвищення цін можна зменшити за рахунок дотацій сільському господарству (зниження цін на сільськогосподарську техніку, добрива, доплати за продукцію і т. п.), надання техніки по лізингу замість її продажу. Якщо таким шляхом вдасться навіть на 50% компенсувати витрати сільськогосподарських підприємств, усе рівно для того, щоб забезпечити нормальну роботу сільського господарства, ціни на сільськогосподарську продукцію треба підвищити в 2, 5 рази. Результати будуть аналогічні тим, що очікується при підвищенні цін у п'ять разів: для відновлення сільськогосподарського виробництва буде потрібно підвищити зарплату, пенсії, стипендії й ін., підняти ціни.

Такого роду реформа цін і розподілу неминуче вимагатиме збільшення грошової маси, емісії грошей. Проведення ж монетариської політики, що блокує емісію, заблокує в остаточному підсумку відновлення сільськогосподарського виробництва на нині існуючій матеріально-технічній базі.

Більшість підприємств нерентабельні: збиткові 50% підприємств і 90% КСП; сільське господарство в цілому збиткове вже кілька років.

Вже простий перелік цих фактів призводить до висновку, що в політиці ціноутворення зроблені значні прорахунки і її треба кардинально змінювати.

До реформи ціни встановлювалися на основі національних витрат виробництва: до середній по галузі або ціновий зоні собівартості продукції додавався прибуток, достатній для забезпечення розширеного відтворення і різного роду виплат у бюджет. Якщо, наприклад, середня собівартість даного товару була 400 грн., а прибуток - 80 грн., ціна цього товару складала 400+80=480 грн.

Така побудова цін забезпечувала відшкодування витрат виробництва і заплановане накопичення, тобто нормальне заплановане розширене відтворення на переважній більшості підприємств.

Після лібералізації цін і зовнішньої торгівлі сформувався інший механізм ціноутворення. Припустимо, що даний товар на світовому ринку коштує 100 дол., один долар можна придбати за 3, 40 грн., мито та інші витрати, пов’язані з імпортом товару, складають 60 грн. Якщо немає обмежень на імпорт даного товару, курс валюти і мито не змінюються, то при практичній відсутності інфляції на світовому ринку даний товар завжди можна ввезти з-за кордону і продавати його по ціні 100х3, 40 +60= 400 грн.

Така прив’язка цін внутрішнього ринку до світових цін дозволила призупинити і стримувати інфляцію. Проте наслідки застосування такого механізму ціноутворення дорого обійшлися нашій економіці.

1. Нераціонально використовується іноземна валюта. Вона витрачається на імпорт товарів (без цього неможлива прив'язка цін внутрішнього ринку до світових цін), забезпечуючи розвиток сільського господарства, легкої і харчової промисловості не в Україні, а в країнах, із яких імпортуються товари.

2. Через помилки в визначенні курсу валюти внутрішній ринок України захоплений закордонними виробниками. У вересні 1993 р. курс національної валюти України до долара США був занижений у 6, 7 раз. Приймемо, що по паритету купівельної сили 1 дол. рівнявся 2, 6 грн. При заниженні курсу гривні стосовно долара США в 6, 7 рази за долар повинні були давати 17, 42 грн. Тому товар, що коштував 100 дол., при миті в 60 грн. продавався б на нашому внутрішньому ринку за 100х17. 42 +60 =1802 грн. Вітчизняний виробник при ціні того ж виробництва товару в 480 грн. був надійно захищений заниженим курсом гривні від конкуренції іноземних виробників.

Проте поступово курс гривні був не тільки виведений на паритет купівельної сили, але навіть завищений. При курсі 2, 0 грн. за 1 дол. той же товар вартістю 100 дол. міг продаватися на внутрішньому ринку за 100х2, 00+60=260 грн.

У результаті цього незважаючи на зниження реальних доходів на душу населення в п’ять раз наші виробники виявилися неконкурентоспроможними навіть на внутрішньому ринку. Якщо в 1990 р. роздрібний товарообіг на 80% формувався за рахунок товарів вітчизняного виробництва, то в 1997 р. - тільки на 30%. (За даними М. А. Павловського, у 1997 р. 95% товарів широкого вжитку і 92% харчових продуктів, які продавалися вроздріб, були імпортного походження).

Другим наслідком завищення курсу гривні стала масова нерентабельність переважної частини підприємств: 50% промислових підприємств і 90% КСП.

3. Постійно відтворюється дефіцит коштів. Збитковість основної маси підприємств породжує неплатежі їх одне одному, заборгованість по зарплаті, по податках у бюджет, виплатам у Пенсійний фонд. Розвивається бартер, що дозволяє обійтися без грошей і відновити нормальний обмін відповідно до реальних витрат підприємств на виробництво продукції.

Виникла невідповідність між реальними можливостями споживання і наявним фондом споживання: рівень пенсій, зарплати, соціальних виплат був установлений раніше, в розрахунку на більший об’єм виробництва. Тому національні витрати, що сформувалися із врахуванням існуючого розподілу, перевищують ціни.

Дефіцит фонду споживання покривався за рахунок іноземних кредитів.

Але потім він виникав знову і знову, змушує нас брати все нові позики, залазить у борги. Але в остаточному підсумку наші закордонні кредитори змусять нас жити на свій кошт. Це буде означати подальше зниження рівня життя населення.

4. Існуючий механізм ціноутворення разом із монетаристською політикою блокує відбудову економіки на наявній матеріально-технічній базі. Після девальвації гривні приблизно в два рази товар, що при курсі 2 грн. за 1 дол. коштував 100х2, 00+60=260 грн., тепер коштує 100х х4, 00+60=460 грн. Можна було очікувати, що помилка з завищенням курсу гривні буде зараз виправлена: відбудеться підвищення внутрішніх цін до рівня, при якому переважна більшість підприємств стане рентабельною, а проблема недостачі грошей буде вирішена.

При нормальній дії ринкового механізму так би і відбулося. Проте нормальну дію ринкового механізму заблокувала монетарська політика. Штучно створений дефіцит грошової маси стримує підвищення цін до рівня, що забезпечує нормальне відтворення на переважній більшості підприємств.

Вітчизняний виробник змушений вкладатися у витрати, близькі до світових цін. При існуючий техніці і технології, зарплаті і пенсіях це неможливо: виробництво буде нерентабельним. Щоб вкластися в існуючі ціни, витрати треба суттєво скоротити за рахунок оновлення основного капіталу, застосування нової техніки і технології.

Дія такого механізму, що змушує знижувати витрати виробництва до рівня світових цін і блокує відновлення виробництва на застарілій МТБ, виправдана в країнах, де економіка по мірках світового ринку конкурентоспроможна, де мають потужний експортний потенціал.

У цьому випадку даний механізм буде сприяти оздоровленню виробництва. Та невелика кількість підприємств, що відставали в технічному відношенні, неконкурентоспроможні по мірках світового ринку, змушена буде перебудуватися (замінити техніку і технологію, переспеціалізуватися) або припинити виробництво. Заміна більш дорогого вітчизняного виробництва імпортом при відповідному нарощуванні експорту дозволить задовольняти потреби населення країни при менших витратах.

У країнах із середнім рівнем конкурентоздатності введення в дію такого механізму призвело до істотного падіння виробництва (Польща, Угорщина, Чехія). Проте поступова заміна застарілої техніки і технології більш сучасною, розвиток експорту дозволили компенсувати падіння виробництва.

Але для країн із малоконкурентоспроможною економікою (СНД, Болгарія, Румунія, деякі країни Латинської Америки) дія такого механізму має згубні наслідки.

У 1995 р. тільки один процент промислової продукції України був конкурентоспроможний на світовому ринку. Щоб пристосувати промисловість до світових цін, треба замінити переважну частину її виробничих фондів. Зробити це вкрай складно: відношення капітальних вкладень до основних виробничих фондів, яке складало в 1990 р. 11, 6%, впало в 1996 р. до 1, 5%, що менше норми амортизаційних відрахувань. За роки реформи не вдалося досягти істотних зрушень у розвитку виробництва нової техніки і технології, у залученні іноземного капіталу.

Збереження дії цього механізму при таких умовах приведе до подальшого падіння виробництва: будуть перетворюватися в банкрутів ті 50% підприємств і 90% КСП, що збиткові.

Треба виходити з того, що в прийнятні строки не вдається змінити МТБ таким чином, щоб підприємства могли нормально працювати при цінах, близьких до світових. Треба розробляти міри, що дозволять використовувати наявні виробничі потужності, робочу силу і сировину. Для цього потрібно змінити ціни внутрішнього ринку таким чином, щоб в основі їх знаходилися національні витрати виробництва. Це означає необхідність їх підвищення.

Проте таке підвищення неможливе при проведенні монетаристської політики, що не дозволяє емісії грошей, на підвищення цін.

Монетаристська політика блокує відновлення економіки в наших умовах, прирікає виробництво на подальше падіння.

3. Попит за роки реформи зменшився у п’ять разів. Недостатність попиту блокує в відбудову економіки. Які причини зменшення попиту? Відповідь на це питання дозволить обґрунтувати рішення: що треба зробити, щоб відновити попит.

Причини зменшення попиту до реформи. Ряд політичних рішень, прийнятих до початку реформи або на самому її початку, обумовив зменшення попиту, а після введення в дії ринкового механізму - і виробництва.

I. Відмова від використання переказного карбованця. Використання переказного карбованця в розрахунках між країнами РЕВ дозволяло обмінюватися тією продукцією, яку не можна було продати на світовому ринку за вільно конвертовану валюту. Вихід СРСР із системи розрахунків у переказних карбованцях призвів до того, що в 1991 р. експорт знизився до 20 млрд. крб. проти 52 млрд. крб. у 1990 р., а імпорт - із 68 млрд. крб. до 20 млрд. крб.

2. Розпуск Варшавського договору і приєднання до ембарго проти Лівії, Іраку, Югославії істотно скоротили попит на зброю радянського зразка. Колишні учасники Варшавського договору вступають у НАТО, що веде до переозброєння їх зброєю натовського зразка. Це відповідно скорочує попит на зброю нашого виробництва. У тому ж напрямку діє приєднання до ембарго проти значних покупців нашої зброї - Лівії, Іраку, Югославії.

3. Дезінтеграція СРСР і введення національних валют у колишніх його республіках привели до розпаду спільного ринку СРСР. Щоб продати свою продукцію в країни СНД, українським підприємствам тепер треба конкурувати з фірмами ФРН, Франції, США й інших країн, що у стані дати кращу за якістю і більш дешеву продукцію.

Те ж відноситься до вивозу капіталу. Раніш, щоб одержати, наприклад, тюменську нафту, достатньо було для цього направити робітників, обладнання труби, і це гарантувало одержання потрібної кількості нафти по внутрішніх цінах СРСР, істотно більш низьким, чим світові.

Зараз, щоб одержати право прикласти капітал до розробки родовищ нафти, наприклад, в Азербайджані, треба виграти в конкурентній боротьбі з фірмами США, Японії, Англії і інших країн, що мають більш досконалу техніку і технологію, на що наші підприємства нездатні.

Причина падіння попиту після початку реформи. Гіперінфляція привела до різкого зниження купівельної спроможності грошей і обумовила зменшення загального попиту на предмети споживання і засоби виробництва.

Належні міри по компенсації втраченого попиту не були прийняті. Країни, що мають більшого досвіду в регулюванні ринкової економіки, під час "шокової терапії" індексували доходи і заощадження: Бразилія - на 100%, Польща - на 90% і 80% відповідно.

У нас взяло гору прагнення швидше "вибрати" надлишок грошей і за рахунок цього домогтися більш швидкого насичення ринку товарами. Практично були винищені збереження населення, за рахунок яких значною мірою формувався попит на предмети тривалого користування: телевізори, меблі і т. п. Це вкрай негативно вплинуло на виробництво товарів тривалого користування.

Монетаристська політика, на якій наполягає МВФ, вимагає бездефіцитності бюджету. У наших умовах дефіцит бюджету намагалися ліквідувати за рахунок скорочення витрат. Це вело до зменшення попиту, а отже і до скорочення виробництва. Внаслідок цього зменшувалися надходження в бюджет, що вело до нового його дефіциту, нового скорочення видаткової частини і т. д.

Зменшенню попиту сприяло порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислову продукцію для села, завищення курсу гривні. Механізм перепливу капіталу в умовах гіперінфляції діяв всупереч інтересам виробництва. Зберегти у цей час у якійсь ступені купівельну спроможність грошей можна було за рахунок швидкого обороту, пускаючи їх у спекуляцію, перепродаж товару. Гроші з виробництва перетікали в спекуляцію; виробництво ж позбавлялося необхідних йому засобів, падав попит на засоби виробництва.

Щоб відновити економіку, треба відновити попит. Для цього потрібні як економічні, так і політичні рішення. Економічні рішення повинні бути націлені на збільшення грошової маси. Вони неминуче ведуть до підвищення середніх розмірів зарплати, пенсій і т. п., і до підвищенні собівартості продукції, цін. Монетаристська політика спрямована проти такого роду змін, вона блокує тим самим відновлення попиту і виробництва.

Політичні рішення повинні забезпечити українським виробникам їх традиційні ринки збуту в країнах СНД, вільний вивіз капіталу і вільний доступ до сировини. Останнє особливо актуально в зв'язку з очікуваною у 2020-2030 р. ресурсною катастрофою.

А. Федотов попереджає про можливі наслідки ресурсної катастрофи "... Исторически быстропротекающая ресурсная катастрофа 2020-2030 гг., если не принять мер по ее предотвращению, породит дикий хаос и жестокие войны за обладание последними ресурсами планеты".

Навряд чи до 2020 р. Україна буде в стані на рівних конкурувати за сировину й енергоносії з такими країнами як Японія, ФРН, США й ін. Доступ до сировини вона повинна забезпечити політичними рішеннями, узявши курс на відтворення єдиного економічного простору СРСР.


04.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!