Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Реформування державного регулювання економіки: причини та наслідки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Реформування державного регулювання економіки: причини та наслідки. Реферат

У рефераті подано відомості про причини реформування державного регулювання економіки, переходу до ринку

Зміни в умовах і стратегії розвитку економіки після завершення первинної механізації

Зміна умов розвитку економіки СРСР після завершення первинної механізації. В період первинної механізації народного господарства (30-ті і 50-ті роки) проблема економії часу як джерела економічного зростання вирішувалася в значній мірі за рахунок заміщення робочої сили в сільському господарстві. Достатньо було тиражувати засоби механізації (трактор, автомобіль, комбайн та ін.), для того, щоб на протязі багатьох років отримувати робочу силу для міста з села. З 1929 року до 1959 рік з села в місто перейшло працювати 59-60 мільйонів чоловік.

У 20-ті роки основні продукти харчування в СРСР – хліб, масло, крупи, а також значну частину одягу та взуття - населення виготовляло в домашньому господарстві. Розвиток легкої та харчової промисловості, комунальних послуг, торгівлі дозволили частину людей, зайнятих тут, використовувати в народному господарстві. Навіть в період 1961-1965 рр. з домашнього господарства було залучено у суспільне виробництво 10,1 млн. чоловік.

Значним джерелом економії часу було потенційне заміщення робочої сили на знов створених та реконструйованих підприємствах, де використовувалася нова техніка та технологія. Основна частина приросту продуктивності праці в промисловості досягалася за рахунок введення в дію нових підприємств.

У 80-ті роки можливості залучення нової робочої сили з сільського господарства виявилися практично вичерпаними: чисельність зайнятих в суспільному секторі стабілізувалася на рівні, який дещо перевищував 20 млн. чоловік. В той же час недостатня механізація сільського господарства обумовила необхідність залучати на збиральні роботи з міста щороку більше 15 млн. чоловік.

Вичерпані й можливості залучення робочої сили з домашнього господарства. В народному господарстві було зайнято 92,4% працездатних, ті, що залишилися (7,6%), були представлені в основному домогосподарками, у яких декілька дітей, і які у суспільному виробництві не в змозі були приймати участь.

Зменшився приріст трудових ресурсів. Все це з особливою гостротою поставило питання про зміну економічної політики з таким розрахунком, щоб забезпечити розвиток економіки за рахунок економії робочого часу.

На той час виявився вичерпаним потенціал механічних видів технології. Нова техніка створювалася на основі винаходів, які використовуються вже десятки років. Потенціал їх підходить до кінця, тому нова техніка виявляється ненабагато ефективнішою за стару. В результаті значно зросла ціна, яку суспільство платило за підвищення продуктивності праці, за економію робочого часу.

Приріст продуктивності та збільшення строку служби нової й модернізованої техніки забезпечувалися лише на 10-20%. При вказаній ефективності нової техніки та існуючих темпах приросту основних виробничих фондів техніка ця могла забезпечити приріст виробництва на 2% в рік.

Збільшення продуктивності праці досягалося все більш високою ціною: на кожен мільйон карбованців, фактично затрачених на нову техніку, в дев’ятій п’ятирічці вивільнено 85 працівників, в десятій – 64, за три роки одинадцятої – 44 працівника. Заміщення одного працівника обходилася відповідно у 11,8, потім у 15,4 та 22,7 тис. крб. У 1983 р. вивільнення одного працівника за рахунок заходів по новій техніці обійшлося у 23,9 тис. крб.

Вибір техніки після завершення первинної механізації. По мірі завершення первинної механізації вичерпуються найбільш ефективні варіанти підвищення продуктивності праці, зростають затрати на вивільнення одного працівника. В 60-ті роки вони становили 5 тис. крб. Із збільшенням затрат на вивільнення одного робітника суттєво змінюється підхід до вибору техніки, стратегія розвитку економіки.

При надлишку робочої сили і нестачі капітальних вкладень більш високі темпи економічного зростання можна мати, якщо обирати варіанти, що вимагають менших капітальних вкладень, забезпечують лише механізацію основного виробництва. Вигідніший другий варіант, для здійснення якого потрібно 600 млн. крб. капітальних вкладень, в порівнянні з першим варіантом, який вимагає при комплексній механізації 900 млн. крб. Обсяг виробництва по варіантах однаковий - 300 тис. виробів за рік.

Під час первинної механізації, коли витрати на вивільнення одного робітника невеликі (приймемо їх рівними 1 тис. крб.), для отримання того ж приросту в 300 тис. виробів на рік перший варіант вимагає 660 млн. крб. (60 млн. крб. на вивільнення 60 тис. робітників плюс 600 млн. крб. на створення робочих місць), другий – 900 млн. крб. Перевага віддається, як і при надлишку робочої сили, варіанту, що вимагає менших капітальних вкладень.

Якщо ж витрати на вивільнення одного робітника складають 5 тис. крб., для реалізації другого варіанта треба витратити 900 млн. крб. (300 млн. крб. – для вивільнення 60 тис. робітників, 600 млн. крб. на створення робочих місць), тобто стільки ж, скільки і для реалізації першого варіанту. В цих умовах доцільніше реалізувати перший варіант, переходити до комплексної механізації та автоматизації виробництва. Будівництво заводів типу ВАЗа, КамАЗа означало перехід до вибору комплексно механізованих та автоматизованих варіантів розвитку виробництва.

У 80-ті роки продовження стратегії економічного зростання 30-50-х років вело до величезних втрат. Для того щоб побудувати завод, де механізовано тільки основне виробництво, необхідно було з інших галузей вивільнити 60 тис. чоловік. Якщо виходити з того, що витрати на вивільнення одного працівника складають 25 тис. крб., для цього необхідно 1,5 млрд. крб. Всього для реалізації другого варіанту необхідно 1,5+0,6=2,1 млрд. крб., тоді як для будівництва комплексно механізованого і автоматизованого підприємства – 0,9 млрд. крб.

Зараз доцільно взяти курс на реконструкцію виробництва. Навіть якщо витрати на реконструкцію будуть рівними витратам на нове будівництво (0,9 млрд. крб.), і ці витрати дозволять вивільнити 60 тис. чоловік, вивільнення одного працівника обійдеться в 900 млн. крб.: 60 тис. працівників = 15 тис. крб., що значно менше, ніж середні витрати на вивільнення одного працівника (25 тис. крб.).

Або ж кошти доцільно направити на механізацію допоміжного виробництва: витрати на вивільнення одного працівника, зайнятого тут, в середньому в три рази менші, ніж на вивільнення з основного, а для вивільнення підсобного працівника, що використовується на вантажно-розвантажувальних роботах, витрат необхідно в 5-6 разів менше.

Ручною працею до середини 80-х років в СРСР було зайнято біля 50 млн. чоловік: приблизно третя частина працівників в промисловості, більше половини – в будівництві, три чверті – в сільському господарстві. Це – наслідок попередньої стратегії економічного зростання, що передбачає механізацію основного виробництва. І це – значний резерв економії часу, який здатний забезпечити подальше економічне зростання.

В середині 80-х років було декларовано курс на рішучі зміни співвідношення між новим будівництвом та технічним переозброєнням. Долю засобів, що направляються на реконструкцію, в загальному об ’ ємі виробничих капітальних вкладень передбачалося підняти з третини щонайменше до половини.

Курс на ресурсозбереження. В середині 80-х років витрати на тонну приросту нафти збільшилися більш ніж в 1,7 рази, витрати на видобування палива до початку 80-х років були вдвічі вищими, ніж на початку 70-х років, витрати на видобування залізної руди з середини 60-х років зросли втроє. Якщо на початку 70-х років, для того щоб видобути сировини на один карбованець, необхідно було витратити два карбованці капітальних вкладень, то до середини 80-х років – вже 4 карбованці, а до кінця 80-х років – 7 карбованців.

Приймемо, що витрати на вивільнення одного працівника з 60-х років до теперішнього часу зросли з 5 тис. крб. до 25 тис. крб., а капіталоємність сировини – з 2-х крб. до 7 крб. на карбованець сировини. Для того щоб отримати приріст його видобування в об'ємі річного виробітку одного робітника Вг (приймемо, що значення Вг складає 10 тис. крб.), в 60-ті роки необхідно було 5+2*10=25 тис. крб., а в кінці 80-х років – 25+7*10=95 тис. крб. Якщо в 60-ті роки заходи по економії матеріалів, що потребували в розрахунку на об'єм Вг капітальних вкладень на 45 тис. крб., були неефективними (краще було нарощувати видобування сировини), то в кінці 80-х років такого роду заходи дозволяли задовольняти потреби у сировині при значно менших капітальних вкладеннях, ніж за рахунок її видобутку.

В кінці 80-х років краще було орієнтуватися на ресурсозберігаючі технології: економія сировини та палива обходилася у 2-3 рази дешевше збільшення їх виробництва.

Аналогічний ефект приносило використання вторинної сировини. Так, капітальні вкладення на збір та переробку тонни чавуну в 25 разів менші, ніж на виплавку тонни чавуну з природної сировини. Вторинне використання енергоресурсів обходиться в 2-2,5 рази дешевше, ніж будівництво підприємств, які забезпечують виробництво такої ж кількості енергії.

Скорочення строків використання засобів праці, відмова від капітальних ремонтів. Після того, як період первинної механізації завершено, зникає альтернатива: ремонтувати техніку або застосовувати ручну працю. Замість того виникає нова альтернатива: або ремонтувати техніку, поки вона здатна працювати, або ж скоріше її замінити.

Із загальної вартості основних виробничих фондів на початок 1985 року біля 3/4 було введено в дію до 1981 року і приблизно половина – до 1976 р. Обладнання на підприємствах, побудованих десять або більше років тому, застаріло з точки зору сучасних потреб. Більше третини машин до 1985 р. були фізично зношені. Сфера ремонту значно зросла. Ремонтом були зайняті 6 млн. чоловік і четверта частина верстатного парку держави. Приблизно п'ята частина капітальних вкладень та стільки ж чорних металів направлялися на ремонт.

Ремонт зношеної техніки нерідко обходився дорожче, ніж створення нової. Витрати на реставрацію за час використання машин в 2-3, а часом і в 4 рази перевищують їх початкову вартість. Продуктивність обладнання після капітального ремонту, як правило, зменшується, попередні експлуатаційні якості машин не завжди вдається відновити. Продуктивність праці кваліфікованих ремонтних працівників в 4-6 разів нижча, ніж працівників, що зайняті виготовленням нових машин. Крім того, в ремонтних роботах переважають ручні види праці. З економічної та соціальної точки зору доцільно відмовитися від капітальних ремонтів, перейти до політики більш швидкої заміни застарілих засобів праці новими.

Ще на початку 70-х років було поставлене завдання "розробити та поступово вводити нові, більш короткі строки амортизації виробничого обладнання, обмежуючи об’єми малоефективного капітального ремонту та збільшуючи частку амортизаційних відрахувань, що виділяються на заміну зношеного та застарілого обладнання."

З 1988 р. переглянуті норми амортизаційних відрахувань з таким розрахунком, щоб значно скоротити строки служби засобів праці. При цьому збережені лише амортизаційні відрахування на реновацію (повне відновлення) та відмінені амортизаційні відрахування на капітальний ремонт.

В середині 80-х років по машинах та обладнанню в промисловості коефіцієнт вибуття становив 2,3%, в машинобудуванні та металообробці – 2,1%, в чорній металургії – 1,6%. Його намічалося підняти мінімум до 6% в рік з тим, щоб за 3-4 п'ятирічки повністю оновити основні виробничі фонди.

Більш повне використання ресурсів робочої сили стає актуальнішим по мірі зростання витрат на заміщення робочої сили. Припустимо, що робоче місце для одного робітника обходиться в 6 тис. крб. Чи доцільно створювати у колгоспі цех, що використовує сезонні надлишки робочої сили? Припустимо, що є можливість зайняти певну кількість працівників в цьому цеху на протязі 4-х місяців – з грудня по березень. У 60-ті роки вивільнення одного працівника обходилося в 5 тис. крб. Для того щоб отримати приріст даної продукції в об'ємі Вг, необхідно було затратити 11 тис. крб., в т. ч. 5 тис. на вивільнення працівника і 6 тис. на створення йому робочого місця.

Для того щоб отримати той же приріст за рахунок створення в колгоспі сезонно функціонуючих підприємств, необхідно було створити три робочі місця загальною вартістю у 18 тис. крб. Створювати сезонно функціонуючі підприємства в цьому випадку недоцільно. Однак ситуація змінюється у 80-ті роки, коли витрати на вивільнення працівника наблизилися до 25 тис. крб. Для отримання приросту Вг в цьому випадку необхідно, якщо зростання відбувається коштом підвищення економічної ефективності, 25+6=31 тис. крб., якщо зростання відбувається за рахунок створення сезонно функціонуючого підприємства – тільки 18 тис. крб.

При підвищенні витрат на заміну одного працівника все більше виправдовують себе заходи, спрямовані на покращення використання робочої сили:

  • розвиток особистого підсобного господарства, садівництва, що сприяє збільшенню прикладання праці за рахунок залучення у виробництво перестарілих, підлітків, домогосподарок, дорослих чоловіків за межами робочого дня;
  • праці студентів та школярів під час канікул або на протязі частини дня;
  • створення цехів та підприємств, які дозволяють використовувати надлишки робочої сили в період, коли для неї немає роботи (сезонні надлишки робочої сили в сільському та лісовому господарстві, "мертвий сезон" в цукроварінні та переробці сільськогосподарської продукції і т. п.).

Розвиток переробної промисловості на селі, створення тут підсобних промислів, цехів промислових підприємств дозволяє залучити у виробництво сезонні надлишки робочої сили, звільняє економіку від частини витрат по заміщенню робочої сили, дозволяє зберегти на селі ту робочу силу, яка інакше б пішла в місто. В свою чергу, збереження робочої сили на селі позбавляє від необхідності залучати робочу силу з міста в період збиральної компанії і від втрат, що пов’язані з цим залученням: недовикористанням виробничих потужностей в місті, витрат на переміщення робочої сили і т. п.

Великого значення набувають заходи по перекваліфікації робочої сили, по створенню системи працевлаштування, що дозволяє скоріше працевлаштовувати працівників, зменшити втрати часу на пошук роботи або пристосування до нової роботи.

Повинен змінитися підхід до нормування праці, до визначення оптимальної кількості персоналу, що обслуговує верстати, машини і т. п. Припустимо, що верстат коштує 50 тис. крб. Якщо заміна одного працівника обходиться у 1 тис. крб., для збільшення виробітку на 10% на даному верстаті (що зекономить 5 тис. крб. капітальних вкладів) можливо задіяти в якості допоміжного персоналу до 5 працівників.

Якщо заміна одного працівника обходиться у 25 тис. крб., оптимальним стає інше співвідношення між робочою силою та засобами праці. Припустимо, що перехід до обслуговування одним працівником трьох верстатів веде до збільшення виробітку у 2,7 рази. Таким чином, ціною втрат у 50тис. * (3,00-2,70) =15 тис. крб. досягається вивільнення 1,7 працівника, для заміни яких інакше необхідно було б 1,7*25тис. крб. =42,5 тис. крб. Перехід до багатоверстатного обслуговування виступає як фактор вивільнення працівників.

Звідси витікає також, що по мірі зміни величини витрат на заміщення одного працівника необхідно міняти підхід до нормування, до визначення оптимального співвідношення між засобами виробництва та робочою силою.

Зростання значення зовнішньоекономічних зв’язків. Розвиток зовнішньоекономічних зв’язків сприяє економії робочого часу. Теорія порівняльних витрат Д. Рікардо пояснює, яким чином обмін між двома державами дозволяє їм обом отримувати економію робочого часу: "В Англії условия могут быть таковы, что производство сукна требует труда 100 работников в течение года, а на производство вина, если бы она вздумала выделывать его, потребовался бы труд 120 человек в течение того же времени. Поэтому Англия найдёт более выгодным ввозить вино и покупать его посредством вывоза сукна. Производство вина в Португалии может требовать труда 80 человек в течение года, а производство сукна потребовало бы труда 90 человек в течение того же времени. Поэтому для неё будет выгоднее вывозить вино в обмен на сукно". Обмін є вигідним і для Англії, і для Португалії: перша економить працю 20 чоловік на протязі року, друга – працю 10 чоловік. Без обміну сукном та вином Англія та Португалія змушені були б витрачати на задоволення потреб в цих продуктах працю 210 працівників на протязі року, тоді як при обміні – працю 180 працівників.

Дешевше закупити зерно у Канаді або США і везти його морем на Далекий Схід, ніж везти туди зерно з Казахстану. Дешевше було вивозити вугілля з Якутії в Японію, а на зароблену валюту ввозити вугілля з Польщі для Західних районів України.

Зовнішньоекономічні зв’язки дозволяють зменшити ті втрати, які держава несе від стихійних лих, страхують державу від випадковостей. Найбільший врожай (238 млн. тонн зерна) було зібрано в СРСР у 1978 р. А у 1975 р. зібрали лише 140,1 млн. тонн, що на 98 млн. тонн менше. Якщо не ввозити зерно, народне господарство понесе великі втрати: скоротиться поголів'я худоби, виробництво тваринницької продукції, споживання населення. Потім потрібні будуть великі витрати на те, щоб все це відновити.

Свого часу СРСР поставив у Францію прес такого типу, який там не вироблявся, і закупив у Франції ЕОМ. Франція в змозі була розробити та випродукувати аналогічний прес, а СРСР – ЕОМ даного типу. Але для цього необхідно було понести витрати на розробку та випуск даної продукції. Закупивши готову продукцію, СРСР і Франція звільнилися від необхідності таких витрат. Крім того, кожна держава отримала виграш часу: техніка поступила їй раніше, ніж можна було отримати її при організації власного виробництва.

Той же економічний ефект – скорочення витрат на розробку нової техніки і технології, виграш часу приносить закупка ліцензій, патентів, ноу-хау, використання інжинірингових послуг.

В середині 70-х років число найменувань виробів в машинобудуванні досягло 600 тис. Випускали ж основних типів машин та обладнання: США – 250-300 тис., ФРН та Великобританія – по 100 тис., Японія та Італія – по 80-100 тис. Ні одна країна зараз не в змозі самостійно забезпечити себе новою технікою та технологіями. Частина необхідної їй техніки та технології вона повинна отримувати в обмін на товари, які продає за кордон. З плином часу створять або значно збільшать свій науково-технічний потенціал Китай, Індія та інші країни, що розвиваються. Частка окремої країни у світовому виробництві нової техніки та технології знизиться. Активне включення у світову економіку, у зовнішньоекономічний обмін стає умовою успішного розвитку національної економіки.

В свою чергу, для цього необхідно створити та реалізувати потужний сучасний експортний потенціал.

Особливе значення у сучасних умовах має обмін капіталом. У 1987 р. об’єм торгівлі між державами світу складав 1,5-3,0 трлн. доларів. А сумарний рух капіталів (позики, кредити, суди, інвестиції, продаж цінних паперів і ін.) перевищив 100 трлн. доларів. З 1983 р. по 1988 р. темпи зростання зовнішньої торгівлі США, ФРН, Японії, Франції, Англії не перевищували 5%, а темпи зростання їх інвестицій за кордоном перевищили 30%. Рух капіталів сьогодні – приводний ремінь розвитку світової економіки.

Отримувати нову техніку та технологію за рахунок ввезення іноземного капіталу вигідніше, ніж купувати її. При організації її виробництва на місці, частина капіталу (будівлі, земля, споруди і ін.) буде надана вітчизняним виробником, робоча сила в основному буде місцевою, як і сировина. Користуючись тією ж кількістю валюти, сучасної продукції можна буде отримати набагато більше, ніж при використанні її для закупки товарів.


04.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!