Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Особливості державного регулювання економіки під час війни та індустріалізації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості державного регулювання економіки під час війни та індустріалізації. Реферат

У рефераті подано відомості про характерні риси державного регулювання економіки під час індустріалізації та війни

В 1912 році національне багатство країни на одного мешканця складало (в доларах) в Росії – 335, США – 2062, Англії – 1522, Німеччині – 1184, Франції – 1448. Національний доход на душу населення складав (в доларах) відповідно 43; 351; 237; 154; 183.

Продуктивність праці в розрахунку на одного працівника промисловості в Росії в 1913 році дорівнювала приблизно 11% від відповідного показника в США.

Три чверті населення були зайняті в сільському господарстві переважно ручною працею із застосуванням застарілих засобів праці.

Значною була залежність Росії від імпорту сучасних засобів виробництва: в 1913 році частка імпорту складала по тракторах і автомобілях – 100%, верстатах металорізальних – 85%, машинах для промисловості – 60%, машинах для сільського господарства – 58%. Перша світова війна показала, що Росія не в стані забезпечити себе зброєю власного виробництва.

В дореволюційній Росії письменних було 33% населення, осіб, які мали вищу і середню спеціальну освіту, - 290 тис.

Росія відставала від розвинутих країн світу на 100-150 років.

Потреби підвищення продуктивності праці і рівня життя населення, зміцнення обороноздатності країни, її незалежності, змін в структурі населення, в його освіченості - все це вимагало проведення індустріалізації країни. Індустріалізація виступала також головним фактором змін в продуктивних силах, що було потрібно для закріплення в суспільстві нових, соціалістичних виробничих відносин.

Джерела коштів для індустріалізації. Особливістю індустріалізації в СРСР було те, що вона проводилася за рахунок власних нагромаджень.

Участь іноземного капіталу у відбудові економіки та індустріалізації була мізерною. В кінці 20-х років питома вага концесійних підприємств в групі "А" не перевищувала 1,2%, групі "Б" - менше 0,3%. Іноземні інвестиції в 1928 році в народне господарство СРСР складали менше 2% всіх капітальних вкладень. До 1937 року всі концесійні договори були ліквідовані.

Розвинуті країни світу здійснювали індустріалізацію в значній мірі за рахунок коштів з колоній, іноземних кредитів, контрибуцій з переможених країн (Німеччина).

Можливості накопичення після революції зросли. Був припинений вивіз за кордон прибутків іноземних інвесторів, а також виключені з державного бюджету такі видатки як сплата процентів по іноземних кредитах. Ця данина іноземному капіталу вимірювалась сумою 800-900 млн. крб. золотом в рік.

Після націоналізації землі відпала необхідність виплачувати з доходів селян 700 млн. крб. золотом в рік за оренду землі в поміщиків та купівлю її.

За підрахунками акад. С. Г. Струміліна, норма чистого прибутку в промисловості Росії складала за 1885-1915 роки 16,2% щороку, а темп приросту основного капіталу тільки 7,2%. Більше половини прибутку йшло на споживання класу багатих.

Споживання міської буржуазії та поміщиків в Росії щороку складало 3 млрд. крб. золотом, що дорівнювало приблизно 20% національного доходу в 1913 році. Приблизно стільки ж складав фонд виробничого нагромадження народного господарства.

Певні прибутки приносила зовнішньоекономічна торгівля.

Особливості індустріалізації в СРСР. Індустріалізація в СРСР була проведена в стислі строки. ЇЇ особливістю був також першочерговий і прискорений розвиток важкої промисловості.

Якщо розвинутим країнам світу потрібно було 100-150 років для проведення індустріалізації, то в СРСР цей процес зайняв 13-15 років. В період індустріалізації середньорічний приріст промислової продукції в СРСР складав 17-20%, а темпи приросту виробництва засобів виробництва досягли майже 30% на рік.

Звичайно індустріалізація почнеться з розвитку тих галузей промисловості, які виробляють товари широкого вжитку: легкої, харчової та ін. Для них потрібні засоби виробництва, попит на які створює, стимулює розвиток важкої промисловості.

Індустріалізація супроводжується перерозподілом робочої сили між сільським господарством і промисловістю, між містом і селом. Робітники, які переходять в промисловість, забезпечуються продукцією сільського господарства шляхом обміну на неї промислових товарів широкого вжитку. Робоча сила, яка переходить працювати в промисловість, вивільняється з сільського господарства внаслідок розорення селянських господарств, неможливості знайти на селі роботу.

Якщо ж індустріалізація починається з розвитку важкої промисловості, налагоджувати забезпечення робітників продуктами сільського господарства доводиться іншим способом. Інакше треба організовувати перерозподіл робочої сили на користь промисловості. Використовувати традиційні способи вивільнення працівників із сільського господарства означало б, що держава мусить здійснити заходи щодо прискорення банкрутства дрібних товаровиробників, поставити найбідніші прошарки населення в ще гірші умови.

Вихід із положення був знайдений в колективізації сільського господарства і в створенні машинно-тракторних станцій (МТС). Розвиток важкої промисловості забезпечив виробництво тракторів, автомобілів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, яка була здатна вивільнити десятки мільйонів працівників села для роботи в місті, в промисловості. Створення великих сільськогосподарських підприємств (колгоспів, радгоспів) дозволило широко застосовувати цю техніку. При збереженні дрібного виробництва таке широке застосування техніки було б неможливим. Крім того, сільське господарство мало в значній мірі натуральний характер, відсутність грошей на придбання техніки також суттєво обмежувала її застосування.

Створення МТС дозволило подолати і цю перепону для широкого застосування техніки в сільському господарстві. Колгоспам не потрібно було купувати трактори, комбайни та ін. техніку. Не потрібно було грошей і для оплати робіт МТС, за це була встановлена натуральна оплата. За рахунок цієї натуральної оплати забезпечувались продовольством ті робітники, які виробляли засоби виробництва для села.

Стратегія розвитку економіки в період індустріалізації. Період індустріалізації – це період первинної механізації, коли витрати на вивільнення одного робітника, заміщення його машинами, незначні. Ця обставина споріднює стратегію розвитку економіки із стратегією економічного зростання країн, що розвиваються.

В чому полягає стратегія економічного зростання (проблема вибору техніки при надлишку робочої сили)? Розглянемо це на прикладі.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика двох способів виробництва 300 тис. виробів на рік.

 

Способи виробництва

Капітальні вкладення (млн. крб.)

Зайнято робітників (тис.)

 

Норма прибутку (%)

Повна механізація і автоматизація

900

50

15

Механізація основного виробництва

600

110

12

Різниця

300

60

3

 

Якому варіанту будівництва підприємства віддати перевагу при надлишку робочої сили?

При надлишку робочої сили переваги має другий варіант. Перший варіант містить в складі капітальних вкладень 300 млн. крб., які використовуються для заміщення 60 тис. робітників в умовах, коли це не потрібно, бо і так робочої сили надлишок, є багато безробітних. За рахунок цих 300 млн. крб. можна зайняти ще 55 тис. робітників і отримати додатково 150 тис. виробів. Обрання другого варіанту забезпечує вищі темпи економічного зростання.

Не виключено, що капітальні вкладення по варіанту з комплексною механізацією та автоматизацією будуть більш рентабельними, забезпечуватимуть вищу норму прибутку. З точки зору приватного власника перший варіант капітальних вкладень буде вигіднішим.

Враховуючи це, в преамбулі до другого п’ятирічного плану Індії відзначалось, що ''Основным критерием при определении направления развития служит не частная прибыль, а общественная выгода".

Стратегія економічного зростання країн, де велика кількість безробітних і малі можливості накопичення, націлена звичайно на забезпечення більшої зайнятості, що одночасно забезпечує і більший обсяг виробництва, вищі темпи економічного зростання.

В країнах, що розвиваються, і в країнах Європи використовуються однакові машини для виготовлення бетону, але в перших країнах бетон до місця його застосування доставляють у кошиках на голові робітників-носильників.

Основна виробнича технологія на цементних заводах, побудованих в той самий час у Франції та Індії, приблизно однакова, але загальна кількість робітників на заводах Індії в 4-5 раз більша.

Стратегія розвитку економіки під час первинної механізації багато в чому нагадує стратегію економічного зростання країн з надлишком робочої сили.

Приймемо, що в період первинної механізації затрати на заміщення одного робітника машинами складають одну тисячу карбованців. Тепер, щоб в умовах повної зайнятості здійснити другий варіант виробництва 300 тис. виробів (див.. табл. 1.1), треба попередньо вивільнити 110-50=60 тис. робітників. Це вимагатиме додаткових вкладень в механізацію сільського господарства чи інші галузі на суму 60 млн. крб.

Щоб отримати приріст в 300 тис. виробів, загальні витрати по народному господарству при реалізації другого варіанту тепер складатимуть 60+600=660 млн. крб., тоді як по першому вони дорівнюють 900 млн. крб. За рахунок різниці 900-660=240 млн. крб. можна буде зайняти ще 40 тис. робітників і отримати додатково більше 109 тис. виробів. Реалізація другого варіанта забезпечує вищі темпи економічного зростання.

Таким чином, якщо в період первинної механізації обираються менш капіталоємкі варіанти збільшення виробництва, це забезпечує вищі темпи економічного зростання.

В цей час механізується лише основне виробництво. Ручною працею в середині 80-х років в СРСР було зайнято близько 50 млн. робітників: приблизно третина робітників в промисловості, більше половини - в будівництві, три чверті - в сільському господарстві. Це наслідок тієї стратегії розвитку економіки, яка орієнтувалась на механізацію основного виробництва.

Припустимо, що віддачу від обладнання вартістю в 100 тис. крб. можна підвищити на 10%, якщо збільшити обслуговуючий персонал на 4 робітника. В період первинної механізації такий варіант збільшення виробництва вигідний: виграш від кращого використання обладнання складає 100х10%=10 тис. крб., а витрати на вивільнення 4 додаткових робітників – 4 тис. крб. Цей приклад в певній мірі пояснює, чому на індійських підприємствах при однаковій техніці робітників в 4-5 разів більше, ніж на французьких.

Поки існує альтернатива: застосовувати техніку чи ручну працю - перевага буде віддаватися техніці, хоча і зношеній, яка вимагає значних витрат на ремонт. Припустимо, що трактор надійшов до МТС в 1934 році і замінював спочатку 20 робітників. В 1945 році із-за зносу він замінює 12 робітників. Такий трактор доцільно використовувати, навіть якщо його ремонтом буде зайнято 2-3 робітника: інакше прийдеться зайняти ручною працею 12 робітників.

В цей час витрати для отримання приросту сировини або матеріалів в об’ємі річного виробітку одного робітника Вг зводяться практично до видатків на створення робочого місця (плюс 1 тис. крб. для вивільнення робітника). Це певним чином впливає на економію матеріалів: їх вигідно заощаджувати тоді, коли витрати на заощадження в об’ємі Вг перевищують вартість робочого місця не більше як на одну тис. крб.

Висока ефективність витрат по заміщенню робочої сили під час первинної механізації відносно применшує значення зовнішньої торгівлі як засобу економії робочого часу. Стратегія економічного зростання, яка орієнтує на вибір малокапіталоємних варіантів розвитку виробництва, продовження строків служби засобів праці за рахунок їх ремонтів, на нарощування видобутку сировини, використання внутрішніх джерел економії часу за рахунок первинної механізації виробництва, має свої переваги і недоліки.

Вона забезпечує високі темпи економічного зростання, підвищення життєвого рівня населення, рівня його освіти і культури, швидку трансформацію суспільства в сучасне індустріальне. Але одночасно вона формує малоконкурентоздатну економіку. З часом зростає зарплата робітників і заводи, де багато робочої сили, все більше стають неконкурентоздатними. Створена таким чином економіка оснащена в багатьох випадках застарілою технікою, в ній висока матеріалоємкість виробництва, вона мало пов’язана з світовим ринком.

Спроба якнайшвидше включити цю економіку в ринок, в світове господарство, зроблена в 90-ті роки, привела до руйнування неконкурентоздатного виробництва, кризи економіки, деіндустріалізації країни, перетворення країн СНД на молодших партнерів Заходу.

Результати індустріалізації. До початку Великої Вітчизняної війни побудовано, відбудовано і введено в дію 11,2 тис. великих промислових підприємств, з них в першу п’ятирічку – 1500, в другу – 4500, за три з половиною роки третьої (1938-1941 рр.) – 3000. Промислово-виробничі основні фонди СРСР зросли в 1940 р. в порівнянні з 1928 р. в 7 раз.

В порівнянні з 1928 р. парк тракторів в сільському господарстві збільшився до 531 тис. (в 20 раз), зернозбиральних комбайнів – до 182 тис. (в 1928 р. – було лише 2 комбайни), вантажних автомобілів – до 228 тис. (в 326 раз).

Чисельність учнів в 1940 р. в усіх школах складала 35,5 млн. (проти 1928 р. – 306%), студентів вузів – 812 тис. (480% проти 1928 р.), чисельність лікарів – 155 тис. (221% до 1928 р.), лікарняних ліжок – 791 тис. (320% до 1928 р.). Частка неписемних серед дорослого населення в 1939 р. зменшилась до 12,6% проти 43,4% в 1926 р. та 71,6% в 1897 р.

Таблиця 2. Основні показники економічного розвитку СРСР у передвоєнні роки

 

У скільки раз в 1940р. більше, ніж в

 

1913р.

 1928р.

Валовий суспільний продукт

5,1

 4,5

Вироблений національний доход

5,3

 5,1

Продукція промисловості

7,7

 6,5

Виробництво засобів виробництва (група "А")

13

 10

Виробництво предметів споживання (група "Б")

4,6

 4,2

Валова продукція сільського господарства

1,4

 1,3

Капітальні вкладення

5,7

 6,7

Чисельність робітників і службовців

2,6

 3,0

 

Планова економіка під час індустріалізації країни довела свою здатність мобілізувати і концентрувати ресурси для вирішення великих народногосподарських завдань, виходячи з інтересів всього суспільства.

Ця здатність була підтверджена під час Великої Вітчизняної війни. Перший етап війни склався для СРСР невдало. Фашистська Німеччина окупувала територію, на якій мешкало 42% населення СРСР, вироблялася третина промислової продукції: до 71% чавуна, біля 60% сталі. В цих районах знаходилося 47% посівних площ.

За липень-листопад 1941 року на Схід було перевезено 1523 промислових підприємства, з них 1360 – великих, евакуйовано 10 млн. чол. З червня по листопад 1941р. промислове виробництво скоротилося в 2,1 рази. З березня 1942р. обсяг виробництва почав зростати. В середині 1942 р. втрачені потужності військової промисловості були не тільки відбудовані, але й перевищені.

На початок війни фашистська Німеччина мала в 1,5-2 рази більші військово-економічні ресурси, ніж СРСР. Але економіка СРСР забезпечила більше виробництво зброї, ніж економіка Німеччини, до того ж зброї кращої якості, ніж німецька.

Таблиця 3. Виробництво зброї в СРСР та Німеччині (СРСР – з червня 1941р. по серпень 1945р., Німеччина – з вересня 1939р. по квітень 1945р.)

 

СРСР

 Німеччина

Гвинтівки та карабіни (млн.)

12,1

 10,3

Пістолети-кулемети (млн.)

6,2

 1,3

Кулемети всіх видів (млн.)

1,5

 1,2

Гармати всіх видів і калібрів (тис.)

482

 320

Міномети (тис.)

382

 79

Танки і самохідні гармати (тис.)

103

 46

Бойові літаки (тис.)

112

 89,5

 

Перемога в Великій Вітчизняній війні – це перемога не тільки радянського солдата, але й радянської зброї. Зовнішні поставки в роки війни склали 4% до вітчизняного виробництва, зокрема по артилерії – 1,5%, по танках та самохідних гарматах – 6,3%, по авіації – біля 10%.

Директивний характер планування виправдовує себе в екстремальних ситуаціях: під час війни, повоєнної відбудови економіки, під час швидкої індустріалізації країни (наприклад, в СРСР). Плани в Англії, Німеччині і багатьох інших країнах під час війни були обов’язкові до виконання, споживання – нормативне, за картками, розподіл матеріалів – згідно планів. В повоєнній Франції п’ятирічний план мав значну кількість директивних показників, які поступово скорочувались.


03.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!