Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Охорона навколишнього середовища в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Охорона навколишнього середовища в Україні. Реферат

У рефераті розглянуто сучасні тенденції регулювання процесів природокористування і охорони навколишнього середовища в Україні

Вивчаючи це питання, студенти повинні знати, що державне екологічне регулювання — це система активних законодавчих, адміністративних і економічних заходів і важелів, які використовують державні органи різного рівня для примушення, економічного спонукання і матеріального стимулювання забруднювачів навколишнього середовища до запобігання, обмеження або усунення викидів у природні і техногенні середовища забруднюючих речовин.

Роль методів державного регулювання системи захисту навколишнього середовища є дуже неефективною, і тому необхідний пошук нових взаємоприйнятних форм державного і ринкового регулювання. Як свідчить досвід, у жодній із країн світу держава не може повністю взяти на себе тягар витрат на природоохоронні потреби. Необхідно ще й об’єднання капіталу недержавних структур, яким потрібно працювати на охорону навколишнього середовища.

Обмеженість бюджетних можливостей держави вимагає їх умілого використання для нейтралізації найнебезпечніших для людини і навколишнього середовища ризиків. Необхідно вже сьогодні чітко визначати витрати і вигоди нової екологічної політики, прагнути до повної інтеграції екологічної та економічної політики в усіх галузях народного господарства, залучення екологічних факторів у ринкову систему.

Сьогодні, щоб забезпечити необхідні фінансові ресурси, крім державних субсидій, потрібно задіяти й так звані ринкові фактори (екологічне страхування, регіональні системи управління якістю навколишнього середовища тощо). Тому зараз важливе осмислення досвіду як провідних країн світу, так і колишніх соціалістичних країн у сфері оптимізації державних і ринкових форм регулювання природоохоронної діяльності. Загальним для всіх країн колишньої соціалістичної орієнтації явищем сьогодні є поглиблення економічної і політичної кризи, незалежно від того, в яких би формах вона не проявлялася. Це так чи інакше веде до зміни деяких пріоритетів у екологічній політиці.

Для створення нового механізму охорони навколишнього середовища необхідне вивчення світового досвіду щодо регулювання сучасного виробництва й охорони природи. Аналіз даних процесів у країнах з розвинутою ринковою системою засвідчує, що природокористування відігравало важливу роль у становленні структури господарства цих країн. На перших етапах розвитку природокористування ігнорувалося. Необхідно було врегулювати суперечності між виробництвом, яке розширюється, і екологічними проблемами. Це спонукало створення системи врахування екологічного фактора в процесі господарської практики; ресурсозбереження; включення природокористування в систему державно-монополістичного регулювання економічної діяльності, в тому числі розробку і впровадження природоохоронних стимулів у господарський механізм.

За умов ринкових перетворень сучасна економіка, що характеризується великомасштабними структурними змінами, змушена інтенсивно шукати нові шляхи регулювання взаємовпливу господарської діяльності і навколишнього середовища. Останніми роками дедалі більша кількість підприємців усвідомлює загальну необхідність посилення охорони навколишнього середовища, незважаючи на те, що екологічні заходи є дорогими і потрібні великі інвестиції для їх здійснення.

Необхідність державної участі у розв’язанні екологічних проблем зумовлюється також тим, що вони вже не можуть бути "зняті" в межах окремої країни. Забруднення природного середовища набуває міждержавних, планетарних масштабів. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна визначити як конфлікт між глобальним характером екологічної кризи, з одного боку, і відсутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій, з іншого.

Найважливішим фактором симбіозу державних і ринкових форм екологічного регулювання є вироблення найбільш дійових форм економічних інструментів, що включають, у свою чергу, або фінансовий трансферт — між забруднювачем і суспільством (податки, платежі, фінансова допомога, кредити на обмеження викидів тощо), або реальну нову ринкову систему (платні дозволи на викиди, квоти, допуски чи граничні показники рівня забруднюючого викиду для конкретних забруднювачів, які після встановлення владою можуть бути об’єктом купівлі-продажу).

Платні дозволи створюють для забруднювачів стимул до зменшення своїх викидів до рівня, нижчого від встановлених меж, з тим, щоб продавати різницю між реальним і дозволеним викидами іншим забруднювачам, які тим самим отримують право на більший обсяг викиду забруднюючих речовин, ніж було встановлено спочатку.

Сьогодні як для приватного підприємництва, так і для державної структури існують труднощі у визначенні ціни складових навколишнього середовища. Переважає думка, що платежі за забруднення лише дозволяють винуватому в забрудненні купити право забруднювати, тому більш придатним інструментом є пряме регулювання. Навколишнє середовище є об’єктом, здатним витримати певний рівень забруднення, і тому завдання полягає в тому, щоб забезпечити не перевищення цього рівня.

При формуванні загальної стратегії природокористування держава гарантує певний рівень дії економічного механізму забезпечення ресурсозберігаючої оцінки природних ресурсів. Існують два основні підходи до економічної оцінки цих ресурсів. Один із них ґрунтується на теорії трудової вартості, згідно з якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового вираження — ціни. Інший підхід спирається на можливість визначення ціни на природні ресурси на основі теорії диференціальної ренти.

Економічній оцінці підлягають ті елементи природи, які пов’язані з виробничими відносинами. Тільки ресурсна частина природного середовища прилягає до народного господарства, підключається до функціонування державного економічного механізму. Оцінюючи з економічних позицій природні ресурси, слід підкреслити, що економічна оцінка — це не абсолют, притаманний якому-небудь предмету чи явищу, а відображення його значущості в процесі суспільно корисної діяльності.

Світова практика засвідчує: найбільш дійовими методами є ті, що справляють вплив як на ринок шляхом трансформації зовнішніх витрат (по компенсації збитку) у внутрішні (тобто витрати щодо відвернення забруднень, які включаються у собівартість), так і на ціну товарів, отже — і на їх конкурентоспроможність. Витрати на компенсації збитку або соціальні витрати відображають ефект, що справляє вплив на третю особу, яка безпосередньо не споживає даний продукт. Необхідно, щоб винуватий у забрудненні компенсував ці затрати у вигляді платежу за забруднення чи екологічного податку.

Держава має можливість сама регулювати виплати за забруднення, обираючи одну з форм — стандартну або розширену. Згідно з першою, забруднювач відшкодовує витрати з виконання природоохоронних заходів, приписуваних природоохоронним законодавством. Згідно з другою, забруднювач, крім указаних витрат, має відшкодовувати потерпілим від забруднення завданий їм збиток.

На сучасному переломному етапі розвитку України роль держави у природоохоронній сфері повинна досягти рівноваги з методами ринкового регулювання. Впровадження економічних заходів, посилення ролі державного регулювання можуть сприяти впровадженню безвідходних технологій; зменшенню витрат державного і місцевих бюджетів за рахунок перекладання тягаря екологічної відповідальності на підприємства; економічному витрачанню ресурсів унаслідок зміни поведінки споживачів і впровадження замкнутих технологічних процесів; переорієнтації інвестування на екологічні цілі; підвищенню ефективності адміністративного екологічного регулювання.

Раціональне та екологічно врівноважене природокористування в Україні може бути досягнуте лише за умов послідовної поетапної реалізації стратегії екологічного спрямування соціально-економічного розвитку та мобілізації науково-технічного й економічного потенціалів держави на подолання екологічної кризи. В основу зазначеної стратегії мають бути покладені такі принципи:

  • пріоритет екології над економікою, екологічних критеріїв, показників та вимог над економічними;
  • раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних важелів регулювання природокористування й екологічних відносин;
  • оптимальне поєднання галузевого і територіального управління природокористуванням та природоохороною, перенесення центра ваги й відповідальності за розв’язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві органи влади та управління;
  • інтеграція екологічного й економічного підходів до розвитку та розміщення продуктивних сил у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розробки та застосування науково обґрунтованих еколого-економічних стандартів, нормативів і показників.

Сьогодні найбільш актуальним і проблематичним питанням є врахування екологічних факторів у процесі приватизації. Згідно із законодавством про приватизацію в Україні екологічна складова не є основоположною і не враховується взагалі, тобто капітал приватизованих підприємств не регулюється вартістю відвернутого і фактичного забруднення повітря, земельних, водних, лісових та інших природних ресурсів. У країнах, де швидкими темпами йде приватизація, питання про відповідальність за забруднення навколишнього середовища має особливе значення.

Відповідальність за стан навколишнього середовища виникає в процесі приватизації у зв’язку з іноземними інвестиціями. Іноземні інвестори висловлюють занепокоєність можливістю несподіваних додаткових витрат через необхідність захисту навколишнього середовища в ході функціонування підприємств.

У процесі приватизації відповідальність за забруднення навколишнього середовища поки що не є серйозною проблемою для індивідуальних власників. Нові власники підприємств намагаються звести до мінімуму ризик відповідальності за стан навколишнього середовища. Для іноземних інвесторів і нових власників основною проблемою залишається визначення попередньої та дійсної вартостей шкоди, завданої природі. Нові власники повинні отримати компенсацію за витрати по усуненню вже існуючих забруднень, проте вони несуть відповідальність за функціонування і екологічність виробництва.

Література

  1. Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.
  2. Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.: УАДУ, 1995.
  3. Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под. ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.
  4. Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.
  5. Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.
  6. Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.
  7. Державна програма охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний варіант). — К., 1995.
  8. Економіка міст / За заг. ред. В.  Макуха. — К.: Основи, 1997.
  9. Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.
  10. Економіка України / За ред. доц. Б.  Ф.  Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ, 1997.


03.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!