Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Особливості інвестиційного менеджменту. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особливості інвестиційного менеджменту. Реферат

Поняття інновацій як об’єкту інвестиційного менеджменту. Види інновацій за сферами застосування та етапами НТП. Комплексний класифікатор інновацій. Специфіка інвестування у інноваційну діяльність. Сутність та напрямки проектного аналізу інноваційної форми інвестицій

Основні принципи інноваційного інвестування науково-технічних досліджень. Поняття "інновація" є синонімом нововведення і може використовуватися поряд з ним. Інновація визначається як творчий процес у вигляді створення нових споживчих вартостей, застосування яких вимагає, щоби користувачі змінили звичайні стереотипи діяльності, свої навички. При цьому найважливішою ознакою інновацій виступає новітність споживчих властивостей продукту.

Технічна новизна у даному разі відіграє другорядну роль. Таким чином, поняття інновації розповсюджується на новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва, нововведення у фінансовій, науково-дослідницькій та інших сферах, будь яке вдосконалення, яке забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії.

Комплексний характер інновацій, їх багатобічність та різноманітність сфер і способів використання вимагають розробки їх класифікації. Нижче наведений класифікатор інновацій, використання якого дозволяє оцінити їх повніше, об’єктивніше, комплексно визначати результативність та спрямованість інноваційного процесу.

Слід зупинитися на кількох видах інновацій, що розрізняються за сферами застосування та етапами НТП:

  • технічні – з’являються зазвичай у виробництві продуктів з новими, покращеними якостями;
  • технологічні – виникають при застосуванні вдосконалених способів виготовлення продукції;
  • організаційно-управлінські – пов’язані перед усім з процесами оптимальної організації виробництва, транспорту, збуту і постачання;
  • інформаційні – вирішують задачі організації раціональних інформаційних потоків у сфері науково-технічної і інноваційної діяльності, підвищення достовірності і оперативності одержання інформації;
  • соціальні – спрямовані на покращення умов праці, вирішення проблем охорони здоров’я, освіти, культури.

Класифікація інновацій

пп.

Класифікаційна ознака

Класифікаційні групи інновацій

1

Сфери застосування інновацій

Управлінська, організаційна, соціальна, промислова тощо

2

Етапи НТП, результатом яких стали інновації

Наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні

3

Ступінь інтенсивності інновацій

 "бум", рівномірна, слабка, масова

4

Темпи здійснення інновацій

Швидкі, уповільнені, затухаючі, зростаючі, стрибкоподібні

5

Масштаби інновацій

Трансконтинентальні, транснаціональні, регіональні, крупні, середні, дрібні

6

Результативність інновацій

Висока, низька, стабільна

7

Ефективність інновацій

Економічна, соціальна, екологічна, інтегральна

 

 Різні види інновацій знаходяться у тісному зв’язку та висувають специфічні вимоги до інноваційного механізму. Так, технічні і технологічні інновації, впливаючи на зміст виробничих процесів, одночасно створюють умови для управлінських інновацій, оскільки вносять зміни до організації виробництва.

Наведена класифікація свідчить про те, що процеси нововведень багатобічні та різні за своїм характером. Відповідно, форми організації нововведень, масштаби і способи впливу на економіку, а також методи оцінки їх ефективності також повинні бути різноманітними. Наведена нижче таблиця дозволяє різними способами групувати інновації за тими чи іншими ознаками в залежності від потреб користувача банку даних. Ступінь радикальності інновацій визначає параметри цих впливів. Те, що інновація має у якості джерела ідеї винахід дозволяє оцінити можливість її комерційної реалізації. Масштаб розповсюдження інновації залежить від виду нововведення.

Комплексний класифікатор інновацій

Ознаки класифікації

Значення ознак

Широта впливу і масштабність

Глобальне

Галузеве

Локальне

Ступінь радикальності інновацій

Базова

Вдосконалюючи

Псевдоінновація

Джерело ідеї

Відкриття

Винахід

Раціоналізаторська пропозиція

Інше

Вид нововведення

Конструкція і будова

Технологія

Матеріал, речовина

Живі організми

Спосіб заміни існуючих аналогів

Вільне заміщення

Системне заміщення

               

 

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

  • по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли інноваційних процесів;
  • по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;
  • по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на підприємствах та доведення їх до кінцевого результату (із споживанням в нашій країні).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, приваблюючих або відштовхуючих інвесторів. Ранжування країн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, "барометром" для іноземних інвесторів.

В Україні, на жаль, досі відсутня своя система оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних консалтингових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими.

За даними "Централ юроніен економік ревю" Україна знаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою за ступінню привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять до невтішних висновків:

Результати аналізу і прогнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою

Групи факторів

Поточний стан

Прогноз

на 10 років

 

 

 

 А

 Б

1. Політико-правове середовище

2.20

2.30

3.40

2. Економічне середовище

1.90

1.80

3.30

3. Соціально-культурне середовище

2.20

2.10

3.20

4. Ресурси та інфраструктура

2.30

2.00

3.30

Середня оцінка

2.15

2.05

3.30

 

Джерело: Бирман Г., Шмидт С.. Экономический анализ ивестиционных проектов. - М..: Аланс. 1997. - 10 с.

Оцінки типу А прогнозують погіршення майже усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінки покращення положення є незначними (оцінки Б).

Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій є функцією конкретних фірм як первинних суб’єктів ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носить мікроекономічний характер. В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має вторинні риси.

Стан економічної системи визначається наступними параметрами:

  • об’єм, склад та структура попиту;
  • об’єм, склад та структура ресурсів, що використовуються;
  • система способів трансформації ресурсів у предмети, вже готові до споживання.

Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного параметру. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність орієнтації на споживача, тоді як в західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце.

Сутність та напрямки проектного аналізу інноваційної форми інвестицій

Інновації, що плануються, реалізуються та вже здійснені, набувають форми капітальних інвестиційних проектів. Але проекти треба підібрати, розрахувати, виконати, а головне - оцінити їх ефективність на підставі порівняння витрат на проект та результатів його реалізації.

Проектним аналізом називається процес аналізу прибутковості інноваційного проекту, або зіставлення витрат на проект та вигод, які можуть бути одержані в результаті його реалізації.

Оскільки вигоди від будь-якого інноваційного проекту та витрати на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у тривалий та трудомісткий аналіз усіх стадій та аспектів інвестиційного проекту. У результаті проектний аналіз перетворюється у концепцію, яка закладається в основу інноваційних проектів у країнах з ринковою економікою. У концепції проектного аналізу склався свій підхід та напрямки до стадій проекту та аспектів його аналізу.

У міру підготовки та реалізації інноваційний проект проходить "життєвий цикл", що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте можна виділити шість таких стадій.

Перша та друга стадії - це перед-ідентифікація проекту та ідентифікація проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім готуються основні деталі проекту. Він проходить попереднє обґрунтовування та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна назвати стадією попереднього техніко-економічного обґрунтування.

Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обґрунтувати його вигідність.

Четвертою стадією є оцінка /експертиза/ проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект /він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком та т. ін. /.

П'ята стадія - це прийняття проекту. На цій стадії керівництво всіх рівнів, інвестори та кредитори приймають остаточне рішення стосовно проекту, а оскільки в самій фірмі звичайно існують альтернативні можливості використання економічних ресурсів або ж у кредиторів є пропозиції про фінансування інших проектів, то ця стадія може виявитись тривалою.

Шоста стадія - являє собою здійснення проекту. Тут головне - це контроль та спостереження за реалізацією проекту. З тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні.

На всіх стадіях проекту, але особливо на стадії розробки, йде аналіз його основних аспектів. Часто їх називають напрямками аналізу або просто аналізом.

Основними напрямками проектного аналізу є:

  • Технічний аналіз, завданням якого є визначення найбільш придатної для даного інвестиційного проекту техніки та технології.
  • Комерційний /маркетинговий/ аналіз, у ході якого аналізується ринок.
  • Інституційний аналіз, завдання якого - досконально оцінити організаційно-правове, адміністративне і навіть політичне середовище, в якому буде реалізовуватись проект, та пристосувати його до цього середовища, особливо до вимог державних організацій.
  • Соціальний аналіз, під час якого необхідно досліджувати вплив проекту на життя місцевих жителів, досягти доброзичливого ставлення до проекту.
  • Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити шкоду, якщо вона буде нанесена проектом навколишньому середовищу, та дати експертну оцінку їй, а також запропонувати способи запобігання цій шкоді.
  • Фінансовий аналіз.
  • Економічний аналіз.

Два останні напрямки є ключовими. Обидва вони базуються на зіставленні витрат та вигод від проекту, але відрізняються підходом до оцінки. Економічний аналіз оцінює прибутковість проекту з точки зору всього суспільства, фінансовій аналіз - тільки з точки зору фірми та її кредиторів.

У процесі аналізу проектів, що фінансуються міжнародними організаціями, необхідно враховувати їх економічні, технологічні, організаційні, соціальні, екологічні та фінансові аспекти.

Економічні аспекти. Аналіз економічних аспектів покликаний визначити, чи сприяє даний проект досягненню цілей розвитку національної економіки України, а також чи існують альтернативні шляхи досягнення тих самих економічних вигод з меншими витратами. Однією з важливих вимог, що пред'являються практично всіма міжнародними фінансовими організаціями, є адекватне стимулювання різних учасників.

Конкретний метод аналізу проекту вибирається стосовно рівня розвитку галузі, що розглядається.

Технічні аспекти. Аналіз технічних аспектів містить ряд факторів, у тому числі: передбачуваний масштаб проекту; типи процесів, матеріалів та обладнання; місце розташування проекту; наявність планів, креслень та іншої проектної документації; наявність необхідної інфраструктури; методи реалізації, експлуатації та обслуговування проекту, що пропонуються; порядок укладення контрактів та оформлення поставок товарів і послуг; реальність здійснення графіків реалізації проекту та поетапного одержання вигод.

Організаційні аспекти. У ході підготовки та аналізу проекту розглядається компетентність адміністративного персоналу, ефективність та відповідність організаційної структури підприємства вирішуваним у проекті завданням.

Проект може включати програму професійної підготовки, метою якої має бути підготовка кадрів для економічно ефективної реалізації проекту.

Соціальні аспекти. При вирішенні питання про виділення інвестицій міжнародні фінансові організації вимагають обов'язкового врахування соціальних факторів, традицій та цінностей як важливих факторів, які впливають на здійснюваність, практичну реалізацію та експлуатацію проектів, спрямованих на сприяння конкретним галузям та регіонам.

Мета аналізу - врахувати наступні чотири фактори:

  • соціально-культурні та демографічні особливості місцевих отримувачів економічних вигод;
  • соціальну структуру зайнятості в регіоні здійснення проекту;
  • соціальну стратегію реалізації та експлуатації проекту, що забезпечує сталу участь у проекті отримувачів економічних вигод.

Екологічні аспекти. Екологічна оцінка переслідує мету: визначити можливий вплив реалізовуваного проекту на навколишнє середовище та врахувати екологічні аспекти в ході розробки проекту, визначити шляхи екологічної оптимізації проекту або обмеження та шляхи усунення негативних впливів.

Фінансові аспекти. Докладний аналіз фінансових ресурсів підприємства здійснюється шляхом вивчення підготовленого балансового звіту, звіту про прибутки та збитки та звіту про ліквідність.

Кінцевою метою фінансового аналізу, що проводиться міжнародними фінансовими інститутами, є оцінка рентабельності інноваційного проекту, комерційного та фінансового ризику, пов’язаного з інвестуванням у проект, оцінка ймовірності реалізації проекту у встановлений строк. Тому при підготовці передінвестиційної документації для подання у міжнародні фінансові інститути слід звернути увагу на фінансову ефективність проекту, з тим щоб довести здатність підприємства виконати всі фінансові зобов'язання та отримати в достатньому обсязі фінансові ресурси для забезпечення прийнятого коефіцієнта окупності наявних активів, а також достатнього обсягу відрахувань у рахунок майбутніх капітальних потреб.

Фінансовий аналіз нерідко виявляє необхідність коригування рівня та структури призначених цін.

Фінансовий та економічний аналізи доповнюють один одного - фінансовий аналіз проводиться з позицій окремих учасників проекту, економічний - з позиції суспільства.

Світовий досвід фінансування інноваційних проектів через мережу інноваційних фондів та перспективи його використання в Україні. За останні десятиліття в США отримали широке розповсюдження декілька практичних форм здійснення ризикових капіталовкладень, з якими пов’язане фінансування інноваційних проектів. Найпростіша з них зводиться до безпосереднього перерахування коштів від інвестора до засновників малої інноваційної фірми. Більш складні форми передбачають ряд додаткових заходів з метою зниження ступеню ризику та розподілу між групою інвесторів можливих збитків в результаті невдалих капіталовкладень.

Хоча механізмом ризикових капіталовкладень допускається прямий зв’язок між інвесторами та засновниками малої інноваційної фірми, на практиці така форма використовується головним чином великими інвесторами, та й то на більш пізніх (а значить менш ризикованих) стадіях освоєння нововведень.

В більшості випадків інвестори йдуть на кооперацію, утворюючи спільний венчурний (ризиковий) інноваційний фонд, від імені якого здійснюються ризикові капіталовкладення. Подібний фонд має статус обмеженого фінансового партнерства. Його учасники отримують прибуток і несуть збитки пропорційно первісно внесеному капіталу. Найбільшими венчурними фондами в США вважаються "Fideliti technology found" (700 млн. дол.), "XX century ultra" (500 млн. дол.), "Applaid technology found" (180 млн. дол.). Всього ж за різними оцінками в США налічується від 400 до 800 фондів ризикового капіталу.

Здійснення фінансових операцій в умовах підвищеного ризику пред’являє особливі вимоги до управління венчурними фондами. У зв’язку з цим розвиток ризикового підприємництва в США з самого початку йшов шляхом формування інституту професійних управляючих, що отримують спеціальну винагороду за підсумками роботи фонду.

Широко розповсюдились в США венчурні фірми, які беруть на себе управління одним або декількома фондами ризикового капіталу. Часто такі фірми, що вже зарекомендували себе в очах інвесторів, виступають ініціаторами утворення нових фондів. Зазвичай, їх послуги щорічно сплачуються в розмірі 2-3% від загального обсягу фонду ризикового капіталу на протязі 7-12 років, на які розраховано існування фонду. Після реалізації програми ризикових капіталовкладень отриманий доход розподіляється так, що на долю венчурної фірми припадає від 20 до 30% всього прибутку, навіть якщо її первісний фінансовий внесок склав тільки 1% всіх капіталовкладень.

Приватними джерелами формування фінансових ресурсів інноваційних фондів в США є окремі громадяни, корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди, інші спеціальні фонди та пожертви, а також надходження ризикового капіталу із іноземних джерел.

Якщо звернутись до опублікованих статистичних даних, то провідне положення по обсягу коштів, що направляються в незалежні (за американською термінологією) приватні фонди ризикового капіталу, займають пенсійні фонди. Їх доля складає приблизно 34% від загальної суми. Це спричинено прийняттям в США у 1978р. спеціального закону, за яким пенсійним фондам дозволялось використовувати частину своїх коштів у фінансових операціях з підвищеним ступенем ризику.

Цей закон можна вважати прямо пов’язаним з проведенням державної науково-технічної політики США. Він відкрив нове і досить інтенсивне джерело фінансування нововведень. У всякому випадку, з 1978 по 1984рр. пенсійні фонди оцінювались як найбільш зростаюче джерело ризикового капіталу в країні. Крім того, зміни, які вніс зазначений закон, мали для збільшення обсягу ризикового капіталу в США більше значення, ніж зниження в тому ж році податку на приріст капіталу. Можна зазначити, що цей податок взагалі не розповсюджується на доходи пенсійних фондів від венчурних операцій.

Друге місце серед приватних джерел ризикового капіталу в США займають іноземні інвестори. На їх долю припадає 18% всіх коштів, вкладених у незалежні ризикові фонди. Настільки висока активність іноземних інвесторів пояснюється високими банківськими обліковими ставками та пільгами в оподаткуванні, а також бажанням отримати доступ до найновішої технології, що якоюсь мірою забезпечується умовами венчурного фінансування.

Приблизно 14.5% обсягу коштів незалежних інноваційних фондів США є капіталовкладення окремих осіб та промислових корпорацій. Проте, треба мати на увазі різноманітність форм участі великих корпорацій в здійсненні ризикових капіталовкладень. На долю страхових компаній припадає біля 13% надходжень у фонди ризикового капіталу. Ще біля 6% надходжень пов’язано з пожертвами і різними фондами.

Особливе місце в американській системі ризикових капіталовкладень відіграють великі промислові корпорації. Їх цікавість до діяльності малих інноваційних фірм продиктована не тільки і навіть не стільки намаганням отримати високі, але все ж незначні в масштабах великого обсягу продукції прибутки, скільки стратегією власного розвитку в умовах НТР.

Розробки малих та середніх інноваційних фірм часто опиняються на гребні НТП та випереджають досягнення лабораторій, що є частиною корпорацій. Найчастіше саме малі фірми виступають ініціаторами принципово нових підходів, методів, технологічних процесів. За офіційними даними на фірми з кількістю зайнятих менше 1 тис. чол. припадає біля 1/2 всіх найважливіших нововведень в країні.

В перерахунку на 1 зайнятого це дає співвідношення 4:1 на користь малих та середніх фірм. За оцінками Національного наукового фонду, за той же період один долар витрат на НДДКР в малих фірмах приніс нововведень в порівнянні з середніми фірмами в 4 рази більше, а в порівнянні з великими - в 24 рази більше.

Існуюча в США різноманітність організаційних форм ризикових капіталовкладень створює широкі можливості для експлуатації нововведень, створених в сфері малого та середнього бізнесу.

Варто зупинитись також на одній з найцікавіших особливостей організації ризикових капіталовкладень в США, що полягає в діючому механізмі поетапного фінансування нововведень. Поява такого механізму продиктована необхідністю залучення додаткових коштів по мірі освоєння того чи іншого нововведення та становлення інноваційної фірми. Разом з тим механізм поетапного фінансування дозволяє інвесторам знизити ступінь ризику шляхом розподілу витрат на різних стадіях освоєння нововведень, а також дає можливість диференціювати розміри отриманого в кінцевому результаті прибутку.

Як бачимо на прикладі США, за кордоном діє велика кількість різноманітних фондів, основне призначення яких - допомагати вченим в розробці їх ідей, просуванні нововведень на ринок.

У нас такі фонди тільки почали створюватись, але умов для їх діяльності поки що немає. Податкова політика пригнічує будь-яку ініціативу в інноваційній сфері. Інші складові інвестиційного клімату в Україні також не сприяють росту капіталовкладень в і без того ризикові інноваційні проекти, тому, хоча перехід до ринку й передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, залишається необхідність безпосередньої державної підтримки найважливіших напрямків НТП, її активної участі в інноваційному процесі.

Розпад діючої при адміністративно-відомчому управлінні системи фінансування науки вимагає створення системи альтернативної, що базується на принципі багато-джерельного фінансування (шляхом організації позабюджетних фондів фінансування НДДКР, також через залучення приватного капіталу, комерційних банків, т. п.)

Утворення позабюджетних фондів НДДКР передбачено урядовими нормативними актами для цілей фінансового забезпечення загальногалузевих та міжгалузевих розробок і досліджень. Проте в цілому питання створення позабюджетних фондів не можна вважати вирішеним, так як поки що відсутні як належна чіткість в їх формуванні, так і податковий контроль за перерахуваннями в цей фонд.

Було б доцільним створювати інноваційні фонди як самостійні госпрозрахункові організації при галузевих апаратах управління. Створення таких фондів полегшується завдяки наявності у галузевому апараті адміністративних важелів управління. Їх існування дозволяє без додаткової оплати використовувати спеціалістів, які мають постійний контакт з підприємствами.

Кошти з таких фондів можуть виділятися на суворо зворотній основі у вигляді пільгових кредитів. Виключенням можуть бути кошти, які спрямовуються на науково-дослідні роботи, що мають загальногалузевий або міжгалузевий характер, завдяки яким через 10-15 років на ринку з’являться конкурентно спроможні вироби.

Основою надання як кредитів, так і безповоротно виділених коштів є конкурс. Розподіл коштів при цьому може відбуватись двома шляхами.

Перший з них полягає у виділенні фінансових ресурсів кінцевому виробнику інновацій, або головному розробнику інноваційного процесу (якщо кошти направляються на проведення базисних наукових досліджень). Підприємства та організації, які отримали субсидії з інноваційного фонду, самостійно розподіляють їх між співвиконавцями і несуть відповідальність за повернення кредитів та ефективність їх використання.

Величина кредиту при цьому визначається з врахуванням витрат на здійснення всього об’єму робіт по створенню нового виробу. Виділяти кошти можна по етапам, з оцінкою якості результатів, досягнутих на попередньому етапі фінансування. Повернення коштів також може бути поступовим, по мірі реалізації нововведення.

Витрати, що фінансуються з наданого кредиту повинні включатися в вартість продукції, яка забезпечує створення інновацій. При цьому враховується їх індексація та плата за кредит. Кожний учасник інноваційного процесу за рахунок коштів, виручених від продажу своєї частини загальної роботи, повертає кредит та розраховується за нього. Кінцевий виробник повертає його інноваційному фонду за рахунок продажу готової продукції.

Згідно другого варіанту кредити можуть надаватися інноваційним фондом безпосередньо учасникам процесу нововведення. Останні повертають проіндексовані кредитні ресурси безпосередньо фонду.

Кредити кінцевому виробнику нового виробу дають змогу підвищити обґрунтування надання коштів співвиконавцям, а також рівень компетентності підбору учасників та відповідальність виробника за інноваційний процес в цілому. Крім того значно полегшується процедура стягнення фондом кредитних ресурсів.

Другий варіант доцільний в тому випадку, якщо на початку здійснення проекту кінцевий виробник ще не визначений.

Рішення про надання кредиту повинно базуватися на висновку аудиторської фірми щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до фінансування проекту.

У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його складових, можуть прийматись наступні міри. Колектив, який отримав кредит, повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, не спроможне повернути гроші та заплатити за користування кредитом, на підставі висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання.

По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини, надалі повинна діяти заборона на участь в підготовці експертних проектів. Реалізація цього заходу можлива через обов’язкову розсилку інноваційним фондом аудиторським фірмам, які мають ліцензію на аудит, переліку експертів, що працюють над таким проектом.

Для радикального покращення механізму фінансування НДДКР в сучасних умовах інфляції ті інвестиційної кризи необхідно впровадити цілу низку заходів.

По-перше, слід задіяти селективно-пріоритетний принцип. Державі необхідно забезпечити підтримку провідної частини науки, її концентрацію на найбільш цінних та незахищених напрямках НТП, на виконанні обмеженого кола ключових національних науково-технічних програм, по вирішенню як поточних, так і довгострокових завдань країни, використовуючи для цього всі джерела фінансування.

Оскільки розробка і реалізація довгострокових (пошукових) пріоритетних напрямків пов’язані з значними витратами і подовженням терміну віддачі від інвестицій, з ризиковим характером отримання результатів, акценти при формуванні пріоритетів і їх реалізації переносяться на початкові стадії інноваційного циклу. Тому оптимальна форма при проведенні досліджень і розробок за стратегічними пріоритетами - цільові комплексні програми, фінансовані в основному за рахунок коштів держбюджету та позабюджетних фондів.

Для тих пріоритетних напрямів, де при вирішенні деяких науково-технічних завдань можливий швидкий прорив за рахунок вітчизняних розробок, доцільно розповсюджувати пряму державну підтримку на весь інноваційний цикл, починаючи з фундаментальних досліджень, - для прискорення їх процесу перетворення у відповідні технологічні досягнення. Якщо в реалізації деякого напрямку потрібний швидкий результат (наприклад він є родовим для інших), виправдана першочергова підтримка розробок, що готові до впровадження.

По-друге, по пріоритетних напрямках, що задовольняють короткострокові цілі науково-технічної політики, варто створювати об’єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово-промислові групи. Доля державної участі у подібних об’єднаннях і групах повинна визначатись ступенем ризику, важливістю мети і терміном повернення вкладених коштів.

По-третє, заради фінансової підтримки загальногалузевих НДДКР, направлених перед усім на створення та освоєння нової техніки та технології, пов’язаної із структурною перебудовою та стимулюванням життєво-важливих галузей, необхідно використовувати систему позабюджетних фондів, а також нові інноваційні структури.

По-четверте, взаємодія органів держуправління з науково-технічними організаціями (як неприбутковими так і тими, що мають в даний момент бюджетне фінансування) повинна будуватись головним чином на контрактній основі, в порядку конкурсного та (або) критеріального відбору проектів із встановленням взаємних зобов’язань держави та безпосередньо виконавця робіт. При цьому потрібна відповідальна експертиза проектів та їх виконавців з точки зору виявлення реальних можливостей відповідних спеціалістів та актуальності пропонованих досліджень.


03.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!