Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Державне регулювання інвестиційного процесу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Державне регулювання інвестиційного процесу. Реферат

Перехід до економічного зростання у ході трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову тісно пов'язаний із ефективністю управління державою інвестиційним процесом

Деякі економісти вважають, що проблеми перехідних економік можна розв'язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно породжує суперечності та проблеми, які неможливо ефективно вирішити, застосовуючи виключно ринкові механізми.

Обставини, за яких упродовж двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують країнам із перехідною економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб підтримувати соціально-економічну стабільність суспільства, держава має забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із ринковим середовищем із метою послаблення негативного впливу структурних диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на мотивації капіталовкладень.

У країнах, що розвиваються, держава відіграє не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим більшою довірою суб'єктів господарювання вона користується та чим більшими фінансовими можливостями володіє. Перехідний період характеризується власне поступовим переходом державного апарату від методів прямого управління (план-закон, як правило, забезпечуваний адміністративним примусом) до ринкових методів регулювання (формулювання цілей, досягнення яких мотивується матеріально) в міру створення ринкового середовища.

Завданням державного регулювання при цьому є досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням співвідношення сил соціальних партнерів. Зрозуміло, заслуговує на увагу не так питання про доцільність державного регулювання ринкової економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.

При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування тощо.

Інституційна структура віддзеркалює відносини між фінансовими посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних установ, міжнародних організацій; комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема, американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень.

Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).

Із глобалізацією руху капіталу загальні темпи зростання міжнародних інвестицій стали істотно перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі товарами. Зокрема, збільшується частка прямих інвестицій у загальному обсязі приватного й державного капіталу (в 1990-ті роки — близько 33%). Вивезення державного капіталу теж зростає і становить сьогодні чверть від загального обсягу експорту капіталу. Втім, ці процеси більше стосуються країн із розвинутою економікою (на них припадає близько 70% від загального обсягу іноземних інвестицій).

Частка країн, що розвиваються, на світовому ринку позичкового капіталу постійно зменшується. Водночас серед цих країн іноземні інвестиції розподіляються досить нерівномірно. Починаючи з 1992 року, зарубіжні компанії інвестували в Китай понад 270 млрд. доларів США, тобто майже половину всіх інвестицій у країни, що розвиваються.

Прямі іноземні інвестиції в Україну за роки незалежності становили 2-9 млрд. доларів, або менше 7% від ВВП (за станом на кінець І півріччя 1999 року), що є одним із найнижчих показників серед постсоціалістичних країн у розрахунку на душу населення. Зокрема, іноземні інвестиції у вітчизняну банківську систему становлять нині у доларовому еквіваленті 180 млн. доларів, або близько 6% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських комерційних банків (нині в Україні функціонує 26 банків за участю іноземного капіталу).

Основні обсяги іноземного капіталу, враховуючи їх швидку окупність, вкладені в харчову промисловість — 622 млн. дол. США (21% від загального обсягу) та внутрішню торгівлю — 501 млн. дол. США (17%).

У цій ситуації зростає роль державного регулювання щодо забезпечення адекватних механізмів інвестування, зокрема, акумуляції та ефективного використання внутрішніх ресурсів суспільства, створення умов для повернення капіталу в країну тощо.

Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів.

Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

Слід зазначити, що у структурі зовнішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на державний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей).

Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступенем обробки.

Від 1990 року частка енергоємних та сировинних галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у вісім разів (до 1.5%).

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.

Валютна політика та інвестиційний процес

З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна політика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та активно йому сприяти. Водночас існує зворотний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.

Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відносин як центральними банками, так і органами державного управління, її реалізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечення поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної політики. При цьому необхідно коригувати проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростання та підтримку рівноваги платіжного балансу.

Основними інструментами валютної політики є:

  • валютне регулювання;
  • дисконтна політика;
  • девізна політика;
  • вибір режиму (системи) валютних курсів;
  • зміна зовнішньоторговельного режиму;
  • участь у міжнародних договорах тощо.

Чинним законодавством у сфері валютного регулювання створено умови для нормального проведення розрахунків між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та банківської практики.

У вересні 1996 року наша країна заявила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснення поточних операцій платіжного балансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації іноземних власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кордон страхових платежів тощо.

Для здійснення інвестиційної діяльності в Україні іноземні інвестори мають право відкривати рахунки в уповноважених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами України та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.

Щоб заохотити іноземних кредиторів. НБУ у травні 1997 року замість процедури ліцензування одержання резидентами кредитів у іноземній валюті запровадив процедуру їх реєстрації. Приватні негарантовані державою запозичення становлять нині 0.9 млрд. доларів США.

У квітні 1998 року скасовано обмеження щодо іноземного інвестування у банківську систему України.

Іноземна валюта, яку банк отримав у вигляді сплати іноземним інвестором відповідної частки статутного капіталу, може використовуватися при здійсненні банківських операцій, у тому числі й при наданні кредитів у іноземній валюті, на тих же умовах, на яких надають банки-резиденти, капітал котрих сформовано без участі іноземних інвесторів.

У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові антикризові заходи, щодо надання комерційними банками резидентам кредитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням коштів у іноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за позиками резидентів у нерезидентів у іноземній валюті.

Крім того, з 19 березня поточного року лібералізовано порядок функціонування валютного ринку: комерційним банкам дозволено проводити безготівкові операції з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом, без обмеження маржі та комісійної винагороди. Запроваджено також новий порядок установлення і використання офіційного обмінного курсу гривні щодо іноземних валют, яким передбачено формування курсу гривні щодо долара США на підставі інформації про курси та обсяги операцій на міжбанківському валютному ринку.

Із кінця червня 1999 року, щоб забезпечити виконання домовленостей із МВФ за програмою ЕFF, скасовано останнє антикризове обмеження, а саме: на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних контрактів. Хоча відповідна система валютних обмежень (валютного контролю) за низьких обсягів валютних резервів сприяла б стабілізації руху капіталу, послабленню тиску спекулятивних операцій, збалансуванню попиту і пропозиції іноземної валюти на валютному ринку України та уникненню негативного впливу застосування альтернативних монетарних інструментів на процес кредитування реальної економіки. Тим більше, що вимоги Статті VIII Статуту МВФ залишають деякі можливості для маневру в цій Сфері.

Вибір засобів економічної політики та вартість кредитних ресурсів

Щодо інших складових інвестиційного клімату, які стосуються валютної політики, зауважимо: уряд України не виробив конструктивних підходів до вирішення проблеми конфлікту цілей, що негативно позначається на інвестиційному процесі. Зовнішньоторговельна політика країни не відповідає завданню забезпечити рівновагу платіжного балансу, а відтак і стабільність валютного курсу.

Оскільки на попит на іноземну валюту опосередковано (через формування зобов'язань резидентів перед нерезидентами) впливає тарифне та нетарифне регулювання імпорту, його застосування, без порушення вимог Статті VIII Статуту МВФ, сприяло б підтриманню рівноваги на валютному ринку, а відтак послабленню навантаження на монетарні інструменти.

Щоб контролювати ліквідність комерційних банків, НБУ ще від часу азіатської кризи 1997 року змушений тримати на високому рівні облікову ставку (нині вона становить 45%) та резервні вимоги щодо комерційних банків (17% від обсягу депозитів). Такі монетарні заходи пригнічують кредитну функцію комерційних банків. Так, у травні поточного року виявилася тенденція до зниження кредитних вкладень комерційних банків у економіку в національній та іноземній валютах (за травень вони становили 323 млн. гривень).

На початок вересня поточного року комерційні банки вклали в економіку всього 10.5 млрд. гри. кредитних коштів. Причому питома вага інвестиційних кредитів у загальних обсягах кредитування реальної економіки становила лише 20%. Зокрема, це стримує розвиток малого та середнього бізнесу в Україні (банківський кредит є практично безальтернативним джерелом фінансування інвестицій у цю сферу).

Актуальним нині бачиться не вступ України до ГАТТ/СОТ, а реалізація Угоди про вільну торгівлю країн СНД, укладеної 15 квітня 1994 року, зі змінами та доповненнями до неї від 2 квітня 1999 року, створення згідно з Угодою про партнерство і співробітництво зони вільної торгівлі між країнами ЄС та Україною (на ці регіони припадає близько 70% нашого зовнішньоторговельного обороту) та здобуття нею статусу країни з ринковою економікою.

Зауважимо, що основні обсяги пропозиції національних грошей унаслідок стагнації ринку ОВДП спрямовуються на фінансування дефіциту державного бюджету (оскільки Національний банк є чи не єдиним покупцем цінних паперів уряду на первинному ринку). На придбання ж іноземної валюти у резерви НБУ та на рефінансування комерційних банків іде близько 20% від обсягу кредитної емісії. Це ускладнює рефінансування Національним банком комерційних банків та послаблює вплив облікової ставки на рівень кредитних ставок кінцевого позичальника.

Зрозуміло, що впровадження зазначених заходів валютної політики і зниження облікової ставки НБУ та резервних вимог щодо комерційних банків сприятимуть збільшенню обсягів кредитування реальної економіки у разі зменшення кредитних ризиків, поліпшення умов конкуренції на ринку кредитних ресурсів та посилення засад діяльності фондового ринку.

Зважаючи на відновлення у перспективі функціонування ринку державних цінних паперів, довільно в законодавчому порядку обмежити дохідність за ОВДП середньою дохідністю за кредитами комерційних банків суб'єктам господарювання, щоб не порушувати ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. При цьому вирішального значення для забезпечення динамічної рівноваги суміжних фінансових ринків (валютного, кредитного та фондового) набувають заходи у сфері бюджетної політики.

Законодавство економічно розвинутих країн містить норми, які визначають межі державного втручання у фінансові ринки, аби не порушувати ринкових процесів. Так, законами про центральні банки (Закон України "Про Національний банк" щодо цього — не виняток), як правило, заборонено купівлю боргових зобов'язань не за ринковими ставками безпосередньо у емітента, в тому числі й в уряду. Такі операції емісійного банку на відкритому ринку дозволено лише в разі реалізації процентної політики та політики ліквідності з метою забезпечення стабільних умов грошового ринку.

Аналогічними мають бути підходи до дій уряду на ринку позичкового капіталу. Якщо пропозиція кредитних ресурсів на ринку капіталів зростає повільніше, ніж обсяги державних внутрішніх запозичень, підвищується попит на позичковий капітал, а відтак і його вартість. У цій ситуації конкуренція приватних суб'єктів господарювання та держави за кредитні ресурси не рівна.

Межею урядових запозичень капіталу на внутрішньому ринку має бути ефективність державних інвестицій для структурної трансформації економіки, що становить одну з головних функцій держави у господарській сфері. В Україні впродовж останніх років поряд зі зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу спостерігається скорочення державних витрат на інвестиції у виробництво та інфраструктуру. Основна частина державних запозичень використовується на споживання.

Режим курсоутворення та інвестиції

На зовнішньоекономічну діяльність країни, структуру виробництва, споживання, рух капіталу відчутно впливають вибір режиму курсоутворення та динаміка валютного курсу. Стабільність курсу національної валюти — суттєва складова привабливості інвестиційного клімату.

За класифікацією МВФ, у світі нині застосовують п'ять основних режимів валютних курсів: фіксований щодо однієї валюти, фіксований щодо кошика валют, обмежено гнучкий, із керованою гнучкістю та плаваючий.

Кожен валютний режим має певні переваги та вади. Плаваючий курс дає змогу діяти незалежно від стану платіжного балансу, тобто проводити монетарну політику, яка не зобов'язує підтримувати валютний курс у заявлених межах. Але йому зазвичай притаманна нестабільність, спричинювана зокрема спекуляцією. Проте й фіксовані валютні курси можуть дорого обійтися економіці, оскільки вони нерідко підтримуються за рахунок підвищення процентних ставок, до того ж перехід до іншого валютного режиму пов'язаний із певними труднощами.

За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваючого курсів у чистому вигляді не практикують - застосовують їх модифікації: фіксований, але регульований валютний курс та курс керованого плавання. Різниця між цими полярними режимами стосується технічної сторони підтримки стабільності валютних курсів, коли вони коливаються один щодо іншого. Але й ця, суто операційна різниця поступово стирається. За умов зростання мобільності капіталу та впливу низки інших факторів країнам доводиться вдаватися до все частіших та не значніших коригувань офіційно встановлених валютних паритетів. Із метою залучення капіталу гнучкі валютні режими поєднують із різними схемами страхування, зокрема кредитного.

Україна використовувала кілька режимів валютного курсу — від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Впродовж 1996 та першої половини 1997 року курс національної грошової одиниці фактично коливався у межах утвореного валютного коридору 1.7—1.9 грн. за долар США. 3 другого півріччя 1997 року і донині в Україні встановлюються межі граничних коливань курсу гривні щодо долара США (валютний коридор).

За будь-яких режимів завдання валютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національної валюти. Так, унаслідок серпневої кризи 1998 року в Росії, загальна сума статутного капіталу комерційних банків України збільшилася на 461 млн. грн. і становила на кінець року 2097 млн. грн., тоді як його еквівалент у доларах зменшився з 861 млн. до 612 млн. доларів США. Однак запровадження в Україні плаваючого курсу за умов відсутності розвинутих фінансових ринків (що не дозволяє НБУ застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку) може призвести до нестабільності валютних курсів.

Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу НБУ за нинішньої ситуації змушений буде компенсувати проведенням іще жорсткішої монетарної політики.

Відсутність в Україні форвардного валютного ринку перешкоджає становленню механізмів страхування курсових ризиків, що теж негативно впливає на інвестиційний процес. До того ж до забезпечення структурної трансформації в Україні глибоку девальвацію гривні не можна розглядати як альтернативний заходам державного регулювання інструмент стимулювання економічного зростання (за рахунок збільшення експорту внаслідок перерозподілу ресурсів на користь експортерів) через нееластичність експорту.

Незважаючи на значну девальвацію гривні у 1998 та 1999 роках український експорт скоротився торік на 11%, у першому кварталі 1999 року — на 19%, у другому — на 17%. Надходження валютної виручки на коррахунки від експорту товарів лише за минулий рік знизилися майже на 17%.

Значне падіння обсягів експорту до країн СНД, зокрема до Російської Федерації, зумовлене не так втратами від курсових різниць, як спадом вітчизняного виробництва, його високою собівартістю, низькою якістю наших товарів, введенням нових торговельних обмежень у державах — торговельних партнерах України, посиленням конкуренції на світовому ринку, антидемпінговими розслідуваннями (високотехнологічні товари менше потерпають від цінових диспаритетів та зміни кон'юнктури на світових ринках).

Товарна структура українського експорту протягом кількох років не змінювалась, як не змінювався перелік товарів, що забезпечують валютні надходження до країни. В основному це продовольчі товари, сировина, продукція металургії та хімічної промисловості, вартість яких на зовнішніх ринках падає, що змушує нарощувати їх фізичні обсяги. За таких умов переорієнтація експортних потоків теж є проблематичною.

Насправді країни з нижчою продуктивністю, якістю та складністю праці змушені утримуватися на зовнішніх ринках за рахунок заниження експортних цін порівняно з національними витратами виробництва, тобто більше вивозити на одиницю імпорту товарів, що призводить до нееквівалентного міжнародного економічного обміну. Таким чином, щоб економіка виграла від девальвації курсу національної валюти, необхідно мати певну структуру виробництва (зокрема експортного) та споживання, можливості щодо заміни імпорту та зовнішні ринки збуту.

Слід враховувати також значний рівень імпортної складової у собівартості українського експорту, що означає імпорт інфляції та подорожчання обслуговування зовнішнього боргу у разі заниженого курсу гривні.

Крайньою формою фіксованих валютних курсів є режим валютного бюро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування центрального банку для підтримки ліквідності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпосередньо залежить вад накопичення валютних резервів. Це призводить до негнучкості національної кредитної політики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від стану платіжного балансу, особливо експорту.

Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валютою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить реалізацію національної стратегії структурної перебудови. Такий валютний режим запроваджено, зокрема, в Аргентині, Болгарії, Гонконгу та Естонії.

У разі скасування заборони на використання в країні іноземної валюти як засобу платежу вона стає власне національною валютою, що вже маємо у латиноамериканських країнах — Сальвадорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).

Міжнародне регулювання руху капіталу та його перспективи

Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокрема у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвестування, робить проблематичним не лише розширене, а й просте відтворення виробництва.

Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних систем їм так і не вдалося подолати дисбаланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Туркменистану, мають від'ємне сальдо торговельного балансу.

Дефіцит вільно конвертованої валюти у зовнішній торгівлі країн СНД певною мірою вдалося компенсувати за рахунок використання національних валют і бартеру.

Ще 1993 року країни СНД для розв'язання платіжної кризи, що виникла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного банку (МБ), за допомогою якого планували проводити багатосторонній кліринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було визначено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для врегулювання сальдо за кліринговими розрахунками.

Упродовж 1995—1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інвестиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комерційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.

Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні проблеми врегулювання міждержавної заборгованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інвестиції.

Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чорноморському банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснованому з метою фінансування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.

Національний механізм регулювання зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує структурної адаптації до глобального інвестиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'язкових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адаптації. Один із них — вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання без вступу в міжнародні організації — такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні.

Другим варіантом передбачається внесення змін у національне законодавство зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Статуту МВФ). Зрозуміло, що для отримання переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Україну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробництва.

Незважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отож лібералізація законодавства у сфері іноземних інвестицій не є достатньою умовою для отримання іноземних інвестицій.

На цьому, перехідному для України етапі, предмет переговорів має становити не скільки подальша повна лібералізація національного законодавства щодо руху капіталів відповідно до міжнародних норм, як зближення національного законодавства у цій сфері на регіональному рівні. Зокрема, в рамках Економічного Союзу країн СНД у березні 1998 році підписано Конвенцію про транснаціональні корпорації, розглядаються проекти Конвенції "Про координацію діяльності держав — учасниць СНД на ринках цінних паперів" та Конвенції "Про єдині принципи укладення міжнародних угод про заставу в державах — учасницях СНД".


03.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!