Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Іноземні інвестори та інвестиції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Іноземні інвестори та інвестиції. Реферат

Правове становище іноземного інвестора. Підприємства з іноземними інвестиціями. Інвестиційні договори за участю іноземних інвесторів

Правове становище іноземного інвестора. Підприємства з іноземними інвестиціями

Іноземними інвесторами визнаються суб'єкти – нерезиденти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, а саме:

  • юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншої, ніж Україна, держави;
  • фізичні особи – іноземні громадяни, які не мають постійного місця проживання в Україні та не обмежені у дієздатності;
  • іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
  • інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестори стають учасниками інвестиційних правовідносин лише за умови здійснення ними на території України інвестиційної діяльності (ст. 1 Закону України "Про режим іноземного інвестування").

Отже, за українським законодавством особа визнається іноземним інвестором за наявності таких умов:

  • для фізичної особи – іноземця – постійного місця проживання, а для інших суб'єктів – постійного місця знаходження за межами України;
  • здійснення зазначеними особами господарської діяльності, пов'язаної з реалізацією іноземних інвестицій у передбачених законодавством формах.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про страхування" страхова діяльність в Україні може здійснюватися виключно страховиками – резидентами України.

Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств у порядку, визначеному приватизаційним законодавством.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями обмежується чи забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Водночас у разі, якщо є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угрупування обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України на своїй території, в т. ч. пов'язаних із здійсненням ними інвестиційної діяльності, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі) відповідно до їхньої компетенції мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії.

До заходів, що зазначені органи можуть застосовувати у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угрупувань, належать:

  • застосування повної чи часткової заборони (повного чи часткового ембарго) на торгівлю;
  • позбавлення режиму повного сприяння чи пільгового спеціального режиму;
  • запровадження спеціального мита;
  • запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;
  • запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;
  • інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами.

Серед суб'єктів іноземного інвестування особливе становище посідає підприємство з іноземними інвестиціями – одна з найрозповсюдженіших форм, в якій здійснюється таке інвестування.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це господарська організація (зазвичай низової ланки економіки) будь-якої організаційно-правової форми створена відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якої (за його наявності) становить не менше 10 відсотків. Така організація набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на її баланс.

Іноземні інвестиції та інвестиції українських партнерів, в т. ч. внески до статутного фонду підприємства, оцінюються в іноземній конвертованій валюті та у валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України. При цьому перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України.

До установчих документів підприємства з іноземними інвестиціями ставляться спеціальні вимоги: крім відомостей, передбачених законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, вони також мають містити відомості про державну належність засновників підприємства з іноземними інвестиціями.

Іноземна юридична особа, засновуючи чи беручи участь у заснуванні на території України суб'єкта підприємницької діяльності, повинна засвідчити свою реєстрацію у країні місцезнаходження відповідним документом, яким може бути витяг із торговельного, банківського або судового реєстру тощо (п. 5 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. №740).

Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації чи власного споживання), звільняється від обкладення митом. Порядок пропуску такого майна на територію України визначається ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" та постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих Щ час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна від 7 серпня 1996 р.

Підприємство з іноземними інвестиціями є самостійним у здійсненні господарської діяльності. Воно самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України

Продукція цих підприємств не підлягає ліцензуванню та квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями здійснюється у загальному для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, порядку, тобто відповідно до податкового законодавства України.

Охорона та здійснення підприємствами з іноземними інвестиціями прав інтелектуальної власності забезпечується згідно з законодавством України. Ці підприємства самостійно приймають рішення про патентування (реєстрацію) в Україні та за кордоном винаходів, промислових зразків, товарних знаків, інших об'єктів інтелектуальної власності, що їм належать, керуючись при цьому українським законодавством.

Участь іноземного інвестора у підприємстві з іноземними інвестиціями може обмежуватися законодавством. Це стосується, наприклад, страхових організацій. Згідно з ч. З ст. 2 Закону України "Про страхування" загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика, як правило, не може перевищувати 49 відсотків.

Інвестиційні договори за участю іноземних інвесторів

Хоча здійснення іноземних інвестицій у формі підприємств з іноземними інвестиціями є чи не найрозповсюдженішою формою, однак іноземні інвестиції можуть здійснюватися і в інших формах, в тому числі шляхом укладання концесійних договорів та договорів про спільну інвестиційну діяльність.

Загалом відносини щодо вкладення іноземних інвестицій опосередковуються за допомогою інвестиційного договору (у вузькому розумінні). Цей договір має такі характерні ознаки:

  • особливий суб'єктний склад: однією зі сторін договору має бути іноземний інвестор;
  • предмет договору – іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України формі, та розмір якої фіксується в договорі;
  • об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо іноземних інвестицій;
  • мета договору – здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту;
  • необхідність дотримання письмової форми (а в передбачених законодавством випадках – нотаріально посвідченої); оскільки інвестиційна діяльність є різновидом зовнішньоекономічної діяльності (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"), то при укладенні інвестиційних договорів, які опосередковують здійснення іноземного інвестування, слід дотримуватися спеціальних вимог щодо форми та змісту договору, притаманних для зовнішньоекономічних контрактів, якщо законодавство про режим іноземного інвестування3 та спеціальні закони (наприклад, Закон України "Про лізинг") не передбачають іншого.

Так, спеціальні вимоги встановлені законодавством щодо порядку укладання змісту і форми концесійних договорів.

Ці договори, укладаються Кабінетом Міністрів України або уповноваженим на це державним органом (щодо об'єктів права державної власності) Та органом місцевого самоврядування (щодо об'єктів права комунальної власності) з іноземними інвесторами, і передбачають надання останнім прав на розробку та освоєння відновлювальних і невідновлюваних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів державної власності та комунальної власності не переданих підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Концесійним договорам притаманні особливі ознаки, а саме:

  • однією з сторін такого договору виступає держава в особі уповноваженого органу чи орган місцевого самоврядування;
  • визначеність строку дії такого договору залежно від характеру та умов концесії (однак із законодавчим обмеженням мінімального та максимального строку дії договору);
  • конкурентні засади укладання договору;
  • спеціальна реєстрація укладених договорів. Концесійні договори умовно можна поділити на дві категорії:
  • концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання природних ресурсів;
  • концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання інших об'єктів, що перебувають у державній власності та комунальної власності й не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.

Наведена класифікація концесійних договорів зумовлена особливим правовим режимом природних ресурсів, що становлять об'єкт права власності Українського народу, і відповідно – особливим порядком укладання концесійних договорів на право використання природних ресурсів.

Зазначені відносини регулюються законодавством про іноземні інвестиції, концесії та природоохоронним законодавством.

Так, ст. 3 Закону України "Про режим іноземного інвестування" до форм здійснення іноземних інвестицій відносить придбання іноземним інвестором самостійно чи за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання на території України її природних ресурсів (частиною яких є надра).

Рівночасно ст. 13 Кодексу України про надра встановлює, то користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземні юридичні особи та громадяни, а ст. 68 цього кодексу передбачає, що іноземним юридичним особам і громадянам надра у користування та право на переробку мінеральної сировини надаються на конкурсній основі на підставі угод (контрактів), які укладаються відповідно до вимог зазначеного кодексу, інших законодавчих актів України та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок укладання контрактів на користування надрами за участю іноземних юридичних осіб і громадян був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1995 р. № 948і, дію якої було скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 891, що затвердила Положення про порядок організації і проведення міжнародних конкурсів (тендерів) для укладання контрактів на користування надрами.

Усі види користування надрами згідно зі ст. 16 Кодексу про надра підлягають ліцензуванню. Право отримати таку ліцензію передається переможцю міжнародного конкурсу (тендеру) на підставі підписаного між ним і замовником тендеру контракту на користування надрами (ч. 2 п. 44 Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) для укладання контракту для користування надрами). До типових умов такого контракту належать:

  • сторони і предмет контракту;
  • район проведення робіт;
  • терміни та поняття, які використовуються в контракті;
  • права сторін (учасників);
  • оператор власник спеціального дозволу (ліцензії) або інша юридична особа, призначена його власником для проведення ліцензійної діяльності на об'єкті тендеру);
  • заміна оператора;
  • відповідальність сторін (учасників);
  • умови повернення площ, які надаватимуться переможцю конкурсу (тендеру), й продовження терміну діяльності на об'єкті;
  • умови реалізації продукції;
  • застосування українського законодавства (оподаткування, нагляд і контроль, охорона навколишнього природного середовища, охорона надр і раціональне використання мінеральної сировини, припинення діяльності, право власності на геологічну інформацію тощо);
  • форс-мажорні обставини; в використання українського потенціалу, підготовка національних кадрів;
  • розв'язання спорів та арбітраж;
  • порядок проведення та фінансування ліквідаційних робіт на об'єкті користування надрами;
  • зобов'язання щодо конфіденційності;
  • інформування сторін контракту;
  • повноваження на підпис контракту.

Прикладом другої категорії концесійних договорів (концесійні договори, за якими іноземному інвестору передається право на використання об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління) може бути концесія на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг, що регулюється Указом Президента України "Про концесію на будівництво та реконструкцію автомобільних доріг" від 4 липня 1998 р. № 735/981.

Цей нормативний акт визначає концесійний договір як письмову угоду між концесодавцем (спеціально уповноважений орган виконавчої влади) і концесіонером (юридична чи фізична особа без обмеження щодо державної належності), що визначає права та обов'язки сторін під час будівництва та експлуатації побудованої або реконструйованої концесіонером автомобільної дороги.

Концесійний договір укладається з переможцем концесійного конкурсу. У договорі повинні зазначатися:

  • сторони договору;
  • об'єкт концесії, строк дії договору;
  • порядок та умови повернення об'єкта концесії концесодавцю;
  • умови, строки і порядок внесення плати за надання концесії;
  • зобов'язання концесодавця щодо передачі об'єкта концесії і його право на контроль за використанням цього об'єкта;
  • зобов'язання концесіонера щодо утримання об'єкта в робочому стані;
  • умови страхування об'єкта концесії;
  • перелік юридичних фактів, за яких є можливою зміна умов концесійного договору чи його розірвання на вимогу однієї зі сторін;
  • відповідальність сторін і порядок розв'язання спорів;
  • фінансові гарантії сторін;
  • розмір і порядок внесення плати за проїзд автомобільними дорогами;
  • інші умови, що передбачаються в договорі за згодою сторін.

Нещодавно (16 липня 1999 р.) прийнятий Закон "Про концесії" визначає правові засади відносин концесії державного та комунального майна (в тому числі порядок укладання, істотні умови та форму концесійного договору). Рівночасно спеціальними законами про конценсійну діяльність можуть бути передбачені особливості здійснення такої діяльності в окремих сферах господарювання.

Крім концесійних договорів, іноземним інвесторам надається також право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язані зі створенням юридичної особи.

Господарська діяльність на підставі таких договорів регулюється законодавством України (зокрема статтями 430–434 Цивільного кодексу, що регулюють Договірні відносини щодо сумісної діяльності), а на сторони цих договорів покладаються додаткові обов’язки: вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням цих договорів (контрактів); відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами); зареєструвати ці договори (контракти) у терміни та порядку, що встановлюються постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність" від 30 січня 1997р. № 112.

Для інвесторів, що здійснюють інвестиції за договорами (контрактами) про спільне інвестування, законодавством передбачаються деякі переваги. Зокрема, майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше 3-х років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом. Однак прибуток, отриманий від спільної діяльності за такими договорами (контрактами) оподатковується відповідно до законодавства України (тобто в загальному для національних суб'єктів підприємницької діяльності порядку).

Різновидом договорів про спільне інвестування є договір про виробничу кооперацію. За цим договором два та більше учасників господарських відносин, в т. ч. іноземний інвестор, беруть на себе зобов'язання з метою досягнення спільного господарського результату в різних сферах співробітництва (виробничій, науково-технічній, збутовій, управлінській тощо). Характерною особливістю такого договору є:

  • мета – досягнення спільного господарського результату (випуск готової продукції, передання однією стороною результатів своєї діяльності іншій для забезпечення кожному із учасників кооперації можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату);
  • фіксація в договорі організаційно-правового механізму координації спільної діяльності учасників.

Лаконічність національного законодавства щодо особливостей встановлення договірних відносин У сфері виробничої кооперації між іноземними та вітчизняними суб'єктами господарювання зумовлює доцільність використання розроблених Європейською комісією ООН рекомендацій щодо складання договорів:

  • на спорудження великих промислових об’єктів;
  • про міжнародне передання виробничого досвіду і знань у машинобудуванні;
  • про промислове співробітництво;
  • про сумісну діяльність між сторонами, які об'єдналися для здійснення конкретного проекту;
  • з неконсультативного інжинірингу;
  • з надання міжнародних послуг, пов'язаних з матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд.

Іншою комісією ООН – з права міжнародної торгівлі розроблено Правові рекомендації щодо складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об'єктів.

На території країн, що входять до складу СНД, діє прийнята 23 грудня 1993 р. Угода про загальні умови та механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав – учасниць СНД, ст. 4 якої передбачає, що основною ланкою виробничої кооперації та прямих зв'язків є договори (контракти), які укладаються суб'єктами господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та міжвідомчих угод.


02.04.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!