Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Місцеве самоврядування: зародження та розвиток, принципи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Місцеве самоврядування: зародження та розвиток, принципи. Реферат

Зародження та розвиток місцевого самоврядування: історичний аспект. Місцеве самоврядування в Україні. Європейська Хартія місцевого самоврядування. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування. Принцип народовладдя. Принцип гласності. Принцип колегіальності

Місцеве самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного устрою країни. Суть місцевого самоврядування зводиться до гарантованого державою права територіальних громад та їх виборчих органів вирішувати самостійно, під свою відповідальність, питання місцевого значення, діючи в межах конституції та законів своєї держави.

Для того щоб місцеве самоврядування посіло чільне місце в системі публічної влади, необхідно знати історичні умови його розвитку, базові принципи, систему та основні компетенції самоврядних органів відповідного рівня.

Зародження та розвиток місцевого самоврядування: історичний аспект

Витоки історії місцевого самоврядування сягають періоду XI-XV століть, коли ще у феодальній Європі існували князівства, міста, приходи та інші місцеві форми урядування. Розвиток торгівлі приводив до становлення міських громад, багато з яких отримували статус напівсуверенних одиниць і таким чином закладали основу виникнення місцевої автономії. Одним із прикладів такої автономії слід вважати появу, починаючи з XIII ст., у середньовічній Європі значної кількості міст, у тому числі і на землях Галицько-Волинського князівства, які користувалися магдебурзьким правом.

У ході подальшої розбудови суверенних держав-націй у XVI-XVII ст. відбулося підпорядкування міст та інших менших форм місцевого самоврядування центральній державній владі, після чого місцева влада почала набувати форм адміністративних підрозділів центрального уряду. Цей попередній автономний розвиток міст заклав підґрунтя для вирішення прав місцевих громад та розвитку їх самоврядування, а процес утвердження домінування центрального уряду окреслив роль самоврядних органів як таких, що надають місцеві послуги та вирішують місцеві проблеми.

Саме поняття "самоврядування" виникло та було вжите в період Великої французької революції, щоб підкреслити самостійність громади щодо держави. 1808 року прусський міністр барон фон Штейн використав ідею самоврядування в законі про статуси міст, що визначав міську громаду як політичну одиницю.

Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з'явилося в середині XIX ст., і сам термін "місцеве самоврядування" вперше ввів в користування німецький юрист Рудольф Гнейст для визначення такого виду управління на місцях, за якого територіальні громади, що історично склались, законодавчо були наділені правом самостійного вирішення місцевих проблем. При цьому діяльність самоврядних громад була вільна від державної адміністрації та її чиновників на місцях.

У Західній Європі та Північній Америці за останні двісті років право на місцеве самоврядування, незважаючи на значну різноманітність систем, стало конституційно визнаним у більшості держав. Конституційні норми в цих країнах гарантують муніципалітетам, провінціям, іншим регіональним та територіальним угрупуванням право самостійного урядування і а самоорганізації. Зовсім недавно всі посткомуністичні держави Східної Європи внесли положення про місцеве самоврядування до своїх конституцій та законів.

Основною проблемою сучасних демократичних країн є забезпечення рівноваги між вимогою проведення загальнодержавної політики та необхідністю врахування інтересів різних верств населення. Цю проблему можна розв'язати лише шляхом децентралізації влади, яка полягає в передаванні повноважень у вирішенні окремих конкретних питань від центральних органів держави до виборних місцевих органів. Ідеалом децентралізованої держави є Швейцарія, в якій 70 відсотків доходів держави споживається територіальними громадами конфедерації, що в абсолютних цифрах становить 73 млрд. доларів США на 7 млн. населення (у порівнянні з Україною - 8 млрд. доларів США на 50,1 млн. населення).

Місцеве самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в середні віки у вигляді перших спроб міського самоврядування, що надавалось магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки (XV-XVII ст.), але остаточно занепало в часи після безславного об'єднання України з Росією (1654 року). Незначна його реанімація за умов царизму (початок XX ст.) та часів УНР закінчилась фактичним відродженням національного поняття місцевого самоврядування лише у березні 1990 року після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад.

Європейська Хартія місцевого самоврядування народних депутатів. Але шлях до демократичних реформ був невідомий. Відсутність достатнього власного історичного досвіду, правового регулювання питань місцевого самоврядування, децентралізації державної влади, нерідко призводила до конфлікту з іншими владними структурами (як виконавчої, так і місцевої влади різних рівнів).

Перші кроки щодо цього регулювання зроблено завдяки Законові України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування" від 7 грудня 1990 року. Саме тут визначено основні принципи побудови місцевого самоврядування. Період від грудня 1990 року до червня 1996 року визначався серйозною роботою в царині державного устрою та місцевого самоврядування, які знаходили своє відображення в складному конституційному процесі. Прийняття Конституції та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зробило важливі кроки на шляху становлення та конституційного закріплення основ місцевого самоврядування в нашій державі.

Європейська Хартія місцевого самоврядування

Базові принципи місцевого самоврядування сформульовані в Європейській Хартії про місцеве самоврядування, яка була схвалена Комітетом міністрів країн Ради Європи 1985 року і ратифікована Україною 1995 року. Цими широкими принципами є правова, організаційна та фінансова автономії органів місцевого самоврядування.

Суть правової автономії органу місцевого самоврядування полягає в тому, що він має власні повноваження, визначені писаним законом і, де це можливо - конституцією (ст. 2 Європейської Хартії про місцеве самоврядування), а також має право на судовий захист для забезпечення своїх повноважень та дотримання конституційних принципів самоврядності (ст. 11). Повноваження мають бути повними і виключними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування цілком незалежний у здійсненні власних ініціатив з будь-якого питання, що належить до його компетенції. Це правило чинне і тоді, коли йдеться і про делеговані цьому органові повноваження (ст. ст. 3 і 4).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що орган місцевого самоврядування повинен мати можливість сам визначати свою власну внутрішню структуру, яка б відповідала місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління (ст. ст. 6, 7 і 10). Діючи в межах закону, орган місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам влади, а будь-який адміністративний контроль за його діями можливий лише за умови забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування (ст. 8).

Суть фінансової автономії місцевого самоврядування полягає у праві органів місцевого самоврядування володіти та розпоряджатись власними коштами, достатніми для здійснення їх функцій та повноважень (ст. 9).

Європейська Хартія місцевого самоврядування зобов'язує всі країни, які її ратифікували, застосовувати у своєму законодавстві основні принципи, що гарантують самостійність місцевої влади.

Країни - члени Ради Європи, серед них і Україна, уже зробили істотні кроки в напрямі досягнення цілей цього документа, який є гарантом і дієвим Інструментом демократизації всіх країн Європейського співтовариства.

Конституційно-правові засади місцевого самоврядування

Конституційно-правові засади розглядаються як основні принципи, під якими розуміються вихідні ідеї та провідні напрями, котрі становлять фундамент системи ідей, положень про органи місцевого самоврядування, мають найбільш загальний характер, визначають весь комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі організації і діяльності всієї системи місцевого самоврядування.

Основний Закон нашої держави (ст. 7) твердить: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування". Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 2), відповідно до Конституції, визначає поняття місцевого самоврядування, як гарантоване державою право та реальну здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Ст. З Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" гарантує громадянам України право на участь у місцевому самоврядуванні. Будь-які обмеження цього права забороняються законом (рис. 1.3 Додатку).

Ст. 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює основні принципи місцевого самоврядування: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих та державних інтересів; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримки та гарантія місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Розгляд основних принципів місцевого самоврядування, що базуються на Європейській Хартії про місцеве самоврядування, Конституції та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", повинен допомогти працівникам місцевого самоврядування краще зрозуміти теорію і практику місцевого самоврядування в Україні для їх ефективного впровадження в життя.

Принцип народовладдя

Принцип народовладдя закріплений ст. 5 Конституції України, де сказано, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Визначення народу верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним правом, а народний суверенітет - невідчужуваний і недоторканий.

Сьогодні можна сказати, що настав етап корінних змін у пріоритетах реалізації народовладдя на теренах України на користь саме безпосереднього здійснення народом належної йому публічної влади, що в кінцевому результаті має сприяти справжньому і реальному широкому залученню громадян до управління державними справами і створює умови для зменшення відчуженості громадян від влади, яке фактично до певної міри завжди існує за умов будь-якого суспільства, навіть найбільш демократичного.

Ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює територіальну громаду села, селища, міста, а не раду, як у радянський період, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень (див рис. 1.6 Додатку). Свої функції і повноваження територіальна громада здійснює як безпосередньо: у формі виборів, референдумів, загальних зборів громадян, місцевих ініціатив, громадських слухань, - так і через створювані ними органи: ради, як представницькі органи місцевого самоврядування, їх виконавчі органи; сільського, селищного, міського голову, органи самоорганізації населення та інші.

Багато питань внутрішнього функціонування територіальних громад, діяльності органів місцевого самоврядування, їх взаємодії між собою залишаються неврегульованими. Існують значні відмінності в історичний традиціях місцевого самоврядування різних регіонів України. Усе це викликає необхідність розв'язання таких питань шляхом розроблення та прийняття територіальними громадами своїх Статутів.

Принцип законності в організації і діяльності органів місцевого самоврядування врядування означає, що ця система місцевого самоврядування функщ0НуЄ у точній відповідності із законодавством України. Принцип законності стосовно системи місцевого самоврядування виявляється у двох формах.

Перша пов'язана із забезпеченням вимог законності в роботі територіальних сільських, селищних, міських громад, їх представницьких та виконавчих органів.

Друга пов'язана із забезпеченням законності на їхній території. Ця діяльність регламентується Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 38), зокрема: сприяння діяльності органів суду, прокуратури, юстиції, служби безпеки, внутрішніх справ та адвокатури; внесення подань до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб, якщо вони ігнорують законні вимоги та рішення рад і їх виконавчих органів, прийнятих у межах їхніх повноважень; звернення до суду про визнання незаконних актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливо зазначити діяльність органів місцевого самоврядування із забезпечення на своїй території вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

У разі стихійного лиха, екологічних та техногенних катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій органи місцевого самоврядування зобов'язані вживати необхідних заходів для забезпечення державного І громадського порядку, врятування життя людей, захисту їх здоров'я, збереження матеріальних цінностей, забезпечення життєдіяльності підприємств, установ та організацій.

Органи місцевого самоврядування вживають ряд інших заходів щодо реалізації принципу законності на своїй території.

Принцип гласності

Принцип гласності забезпечує відкритий (публічний) характер діяльності органів місцевого самоврядування і систематичну інформацію населення про цю діяльність для залучення широких народних мас до активної діяльності територіальних сільських, селищних, міських громад та їх виконавчих органів.

З моменту закріплення на конституційному рівні територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування, а також становлення і розвитку таких її форм діяльності, як місцевий референдум, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання населення має більші можливості одержати інформацію про їх діяльність у сфері місцевого самоврядування.

Крім цього, сесії сільських, селищних, міських рад, як правило, проводяться відкрито. Кожний громадянин може бути присутнім на пленарному засіданні ради чи постійної комісії. Часто на сесію ради запрошують керівників підприємств, установ, організацій, громадських організацій, які Інформують згодом своїх працівників, членів громадських організацій про прийняті на ній рішення.

Органи місцевого самоврядування - це колективна відповідальність, яка вимагає ділового партнерства та співпраці між громадськістю села, селища і вибраними до його керівництва особами. Зв'язок із громадськістю (паблік рілейшнз) - це найбільш ефективний засіб досягнення такого співробітництва. Найбільш важливим аспектом зв'язків з громадськістю завжди залишається особистий контакт сільського, селищного голови, депутатів місцевої ради з виборцями.

Якщо до сільської, селищної ради звернувся відвідувач зі своєю проблемою, і його погано вислухали, не заглибилися в його проблеми, він пішов і місцевої ради в пригніченому стані, то ніякі наступні зусилля вже не зможуть змінити його враження про роботу посадових осіб цієї ради. Про вирішення тієї чи іншої місцевої проблеми громадськість повинна бути проінформована на сході села, селища, якщо це глобальна проблема, або розміщенням інформації на дошці оголошень, якщо це проблеми локальні.

Зростає необхідність створення розгорнутого інформаційного середовища всередині організації, що дозволяє всім членам ради та її виконавчого комітету орієнтуватися в навколишніх проблемах і швидше знаходити їх розв'язання. На сьогодні, щоб завоювати довіру громади, сільському, селищному голові потрібно чинити так:

  • своєчасно і частіше спілкуватися з мешканцями;
  • демонструвати довіру до громадян повідомленням як добрих, так і поганих новин;
  • залучати більшу кількість мешканців до процесу вирішення місцевих проблем, знати їхні ідеї та думки.

У кожній сільській, селищній раді необхідно використовувати, як мінімум, два комунікаційні засоби: усні комунікації та інформаційні листки. Інформаційний листок - один із друкованих засобів комунікації, він може бути тематичним (екологія довкілля, проблеми громадських доріг, нове в роботі ради тощо). Листки повинні виходити регулярно, у чітко встановлені терміни. На селі досить часто поширюють плітки - найбільш сильний засіб комунікації. їх важко зупинити, тому місцева рада зобов'язана провести спростування неправдивих чуток, що можна зробити прямою офіційною заявою сільської, селищної ради. Важливо зауважити, що комунікаційну функцію виконують не лише різного роду інформаційні випуски та живе спілкування, а й елементи інтер'єру місцевої ради.

Саме приміщення, місце, де проводяться сільські сходи, робочий стіл голови, кошик для сміття несе громадянам один із варіантів комунікаційного повідомлення: "Те, що ви робите, має зміст" або "Те, що ви робите, - беззмістовне". Добру справу роблять ті районні й обласні ради, які через засоби масової інформації пропагують кращий досвід роботи територіальних громад, їх рад І виконавчих органів. Окремі районні газети мають навіть спеціальну рубрику про діяльність місцевого самоврядування в районі.

Принцип гласності повинен будити інтерес громадськості до підвищення ефективності в роботі органів місцевого самоврядування, стимулювати ініціативу, сприяти розвиткові підприємництва, соціальної сфери, політичної активності громадян.

Принцип колегіальності

Принцип колегіальності означає таку організацію і діяльність відповідного колективного органу, коли до його складу входить відповідне число осіб, вибраних персонально у встановленому законом порядку, а питання, що належить до компетенції колегіального органу, вирішують більшістю голосів на засадах колективного, вільного та ділового обговорення. Таке входження до складу колегії породжує виникнення відповідних при цьому рівних прав і обов'язків.

Ради, як представницькі органи територіальних громад, повинні функціонувати колегіально. Колегіальність створює найширші можливості для використання професійних знань, досвіду, організаторських здібностей усіх осіб, які входять до складу колегій, а також широких мас населення, з якими підтримується тісний зв'язок.

Сесії рад, які є організаційно-правовою формою діяльності рад, дають можливість обраним депутатам на базі широкої колегіальності обговорювати І вирішувати всі важливі питання, що входять до їх компетенції.

Регулярне проведення сесій - одна із основних умов послідовного здійснення принципу колегіальності і розвитку творчої активності депутатів. Принцип колегіальності лежить в основі організації й органів ради. Колегіальними є постійні комісії ради, виконавчі комітети рад і комісії виконкомів.

Колегіальність передбачає не лише право, а й обов'язок депутатів активно брати участь у роботі ради та її органів, до яких вони вибрані. Але в силу різних причин, частіше об'єктивного характеру, деякі депутати не можуть бути присутніми на пленарних засіданнях ради або її колегіального органу. ї тому Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначає необхідний мінімум, або кворум, без якого діяльність колегіального органу, або його рішення визнаються недійсними. "Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради" - гласить ст. 46 п. 11 цього Закону. Встановлений законом кворум - це важлива, але не єдина правова гарантія колегіальності. Чинне законодавство наділяє депутатів - членів колегіальних органів - рядом прав, що забезпечують їм активну участь у роботі цих органів. Сюди належить право вносити питання до порядку денного, брати участь в обговоренні, давати довідки, голосувати.

Поряд з правовим забезпеченням колегіальність забезпечується низкою організаційних заходів - такими як створення ділової, творчої атмосфери, що дозволяє всебічно обговорити питання, прийняти щодо них оптимальні рішення.

Література

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - Київ1. Вид-во, "Просвіта", 1996. - 42 с.

2. 18 липня 1963 року. Закон Української РСР "Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР".

3. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР "Про сільську Раду народних депутатів Української РСР".

4. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР "Про селищну Раду народних депутатів Української РСР".

5. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР "Про районну Раду народних депутатів Української РСР".

6. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР "Про міську, районну в місті Раду народних депутатів Української РСР".

7. 31 жовтня 1980 року. Закон Української РСР "Про обласну Раду народних депутатів Української РСР".

8. 5 грудня 1990 року. Закон Української РСР "Про бюджетну систему Української РСР".

9. 7 грудня 1990 року. Закон Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування".

10. 7 лютого 1991 року. Закон України "Про власність".

11. 25 червня 1991 року. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

12. 25 червня 1991 року. Закон України "Про систему оподаткування" (стара редакція).

13. 26 березня 1992 року. Закон України "Про місцеві ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування".

14. З липня 1992 року. Закон України "Про плату за землю".

15. 26 жовтня 1992 року. Закон України "Про охорону атмосферного повітря".


29.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!