Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Здійснення прямих інвестицій: основні засади. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Здійснення прямих інвестицій: основні засади. Реферат

Світовий досвід залучення інвестицій. Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій

Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis – головний). Поняття "капітал", або "інвестиційні ресурси", як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

Капітал – це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма – фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості – це функція торгового капіталу.

Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -– це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

Сучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств – як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених сьогодні, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія).

Та й сам термін капітал уже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або корпоративні права включно з правом купити чи продати свою частку власності.

Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.

Основні засади здійснення прямих інвестицій

Світовий досвід залучення інвестицій Проблема інвестицій загальновизнана в якості першорядної для української економіки. У цьому зв'язку питання про розмежування прямих і портфельних іноземних інвестицій має дуже істотне практичне значення. Основні вихідні теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

  • контроль над ними;
  • високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;
  • доступ до зовнішніх ринків;
  • переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
  • часткове право власності.

1. Прямі інвестиції справляють безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку (пайова участь у будівництві й організації господарських об'єктів, повне або часткове їх придбання з метою більш ефективного використання).

2. Прямі інвестиції мають на меті одержання не тільки прибутку на капітал, але і повного підприємницького прибутку або основної його частини, а також безпосередніх або непрямих вигод від контролю над фірмою, що включає визначення її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної і фінансової політики.

3. Прямі інвестиції припускають більш високу рентабельність, ніж портфельні, і з часом ведуть до помітного відтоку прибутків материнської компанії за кордон або викликають нові капіталовкладення за рахунок реінвестиції прибутків.

4. Прямі інвестиції більшою мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж портфельні.

5. Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні місця країни в міжнародному поділі праці, впливають на національну конкурентоздатність.

6. Прямі інвестиції, на відміну від портфельних, впливають на зміну в країні відносин національної власності, викликають її відчуженість на користь іноземців.

7. Прямі інвестиції відчутніше впливають на стан конкуренції в країні, посилюючи її або призводячи до зміцнення на внутрішньому ринку позицій іноземних фірм. Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих місць, звичайно тягнуть за собою приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх конкурентних позицій на світовому ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери.

Однак до сьогоднішнього дня у світовому співтоваристві вже накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку лідерів по притягненню іноземних інвестицій. При загальному об'ємі в 73,5 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій.

Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні.

Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

Мотиви та демотиватори здійснення прямих іноземних інвестицій

Мотиви, за якими компанії приймають рішення про здійснення діяльності в тій або іншій країні, відрізняються великою різноманітністю. Однак умовно їх можна розділити на дві великі групи. У першому випадку фірми займаються в основному продажем товарів і послуг, вироблених в інших країнах, в іншому - інвестують кошти в створення виробничих потужностей у даній країні з метою продажу продукції на місцевому ринку або експорту її на ринки інших країн.

Таблиця 1. Мотивація безпосередніх партнерів.

Види мотивації

Умови мотивації

1. Виробничо-економічна

1.1. Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей

1.2. Придбання джерел сировини або нової виробничої бази

1.3. Розширення діючих виробничих потужностей

1.4. Реалізація переваг нижчої вартості чинників виробництва

1.5. Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва

1.6. Пристосування до процесу скорочення

2. Маркетингова

2.1. Зростання ефективності існуючого маркетингу

2.2. Придбання нових каналів торгівлі

2.3. Проникнення на конкретний географічний ринок

2.4. Вивчення потреб, набуття управлінського досвіду на нових ринках

2.5. Пристосування до умов країни, яка приймає капітал

3. Інші мотиви

3.1. Пропагандистські

3.2. Престижні

3.3. Екологічні

 

Таким чином, цікаво з'ясувати мотиви вибору компаніями тієї або іншої стратегії, а також ступінь подібності або розходження проблем, з якими вони зіштовхуються у своїй діяльності. Компаніям, що мають намір поставляти продукцію за кордон, не обов'язково створювати підприємства в даній країні, оскільки в них є можливість просто продати ліцензію на виробництво своїх товарів або послуг з метою одержання прибутку з ліцензійних платежів.

Ризик експропріації власності, сваволя з боку державної і місцевої влади, а також неплатежі місцевих замовників розцінювалися як проблеми, що мають не найбільше значення. І нарешті, труднощі, пов'язані з якістю робочої сили або управлінських кадрів, постачальниками, злочинністю, рекетом і бартером, були віднесені до категорії не дуже істотних.

Одним з основних мотиваторів іноземні інвестори відносно країн СНД називають обсяги ринку.

Представники промислових і транспортних підприємств називають у числі найбільш важливих чинників, що вплинули на їх рішення, близькість до країни, де діють материнські компанії, однак для компаній з інших секторів цей чинник, має другорядне значення.

Можливість перебороти торгові бар'єри також називалася серед важливих причин - причому компанії, що займаються збутом продукції, і транспортні підприємства вказують на цей чинник навіть частіше, ніж промислові підприємства. При цьому респонденти зазначили, що наявність кваліфікованих кадрів мало для них досить важливе значення, причому на рішення про здійснення інвестицій вплинула також низька вартість робочої сили. Іноземні компанії мають на меті виробництво продукції і надання послуг для місцевого ринку, про що свідчить низька частка експорту в загальному обсязі випущеної ними продукції.

Можливість скорочення транспортних витрат не відіграє значної ролі для всіх учасників інвестиційного процесу, за винятком компаній, що займаються збутом продукції. Те ж саме відноситься до податкових пільг, можливостей виходу на ринки третіх країн і доступності сировини (значна частина інвестицій у сировинному секторі була здійснена американськими компаніями).

Аналогічним способом, грошові потоки мали для учасників опитування другорядне значення при ухваленні рішення про здійснення тут інвестиційної діяльності. Виняток у цьому випадку складають лише банки і транспортні компанії. І нарешті, відносна м'якість екологічних норм, мабуть, не відіграла при прийнятті інвестиційних рішень ніякої ролі.

Найважливішою причиною переваг здійснення виробничої діяльності в країні (порівняно з продажем ліцензій) є прагнення утримати за собою контроль над прибутками, збутом, якістю продукції й дещо меншою мірою - за рухом коштів. Наступним по ступені важливості є захист власних ноу-хау і можливість зрозуміти особливості роботи на місцевому ринку, однак ці чинники мають лише обмежене значення.

До найбільш серйозних проблем, з якими зіштовхуються іноземні інвестори, можна віднести наступні.

Найбільш серйозною проблемою, що випереджає інші труднощі по ступені важливості, є неадекватне і постійно мінливе податкове законодавство. Потім ідуть проблеми, пов'язані зі слабким забезпеченням прав власності і прав кредиторів, діями митних органів, ризиком змін у політичній сфері, хитким макроекономічним положенням, нерозвиненим банківським сектором, системою бухгалтерського обліку і корупцією.

Саме по собі податкове законодавство сприймається як більше зло, ніж податкові органи, покликані забезпечувати його дотримання. Навпаки, митні органи й меншою мірою постійні зміни зовнішньоторговельної політики розглядаються як більш серйозна проблема, ніж торгова політика як така.

Ризик вилучення власності і свавілля з боку владних структур, як загальнодержавних, так і місцевих, були віднесені до категорії проблем, не самих першорядних за ступенем важливості. Те ж саме відноситься до неплатежів замовників і неадекватного захисту прав інтелектуальної власності.

Захист прав інтелектуальній власності розглядається багатьма як менш серйозна проблема, ніж забезпечення прав власності в цілому. Ця точка зору послідовно виражається представниками всіх секторів, і хоча компанії, що використовують більш передові виробничі технології, природно, більше стурбовані захистом прав інтелектуальної власності, їхні представники все одно вважають, що забезпечення прав власності в цілому являє собою більш серйозну перешкоду, ніж захист прав інтелектуальної власності.

Якість матеріалів і комплектуючих, що поставляються внутрішніми підприємствами, а також своєчасність їх постачання, також відноситься до демотиваторів здійснення іноземного інвестування.

Порядок розподілу проблем за ступенем важливості носить стійкий характер у всіх секторах. Компанії, що беруть участь у промисловому виробництві, підкреслюють серйозність проблем, пов'язаних із нерозвиненістю банківського сектора. Навпаки, банки віднесли до числа першорядних проблему неадекватного захисту прав кредиторів.

Наявність або відсутність у країні інших іноземних інвесторів також впливає на рішення компаній зайнятися тут інвестиційною діяльністю. У цілому цей чинник не справив серйозного впливу на процес прийняття інвестиційних рішень. Проте, присутність у країні інших інвесторів якоюсь мірою вказує на наявність прибуткового ринку і полегшує інвесторам оцінку ефективності своїх інвестиційних проектів. Крім цього, іноземні компанії часто сприймаються ними як потенційні клієнти і замовники.

У випадку відсутності на ринку інших іноземних інвесторів можливість з’явитися на ринку першим і мати з цього вигоду також відіграє деяку роль в ухваленні рішення.

Прагнення одержати монопольну або олігопольну ренту в більшості випадків не є вирішальним чинником при ухваленні рішення про здійснення інвестицій, оскільки жодне з обстежених підприємств не мало монопольного положення на ринку і тільки 20% компаній діяло на ринках, де було менше п'яти конкурентів.

Багато компаній і промислових підприємств, використовують відносно нові, передові технології.

Наведені вище перешкоди (демотиватори) характерні для економіки сучасної України. Про це свідчать наступні статистичні дані.

Інвестиційна активність в Україні в останні роки відрізняється крайньою млявістю. У 1996 -1998 р. щорічний приріст іноземних капіталовкладень склав 600-650 млн. дол., державних інвестицій в економіку - 600 млн. дол. (в основному субсидій і дотацій), довгострокового кредитування комерційними банками - 50 млн. дол. При цьому на частку позичок підприємствам на термін більше одного року припадало лише 10-11% кредитних портфелів банків. Така ситуація вкрай несприятлива в умовах неефективної структури української економіки. [30]

Лякає інвесторів в першу чергу не стільки політичний, скільки економічний ризик. І якщо проектні організації ще якось можуть передбачати мікроекономічні ризики, то проблема впливу макроекономічної кризи на проробку, реалізацію й експлуатацію інвестиційного проекту навряд чи може бути успішно вирішена в найближчому майбутньому.

У різних країнах в такій ситуації використовують різні інструменти стимулювання іноземних інвестицій на макрорівні (таблиця 2).

Таблиця 2. Форми стимулювання іноземної інвестиційної діяльності.

Форми

Інструменти

1. Фінансово-кредитне стимулювання

1.1. Безпроцентні кредити

1.2. Пільгові кредити

1.3. Інвестиційні гарантії

2. Податкове стимулювання

2.1. Зниження ставки податку

2.2. Податкові угоди з іншими країнами

2.3. Зняття податків на реінвестиції

2.4. Безмитний імпорт обладнання та/або сировини

2.5. Прискорена амортизація

2.6. Податкові кредити

3. Стимулювання інфраструктурного забезпечення

3.1. Надання землі у безкоштовне користування або за пільговими цінами

3.2. Надання будівель і споруд у безкоштовне користування або за пільговими цінами

3.3. Субсидії на користування енергією

3.4. Транспортні гранти

3.5. Пільги щодо фрахту

4. Стимулювання конкретних інвестиційних проектів

4.1. Гранти (цільове фінансування) ресурсо- і природозберігаючого обладнання

4.2. Гранти проектів, орієнтованих на підвищення кваліфікації і перепідготовку кадрів, поліпшення умов праці

4.3. Сприяння в проведенні техніко-економічних обґрунтувань проектів

4.4. Гранти на проведення науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт

5. Протекціоністські заходи

5.1. Тарифи та нетарифні інструменти

 

Під безпекою інвестиційного проекту в кризовий період розуміють ступінь захисту його найважливіших показників (період окупності, чиста поточна вартість, внутрішня ставка прибутку) від впливу змін у навколишньому економічному середовищі.

Всі заходи для запобігання впливу кризи на проект найкраще передбачити на стадії концептуальної проробки, коли ідея знаходить загальні обриси, документально оформлюється і одержує джерела ресурсів, у тому числі фінансових. Інвестиційна стадія - найбільш критична. Чим глибший рівень реалізації проекту, тим вищі можливі втрати його спонсорів і організаторів. Головне тут - швидкість реакції, негайне застосування раніше передбачених заходів або виробіток нових.

Ризики залежать також від розміру проекту. Невеликий проект має приблизно однаковий рівень ризику з дуже великим. Насамперед це пов'язано з життєздатністю проектів. Малий проект здатний легко одержати додаткову підтримку в силу невисокої вимогливості до об'ємів ресурсів, необхідних для успішного завершення.

Учасники ж великого проекту можуть розраховувати на додаткову підтримку ззовні як фінансовими, так і матеріальними ресурсами через його важливість для компанії або держави. Крім того, малі проекти надзвичайно мобільні і легко перебудовуються під зовнішні умови, що змінюються, а великі зазвичай застраховані.

Що стосується середніх проектів, то вони не настільки мобільні як малі, і часто їх засновники не в змозі застрахуватися від фінансових втрат. Відповідно і вплив кризи на них більший, однак за рахунок спеціальних заходів рівень ризику можна згладити. [31]

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

У зв’язку з цим можна виділити напрямки стимулювання іноземних інвестицій. Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Література

  1. Конституція України. - К., 1996.
  2. Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03. 1996 р. № 93/96-ВР.
  3. Про власність: Закон України від 26.03. 91 р. №697-12 із змінами та доповненнями.
  4. Про підприємництво: Закон України від 26.02. 91 №785-12.
  5. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03. 91 р. №888-12.
  6. Про господарські товариства: Закон України від 19.09. 91 р. №1577-12.
  7. Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11. 1995 р..
  8. Про банкрутство: Закон України від 14.05. 1992 р. №2344-12.
  9. Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06. 1991 р. №1202-12.
  10. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 1.02. 1996 р. №25/96-ВР.
  11. Про систему оподаткування: Закон України від 19.04. 97 р. №221/97-ВР.
  12. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12. 93 р. №3813 зі змінами та доповненнями.
  13. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05. 1997 р. №283/97-ВР.
  14. Про податок на додану вартість: Закон України від 3.04. 1997 р. №168/97-ВР.
  15. Про порядок здійснення іноземними суб" єктами господарської діяльності операцій з продукцією українського походження на території України без вивезення її з митної території України: Постанова КМУ від 30.07. 1996 р. №853.
  16. Про затвердження Положення про порядок залучення експертів до оцінки майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення підприємств з іноземними інвестиціями: Постанова КМУ від 20.07. 96 р. №813.
  17. Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій: Постанова КМУ від 7.08. 96 р. №928.
  18. Про створення Державного інноваційного фонду: Постанова КМУ від 18.02. 1992 р. №77.
  19. Вікно в Україну. Експрес-інформ 1997-1998 рр. -К., 1999.
  20. Дані державного комітету статистики. Розділ "Інвестиції" 1996-1999 рр..
  21. Барановський О. І. Інвестиційна безпека// Фінанси України. - 1998. - №9.
  22. Белошапка В. А. Стратегическое управление: принципы и международная практика// К.:КГЭУ, 1999.
  23. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. - К.: Итем ЛТД, 1995.
  24. Гаврилюк О. Пріоритетні галузі та види виробництва для іноземного інвестування в Україні// Фінанси України. - 1997. - №7, с. 56-61.
  25. Гордань В. І. Інвестиційні ресурси та відтворення в Україні: поточні проблеми/ Зб. наук. пр. Регіональна політика розвитку підприємництва в Україні і проблеми інвестицій. - К.: Манускрипт, 1995.
  26. Губський Б. В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні. //Економіка України. - 1998 - №1, с. 22-28.
  27. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка, 1998.
  28. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х., Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. Пер. с анг. – М.: Дело Лтд., 1994
  29. Демиденко Л. М. Окремі питання податкового стимулювання в Україні //Фінанси України. – 1998. - №9, с. 127-130.
  30. Довгань Л. П. Податки в інвестиційній діяльності акціонерних товариств// Фінанси України. - 1999. - №1, с. 126-129.
  31. Дьяконова і. І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності. - Суми: Слобожанщина, 1998.
  32. Збаразька Л. О. Удосконалення економічного стимулювання механізму активізації інвестиційних процесів // Фінанси України. – 1997. - №11, с. 92-98.
  33. Инвестиции в Украине (МВФ) / Под ред С. И. Вакарина. – К.: "Конкорд", 1996
  34. Иностранные ивестиции в стратегиях структурных реформ и экономического роста. //Посредник. – 1997. –29 мая, с. 3.
  35. Киреев А. А. Международня экономика. В 2-х ч. - М.: Международные отношения, 1997.
  36. Колосов О. Іноземні інвестиції в економіку України: користь чи небезпека?//Економіка України. – 1997. - №8, с. 6-12.
  37. Кузьмин В. Денежно-кредитное регулирование инвестиционной сферы//Бизнес-информ. - 1999. - №1-2, с. 65-67.
  38. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні // Фінанси України. - №4. – 1997, с. 82-88.
  39. Ли Се Ун – Международный бизнес: стратегия и управление: М.: перевод с анг. Наука, 1996
  40. Лук‘яненко Д. Г., Мозговий О. М., Губський Б. В. – Основи міжнародного інвестування: К. – КНЕУ 1999.
  41. Максименко Є. Зарубіжний досвід стимулювання надходження іноземних інвестицій до країни-реціпієнта. /Фінанси України. – 1997. - №7, с. 47-55.
  42. Маслюк В. Проблемы инвестиционной политики в Украине. // Бизнесинформ. – 1998, с. 3-7;.
  43. Мадиарова Д. М. Стратегия формирования внешеэкономической деятельности. -Алматы: Экономика, 1999.
  44. Мельник О. О. Інвестиційний клімат в Україні. //Фінанси України. - 1998. - №8, с. 61-65.
  45. Михеев Ю. Стратегическое управление инвестированием// Банковские технологии №4, 1998.
  46. Недашківський М. Сутність та основні поняття інвестиційного процесу// Банківська справа. - 1998. - №6, с. 55-58.
  47. Омельянович Л. А., Філіпенко Т. В., Гладкова О. В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. – 1997. - №6, с. 73-78.


28.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!