Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Сучасне суспільство: соціально-класові відносини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Сучасне суспільство: соціально-класові відносини. Реферат

Практична соціальна політика. Процеси соціальної мобільності як об’єкт соціальної політики. Суперечливий характер соціального простору сучасного українського суспільства

Складні, суперечливі процеси соціального розвитку, соціальної структурованості сучасного суспільства вносять багато нового в багатовимірний соціальний простір.

Для вітчизняних учених особливо важливого значення набувають переосмислення і аналіз процесів пострадянської соціальної реальності, що трансформується, переструктурування вітчизняного соціального простору. Без осмислення цих процесів неможлива зважена соціальна політика, яка має відображати й творити, утверджувати, зміцнювати конструктивні чинники нового соціального структурування й гальмувати деструктивні.

Практична соціальна політика має спиратися на чіткі теоретико-методологічні засади процесів соціального розвитку, зокрема соціально-класові відносини. У цьому аспекті слід ураховувати, що радянські суспільствознавці, аналізуючи процеси соціального простору, застосовували переважно марксистську теорію соціально-класових відносин, які за радянських часів дедалі більшою мірою заідеологізовувалися.

Однак незважаючи, з одного боку, на певну абсолютизацію радянськими вченими марксистської традиції в підході до соціально-класових основ розвитку суспільства, класової ідентичності, а з іншого боку — на твердження деяких західних учених про "кінець класу", аналіз процесів розвитку сучасного соціального простору свідчить про те, що класи існують, а соціально-класові відносини є реальністю соціального буття й суттєво на нього впливають.

Практика свідчить не про зникнення класів (може йтися лише про послаблення ролі й позицій у суспільстві традиційних класів і відносин між ними), а про якісні зміни в системі соціально-класових відносин. У сучасному суспільстві зменшується соціальна значущість таких класоутворюючих ознак теорії "ортодоксального марксизму", як відношення до засобів виробництва, власності тощо.

Нові класові виміри розширюють соціальне поле класоутворюючих ознак і охоплюють багатовимірну гаму, комбінацію соціальних, духовних ресурсів людини й суспільства, культурно-діяльнісного потенціалу особистості, що виявляється у процесі освоєння нею динамічного соціального простору, простору соціальних нерівностей і не зводиться лише до одного виду суспільних ресурсів.

Сучасне постіндустріальне, постекономічне суспільство, основними ресурсами якого є знання та інформація, посилюють динамізм, рухливість, багатовимірність класових змін, а феномен класу, що не пов'язаний з постійним членством людини, весь час видозмінюється під впливом багатьох чинників. Можливості особистості, її шанси у процесі соціальної мобільності перейти до вищого класу (або до нижчого) зростають здебільшого під впливом освітнього, культурного потенціалу; вони дедалі більше відходять від одновимірності до багатовимірності класових комбінацій.

Формується клас носіїв знання, який у перспективі перерозподілятиме на свою користь щодалі більшу частину суспільного багатства. І навпаки, представники класу працівників, зайнятих у масових виробництвах, відчуватимуть на ринку праці зростаючу конкуренцію і долатимуть дедалі більше труднощів на шляху створення свого добробуту.

Освіта, культура, наука (зокрема, раціоналістично орієнтований світогляд, творчість) перетворюватимуться на чинник сучасної соціальної стратифікації, соціально-класових відносин, формуватимуть нову соціальну структуру світу на шляху його переходу від традиційного до сучасного (постіндустріального, постекономічного, інформаційного) суспільства.

Процеси соціальної мобільності як об’єкт соціальної політики

Різні теорії соціальної стратифікації, соціально-класових відносин стали методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності. Мобільність — це процес, пов'язаний зі зміною людиною, індивідом, сім'єю свого місця в соціальній структурі суспільства. Соціальна мобільність — це форма соціального відтворення, процес соціальних (горизонтальних, вертикальних) переміщень, перехід індивідів з одних соціальних класів, соціальних груп, верств до інших, пов'язаних як із соціальним піднесенням, так і з соціальним спадом.

Поняття соціальної мобільності в соціології запропонував П. Сорокін ("Соціальна мобільність", 1927 p.). Під соціальною мобільністю він розумів, по-перше, перехід індивідів з однієї соціальної групи в іншу, по-друге, зникнення тих чи інших соціальних груп і появу інших, по-третє, зникнення і заміну сукупностей певних соціальних груп елементарного та кумулятивного характеру. Отже, на думку П. Сорокіна, соціальна мобільність — це будь-який перехід індивіда чи соціального об'єкта або цінності, створеної чи модифікованої завдяки діяльності, з однієї соціальної позиції в іншу.

П. Сорокін виокремив два основних типи соціальної мобільності — горизонтальну та вертикальну. Горизонтальна мобільність означає перехід індивіда з одного соціального статусу (соціальної позиції) в інший, що розміщені на одному рівні, коли перший статус еквівалентний другому. Іншими словами, горизонтальна мобільність — це процес переміщення людини на одному соціальному рівні. Але основою соціального розвитку, соціальної мобільності є вертикальна мобільність, тобто процес переходу індивіда з однієї соціальної групи (страти, класу, прошарку) в іншу. Вертикальна мобільність пов'язана з рухом як угору, так і вниз, тобто буває висхідна і спадна.

Розрізняють вертикальну мобільність професійну (службовий ріст або пониження, що пов'язано зі зміною професійного статусу), економічну (підвищення або зниження рівня добробуту) і політичну (перехід у вищий або нижчий соціальний статус, пов'язаний з рівнем влади).

У характеристиці процесів соціальної мобільності використовують такі показники, як швидкість, інтенсивність, сукупний індекс соціальної мобільності.

Під швидкістю соціальної мобільності розуміють вертикальну соціальну дистанцію або кількість економічних, професійних чи політичних страт, які проходить індивід, рухаючись угору або вниз, за певний проміжок часу.

Під інтенсивністю соціальної мобільності розуміють кількість індивідів, які на основі горизонтальних або вертикальних соціальних переміщень за певний проміжок часу змінюють свої статуси. Кількість таких індивідів у певній соціальній спільності — це абсолютна інтенсивність мобільності, їхня частка в загальній чисельності певної соціальної спільності — це відносна мобільність. Сукупний індекс соціальної мобільності є результатом взаємозв'язку швидкості та інтенсивності цього процесу.

В основі багатьох процесів, що зумовлюють функціонування та розвиток системи соціальної мобільності в суспільстві, лежить соціальна нерівність між індивідами. Соціальна нерівність — об'єктивна реальність соціального буття, джерело його розвитку, функціонування соціальної мобільності, соціальної структурованості суспільства, умова відтворення й самодостатності розвитку багатогранних соціальних зв'язків — пов'язана з нерівністю соціальних статусів індивіда. Соціальна нерівність — складне й суперечливе суспільне явище, що має багатовимірний (як конструктивний, так і деструктивний) характер (поглиблена соціальна нерівність).

Процеси соціальної мобільності є важливим об'єктом соціальної політики. Соціальна політика, спрямована на створення умов для функціонування соціальної мобільності, має виходити з того, що об'єктивними чинниками, які зумовлюють процеси соціальної мобільності, є потреба суспільства у стійких, стабільних, відкритих, самовідтворюваних процесах соціодинаміки, що здійснюється на основі соціальних переміщень людей, насамперед по вертикалі.

Стабільне соціодинамічне, демократичне суспільство — це насамперед суспільство інтенсивної соціальної мобільності, яке постійно "порушує", розриває тканину його соціальної структури, не доводить її до жорсткості, застійності. Така соціальна політика має створювати умови для природного функціонування процесів соціальної мобільності, сприяючи відтворенню конструктивних складових цього процесу і гальмуючи деструктивні чинники.

Суперечливий характер соціального простору сучасного українського суспільства

Соціальний розвиток сучасного українського суспільства має надзвичайно складний, неоднозначний, суперечливий характер. Полюси сучасної соціальної ієрархії, соціальної нерівності в Україні багато в чому мають деструктивні характер й джерела походження. Вони сформовані здебільшого на не природних об'єктивних еволюційних процесах, в основі яких лежить статусна ієрархія (нерівність статусів), детермінована природною і соціальною нерівністю людей (зокрема, різними здібностями особистості, несхожістю людей, плюралізацією та індивідуалізацією життєвих стилів), а на стихійних, хаотичних, неприродних чинниках деструктивної саморегуляції.

З огляду на це в розвитку соціальної структури українського суспільства велику роль відіграють чинники "несистемної" організації й відтворення соціальної нерівності, що спрямовують країну до соціального регресу. Деструктивний характер розвитку "несистемних" чинників, елементів соціальної структури полягає в тому, що вони неприродно, надмірно поглиблюють соціальну ієрархію, диференціацію суспільства, соціальну нерівність, оскільки значно звужують, а то й унеможливлюють передумови для становлення і формування основного джерела соціальної стабільності й мобільності суспільства, його багатовимірної життєздатної соціальної раціональності — середнього класу.

Звідси випливають соціальна нестабільність, розмитість, псевдо-раціональність функціонування сучасної соціальної структури українського суспільства, створення зон непроникнення в механізми її відтворення і саморегуляції, переважання в ній "несистемних" елементів структури зі звуженою перспективою розвитку, невизначеністю соціальних цінностей.

Через ці та інші чинники відсутній системний характер процесу структуризації і стратифікації українського соціального поля суспільного буття, несформованість "системних" його складових як основних джерел соціального прогресу. Останні "не працюють" повноцінно, перебувають у стані суперечливого становлення, а тому можна свідчити лише про окремі, розірвані елементи конструктивної, позитивної логіки соціального розвитку.

Переважання в соціальному полі "несистемних" елементів свідчить про те, що в суспільстві значною мірою здійснюється не свідомий, цілеспрямований процес упорядкування соціального буття, а стихійні, хаотичні структуризація та стратифікація, а отже, переважає негативна логіка соціодинаміки, позбавлена раціональності.

Переважання в соціальній структурі України не повноцінної, нормальної позитивної саморегуляції соціального буття, а стихійних, хаотичних, часто деструктивних елементів і руйнівних чинників призвело до того, що процес соціального розвитку багато в чому набрав гіпертрофованого характеру і перемістився значною мірою в зону нелегітимної самоорганізації соціального життя. Самоорганізація здійснюється "несистемними" елементами соціальної структури відповідно до встановлених ними законів, норм, часто жорсткого практицизму ("збагачуйсь за будь-яку ціну") та індивідуалізму.

Причини формування в суспільстві несистемних елементів соціальної структури, що діють нелегітимними засобами, зумовлені складною сукупністю об'єктивних і суб'єктивних чинників, серед яких не останню роль відіграють непослідовність у здійсненні ринкових перетворень і реформуванні соціальних відносин, викривлення у здійсненні зваженої економічної та соціальної політики, суперечності реформування політичної системи, тривале протистояння різних політичних сил, невисокий рівень духовної, соціальної культури суспільства, різноманітні соціальні патології постсоціалістичного суспільства та інші чинники.

Література

  1. Лібанова Е. Ринок в умовах перехідної економіки // Економічний розвиток і державна політика. — 2001. — Вип. 10.
  2. Лібанова Е. М. Вплив зовнішньої міграції на соціально-економічний розвиток України // Економіка України. — 1993. — № 8.
  3. Лібанова Е. М. Ринок праці (соціально-демографічні аспекти). — К., 1996.
  4. Лібанова Е., Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування й можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 4.
  5. Лібанова Е., Баланда А. Проблеми формування і розвитку неформального ринку праці в Україні // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 3.
  6. Лісогор Л. Головні тенденції розвитку праці України // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 7.
  7. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. — К, 1999.
  8. Лукашевич Н. П., Туленков Н. В. Социология: Учеб. пособие. — К., 2002.
  9. Мандибура В. Соціальна політика держави та її структурні складові // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 7.
  10. Мандибура В. О. Рівень життя населення України та проблеми реформування механізмів його регулювання. — К., 1998.
  11. Манків Г. Макроекономіка: Пер. з англ. — К., 2000.
  12. Менеджмент в охороні здоров'я: Структура та поведінка організацій охорони здоров'я / За ред. С. Шортела, Калюжного. — К., 1998.


28.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!