Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Система українського соціального захисту. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Система українського соціального захисту. Реферат

Соціальний захист як система. Напрямки соціального захисту. Соціальна робота. Обмеження ресурсів на соціальні цілі. Демографічні, економічні та соціальні проблеми. Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту. Глобалізація соціального захисту. Концепція сталого розвитку

Соціальний захист як система

Якщо розглядати соціальний захист з позицій системного підходу як основний системоутворюючий фактор, можна визначити законодавчо-нормативну базу. На основі законів та інших нормативних актів формуються державні органи управління соціальним захистом, регламентуються їх відносини з недержавними організаціями і населенням.

Законодавство й інші нормативні акти зумовлюють формування фондів, що акумулюють кошти, призначені на соціальний захист, і порядок їх використання, а також підготовку кадрів соціальних працівників (як державних, так і недержавних установ).

Інституціональну структуру системи соціального захисту в Україні наведено на рис. 1.

Рис. 1. Організаційно-правова структура системи соціального захисту.

Напрямки соціального захисту

Сучасні системи соціального захисту охоплюють весь життєвий цикл людини, передбачаючи заходи захисту її добробуту від народження до смерті. Поряд із соціальним страхуванням і соціальною допомогою таким заходом є сімейна політика: захист прав дитини, матеріальна підтримка сімей з дітьми, рання імунізація, сприяння освіті, соціальна робота в неблагополучних сім’ях і соціальне обслуговування дітей-інвалідів. Активна політика на ринку праці сприяє ефективній зайнятості працездатного населення. Так звана гендерна політика спрямована на усунення дискримінації за ознакою статі, забезпечення реальної рівноправності жінок.

Соціальний захист інвалідів передбачає не лише їх матеріальне забезпечення і медичне обслуговування, а й доступ до робочих місць, закладів культури, освіти нарівні із здоровими людьми. Соціальне обслуговування людей похилого віку охоплює осіб, які його потребують, за місцем проживання та у спеціалізованих установах. Цілеспрямована боротьба з бідністю засобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі ширшим охопленням соціальним страхуванням у сучасних умовах також є одним з основоположних елементів системи соціального захисту. Здійснення заходів в усіх перелічених напрямках є соціальною роботою і потребує фахово підготовлених кадрів — соціальних працівників,

Соціальна робота

У системі соціального захисту соціальна робота є ланкою, що поєднує адміністративно-правову систему соціального захисту з тими, для кого вона призначена, — населенням. Носієм функції поєднання є соціальний працівник, основне завдання якого — зробити доступними наявні соціальні служби для їх клієнтів. Основна функція соціального працівника полягає в допомозі людям поводитися адекватно до складного, спеціалізованого, технологічно орієнтованого суспільства, частиною якого є найближче оточення — сім'я, трудовий колектив, сусіди. Крім того, він повинен також надавати ефективні гуманітарні послуги індивідам, сім'ям, групам, громадам і суспільству з метою поліпшення якості життя та функціонування соціуму.

Обмеження ресурсів на соціальні цілі

Для повоєнних десятиріч становлення сучасної системи соціального захисту в розвинених країнах світу, які ще називають державами загального добробуту, були характерні швидке економічне зростання, висока зайнятість населення, лібералізація зовнішньої торгівлі, сприятливі валютні курси тощо. Це було результатом поєднання сприятливих умов: повоєнна перебудова економіки, накопичення інвестицій у зв’язку з важливими технологічними інноваціями, незадоволений споживчий попит, зважена політика зайнятості за підтримки відповідної монетарної та фіскальної політики.

За таких умов логічним було швидке щорічне збільшення видатків на соціальні програми - 6%. Кошти були потрібні не лише для задоволення потреб зростаючого населення і розширення кола осіб, охоплених соціальними програмами, а й для підвищення рівня соціальних виплат і видатків на соціальні служби. Незважаючи на швидкий економічний розвиток і високий рівень зайнятості, реальні соціальні видатки збільшувалися швидше, ніж реальний ВВП. У країнах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) частка соціальних видатків у ВВП протягом 1960-1985 p. збільшилася майже вдвічі (табл. 1).

Із середини 70-х років, коли почався економічний спад, країни світу дедалі більшою мірою відчувають брак ресурсів і часто бюджетний дефіцит. Економічний спад підсилює фінансовий тиск, що його зазнають системи соціального захисту. Криза фінансового забезпечення змусила істотно обмежити збільшення видатків на соціальні програми. Проте навіть за умови подолання фінансових труднощів у держав загального добробуту неминуче виникнуть інші проблеми, які поглиблюватимуться і потребуватимуть змін у ключових напрямках соціального захисту.

Демографічні, економічні та соціальні проблеми

До зазначених проблем соціального захисту належать:

  • демографічні (старіння населення, збільшення тривалості життя);
  • економічні (безробіття);
  • соціальні (бідність у найбагатших країнах).

Старіння населення має подвійний політичний аспект. З одного боку, збільшення середньої тривалості життя розглядається як позитивний факт. Однак засмучує те, що збільшується частка літніх людей у загальній чисельності населення. Це, у свою чергу, призводить до ерозії економічної основи розподільчих пенсійних систем і "конфлікту поколінь" — між працюючим і непрацюючим населенням.

Нині пенсійні витрати в більшості країн світу становлять найвагомішу частку витрат на соціальний захист. Демографічні прогнози свідчать про поглиблення процесу старіння в майбутньому. Як передбачається, частка людей віком 65 років у країнах ОЕСР збільшиться з 13,9% у 2000 р. до 22,2% у 2040 p., а частка витрат на пенсійне забезпечення у ВВП — відповідно з 11,4 до 20,2% (за всіх інших рівних умов).

Одна з найболючіших проблем країн ОЕСР — високий рівень безробіття, який має високу економічну та соціальну ціну. Крім збільшення соціальних видатків на утримання безробітних та їхніх сімей безробіття зумовлює соціальну напруженість, негативно впливає на кваліфікацію й подальші життєві перспективи безробітних.

Внаслідок економічного спаду у 80 — на початку 90-х років подвійний тиск зростаючої потреби в соціальному захисті й бюджетного дефіциту призвів у більшості країн до режиму суворо обмежених бюджетів соціальних програм. Ця дуже важлива для багатьох країн дилема має сприяти переосмисленню цілей і фінансуванню державної політики взагалі й соціальної політики зокрема.

Основоположні цілі соціального захисту не змінюються — поліпшення добробуту індивідів і суспільства загалом. Так само як збільшення соціальних витрат не завжди є гарантією кращого життя для кожного, обмеження витрат не повинно означати зниження рівня соціальних гарантій. У таких умовах необхідно шукати нові шляхи подолання кризових явищ, ураховуючи нові економічні та соціально-демографічні умови.

Здійснення необхідних реформ у сфері соціального захисту

Під тиском демографічних змін основні дебати про пенсійне забезпечення в наступні десятиріччя розгорнулися навколо питання про необхідність збільшити надходження коштів до пенсійних фондів, щоб задовольнити подальші фінансові потреби та зобов'язання. Отже, країни стоять перед важливим політичним вибором — від подовження пенсійного віку і збільшення зайнятості літніх людей, підвищення страхових тарифів та інших податків до створення багаторівневих пенсійних систем. Державне пенсійне страхування поступово має бути доповнене не лише професійними та іншими програмами пенсійного забезпечення за місцем роботи, а й державними та приватними накопичувальними пенсійними системами.

Стосовно безробіття країни ОЕСР виробили спільний підхід, згідно з яким стратегічним напрямком є перенесення центру ваги соціального захисту з виплати допомог на заходи з мобілізації резервів робочої сили. Ця мета має бути досягнута шляхом збільшення рівноправності в доступі до робочих місць і отриманні професійної підготовки, поліпшення якості робочої сили завдяки підвищенню кваліфікації та реінтеграції безробітних протягом тривалого періоду і менш конкурентоспроможних верств до ринку праці.

Основним фактором підвищення ефективності соціальних витрат вважається посилення профілактичної спрямованості всіх заходів соціальної політики — створення можливостей для самозахисту, самостійної підготовки до можливих соціальних ризиків. Ця мета досягається завдяки активній співпраці й наближенню думок різних гілок влади, політичних партій, громадських організацій на реформування системи соціального захисту.

Соціальна політика у країнах Заходу дедалі більше демократизується, зменшується роль загальнодержавних заходів і підвищується роль місцевих органів самоврядування, недержавних організацій та інститутів соціального партнерства. Усі соціальні програми мають реалістичний характер і забезпечені фінансово, матеріально, організаційно й кадрово. Заходи реформування соціальної політики характеризує розуміння їх принципів пересічними громадянами, чітке усвідомлення ними своїх прав і обов'язків. Будь-які зміни спираються на відповідні наукові розробки, експертизи, моніторинг соціально-трудових процесів, насамперед бідності, на широке інформування населення та масштабну підготовку кадрів.

Глобалізація соціального захисту

На сучасному етапі світового економічного розвитку соціальний захист, що раніше трактувався і практично здійснювався в межах окремих країн, набирає наднаціонального та транснаціонального характеру. Це сталося з кількох причин. Економічна конкуренція між державами змушує їх скорочувати кошти на соціальний захист з метою підвищення конкурентоспроможності (соціальний демпінг), якщо не створено наднаціональних чи глобальних регуляторів, що покликані протидіяти цьому. Міжнародний міграційний тиск змушує перерозподіляти доходи між країнами, щоб запобігти політичним наслідкам масових міграцій. Спільність ринків капіталу та праці сприяє виникненню наднаціональних органів, що забезпечують на наднаціональному рівні захист громадянських прав, які заперечуються або ігноруються на національному рівні.

Наднаціональний характер соціального захисту набирає принаймні дві форми: наднаціональний перерозподіл доходів і наднаціональне правове регулювання.

Однією з форм наднаціонального соціального захисту є міжнародний перерозподіл доходів. На субглобальному рівні цей принцип ефективний у Європейському Союзі, коли фонди цієї та інших організацій забезпечують певний рівень підтримки бідніших регіонів за рахунок заможніших. Це ще раз доводить тотожність підходів дослідників процесів розвитку і тих, хто наголошує на необхідності створення глобального рівня управління.

У щорічній доповіді ООН "Людський розвиток" декларується: "Людське суспільство дедалі більше набуває глобального виміру. Рано чи пізно воно створить глобальні організації, які забезпечать (...) систему прогресивного оподаткування (від багатих до бідних націй) (...), яку підтримує ООН". Передумовою глобалізації перерозподілу доходів є не лише загальнолюдський прогрес, а й загроза соціальним інтересам високорозвинених держав з боку бідніших націй (через нелегальну міграцію, виготовлення і контрабанду наркотиків, небезпеку глобальних екологічних катастроф тощо).

Іншою формою наднаціональної та глобальної соціальної політики є наднаціональне правове регулювання, що передбачає приєднання до конвенцій і виконання рекомендацій МОП та інших міжнародних організацій і формування на цій основі національного законодавства, що регулює соціальний захист.

Концепція сталого розвитку

Людський розвиток визначається ООН як процес розширення можливостей вибору. Водночас цей процес передбачає збільшення вкладень у людський капітал через освіту, охорону здоров'я, створення сприятливого середовища (економічного, політичного, екологічного) і збільшення віддачі людського капіталу. У глобальному розумінні потрібна інтеграція всіх країн світу в єдине співтовариство і всіх людей в єдину спільноту в межах кожної держави на принципах загальнолюдських цінностей.

Хоча людський розвиток і соціальна інтеграція суспільства базуються на економічній основі, вони не зумовлюються економічним зростанням, а швидше репрезентують частково незалежний від технічного та економічного розвитку й державних витрат вимір прогресу. Його можна досягти, не збільшуючи видатки, а лише реструктуризуючи їх.

Зміна пріоритетів у видатках примножує їх соціальний ефект. Забезпечення доступності таких соціальних благ, як неперервна освіта й професійна підготовка, лікування хвороб та їх профілактика, сприятливі умови для створення сім'ї та виховання дітей, сприяння неурядовим організаціям і громадським ініціативам, забезпечення рівних можливостей і ліквідація всіх форм дискримінації, підтримання прийнятного рівня доходу — ось найефективніші напрямки соціальної політики.

Людський розвиток має бути сталий. Це означає таке використання ресурсів, що задовольняє потреби існуючої генерації і не позбавляє такої можливості прийдешні покоління. Отже, провідною ідеєю сталого розвитку є мінімізація обмежень можливостей або максимізація майбутнього вибору. Це не означає, що сучасні покоління мають залишити світ у тому стані, в якому він є — це неможливо і не бажано; це означає лише, що вони повинні враховувати як використані ресурси, так і нові ресурси й людські можливості, які залишать після себе, у тому числі нові технології, потенціал технічних і соціальних інновацій, а також нематеріальний соціальний капітал організаційних форм, нормативів, зв'язків, моралі тощо.

Рівні можливості розвитку послідовних поколінь є центральним питанням сталості. Сталий розвиток не вимагає жертовності сучасних поколінь в ім'я прийдешніх, оскільки використання наявних ресурсів має компенсуватися продукуванням нових і відновлюваних ресурсів.

Крім того, інтенсивне використання наявних ресурсів сприяє збільшенню нових знань та інших можливостей людини, які передаються наступним поколінням, аніж їх вичерпуванню. Кожне покоління має передати наступному принаймні той самий потенціал здоров'я, добробуту й творчих можливостей, який успадкував від попереднього покоління.

Література

  1. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці. — 2001. —№6.
  2. Величко О. Д. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 6.
  3. Вишневский А. Демографический потенциал России // Вопр. экономики. — 1998. — № 5.
  4. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. — К, 2001.
  5. Вінер М., НечайА., ЯценкоВ. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 2.
  6. Восленский М. С. Номенклатура. — М., 1991.
  7. Герасимчук В. I. Проблема вдосконалення структури і якості робочої сили та шляхи її розв'язання. — К., 2001.
  8. Гїденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкуна, А. Олійника. — К., 1999.
  9. Головатий М. Багаті і бідні: добро чи зло?//Уряд, кур'єр. —2002. —№118.
  10. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії / За ред. В. Стешенко. — К., 2001.
  11. Дікон Б., Халс М., Стабс П. Глобальна соціальна політика. Міжнародні організації й майбутнє соціального добробуту: Пер. з англ. — К., 1999.
  12. Дмитриев М. С. Социальная сфера в условиях социального кризиса: проблемы адаптации // Вопр. экономики. — 1999. — № 4.
  13. Доброволъсъка Л. Соціальні видатки бюджету України // Уряд, кур'єр. — 2002. — № 2.


28.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!