Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Розвиток сучасної організаційної науки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток сучасної організаційної науки. Реферат

Організаційна наука почала формуватися як самостійна наукова дисципліна на початку XX століття в надрах соціології — науки, яка намагалася запропонувати загальнотеоретичний погляд на закономірності формування та функціонування суспільства

Соціологія як наука, що передувала теорії організації, мала на початку XX століття свої власні завдання, все ж таки зв'язок з організаційними проблемами тією чи іншою мірою обумовлював її паралельний розвиток із циклом організаційних наук. При цьому слід мати на увазі, що наукові знання про закономірності функціонування і розвитку суспільства як загально-соціологічний напрямок науки, проходив звичайно під впливом різноманітних економічних, політичних, ідеологічних, культурологічних та інших факторів. Ці фактори по-різному проявляли себе в конкретних історичних умовах, але саме на початку XX століття сформувались передумови досить бурхливого розвитку організаційної науки.

В цей час організаційна наука починає формуватися в якості самостійного наукового напрямку і все більше відбруньковується від соціології, а також від економіки, філософії та інших суспільних наук. В цей же час достатньо очевидно окреслюється її специфічний предмет дослідження, нові організаційні проблеми, які об'єктивно вимагають особливих методів дослідження.

Адже якщо за часів панування мануфактур господарі самостійно вирішували свої виробничі та організаційні проблеми, то для ведення ускладненого крупного капіталістичного господарства їх досвід і інтуїція вже були недостатніми. З'явилася гостра потреба розробити нові способи організації праці, які б дозволяли підвищити ефективність виробництва і одночасно скоротити кількість працівників. Таким чином, були поставлені якісно нові цілі: різко підвищити ефективність праці; забезпечити ріст виробництва; підвищити якість самої праці.

Ще напередодні періоду, що розглядається, вже були досить інтенсивні спроби науково обґрунтувати підходи до вирішення зазначених організаційних проблем. Певний вклад, наприклад, було зроблено англійським економістом Адамом Смітом, який сформував деякі організаційні принципи розподілу праці та її вузької спеціалізації (ще сьогодні ці принципи інколи називають "законами розподілу праці Адама Сміта").

Вчений одним з перших в науці помітив, що при розподілу праці її кінцевий результат значно підвищується. Він приводив приклад, що на виробництві по випуску певного продукту результативність праці значно підвищується, якщо робітник займається виготовленням не всього виробу, а тільки його окремої частини (або частин), а інші робітники збирають ці частини в. єдине ціле.

Принципи розподілу та спеціалізації виробничих процесів були покладені в основу досліджень з наукової організації праці (НОП). Ці дослідження до певної міри розглядаються як прикладна наукова дисципліна, що входить до циклу організаційних наук. Її бурхливий розвиток на початку століття теж був обумовлений головним чином потребами промислового виробництва.

В подальшому на основі цих організаційних ідей сформувалася школа "наукового менеджменту", основоположниками якої стали американський інженер Фредерік Тейлор та французький вчений Анрі Файоль. Їх практична і наукова діяльність, а також досягнення їх учнів та послідовників достатньо детально висвітлені в наукових дослідженнях управлінських проблем, зокрема, зарубіжними вченими. Наукові розробки цих вчених та практиків менеджменту внесли досить суттєвий вклад в формування організаційної науки.

В працях представників цієї школи вперше була поставлена проблема класифікації організаційних наук та визначення співвідношення між ними. Хоча ця проблема спеціально не розглядалась в окремих дослідженнях, однак ставила на порядок денний вже самим фактом проведення активних наукових розробок в галузі управління і головне — позитивними наслідками практичного застосування отриманих організаційних знань, а тому знаходила наукову інтерпретацію в працях засновників цієї наукової школи.

Саме на початку XX століття проходило формування і інших наукових напрямків, а саме теорії управління виробництвом, теорії адміністративної діяльності тощо. Одночасно здійснювались спроби визначити співвідношення між поняттями: "організація" і "управління".

Наприклад, Анрі Файоль визначив організацію як одну з функцій управління. Ця ж традиція була продовжена і в дослідженнях по теорії управління, що їх проводили інші вчені. Поряд з цим існували і інші підходи до визначення співвідношення між цими поняттями, і, зокрема, визначення цих понять як ідентичних або понять, які охоплюються єдиним терміном "організація і управління".

З формуванням теорії управління, що сприймалася, перш за все як теорія управління виробництвом, відбувається і формування теорії організації як більш загальної соціологічної науки, яка не залишає без уваги дослідження в галузі науки управління, а активно використовує наукові результати, що були отримані цими науками.

Значним кроком в цьому напрямку є діяльність відомого німецького соціолога Макса Вебера, який розробив теорію ефективної організаційної структури, відомої в науці як концепція "ідеального типу" або "теорія бюрократії".

За Вебером, основними характеристиками "ідеального типу" є наступні:

1. Вся діяльність, необхідна для досягнення цілей, що стоять перед організацією, може бути розподілена на елементарні простіші операції, що в свою чергу обумовлюють суворе формально визначене коло завдань та обов'язків кожного із ланцюгів цієї організації.

2. Кожна організація будується на засадах ієрархії, тобто кожний нижчий службовець і підрозділ підпорядковується вищестоящому підрозділу або вищому службовцю. Кожен службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вищестоящою особою за рішення і дії не тільки свої, але й підлеглих йому осіб.

3. Діяльність організації регулюється послідовною системою абстрактних правил і складається з застосування цих правил до окремих випадків. В кожній організації має бути розроблена система стандартів, загальних правил поведінки, що обумовлено необхідністю забезпечення виконання кожного завдання незалежно від кількості осіб зайнятих на їх виконанні, а також незалежно від характеристик конкретного виконавця. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації і забезпечують відповідні форми координації їх індивідуальної діяльності.

4. Ідеальний керівник керує своїм підлеглим апаратом на формальній основі та без будь-яких емоційних почуттів, тобто за принципом: "віпе іга еі їйкііо" (без гніву та пристрасті). Нормальне функціонування організації згідно з визначеними стандартами виключає втручання особистих емоцій та приватних міркувань. Як зовнішні, так і внутрішні організаційні відносини між особами мають носити без емоційний характер.

5. Служба в бюрократичних організаціях базується на відповідності технічної кваліфікації особи займаній посаді, і кожен службовець має бути гарантований від свавільного звільнення. Служба — це є кар'єра і між службовцями має існувати відповідний "корпоративний дух", що виховує високу ступень лояльності до організації.

6. Структура, внутрішня побудова організацій за принципом "ідеального типу" дозволяє саме в бюрократичній формі організації вбачати систему, яка безумовно перевищує будь-яку іншу систему за своєю точністю, стабільністю, дисципліною та надійністю.

Досліджуючи німецьку бюрократію в державному апараті, Вебер фактично визначив загальні закони функціонування складних організацій, їх функціонально-структурні побудови, розвиток ієрархії та методів організації соціальних систем. Невипадково Вебера також вважають одним з основоположників теорії систем та школи системного підходу до управління. Вебер є автором основних ідей в галузі теорії організації, і відповідно є певною мірою засновником сучасної організаційної науки. Саме в період його наукової діяльності активізувалися дослідження в цій галузі.

Не зважаючи на те, що веберівська концепція в основному базувалася на європейських методах організації, і головним чином на прусському досвіді, його "ідеальний тип" в цілому аналогічний тим організаційним моделям, які утворювали так звану класичну теорію управління.

Поряд з Фредеріком Тейлором, що розробив принципи "наукового менеджменту" та Анрі Фойолем, що досліджував принципи організації адміністративної діяльності, класичну теорію управління розвинули та систематизували Лютер Г'юлік та Ліндал Урвік. В 30-х роках XX століття вони разом редагували "Доповіді по питаннях науки адміністрації", де з одинадцяти розділів два — "Нотатки про теорію організації" та "Наука, цінності та громадська адміністрація" — належать перу Г'юліка і два розділи — "Організація як технічна проблема" та "Функція адміністрації в аспекті праць Анрі Файоля" — належать Урвіку.

Серед інших творів заслуговує на особливу увагу "Адміністративні роздуми про Другу Світову війну" Г'юліка та "Елементи адміністрації", що належить Урвіку. Крім того, Г'юлік активно працював в Комісії по адміністративному управлінню, яка була утворена Президентом США Франкліном Рузвельтом в середині 30-х років.

З точки зору організаційної науки, Г'юлік та Урвік розглядали організацію як одну з складових частин адміністративної діяльності, яка забезпечувала, на думку вчених, утворення формальної структури підпорядкованості. На її основі існував розподіл праці між виробничими підрозділами, а також забезпечувалась координація їх діяльності, спрямована на досягнення поставленої мети.

Таким чином, організація розглядалася як одна з складових частин діяльності поряд з плануванням, формуванням кадрів, керівництвом, координацією, звітністю та складанням бюджету. Хоча вчені і не помітили, що всі перелічені елементи діяльності теж мають свою організаційну природу, все ж таки їх дослідження, що базувалися на працях попередників, мали велике значення для формування організаційної науки в 20-30-х роках.

Безумовно, науковим висновкам вчених передували інші дослідження, як в галузі організації виробничої діяльності, так і в галузі економічних та політико-правових досліджень.

Наприклад, ще до появи основних праць Макса Вебера та інших вчених в галузі теорії організації, вже проводились певні дослідження, хоча не завжди систематизовані та часто-густо епізодичні. В цьому зв'язку слід назвати маловідомого у вітчизняній літературі викладача Львівського політехнічного інституту Є. Хаусвальда (1868-1942 р. р.), який вперше в Європі в 1904 році почав читати курс лекцій по теорії організації, а пізніше виклав свої основні ідеї в праці "Організація і управління", яка була надрукована польською мовою.

Зокрема, він писав: "Організація є системою, що чітко розподіляє діяльність між окремими ділянками, постами та особами, ясно розподіляє сфери їх діяльності та відповідальності, впорядковує відповідно та доцільно нормальний хід справ". Є. Хаусвальд визначав організацію як більш широке поняття по відношенню до поняття управління. На його думку організація — це продумана система органів і методів поведінки, впорядкування типових управлінських функцій та процесів.

До середини 30-х років XX століття організаційна наука розвивалася досить активно і фактично остаточно відпочкувалась від соціології. Саме в цей період активно розвивалася і близька по предмету наука управління виробництвом, що, з одного боку, ускладнює розмежування предметів дослідження цих наук, а, з іншого боку, дозволяє взаємозбагачувати наукове знання, обмін ідеями та інформацією. Саме в цей час починається пошук специфічних закономірностей організаційних процесів та вироблення універсальних принципів організації. При цьому активно використовується і дослідження науки управління виробництвом.

Спроби систематизації організаційних принципів діяльності в єдину теорію організації зробив відомий вчений А. А. Маліновський (псевдонім — А. Богданов) в своїй праці "Всеобщая организационная наука (тектология)", яка вийшла в трьох томах та залишила суттєвий слід в організаційній науці. У цих книг дуже складна доля: вони фактично не перевидавалися на батьківщині автора і довгий час були відомі тільки вузькому колу спеціалістів.

"Всеобщая организационная наука" була задумана автором не тільки як теорія, що пояснює організаційні процеси, але як теорія, що підіймається до рівня філософського обмірковування світу, а в деяких аспектах, на думку автора, стоїть навіть вище за саму філософію. Хоча помилковість цієї частини тектології і була пізніше визнана автором, робота Богданова мала ще один суттєвий недолік: вона не обґрунтовувала шляхи практичного вирішення конкретних проблем в галузі організації промисловості, що стояли на порядку денному в першій половині XX століття.

Висновки А. Богданова носили теоретичний характер і оперували такими поняттями, які тільки в майбутньому були зрозумілі та сприйняті кібернетикою, загальною теорією систем, прикладною соціологією, праксеологією та іншими науками. Саме тому в 70-80 роках навколо праць А. Богданова почався справжній "бум". Вони були перекладені на іноземні мови, надруковані великими тиражами, переведені багаточисельними інтерпретаторами. Багато ідей Богданова сьогодні розглядаються в якості аксіоми організаційної науки, а деякі з них увійшли в арсенал суміжних наук — теорії систем, науки управління, системотехніки, праксеології тощо.

Поряд з узагальнюючими працями М. Вебера, А. Файоля, А. Богданова та іншими дослідниками, організаційні проблеми в першій половині XX століття продовжують досліджуватися в рамках філософії, економіки, політичної економії, соціології, теорії права і таке інше. Ті чи інші аспекти теорії організації висвітлюються практично у всіх дослідженнях соціальної діяльності людей, при вивченні законів функціонування суспільства.

Так, в науковій спадщині марксизму виявляється багато поглядів, співпадаючих з теоретичними переконаннями М. Вебера, хоча їм дається відповідна інтерпретація. Наприклад, у працях В. І. Леніна прямо вказувалось на необхідність використати досягнення організаційної науки з метою налагодження ефективного обліку і контролю, використання новітніх методів організації виробничої праці, організувати вивчення і викладання системи Тейлора, її систематичне пристосування до умов Радянської влади і т. ін.

З ідеологічних позицій прикладні проблеми організації досліджувалися радянськими основоположниками наукової організації праці (НОП): А. Г. Гастевим, П. М. Лебедєвим (псевдонім — Керженцев), О. А. Коганом (псевдоніми — О. Єрманський, А. О. Гушка).

Як відомо, починаючи з 30-х років наукові дослідження в області організації і управління в колишньому СРСР були фактично припинені. Натомість в країнах Західної Європи і Північної Америки саме в цей період починається новий етап вивчення організаційних, управлінських проблем, що було пов'язано передусім з "великою депресією" 1929 року. Масштаби економічної і виробничої кризи були настільки великі, що теоретичні розробки того часу, а також практична діяльність державних і приватних структур виявилися безсилими ефективно впливати на процеси загальної соціальної дезорганізації.

"Новий курс" Франкліна Рузвельта, що передбачав активне втручання держави в економічні процеси, дозволив багато в чому подолати кризові явища, однак з організаційної точки зору обумовив виникнення якісно нових організаційних структур політичного, економічного, юридичного характеру, вплив і роль яких вимагали нових підходів до дослідження і виробітку невідкладних практичних рекомендацій.

Дослідження організаційних проблем в цей період продовжувалося відразу у кількох напрямках.

У сфері організації управління промисловістю почали формуватися ідеї "децентралізації і скоординованого контролю", які були сформовані, а потім і успішно здійснені спільно групою вчених і практиків компанії "Дженерал моторз" і корпорації "Дюпонт" в США. Одночасно активно досліджується роль держави в економічній і соціальній організації суспільства. Виникають школи "публічної адміністрації" у великих університетах США і Західної Європи, починають формуватися такі наукові дисципліни, як "публічна політика, "політична наука" і інші, які вивчають, головним чином, роль державних і політичних структур в організації суспільства.

У цей же період в рамках "соціальної науки" формується теорія "людських відносин", яка спрямована на пошук шляхів ефективної стимуляції поведінки людини в будь-якій соціальній організації. Поштовхом до активізації досліджень в цьому напрямі послужили так звані Хоторнські експерименти, коли в ході вивчення чинників впливу електричного освітлення на продуктивність праці на заводах "Вестерн електрік компані" (США), були отримані абсолютно несподівані результати.

Виявилося, що продуктивність праці різко підвищилася в тих досліджуваних групах працівників, на які була направлена підвищена увага дослідників, при цьому зростання продуктивності праці було значно вище в результаті заохочувальної мотивації, ніж внаслідок поліпшення її фізичних умов. Елтон Мейо, американський соціолог, інтерпретував ці чинники як вплив мотиваційної шкали на поведінку людини в організації, де чинники задоволення фізичних потреб і підвищення заробітної плати виявилися далеко не на першому місці.

У подальшому Честер Бернард, професор Гарвардського університету і президент компанії "Нью Джерсі Белл Телефон", що мав тісний зв'язок з дослідниками по Хоторнських експериментах, висунув ряд кардинальних ідей в області мотивації поведінки в організаціях і обґрунтував наявність неформально організаційної структури.

Розглядаючи поняття організації як соціальної системи (система, по визначенню Ч. Бернарда, це цілеспрямовано скоординована діяльність двох і більше людей), вчений обґрунтував закони комунікацій в формальних і неформальних структурах організації, що дозволяють, з одного боку, впливати на ефективність її функціонування, а з іншого, задовольняти соціально-психологічні потреби членів організації.

Друга світова війна, її соціально-економічні і політичні наслідки послужили "матеріальною" основою виникнення нових організаційних ідей і, відповідно, початком нового етапу формування організаційної науки.

По-перше, економічна криза в Європі як наслідок Другої світової війни об'єктивно вимагала швидкого відновлення господарства багатьох європейських держав, а отже, швидкого і ефективного розв'язання складних організаційних проблем, що часто виходять за рамки можливостей окремої держави.

Потрібно відмітити, що і в колишньому СРСР вирішення багатьох завдань відновлення народного господарства здійснювалося з використанням ефективних організаційних і управлінських методів. Наприклад, в цей період досить широко використовувався програмно-цільовий метод організації управління при відновленні Дніпрогесу, при розв'язанні складних транспортних проблем, на будівництві великих промислових об'єктів, коли для досягнення чітко позначених по термінах цілей швидко концентрувалися значні матеріальні, фінансові, людські, технічні кошти і ресурси.

По-друге, розвиток наукової бази військової промисловості сприяв виникненню нових ідей і нової техніки в області зв'язку і інформатики, появі комп'ютерних технологій, сучасних засобів комунікацій, які дозволяли аналізувати великі обсяги інформації. Саме в післявоєнний період, починаючи з 50-х років, виникають такі наукові напрями, як кібернетика, теорія систем, інформатика, системотехніка і ін. Зрозуміло, нові наукові ідеї і нова інформаційна техніка починають використовуватися при розв'язанні організаційних проблем і, отже, дозволяють на новій технологічній основі підходити до постановки завдань в галузі організаційної науки.

По-третє, саме в післявоєнний період людство стикається з цілою низкою нових, глобальних за своїм характеру проблем. При чому усвідомлення глобальності соціально-економічних, технологічних, політичних процесів багато в чому відбувається внаслідок створення зброї масового знищення.

Нарівні з цим виникають і крупно-масштабні соціальні проблеми: швидке зростання міст, необхідність масового громадського транспорту, транснаціональне забруднення навколишнього середовища, необхідність поліпшення освітньої системи, масового медичного обслуговування і інші. Безсумнівно, розв'язання цих проблем повинно було здійснюватися з використанням нових організаційних методів, на новій науковій основі.

У кінці 50 - початку 60-х років в рамках теоретичної кібернетики, основоположником якої був Н. Вінер, виникає загальна теорія систем, що згодом науково інтерпретується Людвігом фон Берталанфі як універсальна методологія системного підходу. Ця наукова подія сприяла якісно новому погляд на розв'язання багатьох інформаційних, технологічних та суто технічних проблем.

У 70-х роках з'являється багато досліджень в області системного підходу в соціології, економіці, філософії, історії, праві і т. ін. Виникає навіть певна "модна" тенденція застосування системного підходу до всіх, часто незначних, дослідницьких задач. Як правильно відмічалося в науковій літературі, ця "мода", однак, швидко пройшла, і почався період спокійного відношення до системного підходу як до важливого, але далеко не єдиного методологічного принципу.

Виникнення загальної теорії систем мало істотне значення для організаційної науки. Передусім ця теорія і "системний підхід", що сформувався на її базі, забезпечували узагальнення знань, що вже були, і в поєднанні з новими інформаційними технологіями дозволяли практично вирішувати складні організаційні завдання. У зв'язку з цим варто відмітити дві обставини.

По-перше, з використанням системного підходу багато відомих наукових ідей отримали науково завершене обґрунтування. Так, не випадково саме в цей період різко зріс інтерес до робіт А. Богданова, який багато в чому інтуїтивно використав в своїх працях методологію системного підходу.

По-друге, системний підхід дозволив більш чітко визначити кордони між суспільними науками: економікою, соціологією, філософією і іншими науками, а отже, і більш чітко відокремити предмет самої організаційної науки.

Нині організаційна наука перебуває на стадії формування свого предмета дослідження, визначення свого місця в системі суспільних наук. Сучасний статус організаційної науки характеризують такі ознаки.

1. Організаційна наука як система знань про закономірності організації людської діяльності складалася протягом тривалого історичного періоду. Починаючи із стародавніх часів організаційні проблеми тією або іншою мірою знаходилися в полі зору мислителів і дослідників, отримували наукову інтерпретацію.

2. Організаційна наука формується, передусім, в рамках суспільних наук, хоча істотний вплив на її формування надають і технічні науки (кібернетика, інформатика та ін.) При цьому організаційна наука має певний "подвійний" міждисциплінарний статус. З одного боку, вона формується на межі не тільки суспільних, але і технічних наук, а, з іншого боку, має яскраво виражений міждисциплінарний характер в рамках самої суспільної науки або, точніше, в циклі суспільних наук.

3. Організаційна наука має складну внутрішню структуру. Вона включає в себе комплекс наук: науку управління взагалі, науку державного управління, науку організаційної поведінки (праксеологію), наукову організацію праці і інші, які також не мають в цей час чітко означених, загальновизнаних предметів свого дослідження. Саме цей чинник зумовлює "розмитість" предмету дослідження організаційної науки.

4. В циклі організаційних наук чітко виділяються теоретичні дисципліни, що умовно об'єднуються поняттям "теорія організації" або "теорія організації і управління". У дослідженнях по цій проблематиці поряд з наукою управління вказується і теорія управління, а також теорія державного управління. Існують також "галузеві" теоретичні дисципліни: теорія організації управління промисловим виробництвом, теорія управління господарськими комплексами, теорія організації промислових підприємств і ін.

В системі організаційних наук необхідно виділити як невід'ємну частину теорії організації і теорію державно-правової організації соціальних систем, яка найбільш тісно пов'язана з циклом правознавчих наук. Саме на такий межі наук, можуть з'явитися плідні наукові результати. Розглядаючи державно-правові інститути як взаємопов'язані соціальні системи, можна теоретично дослідити ряд якісно нових процесів і явищ, в тому числі тих, що носять дезорганізаційний характер в перехідні періоди, які не піддаються дослідженню традиційними методами, в рамках традиційних наукових напрямків.

Література

  1. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание й управление. — М., 1981. —С. 19.
  2. Див. напр.: Аверьянов В. Б. Организация аппарата государственного управленим (структурно-функциональный аспект). — К., 1985. — С. 68-78. У колишній радянській літературі до проблеми суперечностей у державному управлінні звертались лише окремі автори. Див., напр.: Герасимов А. П, Противоречия й закономерности государственного управлення // Сов. госуд. й право. — 1986. — X" 4.
  3. У вітчизняній юридичній літературі цьому аспекту почали приділяти цілеспрямовану увагу з середини 70-х років. Див.: Аверьянов В. Б. Некоторые вопросы гносеологической характеристики социально-управленческих отношений // Правовые проблеми управлення народним хозяйством. — К., 1976. — 15с.; Социальные й государственно-правовые аспекти управлення в СССР. — К., 1978. — 426 с.
  4. Див.: Козлов Ю. М. Административние правоотношения. — М., 1976. — С. 152.
  5. Алексеев С. С. Право й управление в социалистическом обществе (обще-теоретические вопросы) // Сов. госуд. й право. — 1973. — № 6. — С. 13.
  6. Див.: Цветков В. В. К вопросу об зффективности й качестве управлення // Сов. госуд. й право. — 1980. — № 6; Эффективность й качество управленческой деятельности (государственно-правовой аспект). — К., 1980.


22.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!