Osvita.ua Вища освіта Реферати Державне регулювання Інформаційне забезпечення у місцевому самоврядуванні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Інформаційне забезпечення у місцевому самоврядуванні. Реферат

Актуальним питанням для всіх місцевих органів влади сьогодні є налагодження порозуміння з громадськістю шляхом розробки та запровадження ефективного механізму інформування про свою діяльність - від зв’язків через засоби масової інформації до вивчення і реалізації звернень громадян

Здійснення місцевого самоврядування спричинює функціонування багаточисельних інформаційних взаємовідносин — інформаційних зв'язків (потоків), що виникають в процесі обміну інформацією у означеній вище галузі, а в сукупності складають досить розгалужену систему. В загальному вигляді їх можливо розділити на дві великі групи (блоки): інформаційні зв'язки в межах структур місцевого самоврядування (внутрішні) та інформаційні взаємовідносини, що встановлюються поза межами системи місцевого самоврядування з приводу одержання необхідних для її функціонування відомостей (зовнішні).

Нині інформаційне забезпечення місцевого самоврядування все більше набуває атрибутів самостійного значення — зі специфічними відносинами, суб'єктами (об'єктами) цих відносин, їх правами та обов'язками, — найбільш значні елементи якого вже знайшли правову регламентацію.

Закон України про інформацію, зокрема, визначає інформацію державних органів та органів місцевого самоврядування одним з основних об'єктів інформаційних відносин у суспільстві та державі (ст. 21), а обов'язок цих органів інформувати про свою діяльність і прийняті рішення як гарантію права на інформацію (ст. 10). Цим законом закріплені також і способи доведення відомостей до заінтересованих осіб:

  • опублікування їх в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами;
  • опублікування в друкованих засобах масової інформації або публічне оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації;
  • оголошення під час публічних виступів посадових осіб, а також безпосереднє доведення інформації до заінтересованих осіб (усно, письмово).

Системний підхід до аналізу інформаційного забезпечення місцевого самоврядування має опосередковувати дослідження його змістовного (функціонального), організаційного та технологічного аспектів у їх взаємозв'язку, взаємообумовленості з точки зору змісту (що робиться), організації (ким робиться), технології (як робиться).

Зокрема, змістовна характеристика інформаційного забезпечення має відповідати на питання: що робиться в процесі його здійснення відповідно до об'єкту застосування, "обслуговування", якими є його функції"? Цим об'єктом є саме система місцевого самоврядування, яка відповідно до ст. 5 Закону України про місцеве самоврядування включає територіальну громаду, сільську, селищну, міську раду, її голову, виконавчі органи, районні та обласні ради, органи самоорганізації населення.

Визначальними функціями інформаційного забезпечення, зокрема, є:

  • інформативна функція — забезпечує поінформованість (рівень об'єктивних знань) суб'єктів місцевого самоврядування відповідно до їх завдань, функцій, повноважень, інтересів;
  • організаційна функція — зумовлює скоординованність дій всіх учасників здійснення процесу самоврядування, відповідно до населення — спричинює розвиток політичної, правової культури, усвідомлення потреби участі у вирішенні питань місцевого значення в якості соціальної спільності — територіальної громади;
  • управлінська функція — регулювання відносин, що виникають в процесі здійснення самоврядування в різних галузях місцевого господарства, підстава для підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень, контролю за їх виконанням тощо;
  • комунікативна функція — встановлення зв'язків "взаємозалежності" у здійсненні завдань і функцій місцевого самоврядування, поєднання інтересів усіх його суб'єктів.

Наведений перелік, зрозуміло, не вичерпує всіх можливостей такого складного явища як інформаційне забезпечення.

Результативність інформаційного забезпечення самоврядування знаходиться в прямій залежності від скоординованості дій по встановленню зв'язків, взаємообміну інформацією. Тому побудова його функціональної системи буде неможлива без відповідних заходів організаційного характеру: централізації інформації на відповідній території, визначення головного суб'єкту, який реалізував би її та відповідав за впорядкування інформаційних процесів на самоврядній території, вдосконалення роботи з відомостями та ін. В якості таких правомірно розглядати представницькі органи місцевого самоврядування — ради.

Належною умовою успішного функціонування забезпечення місцевого самоврядування в цілому є, зокрема, впровадження в його структурі відповідного органу функціональної моделі інформаційної системи (підсистеми) відповідних елементів, операції яких відзначалися узгодженістю між собою, послідовністю, оптимальністю застосування форм і засобів надання інформації, визначенням достатнього обсягу відомостей тощо.

З огляду на загальну тенденцію всезростаючих технологічних аспектів інформаційних процесів, доцільно вести мову щодо комплексу дій, послідовне здійснення яких складає так званий інформаційний процес (інакше кажучи, зміст інформаційного забезпечення). Усвідомлюючи неможливість його детальної формалізації в межах конкретного інформаційного зв'язку, обмежимося виділенням основних типових його стадій, етапів:

  • перший етап передбачає постановку завдань відповідних інформаційних зв'язків і цілей інформування, що випливають з них: не стихійне розповсюдження, а цілеспрямоване надання відповідних відомостей, що зумовлює в свою чергу структурованість цілей інформаційного забезпечення;
  • другий етап — створення фонду відомостей, банку даних. Вихідним при цьому має бути відбір інформації, що має відповідати виробленим критеріям (таким, наприклад, як інформаційні потреби населення, значимість для відповідної території тощо);
  • третій етап — оброблення інформації, її систематизація, внаслідок чого відомості стають придатними для подальшого використання, сприймання;
  • четвертий етап — визначення найоптимальнішого режиму використання всіх форм і засобів поширення (обміну) інформації, застосування найраціональніших з них;
  • п'ятий етап — це надання (поширення) інформації за допомогою цих форм і засобів (засобів масової інформації, усних повідомлень депутатів та інших).

Зрозуміло, що наведена схема лише в загальних рисах характеризує інформаційні процеси, їх технологічні аспекти, але не є універсальною. Залежно від конкретних завдань інформаційних взаємовідносин функціонально-цільова модель відповідної системи (підсистеми) може набувати найрізноманітніших елементів, форм тощо. Як уявляється, ідеальної системи інформаційного забезпечення як і системи місцевого самоврядування взагалі не існує. Реальність — перетворити її в ефективно діючу.

Зрозуміло, що ефективність функціонування подібної системи буде залежати від конкретної організаційної структури (наприклад, підрозділу ради, його виконавчого апарату), що візьме на себе обов'язок виконання функцій інформаційного забезпечення.

Ради у відношенні до інформаційних процесів системи місцевого самоврядування виконують подвійну роль: вони є суб'єктом інформаційного забезпечення (тими, хто інформує) та одержувачем відомостей як від своїх органів, так і від зовнішніх джерел (зокрема, державних органів, підприємств, організацій, трудових колективів та інших). Тому інформаційні зв'язки в їх структурі умовно можуть бути поділені на такі напрями (підсистеми): робота з упорядкування відносин системи самоврядування та інформаційне забезпечення діяльності самих рад, їх органів.

Певно, що кожен з названих напрямів зумовлює свою організаційну структуру, завдання, функції, форми та методи роботи з інформацією. Відповідна система (підсистема) має бути налагоджена також у виконавчих структурах органів місцевого самоврядування.

Зокрема, однією із визначальних характеристик місцевого самоврядування є ступінь забезпечення можливості для кожного жителя території особисто брати участь у процесах управління місцевими справами, що в сучасний період перебуває на етапі набуття нової якості: від позбавлення громадян психології пасивних спостерігачів за здійсненням влади і управління, до реального включення їх до цього процесу. Досвід розвинутих країн свідчить, що визначальним при цьому є залучення населення у процеси вироблення та реалізації життєво важливих для території рішень, контроль за їх виконанням, заохочення ініціативи громадян.

Залучення населення до управління територією — довготривалий процес, здійснення якого можливе лише за умов постійного та цілеспрямованого розвитку соціальної свідомості, активності, зростання компетентності громадян з відповідних питань, достатньої для здійснення самоврядних функцій. Вказаний чинник на сучасному етапі розвитку нашої держави набуває важливого значення, оскільки, не дивлячись на досягнутий високий загальноосвітній та культурний рівні громадян, достатнім його для активної участі у вирішенні місцевих справ не назвеш.

Визначення у Законі про місцеве самоврядування територіальної громади первинним суб'єктом змінює не тільки природу місцевого самоврядування, але й сам характер взаємовідносин в його системі, в тому числі інформаційних. Звідси реальна здатність жителів здійснювати функції і повноваження самоврядування залежатиме, зокрема, від налагодження результативної діючої системи постійних контактів територіальної громади з представницькими органами, посадовими особами, оскільки їх організація та діяльність повинні розглядатись саме як реалізація повноважень соціальної спільності жителів відповідної територіальної одиниці у здійсненні самоврядування.

Це означає, що сукупність всіх взаємовідносин в системі самоврядування не мають зводитися тільки до процесів, пов'язаних з функціонуванням вказаних органів представництва: саме такий підхід знайшов відображення в національному законодавстві минулих років, відповідно до якого сутність місцевого самоврядування зводилася насамперед до функціонування рад народних депутатів.

Важливо, щоб ці органи не стали суто представницькими, такими, які б проводили засідання та приймають рішення, а повсякденно вирішували потреби територіального колективу, представляючи та реалізуючи його інтереси в поточній діяльності, у взаємовідносинах з органами державної влади та іншими. Тобто, має здійснюватись орієнтація органів місцевого самоврядування на управлінсько-виконавчі дії з вирішення питань життєзабезпечення населення, прийняття рішень з відповідних питань, відповідальність за їх прийняття.

Оскільки інформаційне забезпечення має своїм змістом основні завдання і функції місцевого самоврядування, то серед "дерева" цілей слід визначити основну його мету — створення умов для вирішення питань місцевого значення, налагодження ефективного управління території взагалі.

Виходячи із вказаної необхідності, в загальному вигляді організаційні зусилля органів місцевого самоврядування мають спрямовуватись на:

  • централізацію інформації, створення фонду відомостей (банку даних), що підлягають доведенню до відома громадян, визначення їх оптимального обсягу для кожного виду інформаційних зв'язків, визначення найоптамаль-нішого режиму використання форм і методів обробки самої інформації;
  • встановлення відповідної інформаційної системи в рамках організаційних структур ради;
  • розробку та впровадження механізму обговорення населенням проектів рішень, процедури врахування висловлених при цьому зауважень і пропозицій (оскільки рішення, що приймаються відповідною радою, її головою, мають відбивати інтереси як певних соціальних груп, так і всієї територіальної громади), а відповідно визначаються зміст напрямків інформаційних потоків, їх структура.

Першочерговим в цьому переліку є, наприклад, визначення обсягу інформації, потрібної громадянам. Чинне законодавство не дає вичерпної відповіді, які конкретно відомості про роботу органів місцевого самоврядування, з яких питань рішення в обов'язковому порядку мають доводитися до відома населення. Неконкретизовані й форми та засоби інформування. Таким чином, забезпечення інформаційних процесів у місцевому самоврядуванні залежить від розв'язання, зокрема, проблеми відбору з обсягу відомостей саме тих, які мають надаватися громадянам в обов'язковому порядку з метою створення умов для їх компетентної участі в процесах самоврядування, вдосконалення форм та методів їх поширення.

Громадська думка, виконуючи свою інформаційну функцію, допомагає також органу самоврядування не тільки виявляти місцеві проблеми, але є основою вироблення управлінського рішення. На підставі одержаної інформації апарат ради має нагоду "виправляти" проекти рішень, інших документів, що мають важливе значення для місцевого життя, забезпечити їх соціальну обумовленість. Зрозуміло, що така можливість стає реальною за умов, коли територіальна громада заздалегідь ознайомлена з відповідними проектами. Громадська думка своєрідний зворотний зв'язок, що свідчить про результативність як власне інформаційного, так і в цілому управлінського впливу.

Окремо слід зупинитися на питаннях забезпечення законодавче закріпленого принципу гласності сесій представницьких органів. Ради, як органи місцевого самоврядування, які від імені та в інтересах територіальної громади вирішують питання місцевого значення, підзвітні та відповідальні перед нею. Наведене передбачає, що кожний мешканець відповідної території, який бажає бути присутнім на їх засіданні, зможе особисто пересвідчитись, як відбувається обговорення питань, що мають для нього певний інтерес, безпосередньо брати участь в обговоренні питань.

Як відомо, відповідно до практики минулих років допуск сторонніх осіб на сесію рад регулювався переважно за запрошеннями, однак мали місце випадки, коли громадянам не дозволяли брати в них участь. При цьому серед основних аргументів є, зокрема, те, що допуск на відповідні заходи всіх бажаючих може дезорганізувати роботу самого представницького органу. Можливо таке положення не зовсім відповідає завданням і меті здійснення місцевого самоврядування, яке неможливе без творчої ініціативи і активності громадян — територіальної громади — основного носія його функцій та повноважень.

Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, наприклад, США — країни, яка має достатньо врегульовану схему прямої участі населення в місцевому управлінні, слід відзначити, що при всій неоднозначності та неоднорідності структури місцевої влади принцип відкритості засідань її органів притаманний всім таким органам. Зокрема, будь-який мешканець округу, наприклад, може бути присутнім на сесії відповідного органу, висловитися з будь-якого питання. Обмеження лише одне — регламент виступів: представнику громадськості — до десяти хвилин, приватній особі — до трьох. Засідання міських муніципалітетів транслюється по телебаченню.

Вирішення розглянутих та інших проблем сприяло б, на наш погляд, налагодженню дієвих інформаційних відносин між всіма структурами місцевого самоврядування з метою скоординованості їх дій у вирішенні питань місцевого значення.

В загальному вигляді перспектива поліпшення інформаційної діяльності рад, а отже, як ефективного функціонування системи місцевого самоврядування, так і системи управління територією, пов'язана з вирішенням цілого комплексу питань організаційного, правового, методичного характеру.

І насамперед — це необхідність централізації інформації на відповідній території на засадах запровадження ідей інформатизації, створення єдиної для всіх структур місцевого самоврядування інформаційної системи банків даних. Досвід розвинених зарубіжних країн свідчить щодо доцільності розробки та функціонування відповідної системи, яка б характеризувала суспільно-територіальні відносини в регіоні, відтворювала його інформаційний "образ" (специфіку структурних особливостей виробництва, його обсяги, рівень економічного та соціального розвитку, стан екологічної ситуації, якості життя населення та іншу інформацію).

Підвищується значення технологічних аспектів процесів збору, оброблення, надання, зберігання інформації, проведення пов'язаних з цим заходів:

  • використання електронно-обчислювальної техніки для автоматизації операцій з інформацією;
  • підготовка спеціалістів для роботи з інформацією;
  • навчання основам інформатики управлінського апарату органів місцевого самоврядування;
  • методичне забезпечення інформаційних процесів, розробка і прийняття різноманітних правил, посадових інструкцій тощо.

В сучасних умовах, існує нагальна потреба комплексного інформаційного забезпечення розвитку територій. Зокрема, важливого значення у теоретичному та практичному аспектах набуває доцільність розробки структурно-функціональної моделі інформаційної системи, яка б об'єднувала загальнодержавні центри правової, статистичної, науково-технічної, економічної та інших видів інформації та регіональні (територіальні) — на рівні областей, районів, міст, селищ, сіл. Це, на наш погляд, забезпечило б необхідні передумови для інтеграції, уніфікації та типізації інформаційних відносин, для вироблення єдиної інформаційної стратегії управління територією в цілому.

Інформаційна інфраструктура регіонів — одне з важливих засобів реалізації соціально-економічного розвитку території, основні принципи якого мають бути визначені на законодавчому рівні. Означена доцільність певною мірою могла бути б реалізована через підготовку та прийняття спеціального законодавчого акту, який, наприклад, визначив би основні напрямки, принципи організації, використання, зберігання тощо інформаційних ресурсів відповідних територій, зокрема, ролі місцевих органів державної влади, формувань місцевого самоврядування в цих процесах, функції, компетенцію, права та обов'язки учасників інформаційних відносин.

Поряд з розробкою правового акту щодо інформаційного забезпечення розвитку територій доцільно також вирішити першочергові практичні завдання організаційно-правового забезпечення формування та функціонування відповідних територіальних інформаційних систем. Серед них:

  • розробка типових функціонально-цільових інформаційних систем для регіонів різного рівня;
  • визначення територіальної структури баз даних загального користування, розробка та затвердження типових нормативно-правових положень їх використання;
  • формування системи комплексної інформаційної взаємодії різних автоматизованих систем на рівні територій (наприклад, правові відносини власників інформації з користувачами);
  • створення організаційно-правових умов (режиму) доступу громадян, юридичних осіб до баз даних загального користування;
  • організаційно-правові заходи захисту конфіденційної інформації;
  • створення системи порівняльної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, діяльності територіальних господарських структур тощо.

Покращення структури та змісту інформаційного забезпечення розвитку території в цілому не тільки спростить процедуру управлінського впливу на відповідні процеси, але й допоможе створити умови по запобіганню перетворення наявних інформаційних ресурсів у "сховища непотрібних даних".

Література

  1. Амитан В. Н. Автоматизированньїе системьі управлення в народном хозяйстве. — Киев-Донецк, 1982. — С. 22.
  2. Полежаее А. П., Саеелий М. Ф., Швец Н. Я. Технические средства й системи управлення в органах внутренних дел. — М., 1986. — С. 13.


21.03.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!