Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Європа як частика Євразії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Європа як частика Євразії. Реферат

Загальні відомості. Берегова лінія. Основні риси орографії. Геологічна будова і корисні копалин. Корисні копалини. Походження і розвиток рельєфу

Євразія - найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу - Європи і Азії.

Разом з островами Європа займає площу близько 53,4 млн. км2, з них на острови припадає близько 2,75 млн. км2. Крайні материкові точки Європи: на півночі - мис Челюскін, 77°43' пн. ш., на півдні - мис Піай, 1°16" пн. ш., на заході - мис Долі, 9°34' зх. д., на сході - мис Дежнєва, 169°40' зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі.

Європу омивають океани: на заході - Атлантичний, на півночі - Північний Льодовитий, на півдні - Індійський, на сході - Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Європу від Австралії, на північному сході - Берингова протока від Північної Америки, на південному заході - Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Європа з'єднується Суецьким перешийком.

Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничоісторичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Е. Зюссом у 1883 р. у геологію і географію поняття "Євразія".

Європа

Європа (грецьке Europe, від ассір. ереб - захід; у Древній Греції так іменувалися території, що лежать на захід від Егейського моря), частина світу, західна частина материка Євразія.

Загальні відомості

На півночі Європа омивається Північним Льодовитим океаном і його морями - Карським, Баренцовим, Білим, Норвезьким, на заході і півдні - Атлантичним океаном і його морями - Балтійським, Північним, Ірландським, Середземним, Мармуровим, Чорним, Азовським; на сході та південному сході кордон з Азією найчастіше проводиться по східному підніжжю Уралу, по річці Емба до Каспійського моря, річок Кума і Манич до гирла Дону.

Крайні материкові точки Європи: на півночі - мис Нордкін, 71° 08' пн. ш., на півдні - мис Марокі, 36° пн. ш., на заході - мис Долі, 9° 34' зх. д., на сході - східне підніжжя Полярного Уралу біля Байдарацької губи, 67° 20' сх. д. До Європи відносяться острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосипа (мис Флігелі на острові Рудольфа - найпівнічніша точка Європи, 81° 49' пн. ш.), Шпіцберген, Ісландія, Британські, Зеландія, Балеарські, Корсика, Сардинія, Сицилія, Крит.

У зазначених межах площа Європи разом з островами - близько 10 млн. км2; площа островів - близько 730 тис. км2. В Європі прийнято виділяти три великі частини: Східну, Західну і Центральну Європу.

Берегова лінія

Серед інших частин світу Європа виділяється найбільшою розчленованістю берегової лінії: на 1 км її довжини припадає близько 246 км2 території.

Загальна довжина берегової лінії - близько 38 тис. км. Максимальна відстань внутрішніх районів Європи від моря 1600 км. Близько 25% площі Європи припадає на півострови: Канін, Кольський, Скандинавський, Ютландія, Бретань, Піренейський, Апеннінський, Балканський, Кримський.

Переважають вирівняні акумулятивні й абразійні береги, що формуються переважно хвильовими процесами моря: східні береги Білого і південно-східні береги Баренцового морів, південного берега Балтійського моря, західного берега Північного моря, східного берега Біскайської затоки, велика частина берегів Середземного і Чорного морів.

Південні і південно-східні береги Північного моря, окремі ділянки південних берегів Баренцового моря відносяться до ватного (маршового) типу, що формується в умовах низького узбережжя під впливом приливно-відливних рухів моря.

В інших районах переважають відносно високі, сильно розчленовані тектонічні береги: скидні береги Кольського півострова, складчасті береги на півночі Піренейського півострова, місцями оброблені стародавніми льодовиками (Фіордові і шхерні береги Норвезького моря, північної частини Балтійського моря, узбережжя Шотландії й Ісландії) або змінені під впливом морської інгресії (ріалові береги півостровів Бретань, Уельс, західної Ірландії, північний захід Піренейського півострова; далматинські береги на заході Балканського півострова).

Основні риси орографії

За середньою (близько 300 м) і максимальною (4807 м, г. Монблан в Альпах) висотами Європа поступається іншим частинам світу, крім Австралії. Близько 60% поверхні Європи знаходиться на висоті менше 200 м (частково нижче рівня моря: узбережжя Каспійського моря - 28 м, деякі райони узбережжя Північного і Балтійського морів), 24% - від 200 до 500 м, 10% - від 500 до 1000 м, 6% - понад 1000 м (у т. ч. 1,5% - вище 2000 м).

Такий розподіл висот поверхні відображає панування в Європі рівнинного рельєфу. Майже всю Східну Європу і північну частину Середньої Європи займають Східноєвропейська (Російська) рівнина і її продовження на захід - Середньоєвропейська рівнина; значні площі займають рівнини у Фенноскандії. В інших районах рівнини украплені між горами (Середньо-дунайська, Нижньо-дунайська та ін.). На крайньому сході простягаються гори Урал, на північному заході - Скандинавські гори.

Смуга невеликих за площею і висотою гір охоплює південну частину Середньої Європи: Центральний французький масив, Вогези, Шварцвальд, Рейнські Сланцеві гори та ін. З півдня ця смуга обрамлена найвищими горами Європи - Альпами, а також Карпатами. Гірський рельєф переважає у Південній Європі: Піренеї, Андалузькі гори, Апеннінські гори, Стара-Планина, Дінарські гори, Родопи, Пінд та інші.

Геологічна будова і корисні копалини

Європа відрізняється великою складністю і високим ступенем вивченості геологічної будови. Великі простори розташовані в межах Східноєвропейської (Російської), або Європейської, платформи, що має складчастий фундамент докембрійського віку. На сході, у межах Російської плити, де він глибоко занурений, і в східній частині Балтійського щита, де він виступає на поверхню.

На заході (південь Скандинавії, Данія і Великобританія) широко розвинуті пізньопротерозойські метаморфічні породи. Після консолідації фундаменту протягом останніх 1200-1600 млн. років окремі частини платформи тривалий час занурювалися, покриваючись морями і лагунами. На північ від Східноєвропейської платформи, займаючи північний шельф материка (від Землі Франца-Йосипа до Печорської низовини), простягається докембрійська платформа Баренцового моря. Схожа на неї платформа (Еріа) утворює край шельфу на північ від Британських островів.

Ісландія та о. Ян-Майєн являють собою неоднорідні вулканічні підняття, що виникли у кайнозої над північною частиною Серединно-Атлантичного хребта.

Гірські спорудження півдня Європи (Андалузькі гори, Апенніни, Альпи, Карпати, гори Балканського півострова, Криму та ін.) належать до Альпійської геосинклінальної (складчастої) області. У межах Альпійської складчастої області виникли своєрідні западини, що характеризуються близьким до океанічного типом будови земної кори (частково западина південного Каспію, Чорноморська, Тірренська та ін.). Згідно з даними геофізичних досліджень у них сильно скорочений (або повністю відсутній) "гранітний" шар і земна кора в цілому має товщину близько 20-30 км.

Корисні копалини

До палеозойських і мезозойських відкладів платформи відносять нафтові і газові родовища (Волго-Уральська нафтогазоносна область, Прикаспійська область, Дніпровсько-Донецький авлакоген, родовища Польщі, ФРН, Нідерландів, Великобританії, Паризького й Аквитанського басейнів, підводні родовища Північного моря); ряд родовищ нафти належить до неогенових відкладів передгірних і міжгірних прогинів Альпійської (Румунія, Югославія, Угорщина, Болгарія, Італія та ін.).

Розробляються родовища кам'яного і бурого вугілля: в Україні - Донецький, Львівсько-Волинський, у Росії - Підмосковний, Печерський басейни; у Західній Європі – Верхньосілезький (у Польщі), басейни у ФРН (Рурський, Ахенський, Саарський), Бельгії, Великобританії (Уельський, Ньюкаслський та інші).

Значні поклади залізних руд розробляються в Україні і Росії на Уралі та Кольському півострові, у Воронезькій і Курській областях), у Західній Європі велике значення мають родовища Швеції, а також юрські осадові оолітові руди (Лотарингійський басейн у Франції і Люксембурзі). Велике родовище марганцевих руд розташоване у районі Нікополя. Родовища бокситів є на Уралі та в інших районах Східноєвропейської платформи, в Угорщині, Франції, Югославії, Італії, Греції.

Руди кольорових металів (міді, нікелю, кобальту, свинцю, срібла й ін.) поширені в основному у поясі герцинід (у ФРН, Іспанії, Югославії, Болгарії, у Верхньосілезькому басейні Польщі). Родовища кам'яної і калійної солей поширені серед девонських і пермських відкладів України, Білорусі, Прикаспію і Передуралля. Багаті родовища апатитонефелінових руд розробляються на Кольському півострові. Великі соленосні родовища пермського і тріасового віку знаходяться на територіях Данії, ФРН і Польщі. Велике значення мають родовища калійних солей у ФРН, Франції.

Походження і розвиток рельєфу

Перевага у європейських платформних структурах виявляється у поширенні рівнинних типів рельєфу, особливо характерних для Східної Європи. Окремі височини, кряжі (Смоланд, Суоменселькя, Манселькя, Західно-Карельська, Вітряний Пояс, Кейви), низькогір'я і середньогір'я (Ловозерські тундри, Хібіни) відповідають зонам найбільших тектонічних підняттів або виходам дуже щільних порід.

При загальній рівній поверхні і невеликій середній висоті (близько 170 м) характерне сполучення височин висотою до 300-400 м (Середньоросійська, Валдайська, Приволзька, Верхньокамська, Бугульмінсько-Белебеївська, Північні Ували) і низовин (Оксько-Донська рівнина, Причорноморська, Печорська, Прикаспійська низовини, низинне Заволжя, Середньоєвропейська рівнина та ін.), що відображає тектонічну неоднорідність фундаменту платформи, різну спрямованість і розмах неотектонічних рухів. Ступінь виразності льодовикових форм зменшується в цілому при просуванні на південь, до меж максимального (дніпровського) заледеніння.

Особливо добре зберігся льодовиковий рельєф у районах останнього (валдайського) заледеніння. Для них характерні свіжі морені пасма (Балтійське, пасма Валдайської височини та ін.), пагорби основної морени, озерно-льодовикові низини.

Різноманітним рельєфом відрізняється Альпійська геосинклінальна складчаста область, для гірського рельєфу якої характерні складчасті альпійські середньовисотні і високі лінійно витягнуті або дугоподібно вигнуті хребти з чітко вираженими вододільними гребенями, добре розвинутими схилами і передгір'ями.

Найвищими з них є Альпи, орографічним продовженням яких на північному заході служить Юра, на північному сході - Карпати, що переходять потім у Стару Планину, на південному сході - Дінарські гори і Пинд, гори півострова Пелопоннес і о. Крит, на півдні - Апеннінські гори; до цього ж типу відносяться Піренеї, Андалузькі, а також Кримські гори. У формуванні рельєфу згаданих гір значну роль відіграли водна ерозія, карстові й інші процеси, а у формуванні найвищих гір - кількаразове плейстоценове і (в Альпах) сучасне заледеніння. Карстові форми найбільш типові для вапнякових районів Альп, Юри, Дінарських і Кримських гір.

Другим характерним типом гір області є брилові середньовисотні і низькі хребти і нагір'я, що відносяться до серединних масивів палеозойського віку, вони мають вирівняну верхову поверхню, густу тектонічну розчленованість, круті схили (Родопи, Рила, гори Македонії і східної Греції, Калабрійські Апенніни, велика частина гір Корсики і Сардинії, Центральна Кордильєра Піренейського півострова, Кантабрійські гори та інші).

Значні території зайняті пластовими й акумулятивними рівнинами і плато міжгірних і передгірних прогинів з домінуванням форм водної ерозії та акумуляції (Середньо-дунайська, Нижньо-дунайська, Паданська, Андалузька, Португальська рівнини, плато Нової і Старої Кастилії) або карстового рельєфу (плато Карст, Добруджа).

Своєрідним рельєфом відрізняється Ісландія, де представлена серія різновисоких базальтових плато з насадженими на них куполами і конусами погаслих і діючих вулканів, нерідко похованих під льодовиками; поширені форми льодовикового рельєфу.


04.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!