Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Історія відкриття горючих корисних копалин. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія відкриття горючих корисних копалин. Реферат

Ще з давніх-давен були відомі горючі корисні копалини. Свідченням цього є те, що в Китаї вже в 1000 році до н. е. використовувалося вугілля для виплавки міді

Паливні корисні копалини – це природні та мінеральні речовини, які з достатнім економічним ефектом використовуються в техніці та народному господарстві для давання тепла та інших корисних речовин.

Як відомо, в процесі господарської діяльності людина використовує багато корисних копалин і різних речовин, серед яких одне з провідних місць займають паливні корисні копалини. А саме: нафта, природний газ, вугілля, торф та горючі сланці.

Мільйони років тому основним джерелом енергії була м’язова сила людей. Всього близько 500000 років назад, як думають археологи, в час наступання льодовиків для добування енергії використовували деревину: людина навчилась користуватись вогнем і підтримувати вогнище на місці стоянки. І лише десь 7 – 5 тисяч років тому назад, приручивши коней, ослів, буйволів, верблюдів та інших, вона почала використовувати тяглову силу цих тварин і приблизно тоді ж – силу річкових потоків та вітру.

Всього 150 – 200 років назад металургійні заводи працювали на дровах, ними вантажили печі паровозів. В середині ХVІІІ століття розпочалося широке використання вугілля, а з кінця ХІХ століття – нафти і газу, як більш калорійного, економічного та транспортабельного палива.

 Ці копалини займають сьогодні визначне місце в паливно-енергетичному балансі переважної більшості країн світу та відіграють надзвичайно важливу роль в їх економіці та політиці, а також широко використовуються у всіх промислових процесах і житті людини.

Але ці ресурси є невідновлюючими. Тому потрібно освоювати нові альтернативні джерела енергії, які належать до практично невичерпних, а саме: гідроенергія, енергія Сонця, вітру, морських припливів та відпливів, хвиль, течій, геотермальна енергія. Кожна з них зможе зменшити вживання органічного палива, воно буде менше викидати в атмосферу різних шкідливих газів, які можуть спричиняти парниковий ефект, кислотні дощі та інші різні проблеми. Крім того сучасна наука ставить перед собою завдання – мета, якого є глибинна переробка горючих корисних копалин, а також підвищення ефективності використання та зменшення на навантаження на природу Землі.

Історія відкриття горючих корисних копалин

Ще з давніх-давен були відомі горючі корисні копалини. Свідченням цього є те, що в Китаї вже в 1000 році до н. е. використовувалося вугілля для виплавки міді. Пізніше його почали спалювати для виробництва фарфорових виробів, кольорових металів, паперу, пороху і в побуті. В Європі першими почали добувати вугілля жителі Британії, ще до того, як їх захопили римляни. І вже в XIV – XIX ст. саме Англія видобувала найбільше вугілля в світі. Тут також варто згадати і про Україну.

Багатьма археологічними розкопками виявлено сліди гірничих розробок на території теперішньої Дніпропетровської області X – XI ст. Там було знайдено шлаки, куски мідної руди, а також деревне і кам’яне вугілля. Але, перша письмова згадка про відкриття великого родовища вугілля на Україні датована 1721 р., коли Петро І, приїхавши на Донбас і побачивши цю копалину, видав указ про початок видобування її в державних цілях. Це поклало початок промисловому видобутку в Україні вугілля.

Головним чином його використовували в ковальській справі, солеварінні тощо. Добували вугілля спершу в невеликих кількостях відкритим способом. Перша шахта була збудована в 1795 р. на правому березі р. Сіверський Донець, глибиною 75 метрів. Але вона була малоефективною. Тому, в 1842 р. в Лисичанську побудували найкращу на той час шахту, що призвело до того, що Донбас видобував до Першої світової війни найбільше вугілля в Російській імперії. Іншим кам’яновугільним басейном є

Львівсько-Волинський. Першим про наявність тут цих покладів повідомив геолог М. М. Тетяєв у 1912 р. Ґрунтовне дослідження їх проводилось лише за радянської влади. Будівництво шахт і допоміжних промислових підприємств почалося 1949 р., а 1957 р. перша шахта введена в дію. Тепер їх кількість досягла 20. Вони зосереджені в районі Червоногруда, Белза, Соколя.

Що ж до нафти, то перші згадки про неї відносяться до 400 – 300 рр. до н. е. Наприклад в 330 р. до н. е., Олександр Македонський завоював територію нинішнього Азербайджану і закріпився на узбережжі Каспійського моря. Тут місцеві жителі показали йому світильники, які горіли яскравим білим полум’ям. Жир, який використовувався в них був рідким і жовтого кольору. Його називали "нафата", що означало "той, що просочується", бо він просочувався крізь гірські породи. Звідси і пішло слово нафта. Іншим доказом того, що нафта була відомою в античні часи є те, що в 1937 – 1939 рр. внаслідок розкопок біля теперішнього міста Керч, знайшли глиняну амфору наповнену нафтою, датована 400 р. до н. е. Висота амфори була 58 см, а ширина в найширшому місці – 18 см. Її горловина була закрита солом’яним корком.

Нафта наситила корок і вона, окислившись, перетворилась на асфальт, який міцно закупорив амфору. Коли її відкрили, в ній містилося 2,5 кг рідкої нафти і 0,5 кг смолоподібного осаду. Крім того, багато римських і грецьких істориків згадували про неї в своїх працях. Вони писали, що багато племен варварів, змішуючи нафту, сірку і селітру, наливали в порожній посуд, підпалювали і кидали в натовп воїнів, або використовували для освітлення та в медицині для лікування шкірних хвороб людей і худоби, а пізніше цими надбаннями збагатились Римська та Візантійська імперії.

Також багато пам’яток матеріальної культури засвідчують про те, що місцеве населення нафтових районів Галичини з дуже давнього часу користувалися в домашньому побуті нафтою і озокеритом в якості лікувальних, освітлювальних і мастильних засобів. Крім того і архівні документи показують, що Західна Україна є одним з найстаріших нафтових районів світу.

Перші свідчення про видобування нафти у Західній Україні відносяться до сер. ХVII ст. Один з місцевих дослідників знайшов в старих архівах Кракова дані про те, що дистильована домашнім способом світла нафта (з Борислава) продавалась на ринках Галичини. Інший місцевий дослідник, Гаквет в 1794 р. писав, що початок добування нафти в Нагуєвичах ведеться з 1772 р. А взагалі промислова її переробка почалася у 1810 р. в Бориславі, коли українець Іван Мітис та чех Йосиф Гекве побудували в Модричах (поблизу Борислава) перший найпростіший завод і вивозили перегнану нафту в Прагу для освітлення Старого ринку. В1830 р. селянин із с. Нагуєвичі Байтал вперше отримав із сирої нафти найбільш чистий світлий продукт – "безколірну рідину з сильним запахом, котра швидко спалахувала".

В 50-их роках промислове добування і переробку нафти здійснювали місцеві мешканці Ігнат Лукасевич і Ян Зег, а також бориславські підприємці Шрейнер та Герц. Пізніше, коли видобування нафти почало давати великі прибутки, багато людей захотіли вкласти гроші у її виробництво, це призвело до збільшення кількості нафтовидобувних фірм та об’єму добування нафти, що дозволило Галичині на початку ХХ ст. давати 2% її світового виробництва. Але умови праці були надзвичайно важкими і видобування збільшувалося тільки за рахунок великої кількості свердловин, а не за раціональним використанням цих родовищ.

Сьогодні на Галичині ще й досі добувають нафту, в інших районах України її почали розробляли нові поклади тільки після ІІ світової війни.

Природний газ і його використання не було поширене в древньому світі. Місця де він виходив на поверхню та самозапалювався люди вважали священними і поклонялися цьому вогню. Його почали добувати тільки на початку ХХ століття. В Україні відомі такі газові родовища: Дашавське, Шебелинське, Джанкойське та інші, а також ті, які знаходяться на шельфі Чорного моря.

Єдина згадка про торф в античній літературі міститься в Плінія Старшого. Описуючи германське хавків, він пише, що вони збирали руками мул, сушать і спалюють його для обігріву та приготування їжі.

Про горючі сланці в історії дуже мало згадок, вони використовувались в місцях, де були їх поклади і в малих кількостях. Лише в кінці ХVІІ ст. британський уряд дав патент Мартіну Ілу і його колегам, які знайшли спосіб добувати велику кількість дьогтю, смоли з своєрідних каменів. Річ йшла про відкриття горючих сланців. Вже тоді люди навчились робити них сланцеву смолу – рідину, близьку за властивостями до нафти, коли ще її навіть не видобували.

Література

  1. Велика енциклопедія школяра.
  2. Енциклопедія – Геологія.
  3. Братичак М. М., Гринишин О. Б. Технологія нафти і газу.
  4. Рудько Г. І. Техногенно-екологічна безпека геологічного середовища.
  5. Енциклопедія Захоплююча подорож навколо світу.


29.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!