Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Основні річкові басейни України: Вісли, Думаю, Дністра та ін. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні річкові басейни України: Вісли, Думаю, Дністра та ін. Реферат

Характеристика річкової мережі України. Басейн Вісли. Басейн Дунаю. Басейн Дністра. Басейн Південного Бугу. Басейн Дніпра

Характеристика річкової мережі України

Навіть якщо побіжно глянути на географічну карту, то впадає в очі надзвичайно розгалужена мережа голубих ниток, яка пронизує, немов кровоносна система, територію нашої країни – від гігантських водних артерій (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг) до найдрібніших їх ланок – малих річок. Серед численних водотоків є такі, які знає кожний. Але залишається ще дуже багато річок і струмків, відомих лише місцевим жителям. Річки – як люди: немає жодної, схожої на іншу. Вони великі і малі, спокійні на рівнинах та нестримні у горах – кожна зі своїм характером.

При будь-яких критеріях класифікації малі річки становлять переважну більшість. Так, довжину меншу ніж 100 км мають близько 99% загальної кількості річок України.

На території України за уточненими даними налічується 63029 малих річок і водотоків загальною довжиною 185,8 тис. км. Переважна більшість малих річок довжиною менше 10 км мають площу водозбору від 20,1 до 500 км2 (87%) загальної кількості і 72% усієї довжини річок, що протікають по території держави (табл. 1). Малих річок з площею водозбору від 50,1 до 100 км² налічується 890 (28% від загальної кількості), а 797 річок (25%) мають площу водозбору 20,1-50 км2.

Такі річки переважають у басейнах Вісли, Дунаю, Дністра та Причорноморської низовини. А у басейнах Південного Бугу і Дніпра переважна більшість річок з середньою площею водозбору – 50,1-100 км2. У Приазов'ї площі водозбору переважної більшості малих річок – 100,1-200 км2. Середня площа водозбору малої річки становить в Україні близько 10 км2, середня її довжина – 3 км. Середня густота річкової мережі становить 0,31 км/км2, а для гірських районів Карпат – 1,49 км/км2.

Аналіз інвентаризації річок показав, що в середньому на території республіки на 1 км2 припадає 411 м довжини великої чи малої річки.

Розподіл річок та їх густота в Україні дуже нерівномірні. Це пояснюється неоднаковими в різних частинах країни кліматичними умовами, характером рельєфу, геологічною будовою окремих районів та іншими факторами. Взагалі кількість і водність річок зменшується у напрямку від більш вологого північного заходу до посушливого південного сходу. Між пониззям Дніпра та озером Сиваш зовсім немає річок – це своєрідний безстічний подовий район. Немає річок і на закарстованих яйлах Кримських гір.

Найгустіша мережа річок – у Карпатах (в басейні Тиси, у верхів'ях Прута і Дністра), де на 1 км2 території припадає 1,7 км річок. Відносно густа їх мережа на Поліссі, в Лісостепу та Гірському Криму – 0,33-0,4 км/км2. У Степу вона не перевищує 0,2 км/1 км2, а на півдні республіки є досить районів, де річкова мережа надзвичайно рідка і її густота наближається до нуля.

Найбільша кількість річок у басейні Дніпра – 27,7%, Дунаю – 26,3%, Дністра – 23,7% і Південного Бугу – 9,3%. Із 4011 річок завдовжки понад 10 км майже дві третини (73,3%) належать до групи з довжиною менше 25 км, 23,4% становлять річки довжиною від 26 до 100 км і тільки 3,3% річок мають довжину понад 100 км.

Переважна більшість річок України несе свої води на південь у Чорне й Азовське моря і лише невеличка їх кількість (близько 4%) належить до басейну р. Вісла, що впадає в Балтійське море.

Річкова мережа країни за основними водозборами розподіляється на вісім крупних басейнів - басейни річок Вісли, Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Сіверського Донця, а також річок Приазовського та Північно-чорноморського басейнів.

Основні річкові басейни України

Басейн Вісли

Басейн Вісли охоплює 3112 малих річок північного заходу країни (2,1% площі України) загальною довжиною понад 7 тис. км. Середня густота річкової мережі – 0,58 км/км2. Цей річковий басейн в межах України займає північний захід Волино-Подільської височини і західну частину Поліської низовини. Вододіли чітко виражені. Вони проходять по пасмах горбів. Середня висота водозборів – 250-350 м, похили – переважно 20-90 м/км.

Таблиця. Кількість річок та їх довжина в басейні р. Вісли

Найбільшими притоками Вісли в Україні є Сан (Сян) і Західний Буг. Сан має довжину 444 км, з них на території України – лише 56 км на кордоні з Польщею. Свій початок Сан бере на північних схилах Верховинського хребта, тече вузькою долиною і лише в межах Польщі виходить на Сандомирську низовину. На території України Сан приймає такі основні притоки – Вігор, Вишня і Шкло. Середні похили річок – 0,8-1,6 м/км, а у верхів'ях Сану – 5,98 м/км.

Західний Буг бере початок на північних схилах Подільської височини поблизу с. Верхобуж-Золочівського району Львівської області. До м. Устилуг річка має передгірний характер. Середній похил на перших дев'яти кілометрах від витоку – 3,4 м/км, нижче – 1,5-2,7 м/км, на іншому протязі річки він зменшується до 0,3-1,1 м/км. Нижче від м. Устилуг Західний Буг є прикордонною річкою, тече по широкій долині й має типово рівнинний характер.

Басейн Дунаю

Басейн Дунаю займає південні та південно-східні схили Східних Карпат, Закарпаття і південно-західну окраїну Причорноморської низовини. Сюди належать річки басейнів Тиси, Серету, Прута, а також кілька річок, що впадають в Дунай або Придунайські озера нижче гирла Прута. Басейн, що охоплює 5,3% території України, налічує 17612 малих річок сумарною довжиною 35,2 тис. км. Середня густота річкової мережі – 1,12 км/км2 (у Карпатах – до 1,7 км/км2).

Дунай є найбільшою рікою Європи: довжина – 2960 км, площа басейну – 817000 км2. У межах України – лише невелика частина нижньої течії річки завдовжки 174 км (від м. Рені до гирла).

Розмірами Дунай поступається лише Волзі. Його водні ресурси формуються, в основному, в гірських районах Альп, Балкан та Карпат. В Українських Карпатах розташовані верхні ділянки трьох великих лівобережних приток Дунаю – Тиси, Пруту, Серету. Ці ділянки становлять лише близько чверті довжини кожної з цих річок, але саме на них припадає понад 90% їх спаду, а за рахунок рясних дощів на верховинах тут формується і найбільша частина стоку. А це – близько 15 км3 води на рік, або 7,3% загального стоку Дунаю.

Територія Українських Карпат у межах басейну Дунаю є найбільш водозабезпеченою в Україні: в середньому на 1 км2 площі тут припадає понад 600 м3 річного стоку. Саме тут найгустіша річкова мережа: на 1 км2 у горах припадає від 1 до 1,8 км, а в передгір’ях – 0,5–0,6 км водотоків. Тільки в басейні Тиси нараховується понад 9 тис. маленьких річок, річечок, струмків та потічків, у басейнах Пруту, Черемошу – понад 6 тис., Ужу – більше тисячі. Тут розташовані найменші водозбірні басейни держави.

Таблиця. Кількість річок та їх довжина в басейні Дунаю

Для річок Дунайського басейну порівняно з іншими карпатськими річками характерний найбільший уклін водозбору (230%) та найбільший модуль стоку (для приток високогір’я ця величина сягає 20-30 л/с з 1 км2, у верхів’ях Тересви, Шопурки та Мокрянки – 35–45 л/с з 1 км2; для приток середньогір’я – 10-20 л/с з 1 км2). Переважає дощове живлення річок, тоді як на решті території України його частка не перевищує 10%.

Основний об’єм водних ресурсів Дунаю, що формується в Україні (73%), припадає на басейн Тиси – найбільшої притоки Дунаю. Майже 1000 км блукає Тиса поміж скель та передгір’їв Східної Європи, прокладаючи собі шлях до Дунаю. На окремих ділянках Тиса слугує кордоном для цілого ряду держав: України, Румунії, Угорщини, Словаччини, Югославії. Початок вона бере на території нашої держави, в горах південно-східної частини Закарпатської області.

На верхніх ділянках Тиса – типова гірська річка з вузькою, стиснутою гірськими хребтами долиною. Вона надзвичайно швидкоплинна (швидкість течії – 2-3 м/с). Хоча на території України зосереджено близько 8% (майже 13 тис. км2) водозбірної площі цієї річки, тут формується понад 25% її річного стоку. Українська частина басейну Тиси простяглася на 250 км. Він на 45% зайнятий низинами, на 31% – горбами та пагорбами та на 24% – гірськими територіями (в долині Тиси є гори, що сягають висоти 2500 м). Утворюється Тиса від злиття двох ініціюючих приток: більшої – Чорної Тиси та меншої – Білої Тиси. На півдні, а особливо на заході, вододільна лінія між басейнами Тиси та Дунаю проходить піщаними пагорбами і чітко не виражена.

Зі схилів Свидовця беруть витоки ще дві великі східні притоки Тиси – Косівка та Шопурка. Вони, як Чорна та Біла Тиси, утворили глибокі, крутосхилі долини серед гірських масивів. Злиття двох гірських стрімчаків – річок Мокрянки і Брустурянки – утворює найбільшу східну притоку Тиси – ріку Тересву. Теребля – майже стокілометрова права притока Тиси – починається в центрі Горган на висоті понад 1900 м над рівнем моря. Неподалік від її витоків, на висоті 989 м н. р. м. утворилася заповнена водою карстова воронка – перлина Карпат – Синевирське озеро.

Ще одна велика східна притока Тиси – Ріка – витікає зі схилів гори Чорна Ріка на висоті близько 1200 м і в Тису впадає в околицях м. Хуст. За водністю Ріка вдвічі більша Тересви. У середній її течії, біля с. Нижній Бистрий, долини Ріки і Тереблі розділяє високий хребет завширшки лише 4 км. Тут побудовано високо-напірну гідроелектростанцію, турбіни якої рухають води Тереблі, що течуть крізь пробитий у горі тунель.

Центральну частину Закарпаття займає басейн Боржави, західну – Латориці. Латориця та її права притока Уж на території Словаччини впадають у річку Лаборець, яка впадає в Бодрог – праву притоку Тиси.

Боржава розпочинається вузькою долиною у межигір’ях Полонинських гір. Але гірською її можна назвати лише у верхній, частково у середній течії. Нижні її ділянки, після впадіння найбільшої притоки – річки Іршави – вирізняються пологими берегами, добре виробленою, широкою долиною, що іноді заболочується. Басейн річки характеризується незначною, як для карпатських річок, лісистістю (38% загальної площі).

На висоті 740 м н. р. м. поблизу Верецького перевалу розпочинається Латориця. В околицях м. Чоп, пролинувши понад 150 км від свого витоку, річка перетинає кордон і тече по території Словаччини. На гірських ділянках долина річки вузька, звивиста, з ярами та балками. В середній течії, нижче м. Мукачевого, долини Латориці й Тиси з’єднуються, нерідко утворюючи значні за площею заболочені чи перезволожені масиви. Найбільші притоки Латориці – Вича, Пінія, Стара.

Прикордонною річкою є й Уж, що розпочинається в Полонинських горах, неподалік Ужоцького перевалу на висоті близько 900 м н. р. м. Українська ділянка річки має довжину 130 км. На ній розташований обласний центр Закарпатської області – місто Ужгород. Найбільші притоки Ужу – річки Люта і Тур’я.

Лівобережна притока Дунаю – Прут – витікає з північних схилів хребта Чорногори на висоті 1750 м неподалік від північних схилів Говерли (Івано-Франківська обл.). Звивистим, порожистим потоком пробивається Прут з гір, утворюючи численні водограї-водоспади. Найвідоміший з них – Яремчанський. Загальна довжина річки – 968 км, 225 з них на території України. Саме тут міститься основна водозбірна площа Пруту та формується його водний режим. На цій території налічується близько 40 приток річки, найбільшими з яких є Черемош, Рибниця, Пистинка, Лючка. Долина середнього та нижнього Пруту щільно заселена. Найбільші міста – Коломия та Чернівці.

Уславлений у легендах і піснях Черемош, річка карпатських лісосплавів, утворюється злиттям двох ініціюючих приток – Чорного і Білого Черемошів. Народжуються вони із джерел на північних схилах Чивчинських гір і зливаються біля с. Устеріки на висоті 455 м н. р. м. Річка є умовним кордоном між Івано-Франківською та Чернівецькою областями. Чорний Черемош майже вдвічі довший і значно стрімкіший за Білий. Проте обидві річки та їх притоки характеризуються значним ухилом долини – понад 10 м/км. Після злиття приток та до впадіння у Прут Черемош проходить ще 80 км, але на цій ділянці його течія наближена до рівнинної.

Інші великі притоки Пруту – Рибниця та Пристинка – витікають зі схилів Покутсько-Буковинських Карпат на висоті 600-800 м н. р. м. і спрямовують свої потоки до пагорбів та узгір’їв Передкарпаття.

Басейн Дністра

Басейн Дністра (8,7% від площі України) охоплює малі річки східних схилів Українських Карпат і річки південно-західної частини Подільської височини. У басейні налічується 14886 малих річок сумарною довжиною 32,3 тис. км. Середня густота річкової мережі – 0,65 км/км2.

На північних схилах Українських Карпат розпочинається одна з найбільших річок на південному заході нашої держави – Дністер. З давніх-давен його використовували як водну магістраль, що сполучає Галицьке Передгір’я, Волино-Подільське плато і Чорне море. Древні греки назвали цю річку "Donaster", древні римляни – "Tyras", у румун вона відома як "Nistrul", у турків – як "Turla".

А народжується Дністер стрімким гірським потоком біля гори Розлуч на висоті 833 м, за 25 км від основного карпатського вододілу, протікаючи у каньйоні завглибшки 80-100 м. І вже тут Дністер проявляє свій невгамовний гонор. Ріка, завдовжки понад 1300 км, врізаючись у скелі, долаючи пороги, перетинає територію трьох областей України – Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, перетинає Молдову та на рівнинах Одещини розливається величним Дністровським лиманом, що сполучається з морем.

Площа водозбірного басейну річки перевищує 72 тис. км2. Сам басейн має форму дуже витягнутого, зігнутого в середині, овалу із розширеними кінцевими ділянками. Максимальна ширина його верхньої, найширшої частини – 150 км. Близько 20% площі річкового басейну припадає на його верхні ділянки. Тут він межує на півдні з басейнами Пруту і Тиси, на заході й півночі – з басейном Сану, притокою Вісли; на півночі – з басейнами Західного Бугу і річок Стиру та Горині, приток Прип’яті. Значних приток Дністер не має, що пояснюється "затиснутим", пограничним розміщенням його басейну відносно інших річок.

Річкова мережа басейну навдивовижу проста. Основна його артерія – Дністер – яскраво вирізняється серед своїх численних приток, що переважно мають незначну довжину: найбільші з них сягають 200–250 км, а приблизно 550 річок мають довжину близько 10 км. Річки стрімкі, багатоводні. Модуль стоку, хоч і дещо нижчий, ніж у річок Дунайського басейну, проте сягає значних величин: 10-15 л/с з 1 км2 – у приток високогір’я, на середньо-гірських ділянках – у середньому 5 л/с з 1 км2.

Основну роль у формуванні водності та рівнів відіграють гірські притоки, за рахунок яких формується 50% річкового стоку. Карпатські ріки відіграють також домінуючу роль у формуванні паводків на Дністрі. Верхнім та середнім ділянкам річки властиві інтенсивні ерозійні процеси, які обумовлюють високу мутність дністровської води.

У горах розпочинається більшість правобережних приток (включно до Надвірнянської та Солотвинської Бистриць) і кілька лівобережних (до Стрвяжа). По річці проходить північна межа Карпатського регіону. Лише 270 км річища (менш як 20% загальної довжини) пов’язані з гірськими районами. Але саме за рахунок цих водозбірних територій формується 99% водності річки.

Сумарний стік всіх лівобережних рівнинних приток Дністра становить близько 1% стоку правобережних. Щодо площі водозбірного басейну, то 57% його припадає на басейн лівобережних приток і 43% – правобережних. Зважаючи на значну почленованість карпатських хребтів та їх відрогів, площа басейнів гірських приток незначна: найбільшими є басейни Стрию (понад 3 тис. км2), Бистриць – Надвірнянської та Солотвинської (2,5 тис. км2), Ломниці (1,5 тис. км2), Бистриці Самбірської та Стрвяжа (близько 1 тис. км2).

Карпатські ріки – праві притоки Дністра – промили в горах свої долини, розбивши і гори, і передгір’я на окремі височини, що згодом були згладжені водною та вітровою ерозією. В результаті сформувалися довгі, пласкі косогори, почленовані численними ярами. Притоки мають характерні для гірських річок риси. Здебільшого це стрімкі потоки зі змінними протягом року рівнями води, які розпочинаються на височинах 800-1500 м н. р. м.

Живляться вони з яружних струмків, які в межень нерідко зовсім пересихають, а під час паводку, навпаки, пропускають великі маси води. Їх верхні ділянки характеризуються значними спадами, швидкою течією, безліччю приток 2-го та 3-го порядків з невеличкими, але численними джерелами. Протікають у звивистих, почленованих, порожистих руслах з кам’янистими висипами на дні. Виходячи з гір на Дністровську низовину, ці річки різко зменшують спад, швидкість і відкладають чимало наносів.

Густота річкової сітки басейну Дністра у верхів’ї – 0,55 км/км2, у середньому по басейну ця величина становить 0,24 км/км2. Від гірських річок Дунайського басейну відрізняються дещо меншими величинами похилу річкових долин.

Найбільшою правобережною притокою Дністра є Стрий. Його довжина понад 240 км, має 31 притоку, найбільша – Опір. Долина Стрию пролягає переважно в горах Східних Карпат, на верхніх ділянках – у глибокому каньйоні, і лише в нижній течії, після злиття з Опором, виходить на Прикарпатську височину. Розпочинається річка на висоті 1405 м поблизу с. Лавочне Львівської області, гирло річки – за 12 км нижче Жидачева на відмітці 240 м н. р. м. Основні правобережні притоки на цій ділянці – Бистриця Самбірська, Колодниця.

Свіча – ще одна чимала притока Дністра. Її витоки знаходяться на відмітці 1140 м н. р. м. на горі Кругла Млинка. Протяжність – понад 100 км. Виділяється значним похилом, що в середньому становить 8,3 м/км. Основні притоки – Сукеля, Мізунка та Лужанка.

Друга за величиною притока Дністра – Ломниця – бере свій початок на висоті 1370 м неподалік с. Осмолоди Івано-Франківської області біля гори Копуля, а зливається з Дністром на висоті 220 м, за декілька кілометрів вище Галича. Довжина річки – понад 120 км, серед інших річок вирізняється значним похилом річища. Основний приток – Чечва.

Бистриця – остання в групі крупних гірських правобережних приток Дністра. Нижче Бистриці ріка набуває рівнинного характеру. Хоча довжина самої Бистриці лише 10 км, вона утворюється шляхом злиття двох крупних гірських річок: майже 100 кілометрової Бистриці Надвірнянської та дещо меншої Бистриці Солотвинської. Перша розпочинається на висоті 1280 м н. р. м. біля гори Чорна Клева (Івано-Франківська область). Її найбільша притока – р. Ворона – в нижній своїй течії вже має риси типової рівнинної річки. Бистриця Солотвинська витікає під горою Сивуля на висоті 1300 м. Її найбільші притоки – Манявка, Саджавка, Радчанка. В районі злиття Надвірнянської та Солотвинської Бистриць розташувався великий обласний центр – Івано-Франківськ.

Басейн Південного Бугу

Басейн Південного Бугу розташований на Волино-Подільській і Придніпровській височині, нижня частина басейну – на Причорноморській низовині. Басейн охоплює 10,6% території України. Форма басейну – грушоподібна, у верхів'ї – різко звужена; у середній і нижній частинах басейн різко асиметричний. Середня висота водозбору у верхів'ях – 300-320 м, в нижній частині – 5-20 м. Річкова мережа має деревоподібний рисунок, середня густота її – близько 0,35 км/км2. До басейну належить 6638 малих річок загальною довжиною 20,1 тис. км, пересічна густота річкової мережі – 0,35 км/км2.

Таблиця. Кількість річок та їх довжина в басейні Південного Бугу

Свій початок Південний Буг бере поблизу с. Холодець Вінницької області; тече переважно з північного заходу на південний схід і впадає у Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря. До с. Новокостянтинів долина річки асиметрична, завширшки до 1,5 км, з низьким пологим лівим і більш високим та крутим правим схилом й широкою (0,6-1,2 км) заболоченою заплавою. Нижче, там, де річка перерізає Український кристалічний щит, долина звужується і нижче Вінниці має вигляд каньйону завширшки 200-300 м з крутими скелястими схилами. Ще нижче – до с. Олександрівка – долина широка з низькими пологими берегами та заплавою до 3,5 км.

Річище у верхів'ї до с. Новокостянтинів має ширину 10-15 м, іноді – до 50 м, глибину – 0,2-0,5 м, швидкість течії незначна. Нижче ширина річки коливається від 20 до 200 м, глибина – від 0,5-1,5 м на перекатах до 2,5-5 м, іноді до 15 м на плесах, а швидкість течії – відповідно від 1,5 до 0,3 м/с. Від с. Олександрівка до гирла річище звивисте, завширшки від 80 до 1300 м. Нижче від с. Нова Одеса річка набирає характеру лиману з шириною до З0 км, глибинами – 4-7 м (іноді більше) з піщаним дном, частково замуленим.

Басейн Дніпра

Басейн р. Дніпро об'єднує річки багатьох геоморфологічних областей, налічує 15381 малу річку (67,2 тис. км). Середня густота річкової мережі – 0,27 км/км2. Басейн Дніпра займає найбільшу серед інших річок країни площу – 48,5% території України. Витік Дніпра знаходиться у Росії на схилах Валдайської височини, потім він тече по території Білорусі та України і впадає у північно-західну частину Чорного моря, де разом із Південним Бугом утворює Дніпровсько-Бузький лиман.

За сучасними картографічними даними на території Середнього та Нижнього Придніпров'я протікає 20,5 тисяч дуже малих, малих, середніх та великих річок загальною довжиною понад 105 тис. км. З них понад 14 тис. річок належать до басейну Середнього та Нижнього Дніпра і близько 6 тис. річок – до правобережжя Прип'яті. Більш як 65% усіх річок (по довжині) коротші 25 км (у басейні Прип'яті понад 70%), а 1/5 (у басейні Прип'яті понад 1/7) складають малі річки довжиною до 100 км.

Дніпро – типова рівнинна річка. Від витоку до м. Дорогобуж ширина долини – до 2 км, річище звивисте, завширшки до З0 м. Нижче ширина долини збільшується до 3-10 км, а річища – до 40-125 м. На території України річище Дніпра утворює рукави, багато перекатів, островів і обмілин. Ширина долини збільшується до 18 км, заплави – до 12 км. Нижче від Києва долина асиметрична: праві схили круті й високі, ліві – низькі та пологі. Вздовж Придніпровської височини долина відхиляється на південний схід. Між Дніпропетровськом і Запоріжжям річка перетинає Український кристалічний щит.

До спорудження Дніпровської гідроелектростанції тут були Дніпровські пороги. Нижче від Запоріжжя Дніпро тече по Причорноморській низовині. У гирлі річка утворює численні рукави й протоки. Сучасний Дніпро від кордону з Білоруссю до греблі Каховської ГЕС – це каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське), із створенням яких природне річище і частина заплави були затоплені. Різниця висот витоку і гирла Дніпра становить 220 м, середній похил водної поверхні річки – 0,10 м/км.

Дніпро звичайно поділяють на три частини:

  • Верхній Дніпро – від витоку до Києва,
  • Середній Дніпро – від Києва до Запоріжжя,
  • Нижній Дніпро – від Запоріжжя до гирла.

У гідрографічному відношенні українська ділянка басейну Дніпра може бути поділена на 3 частини:

  • правобережжя р. Прип'ять, де найбільші її притоки беруть початок на Волино-Подільській і Придніпровській височинах;
  • лівобережжя Дніпра, де річки стікають із Середньоруської височини та її відрогів і течуть Придніпровською низовиною;
  • правобережжя Дніпра, де притоки беруть початок на Придніпровській височині.

Найбільш значними за водністю, площею водозборів і довжиною річками правобережжя Прип'яті і межиріччя Прип'ять–Рось є Стир, Горинь, Случ, Уборть, Уж, Тетерів та Ірпінь.

Найбільшими річками басейну Середнього та Нижнього Дніпра є Десна, Сейм, Снов, Рось, Сула, Удай, Псел, Хорол, Ворскла, Орель, Самара, Вовча та Інгулець.

Гідрографічна мережа басейну розвинута досить нерівномірно. В деяких районах, і насамперед, на Середньому Дніпрі, сході і півдні Нижнього Дніпра є території, де річкова мережа розвинута дуже слабко. Поряд з цим у верхів'ях річок Случ, Тетерів, Рось дуже маленькі річки та ручаї досить звичайні. Пересічна густота річкової мережі регіону – 0,30 км/км2. Для басейну Середнього та Нижнього Дніпра вона складає 0,26 км/км2, а для правобережжя Прип'яті – 0,39 км/км2.

В басейні Середнього та Нижнього Дніпра найгустіша річкова мережа (0,3-0,5 км/км2) характерна для верхніх приток Росі, Сули, Псла, Орелі. Аналогічний розвиток має річкова мережа на правобережжі Прип'яті. Однак саме у верхніх ділянках басейнів Случі, Тетерева та Росі густота річкової мережі найбільша і коливається в межах 0,5-0,7 км/км2. Слабко розвинута річкова мережа на лівобережжі Дніпра – поміж гирлами Десни та Сули (менш як 0,2 км/км2), а також у верхів'ях річок Самара та Вовча нижче р. Конка.

Більшість річок регіону – це типові рівнинні водотоки. Долини їхні у верхів'ях вузькі, V-подібні, на решті простору – широкі, трапецієвидні. Схили терасовані, праві – помірно круті та круті, ліві – пологі. Заплави – лучні, рідше – чагарникові, здебільшого сухі та рівні. Річища річок не розгалужені, помірно звивисті, рідше – сильно звивисті чи прямі. Досить часто річища значно зарослі водяними рослинами, особливо вздовж берегів. Дно – мулисто-піщане. Береги низькі, стрімчасті, задерновані або зарослі чагарниками. В межень річки сильно міліють, багато з них пересихають, перетворюючись у розрізнені плеса. На півдні пересихання таких відносно великих річок, як Орель, Самара, Вовча, Конка, Інгулець є звичайним явищем. Течія більшості річок спокійна.

Річкова мережа регіону може бути районована наступним чином. Річки лівобережжя, що течуть, здебільшого, в межах Придніпровської низовини, характеризуються великими довжинами і площами басейнів. Долини їх досить широкі (до 20 км), заплави широкі (до 1,5-3 км), лучні, рідше чагарникові, помережені рукавами та старицями. Річища звивисті, у деяких річок – каналізовані; здебільшого повністю заростають водяною рослинністю. Для річок району характерним є добрий розвиток плес та озероподібних розширень. Похили річок незначні.

Правобережні притоки переважно беруть початок на Правобережній височині. Вони різняться від попередніх меншими довжинами і площами басейнів, вужчими долинами (0,5-1,3 км) і неширокими (0,1-0,4 км), здебільшого сухими заплавами. Русла річок помірно звивисті. Якщо вони заростають водяними рослинами, то лише вздовж берегів. Похили річок досить значні.

Правобережні та лівобережні притоки Дніпра, що течуть, зазвичай, Причорноморською низовиною, розпочинаються на південно-східних відрогах Придніпровської та північних схилах Приазовської височин. Долини річок асиметричні, широкі (1-3 км). Заплави шириною 0,1-0,4 км. Русла звивисті, влітку повністю заростають водяними рослинами. Більшість річок пересихає, перетворюючись у ланцюги розрізнених плес.

Річки правобережжя басейну Прип'яті. Більшість річок належить до типових рівнинних річок. Вони мають широкі долини із заболоченими заплавами. Подекуди в долинах оголюються ділянки кристалічних порід, тоді річка тече глибокою ущелиною. Річки вирізняються малими значеннями глибини, швидкості течії та похилу, в річищах відмічають значну кількість нестійких піщаних перекатів.

У розвитку гідрографічної мережі Західного, Центрального та Східного Полісся є свої особливості. Вододілами річок Західного Полісся (річки Турія, Стохід, Стир, Горинь та ін.) слугують піщані гряди. Річки течуть широкими, слабкорозробленими неглибокими долинами, мають широкі заплави із значною кількістю боліт та стариць.

Прибережні ділянки досить часто заболочені. У Центральному та Східному Поліссі особливості морфологічної будови та ґрунтових порід сприяють утворенню глибоких врізаних долин, вузьких або навіть каньйоноподібної форми.

Схили досить часто розмиваються водяними потоками, виносячи велику кількість алювію, що відкладається на прируслових ділянках. Річки східних територій Правобережного Полісся течуть глибокими, широкими долинами з пологими схилами. Ерозійні процеси тут розвинуті слабко.

Література

  1. Василевський Г. А. Водні багатства Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973.
  2. Водне господарство в Україні / За ред. А. В. Яцика, В. М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000.
  3. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 – ВР від 06.06. 95
  4. Географічна енциклопедія України: в 3-х т. / Відп. ред. О. М. Маринич. – К., 1989, 1990, 2000.
  5. Малі річки України: Довідник / А. В. Яцик, Л. Б. Бишовець, Є. О. Богатов та ін.; за ред. А. В. Яцика. – К.: Урожай, 1991.
  6. Методика з упорядкування водоохоронних зон річок України / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К.: УкрНДІВЕП, 1999.
  7. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 1999 році / Міністерство екології та природних ресурсів України. – К., 2000.
  8. Паламарчук М. М., Ревера О. З. Нове життя малих річок. – К.: Урожай, 1991.
  9. Перехрест В. С., Чекушкина Т. А. Малим річкам – чистоту і повноводність. – К.: Урожай, 1984.
  10. Поліщук В. В. Малі річки України та їх охорона. – К.: Т-во "Знання" УРСР, 1988. (Сер. 8 "Нове в науці, техніці, виробництві", № 14).


29.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!