Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Геоморфологічний профіль: побудова та аналіз. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Геоморфологічний профіль: побудова та аналіз. Реферат

У рефераті розглянуто побудову поперечного геоморфологічного профілю та проведено його аналіз

Постійні водотоки (струмки, ріки) утворюють найпоширеніші і найвиразніші форми рельєфу в усіх частинах суші, а в умовах гумідного (вологого) клімату формують своєрідний долинний комплекс поверхні, основу якого становлять річкові долини та вододіли між ними.

Річкові долини - це утворені ріками лінійні від'ємні коритоподібні форми рельєфу, для яких притаманний похил від витоків до гирла. Річкові долини у горах відрізняються значними глибинами врізу (іноді до 1,0-1,5 км), а на рівнинах - шириною, яка обчислюється кілометрами (в окремих випадках - десятками кілометрів).

Відмінності у формі й особливостях будови, річкових долин залежать від багатьох факторів, серед яких: маса і швидкість потоку води, висотне розташування базисів ерозії, геологічна будова та структурні особливості території, спрямування та інтенсивність новітніх і сучасних тектонічних рухів тощо. У всіх випадках річкові долини є результатом комбінованого прояву ерозійної і акумулятивної діяльності потоку, хоча співвідношення між цими двома головними напрямками роботи постійно змінюється, як у часі, так і в просторі.

У поперечному перерізі можна виділити кілька основних елементів річкових долин - русло, заплаву, надзаплавні тераси, корінні береги.

Руслом (річищем) називають найглибшу ділянку річкової долини, де постійно протікає річковий потік. За формою, розмірами і морфологією русла істотно відрізняються одне від одного. Проте, у їх будові простежуються і спільні риси, серед яких найбільш типовою є чергування в руслах рівнинних річок відносно неглибоких ділянок (перекатів) та заглиблень (плесів).

Перекати рівнинних річок здебільшого являють собою піщані обмілини, що перетинають річище під кутом 20-30º і мають асиметричну будову. Узбережні ділянки перекатів називають прибічниками, а найбільш заглиблену центральну частину - коритом перекату. Як правило, перекати утворюються на відносно вирівнених ділянках русла (де воно має найменшу кривизну) і відокремлюються один від одного заглибленими ділянками річища - плесами.

Плеси здебільшого розташовуються поблизу увігнутого (в плані) берега. Характерною рисою плесів і перекатів є мінливість їх положення у часі: матеріал, з якого складається перекат (алювій), поступово переміщується вниз за течією, особливо під час повеней та паводків. Щорічне переміщення перекатів становить на різних річках від кількох дециметрів до десятків і навіть сотень метрів.

Однією з найважливіших планових ознак русел рівнинних та передгірних річок є їх звивистість (меандрування), особливо помітна на ріках з глинистими та суглинистими берегами, які переносять велику кількість твердого матеріалу. За особливостями генезису розрізняють меандри вимушені, формування яких зумовлюється морфологією долини (виходи скельних порід у руслі, наявність конусів виносу на його берегах тощо) та вільні (блукаючі), що утворюються самою річкою серед пухких алювіальних відкладів.

Встановлено, що на порівняно повільних і відносно маловодних рівнинних річках ширина поясу меандрування менше, а крутизна окремих меандр більша, ніж на крупних ріках. Береги меандр постійно деформуються, в зв'язку з чим меандри переміщуються. Цей процес залежить від витрати води, величини падіння русла, висоти берегів та інших факторів. При інтенсивній глибинній ерозії ("омолодження" ріки) можуть утворюватися врізані меандри.

Заплава - це прилегла до русла і вкрита рослинністю частина дна річкової долини, яка під час повені затоплюється водою. Заплави утворюються майже на всіх постійних водотоках, і лише окремі ділянки річкових долин не мають виразних заплав (пороги, водоспади, ущелини тощо). Висота заплави залежить від висоти рівня повеневих вод і поступово зменшується вниз за течією ріки. Значну роль у формуванні заплав відіграють і процеси бічної ерозії, яка теж активізується під час проходження високих вод повеней та паводків.

Геологічну основу заплав складає особливий тип відкладів - заплавний алювій, який, на відміну від руслового (переважно піски, часом з гравієм та галькою), представлений на рівнинних ріках супісками та суглинками, що перешаровуються з горизонтами викопних ґрунтів (останні формуються у безповеневі роки). Послідовність процесів формування річкових заплав можна прослідкувати за рис. 1.

Меандрування русла, що відбувається у межах заплав, часто призводить до відокремлення закрутів річки від основного русла, в зв'язку з чим на місці колишньої меандри утворюється підковоподібне озеро -стариця, що сполучається з річищем під час повеней і значних паводків. У таких озерах нагромаджується своєрідний комплекс відкладів - старичний алювій, здебільшого представлений глинами, мулом, торфом, з прошарками та лінзами пісків.

Потужність алювіальних відкладів на заплаві змінюється у широкому діапазоні, але у звичайних умовах вона не може перевищувати різниці висот між максимальним рівнем повені і найбільш низьким (меженим) рівнем води у руслі.

Зміни потужності алювіальної товщі на окремих ділянках річкових долин часто є свідченням сучасних тектонічних рухів: загальному зниженню території відповідає більша потужність заплавного алювію, а її аномальне зменшення свідчить про активність висхідних рухів.

Різними умовами формування заплав визначаються і найбільш суттєві відмінності у формах мікро- та наноформ рельєфу, що вкривають поверхню заплав. За геоморфологічними особливостями виділяють кілька типів заплав: сегментні (утворюються при інтенсивному меандруванні русла, характеризуються дугоподібними гривами і міжгривовими зниженнями); паралельногривисті (утворюються здебільшого при широких руслах під час переміщення річищ в напрямку одного із схилів долини, характеризуються наявністю витягнутих вздовж русла паралельних пасм і знижень між ними); обваловані (поширені на річках похилих передгірних рівнин, відрізняються тим, що русло ріки заповнюється крупним алювієм і гіпсометрично лежить вище заплави, яку захищають від затоплення лише прируслові вали).

За особливостями будови розрізняють заплави акумулятивні (з нормальною потужністю алювію) та цокольні (порівняно тонкий шар алювію підстеляється корінними породами).

У долинах більшості річок досить чітко простежується два гіпсометричних рівні заплав - низька заплава, яка щорічно заливається водою, та висока заплава, яка вкривається водою лише під час видатних повеней (через десятки або й сотні років).

Надзаплавні тераси являють собою вирівнені майданчики різної ширини, які подібно до східців прибудовані до бортів річкових долин і відділяються один від одного більш або менш виразними уступами.

Серед причин, що зумовлюють утворення річкових терас, виділимо найголовніші:

  • Зміни кліматичних умов. При зростанні зволоження клімату збільшується водність річок, отже, активізується їх ерозійна діяльність (особливо у середній течії, оскільки при незмінному положенні базису ерозії у пониззі ріки темпи ерозійного врізання обмежені).
  • Зміни положення базисів ерозії. При зниженнях базисів ерозії (рівня моря чи озера, при осушенні боліт тощо) річка починає врізатися у власні алювіальні відклади, утворюючи терасу на місці колишньої заплави. У такому випадку врізання починається з пригирлової частини ріки і поступово поширюється вгору по долині. У цьому ж напрямку зменшується і висота терас.
  • Висхідні тектонічні рухи у долині ріки (або на її ділянці) призводять до збільшення кутів нахилу, в зв'язку з чим відбувається активізація врізу і на місці колишньої заплави формується терасовий рівень.

Згадані та інші процеси можуть повторюватися, накладатися один на одного, в зв'язку з чим кількість терас, їх висота і будова є індивідуальними рисами окремих річкових долин і навіть окремих ділянок долин. Так, на р. Вілюй (Східний Сибір) відмічено 22 терасових рівні, на Дніпрі - шість, а на більшості середніх річок рівнинної України кількість надзаплавних терас не перевищує 2-3.

Відносний вік утворення терас визначається за їх положенням над найнижчим (меженим) рівнем води у руслі - чим вище розташована тераса, тим раніше вона утворилася. Враховуючи, що на сучасному етапі відбувається формування заплавного рівня долини, кожну заплаву можна розглядати як майбутню терасу. Тому відлік більш давніх за часом утворення терас ведеться від заплави: перша надзаплавна тераса, друга надзаплавна тераса і так далі. У кожної тераси можна виділити кілька основних елементів - майданчик (власне поверхня тераси), уступ або укіс (більш або менш виразне урвище до майданчика прилеглого знизу терасового рівня), бровку та тиловий шов.

За особливостями будови виділяють три головних типи річкових терас: акумулятивні (складені повністю алювіальними відкладами), ерозійні (майже цілком "вирізані" річкою у корінних породах, лише подекуди перекритими незначним алювіальним плащем) та цокольні (у них нижня частина уступу - його цоколь - складена корінними породами або древнім алювієм, а зверху перекривається товщею алювіальних відкладів, що відповідають часу формування тераси).

Оскільки кожна з терас утворюється з колишніх заплав, поверхня терас ускладнюється тими ж формами мікрорельєфу, що були поширені і на заплавах (гриви, старі річища, прируслові вали тощо), тільки виразність цих форм зменшується із збільшенням віку терас.

Морфологічні та генетичні типи річкових долин. Особливості геологічної будови місцевості та історичні умови формування річкових долин зумовлюють їх індивідуальність і неповторність, яка насамперед простежується через форму поперечного профілю долини.

Так, у гірських районах, де відбуваються інтенсивні підняття, утворюються тіснини (глибоко врізані долини з майже вертикальними схилами), ущелини (глибокі долини V- подібної форми з опуклими схилами) та каньйони (відрізняються від ущелин східцеподібною формою схилів, зумовленою нерівномірною твердістю порід). Подібні типи долин зустрічаються і в горах України (Великий каньйон Криму, Бельбекський каньйон у тому ж Криму). Більшість передгірних і рівнинних річок мають долини ящикоподібної (коритовидної) форми. Такі долини в мають широке дно, де русло займає порівняно невелику частину. Саме у таких-долинах формуються заплави, а на схилах - комплекси надзаплавних терас.

Рис. 1

Долини дуже чутливо реагують на зміни геологічної будови територій, через які протікає ріка. Лише на порівняно невеликих ділянках з горизонтальним заляганням однорідних за літологією пластів зустрічаються нейтральні долини. У переважній більшості випадків морфологія долин прямо залежить від структурних особливостей території.

Однією з важливих особливостей поперечних профілів річкових долин є їх асиметричність, тобто різна крутизна (а часто і різний характер будови) лівого і правого схилів до чини (рис. 2). Здебільшого характер асиметрії схилів змінюється по довжині долини, проте у природі досить часто спостерігаються і стійкі прояви асиметрії річкових долин.

Рис. 2

Так, у північній півкулі переважає так звана "правобережна" асиметрія, коли праві береги річкових долин вищі і крутіші від лівих. Серед причин, що зумовлюють стійку асиметрію долин, виділяють тектонічні (проявляються через літологію і геологічні структури – наприклад, (лівобережна асиметрія долини Дністра на Поділлі), планетарні (прояв сили Коріоліса, пов'язаної з обертанням Землі навколо осі), екзогенні (нерівномірність схилових процесів на бортах долини) тощо. При тривалому розвитку рельєфу асиметрія річкових долин зумовлює і загальний асиметричний характер будови межиріч, отже відбивається у всій морфології поверхні.

З геоморфологічних позицій величезне значення мають плазові особливості долинного рельєфу. Сукупність річкових долин, розміщених на певній території, називають річковою (долинною) мережею, а сукупність водотоків різних розмірів, які утворюють зрештою єдиний поверхневий водотік, називають річковою системою.

У кожній річковій системі виділяють головну ріку, що впадає у певний водний басейн (море, озеро тощо) та її притоки. Площа, з якої здійснюється стік води у річку, утворює водозбір {басейн) цієї ріки, а відносно підвищені ділянки рельєфу, які розділяють басейни сусідніх річкових систем, називають вододілами (найвищі точки вододілів утворюють вододільну лінію).

Річкові долини у плані формують своєрідні малюнки гідрографічної мережі, притаманні окремим структурно-геоморфологічним типам поверхні. Так, деревоподібний тип долин має найбільше поширення на рівнинах, перистий тип притаманний поздовжнім долинам складчастих областей, ортогональний - розломним зонам складчастих областей та розбитим глибинними розломами ділянкам рівнин (ріки Поділля), паралельний найчастіше спостерігається на похилих передгірних рівнинах та молодих морських низовинах (в Україні - Прикарпаття, Причорномор'я), радіальний тип поширений у міжгірних улоговинах та на окремих активних куполоподібних геологічних структурах.

Розвиток суміжних річкових долин часто ускладнюється перехватами водотоків, які зрештою призводять до перебудови всієї системи флювіальних процесів на цій території, а отже і до зміни морфоскульптури поверхні в цілому.

Надзвичайне поширення і різноманітність геоморфологічного прояву флювіальних процесів призводить до формування своєрідних типів флювіального рельєфу, які визначають основні риси сучасної поверхні на окремих (часом досить значних за площею) територіях. Серед них відзначимо насамперед долинний тип рельєфу, який утворюється комплексами річкових долин і має найбільше поширення серед морфоскульптур помірного поясу.

На лесових височинах лісостепової і степової зон України домінує яружно-балковий, тип рельєфу. В умовах поширення щільних глинистих порід та сухого клімату тимчасові водотоки утворюють своєрідний сиртовий тип флювіального рельєфу, що являє собою чергування розложистих косогорів та широких знижень між ними (Общий Сирт у Заволжі та ін.).

Специфічний тип рельєфу, створений тимчасовими водотоками у посушливих передгір'ях, який являє собою хаотичні комбінації переплетених яружних систем і ерозійних останців на місці зруйнованих схилів, одержав загальну назву бедленд (зіпсовані землі). Особливий гривистий тип рельєфу утворюється чергуванням паралельних субширотних річкових долин і порівняно невисоких плоских вододілів (межиріччя Обі та Іртиша на півдні Західного Сибіру, Опілля на Львівщині тощо).

Досить поширений на Землі (у тому числі і в Україні) куестовий тип флювіального рельєфу, представлений комплексом паралельних гірських хребтів або пасм, складених моноклінальним заляганням пластів і відпрепарованих глибинною ерозією річок, що утворюють тут глибокі асиметричні долини (передгір'я Північного Кавказу, три куестових пасма Криму).


29.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!