Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Проблема існування і способи відображення ландшафту. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблема існування і способи відображення ландшафту. Реферат

Протягом останнього десятиліття ми спостерігаємо значну активізацію географів, яка пов’язана з намаганням знайти відповідь на вкрай важливе і складне питання: як трактувати термін "ландшафт"

Термін, який виник в епоху Ренесансу і використовувався у ті часи для означення пейзажного фону на картинах художників, з часом увійшов до тезауруса географів, де розпочалась його дивна історія. Він став одним з тих термінів, трактування яких є найбільш неоднозначним. І якщо у західній географії, поряд з розумінням ландшафту як однорідної території, за ним залишилося і первинне значення, яке до того ж має перевагу у вживанні, у радянському ландшафтознавстві закріпилося трактування ландшафту, яке пішло від робіт Л. С. Берга.

При всій різноманітності його визначень, які були вироблені засновниками радянських ландшафтних шкіл, загальним є те, що це – геокомплекс. Але таке смислове навантаження терміна "ландшафт" суперечить його загальнолюдським вживанням. Автор наполягає на тому, що немає причин для корінної трансформації етимологічного значення цього терміна, тим паче, що існує відповідний феномен, для якого це слово є ім’ям. Він пов’язаний не зі структурою земної поверхні, яку утворюють геокомплекси, а із структурою денної поверхні, яка має свої фізіономічні особливості.

До речі, можна навести багато прикладів, коли і в радянській географічній літературі термін "ландшафт" використовувався саме так. Отже, феномен ландшафту – це свого роду обличчя, яке виникає на денній поверхні і сприймається нами як пейзаж, або, у більш наукоморфній формі, організація малюнка денної поверхні, а рельєф як організація поля висот тоді стає складовою ландшафту. Ось чому багато хто з західних авторів користується термінами "рельєф" і "ландшафт" як синонімами. Розглянемо феномен ландшафту та рівні його відображення.

Коли ми говоримо про ландшафт та його відображення, це означає, що, крім ландшафту має бути той, хто його відображає, тобто людина. Саме про цей факт часто забувають, чи просто не зауважують, бо для географа ландшафт – це об’єкт дослідження, тобто річ, яку слід певним чином охарактеризувати. Але наша свідомість завжди знаходить у речах тільки те, що у них вкладає.

Отже, аналізуючи наші уявлення про ландшафт, ми просто не можемо обминути саму людину, яка, як суб’єкт, може опинитись у різній когнітивній ситуації щодо ландшафту. Це може бути ситуація, коли людина вписана у своє оточення, як це має місце у первісної людини, яка навряд чи замислюється над питанням існування феномену ландшафту, або відношення, яке породжує об’єктивізацію ландшафту, коли він перестає бути для людини феноменом і між ним і людиною-дослідником виникає розрив, бо спостерігати за об’єктом дослідження означає розірвати з ним зв’язки.

Нарешті, це встановлення духовного зв’язку людини з ландшафтом, в якому відбувається їхнє злиття і проникнення один в одного. Не будемо торкатися першого варіанта, в якому ландшафт як такий не існує, розглянемо два варіанти, які передбачають виявлення ландшафту як об’єкта або феномену.

Ландшафт як об’єкт дослідження: ландшафт "фізичний", "інформаційний" та "географічний". Почнемо з відношення "суб’єкт–ландшафт" і спробуємо виявити, що залишається від феномену ландшафту у сітях рефлексивного сепаратора. Виділимо два рівні такого відображення – фізичний і інформаційний. Зрозуміло, що дослідник у цих випадках виступає як свого роду складний фізичний пристрій, задачею якого є сприйняття поверхні "такою, як вона є" (як це йому здається). Але як часто ми задаємось питанням, наскільки це відповідає дійсності.

Фізичний аспект. "Фізичний ландшафт" – це, по-перше, потік відбитих поверхнею сонячних (або місячних) променів, які сприймаються очима або відповідними фізичними приладами. Перед фізиком виникає питання про те, як та чи інша поверхня відбиває ці промені і як цей інтегральний потік викликає образ на сітківці ока чи на фотоплівці. В рамках цього аспекту виникає і питання застосування термодинаміки у дистанційному зондуванні. Як свідчать дослідження, досить строгий фізичний підхід застосовний і до результатів зондування, якщо вірно (як у термодинаміці) побудувати їхній ансамбль [1].

Матеріалом є спектральні портрети дискретних об’єктів, які мають вигляд розподілень ймовірностей у т. зв. просторі ознак, у яких на осях координат відкладені інтенсивності випромінювання (яскравості) у тому чи іншому спектральному інтервалі.

Ці розподілення частково перекриваються, що вносить певний рівень невизначеності. Виникає т. зв. некоректна задача, де перетворення y = f (х) діє подібно до кривого дзеркала. Але тут є ще одна проблема – невідтворюваність експерименту, що робить "термодинамічний" опис проблематичним.

Другий цікавий фізичний образ – стани поверхні як свого роду фазові стани. Тут ми маємо більш цікавий варіант фізичного відображення ландшафту, бо характер поверхні організується дією геосистеми – свого роду географічної машини – сполучених потоків речовини, і є, так би мовити, її відтиском, слідом, а, отже, до ландшафту як фізичного об’єкта застосовна концепція фазових переходів: кожний однорідний фрагмент поверхні розглядається як "фазовий стан".

Правда, керуючих параметрів, значення яких визначають фазові переходи і сталі стани, тут буде досить багато, а їхня сумісна дія знову вноситиме у ситуацію невизначеність: сам природний об’єкт опиняється у ситуації вибору, тобто стає свого роду суб’єктом. Саме цей фізичний образ потребує переходу до іншого – інформаційного рівня відображення.

Інформаційний аспект. "Інформаційний ландшафт" – це погляд на структуру денної поверхні як сукупність станів, що виникають з певною імовірністю. Це означає, що його, ніби, підстилає дія П-ГІС – природної геоінформаційної системи, яка містить у своїй функціональній структурі інформаційну машину, що забезпечує оброблення інформації.

Ми змушені переходити на мову теорії інформації. Тут я хочу звернути увагу на те, що математично інформація як поняття було введено ще 1892 році видатним французьким вченим Анрі Пуанкаре у вигляді т. зв. розривів Пуанкаре (згадаймо велику теорему Пуанкаре щодо енергії): точка розриву функції, по суті, є точкою вибору. Як це відбувається, Л. Бріллюен продемонстрував на прикладі фігур Ліссажу [2].

Такі фігури можна отримати і для географічних об’єктів, структура яких піддається коливанням, що взаємодіють між собою (наприклад, параметри флювіальних каналів). Але ж геосистеми, які породжують організацію денної поверхні, саме і є коливальними системами. Ми приходимо до висновку, що ТГК (територіальні геокомплекси) ландшафтного рангу є морфологічними атракторами, що фіксують наявність у відповідних геосистемах динамічні атрактори, а денна поверхня – це монітор, який дає змогу отримати інформацію не тільки про статистику елементів апаратурної реалізації, але і динаміку елементів і всієї структури загалом, що є слідом, проявом невидимої динаміки геосистеми як множини спряжених потоків речовин.

Саме це і можна назвати ландшафтним моніторингом: геосистемна дія виробляє організацію денної поверхні як текст – систему знаків, що інтерпретується. Організація поверхні отримує семантико-семіотичні властивості. Але як би привабливо не виглядав цей аспект, такий погляд на ландшафт залишає суб’єкта-спостережника збоку, що позбавляє його можливості з’єднатися з ландшафтом у єдиному буттєвому потоці: суб’єкт виводиться за межі ландшафту. Цей підхід веде до редукції ландшафту, до певної кількості заздалегідь відомих станів, що обмежує його використання.

Географічний аспект. Географічний ландшафт – це те, що бачить географ відповідно до того, представником якої географічної школи він є. Мова йде про те, що ми є носіями певного конструкту, основу якого становить поверхнева інформація. Я не маю можливості у цій статті аналізувати особливості різних шкіл. Зупинюсь тільки на деяких питаннях, які, на мій погляд, є найбільш важливими і загальними.

Проблема розмірності. Більшість послідовників шкіл радянського періоду вважають, що ландшафт – це стале сполучення компонентів у межах певної території, тобто геокомплекс визначеного рангу. Але не слід забувати, що географічний комплекс – це передусім структура, яка детермінує функцію геосистеми. Наявність цієї структури має свідчити про порушення симетрії.

Ця структура не заповнює весь тримірний простір земної поверхні (він виступає простором вкладення), вона є скелетоподібною, фрактальною (3<R>2, де R – розмірність), бо мова йде насамперед про активні поверхні. Денна поверхня є найбільш виразною частиною цього утворення і її розмірність, зрозуміло, також фрактальна. Саме її структура відображається на аерокосмічних знімках у вигляді двомірної поверхні.

Проблема таксономічних рангів. Мабуть, немає географів, які б ставили під сумнів ті таксономічні схеми, які були колись створені. Але чомусь ніхто не бажає помічати, що далеко не весь простір, який є ландшафтоутворюючим, може бути фаційованим, тобто поділеним на сталі елементи та їхні композиції із відтворюваною структурою.

Значна частина цього простору є погано структурованою, що відповідає наявності у режимах відповідних геосистем хаосу, який, до речі, виконує функцію клею, що зв’язує сталі ділянки у просторі і стани у часі. Саме це змусило автора свого часу ввести поняття про субфаціальний простір.

На рисунку 1 показано структуру, яка несподівано проявляється при певному поданні: ландшафтні контури підстилає складне сплетіння, яке місцями розмивається. Більш того, традиційні таксономічні схеми надто лінійні (фація–урочище–місцевість), щоб бути конфігуратором природних структур. Природа влаштована значно цікавіше і складніше. Якщо зберегти наявну термінологію, слід виходити з того, що ландшафт має кілька характерних масштабів прояву, тобто можна вести мову про мікроландшафти, мезоландшафти та макроландшафти, які проявляються на різних масштабних рівнях.

Можна навіть вести мову про ландшафт листя дерева. Це принципове питання. Наприклад, у межах мезофації може виникнути мікроурочище, що не змінює її таксономічного рангу. Відповідно, на рівні місцевості, як ландшафтоутворюючого простору, також слід вводити різні масштабні рівні: мікро, мезорівень, та макрорівень.

Рис. 1. Фрагмент карти частини КАТЕК (зліва) (за Семеновим Ю. М., 1991), побудованої способом найближчого сусіда та ухилів поверхні відстаней між центрами контурів (справа).

Проблема типів. Оскільки структура денної поверхні утворюється під дією геосистеми, типологія має будуватися на існуванні геосистем різних рівнів організації. Це мінеральні, біотизовані й антропізовані геосистеми. Зрозуміло, що на мінеральному рівні головну роль у створенні ландшафтів відіграють різноманітні геолого-геоморфологічні чинники, насамперед – тектонічні рухи та середовища перенесення (за Ю. Г. Симоновим).

Отже, можна говорити про такі типи, як тектонічний, піровулканічний, флювіальний, еоловий, нівальний, гляціальний різновиди, літоландшафти. Поверхні, структура яких створюється біотизованими геосистемами, утворює різноманітні біотизовані ландшафти (лісові, степові і т. п.).

Антропізовані геосистеми відповідальні за виникнення антропізованих ландшафтів – агроландшафтів, техноландшафтів, урболандшафтів і т. п. До речі, проблема типізації є більш складною, ніж здається.

Розбивання ландшафту на типи – це результат суттєвого спрощення, якого потребує категоризація об’єкта дослідження. Отже, поряд з геометризацією ландшафту, відбувається його систематизація (і лінгвізація) шляхом редукції реального різноманіття з його необмеженою кількістю маргінальних форм.

Ми розглянули головні моменти, що стосуються явища ландшафту як об’єкта наукового дослідження, і бачимо, якщо у цих аспектах і виникали питання, пов’язані з людиною, то тільки у зв’язку з особливостями ландшафтознавчих шкіл і форм редукції феномену. За межами розгляду залишаються найскладніші питання зв’язку людини і ландшафту як цілого, коли людина не об’єктивізує його, а утворює з ним танок тіл.

Як підкреслює М. Мерло-Понті, наука підпорядковує універсум феноменів категоріям, які діють тільки в універсумі науки. "Теорія відчуття, яка наділяє будь-яке знання визначеними якостями, вибудовує для нас об’єкти, позбавлені всякої двозначності, об’єкти чисті, абсолютні, які є, скоріше, ідеалами пізнання, ніж його дійсними темами, вона співвідноситься тільки з вторинною суперструктурою пізнання" [3].

І далі: "…ціле не піддається відомому інструментарію фізико-математичного аналізу, потребуючи іншого типу розуміння" [3]. Наука парадує природу, вона спочатку руйнує її своїми аналітичними методами, а потім намагається синтезувати ідеалізовані, очищені частини у нове випотрошене "ціле". Для розуміння цього необхідний зовсім інший підхід – феноменологічний. Він ґрунтується на розбіжностях індивідуальних стилів сприйняття дійсності, тобто індивідуальних способах відношення до світу і їх вираження, що лежить в основі створення смислів.

Виникає свого роду семантичне поле, у якому діють суб’єкти як згущення і джерела смислів. Це веде до постійної мінливості і стає основою творчості, без якої не може реалізуватися Homo sapiens divinus. Це суттєво відрізняється від псевдонаукової позиції тих, хто, як В. М. Пащенко, намагається виглядати носієм абсолютної істини, зігнати всіх до однієї точки зору, до свого човна, який, до речі, вже тоне. Розглянемо деякі моменти цієї концепції.

Ландшафт як феномен. Феноменологічне ландшафтознавство як філософська географія. Не так вже й легко буває знайти найбільш адекватну назву напрямку. Свого часу автором були введені такі назви, як артгеографія для відображення ірраціональних, художньо-естетичних властивостей ландшафту, та семантична географія для відображення ландшафту як джерела смислів, які передбачають присутність людини.

Але ландшафт, узятий у єднанні з людиною, що його сприймає і відчуває, утворює тотальну єдність, а, отже, прийшов час говорити про особливий напрямок обговорення, який не є вже суто географічним, а, скоріше, філософсько-географічним. Мова йде про ландшафт як феномен, що віщує і про існування відповідного напрямку у ландшафтознавстві – феноменологічного, яке підстилає вже існуючі артгеографію і семантичну географію. Спробуємо окреслити його контури, спираючись на розуміння феноменології, сформоване Е. Гуссерлем та М. Мерло-Понті.

"Феноменологія – це вивчення сутностей, і всі проблеми, відповідно, зводяться до визначення сутностей: сутності сприйняття, сутності свідомості, наприклад. Але феноменологія – це також філософія, яка поміщає сутності у екзистенцію і думає, що людина і світ можуть бути зрозумілі тільки виходячи з їхньої "фактичності"" [3].

І далі: "Феноменологічний світ не є роз’ясненням передвстановленого буття, це основа буття; філософія не є відображенням передвстановленої істини, це, як і мистецтво, здійснення істини. …Ніяка пояснювальна гіпотеза не може бути яснішою за саму дію, у якій ми приймаємо незавершений світ, намагаючись міркувати про нього і надавати йому цілісність" [3].

Отже, ландшафт – це те, з чим людина пов’язана невидимими зв’язками, які не об’єктивізуються нашою свідомістю. Розглядання цих зв’язків потребує звернення до проблеми інтенціональності – головного відкриття феноменології. Її відмінністю є те, що єдність світу ще до того, як стати приналежністю пізнання і у навмисному акті ідентифікації, "проживається як дещо вже звершене або вже тут наявне" [3].

Мова йде про єдність уяви і розуму і деяка єдність суб’єктів до об’єкта, коли, наприклад, у досвіді прекрасного має місце узгодженість між чуттєвим і понятійним. Свідомість стає проектом світу, призначенням світу, яким вона не володіє, а світ признається передоб’єктивною індивідуальністю, єдність якого визначає мету пізнання.

Діюча інтенціональність Гуссерля створює природну і допредикативну єдність світу і нашого життя, найбільшою мірою виявляючи себе у пейзажі, бо це – той текст, перекладом якого на точну мову прагнуть бути наші знання [3].

Література

  1. Балтер Б. М., Егоров В. В. Термодинамика в дистанционном зондировании // Природа, 1986. № 8.
  2. Бриллюэн Л. Наука и теория информации: Пер. с франц. М., 1960.
  3. Мерло-Понти М. Феноменология восприятия: Пер. с франц. С. Пб., 1999.
  4. Семёнов Ю. М. Ландшафтно-геохимический синтез и организация геосистем. Новосибирск, 1991.


24.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!