Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Об’єкт і предмет дослідження фізичної географії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Об’єкт і предмет дослідження фізичної географії. Реферат

Розглядаючи питання об’єкта і предмета дослідження у фізичній географії ми їх розуміємо як не тотожні поняття, які не слід змішувати, як і І. Круть вважаємо, що об’єктом вивчення є матеріальні речі (тіла), відношення і властивості, а предметом – відображення цих речей (тіл), відношень і властивостей у нашій свідомості

Проблема вияснення й уточнення об’єкта й предмета дослідження є завжди актуальною, тим паче, що для географії, як зауважує І. Круть [5], вона виявилася чи не найбільш складною.

Значну увагу цьому питанню приділив Г. Гришанков у своєму навчальному посібнику "Введение в физическую географию. Предмет и метод", який має скоріше монографічний характер, і розглянув його на сучасному методологічному рівні.

Аналізуючи літературні джерела (Ракитов, Рузавін, Пащенко, Шварцев), він проводить думку, що об’єкт і предмет науки хоч є поняттями не тотожними, але з впровадженням у дослідження математичних і логічних моделей, які підмінюють реальні об’єкти, виникла необхідність виділення "ідеальних об’єктів" або "ідеалізованих", тобто створених суб’єктом на підставі пізнавальної діяльності, яка так чи інакше відображає його зміст. Такі об’єкти можуть бути у вигляді моделей або системи понять. Водночас він підкреслює, що рух до ідеалізованого об’єкта від чуттєвих уявлень до системи понять і від них до теорії не означає відходу від реального об’єкта, а як рух пізнання від поверхневого до глибинного.

І. Круть щодо цього також зауважує, що предмет вивчення як "ідеальна річ" може бути об’єктом на новому рівні абстракції, який у свою чергу генерує новий предмет – тобто вищий рівень відображення первинного об’єкта.

На думку Г. Гришанкова [3], з нагромадженням знань у географії, поняття об’єкта цієї науки змінювалось від розуміння його як реально існуючого утворення (тверда поверхня Землі) до ідеального або ідеалізованого об’єкта. Саме такими можна вважати "географічну оболонку" (Броун, Григор’єв) або геосферу (Нефф, Рябчиков), а також "ландшафтну сферу" (Берг, Мільков).

Але як би ми не розуміли об’єкт вивчення географії – реальним чи ідеалізованим, він має бути чітко означеним у понятті і чітко окресленим у просторі та часі.

На сьогодні поняття і межі як географічної оболонки, так і ландшафтної сфери не можна вважати чітко визначеними, вони є суперечливими і дискусійними. В цьому переконує наведена Г. Гришанковим [3] таблиця, в якій він показав відмінності між межами географічної оболонки і критеріями її виділення, які подають не тільки різні, але й одні і ті ж вчені. Так, С. Колесник міняв їх тричі. А чітко визначених й обґрунтованих меж ландшафтної сфери не вказує ніхто, а описують лише її товщину – від 50 м до 200–250 м.

Щодо поняття "географічна оболонка", то вперше його означив П. Броунов (1910), але назвав її зовнішньою оболонкою Землі, яка, на його думку, складається з кількох концентричних сферичних оболонок, а саме: твердої, або літосфери, рідкої, або гідросфери, і газоподібної, або атмосфери, до яких приєднується ще й біосфера. Всі вони проникають одна в одну і своєю взаємодією зумовлюють як зовнішній вигляд, так і всі явища на Землі (цит. за К. Геренчуком) [2].

В 30-х роках минулого століття існування особливої комплексної оболонки Землі обґрунтував у своїх працях А. Григор’єв. Він зробив висновок, що земна поверхня являє собою якісно особливу вертикальну фізико-географічну зону, або оболонку, яка характеризується глибоким взаємопроникненням та активною взаємодією літосфери, атмосфери і гідросфери, виникненням і розвитком саме в ній органічного життя, наявністю в ній складного, але єдиного фізико-географічного процесу.

Як видно зі сказаного, ці два визначення дуже близькі за суттю: взаємопроникненням і взаємодією атмо-, гідро-, літо- і біосфер. Але якщо з визначення П. Броунова ця взаємодія розуміється в одному просторово-часовому вимірі, то за визначенням А. Григор’єва життя в цій оболонці виникло пізніше і поза взаємодією з іншими сферами.

Але сама ідея утворення якоїсь цілісності внаслідок взаємопроникнення і взаємодії літо-, атмо-, гідро- і біосфер стала провідною для означення географічної оболонки як об’єкта вивчення географії, і в тій чи іншій редакції простежується в працях багатьох географів. Найбільш лаконічно воно окреслене С. Колесником (БСЭ, 1971 р.), де трактується як оболонка Землі, в якій стикаються і взаємодіють літосфера, гідросфера і біосфера. Разом з тим, синонімами С. Колесник вважає такі терміни, як ландшафтна сфера, епігеосфера.

Дещо відмінним є трактування поняття "географічна оболонка" К. Геренчуком. В його праці "Основні проблеми фізичної географії" [2] є три означення цього поняття. Перше сформульоване на підставі тогочасних уявлень і зводиться до розуміння географічної оболонки як матеріальної системи, що утворилася на поверхні Землі внаслідок взаємодії літосфери, гідросфери і біосфери з променистою енергією Сонця і внутрішньою енергією Землі. В цьому визначенні географічна оболонка трактується як матеріальна система, але в ній відбуваються взаємодії не між самими сферами, а між ними і сонячною та внутріземною енергіями.

Два інших поняття сформульовані К. Геренчуком на підставі розгляду властивостей географічної оболонки. В одному з них остання трактується як сфера безпосереднього стикання, обміну і взаємопроникнення літосфери, атмосфери і біосфери (але взаємодія між ними не відзначається); в іншому – як цілісна система чи сукупність взаємодіючих компонентів, які настільки пов’язані один з одним, що ця сукупність реагує на зовнішні впливи як єдине ціле. Цим визначенням Каленик Іванович випередив своїх і наших сучасників, він піднявся до справжнього системного розуміння географічної оболонки і відповідно до нього признає взаємодію не між сферами, а між елементами (компонентами) системи.

Водночас К. Геренчук пояснив, що він розуміє під елементами та компонентами, що трактує взаємодію, як процес, внаслідок якого виникає щось нове. З цим можна погодитися, бо "сфери" є збірним абстрактним поняттям, взаємодію між якими важко зрозуміти.

Щоправда, Г. Грішанков [3] називає їх компонентами-сферами і, хоч вважає їх виокремлено цілісними і гравітаційно несумісними, які розвиваються за своїми законами, все-таки стверджує, що взаємодія цих сфер може відбуватися на межі їхнього зіткнення: охоплюється невелика частка речовини й енергії, так що самі сфери при взаємодії не зникають і не втрачають свого відособлення.

Але, якщо за Г. Гришанковим розуміти, що кожна із сфер являє собою цілісну систему, то не може вона в одному місці змінюватися, а в іншому залишатися незмінною, бо зміни одного компонента в системі ведуть до зміни інших.

Наслідком таких взаємодій Г. Гришанков вважає утворення і виокремлення ландшафтної сфери, як частини географічної оболонки. А поняття "географічна оболонка" Г. Гришанков трактує як частину гравітаційного і термодинамічного полів Землі, в яких можуть виникати і проходити весь цикл розвитку структурно організовані географічні тіла тропосфери, гідросфери і ландшафтної сфер.

Отже, у цьому визначенні географічна оболонка трактується не як оболонка взаємопроникнення і взаємодії літо-, гідро-, атмо- і біосфер, тобто як єдине ціле, а як наслідок гравітаційної та термодинамічної диференціації навколоземного простору, в частині якого виникають географічні тіла окремо в тропосфері, гідросфері та ландшафтній сфері. В останню, очевидно, включено літосферу і біосферу. З цього визначення можна зрозуміти, що ці тіла утворюються поза взаємозв’язками між цими сферами і між їхніми компонентами.

Проте Г. Гришанков, як і І. Круть, у цьому визначенні географічної оболонки повертає в географію ідею тілесної організації природи, а також проводить ідею необхідності розрізнення вертикальної (сферної) диференціації Землі і її навколоземного простору та горизонтальної (тілесної) диференціації цих сфер. Такі ідеї видаються нам слушними. Перша з них висувалася ще на початку минулого століття С. Рудницьким, але за відомих обставин не знайшла свого подальшого розвитку.

С. Рудницький поділяв закони географії на дві групи: просторові (хорологічні) та генетичні (породження, розвитку). Відповідно до них він виокремлював у географії хорологію та хорографію. Останню він характеризував як багатосторонній, суто об’єктивний опис якої-небудь частини земної поверхні. А хорологією він називав загальну географію і вважав, що вона має для географії велику цінність, бо вдало поєднує абстракцію з конкретним описом так, що вони взаємно доповнюються. На цьому шляху вона відкриває загальні закони, яким підлягає Земля як цілісність, її поверхня і все, що на ній перебуває.

Тому специфікою географії С. Рудницький вважає розглядання нею всіх предметів і проявів земних просторів не тільки самих по собі, а, переважно, в їхніх взаєминах, всебічних загально земних взаєминах. Нам здається, що С. Рудницький мав на увазі взаємини (тобто взаємозв’язки) земної поверхні з навколоземним простором. Не випадково він розглядає водночас три поверхні Землі: математичну поверхню земної кори, поверхню літосфери із поверхнею гідросфери, та зовнішню поверхню атмосфери. Можна припустити, що С. Рудницький об’єктом вивчення географії вважав Землю зі всією її зовнішньою сферою, але найбільш питомою областю географії – поверхню Землі.

Ідея виділення як об’єкта географії Землі в цілому, тобто разом із усією повітряною оболонкою, визріває і зараз. Так, М. Єрмолаєв (1975) запропонував вважати об’єктом фізичної географії всю зовнішню оболонку Землі – геосферу, верхню межу якої проводив по магнітопаузі.

Потребу інтегрального вивчення всієї Землі, як системи найвищого планетного рівня організації, відзначає І. Круть (1978). Але, на його переконання, це вивчення має відбуватися на найвищих (синтетичному й теоретичному) рівнях, у рамках нової географічної наднауки – геономії, стержнем якої була б загальна теорія Землі.

Ідея про виокремлення такої науки виникла в Європі давно (Е. Геккель, Н. Грот), працю під такою назвою написав С. Рудницький, випередивши І. Крутя більш як на 50 років, але, на жаль, зміст її, через трагічні обставини, нам до цього часу не відомий.

Можливо, виокремлення такої науки має сенс, але поки що і, незважаючи на те, що об’єктом загальної географії або землезнавства вважається тільки географічна оболонка, нею так чи інакше узагальнюються знання про Землю в цілому і всі її сфери.

З огляду на це і, враховуючи системний підхід, до вивчення природи Землі та сьогоднішніх знань про всі сфери Землі, ми вважаємо, що об’єктом вивчення загальної фізичної географії (землезнавства) доцільно вважати Землю загалом з її всією повітряною оболонкою, яку слід називати геосферою. Верхньою межею її можна вважати зовнішню межу екзосфери, або т. зв. "корону Землі".

В такому випадку предмет загальної фізичної географії буде полягати в узагальненні й теоретичному осмисленні знань про будову Землі, закономірності її сферної диференціації, структуру і властивості окремих сфер, взаємозв’язки між ними, між ними і поверхнею Землі, з одного боку, та космічним простором – з другого.

А "географічну оболонку" в сучасному розумінні слід виділяти як ландшафтну сферу і вважати об’єктом вивчення як загальної, так і регіональної фізичної географії. Треба відзначити, що сам термін "географічна оболонка" не дуже вдалий, бо не є сутнісним.

Щодо останньої, то Л. Берг (1947–1952) стверджував, що об’єктом фізичної географії необхідно вважати ландшафтну сферу, яку він розумів як сукупність природно-територіальних комплексів – зональних та азональних. Називати географічну оболонку ландшафтною сферою пропонував і Ю. Єфремов.

Ф. Мільков (1990) вважає, що ландшафтна сфера виокремилася в межах географічної оболонки як активне ядро географічної оболонки, як шар прямого зіткнення, контакту й енергійної взаємодії земної кори, повітряної тропосфери і водної оболонки, а за насиченістю життям, як біологічний її фокус. Разом із тим, Ф. Мільков також стверджує, що ландшафтна сфера є сукупністю аквально-територіальних комплексів.

Це визначення ландшафтної сфери в такій редакції можна зрозуміти, що виокремилася вона в межах географічної оболонки значно пізніше, внаслідок вже сформованих сфер. Але для такого розуміння немає жодних підстав. Навпаки, є підстави вважати, що взаємодія, але не між сферами, а між окремими елементами і компонентами, які вивільнялися із внутрішніх частин Землі внаслідок гравітаційних і тектонічних процесів, відбувалася з самого початку формування Землі як планети. Очевидно, серед цих елементів були й органічні, взаємодія яких з мінеральними привела до утворення живих клітин.

Унаслідок цих багатосторонніх взаємодій постійно змінюються і виокремлюються самі компоненти: породи, вода, повітря, організми, а також формуються комплексні утворення (ландшафти), які по-різному поєднують ці компоненти у собі. Але всі вони функціонують як єдине ціле.

Завдяки життєдіяльності організмів ландшафтна сфера чітко відмежувалася від інших сфер озоновим шаром, який генетично й функціонально тісно з нею пов’язаний і не може функціонувати поза нею, так само як остання не може існувати без нього. Він не тільки захищає земну поверхню від ультрафіолетового випромінювання Сонця: з його формуванням припинилися втрати води, тепла і газів у космічний простір, що сприяло нагромадженню рідкої води на земній поверхні та й формуванню тропосфери. Тому до ландшафтної сфери слід включити весь озоновий шар і верхню межу її проводити по стратопаузі, про що висловлювався і В. Вернадський.

Ландшафтна сфера, з одного боку, потрапляє під вплив гравітаційних і термодинамічних процесів, які зумовлюють її вертикальну (сферну) диференціацію; а з другого – тут відбуваються рельєфотворні (структурно-організаційні) процеси під впливом як ендогенних, так і екзогенних сил, які зумовлюють її горизонтальну диференціацію на різних розмірів і різних рівнів структурної організації географічні тіла, які, за І. Крутем [5], є натуральними тілами, що мають індивідуальну родову і видову таксономічну визначеність, специфічний склад і структуру, свої просторові і часові властивості, займаючи певне місце на тих чи інших рівнях організації природи.

Як і І. Круть та Г. Гришанков ми розуміємо їх не двомірними площинними утвореннями, а тривимірними (об’ємними) і вважаємо, що, чим більше за площею географічне тіло, тим більший повітряний простір воно охоплює і тим глибше закорінюється у мантію Землі.

Так, за глибиною виокремлення і рівнем структурної організації, географічні тіла можна поділити на: планетні (материки й океанічні западини), розмежування яких пов’язано з надглибинними розломами [7], які своїм корінням входять у мантію Землі (до 700 км); регіональні (фізико-географічні країни, області), виокремлені глибинними розломами, що доходять до верхньої мантії; локальні (ландшафти, місцевості, урочища, фації) пов’язані з неглибокими розломами-тріщинами в межах земної кори та з екзогенними процесами.

Тому, на нашу думку, нижню межу ландшафтної сфери доцільно пов’язувати з глибиною виокремлення тектонічних структур або географічних тіл найвищого рівня структурної організації – материків і океанічних западин, яка окреслюється глибиною глибокофокусних землетрусів (такої ж думки дотримується Д. Арманд).

Отже, під ландшафтною сферою Землі ми розуміємо функціонально цілісну частину геосфери, яка у процесі свого розвитку виокремилася в ній і набула вертикальної (сферної) та горизонтальної (тілесної) диференціації.

Як ми відзначали, її слід вважати об’єктом вивчення як загальної фізичної географії, так і регіональної (або природничої чи ландшафтної).

Предметом вивчення регіональної фізичної географії є закономірності горизонтальної (тілесної) диференціації ландшафтної сфери, її поділ на різні за розміром географічні тіла, їхня структура, морфологія, властивості, взаємозв’язки (взаємодії і взаємозалежності) як усередині самих тіл, так і між ними.

Вважається, що кожна наука мусить мати свій об’єкт дослідження, тому географи для цього виділили географічну оболонку, щоб не стикатися з іншими науками про Землю. Але кожний об’єкт можна вивчати всебічно. Тому в одному випадку суть науки розкриває об’єкт, в другому – предмет.

Головним предметом вивчення географії є закономірності просторової диференціації Землі (вертикальної та горизонтальної), а також взаємозв’язки між різними компонентами природи, які цю диференціацію зумовлюють.

Такий предмет не властивий жодній іншій науці про Землю і саме він виділяє географію серед інших наук. Завдяки цьому вона піднімається на вищий синтетичний рівень.

Література

  1. Берг Л. С. Географические зоны Советского Союза. Т. 1–2. М., 1947–1952.
  2. Геренчук К. І. Основні проблеми фізичної географії. К., 1969.
  3. Гришанков Г. Е. Введение в физическую географию. Предмет и метод: Учеб. пос. Киев, 2001.
  4. Ермолаев М. М. Введение в физическую географию. Л., 1979.
  5. Круть И. В. Введение в общую теорию Земли. М., 1978.
  6. Мильков Ф. Н. Общее землеведение: Учебник. М., 1990.
  7. Хаин В. Е. Общая тектоника. М., 1973.
  8. Шаблій О. І. Суспільна географія. Теорія, історія, українознавчі студії. Львів, 2001.


24.11.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!