Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Житомир: культурно-історична спадщина. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Житомир: культурно-історична спадщина. Реферат

Історичне становлення міста. Геологічні пам'ятки природи. Місця, які пов'язані з іменами видатних діячів минулого і сучасного. Архітектура міста

Історичне становлення Житомира

В глибині віків починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в 2 столітті до н. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопані також могильники 7 століття та останки давньоруського городища 10-13 століть.

Роком заснування Житомира вважається 884-й рік.

Як свідчать легенди, свою назву місто отримало за ім’ям дружинника київських князів Аскольда і Діра-Житомира, який нібито відмовився служити ворогам князів, зник в лісах і оселився на скелі при злитті річок Кам’янки і Тетерева. В інших легендах розповідається, що тутешні жителі здавна торгували хлібом, жили мирно. Дослідники і історики, і серед них відомий чеський вчений-славист Павел Йосеф Шафарик, доводили, що древнє городище - будучий Житомир - виникло як центр племені житичей. Назва міста - мир житичей, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, походить, як вважають, від важливої в цьому краї культури. Існують свідчення про те, що в давнину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки. Про місто казали: "Мир і жито", "Мир житичей". Можливо також, що Житомир - скорочена форма від слова "животомир", тобто символ мирного спокійного життя.

В дійсності ж історична доля Житомирщини ніяк не була мирною. Ремісникам не раз доводилось залишати свої оселі, братись за зброю, щоб відстояти волю і незалежність.

В 1240 році Житомир, як і інші міста Київської Русі - загальної колиски трьох братніх народів - руського, українського і беларуського, зазнав нападу багаточисельних орд хана Батия. Місто було повністю розорене, мирне населення вбите і забране в рабство.

В 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. В ці ж роки збільшились набіги кочовиків. Місцеве населення будувало оборонні споруди з підземними ходами, на останки яких ще й досі натрапляють будівельники. Міщани мужньо захищались від ворогів. Жорстокі і спустошувальні набіги, як правило, супроводжувались пожежами. В 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Вітовта, захопив і пограбував Житомир. За словами літописця, "…без меры много зла сотвориша" набіг кримських татар в 1469 році. Вщент розбили місто орди хана Менглі-Герея в 1482 році. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову відроджувався.

В 1444 році Житомир отримав магдебурзьке право. Місто поступово зростало, будувалося, розвивались ремесла, торгівля. Його центром і найбільшою спорудою був замок. В 40-х роках 16 століття він був перебудований і укріплений за проектом місцевого архітектора Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонительним ровом, який був заповнений водою.

Після Люблинської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів. Жорстока експлуатація зі сторони шляхти, соціальна нерівність і національно-релігійний гніт змушували населення з зброєю в руках виступати проти завойовників.

Коли в 1594-1596 роках вибухнуло народне повстання під проводом Северина Наливайка і Григорія Лободи, житомиряни мужньо воювали в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхетського панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала нову хвилю народного руху. В 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом взяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж в місті побував Богдан Хмельницький.

Історичною подією в житті двох братських народів стало з’єднання України з Росією, проголошене Переяславською радою в січні 1654 року. Але шляхетська Польща не змирилась з втратою українських земель і почала війну проти Росії; вона тривала більше десяти років. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Житомир знову відійшов до Польщі. Але боротьба проти загарбників не припинилась. Жорстока експлуатація, соціальне безправ’я, панування католицької церкви не могло не викликати невдоволення населення. В 1702-1704 роках поблизу Житомира діяли повстанські загони Семена Палія. В кінці 60-х років 18 століття на Правобережній Україні вибухнуло селянське повстання (Коліївщина) на чолі з народними героями Максимом Залізняком і Іваном Гонтою, яке охопило і Волинь.

Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. В селі Кодня, в сімнадцяти кілометрах від Житомира, було страчено коло трьох тисяч учасників повстання. На одному з курганів, де захоронені загиблі, встановлено пам’ятний знак.

Пройшли роки іноземного панування. В 1793 році Житомир у складі Правобережної України знову з’єднався з Росією. Це сприяло закріпленню економічних і культурних зв'язків з російським народом.

Яким же Житомир був у 18 столітті? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де зараз знаходяться вулиці Пархоменко, Московська, Пушкінська, Короленко, був центр міста забудований переважно невеликими одноповерховими цегляними і дерев'яними будинками. Тут же, в центрі, знаходились чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.

В 1804 році за наказом царського уряду Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.

Геологічні пам’ятки природи

В області багато цікавих геологічних пам’яток природи. Серед унікальних геологічних феноменів - Словечансько-Овруцький кряж. Це Поліське диво розташоване на півночі Житомирської області, - справді дивовижне місце, яке хвилювало й хвилює вчених, геологів, географів, біологів. При виїзді з Словечного, на південно-західній околиці його, обабіч шляху раптом "виростають" круті схили, зарослі ліщиною, крушиною, старими соснами та кленами. А піднявшись на узвишшя, ви побачите, як ці схили, то забираючись вище, то опускаючись нижче, тягнуться далі й далі, аж поки не зникнуть за видноколом.

Вони простяглися із сходу на захід більш як на 50 кілометрів, часом сягаючи в ширину 17-20 кілометрів.

Все це, що тепер має назву Словечансько-Овруцького кряжа, своєю історією сягає у далеке минуле, від якого нас відділяє принаймні 1200 мільйонів років.

Про це диво природи відомий дослідник Полісся академік П. А. Тутковський писав:"... Словечансько-Овруцький кряж з його оточенням був довгий час якоюсь легендарною, таємничою країною, про яку існували лише чутки та перекази;ще з давнини чутки ці та перекази цікавили вчених, але дістатися до цієї малодоступної легендарної країни було надто важко. Ця країна справді містить у собі знамените скупчення оригінальних, своєрідних, величних, особливо геологічних і географічних явищ-ціле скупчення чудес природи, що нагадує в мініатюрі знаменитий Ієлоустонський парк (у штаті Каліфорнія, США). Країна ця варта докладного дослідження з боку природників, географів і археологів."

П. А. Тутковський з 1900 по1922 роки докладно вивчав геологію Словечансько-Овруцького кряжу і присвятив йому десятки своїх наукових праць.

Словечансько-Овруцький кряж з його своєрідною, мальовничою та різноманітною природою справді є чи не найцікавішим куточком Житомирського Полісся. Він, наче острів, загубився серед безкраїх просторів Поліської низовини. І ми маємо змогу протягом короткого часу тут, як ніде, мовби побувати в різних геологічних епохах, побачити дивовижні речі.

Не менш цікавим витвором природи є скеля "Голова Чацького", яка розмістилась на схилах Тетерева. Багато легенд і переказів існує про цей геологічний пам’ятник природи. Згідно однієї з них назва скелі пов’язана з нещасливим коханням. Мов би сотні років тому жив тут польський граф, пан Чацький, який до нестями кохав свою красуню-дружину. Але вона зраджувала йому, і в припадку розпачу лицар розігнав свого коня на верхівку скелі і разом з конем кинувся у річку. Частина скелі звалилась разом з ним, а відтак верхівка її стала схожою на людську голову.

Але найвірогіднішою є версія, висунута в кінці 19 століття краєзнавцем М. Трипольським. Він доводить, що назва скелі пов’язана з реальною земною людиною і названа на честь відомого всій Волині просвітителя Чацького.

Волинян Тадеуш Чацький - педагог, історик та вчений-правознавець, засновник Волинської гімназії в Кременці - першого вищого закладу на Волині. Т. Чацьккий був однією з найосвіченіших постатей свого часу. Ось про яку людину нагадує геологічна пам’ятка над сивим Тетеревом - скеля "Голова Чацького". Це пам’ятка, як і скелі "Чотири брати" на Тетереві, "Баранячі лоби"," Велетенські котли", "Ольжині купальні" на Ужі та скеля "Крашевського" на Гнилоп’яті, належать до геологічних пам’яток загальнодержавного значення й охороняються законом.

Місця, які пов’язані з іменами видатних діячів минулого і сучасного

У Житомирі є багато історичних місць, зв’язаних з іменами видатних діячів науки і культури минулого і сучасного.

У Глухому провулку є одноповерховий будинок, на якому меморіальна дошка свідчить про те, що 27 липня 1853 року тут народився російський письменник В. Г. Короленко. У Житомирі він закінчив чоловічу гімназію.

Про свої дитячі роки, проведені на Волині, розповів письменник в автобіографічному творі "Історія мого сучасника".

Широкою відомістю користується Літературно-меморіальний музей В. Г. Короленка, відкритий в 1973 році до 120-ліття з дня його народження. Експозиція розміщена в будинку, де він народився і прожив 13 років.

Музей широко відображає життєвий і творчий шлях письменника-гуманіста, якого Максим Горький назвав "совестью русской литературы". В семі залах експонуються особисті речі, фотодокументи, портрети В. Г. Короленка, його літературних сучасників, прижиттєві видання творів письменника, ілюстрації до них.

Один з розділів музею розповідає про літературні традиції міста, розвиток культури, мистецтва і літератури. Великою популярністю користуються вечори-зустрічі з письменниками, художниками, музикантами, акторами, які проводяться в музеї.

По Київській вулиці з листопада 1897 року по березень 1898 року жив і працював у губернській газеті "Волынь" український письменник-демократ М. М. Коцюбинський.

З Житомиром зв’язана творчість О. І. Купріна - визначного російського прозаїка. У 1909 році, проживаючи по Хлібній вулиці письменник працював над повістю "Яма".

У Житомирі почав трудове життя кінорежисер і письменник О. П. Довженко. У 1914-1917 роках він учителював у другому Житомирському вищому початковому училищі.

Близько семи років у Житомирі працював польський письменник-гуманіст Юзеф Крашевський - один з засновників Житомирського театру. На його сцені гастролював український народний театр П. К. Саксаганського, у трупі якого грав його брат, корифей українського театру І. К. Карпенко-Карий. Своє пристрасне мистецтво житомирським глядачам демонстрували творці української сцени М. К. Садовський, М. Л. Кропивницький, М. К. Заньковецька, відомі російські актори Г. М. Федотова, і Л. В. Собінов, тут гриміла "Дубинушка" у виконанні великого російського співця Ф. І. Шаляпіна. Бував тут композитор А. Г. Рубінштейн.

У Житомирі народився композитор Б. М. Лятошинський, жив і творив композитор М. А. Скорульський - автор балету "Лісова пісня".

Протягом 1918-1929 років у Житомирі жив і творив композитор В. С. Косенко. "Я ніколи не забуду Житомира", - писав Косенко в одному з своїх листів. Він викладав у музичному технікумі, виступав з відомим на той час Волинським хором, яким керував Михайло Гайдай. У Житомирі композитор створив багато пісень, романсів, концертів.

З 1914 по 1934 рік у Житомирі жив і творив український драматург І. А. Кочерга, у невеличкому будиночку на Подільській вулиці він створив історичні драми "Алмазне жорно", "Свіччине весілля", "Ярослав Мудрий", комедію "Майстри часу", що увійшли до золотого фонду української драматургії.

Місцем, яке пов’язане з початком космічної ери, є невеликий будиночок під білими берізками на вулиці Леваневського. В цьому будинку народився Головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. Зараз на цьому місці відкритий Меморіальний музей С. П. Корольова. Сюди приїжджають з різних куточків світу. Часто бувають тут вчені і космонавти.

До експозиції музею належать більш ніж дві тисячі експонатів. Багато з них були свідками життєвого і творчого шляху вченого. В кімнатах меморіальної частини музею за спогадами матері Сергія Павловича Марії Миколаївни Баланіной створена атмосфера тих далеких часів. Стіл, стільці, письмовий стіл, полиця з улюбленими книгами, буфет, дитяча колиска маленького Сергія, посуд, рідкісні фотознімки, родинні реліквії - все це викликає великий інтерес у відвідувачів.

Експонати музею розповідають про життя і научну діяльність С. П. Корольова. Вже в юнацькі роки він займався планеризмом, повітроплаванням, інженерною справою. Захоплений ідеями К. Є. Ціолковського, С. П. Корольов став одним з організаторів групи вивчення реактивного руху, яка поклала початок вітчизняній космонавтиці. Під його керуванням ще в 1933 році створюється перша радянська ракета 09, а пізніше-212 і ракетоплан РП-318. Навкруги Корольова збирається група талановитих інженерів-конструкторів у складі Ф. А. Цандера, М. К. Тихонравова та інших, які поступово вели науковий пошук.

Великий інтерес представляє розділ експозиції "Творче наслідство С. П. Корольова", де представлені його праці, газетні публікації різних років, листи, записки, рідкісні фотознімки.

Найбільший розділ експозиції присвячений завоюванню космосу від штучного супутника Землі і першого польоту людини у космос до наших днів. Фотознімки, документи, речові експонати вводять відвідувача в світ космічного простору.

Значне місце займає освячення теми "С. П. Корольов і Ю. А. Гагарін". Окрім відомих всьому світу фотознімків експонується оригінал "Справи про рекорди першого космічного польоту Юрія Олексійовича Гагаріна на космічному кораблі-супутнику "Восток" 12 квітня 1961 року", модель першого штучного супутника Землі, космічна лабораторія "Електрон-1", статті, листи, книги. Тут же - глобус з кабінету вченого, всі його нагороди.

В музеї багато оригінальних і унікальних експонатів, які поступили від матері, дочки і дружини Сергія Павловича, близьких друзів, космонавтів, вчених, які працювали з ним. В 1987 році поруч з меморіальним музеєм був відкритий павільйон космічної техніки під назвою "Космос". Меморіальний будинок-музей С. П. Корольова і павільйон космічної техніки зараз становлять Державний музей космонавтики імені С. П. Корольова. Широкою популярністю користується Літературно-меморіальний музей видатного російського письменника і громадського діяча В. Г. Короленко, відкритий в 1973 році. Експозиція розміщена в будинку, де він народився і прожив тринадцять років.

Музей широко відображає життєвий і творчий шлях письменника-гуманіста, якого Максим Горький назвав "совестью русской литературы". В залах музею експонуються особисті речі, фотодокументи, портрети В. Г. Короленко, його літературних сучасників.

Один із розділів музею розповідає про літературні традиції міста, розвиток культури, мистецтва і літератури. Великою популярністю користуються зустрічі з письменниками, художниками, музикантами, акторами, які проводяться в музеї.

підписані псевдонімом "Чорномор". З містом Житомиром пов’язане життя визначного письменника-реаліста О. І. Свірського, автора незабутнього "Рудька". За цим твором в Житомирі знімався однойменний кінофільм.

Більше, ніж півстоліття в Житомирі мешкав титан українського письменства перекладач "Одісеї" та "Іліади" Борис Тен. Його ім’ям названо вулицю, на будинку, де мешкав митець, відкрито меморіальну дошку.

Восени 1846 року Житомир відвідав Т. Г. Шевченко, який дуже хотів "пройтись по землі", де ходили гайдамаки, де ще не стерлися згадки про героїчне минуле.

Першим пам’ятником, який прикрасив Житомир, був пам’ятник великому російському поетові О. С. Пушкіну. Його урочисте відкриття відбулося 26 травня 1899 року, в день століття з дня народження поета. Автори - скульптор Г. М. Олишкевич, архітектор М. В. Бетакі.

Архітектура міста

До наших днів височить у Житомирі пам’ятка древньої культури – Замкова Гора, на якій у 13-17 столітті стояв замок фортеця. Територія замку перевищувала 3,5 десятини, була обгороджена дерев’яними стінами з баштами. Для оборони від нападів ворогів тут було 109 гармат та гаківниць. У підземних ходах фортеці в 13-15 столітті переховувалось населення під час татарських навал. Влітку 1648 року загони Максима Кривоноса при допомозі міської бідноти взяли замок штурмом, розгромивши великий польський гарнізон. Єдиною будівлею, що збереглася у Житомирі від давніх часів є ратуша (магістрат), споруджена в 17 столітті. Будинок ратуші, зруйнований у 1941 році, відбудовано 1951 року; він є державною пам’яткою архітектури. Архітектурними пам’ятками є також кафедральний костьол (1746 рік) і Преображенський кафедральний собор (1866-1874 роки), споруджений в російсько-візантійському стилі. Ікони собору написані російським академіком М. М. Васильєвим.

Михайлівська церква в Житомирі належить до найстаріших кам’яних культових споруд православної церкви, хоч вік цієї архітектурної пам’ятки відносно невеликий. Церкву споруджено у 1856 році. Однак її насичена і драматична історія немов краплина води відбиває всі ті нещастя, які довелося пережити українському багатостраждальному народові.

В середині 19 століття православний собор міста тулився в невеличкій хатинці, в той час як на Замковій площі височіла розкішна кам’яна споруда Кафедрального костьолу, зведена ще в 1751 році.

В 1847 році було вісім церков. З них – п’ять кам’яних і три дерев’яних. Так-от з п’яти кам'яних лише одна церква була православною, решта – католицькі.

Сумне становище православної церкви на Волині і, зокрема у Житомирі, добре розуміли кращі представники українсько-російської частини населення міста, що становила тоді ще більшість. І от один з житомирян відомий в місті купець Михайло Федорович Хаботін вирішив на власні кошти побудувати храм. Житомирський краєзнавець протоієрей Микола Трипільський сказав про це: "В похилому віці бездітний Хаботін вирішив створити дім Божий, і цій святій справі, воістину, віддав все - і гроші, і все завзяття своє...".

Великі труднощі спіткали Михайла Федоровича на шляху до будівництва храму Божого.

У 1856 році церкву було побудовано. Того року приміщення освятили.

З 1927 року в Житомирі діяло лише православних храми, а постійно два: на Смолянському та Вільському цвинтарях. Церкви перетворювались на склади, кінотеатри, спортзали.

Але вже з 1942 року приміщення Святого Михайлівського храму почало знову використовуватись за прямим призначенням.

Після визволення Житомира радянськими військами з'ясувалося, що за щасливим збігом обставин жодна з культових споруд міста – крім колишнього монастиря шаріток - суттєво не постраждала.

Станом на 1944 рік у місті налічувалось 19 пам'яток архітектури. В основному це були культові споруди. Серед них й Михайлівська церква. В п'ятдесятих роках Михайлівська церква, Успенський храм на Подолі, будинок губернатора, жіноча гімназія, монастир колегії єзуїтів, міський театр, будинок ксьондзів, будинок окружного суду - всі ці пам'ятки кудись зникли...

На щастя Свята Михайлівська церква, витримавши три війни і бульдозерну атаку атеїстів-архітекторів, все ж таки вистояла!

В жовтні 1991 року згідно з рішенням обласної Ради народних депутатів, приміщення церкви було передано житомирській громаді Української автокефальної православної церкви.

Мережа заповідних об’єктів Житомирської області

Категорії заповідних об’єктів

Кількість

Площа (га)

Державні заповідники

1

20100

Державні заказники

в тому числі: республіканського значення
 місцевого значення

31

10

21

8686,8

6208,8

2478

Пам’ятки природи

в тому числі: республіканського значення
 місцевого значення

31

2

29

57

24

33

Пам’ятки садово-паркового мистецтва

в тому числі: республіканського значення
 місцевого значення

37

6

31

21039

155

20884

Разом:

100

49882,8

 

Література

  1. Костриця М. Ю. Географія Житомирської області. – Ж.: "Житомирський вісник", 1993. – С. 198.
  2. Костриця М. Ю., Мокрицький Г. І. Церква Святого Архистратига Михаїла. – Ж..: - "Житомирський вісник", 1993. – С. 31.
  3. Мовчанівський Т. В. Бердичівський державний історико-культурний заповідник. – Х.: "Пролетар", 1931 – С. 49.
  4. Костриця М. Ю. Рідний край. – Ж..: "Житомирський вісник", 1996. – С. 134.


10.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!