Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Світове сільське господарство: основні риси географії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світове сільське господарство: основні риси географії. Реферат

Закономірності розвитку сільського господарства. Основні риси географії землеробства. Основні риси географії тваринництва

Закономірності розвитку сільського господарства. Практично у всьому світі діяльність, пов'язана із забезпеченням населення продуктами харчування і продуктами споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють:

  • сільське господарство,
  • переробна промисловість,
  • складське та холодильне господарство,
  • оптові та роздрібні торгові підприємства,
  • підприємства сільськогосподарського машинобудування,
  • сільськогосподарської хімії,
  • сільськогосподарської науки,
  • агробанки тощо.

В економічно розвинутих країнах, в країнах з перехідною економікою, в постсоціалістичних країнах такі поєднання розвинулись до агропромислових комплексів (АПК).

У багатьох країнах, що розвиваються, також розпочалися аналогічні процеси, але агропромислова інтеграція знаходиться тут на початкових рівнях розвитку. Коли ж йдеться про світове господарство, то систему, в якій поєднано сільське господарство і пов'язані з ним галузі, називають агробізнесом, або агровиробничою сферою.

Основу агровиробничої сфери світового господарства становить сільське господарство - один з найдавніших видів людської господарської діяльності. В ньому й нині зайнято більш як 50% економічно активного населення світу. Проте, якщо в країнах, що розвиваються, в сільському господарстві працює понад 2/3 зайнятого населення, а в окремих з них - 3/4, то в економічно розвинутих країнах - менш як 1/10, у США тільки 2,8% економічно активного населення. У всій же агровиробничій сфері зайнята більша кількість працівників.

Наприклад, у США на одного зайнятого в сільському господарстві припадає понад 5 зайнятих в інших галузях АПК, в Європі відповідно 2-2,5 чоловіка. Отже, навіть в економічно розвинутих країнах в АПК зайнято 1/5, а то і понад 1/4 економічно активного населення.

У сільському господарстві 99% продукції виробляє землеробство і тваринництво. Інші галузі - аквакультура (розведення риби, молюсків тощо), використання комах (шовківництво та бджільництво) - відіграють незначну роль.

Співвідношення рослинництва і тваринництва залежить від декількох чинників:

  • рівня індустріалізації країни (в Північній Америці та Європі - високомеханізоване тваринництво),
  • природних умов (пасовищне тваринництво в посушливих степових та напівпустельних районах),
  • етнічних і релігійних особливостей тієї чи іншої країни (наприклад, іслам забороняє вживання свинини, індуїзм - вбивати корів).

У цілому в економічно розвинутих країнах Європи і Англо-Америки переважає тваринництво, що ведеться на передовій базі з використанням досягнень науки, а в країнах, що розвиваються, особливо в екваторіальній, субекваторіальній зоні та зоні мусонного клімату - рослинництво.

Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Тому дуже важливим для країн і регіонів є кількість сільськогосподарських угідь, зокрема орних земель. Всі сільськогосподарські угіддя на Землі займають близько 1/3 суходолу (без Антарктиди), або 4,5 млрд. гектарів. Трохи більше як 1/10 суходолу, тобто близько 1,5 млрд. гектарів, становлять орні землі та землі під багаторічними насадженнями, 1/5 частина суходолу знаходиться під луками і пасовищами.

Найбільші площі земель, що використовуються в землеробстві, - в Азії (майже 1/3 світових площ), значні вони і в Північній Америці та Північній Євразії (по 1/6 світових площ). Найбільш розораною є Західна й Центральна Європа, де в середньому під землеробством використовується понад 1/3 землі, а в окремих країнах навіть 1/2 і більше, наприклад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії тощо.

Інтенсивно розорані також історичні райони землеробства в Азії, особливо в Східному Китаї, на Індо-Гангській низовині та в дельтах великих річок. Серед країн світу найбільші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Україна, Казахстан), США, Індія, Китай, Бразилія, Канада, Австралія (див. табл. 8).

Основним соціально-економічним чинником сільськогосподарського виробництва є аграрні відносини, що залежать від способу виробництва, форми земельної власності, характеру землекористування.

В економічно розвинутих країнах більша частина земельного фонду і основні продуктивні можливості сільськогосподарського виробництва зосереджені в фермерських господарствах. Основою організації виробництва є сімейна ферма (з мінімальним використанням найманої робочої сили). Частина землі належить державі (1/4-1/3 площі), а також великим монополіям агробізнесу і церкві.

У країнах, що розвиваються, картина більш строката. Пересічно понад 1/2 площ є общинними землеволодіннями або обробляються дрібними сімейними господарствами. Виробництво тут напівнатуральне або дрібнотоварне.

Другий за площею (але основний за виробництвом) сектор землекористування - великі землеволодіння. В Латинській Америці - це великі латифундії (фазенди), в країнах Азії та Африки - землеволодіння місцевих феодалів (султани, шейхи, племінні вожді тощо). Але феодальні відносини поступово замінюються капіталістичними, і все більшого значення набуває плантаційне (особливо в Латинській Америці та Південно-Східній Азії), місцями фермерське господарство.

У процесі перебудови знаходиться землеволодіння і агровиробництво постсоціалістичних країн перехідної економіки. Колишні колгоспи, радгоспи, комуни перетворюються на кооперативи та агрофірми різних типів, поступово розгортається фермерське господарство, особливо в країнах Центральної Європи.

Таблиця 1. Земельні ресурси найбільших землеробських країн світу, 2004 р.

Н- —————————————————

Країна

 

Площа, млн га

 

% до площі

 

всі землі

 

орні землі

 

орні землі

 

багаторічні насадження

 

луки та пасовища

 

США

 

937,3

 

185,7

 

19,8

 

0,2

 

25,5

 

ІНДІЯ

 

328,8

 

166,3

 

50,6

 

1,1

 

3,6

 

Росія

 

1707,0

 

130,0

 

7,6

 

0,2

 

5,1

 

Китай

 

959,7

 

93,3

 

9,7

 

0,3

 

41,7

 

Бразилія

 

851,2

 

 51,8

 

6,1

 

 1,1

 

21,8

 

Австралія

 

771,3

 

46,7

 

6,1

 

0,0

 

53,9

 

Канада

 

997,6

 

45,8

 

4,6

 

 о, о

 

2,8

 

Казахстан

 

271,7

 

35,7

 

13,1

 

 0,8

 

57,7

 

Україна

 

60,3

 

33,0

 

54,6

 

2,0

 

12,4

 

Нігерія

 

92,4

 

29,8

 

32,3

 

2,7

 

43,3

 

Аргентина

 

276,7

 

25,0

 

9,0

 

0,8

 

51,4

 

Мексика

 

195,8

 

23,1,.,

 

11,8

 

0,8

 

38,0

 

Франція

 

55,1

 

18,2

 

33,1

 

2,2

 

20,0

 

 

Іншими соціально-економічними чинниками, що визначають розвиток сільського господарства та агровиробничої сфери в цілому, є рівень його технічної оснащеності, рівень хімізації, рівень впровадження досягнень сільськогосподарської науки.

Основні риси географії землеробства. В наш час у землеробстві використовується 1,5 тис. видів культурних рослин. Сучасний вигляд цієї галузі людської діяльності - результат досвіду кількох тисячоліть, протягом яких землероби окультурювали корисні рослини, виводили їх нові сорти і гібриди. Розширювалися площі і географія вирощування культурних рослин. Основні райони рослинництва повністю збігаються з основними ареалами орних земель та багаторічних насаджень.

У структурі землеробства розрізняють вирощування: зернових (пшениці, рису, кукурудзи, жита, проса, гречки та ін.); технічних (олійних, цукристих, волокнистих), коренеплодів (картопля, маніок та ін.), овочевих, баштанних і садових культур, а також різноманітних субтропічних і тропічних фруктів та рослин, що дають тонізуючі продукти (чай, кава, какао, кола тощо).

Найважливішою галуззю землеробства є зернове господарство. Під зерновими у світі знаходиться більша частина площ орних земель. Вони - основне джерело рослинних білків у харчуванні. Світове виробництво зерна в 90-ті роки - в середньому близько 2 млрд. тонн на рік: понад 1/4 виробництва припадає на пшеницю, 1/4 - на рис, 1/4 - на кукурудзу і трохи менше 1/4 - на всі інші зернові (ячмінь, жито, просо, чумиза, гаолян, сорго та ін.). Перші 12 найбільших у світі виробників зерна дають 70% продукції.

Основні райони вирощування пшениці зосереджені в Європі та Північній Євразії (Росія, Україна, Казахстан, Франція, ФРН, Італія тощо), Північній Америці (США, Канада), Азії (Китай, Індія, Туреччина, Пакистан тощо).

Кукурудзи у світі щорічно збирають близько 500 млн. тонн. Найбільшим її виробником е США (2/5 світового збору). Багато кукурудзи збирають Китай, Бразилія, Мексика, Аргентина, Франція, Індія. Рису щороку вирощується понад 500 млн. тонн: 1/3 його світового виробництва дає Китай, 1/5 - Індія, інші важливі продуценти зосереджені в Південно-Східній та Східній Азії (Індонезія, Бангладеш, В'єтнам, Таїланд, М'янма, Японія та ін.).

Таблиця 2. Виробництво зернових в країнах світу, середній показник за 2000-2003 p.

Країна

Всі зернові

Пшениця

 

МЛН. Т

Т/1 ЧОЛ.

МЛН Т

Весь світ

1920

0,34

569

Китай

 

400

0,33

100

США

301

1,16

66

ІНДІЯ

197

0,22

54

Росія

99

0,67

51

Франція

58

1,0

32

Канада

53

1,8

31

Індонезія

53

0,3

31

Україна

43

0,83

23

Бразилія

39

0,26

3

ФРН

37

0,46

16

Туреччина

30

0,5

20

Казахстан

29

1,7

15

Інші країни

581

1

158

 

Технічні культури вирощують заради одержання сировини для виробництва різноманітних продовольчих та промислових товарів. Найбільше значення мають:

  • цукрові - цукрові буряки, цукрова тростина;
  • олійні - соняшник, олива, соя, арахіс, плоди олійної пальми, рапс тощо;
  • волокнисті - бавовник, льон, коноплі та ін.

Важливу роль відіграють також культури, з яких виготовляють тонізуючі речовини - особливо чай, кава, какао, кола; наркотичні речовини - тютюн, опійний мак та ін.; прянощі - перець чорний та червоний, гвоздичне дерево, мускатник та ін., а також каучуконоси (гевея), коркові, лікарські, ефірно-олійні рослини.

Технічні культури хоч і трудомісткі, але дуже прибуткові, тому у всіх районах, де вони культивуються, під них відводять найкращі землі.

Наведемо приклади з географії цієї галузі.

У 90-і роки щороку в світі виробляється 116 млн. тонн цукру. Частину його одержують з цукрової тростини в тропічній, субтропічній і субекваторіальних зонах (Індія, Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія тощо). У помірній зоні - основні виробники цукру - бурякосіючі регіони (Франція, ФРН, Україна, Росія тощо). В США та Китаї цукор виготовляють як з цукрової тростини, так і з цукрових буряків. Частково цукор виробляють також з кукурудзи (США), кокосових горіхів (Індія та інші країни тропічної Азії та Океанії).

Серед волокнистих культур найважливіше значення має бавовник, щороку виробляється 18-20 млн. тонн волокна бавовни. Основні райони його вирощування – субтропічна, тропічна та субекваторіальна зони: майже по 1/4 збору дають Китай та США, близько 1/10 - Індія, інші важливі виробники - Пакистан, Узбекистан, Туркменістан, Туреччина, Єгипет, Бразилія, Австралія.

В помірній зоні основною волокнистою культурою є льон, якого найбільше вирощують у Китаї, Франції, а також в Росії, Україні та Білорусі. Основні виробники джуту - Індія, Бангладеш, Китай.

Основні риси географії тваринництва. У різних країнах світу тваринництво має неоднаковий рівень розвитку. В економічно розвинутих країнах (Європа, Північна Америка, Японія) та постсоціалістичних країнах з перехідною економікою (Центральна Європа, країни СНД) - це високоінтенсивна, високомеханізована галузь, що базується на такому ж інтенсивному і механізованому кормовиробництві.

Основні галузі тут - молочне тваринництво, стійлове вирощування великої рогатої худоби на м'ясо, свинарство, високомеханізоване птахівництво. Тваринництво цих країн - високотоварна галузь, тісно пов'язана з переробними та збутовими ланками агропромислових комплексів.

Однак у країнах, що мають великі пасовища, тваринництво поєднує в собі риси екстенсивного виробництва (проте добре технічно оснащеного), пов'язаного з іншими ланками АПК. Тут вирощують велику рогату худобу на м'ясо, розводять овець, використовуючи пасовища. Це характерно, наприклад, для Південного Заходу США, Австралії, Нової Зеландії, ПАР, меншою мірою півдня України і Росії, Казахстану тощо.

У країнах, що розвиваються, склалося екстенсивне тваринництво, яке використовує можливості пасовищ і мало пов'язане з іншими галузями АПК. Найкраще тут розвинуте м'ясне та м'ясо-молочне тваринництво (велика рогата худоба при цьому менш продуктивна, порівняно з Європою чи США), пасовищне вівчарство, місцями конярство, верблюдівництво тощо.

Серед країн, що розвиваються, найбільше поголів'я великої рогатої худоби на м'ясо розводять країни Латинської Америки (Бразилія, Аргентина, Мексика, Уругвай) та Східної Африки (Ефіопія), поголів'я овець та кіз - країни Південно-Західної та Південної Азії (Іран, Туреччина, Індія, Пакистан).


03.09.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!