Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Світові міграційні процеси. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світові міграційні процеси. Реферат

Міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила дотепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у світовій економічній системі більш вільно

Друга половина 20 століття характеризується подальшим збільшенням масштабів господарської діяльності, розширенням зв'язків між різними країнами, поглибленням міжнародного поділу праці. Немає країн, що не взаємодіяли б між собою економічно, не були б включені в систему виробничих відносин і взаємозалежностей.

В даний час весь світ - арена взаємозалежної господарської діяльності людей. В економічній літературі й у повсякденній мові широко використовуються поняття "світова економіка", "світове (глобальне) господарство". Очевидно, що світ при всій його складності і суперечливості в економічних відносинах являє собою визначену цілісність, єдність.

В економічній літературі немає єдиного розуміння термінів "світова економіка", "світове господарство". Оскільки ці терміни мають широку область застосування, дослідники підкреслюють важливі з їхнього погляду аспекти. У вітчизняній літературі можна виділити кілька підходів.

Найбільш поширене розуміння світового господарства як сукупності національних господарств, взаємозалежних системою міжнародного поділу праці, економічних і політичних відносин.

У цьому визначенні домінантами виступають національно відособлені країни поза залежністю від того, йде їхнє виробництво на внутрішній чи зовнішній ринок. При такому підході затушовуються причини, що визначають взаємозв'язку, стан і перспективи розвитку світового господарства.

Відповідно до іншої крапки зору, світова економіка трактується як система міжнародних економічних взаємин, як універсальний зв'язок між національними господарствами. Подібної концепції дотримують багато західних дослідників, зокрема, вважаючи, що міжнародна економічна система включає і торгівлю, і фінансові відносини, а також нерівний розподіл капітальних ресурсів і робочої сили. У даному випадку з полючи зору дослідників випадає виробництво, що багато в чому визначає міжнародні економічні взаємозв'язки.

Більш повне тлумачення світового господарства визначає його як економічну систему, що самовідтворюється на рівні продуктивних сил, виробничих відносин і визначених аспектів надбудовних відносин у тій мері, у якій вхідні в нього національні господарства мають визначену сумісність на кожнім із трьох названих рівнів. У ньому знаходять висвітлення основні складові частини господарства, включаючи матеріальну базу, реалізацію різних форм власності і визначений порядок функціонування відтворних процесів.

Як видно, усі дослідники визнають, що світове господарство являє собою визначену систему. Основою виникнення й існування системи виступає її цілісність, що припускає економічну взаємодію всіх складових частин системи на досить стійкому рівні. Тільки в цьому випадку можлива регулярна циркуляція відтвореного продукту в глобальному масштабі і забезпечуються постійна діяльність, життєздатність системи, її саморегуляція і розвиток. Така єдність світового господарства, циркуляція відтвореного продукту забезпечується національними і міжнародними ринками з властивими ним товарно-грошовими відносинами множинністю цін.

Світова економіка відноситься до числа складних систем, що характеризуються множинністю складових її елементів, ієрархічністю, багаторівневістю, структурністю. Економічна міць розподіляється у світі дуже нерівномірно.

Три держави – США, Японія і Німеччина, з 9% населення планети, - акумулюють половину світового доходу і володіють більш ніж 1/3 купівельної спроможності всіх країн світу.

Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Кожна з цих фаз світового відтворювального процесу як у глобальному масштабі, так і в рамках окремих держав у залежності від їхнього місця і ролі в цілому впливає на функціонування усієї світової господарської системи. Остання має і властиві їй як цілому визначені напрямки свого розвитку, але вона не розвивається поза національними господарствами.

Система розуміється неоднозначно. При одному підході вона повинна мати загальну мету, що виступає як рушійна сила її розвитку. Усередині такої системи можуть існувати відособлені сектори – підсистеми, що володіють специфічними характеристиками, але проте підлеглі організуючої мети системи в цілому. Інше розуміння системи виходить з того, що вона складається з ряду відособлених підсистем з різними і навіть протилежними цілями. Але вхідні в неї підсистеми повинні бути зв'язані між собою і взаємно впливати один на одного. Така структура систем може мати тимчасовий, перехідний характер, оскільки найбільш життєстійкі підсистеми чи перетворять підкоряють своїм цілям інші. У противному випадку система розпадається.

Світова економіка як система має загальну мету. У кінцевому рахунку її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб (попиту), але в різних підсистемах ця мета модифікується в силу різних соціально-економічних умов. Створення нових підприємств не може бути самоціллю. Воно може бути виправдано, якщо сприяє поліпшенню умов життя населення.

Світова економіка як система не може розвиватися без визначеного порядку, заснованого на нормах міжнародного публічного і приватного права, що регулюють економічні відносини між державами, економічними об'єднаннями, юридичними і фізичними особами. Дотримання встановлених конвенційних і звичайних норм забезпечується самими державами і колективними формами контролю за дотриманням міжнародного права, яким займаються різного роду міжнародні організації. Ці правила уточнюються і переглядаються відповідно до потреб розвитку світових продуктивних сил і окремих підсистем і елементів.

Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Це порозумівається тим, що кожному конкретному історичному етапу наявні визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізації господарського життя і соціально – економічна структура. Воно являє собою складну економічну систему. Його суб'єктами виступають транснаціональні компанії, національні господарства, міжнародні інтеграційні об'єднання, що самі є системами з властивим тільки ним регулюванням.

Відносини між окремими елементами світового господарства складають рівні. Відносини між державами складають міжнародний рівень, що регулюється міжнародними правилами і нормами. Відносини потоків, що виходять за межі національних границь, утворять транснаціональний рівень – сфера діяльності фірм і груп з їхніми внутрішніми системами інформації. У цю сферу включається також мережа потоків неформальної діяльності: торгівля наркотиками, зброєю, підпільна міграція. Безліч елементів, з яких складається світова господарська система, діють там одночасно. Між центрами сили існують зіткнення, домовленості, об'єднання. Виникають риси олігополії, що поширюють свою стратегію або на увесь світ, або на окремі райони.

У соціально-економічному плані світове господарство неоднорідне. Ведуче місце в ньому займають промислово розвиті західні країни, чи, по визначенню А. Сові, Перший світ. Особливе місце займають країни, що розвиваються – Третій світ, у яких багато в чому зберігається залежний характер їхніх економік від індустріальних країн. Велику специфіку у своєму розвитку мають східноєвропейські країни з перехідною економікою і цілий ряд інших держав. У цілому світове господарство являє собою складне соціально-економічне утворення.

Міграційні процеси у світі

Великий вплив на чисельність населення і його склад у багатьох країнах, їхню робочу силу роблять зовнішні міграції, тобто еміграції й імміграції. Вони грали і відіграють багатобічну роль у розвитку людства, виступаючи формою пристосування людини до мінливих умов його існування.

До міжнародної міграції населення відноситься територіальний рух населення, що перетинає границі. Виділяються наступні види міжнародної міграції: безповоротна, тимчасово-постійна (від 1 до 6 років), сезонна, маятникова (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).

Міжнародну міграцію викликають причини економічного і політичного, військового порядку. Перші носять більш-менш постійний характер, другі зв'язані з координальними політичними подіями в окремих країнах, а також з війнами, що породжують змушених мігрантів-біженців, переміщених облич.

Змушена міграція. Хоча змушені міграції населення і викликаються причинами позаекономічного порядку, вони теж ведуть до перерозподілу трудових ресурсів між країнами, що впливає на розвиток економіки як країн еміграції, так і країн імміграції.

У післявоєнний період більш великі міграційні потоки були зв'язані, із установленням нових державних кордонів, виникненням світової системи соціалізму і крахом колоніальної системи. Так, наприклад, по Потсдамській угоді трьох держав – СРСР, США і Великобританії східна границя Німеччини пройшла по лінії Одер-Нейсе, і німецьке населення, що проживає раніше на схід цієї лінії, а також у країнах Центральної і Південно-Східної Європи, було в переважній більшості переселено на території тодішніх НДР і ФРН. У Східній Азії в Японію було переселено близько 6 млн. чоловік, головним чином з Китаю і Кореї.

Утворення самостійних держав у ряді випадків супроводжувалося переселенськими рухами величезного масштабу. З колишніх колоній, що стали суверенними державами, як правило, емігрувало раніше проживали там біле населення. Утворення Ізраїлю і його воєнні дії проти сусідніх держав привели до виселення близько 3 млн. чоловік, палестинських арабів. Політичні зміни у В'єтнаму, Кубі, Ефіопії, Афганістану військові агресії і громадянські війни в ряді з цих держав викликали значні переміщення населення.

Число біженців драматично зросло в 80-90-і роки. В Африці їхнє число наблизилося до 12 млн., в Азії перевищило 5 млн. чоловік. Найбільше число біженців (5 млн.) приходиться на вихідців з Афганістану. Великі маси камбоджійських біженців -350 тис. - живуть у Таїланді, 100 тис. іракців – в Ірану, 100 тис. мьянмарців - у Бангладеш. У Європі нараховується близько 1,8 млн. біженців, а в США – 1 млн. Цивільні конфлікти в колишній Югославії створили сама глибока криза в русі біженців в останнім десятилітті. У середині 1992 року там було понад 2,3 млн. змушених переселенців, 0,5 млн. з який шукали притулок за кордоном. Великий потік біженців створив розвал СРСР - понад 6 млн. чоловік.

20 століття називають століттям біженців. У 1994 році їхнє число перевищило 27,4 млн. чоловік (1980 рік - 9,6 млн.). Змушена міграція придбала світовий характер, торкнувшись багато країн. Основна маса змушених мігрантів (83%) осіла в країнах, що розвиваються.

Трудова міграція. Основну роль у сучасному міжнародному русі населення грає трудова міграція. Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни. Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентний характер, стає типовим явищем соціально-економічного життя сучасного світу. На початку 1993 року нараховувалося близько 30 млн. трудящих-мігрантів. З урахуванням членів їхніх родин, учасників маятникової міграції (фронтальєрів), сезонників, нелегальних іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири-п'ять разів вище.

Можливість міжнародної міграції робочої сили створюється національними розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів найманої праці від країни до країни диктується нерівномірністю утворення відносного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається від країн багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш половини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн, що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах. Приплив нових контингентів мігрантів у ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.

Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли визначені зміни. У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано в основному в бідні капіталом колонії, і насамперед у Північну Америку, Австралію. Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення і розвитку там переселенських суспільств, що додало імпульс розвитку світової господарської системи.

Переміщення іммігрантів, засобів виробництва і фінансових ресурсів сприяло утворенню в другій половині 19- початку 20 у в. групи переселенських держав, основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися європейськими державами. У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і райони Індійського океану.

В другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання іммігрантів. Еміграція стала йти з менш розвитих у більш розвиті країни. Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі, у результаті з постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили. Уже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн. трудящих-мігрантів і членів їхніх родин.

У середині 70-х великий центр імміграції склався в районі Перської затоки, і на початку 90-х іноземці складали там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів, націоналістичним за своїм характером, став Ізраїль. Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою (на 1/3) за рахунок вихідців з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина, Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8 млн. чоловік. В Африці центрами притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Д'Івуар.

Основними постачальниками робочої сили в Азії були Індія, Пакистан, Філіппіни, Малайзія, на Близький Схід – Ліван. Йорданія, Туреччина, в Африці – Марокко, Алжир, Туніс, Гана, Малі, Чад, Гвінея, Мозамбік, у Північній Америці – Мексика, у Європі – Польща, Португалія, Італія, Ірландія. У 90-і роки країни Південної Європи – Греція, Італія, Іспанія перетворилися з країн чистої міграції в країни нетто-міграції.

Вплив міграції на приймаючі країни. Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада, Австралія, Франція, перевищила 25%, США – до 50%.

З іншого боку, значні еміграції приводили в ряді країн до процесу депопуляції, що спостерігалося в 60-і роки в Ірландії, Греції, Португалії, незважаючи на високий приріст населення в цих країнах. В другій половині 80-их років Ліван утратив 1/10 частину населення, Мексика – близько 1%. Відомий французький демограф А. Сови дорівнював еміграцію до смертності.

Міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн-донорів і приймаючих країн. Серед іммігрантів переважають обличчя працездатних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище, ніж у населенні. У середині 80-х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи, особливо у Швейцарії (17% у 1987 р.), Західної Німеччини (8,1%), Франції.

У теорії вільний рух робочої сили між країнами приводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світового продукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої сили дістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не усі вони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовці фахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідно створюваної іммігрантами в країні перебування, надходжень від оподатковування. Іммігранти, особливо нелегальні, вносять у доходи країни більший внесок, чим вони одержують від суспільного сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, і вони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.

Різні категорії іммігрантів впливають на відтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвиток індустріальних капіталістичних країн робить "відплив умів". До цієї категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів. У 50-60-і роки "відплив умів" йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному в США. З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованих фахівців початку здійснюватися з країн, що розвиваються, а в 90-і роки – зі Східної Європи.

Принаймні 2/3 припливу "розумів" приходиться на США. Частка іммігрантів серед фахівців складає там 17%, у тому числі 40% інженерів і фахівців з ЕОМ, велика кількість викладачів технічних дисциплін в університетах і коледжах. По оцінках чистий виграш для США від залучення в країну одного "середнього" ученого гуманітарія складав у 70-і роки 230 тис. дол., ученого в області суспільних наук – 235 тис. дол., інженера – 253 тис. дол., лікаря – 646 тис. дол.

У результаті економія США лише в сфері утворення і наукової діяльності складала не менш 15 млрд. дол. Прибутку, одержуваний Канадою в процесі експлуатації розумів емігрантів, у 7 разів більше обсягів її допомоги країнам, що розвиваються. У Британії вигоди від залучення іноземних фахівців у три рази перевищують розміри її економічної допомоги країнам Азії й Африки.

Аналіз ситуації в США показує, що приплив іммігрантів не сполучений із загостренням конкуренції на ринку праці і ростом безробіття серед корінного населення. Більш того, побічно через розширення попиту і прямо через розвиток нового підприємництво він стимулює створення нових робочих місць. Імміграція істотно не впливає на середній рівень заробітної плати і диференціацію доходів.

Лише в окремих випадках посилення конкуренції усередині визначених професійно - кваліфікаційних груп приводить до деякого зниження заробітної плати. Іммігранти звичайно використовуються в рамках так називаного вторинного сегмента ринку праці, що характеризується тяжкими умовами праці, низьким рівнем оплати і відсутністю можливостей для професійного росту.

Ці обставини обмежують соціальну мобільність мігрантів, створюють основу для їхньої сегрегації. У первинно секторі ринку праці знаходяться тільки мігранти, що відносяться до науково – технічних працівників. Звичайно їхня асиміляція відбувається досить м'яко в суспільстві країн – реципієнтів. І тільки погіршення економічної обстановки звичайно приводить до загострення протиріч між корінним і стороннім населенням.

Соціально-економічні наслідки міграції. Вплив міграції на країни, що посилають, не одержує адекватної реалізації. Дослідження показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній потенціал одержання доходів у своїй країні. Найчастіше вони не належать до найбідніших шарів.

Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70-і роки Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців, Південна Корея – 10%. 90% знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року.

Еміграція нерідко наносить важку втрату інтелектуальному потенціалу країн-донорів, що є самою коштовною субстанцією будь-якого суспільства. Суть цієї проблеми складається не стільки в кількості виїжджаючих за рубіж фахівців, скільки в їхньому значенні. Від'їзд того чи іншого неформально ведучого наукового співробітника може паралізувати роботу творчого колективу. Відтік "мозків" підсилює диспропорції науково-технічного розвитку основних підсистем світового господарства й окремих країн.

Міграція робочої сили, базуючи на розходженнях у рівнях економічного розвитку, разом з тим сприяє ослабленню ряду проблем країн еміграції. Зокрема, для ряду, особливо малих країн грошові перекази емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень. У великих країнах – Індія, Пакистан, Бангладеш, Філіппіни вони складають 10-27% експортних надходжень.

Для робітників-емігрантів характерна висока норма заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у турецьких емігрантів до 70% у пакистанських. Середня схильність переводити в країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.

Грошові перекази стимулюють внутрішній попит, що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і викликати розширення імпорту.

Дослідження з Бангладеш і Пакистану показали, що тільки невелика частина перекладів витрачається на виробничі інвестиції. У соціальній сфері позитивний ефект міграції зв'язують звичайно з ростом добробуту, якщо не всього суспільства, те хоча б деякої його частини. Позитивний вплив може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій, застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики.

Міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку. Робоча сила дотепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом, що переміщається у світовій економічній системі більш вільно.

Подібне положення визначається політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн, що носить яскраво виражений імміграційний характер. Починаючи з 70-х років у західних країнах почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні країни, і насамперед США, у рамках політики захисту прав людини розгорнули кампанію за волю пересування людей.

Підсилилася селективність допуску виходячи з цілей зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем. Імміграційні правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих осіб. у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції.


30.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!