Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Демографічна криза в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Демографічна криза в Україні. Реферат

Для виходу України з демографічної кризи необхідно проводити ряд заходів, спрямованих на підвищення народжуваності та зниження рівня смертності

Населення є самовідтворювальною множиною людей, що перебуває постійно у динаміці. Зміни кількості населення, його структури на певній території за певний часовий відрізок характеризують демографічний процес. Залежно від тенденцій кількісних і якісних змін населення впродовж певного періоду, виділяють висхідний, стагнаційний та низхідний типи геодемографічного процесу (О. Топчієв, 2005).

Загалом для України тепер характерний низхідний процес, що характеризується показниками зменшення чисельності населення внаслідок природного і механічного скорочення жителів. Демогеографічні параметри на певний момент часу відображають демогеографічну ситуацію.

Остання характеризується абсолютними і відносними показниками руху населення:

  • кількість народжених,
  • кількість померлих,
  • природний приріст,
  • сальдо міграції,
  • демографічні коефіцієнти (смертності, народжуваності, природного приросту (скорочення) населення).

Ці показники подаються на короткий період, а вже зміни приблизно за 10-12 років характеризують демогеографічний процес.

Залежно від співвідношення між кількістю народжених і померлих та величини природного приросту виділяють різні типи відтворення населення:

  • І тип - коли показники народжуваності і смертності майже зрівнялися, природний приріст незначний, або спостерігається природне скорочення населення;
  • ІІ тип - природний приріст значний через високу народжуваність і зниження показників смертності.

Ці типи можуть змінювати один одного не тільки у різних країнах, але й в межах однієї країни впродовж тривалого періоду. Це особливо яскраво прослідкується на прикладі нашої держави, яка впродовж ХХ ст. перетворилася з країни з другим типом відтворення у країну з першим типом відтворення населення, з країни з найвищими темпами збільшення кількості жителів (початок ХХ ст.) у країну з найвищими темпами скорочення населення (початок ХХІ ст.) у Європі.

Це скорочення спостерігається вже понад 12 років, а зменшення природного приросту населення вже спостерігається впродовж 50 років. Україна поруч з деякими європейськими державами (Угорщина, Болгарія, Франція, Російська Федерація та ін.) має несприятливу демографічну ситуацію. Але, на відміну від інших країн, в Україні ситуація надзвичайно несприятлива, Ф. Д. Заставний назвав її глибоко кризовою демографічною депресивністю.

На території України проживає 46.8 млн. осіб (0.8% населення світу, на 1.01. 2006 р.). За чисельністю населення Україна займає п’яте місце серед європейських держав (після Німеччини, Італії, Великобританії і Франції) та 44 місце серед країн світу.

Найбільші зміни в чисельності населення України відбулися у XX ст. На його початку в сучасних межах України (вона була поділена між Австро-Угорщиною, Польщею, Румунією та Росією) проживало 35.2 млн. осіб (в 1913 р.). Значні втрати населення понесло під час Першої світової і громадянської воєн. В 1922 р. його чисельність становила 26 млн. осіб.

Внаслідок сталінської політики колективізації було визнано куркульськими понад 200 тисяч селянських господарств, а їх власників із родинами вислано в Сибір та в північні райони Росії (понад 1 млн. осіб). Багато з них, особливо діти та старші люди, не витримували холоду, голоду, поневірянь і вмирали по дорозі до нових поселень або в них.

Дуже великі втрати населення в Україні були у 30-40 роки. Штучний голодомор 1932-1933 рр. забрав життя у багатьох мільйонів людей. Цілі села у східній і центральній (найбільш хліборобських) частинах України вимирали, втрати людей за різними даними становили від 6 до 15 млн. осіб. Точнішу цифру могли б дати дані перепису населення 1937 р., але вони були засекречені, а люди, які його проводили, репресовані або знищені. Зараз встановити цю кількість дуже важко, бо працівники сільрад багатьох померлих не реєстрували.

У цей же період населення понесло великі втрати внаслідок репресій. Через штучно сфабриковані справи загинув цвіт української інтелігенції - вчені, письменники, митці, духовенство та ін. За даними радянського перепису в Україні проживало у 1939 р. 40.4 млн. осіб. В. Кубійович стверджує, що ці дані набагато перебільшені, воно становило неповних 39 млн. осіб.

Ще одна хвиля нищення українського народу - Друга світова війна. На її фронтах у фашистській та більшовицькій неволі загинуло понад 10 млн. осіб. Багато молодих людей було вивезено із України на роботу в Німеччину, частина з них після розгрому фашистів опинилась у різних країнах світу. В 1943 р. німці провели на частині окупованих українських земель перепис населення, який (хоч і не дуже точно) дозволяє визначити втрати людей у перші воєнні роки.

В. Кубійович наводить дані цього перепису: з 1939 по 1943 рр. кількість населення в Україні зменшилась на 25% (або близько 9 млн. чол.). Найбільші втрати понесли центральні райони країни, з яких було багато евакуйовано людей і звідки планомірніше забирали на роботу у Німеччину, а також великі міста, де жило багато євреїв і росіян (євреї були знищені фашистами, а багато росіян було евакуйовано). Так, людність Києва, зменшилася з 846 до 305 тис. осіб, Дніпропетровська - з 501 до 280 тис. осіб.

Після відступу німців з України було вивезено за її межі всіх кримських татар та німців, що населяли південні регіони країни (як пособників фашистів), це ще зменшило людність держави. Відразу ж після війни зазнало значних втрат населення західної частини України внаслідок репресій та знищення воїнів ОУН-УПА та людей, які їм співчували.

А у східній частині України в 1947 р. нова хвиля голоду забрала людські життя (правда, цей голодомор був коротшим, і втрати людей були менші, ніж у 1932-1933 рр.).

Це були так звані прямі втрати населення, вони становили тільки за період сталінського режиму понад 20 млн. осіб. А ще були непрямі втрати, тобто ті люди, які могли б народитись, але не народились від тих, що загинули. Оцінки демографів свідчать, що сучасна Україна без свідомого і цілеспрямованого винищення її народу налічувала б щонайменше 100 млн. осіб (удвічі більше, ніж тепер).

У післявоєнний період в Україну відбувся приплив людей з інших республік колишнього Союзу РСР, але він не міг перекрити масової еміграції молоді на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі Казахстану. Після встановлення державного кордону із Польщею з України було переселено понад 500 тисяч поляків, натомість українців (понад 700 тис. осіб) поселено в Україну. Територію Закарпаття після входження його до УРСР залишила частина угорців, чехів, що також мало деякий (хоча й незначний) вплив на людність країни. Всі ці процеси привели до того, що приріст населення в Україні в післявоєнний період був невеликим. Довоєнного рівня людності держава досягнула тільки у 1956 р. - 40.6 млн. осіб.

В 60-90 роки ХХ ст. чисельність населення збільшувалася, але дуже повільно, за 1959-1989 рр. - приблизно на 25% (за 1897-1913 рр.) річні темпи приросту населення відповідно становили 1.5% і 0.8%, за вдвічі коротший період - на 22.2%). Найбільшого показника (52.2 млн. осіб) досягнула чисельність населення України в 1993 р., а вже пізніше вона почала стабільно знижуватись: спочатку на 200-300 тис. осіб, а тепер - на 400-500 тис. чол. щорічно (це приблизно таке місто, як Миколаїв, щезає щорічно). Які ж причини зумовлюють таку ситуацію?

Таблиця 1. Кількість населення України (в сучасних кордонах), млн. осіб.

Роки

Населення

Роки

Населення

1897

28.8

1979

49.8

1913

35.2

1985

50.8

1926

37.9

1989

51.7

1931

31.4

1993

52.2

1939

40.5

1995

51.7

1951

37.0

1999

50.1

1956

40.6

2001

48.5

1959

41.9

2005

47.3

1970

47.1

2006

46.9

 

Крім штучних причин, що впливають на людність країни чи її окремих регіонів, як голод, репресії, війни, переселення, є природні причини. Це, передусім, природний рух населення, що визначається показниками народжуваності, смертності та природного приросту. Вони в сучасних умовах визначають, головним чином, людність країни. Ці показники дуже змінилися в Україні впродовж XX століття. Із країни із розширеним типом відтворення (високі показники народжуваності, спочатку високі, а потім поступово нижчі показники смертності, високий природний приріст), на початку століття вона перетворюється у його кінці в країну із звуженим відтворенням (низька народжуваність, достатньо висока смертність, природне зменшення населення).

Таке відтворення спочатку забезпечувало стабілізацію чисельності населення, а тепер - депопуляцію, тобто скорочення чисельності населення. Україна, що мала до 1929 р. одні з найвищих показники народжуваності і природного приросту, перетворилась у державу з одними із найнижчих показників (природний приріст – 7% - найнижчий у Європі). Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є: зниження рівня і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення екологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС (всі регіони країни отримали значну дозу радіоактивного забруднення), старіння населення та ін.

У 1991 р. чисельність смертей вперше перевищила чисельність народжень в Україні (на 39.1 тис. осіб). В наступні роки ця тенденція все більше посилювалась - в 1992 р. - на 100.3 тис. осіб, в 1993 р. - на 184.2 тис. осіб, а вже у 1998 р. - на 300.7 тис. осіб, а у 2004 р. – на 33.4 тис. осіб. Тільки за останні дев’ять років внаслідок природного скорочення населення України зменшилось майже на 4 млн. осіб.

Процеси депопуляції особливо інтенсивно відбуваються у сільській місцевості. Чисельність сільського населення у 2004 р. становила 15.3 млн. осіб (в 1940 р. - 27.3 млн. осіб, 1950 р. - 23.8 млн. осіб, 1989 р. - 17.1 млн. осіб, 2001 р. – 15.8 млн. осіб). В Україні є вже сотні сіл, де не народжується жодної дитини впродовж року. Депопуляція населення відбувається постійно, разом з нею значно погіршуються якісні характеристики населення, а це все разом є ознакою демографічної кризи в Україні.

Показники народжуваності в Україні знижувались, як і у інших європейських країнах внаслідок процесів регулювання сімей, підвищення шлюбного віку, значної зайнятості жінок у виробництві та ін. В сучасних умовах до важливих чинників, які знижують народжуваність, відносяться збільшення показника розлучуваності та зниження показника шлюбності (в розрахунку на 1000 жителів у 1990 р. було зареєстровано 9.3 шлюби та 3.7 розлучення, а в 2004 р. - 6.3 шлюбів та 3.7 розлучень, скрутне матеріальне становище більшості молодих сімей, зниження рівня медичного обслуговування та ін.

Україна традиційно має високий рівень шлюбності, але він вже поступово узгоджується із загальноєвропейськими тенденціями зменшення шлюбності, збільшення кількості незареєстрованих шлюбів та повторного вступу у шлюб. Загалом в Україні у незареєстрованих шлюбах перебуває по 7% чоловіків і жінок. Найбільша частка незареєстрованих шлюбів серед молоді віком до 19 років, з підвищенням віку одружених ця частка поступово скорочується. При цьому відсоток незареєстрованих шлюбів вищий серед сільського населення у всіх вікових групах, ніж у мешканців міст. Це явище спостерігається у всіх регіонах України.

Зміни шлюбної структури населення України, передусім збільшення кількості і частки осіб, які ніколи не перебували у шлюбі, а також осіб, які ніколи не перебували у шлюбі, а також осіб, що перебувають у позашлюбному стані (розлучені і удівці) пов’язано із складністю адаптації населення до нових умов життя в сучасних умовах трансформації суспільних відносин, а також значними обсягами міграцій молодого населення за межі країни (розпад сімей, асоціальні явища).

У 1998 р. сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою за все життя) становив 1.2, а ще у 1985-1990 рр. - 2.1 дитини. Дані соціологічних досліджень показують, що жінки бажають мати в середньому двох дітей, але це не досягається внаслідок того, що більшість населення відкинута за межу бідності. Жінки називають низький рівень прибутку головною причиною того, що вони не мають бажаної кількості дітей. В Україні серед 1000 дітей у віці до 1 року помирає в середньому 11.3 дітей (в 1985-1990 рр. - 11.6).

Важливою причиною зменшення показників народжуваності в Україні є неможливість багатьох молодих сімей народжувати дітей (безпліддя), яке є прямим наслідком Чорнобильської трагедії. А в останні роки однією з основних причин стає відтік молоді - людей, які найбільше здатні до відтворення, за межі України.

Народжуваність в Україні вже опустилась нижче від рівня, достатнього для заміщення поколінь. Для високорозвинених країн світу характерна така сама тенденція, але вона супроводжується високою тривалістю життя, зменшенням смертності, внаслідок цього в них демографічна ситуація не є такою несприятливою.

В останні роки у демогеографічному розвитку України почали проявлятись деякі позитивні риси. Це, передусім, збільшення абсолютного числа народжених (427,3 тис. у 2004 р. проти 376,5 у 2001 р.), при цьому у міських поселеннях народилося в 2 рази більше дітей, ніж у сільській місцевості (284,4 тис. осіб проти 142,9 тис. осіб). Зросла також інтенсивність народжуваності – з 7,7‰ у 2001 р. до 9 ‰ у 2004 р. Позитивні прояви демогеографічної ситуації спостерігаються як у міських поселеннях (кількість народжених за 2004 р. збільшилась на 18 тис. осіб порівняно з 2003 р.), так і в сільській місцевості (кількість народжених стабілізувалась і перестала знижуватись).

У всіх регіонах України демогеографічна ситуація стабілізувалась, вона перестала погіршуватись, про це свідчать показники народжуваності і природного приросту в областях України (табл. 2).

Деякі заходи щодо заохочення народжень дітей, що проводяться тепер в Україні (значне збільшення доплати на дітей, виплати матерям після народження дітей та ін.), позитивно вплинули на показники народжуваності. Вони вже у 2004 р. стали дещо вищими майже у всіх регіонах України (табл. 2).

Таблиця 2. Коефіцієнти народжуваності, смертності і природного приросту населення в регіонах України (осіб на 1000 жителів) у 2001 р. і 2004 р.

Регіони

Кількість народжених

Кількість померлих

Природний приріст

2001

2004

2001

2004

2001

2004

Україна

7.8

9.0

15.4

16.0

-7.6

-7.0

АР Крим

7.4

9.0

14.2

15.1

-6.8

-6.1

Області

 

Вінницька

8.2

9.0

16.6

16.9

-8.4

-7.9

Волинська

10.8

11.9

13.9

14.5

-3.1

-2.6

Дніпропетровська

7.3

8.9

16.1

17.0

-8.8

-8.1

Донецька

6.2

7.6

16.6

17.5

-10.4

-9.9

Житомирська

8.4

9.8

17.0

18.3

-8.6

-8.5

Закарпатська

10.9

12.4

11.3

12.4

-0.4

0

Запорізька

7.3

8.5

15.9

16.3

-8.6

-7.8

Івано-Франківська

9.8

10.7

12.5

12.9

-2.7

-2.2

Київська

7.3

9.0

16.6

17.6

-9.3

-8.6

Кіровоградська

7.7

8.6

17.5

18.3

-9.8

-9.1

Луганська

6.3

7.3

17.2

17.9

-10.9

-10.6

Львівська

9.0

10.1

12.6

13.1

-3.6

-3.0

Миколаївська

7.9

9.0

15.4

16.3

-7.5

-7.3

Одеська

8.3

9.6

15.3

16.0

-7.0

-6.4

Полтавська

6.8

7.5

18.0

18.4

-11.2

-10.9

Рівненська

11.3

12.5

13.0

13.6

-1.7

-1.1

Сумська

6.8

7.2

18.1

18.7

-11.3

-11.5

Тернопільська

8.8

9.9

14.3

14.4

-5.5

-4.5

Харківська

6.7

8.0

15.7

16.4

-9.0

-8.4

Херсонська

8.3

9.1

15.7

15.5

-7.4

-6.4

Хмельницька

8.4

9.1

16.1

16.5

-7.7

-7.4

Черкаська

7.3

7.7

17.3

18.1

-10.0

-10.4

Чернівецька

9.7

10.6

12.7

13.1

-3.0

-2.5

Чернігівська

6.8

7.5

19.9

20.7

-13.1

-13.2

 

Показники смертності людей залежать безпосередньо від їхнього матеріального стану, рівня охорони здоров’я, умов праці і побуту, стану забрудненості довкілля, рівня старіння населення та ін. В Україні на кожні 100000 жителів у 2004 р. померло 1626 осіб (в 1995 р. - 1212 осіб). Більшість смертей - від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм. Збільшились показники смертності серед всіх вікових груп чоловіків та жінок старших 20 років. При цьому спостерігається збільшення показників з різних причин смертності, а особливо від нещасних випадків, травм, самогубств.

Значний вплив на смертність має забруднення навколишнього природного середовища. У областях, де сумарні показники забруднення у 1.5 рази вищі від загальнодержавних (Луганська, Донецька, Дніпропетровська), загальна захворюваність населення у 2 рази вища від середньодержавного рівня. На стан відтворення населення впливає значною мірою забруднення території України радіоактивними елементами. Майже 4 млн. осіб проживають на території радіоактивного забруднення. Це впливає на погіршення показників відтворення населення. Для цих територій (Чернігівська, Київська, Житомирська області) характерні найгірші демографічні показники.

Показники природного руху населення мають значні відмінності у регіонах України (табл. 2), міських та сільських поселеннях (табл. 3).

Таблиця 3. Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення у міських та сільських поселеннях України (осіб на 1000 жителів).

 

1985

1990

1995

2000

2001

2004

Кількість народжених

всього

15.0

12.7

9.6

7.8

7.8

9.0

в міських поселеннях

15.6

12.7

8.8

7.1

7.3

8.9

в сільській місцевості

13.8

12.7

11.1

9.4

8.8

9.3

Кількість померлих

всього

12.1

12.1

15.4

14.8

15.4

16.0

в міських поселеннях

10.1

10.2

13.6

13.0

13.8

14.4

в сільській місцевості

15.9

16.1

19.1

18.7

18.6

12.6

Природний приріст

 

 

 

 

 

 

всього

2.9

0.6

-5.8

-7.0

-7.6

-7.0

в міських поселеннях

5.5

2.5

-4.8

-5.9

-6.5

-5.5

в сільській місцевості

-2.1

-3.4

-8.0

-9.3

-9.9

-10.3

 

Відмінності між показниками народжуваності у містах і селах України дістали зворотну спрямованість у 90-х роках ХХ ст. До цього часу більша народжуваність у містах була зумовлена швидкими темпами урбанізації, молодшою віковою структурою населення в містах внаслідок масової міграції до них молоді із сільської місцевості.

Але вже після 1990 р. спостерігається різке зменшення народжуваності у містах, що пояснюється різким сповільненням темпів урбанізації і навіть проявами деурбанізації. Із сіл і з міст відбувається відтік людей молодого і середнього віку, здатних до відтворення, за межі держави, тому показники народжуваності низькі у всіх типах населених пунктів.

Таблиця 4. Смертність населення з основних причин смерті (кількість померлих на 100 000 населення).

 

Все населення

Населення в працездатному віці

 

1985

1990

1995

2001

1985

1990

1995

2001

Всього померлих

1212

1213

1538

1539

457

453

682

574

В т. ч. від хвороб системи кровообігу

755

642

874

943

137

128

203

163

Новоутворень

170

197

199

197

104

110

115

97

З них - злоякісних

168

195

197

195

102

108

113

95

Нещасних випадків, отруєнь, травм

98

107

160

155

124

136

212

180

З них - алкоголем

11

10

20

20

17

15

30

14

Органів дихання

93

72

90

69

27

20

37

27

 

Показники смертності збільшуються у сільській місцевості та у містах, але гірше медичне обслуговування сільських жителів та вища частка в їх складі людей старшого віку зумовлюють вищі показники смертності серед них.

Вже з 1991 року показники природного приросту населення в Україні від’ємні, але у сільській місцевості вони стали такими ще раніше - з 1985 р. У 2001 р. у селах України помирало людей на 156 тисяч більше, ніж народжувалось, а у 2004 р. – на 159 тис. осіб.

Відмінності у показниках природного руху населення дозволяють провести демогеографічне районування України.

Його здійснили Ф. Д. Заставний, М. І. Фащевський та В. А. Джаман та ін. Зокрема, Ф. Д. Заставний виділив у межах України три регіони - західноукраїнський, центрально-південний та центрально-північний. Перші два станом на 1990 р. відзначались сприятливою демографічною ситуацією, а третій - різко негативною.

М. І. Фащевський на основі аналізу динаміки чисельності населення регіонів України за більш, ніж піввіковий період, а також показників природного і механічного руху населення у 90-их роках, виділив п’ять демогеографічних регіонів - Столичний, Центральний, Південний, Західний та Південно-Східний.

В. О. Джаман (1998), аналізуючи демогеографічну ситуацію в Україні у кінці XX ст., виділяє такі райони за подібністю демографічних процесів:

  • Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області);
  • Центральний (Київська, Житомирська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська області);
  • Північно-Східний (Чернігівська, Сумська, Полтавська області);
  • Східний (Харківська, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька області);
  • Південний (АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області).

Таблиця 5. Народжуваність, смертність та природний приріст населення України (осіб на 1000 жителів).

Роки

Число народжених

Число померлих

Природний приріст

1913

44.1

25.2

18.9

1940

27.3

14.3

13.0

1950

22.8

8.5

14.3

1960

20.5

6.9

13.6

1970

15.2

8.8

6.4

1980

14.8

11.4

3.4

1985

15.0

12.1

2.9

1990

12.7

12.1

0.6

1995

9.6

15.4

-5.8

1996

9.1

15.2

-6.1

1997

8.7

14.9

-6.2

2000

7.8

14.8

-7.0

2001

7.8

15.4

-7.6

2004

9.0

16.0

-7.0

 

Дещо вищі демографічні показники, ніж в інших районах, характерні для Західного, це зумовлено традиціями населення, впливом релігії на громадську думку щодо сім’ї, її регулювання. Але прилягання цього району до кордону України з країнами Європи посилює міграційні потоки людей із нього, що вже накладає негативний відбиток на демографічні процеси. Області, де ще кілька років тому був додатний природний приріст, перетворились у регіони з природним скороченням населення.

Найгіршу демографічну ситуацію має Північно-Східний район. У його областях найнижчі показники народжуваності і найвищі - смертності, найвищі темпи "старіння" населення. Це зумовлено, передусім, як екологічними причинами (забрудненням території радіонуклідами), а також значними міграційними потоками людей у попередні роки.

Близький за демографічними показниками до попереднього Східний район. Низькі показники народжуваності у ньому зумовлені значним міграційним відтоком людей, які здатні до відтворення, на заробітки за кордон (переважно в Росію).

Центральний і Південний райони мають демографічні показники, близькі до пересічноукраїнських з тією лише різницею, що у Південному регіоні краща вікова структура населення (менша частка осіб пенсійного віку, більша - працездатних людей).

Зменшення показників природного приросту населення зумовлює несприятливу демографічну ситуацію. Важливою її рисою є зниження тривалості життя людей. Середня тривалість життя - це кількість років, яку в середньому належить прожити даному поколінню, якщо припустити, що впродовж життя зберігатиметься той рівень смертності, який є зараз.

В Україні для людей, що народились у кінці XX ст., вона становить в середньому 66 років, зокрема для чоловіків - 63 роки, а для жінок - 73 роки. Це набагато нижчий показник, ніж у розвинених країнах світу (Японії - 82 роки, Канаді, Швеції – 80 років, США - 77 років, Німеччині - 79 років). Він і надалі знижуватиметься внаслідок погіршення умов (соціальних, економічних, екологічних) життя людей.

Зниження показників природного приросту населення негативно позначається на статевовіковій структурі, формуванні працересурсного потенціалу та інших демографічних процесах. Прогноз, розроблений Відділом демографії і відтворення трудових ресурсів Інституту економіки НАН України свідчить про те, що найбільш вірогідно населення України зменшиться у 2026 р. до 41 млн. осіб (міське - до 27 млн. осіб, сільське - до 14 млн. осіб).

Аналіз змін у сучасній демографічній ситуації України дає змогу встановити її екстраординарний характер: для мирного часу властиві процеси, які характерні для воєнних років, зокрема скорочення демовідтворювального потенціалу.

Таблиця 6. Шлюби та розлучення в Україні.

Роки

Число зареєстрованих шлюбів, на 1000 осіб

Число зареєстрованих розлучень, на 1000 осіб

1950

11.7

0.3

1955

10.7

0.5

1960

10.7

1.2

1965

9.0

1.7

1970

9.8

2.9

1975

10.9

3.4

1980

9.3

3.6

1985

9.6

3.6

1990

9.3

3.7

1995

8.4

3.8

1996

6.0

3.8

1997

6.8

3.7

2000

6.9

3.5

2001

6.3

3.7

 

Для виходу України з демографічної кризи необхідно проводити ряд заходів, спрямованих на підвищення народжуваності та зниження рівня смертності.

Це, передусім, "демографізація" всіх напрямів соціально-економічної політики. Вона полягає у тому, щоб всі заходи такої політики (приватизація, податкова і житлова політика, соціальне забезпечення та ін.) були спрямовані на вирішення населенських проблем.


26.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!