Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Недоліки та переваги урбанізації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Недоліки та переваги урбанізації. Реферат

Дедалі більше громадян різних країн вважають, що міста дуже дорогі й невигідні, що вони цілком залежать від субсидій. Більше того - великі міста сприяють зростанню злочинності й безробіття

Міста виникають повсюди, як у розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються. Спроби обмежити зростання їх кількості безрезультатні.

За даними журналу "The Economist", близько половини усього населення світу й три чверті населення Західної Європи живе у містах. За 1960-1992 роки чисельність міських жителів у всьому світі зросла на 1,4 мільярди. Через 15 років їх буде ще на один мільярд більше. Це характерно здебільшого для країн, що розвиваються, де чисельність людей, котрі проживають у містах, щорічно зростає на населення цілої Іспанії. До кінця століття 17 із 21 міста з населенням понад 10 мільйонів будуть у країнах третього світу.

Ми маємо досить стереотипні уявлення про те, яку роль відіграють великі міста в житті суспільства. Згадаймо, як традиційно сприймалася Москва - як найвища "інстанція", де приймались рішення, творилася політика, жили "особливі" знаменитості, куди їздили "за правдою" і куди намагалися потрапити будь-що, сприймаючи таку зміну в своїй кар'єрі як стрибок у зоряне майбутнє.

Згадаймо інші кліше: "Нью-Йорк - місто контрастів", "Лондон - столиця фінансів", "Париж - столиця моди" тощо. Чи справді великі міста відіграють таку важливу роль, яку їм приписують, і чи можливо уявити, що людство коли-небудь відмовиться від розвитку міст?

У Лондоні й Парижі історично зосереджені багатство і влада. Ці міста надто важливі, аби їх можна було залишити. За останні 10-12 років міста справляли значний вплив на зміну природи економічної активності. Вони мали величезні прибутки від туристичного буму, який почався 1980 року. Крім того, міста почали розквітати завдяки експансії світової фінансової індустрії.

За даними журналу "The Economist", 1974 року загальна капіталізація світових фондових бірж становила 900 мільярдів доларів. 1994 року цей показник зріс до 15 трильйонів доларів. Фінансові операції є основним бізнесом найбільших міст, зокрема Токіо, Нью-Йорка та Лондона. Наприкінці 1980-х років згадані міста мали удвічі більше працівників банків, юридичних та інших установ, ніж можна було сподіватися з огляду на показники загальної зайнятості населення. Ці фінансові цитаделі стали центрами управління й контролю над світовою економікою.

В Америці ситуація інша. За останні кілька десятків років втеча великих компаній та середніх власників від міського смогу, наркотиків та расового розгулу, створила враження, що міста занепадають. Однак це не зовсім так. Як свідчать дані того ж журналу "The Economist", 1970 року в країні було три метрополії з населенням понад 5 мільйонів - Нью-Йорк, Чікаго та Лос Анжелес. А вже 1990 року до них приєдналися Сан Франциско та Філадельфія. Це збільшило частку тих американців, котрі живуть у містах, із 15% до 21% загального населення Америки.

Наприкінці 1970-х - впродовж 1980-х років, коли спостерігався спад виробництва, а промисловість - основна галузь, де знаходить роботу переважна більшість мігрантів - поступово перемістилася до країн Південно-Східної Азії з їх неймовірно (за західними стандартами) дешевою робочою силою і величезними ринками, великі міста Заходу, приміром, Лондон і Париж, втратили близько 20% відсотків свого населення. Однак вже наприкінці 80-х чисельність парижан стабілізувалася, а населення Лондона з 6,7 мільйонів 1981 року зросло до 7 мільйонів 1991-го.

Впродовж останнього десятиліття міста у розвинутих країнах також переживали ренесанс. Скорочення чисельності населення найбільших міст Заходу зупинилось ще у 80-х і нині знову спостерігається зростання. Відбувається це не за рахунок зростання народжуваності - адже саме в містах природний приріст населення традиційно нижчий, ніж у сільській місцевості - а завдяки внутрішній міграції та імміграції. Наявність більшої кількості робочих місць у містах та практична відсутність можливостей оселитися у сільській місцевості, зважаючи на вартість приватного житла та землі, зумовлює особливу привабливість міст для іммігрантів.

Так, наприклад, між 1970 і 1980 роками чисельність жителів одного з найбільш "міських" штатів США, Каліфорнії, котрі народилися за кордоном, зросла з 1,7 млн. до 3,6 млн. осіб, а до кінця 1980-х майже знову подвоїлась і досягла 6,5 мільйонів. Крім того, природний приріст населення в містах значною мірою відбувається за рахунок іммігрантів з країн Третього світу із традиційно багатодітними родинами. Саме цей фактор, у поєднанні зі "старінням" західноєвропейських націй, викликає особливу тривогу - наприклад у Бельгії, і загострює напруженість у містах.

Зростання не обмежувалося лише найбільшими містами або їх передмістями. Загальна чисельність тих, хто живе у центрі, зросла із 30% 1980-го до 31,3% 1990-го року. Звичайно, це не багато, але слід враховувати, що йдеться про перше зростання після 1940 року. Впродовж 80-х населення Лос-Анджелеса зросло на 17%. І ось що дивно - місто, відоме тим, що не має центру, почало забудовувати ділову частину хмарочосами.

Звичайно, зростання населення не означає автоматичного економічного пожвавлення. Навпаки, це майже одразу обертається нагромадженням проблем. Зосередження злиднів і безладдя у містах Америки, однієї з найбагатших країн, здається, підтверджує цей факт. Частка промисловості у національному прибутку скорочується. Обмежується і роль міст як індустріальних центрів.

Однак міста збільшуються не лише територіально, а й зростає їх економічна вага. Міста у країнах, що розвиваються, вносять значну частку до національного прибутку. Наприклад, у столиці Перу Лімі проживає чверть усього населення країни, а її внесок до загального національного прибутку становить дві п'ятих. Третина усього національного доходу Бразилії припадає на Сан-Паулу, а населення цього міста - лише одна десята від усього населення країни.

Міста й передмістя розвиваються чи занепадають разом. Вони "розбіглися" у 1970-ті, оскільки переваги передмість - багато місця, кращі будинки та школи, чистіше повітря - цінувалися більше, аніж переваги міст - багато робочих місць та великі ринки. Міста й передмістя знову почали розвиватися разом, бо переваги міст було переоцінено у 1980-х, коли фінансове піднесення зробило їх надійнішими, ніж раніше.

Нові типи міст не особливо відрізняються від старих. Іноді вважають: старий континент уникнув усього найгіршого, що пережила Америка. Однак і там розквітають нові передмістя, а старі території занепадають. Розбіжності між ними лише у ступені розвитку, а не в різновиді. Американські міста поглинають території, які покоління тому були або селами, або незаселеними землями. У Європі ж великі міста поглинають містечка, що раніше були відокремленими від них. У містах Європи приділяють увагу розвитку центрів, а занепадають передмістя, забудовані у 19-му - на початку 20-го століття.

В Америці занепадають райони між центром та передмістями. Однак загалом процеси на обох континентах дуже схожі, як і дедалі схожішими стають і самі міста. Вулицями міст усього світу їздять схожі машини і ходять люди, одягнуті в "стандартне" вбрання. Вікна крамниць у всьому світі рясніють одними й тими ж назвами: Нью-Йорк, Париж, Лондон, Токіо, Мілан, Лос-Анджелес. У всьому світі міста, що занепадали у 1970-х, нині дуже швидко "видужують": Нью-Йорк, Лондон, Париж, Чикаго. Ті, що розвивалися повільно, нині набирають темпів: Токіо, Барселона. Міста, котрі на той час тільки забудовувалися, нині зростають із небаченою швидкістю. Повсюди у містах розквітають передмістя й центри, а між ними - занепад і зубожіння.

Далеко не всі схильні вітати бурхливу урбанізацію, вважаючи зростання міст джерелом серйозних проблем. Ті, хто виступає проти міст, спрямовують свій гнів здебільшого на міста країн третього світу, які розвиваються найшвидше. Втім, частка їхньої критики стосується і західних міст. На їх думку, міста підтримуються штучно. До середини 1980-х чимало країн, що розвиваються, витрачали неймовірні кошти на те, аби забезпечити свої міста дешевими продуктами й дорогими інфраструктурними проектами.

Це дуже подобалося міській еліті й городянам, від яких залежало існування уряду. Це також свідчило про переконаність уряду в тому, що чим більше інвестувати індустрію міста, тим краще країні. Індія, наприклад, зосереджувала всі зусилля з індустріалізації на спорудженні державних фабрик у містах. Комуністичні країни намагались забезпечити свої столиці, такі, як Москва чи Пекін, усіма продуктами харчування й споживчими товарами.

По-друге, міста дуже дорогі: урбанізація вимагає значних коштів на розбудову інфраструктури, комунальних послуг, додаткових асигнувань на розвиток соціальної сфери. Кошти, необхідні лише для будівництва житлових масивів та інфраструктури для мігрантів у азіатських містах у 1980-2000 роки, поглинуть усі внутрішні резерви цих країн.

Крім того, міста сприяють зростанню безробіття. У великих містах є лише два види ринку праці: добре оплачувані робочі місця у цивільних службах, банках й індустрії для привілейованих та виготовлення і продаж гамбургерів, виконання найбруднішої роботи, а то й зовсім нічого для мільйонів інших. Різниця платні між двома секторами міської економіки відбиває не різницю у продуктивності, а лише прагнення уряду вкладати якнайбільше коштів у цивільні служби та державну індустрію.

Міста сприяють зростанню злочинності. На відміну від сіл та містечок, де невдовзі всі знають нову людину, великі міста переповнені незнайомцями. Безпека сусідів у більшості випадків залежить від поліції. Однак поліція не може стримувати злочинність самостійно. Чимала роль у справі стримування злочинності надається потенційним свідкам, котрі добре знають свої квартали та їх мешканців. Нарешті, міста виснажують ресурси, вимагаючи додаткових витрат на транспорт, який, крім того, забруднює навколишнє середовище. Міста потребують переробки і постачання води, пального й палива, продуктів харчування.

Однак, незважаючи на всі критичні зауваження, міста у всьому світі продовжують розростатися. Хоча в наведених аргументах проти існування міст є частка правди, на ділі сучасне і майбутнє міст не виглядає таким похмурим. Так, міста значно "дорожчі" за села. Розбудова нової інфраструктури коштує дуже дорого.

Досвід свідчить, що в країнах Третього світу такі витрати виправдали себе і виявились досить ефективними. Наприкінці 1980-х 73% індійських городян мали змогу користуватися очищеною водою, а у сільській місцевості - лише 56%. У третини міських жителів санітарні умови були нормальними, у той час коли майже ніхто в селі не мав навіть елементарної санітарії. Це є основною причиною того, що смертність немовлят і малюків у селах була вдвічі вища, ніж у містах. Постачання очищеної води та створення санітарних умов у сільській місцевості обійдеться значно дорожче, ніж у містах. Така ж ситуація і з робочими місцями. Створення нових робочих місць у містах коштуватиме дорожче, ніж у селах. Однак праця у містах стає дедалі продуктивнішою і витрати дуже швидко почнуть відшкодовуватися.

Основна причина того, що міста приваблюють мігрантів із сіл полягає у безробітті, спричиненому технічною революцією у сільському господарстві.

Матеріали досліджень свідчать: у країнах, що розвиваються, більшість мігрантів із села їдуть до міста вже з планами стосовно майбутньої роботи. Ще в селі вони за допомогою друзів чи родичів, котрі живуть у містах, шукають там роботу. 70% із них знаходять її за один місяць, а 94% - впродовж двох місяців.

Кілька слів про те, що міста тримаються на поверхні лише завдяки продовольчій підтримці та інвестиціям. Звісно, щось у цьому є. Низькі ціни, програми індустріалізації у 1970-х - на початку 1980-х років приваблювали багатьох людей до міст. Не дивно також те, що два найбільших міста Третього світу, Сан-Паулу та Мехіко, розвивались найшвидше саме тоді, коли економіки Мексики й Бразилії зосереджувалися переважно на торгівлі. Однак міста не лише існують за рахунок економіки країн, а й допомагають її підтримувати.

Навіть найжорстокіші спроби стримати розвиток міст зазнали невдачі. З 1961 по 1978 рік уряд Китаю переселив 20 мільйонів громадян із міст у села. 1975 року Пол Пот вирішив звільнити міста Камбоджі, однак більшість переселенців повернулися назад. Інститут "прописки" в колишньому Радянському Союзі не зміг стримати переселення значної частини сільської молоді до міст.

Два інші аргументи проти розвитку міст - високий рівень злочинності та їх екологічні проблеми - спростувати дуже важко. Однак вважати, що розвиток міст загострить ці проблеми, а стримування зростання міст, навпаки, дозволить позбутися проблем злочинності та забруднення навколишнього середовища, було б принаймні нерозумним.

Останнім часом дедалі більшою проблемою стає негармонійний розвиток міст і передмість, коли зубожіння частини перших і розквіт останніх призводить до того, що бідні райони міст дають значно менше податків до казни, ніж багаті передмістя, що у свою чергу справляє вплив на соціальні та муніципальні програми, що фінансуються з місцевих бюджетів.

Міста та їх передмістя мають спільні економічні інтереси, однак ці інтереси рідко мають політичне вираження. У Сполучених Штатах уряди передмість обираються людьми, які залишили центр: переважно білими середніми власниками. Міські уряди обираються тими, хто, навпаки, приїхав із передмість - бідняками. Якщо міста й передмістя мають різні уряди, то расові проблеми й проблеми доходів ще більше загострюються.

Нині у західних містах діє чимало урядових програм допомоги бідним. Але те, як розподіляються кошти, часто спотворює економіку міст. Аби заохотити місцевих бізнесменів, уряди (як національні, так і місцеві) надають субсидії невеликим фірмам, які продають свою продукцію там, де виробляють. У такий спосіб стимулюється місцева економічна активність. Однак проблема полягає в тому, що це обмежує діяльність фірм і перетворює центри міст на своєрідні острови, ізолюючи їх від зовнішньої економіки. Така політика також не дає фірмам доступу до багатших ринків, які розташовуються як у передмістях, так і в центральних ділових кварталах.

Ернандо де Сото, який провадив дослідження у Лімі, з'ясував, що для того, аби заснувати невелике текстильне підприємство, потрібно отримати 11 різних дозволів. Податок у такому разі становитиме 32 мінімальних платні. У місті Куала Лумпур, як з'ясував Світовий Банк, обмеження на будівництво сприяють зростанню вартості нових будинків на 50%, накладаючи податок, обсягом 3% щорічного прибутку. Загальна вартість будівництва в тому регіоні після сплати всіх рахунків дорогих міжнародних консультантів (таких як Світовий Банк), виконання різних бюрократичних операцій стає у тридцять разів дорожчим за вартість матеріалів та робочої сили, необхідної для будівництва.

Міста у всьому світі відчувають на собі вплив неоголошеної революції. Дедалі більше повноважень передається від центральних органів влади до місцевих. Приходять нові мери із новими поглядами. Національні уряди починають змінювати своє ставлення до міст. Результат - період експериментів, які свідчить: проблеми міст можна успішно розв'язувати.

Джерела

1. "Спостерігач", № 19, грудень 1995 року.

2. Матеріали журналів "The Economist" і "Time".


26.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!