Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Наукові дослідження Григорія Величко. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Наукові дослідження Григорія Величко. Реферат

У рефераті подано відомості про геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка

Українська географія культури кінця XIX – початку XX ст. представлена небагатьма працями. Особливе місце у ній посідає творчість Григорія Величка, яка в цілому та в культурно-географічному аспекті є недостатньо вивченою.

Дослідження діяльності Г. Величка у ділянці географічної науки тільки розпочинається. Відомі з даної проблематики праці львівського вченого-географа Павла Штойка, а також наші, зокрема. В них подається аналіз життєвого шляху та наукової творчості вченого в галузі географії загалом. У цих працях акцентується на картографічній спадщині вченого, а саме на його знаменитій "Народописній карті українсько-руського народу".

Григорій Величко народився 21 жовтня 1863 р. у м. Миколаєві (Галичина) у родині заможного українського селянина. Закінчив 1883 р. українську (руську) академічну гімназію у Львові. У 1883-1889 p. навчався у Львівському університеті – спочатку (1883-1886 p.) на теологічному, а пізніше (1886-1889 p.) на філософському факультеті. На останньому він захопився географією, яка визначила багато в чому його подальшу наукову кар'єру.

Впродовж 1889-1892 p. продовжував навчання у Відні (1889-1890 p., географічні студії), Парижі (1890-1891 р., історико-філологічні студії), Санкт-Петербурзі (1891-1892 p., знову географічні студії).

Повернувшись до Галичини, працював з 1892 р. у семінаріях та гімназіях, де викладав географію: спершу у Львівській учительській семінарії (1892-1893 р.), потім у Дрогобицькій (1893-1895 p.), Перемиській (1895-1898 p.), Станіславській (1898-1899 p.) та Тернопільській (1899-1903 p.) гімназіях. Згодом працює знову у Львівській учительській семінарії, а також у Львівській академічній гімназії. У 1925-1927 p. викладав в Уманському сільськогосподарському інституті. З 1927 р. і до смерті у 1932 p., на запрошення акад. С. Рудницького – співробітник Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (м. Харків). З 1929 p. керівник сектору біогеографії цього інституту.

Григорій Величко – учень Антоні Ремана, краківського геоботаніка, що став засновником першої в Україні кафедри географії у Львівському університеті (1882р.). Величко – перший український доктор філософії у ділянці географії (з лютого 1893 p.). Дійсний член НТШ з 1899 p.

Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка найповніше проявляється у працях "Галичина" (1892р.), "Народописна карта українсько-руського народу" (1896р.), "Географія України-Руси" (незавершена, 1902 p.) та "Географічні умови розвитку міст на Україні" (1930 p.). Найважливішою його геокультурною працею є, звичайно, фундаментальна "Народописна карта українсько-руського народу".

Велика стаття "Галичина" поміщена у багатотомному російському енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона. Вона вся написана Г. Величком, за винятком короткої історичної частини. У статті автор, наприклад, наголошує на важливих геокультурних особливостях. Про те, що українці-горяни гірську систему (повністю, а не частково) називають не Карпатами, а Бескидами. До основних етносів краю належать поляки та малороси (русини), тобто українці, які на заході Галичини називаються русняками. Поляки є католиками, а русини – уніатами (греко-католиками). Величко характеризує стан освіти, науки, а також те, що геокультурно важливо, – музейної справи на Галичині. Енциклопедичний словник Брокгауза-Ефрона належав до найавторитетніших енциклопедій тодійшньої Російської імперії. Його перше 86-томне видання вийшло в 1890-1907 p. у Санкт-Петербурзі.

У 1889 р. львівське товариство "Просвіта" через українського громадсько-політичного діяча, письменника і публіциста Михайла Павлика звернулось до визначного українського громадсько-політичного діяча, вченого та публіциста Михайла Драгоманова з пропозицією розробити карту розселення українського народу.

Він був автором розділу про Україну у монументальному 19-томному географічному творі Елізе Реклю (1876-1894) Nouvelle Geographic Universelle. La Terre et les hommes (Нова всезагальна географія. Земля і люди). М. Драгоманов ніби погодився розробити карту. Учений планував, що технічним виконавцем карти стане французький картограф Перрон (Женева, Швейцарія), а видаватиметься вона у паризькому видавництві Ашета (там, де і щойно згадана праця Е. Реклю).

Проте, далі справа не пішла. Чому так сталося – поки що не з'ясовано. Можливо, це пов'язано з переїздом у цьому ж 1889 р. Драгоманова з Женеви в Софію (М. Драгоманов, як відомо, проживав у 1876-1889 p. у Женеві, а з 1889 р. і до смерті в 1895 р. – у Софії). Натомість, через три роки, у 1892 р. товариство "Просвіта" доручило розробити карту Григорієві Величку. Вже у грудні цього ж 1892 р. на засіданнях товариства "Просвіта" обговорювалася справа видання карти Величком, однак ця мапа під назвою "Народописна карта українсько-руського народу" вийшла тільки у 1896р.. Карту виконав літограф Андрій Андрейчин (псевд. також – Русин) зі Львова. Наклад – 2000 примірників.

На "Народописній карті... " виділено 19 народів. Українці названі "українці русини". Показані сусіди – румуни, мадяри, словаки, поляки, білоруси, росіяни, а також черкеси і татари. Виділені дисперсно-діаспорні народи – болгари, німці, вірмени, греки, жиди, а також народи, розселені на південний схід від українців, – калмики, ногайці, кабардинці, чеченці, киргизи (казахи, – І. P.).  У межах Російської імперії показані межі між губерніями.

Maпy доповнюють чотири карти-врізки:

  • "Гіпсометрична карта малоруських земель";
  • "Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій";
  • "Осади малоруські в Угорщині полудневій";
  • "Край приамурський".

Своїми картами-врізками "Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій" та "Край приамурський" Г. Величко, чи не вперше, виділив два великі регіони українського колонізаційного освоєння в північно-східній Євразії, відомі пізніше відповідно під назвою "Сірий Клин" і "Зелений Клин".

Мірило карти – 1:1680000. Такий незвичний масштаб пояснюється тим, що, очевидно, Величко використав російські топографічні карти, розмірність яких була у верстах. Це мірило відповідає 40-верстовому російському масштабу.

Через рік Г. Величко видає зменшений варіант мапи, під назвою "Мала народописна карта українсько-руського народу". Вона була поміщена в календарі "Просвіти" за 1897 р. і вийшла накладом 10000 примірників. Літограф карти той же – А. Андрейчин, однак якість її значно краща (особливо кольорове вирішення). Ця карта, з огляду на її великий наклад, відіграла ще більше значення для усвідомлення українцями своєї геокультурної ідентичності та формування української політичної нації.

Григорій Величко є автором першої географії України. Її він розглядав у межах тодішньої української суцільної етнічної території (УСЕТ). На жаль, ця праця через негативну рецензію Степана Рудницького залишилася незавершеною. Видруковано тільки два аркуші цього твору.

"Географія України-Руси" має два розділи з такими назвами: "Введенє (Вступ) " та "І. Частина" (незавершена). У "Вступі" виділено чотири частини: "Границі української території"; "Географічне положення"; "Поверхня" та "Геологічна минувшина українських земель". Границі української території визначаються так: Шляхтова (на крайньому заході), р. Нарва (на півночі), р. Елань (на сході), Прекоп (на півдні). Поверхня (площа) України-Руси складає 855 227 кв. км. Другий розділ "І. Частина" розпочинається характеристикою орографії.

На просторі українських земель виділяються такі орографічні одиниці: А. Гори; Б. Доли.

Гори поділяються на Карпати (Західні, Східні та Семигородські), Яйлу (Кримські гори) та Кавказ.

Доли складаються з одинадцяти морфологічних одиниць:

  • Прикарпатська долина;
  • Прикарпатська височина;
  • Прип'ятсько-Дніпровська низовина;
  • Центральна височина;
  • Таврійська низовина;
  • Приазовська низовина;
  • Донецька височина;
  • Донська низовина;
  • Надволжанська височина;
  • Долина Волги;
  • Прикаспійська низовина.

На початку вступу Величко висловлює таке геокультурне зауваження, що границя УСЕТ: "... не держить ся зовсім природних меж, а проходить крутими лініями крізь гори, долини, ріки, багна і степи". Далі він, чи не вперше в українській географії, детально характеризує межу УСЕТ. Починає від Шляхтової на заході і послідовно описує українсько-польську, українсько-білоруську та українсько-російську границю. Після цього, на думку вченого, границя проходить по Чорному морю. Керченській протоці, Азовському морю, Перекопі і знову по Чорному морі, залишаючи, таким чином, за межами УСЕТ Крим. Далі слідує українсько-румунська (українсько-молдовська окремо не виділяється), українсько-угорська та українсько-словацька границя, як закінчується у тій же Шляхтовій.

На прикладі українсько-словацької границі Г. Величко більше ніж сто років тому приходить до важливого геокультурного висновку про те, що русини (українці) пословачуються і часто тільки греко-католицький обряд вказує на українське походження мешканців.

Вчений застосовує цікаві геокультурні варіанти назв орографічних об'єктів України. Наприклад, Кримські гори він називає Яйлою, Подільську височину – Прикарпатською височиною, а Середньоруську височину – Центральною височиною.

У великій і фундаментальній статті "Географічні умови розвитку міст на Україні" (Харків, 1930 p.) Величко детально характеризує передумови виникнення і розвитку міських поселень у світі та в Україні. Аналізуючи світовий досвід, вчений серед іншого виділяє і такий геокультурний феномен, як схильність мешканців окремих народів до життя у містах. На його думку, цією прикметою виділяються особливо англійці, де б вони не жили. Багато великих міст є, наприклад, не тільки у самій Великій Британії, але і серед населення англійського походження в Америці та Австралії.

За географічними умовами розвитку міст Г. Величко диференціює Україну на три райони:

  • Полісся,
  • Лісостеп,
  • Степ.

Характеризуючи, наприклад, Полісся вчений приходить до важливого геокультурного висновку, що тут довгі часи було пристановище для українського населення перед кочовими народами, що тут знаходиться первісна корінна українська територія. Від нападів кочовиків тут українці знаходили захист, відновлювали сили і знову розпочинали колонізацію чорноземного Лісостепу і Степу. Так діялося багато разів.

Загалом, Величко приходить до такого висновку: стародавня і густіше заселена територія, тобто Полісся і прилегла смуга лісостепу виявляють, за незначними винятками застій, а часто і занепад міських поселень. У середній смузі – в південному лісостепу – помітне деяке зростання міст, але не всюди. У степовій частині України міста розростаються, зростає і міське населення в цілому.

Отже, підсумовуємо. Геокультурний напрямок у науковій діяльності визначного українського вченого-географа кінця XIX – початку XX ст. Григорія Величка проявляється досить повно і різноманітно. Подальше дослідження геокультурної спадщини вченого є, безумовно, перспективним напрямком суспільно-географічних досліджень.

Джерело

1. Іван Ровенчак. Геокультурний напрямок у наукових дослідженнях Григорія Величка // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 1 (11). - С. 13-15.


24.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!