Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Видатний теоретик економічної географії Михайло Волобуєв. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Видатний теоретик економічної географії Михайло Волобуєв. Реферат

У рефераті подано відомості про Михайла Волобуєва (Волобуєв-Артемов). Це видатний теоретик економічної географії та патріот України

В сучасний період відкриваються все нові й нові сторінки історії української географічної науки, що були невідомі широкому загалу пересічних українців. Однією з таких сторінок є життя і наукова діяльність професора Михайла Волобуєва, відомого географам повоєнного періоду як Волобуєв-Артемов, якого тоталітарний режим за наукову принциповість та безмежну любов до України піддав репресіям, а пізніше забуттю.

Михайло Симонович Волобуєв народився 24 січня 1903 р. у м. Миколаєві. Батько працював помічником бухгалтера у міській управі, мати – приватною вчителькою. Батько був українцем, мати – росіянкою, Михайло вважав себе українцем і ніколи не приховував цього. Михайло вчився в гімназії, але після смерті батька у 1918 р. став працювати, допомагаючи матері утримувати родину. У 1920 р. він вступив до лав КП (б) У.

Протягом 1921-1922 рр. Михайло працював заступником завідувача відділу політосвіти Миколаївського губкому, а у 1922-1923 рр. завідувачем Вінницького губернського відділу політосвіти. Про цей період життєдіяльності він писав: "На Подолії я потрапив у зовсім інші умови й оточення. Насамперед, мені довелося стикнутися з рядом колишніх членів українських націоналістичних партій, які працювали на Подолії. Якийсь своєрідний тон був у деяких низових політпросвіт-організаціях. Згадую, наприклад, як я був вражений, коли в осередку педкурсів, до якого я був прикріплений як відповідальний керівник, наприкінці зборів після "Інтернаціоналу" заспівали "Заповіт".

Моя увага, як завідуючого губернською політосвітою, була привернута на тяжке становище українського театру, необхідність прискореної українізації клубної роботи. В кінцевому підсумку у Вінниці нацпитання набуло для мене значно більшого інтересу і значення, ніж раніше" [12, с. 38].

Молодий політпрацівник стикнувся з гострими проблемами духовного життя українців Вінниччини, про які він і гадки не мав, мешкаючи на Півдні України, і став з інтересом вивчати історію, культуру та традиції українського народу. У 1923 р. Волобуєва відкликають до тодішньої столиці Радянської України м. Харкова для роботи у Головполітосвіті. З 1927 р. він був заступником голови Головполітосвіти.

В цей же період він активно займався викладацькою роботою у фармацевтичному та фінансово-економічному технікумах. У 1927 р. після закінчення екстерном економічного відділу Інституту профосвіти за спеціальністю "політична економія і економічна статистика" він працював викладачем в Інституті народної освіти, а пізніше у механіко-машинобудівному інституті, де викладав політекономію. У 1930 р. Волобуєв одержав наукову ступінь кандидата економічних наук за сукупністю опублікованих у 1927-1929 рр. наукових праць: "Короткий курс політичної економії", "Теория Оппенгеймера и ее критика", "Курс політичної економії. Лекції".

Слід відзначити, що Михайло Волобуєв досконало знав українську мову і широко використовував її у науково-педагогічній діяльності. У технікумах та інститутах лекції він вів українською. Із восьми підручників, посібників та статей, опублікованих ним у 1927-1933 рр., сім написано українською мовою. Про високий інтелектуальний потенціал свідчить те, що Михайло вільно володів англійською, німецькою та французькою мовами, постійно знайомився з новітньою економічною літературою і використовував ці знання у педагогічній та науковій діяльності.

Протягом 1930-1933 рр. він завідував кафедрою економічних наук Харківського механіко-машинобудівного інституту, тут же став професором.

У Харкові Волобуєв мешкав разом з дружиною Варварою Іванівною Артемовою, донькою Валерією та матір’ю. Дружина працювала викладачем в Інституті комуністичної освіти.

Окрім державної служби та викладацької роботи Волобуєв займався науково-дослідною діяльністю, працюючи в Інституті економіки, що входив до складу ВУАМЛІН.

Протягом 1926-1929 рр. проф. Волобуєв був членом Українського комітету краєзнавства і сприяв становленню в Україні краєзнавчих досліджень та виходу в світ журналу "Краєзнавство".

У 1928 р. Михайло Волобуєв опублікував в журналі "Більшовик України" в порядку дискусії статтю "До проблеми української економіки", в якій порушив гострі економічні проблеми, про які не наважувалися писати інші вчені. Він довів, що царська Росія була колоніальною імперією, в якій Україна перебувала на правах колонії "Європейського типу", що проявилося "у відхиленні розвитку продуктивних сил на користь економіки метрополії". Заперечуючи теорію єдності російської економіки, Волобуєв вимагав розглядати Україну як "історично оформлений народногосподарський організм", що має власні шляхи економічного розвитку.

Висуваючи проблему подолання колоніальної спадщини після перемоги пролетаріату, Волобуєв теоретично довів, що "ми маємо в СРСР не економіку метрополії і колоній, а співробітництво різних національних економік" [1, с. 45]. З такої теоретичної постановки, на його думку, ми маємо "підійти до аналізи господарства СРСР як до комплексу національних економік, а до кожної національної економіки, як до певної цілісності потенційної (колишні азіатські колонії) або реальної (Україна, Росія)".

Не менш важливою проблемою, яку порушив Волобуєв у зазначеній статті, була методологія та практика економічного районування. Він піддав критиці запропоновані проф. І. Г. Александровим методологічні принципи економічного районування, що були враховані при розробці Держпланом схеми економічного районування СРСР. Волобуєв стверджував: "Ми вважаємо Україну за народногосподарське ціле" [1, c. 49].

Він критикував затятих "русотяпів", які виступали проти українізації та єдності України, "не рахуючись з тим, що Україна не провінція Росії". Більш того, зазначав Волобуєв, деякі економісти взагалі уникали вживати назву Україна. Замість того в схемі економічного районування СРСР були виділені Південний гірничопромисловий та Південно-Західний райони. Деякі вчені замість України називали просто Південь Європейської Росії. Волобуєв гостро критикував цих вчених та показав недосконалість зазначеної Схеми економічного районування СРСР.

Для подолання колоніальної спадщини Україна повинна прискорити темпи розвитку обробної промисловості, особливо важкої. Виходячи з принципу рівності української економіки з російською, Волобуєв вимагав "ліквідації того відхилення розвитку продуктивних сил України від об’єктивно найраціональнішого", бо це відхилення "було наслідком певної колоніальної політики". Він показав, що протягом 1926-1931 рр. найбільша увага приділялася промисловому розвитку Уралу та Сибіру, де прискореними темпами розвивалися електроенергетика, паливна, металургійна та машинобудівна галузі, розвиток яких в Україні свідомо гальмувався.

Волобуєв зробив висновок, що українська економіка становить самодостатню єдність і спроможна "увійти до складу світової господарської системи безпосередньо, а не через російську економіку" [1, с. 72]. Цей висновок не втратив актуальності й в сучасний період, коли вирішується проблема європейської інтеграції України.

М. Волобуєв привернув увагу громадськості до численних порушень національної політики радянської держави, що виявилися у великодержавному шовінізмі центральної влади до національних республік при формуванні бюджету та розміщенні промисловості.

Для вирішення розглянутих у статті економічних проблем він сформулював ряд практичних висновків:

  • "1. Слід переглянути районування Держплану і раз назавжди відкинути спроби розривати єдиний український національно-господарський терен за критерієм поділу праці в межах колишньої Росії.
  • 2. Треба забезпечити за українськими економічними центрами права й можливості дійсного керівництва всім народнім господарством без винятку…
  • 3. Бюджетне законодавство слід індивідуалізувати, застерігаючи від занадто великого вилучення народногосподарських прибутків поза межі України і встановити за остаточну інстанцію затвердження Українського бюджету ВУЦВК.
  • 4. Сучасні плани індустріалізації треба переглянути, відкинувши тенденції розглядати руську економіку, як пануючу". [1, с. 61,62].

Стаття закінчувалася патріотичним і оптимістичним реченням: "Не слід забувати, що Україна не лише "Південь СРСР", не можна, неприпустимо забувати, що вона й Україна [1, с. 62]."

Праця М. Волобуєва мала величезний суспільний резонанс і була сприйнята неоднозначно. Для тоталітарного радянського режиму вона стала тією бомбою, яка раптово розірвалася і зруйнувала хибні більшовицькі концепції та стереотипи будівництва соціалістичної економіки в СРСР. Для української інтелігенції, яка справді вболівала за долю України і прагнула підняти її економічне і соціально-політичне становище в СРСР, виступ Волобуєва був моральною підтримкою, дороговказом, яку треба будувати Україну і як обстоювати її права та місце в СРСР.

Дмитро Соловей у книзі "Голгота України" наводить деякі відгуки на статтю Волобуєва. Зокрема, С-ко, автор статті "Матеріали до історії шумскізму-хвильовизму" пише: "Ціла праця Михайла Волобуєва – це солідно науково-обґрунтований обвинувальний акт українства супроти московської колоніальної політики. Ціла праця вщерть переповнена фактами узурпаторської імперіалістичної політики царської і більшовицької Москви.

Москву залякали ці загальнотеоретичні висновки Волобуєва, то ще більше її залякали його практичні висновки. Зважаючи на ту ситуацію, в якій ті висновки робилися, автор мусів бути справжнім патріотом і мав не яку-небудь громадянсько-політичну відвагу". [10].

Стаття М. Волобуєва викликала жваву дискусію в українському суспільстві, але її спрямованість йшла врозріз з настановами партії та уряду. Тоді КП (б) У організував гостру критику поглядів Волобуєва та його однодумців, яких звинуватили у пропаганді економічного націоналізму і пришили ярлик "волобуєвщини". В тому ж номері журналу "Більшовик України", в якому надрукована вказана стаття Волобуєва, опублікована стаття А. Річицького з різкою критикою теоретичних положень та практичних висновків, зроблених Волобуєвим у праці. Критик вважав Волобуєва "активним представником українського націоналістичного руху".

Пізніше у цьому журналі були надруковані дві статті Є. Гірчака та М. Скрипника з критикою зазначеної статті Волобуєва, звинуваченнями, наклепами та бездоказовими висновками. Волобуєва змусили написати в журнал "Більшовик України" покаянного листа, в якому він начебто визнає свої погляди помилковими і відмовляється від практичних пропозицій, але партійному керівництву цього здалося замало і вони змусили його написати статтю з критикою своїх поглядів та концепцій. На цьому переслідування вченого і патріота не скінчилися.

У 1930 р. на ХІ з’їзді КП (б) У було відзначено: "За звітний період партія до кінця викрила й розгромила в своїх рядах шумськізм, волобуєвщину, хвильовизм..." У 1933 р. політична ситуація в Україні значно погіршилася, почалася нова хвиля арештів. 8 грудня арештували Волобуєва, якого звинуватили в активній участі "в контрреволюційній українській організації", виключили з партії і 8 травня 1934 р. засудили на п’ять років позбавлення волі. Покарання він відбував у місті Уральську Казахської РСР, куди приїхали дружина, донька та мати. Восени 1936 р. Волобуєв достроково був звільнений з ув’язнення але йому заборонили повернутися в Україну та займатися викладацькою діяльністю.

Волобуєв з родиною оселяється у м. Краснодарі, де працює начальником планового відділу міськвиконкому. У 1937, 1941 та 1943 рр. Волобуєв звертався до ЦК ВКП (б) з проханням реабілітувати його, але все було марним. Під час німецько-фашистської окупації Краснодарського краю Михайло працював кореспондентом газети "Кубань" і передавав радянському командуванню дані про розміщення німецьких аеродромів та місць дислокації німецьких військ, які бомбардувала радянська авіація. Його підпільна розвідувальна робота знайшла відображення у книгах, присвячених краснодарському підпіллю.

У 1947 р. Михайло Симонович разом з родиною переїхав до Ростова-на-Дону, тому що через вологий клімат у Краснодарі у нього загострилося захворювання бронхіальною астмою.

Для того щоб підвести риску під попереднім важким періодом своєї життєдіяльності, щоб гніт минулого не тяжів над вченим, Михайло Симонович змінив прізвище, додавши до нього прізвище своєї дружини і у такий спосіб він став Волобуєвим-Артемовим. Не менш важливою була зміна напрямів та пріоритетів наукової діяльності. Подальшу наукову діяльність він здійснював в галузі економічної географії.

Вченому довелося недовго працювати на географічній ниві, лише 24 роки. За цей період, за нашими даними, він опублікував один підручник, 3 брошури та 12 наукових статей. Проте відомо, що значення внеску, зробленого вченим у науку, полягає не стільки у кількості виданих наукових праць, скільки у глибині та новизні висунутих ним теорій, концепцій та закономірностей. Про це свідчить частота посилань на праці вченого. У 50 – 70-х роках ХХ ст. на праці Волобуєва-Артемова вчені часто посилалися, але в незалежній Україні, про яку мріяв і за яку постраждав вчений, на жаль, забули про нього, а молоді вчені взагалі і не чули про нього.

У 1948 р. Михайло Симонович став завідувачем кафедри економічної географії Ростовського-на-Дону фінансово-економічного інституту (тепер державний економічний університет). Окрім викладацької роботи вчений приділяв велику увагу підготовці науково-педагогічних кадрів через аспірантуру. Він організував періодичне видання "Наукових записок..." кафедри економічної географії.

У 1953 р. Волобуєву-Артемову запропонували очолити також кафедру економічної географії Ростовського-на-Дону державного університету, але завідував він недовго, тому що взаємовідносини між ним і викладачами були складними. Поки ректором університету був Альохін ставлення до опального вченого було нормальним. Коли у 1957 р. ректором університету став член. -кор. АН СРСР Юрій Жданов, син відомого партійного діяча А. А. Жданова, ситуація навколо вченого погіршилася і у 1957 р. Волобуєва-Артемова зняли з посади завідувача. До 1960 р. він ще працював на своїй кафедрі, але погіршення відносин з викладачами призвело до звільнення його з роботи в університеті.

У Ростовському-на-Дону держуніверситеті я вчився з 1954 по 1959 рік. У 1956-1957 рр. Михайло Симонович читав нам "Вступ в економічну географію" та "Економічну географію США". У наших душах він залишив найяскравіші враження і величезну симпатію до нього. Він був блискучим лектором, чудовою людиною і класичним інтелігентом. Я й зараз пам’ятаю його образ: низенький, чорнявий, з гострою борідкою та невеликими вусами, у товстих окулярах. Слухати його було радістю для нас, його лекції відвідували всі студенти і це не дивно.

Завдяки лекторській майстерності, феноменальній пам’яті, енциклопедичним знанням та емоційності лекції професора Волобуєва-Артемова, які він ніколи не читав за конспектом, подобалися не лише студентам, але й робітникам та службовцям, перед якими виступав по лінії Товариства "Знання". Наш улюблений викладач завжди з нами в душах та на випусковій фотографії. Проте нам, студентам, нічого не було відомо про минуле життя М. Волобуєва-Артемова. Викладачі приховували від нас його науковий подвиг, гіркоту розплати, мужність. Ми лише чули, що він сидів за гратами, чи був на засланні, але хто тоді не був засланим.

Відомо, що у 1957 р. президія Харківського обласного суду скасувала постанови судової трійки при Колегії ДПУ СРСР від 24 лютого та 8 травня 1934 р. і визнала М. Волобуєва невинним. Нарешті він був реабілітований і закінчилися поневіряння вченого, повернене його чесне ім’я науці та суспільству.

Дружина вченого Варвара Іванівна, кандидат педагогічних наук, працювала викладачем Ростовського-на-Дону педагогічного інституту.

М. Волобуєв-Артемов брав активну участь в дискусії з методологічних питань економічної географії, яка велася у 50-х роках на шпальтах журналів "Вопросы философии" та "Известия Всесоюзного географического общества". Це була вже друга дискусія, перша тривала у 20-30-х роках і започаткована фізико-географом Андрієм Григор’євим, який у 1925 р. в збірнику "Вопросы страноведения" виступив як прихильник та пропагандист в радянській географії ідей свого вчителя відомого німецького вченого Альфреда Геттнера. На думку Геттнера, географія є одночасно наукою природничою і гуманітарною, тобто єдиною географією.

На позиціях "єдиної географії" стояли представники московської "районної школи" економічної географії, заснованої у 30-х роках Миколою Баранським і розвиненою у 40-50-х роках його учнем і послідовником Юліаном Саушкіним. У 1951р. Михайло Жирмунський виступив із критикою поглядів Ю. Саушкіна, який вважав, що "географічна наука – це наука про географічне середовище". Жирмунський стверджував, що "економічна географія вивчає в їх історичному розвитку конкретні форми, характер та закономірності розміщення виробництва…" [6, 79]. У ході дискусії Ю. Саушкін різко розкритикував погляди М. Жирмунського і стверджував, що "розміщенням виробництва повинна займатися економічна наука, тому що неможливо відривати питання розвитку виробництва від його розміщення" [8].

М. Волобуєв-Артемов, втрутившись у цю дискусію, рішуче підтримав погляди М. Жирмунського, О. Константинова та Я. Фейгіна. Український економіст член. -кор. АН УРСР Яків Фейгін у 1951 р. в журналі "Вопросы философии" надрукував статтю, в якій виклав власну позицію щодо предмету та завдань економічної географії. Він вважав, що "економічна географія – наука про географічне розміщення виробництва, про умови та особливості його розвитку в різних країнах та районах" [11, c. 51].

Вчений виступив з критикою поглядів представників "радянської районної школи" М. Барановського та Ю. Саушкіна на предмет економічної географії. На думку Я. Фейгіна "перебільшуючи значення географічних відомостей" "від місця до місця", представники "районної школи" нехтували те головне, що зближує економічні райони та визначає їх розвиток" [11, с. 151].

У 1953 р. в "Известиях Всесоюзного географического общества" М. Волобуєв-Артемов опублікував першу географічну статтю, в якій піддав критиці погляди деяких відомих російських географів. Він вважав, що "голова "районної школи" М. Баранський збочується на позиції ідеалістичного розуміння як довільно створювану конструкцію, а не об’єктивну сутність" [2]. Автор звинуватив Баранського у пропаганді "хибної геттнерівської методології". Волобуєв-Артемов не поділяв хорологічну концепцію Геттнера і критикував її прихильників. До геттнеріанців він відніс також Ю. Саушкіна, який стверджував, що "економічна географія вивчає не розміщення виробництва, не історію суспільства, а ту територію, на якій відбувається розвиток галузей народного господарства, розміщення виробництва". Саушкін приходить до такого ж висновку, до якого прийшов Геттнер" [2].

Вчений піддав гострій критиці Ю Саушкіна за його позицію щодо предмету економічної географії. Він переконливо довів помилковість твердження Саушкіна, що "розміщення виробництва невіддільне від його розвитку у часі, тому наука, що займається розвитком виробництва (політекономія), повинна вивчати і його розміщення" [2]. Дісталося й однодумцю Ю. Саушкіна Миколі Лялікову, який у своїх працях, на думку М. Волобуєва-Артемова "посилює помилку П. П. Семенова-Тян-Шанського щодо "ємності території для населення".

М. Волобуєв-Артемов у зазначеній статті стверджував: "Ні, економічна географія не "галузь географічної науки", а цілком самостійна суспільна наука, по відношенню до якої фізична-географія – одна із суміжних наук. Ніякої "географічної науки" як цілого не існує та існувати не може, тому що у світі немає особливого роду "географічних процесів", що не належать ні до групи суспільних, ні до групи природних явищ." [2, с. 174].

З різкою критикою статті М. Волобуєва-Артемова виступив Ю. Саушкін, який відкинув всі звинувачення на свою адресу. Він стверджував, що стаття М. Волобуєва-Артемова "не пояснює, а заплутує головні положення економічної географії". За переконаннями Ю. Саушкіна "економічна географія – наука про географічні відмінності в районних комбінаціях продуктивних сил, що виникають в процесі розвитку суспільства та освоєння ним природного середовища" [8]. Заперечуючи звинувачення М. Волобуєва-Артемова у належності до геттнерівства, Ю. Саушкін вважав, що радянські економіко-географи займаються вивченням і території, і розміщання, але у рамках "систем територіальних комплексів продуктивних сил".

На його думку, погляди М. Волобуєва-Артемова щодо сутності економічної географії та її місця в системі наук взагалі ведуть до "ліквідації" географії як науки. Ю. Саушкін робить суб’єктивний висновок, що "ліквідаторські тенденції деяких географів є зараз найголовнішим гальмом розвитку радянської географії" [8]. Розглядаючи сутність "районного напрямку" в радянській економічній географії, Ю. Саушкін вбачав помилковість та протиріччя щодо цього поглядів М. Волобуєва-Артемова.

З критикою М. Волобуєва-Артемова виступили також Микола Ляліков та Всеволод Анучин.

На захист поглядів М. Волобуєва-Артемова виступив відомий ленінградський економіко-географ Борис Семевський [9]. Він вважав помилками Ю. Саушкіна протиставлення "економіко-географічного районування" економічному районуванню та обмеження завдань економічної географії географічними характеристиками окремих територій (районів)."

Не залишилися осторонь дискусії ростовські друзі та колеги по кафедрі економічної географії РДУ (Д. Тимошкін, М Хромов, П Тихонов), які у статті в "Известиях Всесоюзного географического общества" виступили на захист Михайла Симоновича. Вони стверджували, що висунуті Ю. Саушкіним в ході дискусії "нові ідеї не зменшують, а навпаки збільшують його помилки та хиби". У запалі полеміки Ю. Саушкін, на думку авторів, переплутав об’єкт і предмет економічної географії.

У 1954 р. у видавництві Харківського університету вийшла друком головна праця М. Волобуєва-Артемова "Лекции по вопросам методологии экономической географии" (частина І). Відомо, що у 1956 р. Михайло Симонович підготував до друку другу частину своїх "Лекцій …", однак вони не побачили світ. Конкретні причини цього невідомі, але немаловажну роль у цьому відіграло зняття його у 1957 р. з посади завідувача кафедри новим ректором університету. "Лекции …" мали підзаголовок "Вступ до "економічної географії" і слугували підручником для студентів із спеціальності "економічна географія". В них популярно було викладено основи теорії та методології економічної географії, зокрема таких наукових положень, як сутність економічної географії та її місце в системі наук, територіальний поділ праці, географічне середовище, географічне положення.

Волобуєв-Артемов розглядав економічну географію як суспільну науку, "яка вивчає розміщення виробництва і територіальний поділ праці в конкретному фізико-географічному та історичному середовищі та досліджує закономірності, що управляють цими суспільними процесами" [3]. Він вважав, що розміщення виробництва, хоча і невіддільне від його розвитку, але має свої особливі закономірності, вивчення яких становить завдання економічної географії.

У ІІ главі "Лекций …" Волобуєв-Артемов обґрунтував своє розуміння географічного положення та його ролі у територіальному поділі праці. Він стверджував, що з розвитком продуктивних сил змінюється ступінь та характер впливу географічного середовища на суспільство та суспільне виробництво, послаблюється залежність суспільства від природи.

Велика увага в підручнику приділена географічному положенню. Він не поділяв визначення економіко-географічного положення, даного М. Баранським, і дав власне: "Економіко-географічним положенням називаються певні просторові відношення, тобто розташування території або пункту відносно економіко-географічних районів, країн, ринків, транспортних шляхів та до фізико-географічного положення" [3].

Волобуєв-Артемов постійно цікавився розвитком економічної та географічної науки в Україні. Він підтримав погляди українських вчених (О. Румянцева, Я. Фейгіна, К. Воблого), які у 1952р. в підручнику "Нариси економічної географії УРСР" заявили про існування "окремої економічної науки – економічної географії" [7].

У 1958 р. Волобуєв-Артемов у своїй статті підтримав і розвинув погляди Я. Фейгіна та захистив його від необґрунтованої критики В. Анучина [5].

У середині 50-х років дискусія майже завершилася примиренням прихильників протилежних напрямів географічної науки, але ненадовго. У 1960 р. після виходу у світ книги В. Анучина "Теоретические проблемы географии" почався новий (третій), більш гострий етап дискусії. У 1958 та 1963 рр. М. Волобуєв-Артемов опублікував дві методологічних статті. У першій він піддав критиці погляди В. Анучина. Він підкреслював, що Анучину як "заповзятому прихильнику "єдиної географії", антинауковий смисл якої показаний нами в літературі, відмова від визнання детермінуючого впливу природного впливу вважається індетермінізмом" [4].

У другій статті автор розкрив своє бачення сутності територіального поділу праці як складного суспільно-географічного явища. За визначенням автора "територіальний поділ праці – це система економічних взаємозв’язків та взаємовідношень, що відображають особливості даного засобу виробництва та разом з тим нової продуктивної сили праці". Він розглядав економічний район як "економічно сформовану ланку внутрішнього територіального поділу праці" [5]. Вищими формами територіального поділу праці є спеціалізація та кооперування.

Значну увагу вчений приділяв розкриттю загальних закономірностей формування економічних районів та міжнародного поділу праці при капіталізмі. Розвиток територіального поділу праці в умовах капіталізму веде до утворення економічної єдності території. Волобуєв-Артемов вважав, що закони розміщення виробництва і територіального поділу праці – це особливий різновид економічних законів – економіко-географічні закони.

Коло наукових інтересів Волобуєва-Артемова не обмежувалося економічною географією. До його наукового доробку потрібно віднести також праці з політичної географії світу. У 50-х роках він опублікував ряд праць з проблем політичної карти світу, типології капіталістичних країн, проблем територіальних вод та відкритого моря. Як бачимо, наукові інтереси вченого були досить широкими, з кожної із досліджених проблем він розробив рекомендації щодо їх вирішення.

Про останній період життєдіяльності Волобуєва-Артемова відомо дуже мало. Відомий вчений-історик Юрій Шаповал, який досліджував життя та діяльність вченого, подає не зовсім точну інформацію, що "у 1961 р. Волобуєв переїхав у Донецьк, де працював у торговельному інституті" [14, c. 202]. Із бесіди з донькою Валерією, яка живе у Донецьку і протягом 1961 – 1988 рр. працювала викладачем хімії Інституту радянської торгівлі (тепер це Державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського), ми з’ясували факти. На прохання тодішнього ректора проф. Ф. Д. Фесенка протягом 1961 – 1962 навчального року Михайло Симонович тричі на декілька днів приїздив в Інститут, де проводив консультації зі своїми аспірантами та докторантами. Проте через забруднене повітря міста у нього активізувалася астма і він більше в Донецьк не приїздив.

В газеті РФЕІ "Совєтській економіст" від 23 січня 1963 р. опубліковано привітання завідуючому кафедрою економічної географії М. Волобуєву-Артемову з нагоди його ювілею – шістдесятиріччя. У цьому ж році вчений опублікував свою останню статтю. За словами доньки, у зв’язку із значним погіршенням стану здоров’я у 1963 р. батько звільнився з роботи в Інституті і більше ніде не працював. 20 червня 1972 р. Михайло Симонович помер від серцевого нападу і похований у Ростові-на-Дону, але на якому цвинтарі донька не пам’ятає. Дружина переїхала у Донецьк до доньки, де у 1975 р. померла.

Донька Валерія у листі до Юрія Шаповала так згадувала про батька: "... своєї любові до України він не приховував. Любив одягати українські вишиванки, щиро захоплювався красою українських пісень, української мови" [13]. Михайло Симонович розумів, що не зможе повернутися в Україну і мріяв, щоб хоч донька та онучка жили в Україні та продовжили родинну традицію займатися викладацькою діяльністю. Ці його мрії здійснилися, всі нащадки видатного вченого живуть в Донецьку, донька, кандидат хімічних наук, була доцентом Державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, онучка Ніна пішла шляхом дідуся, стала кандидатом економічних наук, доцентом цього ж Університету, правнук Сашко цього року став студентом цього Університету. Як бачимо, родинні традиції передаються новим поколінням.

Пам’ять про вченого залишається в його працях та науковій спадщині. Спадщина Волобуєва (Волобуєва-Артемова) невелика, але вагома тим, що він плідно розробляв актуальні проблеми економіки України та теорії економічної географії.

Сформульовані вченим теоретичні положення в галузі економічної географії не втратили актуальності й дотепер, але, на жаль, сучасні географи не посилаються на праці цього вченого, бо вони їх просто не знають. Сподіваємося, що ця стаття допоможе молодим українським вченим-географам пізнати цього талановитого, мужнього і визначного вченого – справжнього патріота України.

Література

1. 1. Волобуєв М. С. До проблеми української економіки // Більшовик України, Х, - 1928, № 2,3.

2. Волобуєв-Артемов М. С. Еще о методологических основаниях экономической географии и о борьбе с пережитками геттнерианства // Известия Всесоюзного географического общества, - Л -. 1953, Вип 2.

3. Волобуєв-Артемов М. С. Лекции по вопросам методологии экономической географии (курс "Введение в экономическую географию"). Учебник, - Х:, ХДУ, 1954, Ч. І.

4. Волобуев-Артемов М. С. К теории формирования внутреннего (междурайонного) территориального разделения труда при капитализме // Сборник научных трудов Ростовского-на-Дону финансово-экономического института, каф. эконом. географии, Ростов-на-Дону, 1958, Вып. 1, с. 3-44.

5. Волобуев-Артемов М. С. О сущности понятия территориальное разделения труда // Сборник трудов Ростовского-на-Дону финансово-экономического, каф. эконом. географии, - Ростов-на-Дону, - 1958, Вип. 1.

6. Жирмунский М. М. К вопросу о предмете экономической географии как науки // Известия Академии наук СССР, сер. геогр., - 1951, № 3.

7. Нариси економічної географії УРСР, К, - Вид. АН УРСР, - 1952, т. ІІ.

8. Саушкин Ю. Г. Основные вопросы экономической географии СССР // Известия Всесоюзного географического общества, - Л., - 1953, Вип. 6.

9. Семевский Б. Н. О коренных ошибках "районной школы" в экономической географии // Известия Всесоюзного географического общества, Л., - 1954 Вип. 5.

10. Соловей Дмитро. Голгота України. – Вінніпег, - 1953, ч. І.

11. Фейгин Я. Г. О предмете и задачах экономической географии // Вопросы философии. – М; 1951, №6.

12. Шаповал Юрій. Михайло Волобуєв: доля "націонал-ухильника" // Смолоскипи, - К., 1994, ч. 2.

13. Шаповал Юрій. "Я помилявся, взявши на себе провину..." // З архівів ВЧК – ГПУ – НКВД – КГБ, - К., 1994, №1.

14. Анатолій Доценко. Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов) – теоретик економічної географії та патріот України // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. - Випуск 2 (12). - С. 27-33.


24.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!