Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Мінерально-сировинні ресурси Поділля: територіальна структура. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мінерально-сировинні ресурси Поділля: територіальна структура. Реферат

У рефераті подано відомості про територіальну структуру мінерально-сировинних ресурсів Поділля

Районування мінерально-сировинних ресурсів Поділля до цього часу не проводилось. Нечисленні роботи, у яких подається економіко-географічна характеристика мінерально-сировинної бази держави [1, 2, 3], приділяють даному регіону надто мало уваги, очевидно, зважаючи на відсутність у ньому значних покладів стратегічної сировини загальнодержавного значення. Поділля, справді, виділяється в основному запасами переважно будівельної сировини.

Однак, зважаючи на помітні темпи зростання виробництва в останні роки якраз у будівельній галузі, що потребуватиме у найближчій перспективі освоєння нових сировинних баз, а також враховуючи той факт, що мінерально-сировинна спеціалізація регіону останнім часом суттєво міняється за рахунок відкриття значних покладів, насамперед, агрохімічної (зернистих фосфоритів, апатитів, глауконітів, сапонітів) та технологічної (плавикового шпату, графітів, гранатів та ін.) сировини, необхідно переглянути точку зору щодо не перспективності мінерально-сировинної бази регіону.

Районування мінерально-сировинних ресурсів Поділля здійснене нами за відомою методикою [2,3] із врахуванням місцевої специфіки і повинно сприяти оптимізації територіальної структури промисловості подільських областей на основі раціонального використання їх мінеральної бази, визначенню перспектив та напрямків розвитку мінерально-сировинного комплексу регіону.

Виділені нами територіальні мінерально-сировинні структури (субрайони, макрокущі, кущі) виявляють досить чіткі закономірності у просторовому розташуванні різних видів мінеральної сировини на території регіону. Для кожного із шести мінерально-сировинних субрайонів (райони, згідно із класифікацією [2]) характерний певний комплекс мінеральних ресурсів, основних та підпорядкованих, своя специфіка у їх розташуванні, генетичний зв’язок із певними стратиграфічними горизонтами та структурно-геоморфологічними районами, що може бути використане як при плануванні пошукових робіт на окремі види сировини, так і для вирішення питань оптимізації інфраструктури регіону.

Усі субрайони відносяться до так званого мішаного типу, тобто запаси мінеральної сировини зосереджуються в їх межах у вигляді макрокущів, кущів та окремих родовищ.

Перший мінерально-сировинний субрайон (Північно-Східний або Вінницький) охоплює північно-східні райони Хмельницької (Шепетівський, Полонський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Летичівський) та центральні, північні і східні райони Вінницької областей. Субрайон розташований на південно-західній околиці Українського щита, що визначає специфіку мінеральних ресурсів території.

Основною сировиною тут є переважно гранітоїди (граніти, гранодіорити, мігматити, чарнокіти) та інші кристалічні породи, які використовуються як бутовий камінь та щебінь.

Частка каменю будівельного різко домінує у мінерально-сировинному балансі майже усіх адміністративних районів території. Окрім каменю будівельного, в Північно-Східному мінерально-сировинному субрайоні поширені глинисті породи, як сировина для будівельної кераміки, пісок будівельний, камінь облицювальний, торф, буре вугілля. Специфічними видами сировини, типовими лише для даного субрайону, є первинні каоліни, які розвиваються по гранітах, а також графіт, гранат, пеліканіт, флогопіт.

У межах субрайону нами виділено два макрокущі: Козятинсько-Іллінецький та Жмеринсько-Калинівський і Шепетівський кущ.

Козятинсько-Іллінецький макрокущ охоплює північно-східні райони Вінницької області: Козятинський, Погребищенський, Липовецький, Іллінецький та північну частину Калинівського. Крайню північну частину макрокуща (північ Козятинського району) займає Козятинський кущ. Визначальну роль тут відіграють компактно розташовані поклади, в першу чергу, первинних каолінів. Тут зосереджені найбільші каолінові родовища Поділля: Велико-Гадоминецьке, Глухівецьке, Жежелівське та інші, які мають загальнодержавне значення.

Висока якість каолінової сировини, великі запаси, компактне розташування родовищ, сприятлива кон’юнктура внутрішнього і зовнішнього ринку зумовлюють доцільність спеціалізації регіону на її видобутку, збагаченні та переробці. Каолінові родовища, однак, не відрізняються комплексоутворюючою здатністю. В межах куща експлуатується велике родовище облицювальних гранітів (Жежелівське), відкрито також велике родовище мінеральних кремнієвих вод (Козятинське).

На території макрокуща розташовані також перспективні поклади пеліканітів (на півночі Калинівського району), опалу, які чекають освоєння, багато родовищ гранітоїдів (особливо в Калинівському районі), які розробляються на щебінь і бутовий камінь, відомі численні прояви каолінів у Погребищенському, Липовецькому та Іллінецькому районах. У Липовецькому районі давно розробляється Турбівське родовище каолінів.

Таким чином, Козятинсько-Іллінецький макрокущ, зважаючи на його мінерально-сировинну спеціалізацію, можна розглядати як один із найперспективніших у регіоні.

Жмеринсько-Калинівський макрокущ займає територію Жмеринського, Вінницького, північну частину Тиврівського та південну частину Калинівського районів. У його межах можливе виділення трьох невеликих кущів: Жмеринського, Вінницького та Калинівського.

У Жмеринському кущі основною мінеральною сировиною є гранітні породи Демидівського, Володимирівського, Браїлівського та інших родовищ, придатні для виробництва щебеню і буту, розташовані компактно. Розробляється лише велике Демидівське родовище. Неподалік експлуатується також значне за запасами Рівське родовище вапняків для вапна. Відомі також нечисленні поклади вапняків-меліорантів та родовища сировини для будівельної кераміки.

Подібна спеціалізація сировинних ресурсів характерна і для Калинівського куща: тут домінують компактно зосереджені родовища гранітоїдів із значними запасами, придатних для виробництва щебеню і буту (Іванівське, Писарівське, Черепашинецьке та ін.), при цьому більшість із них експлуатуються. Із будівельної сировини наявні також численні родовища лесовидних суглинків. Окрім цього, тут відоме єдине в Україні детально розвідане Слобідське родовище гранату; останній виявлений і у сусідньому Іванівському родовищі гранітів, яке в даний час розробляється на щебінь.

Для Вінницького куща типові численні родовища мігматитів, гнейсів, чарнокітів, придатних для виробництва щебеню і буту, глинистої сировини для будівельної кераміки та піщаної сировини, розташовані неподалік від обласного центру. Значна частина родовищ розробляються. Перспективними можна вважати Лукашівське родовище слюди та Тяжилівське родовище кремнієвих мінеральних вод, поблизу Вінниці.

Високий рівень територіального зосередження однотипних родовищ в кущах відкриває сприятливі перспективи їх спільної експлуатації, використання єдиних під’їзних шляхів, джерел енерго- та водопостачання, використання відходів тощо.

Дещо особняком в межах даного макрокуща виділяється Вітавське родовище гранітоїдів (Тиврівський район), яке інтенсивно розробляється Гніванським кар’єром.

Шепетівський (чи Шепетівсько-Полонський) кущ охоплює однойменні райони і відрізняється значним зосередженням тут родовищ гранітоїдів (гранітів, гранодіоритів, гнейсів), частка яких різко переважає над іншими видами сировини (Климентовицьке, Судилківське, Полонське та ін.). Для родовищ характерний високий ступінь освоєності і розробляються вони в основному на щебінь і бут, покладів високодекоративних відмін для облицювальних потреб поки що не виявлено (окрім, хіба що, Судилківського родовища, гранодіорити якого визнані придатними для виготовлення облицювальних блоків).

Специфічною мінеральною сировиною куща є група дуже щільно зосереджених родовищ первинних каолінів (Майдан-Вільські родовища, Полонське та ін.). Родовища не виділяються особливо значними запасами, характеризуються високою освоєністю і мають районне значення. В межах куща відкриті Буртинські родовища графіту і тугоплавких глин, перше з яких має добрі перспективи експлуатації у недалекому майбутньому і районне значення. Відомі також поклади сировини для будівельної кераміки, торфу, а також два родовища радонових вод (Полонське і Шепетівське), які не розробляються і можуть мати комплексоутворююче значення. Інші види сировини куща мають місцеве значення.

Другий мінерально-сировинний субрайон (Хмельницький) охоплює північні райони Тернопільської (Кременецький, Шумський, Ланівецький), а також центральні і північно-західні райони Хмельницької (Віньковецький, Деражнянський, Ярмолинецький, Хмельницький, Волочиський, Красилівський, Славутський, Теофіпольський, Білогірський та Ізяславський) областей. Субрайон займає власне вододільні ділянки верхніх течій річок Гнізної, Горині, Смотрича, Збруча, Південного Бугу, Случі (Східно-Подільська структурно-пластова рівнина).

Основними мінеральними ресурсами тут є сировина для будівельної та грубої кераміки, керамзитова сировина, представлені четвертинними суглинками і неогеновими глинами, пісок будівельний, а також торф. Дані види сировини переважають у балансі запасів більшості перелічених вище районів. Специфічною сировиною для субрайону є будівельна крейда та зернисті фосфорити, які інтенсивно розвідуються в останні роки. Відомі також незначні поклади вапняків-меліорантів та мінеральні води хлоридно-натрієвого типу.

У межах субрайону нами виділяються Шумсько-Кременецький макрокущ, який охоплює Кременецький, Шумський, північну частину Ланівецького районів Тернопільської області і Білогірський район Хмельницької області та Славутський кущ. Визначальною специфікою макрокуща є підвищена концентрація торфових родовищ, які охоплюють значні площі і часто з’єднуються між собою.

Типовими для даної території є також родовища бурого вугілля та крейди будівельної. Із будівельної сировини широко розповсюджені піски будівельні (особливо у Білогірському районі). Експлуатуються переважно торфові родовища, періодично-дрібні піщані поклади та єдине родовище крейди (Підлісцівське). Мінеральні ресурси макрокуща мають місцеве значення і не належать до комплексоутворюючих. Оцінюються перспективи нововідкритих у північних районах Тернопільської, Білогірському і Теофіпольському районах Хмельницької областей покладів зернистих фосфоритів.

Особливістю Славутського куща (Славутський та північна частина Ізяславського районів) є те, що тут майже повністю відсутні поклади кристалічних порід щита, які використовуються як будівельний камінь і є визначальними для Шепетівського куща. Відоме лише єдине опошуковане Мухарівське родовище рожевих гранітів, придатних для облицювальних робіт. Характерними мінеральними ресурсами Славутського куща є, у першу чергу, численні родовища пісків будівельних, які дуже компактно зосереджені у південно-західній частині Славутського та на прилягаючих ділянках Ізяславського районів.

Родовища пісків відрізняються значними запасами та різним призначенням (для будівельних розчинів, для силікатної цегли, для бетону, для автошляхового покриття тощо) і в даний час інтенсивно експлуатуються. Специфічною сировиною для куща є нещодавно відкриті і досліджувані зараз поклади сапонітів – цінної агрохімічної сировини, яка, як і піски для певних потреб, має районне значення. Окрім того, в межах куща розвідані нечисленні родовища сировини для будівельної кераміки та велике родовище глин (Кривинське), придатних для цементного виробництва.

Третій субрайон (Збаразько-Піщанський) простягається смугою з північного заходу на південний схід через усі подільські області. Субрайон охоплює повністю Товтрову гряду в межах Тернопільської та Хмельницької областей і від Кам’янця-Подільського продовжується у східному, потім – південно-східному напрямках аж до Піщанського та Чечельницького районів Вінницької області.

Основною сировиною в межах субрайону є вапняки міоценового віку, переважно сарматського ярусу: оолітові, детритові, рифові, часто перекристалізовані. Вапняки використовують, у першу чергу, як пиляний камінь – вони становлять основну частку ресурсів останнього в Городоцькому, Дунаєвецькому, Шаргородському, Крижопільському, Томашпільському і Піщанському районах; як сировина для випалювання вапна переважають у Товтрах (Збаразький, Підволочиський, Чемеровецький райони).

Окрім цього, вапняки сарматського ярусу є сировиною для цукрової промисловості в Підволочиському, Чемеровецькому і Піщанському районах, для цементної промисловості – у Кам’янець-Подільському районі, для будівельної промисловості (щебінь і бут) – У Гусятинському, Чемеровецькому, Городоцькому, Дунаєвецькому, Крижопільському районах.

Видами сировини, які в межах субрайону мають підпорядковане значення, є піски будівельні, сировина для будівельної кераміки, вапняки-меліоранти. На території субрайону розташовані такі специфічні ресурси як мінеральні води типу Нафтуся, хлоридно- натрієві та інші, які мають комплексоутворююче значення. На теренах субрайону нами виділяються три макрокущі: Збаразько-Підволочиський, Кам’янець-Подільський – Чемеровецький та Шаргородсько-Піщанський.

Збаразько-Підволочиський полікомпонентний макрокущ розташований на території однойменних районів, охоплює також північну частину Тернопільського району.

В його межах чітко вирізняються два кущі:

  • Тернопільський, в основному монокомпонентний і представлений численними родовищами пісків будівельних (північна частина Тернопільського і центральна частина Збаразького районів) дуже компактно розташованих, частина яких експлуатується;
  • Підволочиський (Галущинецько-Максимівський), теж в основному монокомпонентний, розташований у південній частині Збаразького і західній частині Підволочиського районів. Тут зосереджені декілька великих родовищ вапняків, які можуть використовуватись (і використовуються) як будівельний камінь, як сировина для вапна (Галущинецьке і Максимівське), як сировина для цукрової промисловості (Полупанівське), як сировина для вапнування кислих ґрунтів.

Кам’янець-Подільсько-Чемеровецький полікомпонентний макрокущ також досить чітко диференціюється на два кущі:

  • Кам’янець-Подільський, який займає в основному північну частину однойменного та прилеглу ділянку Чемеровецького районів. Основна мінеральна сировина тут – вапняки міоценового віку, придатні для використання у цементній промисловості (Гуменецьке родовище), для випалювання вапна (Нігинсько-Вербецьке та ін.), для цукрової промисловості (Вербецьке, Нігинсько-Вербецьке та ін.), як меліоранти, як сировина для виробництва щебеню і буту (Киселівське та ін.). Родовища вапняків переважно великі та середні за величиною запасів, добре освоєні;
  • Чемеровецький, розташований у північній частині району і представлений компактно зосередженими родовищами вапняків для цукрової промисловості (Лисогірське, Карачківецьке та ін.), вапняків для вапна (Закупнянське, Ковалівське та ін.), вапняків-меліорантів, пиляних вапняків (Іванківецьке – поблизу в Городоцькому районі та ін.). Поряд – в Гусятинському районі знаходиться унікальне Новозбручанське родовище мінеральних вод типу Нафтуся, які мають комплексоутворююче значеня.
     Невеликий кущ, представлений декількома великими родовищами тесових вапняків, вапняків для вапна та вапняків-меліорантів сарматського віку виділяється на схід від м. Дунаєвці. Родовища не розробляються. Відомі також незначні поклади травертинів.

Шаргородсько – Піщанський макрокущ охоплює територію Шаргородського, Томашпільського, Крижопільського та Піщанського адміністративних районів. У його межах чітко виділяються два кущі: Шаргородський та Піщаннський.

Особливістю Шаргородського куща є різке переважання на його території родовищ тесових вапняків сарматського віку (Деребчинське, Сапіжанське та ін.). Більшість родовищ розробляються підземним способом, проте є можливості запровадження на окремих родовищах і відкритого способу експлуатації. Всі родовища зосереджені дуже компактно, що створює сприятливі умови для їх спільної розробки. Поряд із покладами тесових вапняків розташовані, правда незначні за запасами, родовища вапняків для випалювання вапна, вапняків-меліорантів, вапняків для цукрової промисловості, вапняків і гранітів для виробництва щебеню і буту.

У межах Піщанського куща також переважають родовища тесових вапняків сарматського ярусу, які теж інтенсивно експлуатуються (Дмитрашківське, Дмитрашків-Трудівське та ін.). Проте, на відміну від Шаргородського куща, тут зосереджені значні запаси вапняків для потреб цукрової промисловості (в основному у Студенівському родовищі). Розвідані також невеликі поклади вапняків для вапна та вапняків-меліорантів, незначні родовища пісків будівельних та глинистої сировини для будівельної кераміки.

Можливо, у майбутньому сформується невеликий полікомпонентний кущ у Томашпільському районі, де зараз детально розвідані два великі родовища тесу (Стіна-Русавське та Стінянське), поруч розташоване попередньо розвідане Вилівське родовище вапняків для цукрової промисловості, відомі також недостатньо вивчені поклади піщаної сировини, невеликі родовища вапняків-меліорантів та вапняків для щебеню і буту. Всі поклади компактно розташовані у західній частині району.

У Крижопільському районі відоме окремо розміщене велике Горячківське родовище тесу та невеликі поклади вапняків для щебеню і буту.

Четвертий субрайон (Чортківський) аналогічний за специфікою мінеральної сировини Хмельницькому і розташований на захід від Товтрової гряди. Субрайон охоплює вододільні ділянки річок Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет і включає такі адміністративні райони Тернопільської області як Чортківський, Теребовлянський, північну частину Бучацького, Підгаєцький, Козівський, частину Зборівського, Тернопільського та Гусятинського районів. Субрайон загалом співпадає із Тернопільською структурно-пластовою рівниною.

Типовими породами для даної території є суглинки та глини четвертинного і неогенового віку, які використовуються як сировина для будівельної та грубої кераміки, а також як керамзитова і аглопоритова сировина. Характерні теж поклади торфу, поширені переважно у Зборівському, Тернопільському, Теребовлянському і Козівському районах. Суглинки домінують у балансі запасів таких районів як Підгаєцький (100%), Чортківський (91%), Гусятинський (58%), сировина для керамзиту становить 58% у Козівському, відома також у Теребовлянському районах.

У субрайоні поширені також піски будівельні (Тернопільський район), камінь облицювальний – невеликі поклади у Теребовлянському районі, мергелі крейдового віку – у Зборівському районі. Специфічною сировиною для субрайону можуть вважатись сульфідні та інші типи мінеральних вод, які є комплексоутворюючими і розвідані в Теребовлянському районі, сіркопрояв у цьому ж районі, фосфоритопрояви у Бучацькому районі. Родовища суглинків та іншої сировини розподілені по території субрайону більш-менш рівномірно і значних скупчень не утворюють.

П’ятий мінерально-сировинний субрайон (Західний) лише частково розташований на території Тернопільської області і охоплює її крайню західну частину (Бережанський, частина Підгаєцького та Монастириського районів) і загалом відповідає Подільському горбогір’ю.

В субрайоні домінуючими корисними копалинами є вапняки та мергелі переважно тортонського, рідше – туронського віку. Вони служать сировиною для цементної, цукрової промисловості, для виробництва вапна. У межах субрайону поширені також суглинки (сировина для будівельної кераміки), незначні поклади вапняків для виробництва щебеню і буту.

Специфічною сировиною субрайону можуть вважатись доломіти юрського віку – сировина для скляної та металургійної промисловості, піски для виробництва скла. Достатньо чітко виділяються два великі мінерально-сировинні кущі: Бережанський та Монастириський.

Бережанський кущ розташований на території однойменного району. Для нього характерне щільне зосередження покладів карбонатної сировини – вапняків та мергелів для випалювання вапна (Підвисоцьке, Бережанське, Волицьке та ін.), для цементної промисловості (Вербівське, Лапшинське, Посухівське – попередньо розвідані) та для цукрової промисловості (Потуторське). За виключенням Підвисоцького – всі родовища знаходяться в резерві і на даний час не розробляються. У межах куща відкриті також значні поклади пісків будівельних (Бережанське, Волицьке та ін.) та невелике Рогачинське родовище скляних пісків. Незначні поклади скляних пісків мають районне значення, інші мінеральні ресурси Бережанського куща – місцевого значення.

Основною мінеральною сировиною Монастириського куща також є породи, придатні для потреб для потреб цементної промисловості – єдине, взяте на Державний баланс Бертниківське родовище вапняків та попередньо розвідане комплексне Григорівське родовище. Неподалік розташовані родовища вапняків для вапна, вапняків-меліорантів, велике Гончарівське та інші родовища сировини для будівельної кераміки, незначні маловивчені поклади пісків будівельних. Окрім цього, тут розробляється значне за запасами Завадівське (Коржівське) родовище доломітів, придатних, як уже згадувалось, для скляної і металургійної промисловості. Доломіти вивозяться за межі області і мають загальнодержавне значення, хоча не є комплексоутворюючими.

Шостий (Подністровський) мінерально-сировинний субрайон простягається смугою вздовж лівого берега р. Дністер від Монастириського району на Тернопільщині до Ямпільського на Вінничині, охоплюючи подністровські райони повністю (Заліщицький, Борщівський, Могилів-Подільський, Ямпільський) чи тільки їх південні частини (Монастириський, Бучацький та ін.).

Характерними корисними копалинами субрайону є давні палеозойські та протерозойські породи (пісковики, вапняки, граніти, чарнокіти та ін.), які відслонюються в глибоко врізаних долинах Дністра і його лівих приток та використовуються як будівельне каміння (переважно на щебінь і бут).

Такими є поклади червоноколірних девонських пісковиків у Бучацькому районі, вендських пісковиків у Могилів-Подільському, Муровано-Куриловецькому та Ямпільському районах, силурійських вапняків у Борщівському та Кам’янець - Подільському районах, кристалічних порід – у Могилів-Подільському, Чернівецькому та Ямпільському районах. У субрайоні відомі також сарматські вапняки для вапна, піски будівельні, сировина для будівельної кераміки.

Специфічними для субрайону можна вважати, передусім, багаті поклади тортонських гіпсів та ангідритів у Борщівському та Кам’янець-Подільському районах, родовища піщано-гравійної суміші із алювіальних відкладів Дністра в Заліщицькому, Кам’янець-Подільському та Ямпільському районах, родовища корінних вендських та альбських фосфоритів, абразивну сировину (пластові кремені) – Гринчуцьке родовище у Кам’янець-Подільському районі.

Чітко виражених кущів та макрокущів у межах субрайону не спостерігається. Родовища переважно будівельної сировини розосереджені на теренах субрайону більш-менш рівномірно. Окремі скупчення родовищ можна відмітити у північній частині Борщівського району, де компактно розташовані декілька родовищ силурійських вапняків, придатних для щебеню і буту; компактно розташовані численні прояви трепелів у Могилів-Подільському районі; декілька дрібних родовищ гранітоїдів у Чернівецькому районі; низку інших незначних скупчень покладів будівельної сировини. У субрайоні відсутні родовища комплексоутворюючої МС, усі відомі родовища МС – місцевого значення.

В пограничних районах Хмельницької та Вінницької областей окремо виділяється полікомпонентний макрокущ (Новоушицький), який займає територію Новоушицького, Муровано-Куриловецького, частково, Кам’янець-Подільського, Віньковецького та Могилів-Подільського районів, тобто знаходиться на території Подністровського, Збаразько-Піщанського та, частково, Хмельницького субрайонів.

Особливістю макрокуща є наявність численних родовищ і проявів фосфоритів – конкреційних і зернистих. У межах макрокуща відомі також родовища глауконіту та апатиту, тобто специфіка території полягає у скупченні тут переважно агрохімічної сировини, яка на даний час не розробляється, проте у недалекому майбутньому, після детальної оцінки покладів глауконітів, апатитів та зернистих фосфоритів може отримати районне чи навіть загальнодержавне значення.

В Муровано-Куриловецькому районі розвідане також Бахтинське родовище плавикового шпату – сировини для металургійної промисловості. Флюорит відносять до ресурсів районного значення, середньої комплексоутворюючої активності [3].

Висновки.

1. Специфіка мінерально-сировинної бази Подільського регіону визначається, насамперед, різким переважанням різних видів сировини для потреб будівельної промисловості (камінь будівельний, камінь тесовий, пісок будівельний, глиниста сировина для грубої та будівельної кераміки, цементна сировина тощо).

2. Перспективною сировиною міжрайонного та загальнодержавного значення у регіоні можуть вважатись інтенсивно досліджувані зараз нововідкриті поклади зернистих фосфоритів, апатитів, сапонітів, глауконітів, плавикового шпату, графіту, а також каолінів та деяких облицювальних матеріалів. Інші види мінеральних ресурсів мають місцеве значення.

3. Виділені мінерально-сировинні субрайони характеризуються певною сукупністю видів мінеральної сировини і виявляють чіткий генетичний зв’язок як із окремими стратиграфічними горизонтами, так і з структурно-геоморфологічними районами території.

4. Структури нижчого порядку (макрокущі і кущі) приурочені в основному до стратиграфічних таксонів певного віку.

5. У межах регіону переважають полікомпонентні зосередження родовищ мінеральної сировини, у яких найчастіше домінуючу роль відіграє сировина для будівельної промисловості. Виділяється також декілька монокомпонентних кущових скупчень мінеральної сировини.

6. Комплексоутворюючою сировиною у регіоні є, насамперед, багаті родовища мінеральних вод: сульфідних, типу Нафтуся, радонових та ін., які мають загальнодержавне значення, нововідкрите родовище плавикового шпату.

Література

1. Мищенко В. С. Минерально-сырьевой комплекс Украинской ССР. – К.: Наукова думка, 1987. – 232 с.

2. Паламарчук М. М., Горленко И. А., Яснюк Т. Е. Минеральные ресурсы и формирование промышленных территориальных комплексов. – К.: Наукова думка, 1978. – 220 с.

3. Паламарчук М. М., Горленко І. О., Яснюк Т. Є. Географія мінеральних ресурсів Української РСР. – К.: Рад. школа, 1985. – 135 с.

4. Сивий М. Територіальна структура мінерально-сировинних ресурсів Поділля // Наукові записки ТНПУ. Серія: Географія. № 2, 2003. – Тернопіль. - С. 138-146.


22.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!