Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Географічна наука: історія поглядів, об’єкт вивчення і завдання дослідження. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Географічна наука: історія поглядів, об’єкт вивчення і завдання дослідження. Реферат

Географічна наука виникла ще за часів ранньої античності, приблизно з 6 ст. до Хр. Із розвитком цивілізації вона інтенсивно вдосконалювалась, істотно змінювалась її сутність, об’єкт і предмет дослідження, а також структура, основні завдання та місце в системі наук

Сучасна географія стоїть на порозі нового постдисциплінарного знання, яке тісно пов’язане з гуманізацією науки, відновленням її людиновимірного характеру, а також з об’єднанням фундаментальних засад та пізнавальних можливостей в єдиній науковій системі з метою цілісного осмислення картини світу та формування глибокого практичного змісту наукових досліджень. В контексті такого переходу, дослідження історичних підвалин виникнення і формування поглядів на географію, аналіз її першооснов та векторів трансформації набуває особливої актуальності.

Саме тому об’єктом даного дослідження є географія як наука, а предметом - історія розвитку поглядів на її сутність, об’єкт і завдання дослідження.

Погляди на сутність географії висловлювали в своїх працях вчені різних епох. Особливої уваги заслуговують праці Стратона - одного з основоположників науки, Б. Вареніуса, А. Геттнера, А. Гумбольдта, Дрепера та ін. Серед українських вчених сутність географії найбільш повно висвітлена в працях С. Рудницького, П. Тутковського, В. Кубійовича, К. Воблого, А. Синявського, О. Маринича, М. Пістуна. Питання трансформації географічної науки у контексті формування гуманістичної парадигми розглядаються в працях Д. Замятіна, Ю. Голубчикова.

Дослідження історії поглядів на географію проводили Д. Анучін, Ю. Саушкін, О. Ісаченко, Н. Мукітанов. Однак, комплексного історичного аналізу формування та розвитку поглядів на географію, її об’єкт і завдання дослідження та розвитку української наукової думки у світовому контексті ще детально не проведено.

А тому метою даного дослідження ми обрали аналіз поглядів на сутність географії з історичної точки зору, а також визначення подальших напрямків розвитку географічних досліджень при переході на засади гуманістичної парадигми. Основним завданням дослідження є висвітлення еволюції трактування географії, її об’єкту та основних завдань дослідження в працях видатних вітчизняних та зарубіжних вчених.

Відомо, що географія як наука веде свій початок від філософів античної Греції (Аристотеля, Ератосфена, Стратона, Птоломея), хоча окремі розрізнені географічні знання дослідники знаходять ще в державах стародавнього сходу [14]. Її походження від грецьких слів "γέα" – земля і "γράφω" – пишу означає, за тлумаченням Дмитра Анучіна, розуміння цієї науки як "опису" або "зображення" Землі [1]. Саме в останньому змісті цей термін широко використовувався у стародавні часи.

Клавдій Птоломей, наприклад, в своєму трактаті "Географія" визначає цю науку як мистецтво зображувати Землю, тобто складати географічні карти. Ці міркування Птоломея базуються на практиці складання греками описів земель, так званих "періодів" або "об’їздів", які, щоправда, мали лінійний характер зображення території і зводились до картографування головних водних та сухопутних шляхів між поселеннями (периєгезів) або узбережжя морів (периплів).

На думку Ератосфена, географія мала б описувати Землю завдяки використанню наявного на той час астрономічного досвіду та математичних знань. Сам вчений намагався довести таким чином думку про своєрідну "геометрію простору", розробляючи та уточнюючи географічні карти, аналізуючи відстані між населеними пунктами та їх взаємну орієнтацію за допомогою астрономічних спостережень, а також здійснюючи землеопис "вглиб" території. Використання математики та астрономії допомогло Ератосфену визначити дугу меридіана та нахил екліптики Землі, доволі точно оцінити величину Земної кулі та межі розподілу ойкумени. Думки Ератосфена про математизацію географічних досліджень відстоювали Гіппарх (увів географічні координати), Анаксімандр та Арістагор Мілетський (розробили округлу модель Землі), Помпоній Мела та ін.

Однак один із найбільш відомих засновників географії Страбон доволі критично ставився до такого спрощеного розуміння географічної науки. Не заперечуючи необхідності складання периплів та периєгезів, математичного та астрономічного аналізу відстаней між об’єктами на картах, він більше схилявся до тої думки, що географія має не лише "зображувати" відмінності окремих територій (займатися переліком гаваней, дослідженням узбережжя тощо), а, передовсім, займатися описом окремих країн, їх людей та умов життя в них.

Вважаючи Гомера першим географом, Страбон неодноразово підкреслював, що в його творах аналіз відстаней і межі окремих територій пов’язані з описом їх клімату, природи, мешканців та їх побуту і звичаїв. Свій власний погляд на сутність географії, Страбон виразив у перших розділах своєї книги, де стверджувалось, що "географія... входить до кола занять філософа. Користь від географії різноманітна: її можна використовувати не лише для діяльності державних людей або володарів, але й для науки про небесні явища, про явища на землі та на морі, про тварин, рослин та все інше, що можна зустріти в різних країнах. Корисність географії припускає наявність в географі також філософа – людини, яка присвятила себе дослідженню мистецтва жити, тобто щастя" [24].

Твердження Страбона про географію як "науку про щастя" істотно вплинуло на подальший розвиток універсальних методів землеопису, які ставили за мету не лише механічне копіювання об’єктів на географічних картах, але також вивчення самої території дослідження, її природних та суспільних характеристик.

Разом із Страбоном питаннями землеопису займалися в різні часи такі відомі вчені стародавнього світу, як Геродот, Фукідід, Полібій. До кола їх інтересів входили переважно історичні питання, однак у своїх працях ці вчені неодноразово звертались до географії (в тому числі і сучасної) тої місцевості, яку вони характеризували. Проте з часом географія поступово віддаляється від традиційного опису земель, все більше набуваючи рис науки про причинно-наслідкові зв’язки між різними процесами і явищами в житті природи та суспільства [4].

Так, Гіппократ у своїх творах висловлює певні міркування про вплив клімату і середовища на людину, про походження вітрів та розливів Нілу. Анаксімандр намагається звести всі земні та космічні явища до процесів руху. Аристотель у своїй "Метеорології" аналізує причини виникнення різних атмосферних явищ, розмірковує про елементи, небесні світила, світовий ефір, властивості тіл.

Посейдоній досліджує кліматичні пояси, припливи та відпливи. Дікеарх проводить геометричні виміри гірських вершин. Сенека розбирає руслові процеси великих річок, походження дельт та ін. Таке одностороннє розуміння сутності географічної науки викликало значний спротив з боку Страбона, Полібія та їх прихильників, які вважали географію більш універсальною і вбачали в часткових дослідженнях лише вступну частину до загального землеопису [1].

У Середньовіччі географія перебувала у занепаді. Опис земель та їх картографування, засновані в античній школі, визнаються ненауковими, оскільки суперечать догматам середньовічної теології. Географічні погляди складаються в цю епоху лише під впливом Біблії та деяких залишків класичної еллінської школи. Наукові знання цього часу залишаються мізерними. До нас не дійшли згадки про визначення суті географії та кола її питань у цей час. Водночас в епоху середньовіччя поступово накопичувався емпіричний матеріал, збирались та аналізувались відомості про нові землі та країни, особливо під час хрестових походів (1096-1270). Останні мали не лише військове значення, - вони збагатили європейські країни новими знаннями, поширеними в більш цивілізованому на той час арабському світі.

Термін "географія" в середні віки майже повністю вилучається з обігу. В монастирських школах географічні знання подавались під назвою "геометрія", хоча до їх складу входили відомості про різні країни світу. Частіше за все географічні трактати того часу мали описові назви, які стосувались радше релігійної філософії: "Про природу речей", "Про природу країн", "Про виміри земного круга" тощо. Галузеві дослідження окремих причинно-наслідкових зв’язків між явищами природи були майже припинені. Певні міркування з цього приводу простежуються у трактатах Данте, Григорія Богослова та Єфрема Сиріна, проте зводилися до часткових висновків про суть окремих явищ природи (вулканізм, землетруси).

Тільки в арабському світі у цей час з прихильністю ставляться до праць античних географів, перекладають Птоломея, здійснюють виміри відстаней, складають карти. Проте формування власного погляду на географічні науки тут так і не відбулося.

Кінець 15 – початок 16 століття, названий епохою Великих географічних відкриттів, став також періодом відродження наукової географії. Із накопиченням величезної кількості емпіричної інформації про нові відкриті землі, розвивається система їх картографування, що базується на принципах побудови і традиціях школи Птоломея. Однак, картографи того часу Герард Меркатор (Кремер) та Ортелій пішли набагато далі, побудувавши свої власні проекції карт, створивши карти та Атлас світу.

Ці емпіричні дослідження дали змогу видатному вченому Варенію (Вареніусу) видати свою "Загальну географію". Ця праця, базуючись на поглядах стародавніх філософів, відрізнялась від них концептуально новим тлумаченням суті географії та кола її досліджень. Заперечуючи засилля в географії астрономічних досліджень, Вареніус розглядає в своєму творі властивості самої Землі та окремих частин її оболонки, зональний розподіл тепла та світла, а також співвідношення різних місцевостей одна до одної. Географія Вареніуса має чітко виражений краєзнавчий характер, що поєднується із загальним землеописом лише в тій частині, яка стосується характеру поширення рослин і тварин, а також окремих природних явищ.

Сутність географії, за Вареніусом, – це, перш за все, вербальний (та, частково, картографічний) опис окремих країн і земель на основі чіткої систематизації знань про них. Об’єктом географії, на думку вченого "є круг земноводний... Географія є вчення математичне, змішане, яке земноводного кругу і частин його афекції, тобто властивості і дії до кількості приналежних, тобто фігуру, місце, кількість, рух, небесні явища та інші близькі властивості описує" [18].

Вареніус чи не вперше застосовує в географії ідеї сумативної концепції (за проф. Д. Анучіним - системної), вважаючи географічне дослідження тільки тоді науковим та виваженим, якщо воно відповідає чітко розробленій програмі дій [4]. Окрім сумативного підходу, в працях Вареніуса був широко застосований порівняльний метод дослідження, що став згодом одним із найпоширеніших в описовій географії.

Поряд із вченням Вареніуса розвивався математичний напрямок в географії, представлений працями астрономів Кассіні, Річчолі, Т. Мейєра та ін. Проте їх дослідження мали переважно дотичний до географії характер та істотно не впливали на сутність та гносеологічні підвалини науки. Єдиною думкою, яка, на наш погляд, мала істотний вплив на формування географії того часу та забезпечила перехід до нового тлумачення її сутності, стали міркування А. Бішінґа, стосовно подвійного (природничого і суспільного) характеру географії.

Ще у 1860 році він визнавав, що географія "є ґрунтовним повідомленням про природничий і суспільний стан Земної кулі, що заселена нами" [18]. Ця позиція закріпила за географією її подвійний суспільно-природничий характер, давши змогу в подальшому розвивати вчення про тісну взаємодію людини і довкілля. Проте згодом думки про подвійність об’єкту вивчення географії призвели до певного розколу серед вчених, поділивши їх на прихильників моністичної та дуалістичної концепції сутності цієї науки [7].

Ідеї Вареніуса отримали своє продовження в працях Александра Гумбольдта. Сприйнявши думку Вареніуса про застосування в географії порівняльного методу, а також про системний вербальний опис окремих країн та земель, Гумбольдт наповнив її ідеями гуманізму та людського виміру. У ряді своїх фундаментальних робіт вчений показує світ як природне ціле, що рухається та оживляється внутрішніми силами й намагається поєднати дух класичного ідеалізму та природничих наук, що піднімались до філософії.

В своїх працях "Entwurf einer physischen Weltbeschreiburg" та "Ansichten der Natur" А. Гумбольдт представив цілісну наукову картину світу, яка мала яскравий прояв гуманістичних цінностей, що базуються на глибокому науковому аналізі [5]. Географія, на думку вченого, має бути спрямована не на детальний опис земель або їх картографування, а, передовсім, на вивчення самої людини, її зв’язку з природою країн, її місця у природній системі [4]. Таким чином, Гумбольдт спирається в своїх працях на думки Страбона, а також Демокрита, який першим звернув увагу на вплив навколишнього середовища на людину та процеси їх взаємодії.

Подібні думки висловлював також німецький географ Карл Ріттер. В основу географії ним були поставлені людинознавчі елементи: культурний, історичний, етнографічний та ін. Ріттер, на відміну від своїх попередників, зробив спробу визначити завдання географії, її роль та значення серед інших галузей знань. На його думку, географія є не лише суто описовою наукою, але, перш за все, наукою пояснювальною, що свідчить про її глибокий гносеологічний зміст. У своїх працях Ріттер відроджує ідеї Страбона щодо філософського та історичного наповнення географії, а також щодо універсальності методу опису території [9].

Ріхтер, як і Гумбольдт, розглядає людину та природне середовище в їх єдності. Однак вчений відмовляється від звичайного сумативізму і закладає початки системного аналізу географічних процесів і явищ. Географія, на його думку, має вивчати Землю як результат взаємодії і розвитку декількох природних сфер.

Ідеї системності, принесені в географію Ріттером, поширюються в працях інших вчених того часу. Так, у В. Докучаєва ми знаходимо таке визначення науки: "Природа і людство розвиваються у нерозривній єдності згідно з певними закономірностями, що складає предметну галузь географії" [18].

Ф. Ріхтгофен конкретизує це тлумачення Докучаєва у такий спосіб: "Завдання географії – дослідити тверду земну поверхню у зв’язку з гідросферою та атмосферою за чотирма принципами: за формою, речовим складом, неперервним перетворенням і виникненням, при цьому провідною лінією є взаємні відношення трьох царств природи між собою та земною поверхнею; дослідити рослинний покрив та тваринний світ у їх відношеннях із земною поверхнею, що базується на тих самих принципах; дослідити людину і її матеріальну та духовну культуру з того самого погляду і за тими самими принципами".

Окрім ідей системності, Ріттер збагатив географію просторовими (хорологічними) ідеями, які отримали детальний аналіз у працях Альфреда Геттнера. Розглядаючи сутність та завдання географії, А. Геттнер писав, що "географія є наукою про простір в тому змісті, в якому історія є наукою про час" [4]. Отже, завданням географії має бути, перш за все, вивчення розміщення різноманітних географічних об’єктів в просторі і відносно один одного. Ці ідеї беруть свій початок від концепцій І. Канта, який протиставляв географії історію і зазначав, що "географія є наукою, яка описує просторове поширення явищ, що існують у даний час" [22;23].

Проте Геттнер каже, що географія має не лише обмежуватись описом окремих територій, вона має встановлювати також причинні зв’язки між процесами і явищами, розглядати аспекти "співіснування та взаємодії різних царств природи та їх різноманітних форм" [4]. Отже, концепція Геттнера не є суто описовою, як її намагалися представити деякі радянські вчені, вона містить елементи аналізу та синтезу, що базуються на логіці та ідеях системної парадигми. Цю ідею поділяли такі відомі вчені, як В. Бунге, Ф. Шеферк та ін.

Крім хорологічного підходу до розуміння сутності географії, Геттнер неодноразово наголошував на її естетичних якостях та мистецькому аспекті дослідження. Ним досліджено та обґрунтовано естетичну та практичну цінність країн і ландшафтів, роль та значення географічних картин у розвитку науки тощо [5].

Вчений наголошував на тому, що естетичні та мистецькі сторони географії не повинні бути спрямовані проти її науковості, а перш за все, мають за мету уникнення надмірної уваги до практичної (прикладної) сторони дослідження. Такі твердження пов’язують праці Геттнера з уявленнями Страбона, Гумбольдта та інших вчених, які визначали сутність географії як науки "про щастя" (Страбон), "про людину" (Гумбольдт), "про місце людини в світі" (Ріхтгофен). Хорологічна концепція Геттнера стала панівною в першій половині 20 ст., на її основі базувалися міркування багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених про географію.

В українській науці хорографічні та гуманістичні ідеї географії Геттнера та його попередників знайшли своє відображення у працях В. Антоновича, П. Тутковського, С. Л. Рудницького, К. Г. Воблого, В. Кубійовича, А. С. Синявського [19]. Вони були спрямовані на широкий краєзнавчий аналіз території, її природниче та економіко-географічне вивчення.

Так, фундатор української географії С. Рудницький говорить про сутність географії як загальної "простірної" науки про Землю. Хорологія, на думку Рудницького, "має для географії велику вартість, бо вона вдало поєднує абстракцію з конкретним описом так, що вони взаємно доповнюються" [25]. У своїх працях він писав, що "географія є наукою, яка подає нам відомості про землі, про нарід і про все, що на землі знаходиться" [21], тобто підтримував природничо-суспільний характер нашої науки. Ще у 1905 р. Рудницький відносив до сфери інтересів географії "шість царств природи: тверду землю, повітря, воду, рослинний і тваринний світ та людину" [19].

На його думку, людина з усіх земних істот найбільш досконало психологічно організована, вона створила засоби для життя і посідає панівне становище в світі. В своїх працях Рудницький відстоює ідеї Гумбольдта щодо єдності та цілісності географії, наполягає на її пограничному положенні між природничими і гуманітарними науками. До речі, ці позиції сприймаються та відстоюються в зарубіжній географії й до цього часу [26;27].

Позиції С. Рудницького як гуманіста знайшли вираз у розвитку вчення про антропогеографію як науку, що "досліджує причинні зв’язки людини до всіх головних географічних явищ: твердої поверхні, вод, атмосфери, підсоння (клімату), рослинного і тваринного світу" [21].

Як видно, в працях вченого відтворились передові думки того часу, що були викладені нами вище. Гуманістичними цінностями наповнені думки про роль та функції географії в культурологічному та народознавчому аспектах як провідної області людського знання і культури, як чинника формування духовності українського народу. Присвятивши все життя утвердженню національної української ідеї, С. Рудницький наповнював її змістом всі свої географічні твори, тим самим пов’язуючи гносеологічний та гуманістичний (культурологічний) зміст науки [10].

Хорологічна концепція та гуманістичні ідеї про сутність і значення географії складали також основу наукового вчення Павла Тутковського. На його думку, завдання географії полягає у "пізнанні Землі в цілому, вивченні обличчя Землі в її сучасному стані у всіх його галузях з точки зору розподілу сучасних фактів і явищ у просторі та аналізу їх генезису" [9]. На думку Тутковського, географія є цілісною наукою, певною системою знань про простір, що перебуває у внутрішній єдності і взаємопов’язаності. Отже, ідея єдиної географії (суспільно-природничої) знаходить у нього своє підтвердження та розвиток.

Продовжувачем справи С. Рудницького став академік Володимир Кубійович. Суть географічної науки він вбачає в описі окремих земель та їх частин як з природничої, так і з економічної точок зору. Географічні наука включає в себе, на думку Кубійовича, аналіз "природних феноменів, промисловості, сільського господарства, лісового господарства, транспорту, торгівлі, людності і селищ людських" [12]. Будучи видатним картографом, Кубійович працював як над окремими картами українських земель, так і над "Атласом України і сумежних країв", зміст якого стверджував єдність географічних досліджень природничого та суспільного напрямків, їх розвиток на національному ґрунті, піднесення національної ідеї українства.

Гуманістична та громадська цінність досліджень Кубійовича полягає в науковому обґрунтуванні географічних аспектів української державності. В його працях знайшли відображення ідеї соборності і цілісності України в її етнічних межах, необхідність утворення єдиної національної держави [12].

Ідеї Рудницького, Кубійовича та Тутковського знайшли своє відображення в працях фундатора української економічної географії К. Г. Воблого та видатного економіко-географа Антона Синявського. Вчені підтримували хорологічний напрямок досліджень географії, відстоювали ідею єдності науки, необхідності дослідження причинно-наслідкових зв’язків географічної реальності, передумов і факторів, територіальної структури та організації господарства [2;3;16].

Економічна географія, на їх думку, базується на загально-географічних методологічних засадах, тому визначення її предмету, змісту та структури проводилось, виходячи з досвіду попередніх природничих географічних досліджень. "Завданням географії є не лише подання географічних відомостей, з’ясування географічного ландшафту взагалі, але й дослідження впливу природних факторів на економіку, встановлення залежності теперішнього просторового розміщення господарчих форм на території" [20].

Праці Воблого та Синявського надавали глибокий практичний зміст географічним дослідженням. З їх допомогою вчені, відходячи від традиційної описовості, підійшли до розробки дієвих концепцій збалансованого розвитку "господарства людини та її продукційних сил" на основі ефективного використання наявних передумов і факторів.

У формуванні світоглядної ідеї географічних знань важливе місце належить проф. А. Синявському. Своїми працями він сприяв формуванню, за його словами, "географічного, або економгеографічного світогляду", розвивав ідею географічної картини світу через пізнання відповідних просторових законів, прищеплював загальну економіко-географічну культуру і економіко-географічне мислення на основі "здобутих знань через оволодіння прийомами та осягнення економіко-географічного простору і відповідної раціональної поведінки в ньому" [20].

Слід зазначити, що думки фундаторів української географії тривалий час були заборонені та забуті. На українських географів радянського періоду дослідження істотний вплив мала концепція А. Григор’єва про географічну оболонку як інваріантний об’єкт вивчення географічних наук (1932 р.), що суперечила хорологічним та гуманістичним ідеям Геттнера [15]. У радянський період відбулась дегуманізація географічного знання, "розкол" географії на природничий та суспільний напрямки (який активно підтримувався такими вченими, як А. Григор’єв, В. Б. Сочава, О. Г. Ісаченко та ін.) [11].

У другій половині 20 ст. у географічних дослідженнях починає переважати системна (геосистемна) парадигма. За визначенням радянських українських вчених того часу, географія "є системою наук про географічну оболонку, господарство і населення земної кулі, окремих її районів і країн" [15].

Завданням географії, за визначенням О. М. Маринича, має бути "дослідження природно-територіальних комплексів і виробничо-територіальних комплексів та їх компонентів з метою раціонального використання природних ресурсів, доцільного розміщення виробництва і забезпечення сприятливого для життя людини навколишнього середовища" [14].

Отже, географія поступово втрачає свій філософсько-гносеологічний зміст, її дослідницький апарат спрощується із широким застосуванням формалізованих методів дослідження, що притаманні природничим наукам. Частка гуманістичних знань у географії залишалася вкрай незначною, їх місце займали кількісні дослідження та дисциплінарна дисипація.

Окремий погляд на сутність географії має М. Д. Пістун. Аналізуючи попередні дослідження, він відновлює цілісність науки, вказуючи на її подвійний природничо-суспільний характер, а також говорить про необхідність аналізу процесів взаємодії між суспільством і навколишнім середовищем на основі уявлення про їх комплексність.

Географія "є природничосуспільною наукою, що вивчає територіальну комплексно-пропорційну організацію обміну речовини, енергії та інформації між суспільством і навколишнім середовищем" [19]. Цю думку поділяли Ю. П. Михайлов, який визначає суть географії як науки про організацію земної поверхні, М. М. Паламарчук, що також вважає географію наукою про територіальний розвиток природи і суспільства в їх єдності, та інші вчені. Отже, подолавши таким чином ідеї "розколотої географії", М. Д. Пістун та його послідовники підійшли до розуміння сутності географії як цілісної науки про природно-суспільні комплекси, витоки якого ми знаходимо ще у фундаторів української географічної школи [2;3;12;20;21].

Із розвитком системної парадигми у вітчизняній географії почалася так звана "кількісна революція", що супроводжувалася математизацією географічних досліджень, подрібненням окремих галузевих напрямків науки, розвитком утилітарного мислення та відмовою від гуманістичних цінностей. Базовими для географічних досліджень стали системний підхід (заснований на системній парадигмі), структурний аналіз і синтез [19].

На думку апологетів кількісної революції, розвиток комплексних географічних досліджень, що базуються на широкому масиві математичних розрахунків, стане можливим при подальшому бурхливому розвитку електронно-обчислювальних систем та кібернетики. Ці науки згодом дадуть змогу представити всі елементи географічної реальності у вигляді певної сукупності формалізованих даних (матриці), в якій будуть кількісно враховані всі елементи географічних систем (комплексів). Однак така всебічна інтегральна математизація географії, яка б передбачала розробку універсального методу дослідження простору, і на яку покладали надії більшість вчених 20 ст. не відбулася.

Натомість, процес кількісної революції порушив як цілісність самої науки, так і цілісність сприйняття й пізнання самого об’єкту дослідження. Замість герменевтичного "розуміння" сутності географічних процесів і явищ, географія перейшла до часткового формалізованого "пояснення" їх окремих сторін та властивостей. Поширення кількісних методів призвело до дещо спрощеного уявлення про географічну реальність, що постає у вигляді певної сукупності кількісних даних, які абстрагуються і відриваються від конкретної території.

Застосування системної парадигми та широкого і різноманітного арсеналу розрізнених кількісних методів дає лише відповіді на часткові питання розвитку окремої території. Значна кількість географічних фактів взагалі важко піддається формалізації, яка може застосовуватись для їх аналізу лише частково, без врахування деяких суттєвих внутрішніх ознак. Географічна реальність не вичерпується суто формалізованими системами.

Отже, результативність кількісних географічних досліджень обмежується через недосконалість математичного апарату, інтерпретація застосування якого не може повністю розкрити перебіг різноманітних інтегральних природних та суспільних процесів. За допомогою математичних методів дослідники не в змозі навіть до цього часу комплексно усвідомити та проаналізувати всю сукупність елементів територіальних систем. Науковці пояснюють це їх виключною складністю, залежністю від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників та наголошують на необхідності спрощення та схематизації [17].

Однак головна причина криється у дегуманізації географічного знання, свідомій відмові від дослідження людиновимірних реалій (елементів) географічних систем [5].

Гуманістичний вимір географії неодноразово знаходив свій вираз у представників класичної української географічної школи – фундаторів національної географії – С. Рудницького, В. Кубійовича, П. Тутковського, А. Синявського, К. Воблого та ін. І в наш час значна кількість вчених багато уваги приділяє детальному опису окремих місцевостей із суспільно культурологічного, господарсько-економічного та ландшафтно-естетичного погляду, яка передбачає неформальний гуманітарно-забарвлений "аналіз географічних образів" [8].

Деякі з них навіть стверджують, що географія є "наукою про гармонію та красу земної кулі" [5]. Гуманістична складова географії визначається також як "новий світогляд, заснований на цінностях загальнолюдського і загальнокультурного характеру, який розглядає, у першу чергу, життя людей та їх суспільні відносини" [13].

Проте, на сьогодні це лише окремі напрями географічних досліджень, які несуть в собі залишкові гуманістичні знання з минулого періоду їх розквіту. Широкомасштабного процесу гуманізації географії на рівні вдосконалення її концептуальних засад не відбулось. Для його здійснення необхідний цілий ряд перетворень у структурі географічних досліджень [10].

Гуманізація життя глобалізованого суспільства вимагає формування нового постдисциплінарного знання на засадах людяності та людинознавчого підходу у наукових дослідженнях. Ключовою науковою дисципліною на цьому шляху є географія, бо вона є "природничо-суспільною наукою" [16], в її предметі дослідження закладено синтез обох цих напрямків.

Географічна реальність не вичерпується суто системним формалізованим підходом до вивчення певних природних чи суспільних комплексів. Не можна її обмежити також лише описом окремих місцевостей, їх подібностей та різноманітностей [5].

У географічній науці повною мірою повинні бути присутні обидва напрямки наукового аналізу в їх єдності та компліментарності, що базуються на загальнолюдських цінностях. Системна парадигма географії має доповнитись новими гуманістичними якостями, новими, не врахованими раніше, елементами та цінностями, які займуть належне місце поряд із традиційними системними компонентами та внесуть у географічні дослідження риси постдисциплінарного знання.

Гуманізація географії, як це не парадоксально, можлива за умови широкого застосування сучасних методів обробки інформації на ЕОМ. Варто тільки не обмежувати її механістичним принципом кількісного аналізу, а поєднувати його методи із подальшими гуманітарними дослідженнями.

Отже, сучасна географія "мусить спиратися на імператив гуманістичного мислення" [15]. Її значний філософський, культурологічний та світоглядний потенціал посідає значне місце серед гуманітарних наукових досліджень, як і системні дослідження простору – серед природничих.

Саме базування географії на гуманістичній парадигмі дозволить нам розробити нову дисципліну, що за часів глобального інформаційного суспільства займе одне з центральних місць в системі наук, оскільки збереже в собі елементи втраченої єдності наук та стане основою нового постдисциплінарного знання.

Література

1. Анучин Д. Н. География // Брокгауз и Ефрон. Энциклопедический словарь. – С-Пб.: Типолитография И. А. Ефрона, 1892. - Т. VІІ (15). - С. 377-390.

2. Воблий К. Г. Організація праці наукового працівника (методика і техніка). – К.: Видавництво АН УРСР, 1947. – 150 с.

3. Воблий К. Г. Економічна географія Української РСР. – К.: Видавництво АН УРСР, 1943.

4. Геттнер А. География, ее история, сущность и методы. – Л.: Красный пролетарий, 1930. – 416 с.

5. Голубчиков Ю. Н. География человека. – М.: Эдиториал УРСС, 2003. – 296 с.

6. Гумбольдт А. Картины природы. – М.: Государственное издательство географической литературы, 1959. – 268 с.

7. Дреппер Др. История умственного развития Европы. - С-Пб.: Изд-во А. Ф. Маркса, 1875. - 634 с.

8. Замятин Д. Н. Гуманитарная география. Пространство и язык географических образов. – М.: Алетейя, 2003.

9. Исаченко А. Г. Развитие географических идей. – М.: Мысль, 1971. – 416 с.

10. Іщук С. І., Гладкий О. В. Гуманістична парадигма географії // Економічна і соціальна географія: Наук. зб. Ред. кол.: С. І. Іщук (відп. ред.) та ін. – К., 2004. - Вип. 55. – C. 11-20.

11. Іщук С. І., Шпарага Т. І., Гладкий О. В. Розколота географія // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Географія. – 2003. – Вип. 6. – С. 5-8.

12. Кубійович В. Географія України та сумежних земель. – Краків-Львів: Українське видавництво, 1943. – 517 с.


20.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!