Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Львівська міська агломерація як агломерація України. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Львівська міська агломерація як агломерація України. Реферат

У рефераті подано відомості про історико-географічний аспект демографічного і територіального розвитку Львівської міської агломерації

Географічне дослідження Львівської міської агломерації, зокрема вивчення історико-географічних аспектів її демографічного і територіального розвитку, має важливе значення для визначення тенденцій загального суспільного розвитку Західного регіону України, особливо в період демографічної кризи в державі. Адже Львівська міська агломерація є найбільшою за кількістю населення агломерацією на заході України, її розвиток вагомо впливає на розвиток не лише Львівської області, але й всього макрорегіону. Крім цього, зважаючи на особливу роль Галичини, й зокрема Львова, в процесі розвитку української нації, історико-географічне дослідження розвитку Львівської агломерації є важливим для дослідження процесу модернізації українського етносу.

Вивчення міських агломерацій є важливим напрямком дослідження в геоурбаністиці, а також в географії населення та розселення. В українській географічній науці цей напрямок досліджень розвивається вже впродовж багатьох десятиріч. Зокрема, систему міських поселень України, а також її регіонів, в тому числі міські агломерації, вивчали Ю. Пітюренко, А. Степаненко [6–8].

Головним містом агломерації є Львів. Це давнє місто, одне з найбільших в Україні. Тому є багато публікації про населення Львова і прилеглих міських поселень, які з’явилися ще до початку Другої світової війни. Розвиток Львова досліджували відомі українські та польські науковці австрійського та міжвоєнного періоду. Серед публікацій довоєнного періоду про Львів особливої уваги заслуговують наукові праці відомого українського географа О. Степанів [1, 5].

У повоєнний період демографічний розвиток Львова було досліджено в деяких узагальнюючих наукових виданнях, присвячених історії Львова. Проте у них передусім було представлено історичні нариси про місто, натомість з точки зору розвитку його як центра агломерації публікацій майже не було. Окремо населення Львова досліджував Р. Кісь [3].

В останні десятиріччя демографічний аспект розвитку Львова вивчав М. Капраль [2]. Важливі питання демографічного розвитку Львова та прилеглих поселень висвітлено в монографії Р. Лозинського, присвяченій етнічному складу населення міста [4].

Львівська міська агломерація нині складається з таких міських поселень: місто Львів (адміністративно територія міста розділена на 6 районів: Франківський, Личаківський, Галицький, Сихівський, Залізничний і Шевченківський), трьох малих міських населених пунктів (м. Винники, смт. Брюховичі та смт. Рудно), які підпорядковуються Львівській міській раді, а також м. Дубляни Жовківського району. Станом на 1 січня 2007 р. у всіх цих міських поселеннях разом проживало близько 760 тис. осіб. Крім цього, до складу Львівської міської агломерації можна віднести багато поселень із прилеглих до Львова адміністративних районів: Пустомитівського, Городецького, Яворівського, Жовківського, Камянка-Бузького.

Перша згадка про Львів датована 1256 р. Його було закладено галицько-волинським князем Данилом Романовичем. Спочатку Львів, які і абсолютна більшість міських поселень Галицько-Волинської держави, був невеликим містом, кількість жителів якого становила близько декількох сотень осіб. Однак розташування на перехресті важливих торгових шляхів привело до швидкого економічного розвитку міста.

На початку XV ст. у Львові проживало всього близько 5 тис. осіб, що дає підстави вважати його великим містом того часу. Львів складався з двох частин, середмістя і передмістя, крім цього, у сфері впливу Львова перебували декілька так званих міських сіл, тобто сільських поселень, які знаходилися на землі, яка належала місту. У XV ст. більшість населення Львова мешкало у середмісті. Загальна кількість жителів середмістя у декілька разів перевищувала кількість жителів інших частин Львова. На передмістях жила відносно невелика кількість жителів Львова. Львівські передмістя за кількістю мешканців перевершили середмістя тільки в другій чверті XVI ст.

XVI ст. стало періодом швидкого збільшення кількості населення Львова. Якщо на початку ХVI ст. у місті за різними оцінками мешкало від 7 до 10 тис. осіб, то на початку ХVIІ ст. – уже близько 17–20 тис. [3].

Більшість жителів жила вже на передмістях. За кількістю населення Львів у той час був найбільшим містом України. Місто зростало, передусім, завдяки передмістям, оскільки можливості для територіального розвитку середмістя вже давно були вичерпані. Крім того, пришвидшився розвиток міських сіл. До середини XVII ст. на міських землях було дев’ять сіл. У цей період декілька міських сіл, зокрема найбільші, Клепарів та Замарстинів, вже становили зі Львовом суцільну забудову.

Економічний занепад Львова в другій половині XVII ст. привів до зменшення кількості жителів міста. Занепали також міські села. У місті, навіть в його центральній частині, були порожніми багато будинків. На час переходу до складу Австрії у Львові жило лише 22,5 тис жителів, тоді як в середині XVIІ ст. за підрахунками деяких науковців, у ньому було навіть близько 30 тис. жителів [4].

В австрійській період демографічний розвиток Львова суттєво пришвидшився. Хоча економіка міста загалом розвивалося слабо, Львів став адміністративним центром окремої провінції, в ньому будувалася велика кількість адміністративних будинків, поступово розвивалося комунальне господарство, транспорт. Крім того, місто стало великим військовим центром, тому що Галичина була прикордонним краєм Австро-Угорщини. Кількість військового населення Львова в деякі десятиріччя перевищувала 10 тис. осіб.

Населення Львова з 1773 р. до початку ХІХ ст. збільшилося з 22,5 тис. до 38 тис. осіб. У 1850 р. у місті проживало вже 68,3 тис. осіб, а у 1880 р. – вже понад 100 тис. осіб. На наш погляд, саме в другій половині ХІХ ст. відбулося становлення Львівської міської агломерації. Цьому сприяли передусім подальший розвиток міста як адміністративного центру. Крім цього, в другій половині ХІХ ст. в Галичині пришвидшився економічний розвиток, в Львові було побудовано декілька доволі великих промислових підприємств.

Після того, як в 1861 р. було введено в дію першу в Галичині залізницю Львів-Перемишль, місто почало також розвиватися як і великий транспортний вузол. Розвиток Львова привів також до швидкого збільшення кількості жителів у приміських гмінах. Приміські гміни Львова наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. за приростом населення навіть випереджали місто.

У 1910 р. у Львові разом з найближчими приміськими селами, які вже давно становили разом з ним суцільну забудову, проживало близько 230 тис. осіб, з них 206 тис. осіб – безпосередньо у Львові. А разом з населенням Львівського повіту кількість жителів Львівської міської агломерації наближалася до 370 тис. осіб.

У роки Першої світової війни демографічний розвиток Львова припинився. Кількість його населення дещо зменшилася. Повільно розвивалося місто також в міжвоєнний період. Проте, в 30-х роках ХХ ст. змінилася територіальна структура Львова, зокрема суттєво розширилися його адміністративні межі. У травні 1930 р. до Львова приєднано Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Сигнівку та частини деяких інших приміських громад. Завдяки цьому населення міста збільшилося майже на 35 тис. осіб.

Загалом кількість населення Львова, з урахуванням жителів приєднаних підміських гмін, за 1921–1931 рр. збільшилося на 44,1% і на час проведення перепису 1931 р. становила 312,2 тис. осіб [4]. Кількість мешканців Львова у старих межах (що існували до травня 1930 р.) налічувала 277,8 тис. осіб, на 26,6% більше, ніж у 1921 р. Кількість населення Львівського повіту становила 142,8 тис. осіб. Тобто кількість жителів Львівської агломерації, включаючи населення Львівського повіту перевищувала 450 тис. осіб.

Безпосередньо напередодні Другої світової війни кількість населення Львова збільшилася за рахунок громадян Польщі, передусім євреїв, які втікали від фашистської окупації. Напередодні початку фашистсько-більшовицької війни у Львові проживало близько 400 тис. осіб, населення Львівського сільського повіту перевищувало 150 тис. осіб.

Під час Другої світової війни кількість жителів Львова знову суттєво зменшилася. В 1945 р. вона становила 185,9 тис. чоловік. Проте міграція населення з різних регіонів СРСР, а також з навколишньої сільської місцевості, привели до того, що вже за декілька років довоєнний рівень кількості жителів міста було відновлено. В 1948 р. у місті проживало всього 355,7 тис. осіб, а на час проведення перепису 1959 р. – 410,7 тис. осіб постійного населення.

Особливістю розвитку Львова у радянський період був доволі швидкий територіальний розвиток міста. Межі Львова постійно збільшувалися за рахунок території навколишніх сільських поселень. В 50–70-х роках ХХ ст. до Львова було приєднано такі сільські поселення: Лисеничі, Котельники, Боднарівка, Богданівна, Гори, Кам’янка, Нові Збоїща, Колонія, Голосівка, Скнилівок, Підсигнівку, Сихів, Старі Збоїща, Великі Кривчиці, Малі Кривчиці, Білогорща.

Іншою особливістю розвитку Львівської міської агломерації в радянський період було те, що економічний розвиток Львова спричинив формування навколо нього урбанізованої зони, яка охоплювала багато прилеглих сіл та декілька міських поселень. Зокрема, розпочався розвиток міських поселень, які в науковій літературі, зазвичай, називають "супутниками" великих міст. Деякі з них існували ще до Другої світової війни, проте здебільшого це були невеликі сільські поселення. Зокрема, найбільшим містом-супутником Львова нині є Винники.

Це поселення отримало статус міста ще в 30-х роках ХХ ст. Винники розвивалися передусім як промислове містечко, зокрема, в ньому працювала тютюнова фабрика. Демографічний розвиток іншого міста-супутника – Дублян – передусім пов'язаний з тим, що в ньому було розташовано доволі великий науковий заклад – Львівський сільськогосподарський інститут. Розташоване на північному заході від Львова селище міського типу Брюховичі ще в ХІХ ст. було відоме як рекреаційний центр, місце відпочинку львів’ян.

Після Другої світової війни у ньому було збудовано декілька доволі великих санаторіїв, кількість жителів селища суттєво збільшилася. На захід від обласного центру виникло селище Рудно. Крім Дублян, всі перелічені вище поселення було підпорядковано Львівській міській раді.

Крім зазначених вище поселень, розвивалися також інші, розміщені поблизу Львова міста, зокрема Городок, Жовква, Пустомити. Проте розвиток цих міст відбувався як центрів адміністративних районів.

Розвиток Львівської міської агломерації вплинув на розташовані навколо Львова адміністративні райони. Зокрема, за 1959–1989 рр. в усіх них кількість населення дещо збільшилася, незважаючи на те, що в багатьох інших адміністративних районах Львівської області кількість жителів зменшилася внаслідок міграції жителів сіл у міста (див. табл. 1). В розміщених навколо Львова районах першочергово розвивалися сільські поселення, безпосередньо прилеглі до міста.

Таблиця 1. Кількість постійного населення Львова та прилеглих адміністративних районів Львівської області, за матеріалами переписів населення*

 

1959

1989

2001

1989/1959

2001/1989

Львівська м/р

433706

811427

749768

187,1

92,4

Городецький район

76425

79213

73974

103,6

93,4

Жовківський район

102031

111692

109173

109,5

97,7

Камянка-Буський район

57730

61203

60953

106,0

99,6

Пустомитівський район

83286

111102

112009

133,4

100,8

Яворівський район

92683

121358

123321

130,9

101,6

Всього

845861

1295995

1229198

153,2

94,8

 

* Таблицю складено за матеріалами Львівського обласного управління статистики.

Кількість жителів Львова, а також п’яти районів, що розміщені навколо нього, в 1989 р. досягнула 1 229 тис. осіб, тобто 47,5% жителів Львівської області. У самому Львові в 1989 р. проживало 786,9 тис. осіб. постійного населення.

Після проголошення незалежності України Львівська міська агломерація вступила в нову стадію розвитку. У радянський період кількість населення Львова зростала значно швидше, порівняно з прилеглими до міста міськими та сільськими поселеннями, які входять до складу агломерації. Натомість в 90-х роках ХХ ст. демографічний розвиток міста припинився. Кількість жителів Львова зменшилася більше, ніж на 7%. Це відбуло, головним чином, внаслідок того, що суттєво зменшилася кількість мігрантів до Львова.

Проте в прилеглих до Львова великих приміських селах кількість населення продовжувала збільшуватися. Внаслідок цього за міжпереписний період кількість населення в прилеглих до Львова Пустомитівському та Яворівському районах навіть дещо збільшилася. Чисельність жителів у Жовківському районі зменшилася значно менше, ніж у Львові. Тільки Городецький район, лише крайня північно-східна частина якого безпосередньо перебуває у сфері впливу Львівської агломерації зазнав демографічного занепаду.

В останні роки кількість жителів Львова знову почала поступово збільшуватися. Проте, подальший демографічний розвиток міста затримується через відсутність вільної території. За щільністю забудови, кількістю жителів в розрахунку на 1 км. кв., Львів посідає перше місце в Україні серед великих міст. Тому доцільним є розширення його територіальних меж, підпорядкування Львівській міській раді нових територій і населених пунктів.

Зокрема, доцільно адміністративно підпорядкувати Львівській міськраді м. Дубляни. Зважаючи на невелику віддаленість від міста Львова (7 км), а також тісний зв’язок його жителів з обласним центром, доцільність включення Дублян до складу території, підпорядкованої Львівській міській раді, уже давно зазначалася науковцями, а також спеціалістами з управління.

Крім м. Дублян, доцільним, на наш погляд, є також підпорядкування Львівській міській раді, або безпосередньо включення в межі Львова, таких сільських поселень Пустомитівського району, як: Сокільники, Зубра, Лисиничі, Зимна Вода, Лапаївка, а також с. Малахів Жовківського району. Житлові квартали цих населених пунктів вже давно становлять суцільну забудову з територією, яка підпорядкована Львівській міськраді. Майже всі ці села розташовані вздовж головних автомобільних трас, які ведуть до Львова, й уже тривалий період є зонами активного господарського освоєння.

Більшість з них розташовано всередині Львівської кільцевої дороги, яка обмежує Львів на сході, півдні та заході. Населення цих сільських поселень перебуває у тісному зв’язку з обласним центром. Зокрема, місцем роботи жителів цих поселень є, здебільшого, Львів. Економічно, організаційно, культурно вони також тяжіють до Львова.

З перелічених вище сільських населених пунктів окремої уваги заслуговує с. Зимна Вода. Його населення налічує майже 10 тис. осіб. Це найбільше сільське поселення у Львівській області, одне з найбільших сільських поселень в Україні. Доцільним є надання йому статусу селища міського типу. Нині вирішення цього питання стримується тільки тим, що статус сільського поселення має низку переваг, які приваблюють жителів Зимної Води.

Такі адміністративно-територіальні зміни сприятимуть оптимізації схеми управління містом, сприятимуть пришвидшенню розвитку як Львова, так й населених пунктів, які запропоновано підпорядкувати Львівській міській раді, або безпосередньо включити у межі міста.

Висновки. Львівська міська агломерація є однією з найбільших й найдавніших за часом формування агломерацій України. Центр агломерації, Львів, впродовж декількох століть був найбільш містом на українських етнічних землях. Остаточне формування Львівської міської агломерації відбулося ще в 60-70-х роках ХІХ ст. Тоді, внаслідок доволі швидкого економічного розвитку, кількість жителів Львова та навколишніх урбанізованих поселень перевищила 100 тис. осіб.

Демографічний розвиток Львівської міської агломерації у 50-80-х роках ХХ ст. привів до того, що кількість її населення, якщо враховувати населення навколишньої урбанізованої зони, перевищила 1 млн. осіб. Кількість жителів Львова напередодні розпаду СРСР наближалася до 800 тис. осіб. Демографічна криза 90-х років ХХ ст. призвела до суттєвого скорочення кількості жителів міста. Демографічна активізація Львова відновилася лише на початку ХХІ ст. Проте, для подальшого розвитку міста необхідним є вирішення проблеми розширення його адміністративних меж.

Література

1. Доктор географії Олена Степанів / Упорядник проф. О. Шаблій. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2002.

2. Капраль М. Демографія Львова ХV – першої половини ХVІ ст. // Львів. Історичні нариси. – Львів, 1996.

3. Кись Я. П. Население и социальная структура Львова в период феодализма // Города феодальной России. – М., 1968.

4. Лозинський Р. М. Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини). – Львів, 2005.

5. Олена Степанів. Наукові праці. Есе. Спогади / Упорядник проф. О. Шаблій. – Львів: Вид. центр НТШ, 2001.

6. Питюренко Є. И. Территориальные системы городских поселений Украинской ССР. – К., Наукова думка, 1977.

7. Пітюренко Ю. І. Розвиток міст і міське розселення в Українській РСР. (Особливості розвитку і розміщення, типологія, територіальні системи і перспективи). – К.: Наукова думка, 1972.

8. Степаненко А. В. Социально-экономическое развитие городов. (Проблемы комплексности и сбалансированости). – К.: Наукова думка, 1988.

9. Костюк І. Історико-географічний аспект демографічного і територіального розвитку Львівської міської агломерації // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. - Випуск 1 (15).


20.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!