Osvita.ua Вища освіта Реферати Географія Шляхи Волинської області: історичні аспекти формування. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Шляхи Волинської області: історичні аспекти формування. Реферат

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію області торгівельних шляхів міжнародного значення

Дорожня мережа у стародавні часи формувалась під впливом торгівлі. Існували так звані торгівельні шляхи. Так у ХІ – ХІІ столітті з країн романського світу на Волинь потрапляла зброя, засвідчена знахідками романських мечів у Белзі, Городищі біля Шепетівки, Сонсядці та ін. Особливо жваву торгівлю Волинь вела з країнами Балтії. Важливим осередком міжнародного значення на північному заході Волинської землі був Дорогичин. Товари надходили з Києва по Прип’яті, а потім їх транспортували по суші і водою по Західному Бугу. Привезені в Дорогичин, вони розкуповувались іншими купцями, які везли їх для продажу в західні землі.

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію області торгівельних шляхів міжнародного значення. Один з них пролягав з Києва і по території Волині – через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк, Володимир – у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів цей шлях був одним з головних, що пов’язували Схід і Захід. У Х – ХІ столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина, Бегені, Городища.

В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні злитки. Зрозуміло, що міста, які знаходились на цьому шляху, з часом самі стали осередками міжнародної торгівлі. Другий шлях проходив по Західному Бугу, а на півдні по Дністру. На північних рубежах Волинської землі від нього відгалужувався шлях, який тягнувся по Прип’яті до Дніпра. Третій, водний шлях прямував по Дністру і Прип’яті, в околицях Берестя волоком з’єднувався із Західним Бугом, йшов по Віслі, а ще далі – в Гданськ, який був пов’язаний з усіма портами північного узбережжя Європи [3].

Названі торгові шляхи активно функціонували до татаро-монгольського нашестя на Русь. Проте внутрішні шляхи регіону зазнали незначних ушкоджень і в постмонгольському часі швидко відновились, про це свідчить велика кількість ремісничих виробів, знайдених у шарах похованих ґрунтів другої половини ХІІІ століття на території таких міст, як Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль. Перелік іноземних купців, які проживали в 1289 році у Володимирі-Волинському (німці, сурожці, новгородці), вказує на напрями волинської торгівлі – Центральна Європа, Крим, Північно-Західна Русь. Досить жвавою була торгівля з Прибалтикою, свідченням чого є, наприклад, продаж хліба ятвягам, про що повідомляє Галицько-Волинський літопис 1279 р.

Про існування торгових зв’язків між Західною Волинню і Центральною Європою свідчить знахідка на території Луцька скарбу, до складу якого входило 150 срібних чеських грошів ХІІІ – ХІV століття. Інший скарб, що складався із 42 монет, знайдений в с. Соснина Іваничівського району Волинської області.

Для вивчення торгових шляхів, які проходили через територію Волинської землі в другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття, можна використати документ, датований 1545 роком "Вирок урядових ревізорів у справі за скаргою луцьких міщан на шляхту Луцького і Володимирського повітів про незаконне стягнення мита з купецтва в шляхетських маєтках і з переліком новостворених і усталених здавна митниць". У документі є вставка, переписана з більш раннього акта, з якого довідуємось, що на захід від Луцька мита збирались у Шепоті, Володимирі та Хотечові; на схід – Жукові, Рівному, Горбкові, Корці. Цими пунктами позначався волинський відрізок європейського торгового шляху.

Крім того, торговий шлях пролягав у південно-західному напрямку – на Львів, і на цьому відрізку митні пункти були в Гіркій Полонці, Несвічі і Пустомитах, а також у південно-східному – через Красне та Остріг. Відомості про торговий шлях з Володимира на Торунь містяться в документі, датованому 1349 роком "Витяг з переліку митних зборів...", згідно з яким цей шлях проходив через Городило, річку Вепр, Холм і Люблін. У середині ХІV століття в Холмі функціонувала митниця. З Томуня у Володимир везли тканину та шкіру, а також переганяли худобу, натомість з Володимира експортували віск, шовк, хутро та спеції [2].

Велику роль відіграв давній добре відомий шлях з Чорноморської Кафи через Перекопські ворота та Таванський перевіз, а відтак степом на Київ. Таким чином в місто потрапляло багато шовкових тканин, які транзитні купці перевозили далі. Товари з Азії, Персії, потрапляли і на Волинь. Відомо, що київські купці часто торгували на Волині хутром. Привозились речі через здавна відомий магістральний шлях "гостинець" із сходу, з Києва на Волинь (через Корець, Доброгуж, Жуків, Олику і далі на Луцьк).

Територія нинішньої Рівненщини завдяки вигідному географічному розташуванню була тим місцем, де перехрещувалось багато торгівельних шляхів, через які сюди могли потрапити імпортні речі з країн Сходу та Заходу. Один з них, яким без посередництва Києва провозився через територію нинішньої Рівненщини "східний товар" – "шлях з Турок до Москви", що проходив, зокрема через митну комору погоринського м. Дубровиці. В деяких документах на шляху до Москви згадується також м. Корець.

Зокрема, купці з Молдавії, що торгували дорогоцінним камінням, перлами та металевими виробами і іншими товарами, їздили в Москву через Брацлав, Вінницю, Корець, Дубровицю. З Москви, головним чином, вивозились дорогоцінні хутра соболів, горностаїв, куниць, темно-бурих та сріблястих лисиць. Є досить часті документальні згадки про полотно "московське". Як свідчить митний Статут, що діяв на Волині в кінці 60-х – на початку 70-х років ХVI століття, оподатковувалась кожна тисяча лотків полотна московського.

У другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття система транзитної торгівлі дещо змінилась. Хоча її стратегічний напрям зі сходу на захід невдовзі після татарського погрому й відновився, але визначальним уже не був: на Волині його перетинав новий напрям – з Балтійського до Чорного моря, що ставило регіон у вигідніше порівняно з іншими територіями, становище. Цим і можна пояснити той факт, що з трьох західноруських міст, які мали складське право в середині ХІV століття, два, а саме Володимир і Луцьк знаходились у Центральній Волині. Можливо, це пояснюється й тим, що в Луцьку і Володимирі були спеціально обладнані річкові пристані на Стиру і Лузі, сліди яких помітні ще й нині [2].

Ще один відомий торговий шлях, через який потрапляли на Волинь товари, пролягав через Галичину. З першої половини ХІІ століття є документальна звістка про торгівельний рух між Галичем та Чорноморським побережжям. В документальних джерелах зустрічаємо також відомості про торгівельний маршрут з Кам’янця-Подільського (через місто проходив волосько-турецький та волосько-чорноморський транзит) на Кременець, який відомий з ХVІ століття, але міг існувати і раніше.

З джерел за 1573 року дізнаємось про безмитне перевезення купцями-вірменами з Кам’янця-Подільського "московських товарів" через Волинь за охоронним листом Київського Воєводи князя Острозького. Цей шлях, на думку деяких дослідників, пролягав через погоринське місто Дубно. Відомо, що транзитні купці в цьому місті звільнились від податків. Про це свідчить один з документів, в якому згадується купець з Кафи Іване Ормянин, що їхав з Кам’янець-Подільського, і якого на шляху з Дубно до Луцька пограбували в с. Дорогостаї. Через Кременець, отже, потрапляв на Волинь товар з Волощини – татарський та грецький (шлях на Хотин, Сучаву, Яси).

Про жваву торгівлю, яку вели міста Пруссії і місто Торунь на Волині, свідчить Універсал Казимира ІІІ на право вільного проїзду купців з Пруссії і Томуня до Володимира через землі Галицької Русі.

Існували також так звані "чумацькі шляхи". Так, наприклад, луцькі міщани займалися чумацьким промислом. Сіль постачали з Криму шляхами – водними (Дніпро, Прип’ять, Стир) і сухопутними (Через Брацлав – Вінницю – Острог – Дубно).

Як внутрішня, так і зовнішня торгівля на Волині у XIV – XVII столітті підлягала регламентації, на її розвиток значний вплив справила митна система. Прагнучи збільшити прибутки, магнати і шляхта влаштовували пункти стягнення мита. У 1536 році у Ковелі по вулиці Володимирській була встановлена митна контора для збору соляного мита. Про це свідчить лист від 18 жовтня 1536 року, в якому Сигізмунд І звертається до Володимирського старости князя Федора Сангушка з розпорядженням простежити за порядком зборів соляного мита на Волині і перевезенням солі з Дрогобича, Долини і Коломиї усталеними дорогами зі сплатою мита на Володимирській, Луцькій і Кременецькій митницях [3].

Слідкуючи за порядком діяльності митних комор, 25 серпня 1537 р. у Львові Сигізмунд І готує новий лист. У ньому звертається до Кременецького старости Дахна Вагилевича з розпорядженням не втручатися у збір мит у Волинських маєтках князя Василя Сангушка, а також врегулювати термін торгів у м. Мельничці для уникнення їх співпадіння з торгами у м. Ковелі, який належав Сангушкам. Торговці сіллю повинні були платити мито по 15 грошів за місце. За сіллю у напрямку на прикарпатські солеварні через Волинь тягнулись купецькі вози з Литви, частково, з Наддніпрянщини, взамін везучи різноманітні товари. На знак сплати мита на спаковані товари ставилась ціха (тавро).

До важливих товарів експорту з Волині водним шляхом по Віслі і Бугу до Гданська належали лісові. Вроцлавські митні книги відкривають прізвища феодалів – експортерів лісових товарів з Ковельщини: королева Бона, князь А. М. Курбський, ковельський староста Франц Хвальчевський та інші. У ХVІІ ст. Волинські ліси були спустошені.

Важливим товаром у цей час було збіжжя, головним чином жито. Зерно з Волині вивозилось на Наддніпрянщину, Польщу і через Гданськ у Західну Європу. Транзитним пунктом торгівлі на Волині був Володимир. Звідси купці перепродували товари у Росію, Білорусію і на захід: до Польщі, Німеччини та інших країн. Найбільше товарів перевозили взимку, найменше – навесні і восени під час бездоріжжя. У Ковель на ярмарки звозили продукцію зі Львова, Бродів, Соколя, Збаража, Тернополя, Києва, Канева, Черкас, Прилук, Чернігова, Ніжина [2].

Одна з головних доріг минувшини, як відомо із варягів у греки. Окремі її ділянки й досі збереглися і навіть перетинаються вже з іншою, сучасною, яка веде із Луцька у Любешів. Були на Волині і поштові дороги. Так, 317 років тому вперше таким трактом повезли пошту з Луцька до польського Замостя, і проходив він значно південніше сьогоднішньої дороги Луцьк - Володимир-Волинський. Коли Волинь перебувала у складі Російської імперії, то багато поштових доріг визначалися простим наказом директора малоросійської пошти.

Відомо, що 1898 році успішно велося будівництво дороги Володимир-Волинський – Ковель. Наступного року було відремонтовано мости через Стир у Колках і Рожищі. У 1906 році шосейних і вимощених доріг у Волинській губернії було 341 верста і 154 сажні, ґрунтових – 4427 верст і 368 сажнів.

Волинська область у 1939 році мала бруківкові та білощебеневі дороги в напрямку Ковеля, Коверець, Рівного, Дубно, Володимира-Волинського, – 400 км. Після війни в області не збереглося ділянок автошляхів, придатних для експлуатації. У роки розбудови дорожня мережа була не тільки відбудована, але й розпочалося нове будівництво, починаючи з 1951 року з плану 2 км/рік [1].

В області немає кам’яних матеріалів. Їх потрібно було завозити із сусідніх областей – Львівської та Рівненської. Так з’явилися на карті Волині шляхи: Ковель – Камінь-Каширський – Любешів; Рожище – Турійськ та інші.

За десять післявоєнних років було побудовано 195 км. Станом на 1 січня 1959 року в області нараховувалось 555 км доріг, з них 355 км – автошляхи загальнодержавного значення. З 60-х років ХХ ст. при влаштуванні доріг почали використовувати місцеві гравійні піски, відходи шлаків Бурштинської ДРЕС. З 1966 по 1970 роки збудовано і реконструйовано 522 км доріг з твердим покриттям. У 70-і роки ХХ ст. темпи дорожнього будівництва зросли в півтора рази, з’явилося 720 км доріг. А в 1976 – 1980 роках було зведено ще 656 км, зроблено 78 під’їздів до сільських населених пунктів. З 1987 по 1990 роки організаціями шляхового будівництва здано ще 454 км доріг.

В травні 1995 року була здана перша черга комплексу будівництва міжнародного пропускного пункту "Ягодин – Доброгурськ", адже саме розташування Волині створює об’єктивні умови для налагодження та здійснення плідного міжнародного співробітництва, в чому тоді і посприяла асоціація Єврорегіон "Буг", над створенням якої волиняни працювали спільно із сусідніми воєводствами Польщі та Брестською областю. В жовтні 1995 року був відкритий міждержавний автоперехід "Устилуг – Зосін". Нині Волинська область має розвинуту транспортну мережу [1].

На даний час розпочалось будівництво нової магістралі з боку Західного Бугу біля Ягодина. Розпочинається вона з мостопереходу довжиною 190 м. До неї облаштовано ще й під’їзні дороги протяжністю 4,5 км. Це початок транспортного коридору Балтійське море – Чорне море, будівництво якої розпочалось з реконструкції митного переходу Ягодин – Дорогурськ. Стартувало це будівництво у 2001 році в рамках Європейського Союзу із прикордонного співробітництва "ТАSІS".

Ще до початку 90-х років ХХ ст. ця місцевість знаходилась в зоні особливої уваги. Єдина дорога, яка вела до кордону з сусідами, була знана у народі як "бетонка" Київ – Варшава. Перші проблеми "бетонки" виникли з потоком автомобілів, який зростав не з роками, а з місяцями. Розрахована на радянські КРАЗи і КамАЗи, прийняла шалений тиск 40-тонних "ТІРів". Асфальтове покриття, яке поклали на бетонні плити, ситуації не врятувало, а лише додало волинським шляховикам зайвих турбот.

Сучасна мережа автошляхів Волинської області сформувалась завдяки розвитку великих і середніх міст, а саме Луцька, Ковеля, Нововолинська, Володимира-Волинського. Через них проходять шляхи міжнародного і державного значення. Це основні магістралі, які пожвавлюють рух, прямуючи у напрямку до міст. Інтенсивність руху по магістралях зростає в міру наближення до міст за рахунок реалізації приміських зв'язків. Місцева мережа автодоріг за протяжністю в кілька разів більша від магістральної, однак у значній мірі поступається останній як за експлуатаційними якостями, так і за інтенсивністю руху [1].

Для конфігурації мережі автомобільних шляхів області характерна радіальна система навколо великих міст і промислових вузлів. На головних напрямках економічних зв'язків автомобільні дороги ідуть паралельно до залізничних.

У мережі автошляхів області чітко розмежовуються магістральні і місцеві шляхи. Шляхи міжнародного значення становлять лише 9,2% загальної протяжності шляхів області і 7,3% шляхів державного значення, решта (83,5%) припадає на шляхи місцевого значення.

До основних автомагістралей області, які мають міжнародне і державне значення належать:

  • Київ - Луцьк - Брест;
  • Брест - Луцьк - Дубно - Тернопіль - Чернівці;
  • Ковель - Луцьк - Львів;
  • Ковель - Нестерів;
  • Рівне - Луцьк - Устилуг - Грубешів (Республіка Польща);
  • Київ - Коростень - Сарни - Ковель - Варшава (Республіка Польща).

Найважливіше значення має автомагістраль Київ - Луцьк - Брест, оскільки вона з'єднує область з центральними, південними і східними областями України і Республікою Білорусь. Це найбільш вантажо- і пасажиронапружена автотранспортна магістраль області.

Другою за значенням є автомагістраль Ковель - Луцьк - Львів, яка забезпечує зв'язок області із західними і південно-західними областями України.

Автомобільні магістралі Ковель - Хелм - Варшава і Володимир-Волинський - Устилуг - Грубешів - Замость забезпечують транспортні зв'язки області з Республікою Польща і країнами Центральної і Західної Європи [1].

Протяжність автошляхів загального користування становить 6320 км, в тому числі з твердим покриттям – 5540 км. Густота автомобільних шляхів загального користування становить 313,6 км на 1 тис. км2. За рівнем забезпеченості автомобільними шляхами з твердим покриттям (275 км на 1 тис км2) область не поступається загальнодержавному показнику (268 км на 1 тис км2). Довжина автошляхів області становить 3,4% від автомобільної мережі України (дороги з твердим покриттям). Близько 80% всіх доріг відноситься до місцевого і обласного значення.

В області нараховується понад 1,5 тис. км доріг загального користування, в тому числі 1,2 тис. км доріг з твердим покриттям, з яких понад 50% має асфальтно-бетонне і чорне покриття.

Всі дороги, які пролягають через нашу область, розділено на 5 категорій. Найголовніші з них магістральні та регіональні, які відносять до доріг державного значення. Далі йдуть територіальні, районні та сільські. Всі вони підпорядковані службі автомобільних доріг у Волинській області [1].

До магістральних доріг загальнодержавного значення у Волинській області відносяться:

  • М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін). Загальна протяжність становить 505,5 км, в межах Волині – 163 км;
  • М-08 – Устилуг – Луцьк – Рівне. Загальна протяжність – 161 км, в межах Волині – 131 км;
  • М-19 – Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига.

Ділянка дороги загальнодержавного значення М-19 Доманова (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів) побудована в період з 1882 по 1888 роки. Початковий тип покриття - щебеневе шосе на піщаному підстилаючому шарі при ширині проїзної частини 5,0 м і ширині земляного полотна 10-12 м. До 1936 р. майже всі дерев’яні мости були замінені постійними. Дерев’яні мости залишались тільки на найбільш великих ріках таких як Прип’ять, Козачівка, Вижівка, Стохід і рукави Стоходу. В період Другої світової війни дорозі були нанесені великі збитки. Багато інженерних споруд було зруйновано.

Після закінчення війни дорога була відновлена і тимчасові споруди замінені на постійні. В 1947 – 1956 рр. був проведений капітальний ремонт дороги і на всьому протязі влаштовано чорне щебеневе покриття з влаштуванням просочування. На ділянці до 138 км і від 159 км до 163 км в період з 1971 р. по 1995 р. був проведений капітальний ремонт з доведенням її до параметрів ІІ категорії. Ділянка дороги від 138 км до 159 км була збудована з 1981. по 1986 роки під параметри другої категорії. Поверхня характеризується загальним нахилом з півдня – південного – заходу (абсолютні відмітки досягають 292 м) на північ – північний – схід (мінімальні абсолютні відмітки 132 м).

Ділянка автомобільної дороги Доманове (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів) від км 0 до км 138 проходить по зоні Полісся. Для цього району притаманний одноманітний рівнинний рельєф, який змінюється невисокими піщаними горбами і пасмами, що зустрічаються також серед заболочених ділянок. Ділянка від 138 км до 168 км проходить по Сокальсько–Торчинській пасмовій височині, яка входить до складу Волино-Подільської височини. На цій ділянці переважає хвилястий рельєф.

На даний час ділянка автомобільної дороги до 163 км являється частиною автомагістралі державного значення Доманове (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів), зв’язує Республіку Бєлорусь з Україною, а також обласні центри та Брест, Луцьк та Ковель де перетинається з дорогою Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), яка сполучає Україну з Республікою Польща.

Автомобільна дорога Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига обслуговує перевезення вантажів сільського господарства, місцевої промисловості, а також транзитні перевезення. Є регуляторне автобусне сполучення між населеними пунктами, які розташовані в зоні пролягання автомобільної дороги. Автомобільна дорога пов’язана під’їзними шляхами з залізничними станціями в місті Ковель, в с. Любитів, в смт. Голоби, в с. Переспа, в містах Рожище та Луцьку. Дорога сполучає чотири автомобільні дороги: Ковель – Жовква, Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), Луцьк – Маневичі – Дольск, Устилуг – Луцьк – Рівне.

Автомобільна дорога М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін) була побудована під параметри ІV категорії. На ділянці перегону Ягодин - Любомль в межах області параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі тимчасові штучні споруди були перебудовані на постійні. На сьогоднішній час дана дорога належить згідно з технічною класифікацією доріг до ІІІ категорії. Вона має капітальний тип покриття – цементобетон завтовшки 18 см. Також проводиться її реконструкція для підсилення дорожнього покриття щільним дрібнозернистим асфальтобетоном завтовшки 7 см.

Дана дорога загальнодержавного значення перетинає територію України і пролягає по території Київської, Житомирської, Рівненської та Волинської областей. Дорога включена в маршрут Е–373 основних доріг міжнародної мережі відповідно до Європейської угоди про міжнародні магістралі, які пролягають по території України і входять в міжнародний транспортний коридор №9.

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне була побудована в період 1882–1935 рр. під параметри ІV категорії. Ділянка дороги Торчин – Луцьк в 1908 році вимощена бруківкою; ділянка Луцьк-Рівне побудована в 1913 р. з білим щебеневим покриттям, а ділянка Володимир-Волинський – Торчин в 1935 р. вимощена бруківкою. В 1948–1967 рр. на всій автомобільній дорозі було влаштоване чорне щебеневе покриття. Починаючи з 1970 р., у зв’язку з постійно зростаючою інтенсивністю руху, на автодорозі почалися роботи з капітального ремонту, з доведенням параметрів до ІІ - ІІІ категорії.

На ділянці Луцьк-Рівне в межах області параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі тимчасові штучні споруди були перебудовані на постійні згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року за №455 "Про класифікацію автомобільних доріг загального користування та перелік автомобільних доріг, віднесених до магістральних автодоріг України державного значення".

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне забезпечує вихід до західного державного кордону між Україною і Республікою Польща, до Львівсько-Волинського вугільного басейну, а в межах Волинської області забезпечує перевезення сільськогосподарських, будівельних та інших вантажів. По дорозі здійснюється постійне міжнародне і внутрішньообласне автобусне сполучення, а також транзитні перевезення. Автодорога зв’язана під’їзними шляхами із залізничними станціями: Устилуг, Володимир-Волинський, Луцьк, Ківерці, Олика, Цумань, а також з автодорогами державного та місцевого значення.

Подальший розвиток автотранспорту можливий лише за умови збільшення та вдосконалення мережі автошляхів і структури автопарку. Першочергове завдання в області полягає у створенні сучасних автошляхів обласного і місцевого значення за рахунок реконструкції і модернізації старих доріг, а також збільшення кількості доріг з твердим покриттям (особливо в поліських районах).

Література

1. Єврорегіон Буг: Волинська область // За ред. Б. П. Клімчука, П. В. Луцишина, В. Й. Лажніка. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 1997. – 325 с.

2. Кучинко М. М. Волинська земля Х середини ХІV століття. - Луцьк: Вежа, 2002. – 303 с.

3. Кучинко М. М. Нариси стародавньої історії. - Луцьк: Надстир’я, 1994. – 207 с.

4. Волошин І., Лепкий М., Матвійчук Л. Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2006. - Випуск 2 (14).


19.08.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!